Гіпсові в’яжучі матеріали складаються переважно з напівводного гіпсу CaSO4×0,5H2O або ангідриту CaSO4, їх отримують внаслідок теплової обробки вихідної сировини та її розмелювання.
Як вихідну сировину для виготовлення гіпсових в’яжучих речовин використовують гірські породи – природний гіпс (гіпсовий камінь), що складається з мінералу гіпсу CaSO4×2H2O, та ангідрит CaSO4.
Залежно від параметрів теплової обробки гіпсові в’яжучі речовини поділяють на дві групи: низько- та високовипалювальні.
Низьковипалювальні гіпсові в’яжучі речовини, що швидко тужавіють та тверднуть, отримують тепловою обробкою природного гіпсу при низьких температурах (110…160оС) або обробкою парою під тиском, і складаються вони в основному з напівводного гіпсу (CaSO4×0,5H2O). До низьковипалювальних гіпсових в’яжучих речовин належать: гіпс будівельний та високоміцний, різновидом якого є супергіпс. Низьковипалювальні гіпсові в’яжучі застосовують у будівництві для виготовлення панелей-перегородок, блоків, тепло- і звукоізоляційних плит, декоративних плит, пінобетонних виробів, гіпсокартонних листів.
Високовипалювальні гіпсові в’яжучі речовини, що повільно тужавіють і тверднуть, виготовляють випалюванням гіпсового каменю при температурі вище 600оС (600…950оС). Такі в’яжучі речовини складаються переважно з ангідриту CaSO4. Основними з них є опоряджувальний гіпсовий цемент, високовипалювальний гіпс (естрих-гіпс).
Технічні характеристики гіпсових в'яжучих оцінюються визначенням тонкості помелу, водопотреби, строків тужавлення, міцності при згині та стиску, водостійкості.
Маркування гіпсу здійснюють з урахуванням його міцності, строків тужавлення та тонкості помелу, наприклад гіпсова в’яжуча речовина з позначкою ГВ Г-5-А-II ДСТУ Б В.2.7-82-99 відповідає марці Г-5, є швидкотверднучою та характеризується середньою тонкістю помелу.