П Л А Н

1. Виникнення та становлення соціології як самостійної науки.

2. Предмет, об’єкт, функції та структура соціології.

3. Соціологічні закони та категорії. Метод соціології.

4. Взаємозв'язок соціології з іншими науками

1. Виникнення та становлення соціології як самостійної науки

Термін “соціологія” походить від двох слів: латинського societas— суспільство та грецького logos — слово, поняття, вчення. Таким чином, етимологічно слово “соціологія” — це наука про суспільство.

У розвитку соціологічних знань окреслюється кілька етапів з яскраво вираженими особливостями. Протосоціологічний період

Охоплює проміжок часу від античної доби до початку XIX ст. У межах протосоціологічного періоду виділяють кілька етапів формування поглядів на суспільство, закони його розвитку: античний, середньовічний, епох Відродження і Просвітництва.

Становлення соціологічних знань від часів античності до наших днів було процесом безперервним та послідовним. Досягнення всіх наук — філософії, історії, теорії політики, права, природознавства — містили в собі елементи соціологічних знань. Докорінні зміни умов та змісту життєдіяльності людей, а водночас і соціальної свідомості початку ХІХ ст. підготували оформлення соціології як окремої, специфічної, самостійної науки.

У становленні соціології можна виділити ряд етапів. Перший пов’язаний з іменами О. Конта, Г. Спенсера і К. Маркса. Засновником соціології був французький вчений Огюст Конт (1798 — 1857). Цей філософ уважав, що соціологія, котру він спочатку називав “соціальною фізикою”, має запозичувати у природничих наук об’єк­тивність, здатність піддаватися перевірці, доказовість. Вихідним у соціології Г. Спенсера та К. Маркса також був позитивізм.

Огюст Конт (1798—1857) увійшов в історію суспільної думки як засновник позитивістської філософії та позитивістської соціології, спрямованих на вивільнення науки від абстрактної філософії (метафізики) та теології. В 30-х рр. ХІХ сторіччя французький учений Огюст Конт вводить в обіг термін «соціологія», що походить від латинського слова «societas» (суспільство) і грецького «logos» (наука, учення, слово). Його основні твори — «Курс позитивної філософії» та «Система позитивної політики», в яких він доводить, що кризове становище, в якому тривалий час перебували найцивілізованіші народи, допоможуть подолати лише позитивні знання, що ґрунтуються на спостереженні об’єктивних реалій та протистоять химерним, нереальним, абстрактним, релігійно-міфологічним знанням. Філософія О. Конта, будучи одним із провідних напрямів тогочасного суспільствознавства, отримала назву «позитивізм».

Прихильник позитивістської соціологічної теорії, англійський філософ та соціолог Герберт Спенсер (1820—1903 ), вважаючи, що суспільство розвивається і як природа, і як живий організм, прагнув провести якомога більше емпіричних досліджень для підтвердження еволюційної гіпотези розвитку суспільства.

Вагомий внесок у розвиток соціологічної думки зробили німецькі філософи та соціологи К. Маркс (1818—1883) та Ф. Енгельс (1820—1895), які прагнули по-новому осмислити майже всі соціальні науки. К. Маркс та Ф. Енгельс одними з перших почали використовувати емпіричні соціологічні дослідження.

Другий етап. На зламі ХIХ і ХХ ст. соціологія переживає якісно новий етап: усвідомлюється обмеженість абстрактно-теоретичних методів пізнання, які переважали на першому етапі, постає питання про виділення соціології у самостійну цілісну науку. Найбільш яскраві представники соціології у цей час — М. Вебер, Г. Зіммель, Е. Дюркгейм. Їх об’єднує думка про принципову відмінність законів суспільного розвитку від законів природи, про своєрідність соціо­логічних методів пізнання.

Засновником нової французької соціологічної школи став соціолог і філософ Еміль Дюркгейм (1858—1917). Особливо вагомий внесок Е. Дюркгейм зробив у розуміння проблеми предмета та методу соціології як самостійної науки з позицій структурного функціоналізму, основною суттю якого є висновок про те, що структура суспільства — це сукупність фактів у їх функціональній взаємодії та взаємозалежності.

На якісно новий рівень соціологія як наука підноситься в кінці ХІХ—на початку ХХ ст. завдяки розробці німецьким соціологом Максом Вебером (1864—1920) концепції «розуміючої соціології» та теорії «соціальних дій».

