Гендерні конфлікти і їх подолання

Особливості рольової соціалізації полягають не лише в засвоєнні суспільних очікувань щодо соціальних ролей, а й у рольовому розвиткові особистості, тобто формуванні психологічних ролей, як соціальних, так і особистісних, міжособистісних, характерних, життєвих тощо.

Ґендерно-рольова соціалізація – це засвоєння людиною ґендерних ролей, суспільних очікувань щодо цих ролей, а також ґендерний розвиток особистості, тобто формування психологічних характеристик, які відповідають ґендерним ролям.

Ґендерна соціалізація має низку особливостей і специфічних труднощів у чоловіків та жінок. Від самого народження дитина потрапляє в соціальне оточення, яке задає безліч стереотипів ґендерно-рольової поведінки. Змалку дитина чує від своїх батьків, вихователів: “Це не гарно, це не личить дівчинці (хлопчикові)”; “Не плач, хлопчики не плачуть! ”; “Не бийся, дівчатка так не поводяться! ”. З першими проявами усвідомлення себе представником певної статі дитина пов’язує це з цілою низкою ознак: з одягом, правилами поведінки, проявами почуттів.

Ці суспільні моделі існують не просто як система поглядів на норми ґендерно-рольової поведінки. Вони діють як соціальні експектації, очікування, відіграють активну роль у формуванні соціальної поведінки людини. Якщо реальна поведінки не збігається з нормативами, то суспільство здійснює певний тиск на свідомість людини, використовує певні санкції. Інколи ці санкції є досить жорсткими, проте в сучасному суспільстві подібні санкції носять переважно психологічний характер: осуд, негативні оцінки тощо.

Ґендерно-рольовий конфлікт найчастіше відбувається як суперечність між суспільними стереотипами ґендерної ролі (тобто традиційними уявленнями про ґендерну роль) і реальними потребами людини. Наприклад, є стереотип, згідно з яким чоловіки повинні проявляти невисоку емоційність і самі справлятись з власними емоційними проблемами. Відчуваючи на собі тиск цього та інших стереотипів, чоловік постійно перебуває в стані ґендерно-рольового стресу.

Дослідник ґендерно-рольового конфлікту О’Ніл вважає однією з найістотніших характеристик чоловічих ґендерних ролей “страх фемінності”, який проявляється в гомофобії, обмеженні емоційності й інших проявах ґендерних стереотипів.

Для жінок найтиповіші форми ґендерно-рольового конфлікту пов’язані з суспільними стереотипами про менші, ніж у чоловіків, професійні можливості, про нижчі лідерські здібності жінки, що створює для них значні труднощі професійної самореалізації. Ще одним стереотипом, що заважає жіночій самореалізації, є стереотип про те, що домашнім господарством повинна займатись переважно жінка. Слідуючи цим стереотипам, жінки часто мають подвійне навантаження, як результат – в них виникають серйозні суперечності у виконанні професійних і сімейних ролей, вони потрапляють у ситуації рольового конфлікту та рольового перевантаження.

Суспільні стереотипи також висувають вищі вимоги до зовнішності жінок, порівняно з чоловіками. Обов’язок постійно привабливо виглядати, посилений засобами масової інформації, рекламою, кінопродукцією, суперечачи життєвим реаліям, може стати джерелом ґендерно-рольових конфліктів.

Крім ґендерно-рольового конфлікту, який так чи інакше наявний в усіх інших формах ґендерно-рольових дисгармоній, є багато психологічних проблем, пов’язаних з труднощами та порушеннями ґендерного розвитку людини. Серед різних видів ґендерно-рольових дисгармоній слід назвати ґендерно-рольовий інфантилізм та ґендерно-рольову недостатність.

Хейді Хартман (Hartmann, Heidi, 1981) запропонувала теорії конфлікту у вивченні родини. На її думку, родина є місцем перетину і боротьби різних економічних інтересів її членів. Ця концепція багато в чому є справедливою, оскільки в сім’ї наявні елементи економічного виробництва і, особливо, економічного перерозподілу матеріальних благ та розподілу (не завжди рівного й справедливого) домашніх обов’язків, часу на відпочинок і сон.

Як показують соціологічні дослідження найбільша кількість конфліктів припадає саме на сім’ю: 39% опитаних відзначили, що за останній місяць мали конфлікти з батьками, дітьми, чоловіком або дружиною. Причому в жінок і в чоловіків цей показник приблизно однаковий. Родина виявилася куди конфліктнішим середовищем, аніж вулиця й перебування в транспорті (де мали конфлікти 8% опитуваних), а також перебування на роботі (конфлікти зі своїм керівництвом мали 9% і з колегами по роботі – 8% опитаних (репрезентативне опитування населення України, 2003 рік). Можна зробити сумний висновок, що саме родина в наш кризовий час стає місцем, де розряджається невдоволення, вихлюпуються скарги й докори. Дослідники зафіксували таке явище, як посилення згуртованості, емоційної підтримки, уваги й турботи в чоловіка та жінки в стабільних, дружних родинах у тому разі, коли родина під впливом погіршення зовнішніх обставин ніби починає перевірятися на міцність. Емоційна підтримка в родині такого типу подвоюється, сприяючи успішному подоланню труднощів. За даними дослідження, в однієї п’ятої частини опитаних жінок і чоловіків за останній місяць виникали конфлікти з партнером у шлюбі, що надовго позбавили їх душевної рівноваги.

Особливу роль у становленні ґендеру відіграв правозахисний документ, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня 1979 р., – Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (її називають ще Жіноча конвенція). Україна ратифікувала її 19 грудня 1980 р. До Конвенції приєдналися майже всі країни світу, чим фактично планетарно визнано правовий принцип ґендерної рівності основоположним.

Конвенція є першим міжнародним юридичним документом, в якому заборонено дискримінацію жінок. У преамбулі до Конвенції заявлено, що обстоювання рівності жінок і чоловіків та подолання дискримінації щодо жінок є центральним принципом ООН і є предметом зобов’язань держав. Там констатовано, що дискримінація жінок “порушує принципи рівноправності й поваги до людської гідності” і є перепоною на шляху жіночої участі нарівні з чоловіками в політичному, економічному, соціальному й культурному житті своїх країн.

Державна політика щодо жінок – складник соціальної політики, спрямований на подолання ґендерної нерівності в становищі жінок для забезпечення їм рівного соціального статусу з чоловіками через гарантування можливостей їх рівноправного розвитку.

На основі узагальнення історичного світового досвіду наука й практика визначають типи державної політики щодо жінок, яким мають відповідати й необхідні механізми її реалізації:

Ø патріархатна політика держави – діяльність, метою й змістом якої є визначення ролі жінки як виконавиці природної функції материнства і ведення домашнього господарства, усунення її від участі в публічній сфері життя та обмеження в професійній діяльності, визнання залежності жінки від влади, власності й ідеології, формованої чоловіками;

Ø патерналістська політика держави – напрям державної діяльності щодо жінок, змістом якої є проголошення й захист державою їх прав і свобод нарівні з чоловіками, організоване залучення жінок до державних форм організації влади й управління, створення системи пільг і захисту материнства і дитинства, державне регулювання участі жінок у системі виробництва, пропаганда образу жінки як рівної з чоловіком;

Ø егалітарна державна політика щодо жінок – цілеспрямована діяльність держави на забезпечення прав і створення умов та можливостей для самоорганізації жінками своєї життєдіяльності нарівні з чоловіками, гарантування їм волевиявлення, самоствердження й самореалізації, а також самовираження особистісних сил людей обох статей як рівних у правах, свободах, відповідальності.