Полеміка між науковцями з приводу визначення молоді, критеріїв виділення її в самостійну групу, вікових меж має давню історію. Вчених розділяють різні підходи до предмету дослідження - з позицій соціології, психології, фізіології, демографії, а також традиції класифікації, що сформувалися в тих чи інших наукових школах. Велику роль відіграють також ідеологічні фактори, так як молодь знаходиться на вістрі політичної боротьби.
В цих дискусіях остаточно сформувався погляд на молодь як на референтну групу та визначились головні підходи до соціологічного визначення її сутності. Вони знайшли підтвердження не тільки у нас, а й на Заході, коли депресія 70-х років продемонструвала падіння радикалізму студентів, які, як виявилось, більше тяжіли до державної кар'єри, ніж до насильницьких соціальних змін. Здолавши, не без труднощів, і обмеженість класового підходу у визначенні молоді, і вузькоемпіричні дефініції, характерні для багатьох ювенологічних шкіл, поступово сформувався більш широкий погляд на цю соціально-демографічну групу. Найважливішими групоутворюючими ознаками молоді більшість авторів визнала вікові характеристики та пов'язані з ними особливості соціального положення, а також обумовлені тими та іншими соціально-психологічні властивості.
Сукупність характеристик молоді за віком, а також і за певним місцем, яке вона займає в соціальній структурі суспільства, за особливостями соціального становлення та розвитку - з одного боку, відрізняється від інших вікових та соціальних груп суспільства, а з іншого - дозволяє їй об'єктивно займати досить своєрідне місце у всіх сферах життєдіяльності суспільства.
В зв'язку з цим, стосовно молодого покоління можна вести мову про головні та другорядні його особливості. До головних треба віднести фізіологічні, психологічні, вікові та соціально-класові характеристики. Що стосується другорядних, то вони витікають з головних та проявляються в залежності від виду суспільно корисної діяльності, місця проживання, соціального статусу людини в суспільстві.
Були визначені також об'єктивні обставини, які обумовили роль та значення молоді в суспільстві:
Молодь, яка є досить великою соціально-демографічною групою, займає важливе місце в народногосподарському виробництві, як єдине джерело поповнення трудових ресурсів.
Молодь - головний носій інтелектуального потенціалу суспільства. Вона має великі здібності до праці, до творчості у всіх сферах життя.
Молодь має достатньо велику соціальну та професіональну перспективу. Вона здатна швидше за інші соціальні групи суспільства опанувати нові знання, професії та спеціальності.
Концептуальною основою молодіжної проблематики стали сформульовані російським соціологом І.М.Ільїнським в доповіді ООН положення, що ґрунтуються на загальних, універсальних властивостях молоді. Головними з цих загальних властивостей молоді є такі:
1. Молодь - це об'єктивне суспільне явище, яке виступає завжди як велика специфічна вікова підгрупа. Молодь - частина суспільства; молодь - частина суспільства. Тобто, ключем до пізнання природи молоді є діалектика цілого та частини. Проте у молоді були і є свої специфічні, обумовлені віком проблеми, яких немає у "зрілої"" людини:
а) в будь-якому суспільстві молодь тісно пов'язана з ідеєю залежності;
б) в будь-якому суспільстві більша частина молоді (учні, студенти) ще не включена в процес виробництва і тому виключена з процесу розподілу продуктів цього виробництва, тобто живе в кредит;
в) будь-якому суспільстві більшість молодих людей не володіють особистою самостійністю в прийнятті рішень, що їх стосуються;
г) в будь-якому суспільстві перед молодими людьми стоїть проблема вибору сфери трудової діяльності, вибору професії;
д) в будь-якому суспільстві молоді люди вирішують проблему своїх життєвих планів, проблему морального та духовного самовизначення;
є) в будь-якому суспільстві молоді люди вирішують проблему вибору супутника життя (чоловіка, жінки), питання про те, скільки мати в сім"ї дітей.
2. Молодь має подвійну природу, тобто виступає одночасно як явище біологічне та соціальне, що визначає зв'язок її психофізичного та соціального розвитку.
Біологія розглядає молодість як стадію статевого визрівання, з настанням якого людина може вступати в сексуальні стосунки та приймати участь в біологічному відтворенні суспільства.
Медицина трактує поняття "молодість" як період фізичного розвитку особистості, на протязі якого підліток набуває риси дорослої людини. Такий період носить назву "пубертація".
Психологія кваліфікує молодість як певний період життя індивіда. Всі люди в своєму розвитку проходять через певні етапи, які слідують один за одним в закономірній послідовності. Кожний етап характеризується специфікою людської поведінки. Ці етапи в психології називають фазами (теорія фазового розвитку).
В юриспруденції, в зв'язку з практикою судовиробництва, поняття "молодість" замінено визначенням точної вікової межі між повною та неповною мірою відповідальності людини перед законом.
Молодь - явище соціальне, а соціальність невід'ємний атрибут молоді. Молодь - частина різних класів та соціальних верств, націй, вона їх продукт і засіб їх відтворення. Тобто, при виробленні концепції молоді необхідний соціологічний підхід.
