Методика нормування виробничих процесів
У практиці нормування застосовується два методи встановлення норм: статистичний і технічно-обґрунтований.
У статистичному методі норми виробітку і норми часу встановлюються на основі аналізу звітних документів про витрати часу на виконання роботи, яка підлягає нормуванню. Недоліком цього методу є те, що фактично фіксуємо не норму виробітку, а продуктивність праці, враховуючи і непродуктивні втрати часу, викликані недоліками в організації робіт, дисципліни праці, погодинними умовами та ін. Таким чином, в отриману норму часу входить і ненормований робочий час. Норми часу отримані таким чином будуть завищені, а норми виробітку занижені. 3 іншого боку, якщо польові бригади працюють за відрядною оплатою праці, тривалість робочою дня може бути збільшена з ініціативи членів бригади. У цьому випадку фактичний нормований робочий час не відповідатиме часу, показаному у звітних документах. Норми часу, отримані в цьому випадку, будуть занижені, а норми виробітку завищені. Отже норми часу і норми виробітку отримані статистичним методом є дещо наближеними, тому не завжди правильно характеризують виробничий процес.
Для того, щоб норми часу і норми виробітку могли служити еталоном, з яким можна було б зрівнювати показники роботи різних підрозділів або окремих виконавців, вони повинні бути отримані на основі безпосередніх спостережень за виробничим процесом і глибокого аналізу отриманих результатів. Цього можна досягти при нормуванні технічно-обґрунтованим методом. Суть технічно-обґрунтованого методу полягає в тому, що нормувальник безпосередньо веде спостереження за виробничим процесом, виконується окремим виконавцем або польовою бригадою, виконує заміри витрат робочого часу, після чого аналізує їх і отримує норму виробітку і норму часу для даного виробничого процесу. Зупинимося більш детально на методиці і організації спостережень, а також обробки їх результатів при технічно-обґрунтованому методі формування виробничого процесу.
Технічно-обґрунтований метод передбачає такі етапи у процесі розробки науково-обґрунтованих норм:
a) вивчення технології і організації праці при виробничому процесі, який підлягає нормуванню, вибір найбільш раціональної технології і процесу. При цьому встановлюється склад бригади, організаційно-технічні умови (прилади, обладнання, кількість транспорту тощо);
б) проектування категорій складності робіт і встановлення сукупність факторів, що їх визначають;
Норми виробітку і часу встановлюють для певних категорій складності робіт. Категорія складності – це сукупність факторів, які впливають на трудомісткість роботи, характер місцевості, процент залежності, умови пересування, забудова об’єкта тощо. Для кожного процесу може бути встановлено від 3 до 10 категорій складності. Кожній категорії складності відповідають певні умови, при яких виконується робота. Вони являють собою певні еталони, які можуть бути подані описом або у вигляді картосхеми тощо.
в) вибір об’єктів спостережень, місць і часу спостережень. Об’єктами спостережень, як правило, вибирають виробничу бригаду, якщо нормується польовий процес або окремого виконавця, якщо нормується камеральний і процес. Це має були пересічна бригада чи виконавець, які володіють достатнім досвідом з виконання усіх операцій процесу, що нормується, в той же час не є передовиками на даному виробництві, що показували найвищі результати. Місцями для спостережень вибирають звичайні виробничі об’єкти, умови виконання роботи на яких повинні відповідати тим, які запроектовані згідно з категоріями складності робіт. Спостереження за процесом, що нормується, виконують у виробничий час при сприятливих метеорологічних умовах, відповідних організаційно-технічних умовах;
г) спостереження за виробничим процесом. Для спостережень за виробничим процесом застосовують, як правило, і три методи: фотографії робочого дня, хронометражу, фотохронометражу. У методі фотографії робочого дня нормувальник протягом робочого дня веде спостереження і фіксує в спеціальному зошиті усі втрати робочого часу як нормованого, так і ненормованого бригади чи виконавця виробничого процесу, що нормується, без поділу процесу на окремі операції. У методі хронометражу нормувальник веде спостереження лише за нормованим робочим часом, розділяючи процес на окремі операції і фіксуючи час, затрачений на їх виконання. Метод фотохронометражу являє собою поєднання двох попередніх методів, оскільки в ньому виробничий процес поділяється на окремі операції і разом з тим у зошиті спостережень фіксуються затрати ненормованого робочого часу (втрати часу, зверхнормативний відпочинок тощо). Останній метод дає найбільше інформації про виробничий процес, який нормується, і тому йому надасться перевага в топографо-геодезичному виробництві. Незалежно від методу спостережень ведеться журнал, у якому фіксуються такі відомості: назва процесу, що нормується, одиниця роботи, яка нормується, категорії складності записом комплексу умов, склад бригади, вид і кількість транспорту, організаційно-технічні умови, тривалість робочого дня і місяця. е) обробка результатів спостережень, встановлення норм часу і норм виробітку. Обробка результатів спостережень полягає у підрахунку витрат нормованого часу з врахуванням усіх елементів витрат (часу на підготовчо-завершувальні роботи, часу технологічних перерв і часу фізіологічних перерв), обчисленні норми часу на виконання одиниці роботи, норми виробітку за одиницю часу. При цьому може бути обчислена розцінка одиниці роботи. Обробка результатів спостережень при різних методах спостережень має свої особливості, які будуть відзначені при розгляді конкретних прикладів.
Норма часу обчислюється за формулою
Тут ∑Тнорм – сума нормативного робочого часу, затраченого на одиницю роботи.
Тфіз% – процент нормативного часу, який необхідний для фізіологічних перерв. Згідно з нормативами, Тфіз%=10% для переважної більшості процентів топографо-геодезичного виробництва. Для такого трудомісткого процесу як закладання геодезичних центрів вручну час для фізіологічних перерв може бути збільшений до 30%. Норма виробітку обчислюється за формулою
Розцінка одиниці роботи для працівника певної категорії чи розряду обчислюється за формулою
де М0 – місячний оклад працівника;
Д0 – кількість робочих днів у місяць.