Геодинаміка зсувного процесу перш за все визначається структурно-тектонічними умовами і літолого-петрографічними характеристиками геологічних тіл, які деформуються. Тому існує різниця між зсувами у складчастих областях і на платформах, а також між їх різновидами, пов’язаними з визначеними стратиграфо-генетичними комплексами гірських порід. Так, у платформних умовах в корінних породах переважають зсуви течії та ковзання в поверхневих осадках.
Зсуви поділяються на поверхневі та глибинні – по глибині процесу; та на ковзання, видавлювання, випливання, течії, просідання, розрідження за геодинамічним критерієм.
Зсуви ковзання – це ковзання блоків порід або пухких мас внаслідок миттєвої втрати міцності або розвитку повзучості, яка переходить у зріз.
Динаміка зсувів ковзання. Виникненню первинного зсуву передує тривалий період його підготовки, при якому йде формування схилу, змінюється його конфігурація, тобто змінюються характеристики поля напруг. Під дією власної маси в окремих частинах схилу утворюються зони, в яких активно йдуть процеси поступової глибинної або поверхневої повзучості, а місцями і крихкого руйнування. Послідовне руйнування опору порід зсуву в окремих точках схилу викликає виникнення додаткових напруг в сусідніх точках, що призводить до прогресивного руйнування в зоні зміщення. На завершальному етапі (стадії основного зсуву) відбувається переміщення донизу зсувного тіла, після чого процес зсуву на деякий час припиняється або зовсім затухає.
Зсуви видавлювання. Ці зсуви широко розповсюджені в корінних породах в платформних областях, але можуть виникати і в осадових породах в долинах річок і на морському узбережжі.
Для них є характерними:
-блокова структура зсувної зони;
-наявність чітко вираженого зсувного тіла, залягаючого практично горизонтально, і яке представлене глинистими грунтами різної літофікації та ущільнення;
-наявність в межах зсувного тіла області руйнівних деформацій або зони відриву і морфологічно вираженої стінки відриву, яка у верхній частині має бути майже вертикальною;
-добре виражена зональність прояву зсувних деформацій (зони розтягу, переміщення і стискання);
-визначений вид зсувної циклічності з двома або кількома стадіями;
-подібна кінематична поведінка в кожну стадію, при цьому швидкість зсуву в стадію підготовки складає кілька дм/рік, а в стадію основного зсуву – кілька м/рік;
-певні співвідношення між геометричними параметрами зсувних схилів.
Зсуви випливання зустрічаються рідко. Притаманні місцям, де розвинуті глинисті піски, супіски, лесовидні суглинки, які мають пливунні властивості. Тут мають значення колоїдні зв’язки ґрунтів, руйнування яких викликає значні деформації в ґрунтах, перехід їх у пливунний стан і викид пливунів на схилі або у його підніжжя. Цей процес називається суфозією маси.
Зсуви течії називаються зсувами-потоками. Мають повсюдне розповсюдження. Приурочені до ґрунтів з нестійкою структурою і таких, що мають властивість до значного зниження зчеплення при умовах зволоження і вібрації. Зміна вологості ґрунтів в зоні зміщення призводить до повної або часткової втрати їх первинної структури. Під дією сил гравітації або гідродинамічного тиску відбувається течія ґрунтів за раніше підготовленими або сформованими при зсуві поверхнями.
Зсуви просідання. Розповсюджені в рівнинних і в передгірських районах, де розвинуті леси та лесовидні суглинки, які мають властивість просідати. По схилах, складених лесами, виникають тріщини розтяжіння, якими атмосферні опади проникають в більш глибинні шари. Це призводить до від’єднання зсувних мас від схилів у вигляді невеликих блоків. Починаючи рухатись, вони переходять у грязьові потоки.
Зсуви розрідження. Локалізовані в областях розвитку сучасних морських глинистих відкладів. Особливості структури глинистих грунтів цієї категорії обумовлюють їх здатність до раптового розрідження і переходу в текучій стан навіть при невеликих порушеннях даної структури. Процес починається переважно з прояву тріщин зламу на поверхні та стрімким формуванням зсувної депресії еліптичної або коловидної форми діаметром кілька десятків метрів.