Молодь - явище конкретно-історичне. Це значить, що кількість визначень молоді може дорівнювати кількості конкретних суспільств, кожне з яких буде виводитись із загального визначення молоді і в той же час служити базою для конкретизації цього визначення.
Молодь - це носій величезного інтелектуального потенціалу, особливих здібностей до творчості.
Соціальний статус молоді у всіх конкретних суспільствах і у всі часи в головному однаковий: молодь одночасно і об'єкт і суб'єкт соціалізації.
Молодь як поняття - це абстракція. Молодь як реальне явище -це частина населення, маса, сукупність індивідів. Молодь стає суб'єктною, самоідентифікуючись, самоусвідомлюючи свої інтереси, самоорганізовуючись.
З поняттям "молодь" сьогодні в прямій залежності знаходиться поняття "майбутнє". Проте, це відбувається лише на рівні понять та уяв, а не реальної практики та політики.
8. Молодь - об'єкт комплексних, міждисциплінарних досліджень, і, відповідно, володіє множинністю предметів, які лише в сукупності можуть дати достатньо дійсну картину про об'єкт в цілому.
Ця концепція сформувалася в руслі сучасних філософських уявлень про глобалізацію світових тенденцій, яка наприкінці минулого століття перейшла вже з розряду філософських узагальнень в соціальну реальність, і безпосередньо впливає на хід історичного розвитку різних народів і країн, на соціальні процеси в них, які стосуються молоді.
Погляди І.М.Їльїнського знайшли подальший розвиток в молодіжних концепціях відомого російського соціолога В.Т.Лісовського. До своєрідних особливостей соціального складу молодого покоління (в силу його перехідного положення, а також внаслідок змін, які відбуваються в самому суспільстві) він відносить:
по-перше, наявність значної долі молоді, яка не має, в повному розумінні слова, свого соціального положення і характеризується чи своїм минулим соціальним статусом - соціальним положенням батьківської сім'ї, чи своїм майбутнім статусом, пов'язаним з професійною підготовкою;
по-друге, те, що соціальні особливості різних груп молоді визначаються не тільки їх формальною приналежністю до різних структур суспільства, але й безпосереднім включенням в масові рухи. Створені таким чином соціокультурні моделі мас молоді (неформальні, рухівні, когортні та ін.) суттєво відрізняються.
Розуміння природи якісних змін сутнісних характеристик молоді безпосередньо пов'язане з джерелом її розвитку, тобто з сутністю тих об'єктивних протиріч, які лежать в основі розвитку цієї соціально-демографічної групи. Молодь не є саморозвиваючою системою. Являючись частиною суспільства, вона є включеною в усе розмаїття його зв'язків та відносин. Разом з тим їй притаманні специфічні суспільні функції - відтворювальна, трансляційна, іноваційна. Виділення молоді в якості відносно самостійної суспільної групи пов'язане, в першу чергу, з відтворювальною функцією.
В суспільному житті одночасно відбуваються процеси відтворення життєвих засобів (предметно-речової сторони суспільного життя) та людських (духовних та фізичних) сил. Звідси випливає висновок: якщо пов'язати специфічне положення молоді в системі відтворення суспільства головним чином з процесом становлення суб'єкту суспільного виробництва та суспільного життя, то саме в протиріччі, що виникає між цими двома сторонами суспільного виробництва і криється головне джерело розвитку молоді. Це протиріччя викликане: по-перше, різним характером діяльності, яка лежить в основі кожної з форм суспільного виробництва, і, відповідно, відмінностями в природі та направленості соціальних зв'язків, опосередкованих цією діяльністю;
по-друге, різними способами присвоєння суб'єктом результатів цієї діяльності;
по-третє, різним відношенням до кожної з форм суспільного виробництва з боку суспільства на різних етапах його розвитку.
Сучасні кризові явища, які торкнулися обох сторін процесу становлення молодого покоління, як в сфері виробництва життєвих засобів, так і у відтворенні своїх духовних та фізичних сил, повністю розбалансували цей процес. Ринкові механізми все більше витісняють молодих . людей зі сфери головного виробництва в сферу спілкування, і, відповідно, в галузь споживання. Суттєво посилилась тенденція руху до бездуховності, втрати моральних критеріїв суспільної поведінки, погіршенню психофізичного здоров'я молоді. Крім того, з переходом до ринку суттєво змінюються не тільки ідеали молодих людей, але й суспільний ідеал молоді взагалі. В цьому відношенні є цікавими висновки українського науковця Ю.Терещенка, який виділяє такі риси молодої людини нашого часу:
- це людина економічно вільна, ділова, ініціативна, діяльна. їй притаманна самостійна творчість, пов'язана з організацією нової справи і постійною кількістю можливостей прикласти власні сили;
- це людина глибоко зацікавлена в особистій причетності до політичних свобод. Така людина характеризується розвинутою правовою та моральною відповідальністю, вона здатна захистити себе та інших;
- це людина з рельєфно оформленою світоглядно-екологічною орієнтацією;
- це людина з національно орієнтованою свідомістю, для якої рідна мова та ознаки рідної культури є засобом національної самоідентифікації.
