Провозгласив себя в Конституции от 1996г правовым и социальным государством, Украина внесла в главный закон государства достаточно обширный список прав человека, которые подлежат обязательному выполнению в нашей стране. Среди них можно выделить такие:
- личные права (всеобщие) – право на жизнь, на уважение достоинства, на свободу и личную неприкосновенность, свобода передвижения, свобода мысли и слова, вероисповедания и неотъемлемость этих прав;
- политические права – свобода объединения в политические партии и общественные организации, право на принятие участие в управлении гос делами, право на обращения к гос власти, право на мирные невооруженные сборы и демонстрации;
- экономические права – право на частную собственность, предпринимательскую деятельность, право на свободный выбор труда, право на страйк, право на отдых;
- социальные права – право на жилье, на социальную защиту, право на достаточный жизненный уровень, право на охрану здоровья и мед страхование, на безопасную жизнь и окружающую среду. При чем в этой группе прав государство декларирует себя как основного обеспечителя их реализации на практике.
Состояние прав человека в Украине на сегодняшний день:
Починаючи з серпня цього року стан з правами людини в Україні значно погіршився порівняльно з періодом 2005 – липень 2006 р. Насамперед це виявилося в посиленні адміністративного тиску на мешканців країни у зв’язку із значним збільшенням тарифів на житлово-комунальні послуги та квартплату та поверненням перевірок суб’єктів підприємництва податковою інспекцією з наперед визначеною сумою штрафу, який за планом треба стягнути (це фактично повернення до практики кучмівських часів). У цьому контексті слід також згадати про тенденцію зрощення структур виконавчої влади та контролюючих органів (КРУ, податкова інспекція та інші), які контролюються однією політичною силою – Партією регіонів України та повернення старих схем ухилення від плати податків «своїх» підприємницьких структур, як це було за часів Кучми. У той же час суспільство вже не може психологічно сприйняти повернення в повному обсязі старих правил соціального життя. Конфлікт, який виникнув між владою та суспільством, стає усе гострішим, і видається, що існуюча політика уряду призведе до зіткнення влади і суспільства, як це було в другій половині 2004 року.
Зрозуміло, що держава не може безкінечно дотувати збиткові ЖКГ, і їх треба передавати іншим власникам, ясно, що при цьому мають збільшитися тарифи. Але це підвищення має бути прозорим, обґрунтованим і не викликати зниження рівня життя. Проте нові тарифи малозрозумілі, а держава нічого не зробила, щоб пом’якшити його наслідки. Розрахунок на субсидії є примарним, оскільки процедура їх отримання є дуже складною і принизливою, а значна частина людей взагалі не може її отримати (якщо в родині є старенька машина, чи один з подружжя не працює легально, чи є садова ділянка, тощо). За офіційною статистикою, 28% українців мають доходи нижче межи бідності – 352 грн., і хоча тут не враховані нелегалізовані доходи, все одне, значна частина українців не живе, а виживає, а тут ще й підвищення тарифів, за якими ці люди просто не зможуть платити. А це вже створює загрозу праву власності, оскільки скоро постане питання щодо примусового виселення неплатників з їхніх квартир (як в Москві, де будують комунальне житло напівбарачного типу – один санвузол на три родини) за окружною дорогою. Необхідно терміново прийняти новий закон про субсидії, щоб зняти це напруження і захистити соціально слабких. Проект бюджету-2007 такого захисту фактично не передбачає. Правило Ролза «нерівність, вигідна всім» в Україні не діє, що призводить до ще більшої різниці між доходами багатих і бідних, яка й так є надто великою.
Залишається нереформованим Департамент з питань виконання покарань, який залишається закритим для громадськості, у якому цілковито відсутня система розгляду скарг на дії адміністрації установ. За чинним законодавством засуджені знаходяться у повній владі персоналу. З 473 скарг на незаконні дії персоналу за 2005 – першу половину 2006 року за даними департаменту жодна не підтвердилася (зауважимо, що більшість скарг приходить, оминаючи цензуру, і їх просто неможливо перевірити). Для порівняння зазначимо, що з більше ніж 4000 скарг на дії працівників внутрішніх справ у 2006 році 385 підтвердилися (приблизно такий саме відсоток підтверджених скарг на дії поліції у розвинених демократіях). У той же час відомо про численні спроби суїциду та членоушкодження в установах виконання покарань, після яких ЗМІ повідомляли про знайдені прокуратурою порушення з боку персоналу. Викликають стурбованість жорстокі дії спецназу, який був створений в структурі Департаменту і який фактично не підлягає зовнішньому контролю.
Повернення загального нагляду прокуратурі в результаті дії реформи Конституції за законом №2222 від 8.12.2004 фактично гальмує судову реформу. Вона не може здійснюватися, доки прокуратура буде мати такі повноваження.Прокуратура залишається найбільш закритим органом державної влади в країні, її нормативні акти не реєструються в Міністерстві юстиції і часто взагалі невідомі, бо неопубліковані (наприклад, Інструкція про порядок роботи із зверненнями громадян чи Перелік даних, які відносяться до інформації з обмеженим доступом, і на які накладається гриф ДСК (зокрема, «спецповідомлення про катастрофи, аварії, стихійні лиха»?!) – ці документи Генеральної прокуратури потрапили у публічну сферу цілком випадково. Залишається проблемою відсутність розслідування прокуратурою скарг на застосування катувань в міліції.
Залишаються проблемою значні порушення права на приватність, пов’язані з бажанням держави ввести єдиний універсальний код особи відповідно до концепції Єдиної державної автоматизованої паспортної системи (ЄДАПС), який буде фігурувати в усіх реєстрах, що формуються державними органами. ЄДАПС вводиться явочним порядком, незважаючи на відсутність закону про ведення реєстрів та базового закону про захист персональних даних. Це призведе до створення розподіленого банку даних, з якого можна буде за лічені секунди отримати досьє на будь-яку людину – дані про сімейний стан, доходи, податки, нерухомість, кредитну історію, поїздки, наявність судимості тощо. Державу, в якій запроваджена подібна система, можна назвати тільки одним чином – поліцейською. Мають місце також порушення приватності комунікацій, які виникають внаслідок значних масштабів перехоплення повідомлень (телефони, стільникові телефони, електронна пошта, контроль трафіку в реальному часі). Знов-таки, закон, на підставі якого провадяться подібні заходи, відсутній, а масштаб їх дуже великий – за перші 9 місяців 2005 року йшлося про 11000 санкцій на зняття інформації з каналів зв’язку при тому, що кримінальні справи порушувалися тільки в декількох десятках випадків. Тобто ефективність оперативно-розшукових заходів є вкрай низькою. Але статистика ОРД з серпня 2005 року є засекреченою – чи не для того, щоб сховати від суспільства безпорадність і незаконні дії оперативних підрозділів?
За останні чотири місяці значно збільшилася кількість випадків насильства на расовому ґрунті, головним чином, на сході країни. Іноземці, що навчаються в Україні, кажуть про справжній моральний терор, який вони відчувають. Факти вказують, що ці явища (марші скінхедів вночі зі свічками та Андріївським прапором, які закінчуються побиттям усіх «нерусских») є, скоріше за все інспірованими ззовні. Слід зауважити, що поняття «дискримінація» відсутнє в українському законодавстві. Немає поняття ані прямої, ані непрямої дискримінації, заборона дискримінації відсутня в Цивільному кодексі, розділ якого про особисті немайнові права навіть не згадує про ці речі.