М. Вебер обґрунтував необхідність, умови та можливості максимально раціональної поведінки соціальних суб’єктів, що проявляється у всіх сферах взаємовідносин людей. Саме цими висновками М. Вебер немовби завершує важливий етап становлення та розвитку соціології як науки в країнах Західної Європи в ХІХ—на початку ХХ ст.

Третій етап починається з другої половини ХХ ст. У цей період усвідомлюється необхідність синтезу теорії та емпірії, тривають пошуки загальної теорії, стрімко розвиваються спеціальні соціо­логічні теорії. Значний внесок у розвиток соціології на цьому етапі зробили американські соціологи Г. Парсонс, Р. Мертон та інші.

2. Предмет, об’єкт, функції та структура соціології

Перш ніж перейти до визначення науки «соціологія», зупинимося на визначенні поняття «суспільство».

Соціологія – це наука про закономірності становлення, функціонування і розвитку суспільства, соціальних спільностей, соціальних відносин і соціальних інститутів.

Соціологія — наука, яка вивчає людське суспільство і поведінку людей у соціальних обставинах. Специфіка об'єкта соціології полягає в тому, що він може вивчатися різними науками. Зокрема, суспільство вивчається історією, філософією, етнографією, політологією. Проте об'єктом соціологічного пізнання виступають соціальні зв'язки і соціальні відносини. Предмет чітко окреслює сферу і мету дослідження. Відтак, предметом соціології є діяльність особи, соціальних спільнот та різноманітних верств людей у суспільному житті.

Відомий американський соціолог Нейл Смелзер тому підрозділяє соціологію на мікросоціологію, яка вивчає спілкування і поведінку людей в повсякденному житті, яке, у свою чергу, робить вплив на стабільність суспільства і зміни, що відбуваються в нім, а також макросоціологію, яка вивчає все багатство взаємозв'язків між частинами суспільства, тобто сукупність соціальних спільностей, відносин і інститутів. Дамо визначення кожного з цих найважливіших об'єктів соціології:

Соціальна спільність – реально існуюча сукупність індивідів, яка емпірично фіксується, відрізняється відносною цілісністю і виступає самостійним суб'єктом історичної і соціальної дії. Подібні спільності розрізняються по кількісному і якісному складі, тривалості існування і становлять основу соціальної структури суспільства.

Як приклади таких соціальних спільностей ми можемо привести соціальні групи, у тому числі і класи, різні національно-етнічні спільності, спільності територіальні, колективи (що формально існують визначене, достатньо тривалий час), сім'ї.

Соціальні відносини – це відносини між соціальними спільностями, які займають різне положення в суспільстві, беруть неоднакову участь у його економічному, політичному і духовному житті, а також розрізняються приналежністю до різних соціумів, способом життя, рівнем і джерелами доходів і освіти, структурою особистого споживання і т. і.

Суть соціальних відносин полягає в тому, що кожний з нас виконує в суспільстві певні обов'язки, тобто має своєрідний ролевий статус. Як правило, соціальні відносини – це відносини статусів. Не варто плутати їх з індивідуальними відносинами, які вивчають психологія і в якійсь мірі, – етика.

Соціальні інститути – це історично сформовані форми організації і регулювання суспільного життя (наприклад, держава, батьківщина, релігія, освіта та ін.), що забезпечують виконання життєво важливих для суспільства функцій, а також включають у себе сукупність норм, ролей, розпоряджень, зразків поведінки, спеціальних установ, систему контролю.

Таким чином, ми бачимо, що соціологія, використовуючи всю сукупність соціальних фактів, виконує ряд функцій, головними з яких є:

Теоретико-пізнавальна, яка полягає в тому, що соціологія розширює і конкретизує знання про суть суспільства, його структуру, закономірності, основні напрями і тенденції, форми і механізми функціонування і розвитку.

Практічно-перетворювальна, сутність якої полягає у виробленні на основі аналізу результатів конкретно-соціологічних досліджень соціальних прогнозів (довгострокових, середньо- і короткострокових, нормативних), а також наукових і практичних рекомендацій.

Світоглядно-ідеологічна, завдання якої полягає у формуванні світогляду і культури людей через виявлення найбільш гострих соціальних проблем і показ шляхів їх дозволу, а також у виробленні різних рівнів ідеології (суспільство, група, колектив) на основі знаходження консенсусу цінностей, інтересів і цілей різних груп суспільства.