Дослідниками висловлюється думка, що конкретизація сутнісних рис молоді з метою їх подальшого емпіричного аналізу може здійснюватись:
по лінії виділення основних віх соціального становлення особистості, коли аналізу підлягають час настання правової відповідальності (часткової чи повної), повноліття, можливість приступити до праці, одруження та створення сім"ї, виховання дітей, здобуття професії, досягнення соціально-економічної самостійності тощо;
за сукупністю характеристик, властивих різним групам всередині молоді, яка розподіляється на внутрішньовидові групи і для кожної з них (робітничої, селянської, учнівської і т. ін.) виділяється найбільш характерний набір ознак способу життя в основних сферах життєдіяльності.
Були зроблені небагаточисельні, проте цікаві спроби типологізувати різні групи, а також покоління молоді. Так, після проведення досить оригінальних досліджень, науковці Ю. ачанов та М.Шматко зробили приблизний портрет нашого молодого сучасника: суворий, впертий, владний, поривчастий, більш інтуїтивний, ніж логічний, неформальний, відкритий для спілкування. Незатребуваними залишилися такі якості як терпимість, м'якість, доброзичливість, простота, поступливість.
Предметом певного наукового аналізу стали соціально-психологічні особливості молодих людей. На думку багатьох вчених, соціально-психологічний розвиток молоді характеризується нерівномірністю, напруженістю, наявністю і повторюваністю конфліктних ситуацій. Вважають, що вона, порівняно зі старшими поколіннями, є більш нетерпимою, гостріше реагує на протиріччя дійсності, не так жорстко "вписана" в суспільство, мобільність, швидше засвоює нове. Виділяють такі її характерні риси, як підвищена вимогливість та критичність до старших поколінь, недооцінка об'єктивної необхідності у досвіді старших за віком, перебільшення власної здатності до самостійної діяльності. Саме в молодості динамічно відбувається формування соціальних мотивацій, самоаналіз та швидкість реакції, проте в цьому віці значно менше, ніж у дорослому, турбують безпека близьких та відповідальність за них.
У західній соціологічній науковій думці також немає єдності щодо визначення молоді та встановлення її вікових меж. В англомовній соціологічній та філософсько-психологічній літературі найпоширеніший термін "юність", а не "молодість". Під юністю розуміють проходження через певні фази між дитинством і дорослістю особи. Значна частина дослідників вважає, що юність - це статус з невизначеною провідною лінією, яка відповідно зумовлює й невизначену, безладну і плутану поведінку. Іншими словами, юність - це соціальне існування особи без чіткого плану поведінки. Період юності досить короткий і охоплює вікові межі від 11-12 до 18 років.
У західній соціології термін "молодь" був введений до наукового обігу лише в середині 70-х років XX ст. Це досить пізнє впровадження терміну "молодь" зумовлювалось тим, що доіндустріальний період розвитку західної цивілізації знав поділ населення лише на дітей і дорослих; перехід до індустріальної фази висунув потребу введення окремого вікового проміжку "юність", пов'язаного з необхідністю відповідної освітньої та фахової підготовки робітників. Цей термін "юність" з віковим інтервалом 11/12 - 18 років виробив у своїх працях американський дослідник Г.Холл у 1904 p., позначаючи ним період життя між дитинством і дорослістю. Однак вступ до фази постіндустріального розвитку та зумовлена цим необхідність продовження часу набуття знань і навичок складних професій, заснованих на суперскладних технологіях, висунули потребу вироблення нового терміну, власне молодості, для позначення певної стадії життєвого циклу, що лежить між юністю і дорослістю. Вікові кордони цієї стадії становили 19-26/30 і більше років. Разом з тим, дослідниками були вирізненні ті завдання, які молодим особам необхідно було розв'язувати під час проходження через цю нову стадію, та її відмінності від стадій дитинства, юності і дорослості. Ці моменти були представлені у працях таких англомовних авторів, як К.Кеністон, Х.Сіболд та інших, лише з середини 70-х років і залишились поза увагою багатьох радянських дослідників, які за традицією продовжували порівнювати розгляд проблем юнацтва в західній літературі з розглядом проблем молоді - у вітчизняній.
У західних джерелах використовуються й інші дефініції, в яких знаходить відображення молодіжний вік. Це найбільш вживаний у публіцистичній літературі термін "тінейджер" - юнаки і дівчата віком від 13 до 19 років, що дещо не збігається з межами юнацького віку. Є у цьому плані й змістова відмінність: у разі вживання терміну "тінейджер" на передній план висуваються такі характеристики, як незрілість і колективний стиль (мається на увазі групова поведінка, належність до певного напряму моди, музики, літератури тощо), тоді як поняття "юність" не має визначених характеристик окремої особи у стані становлення.
Відповідно до реалій сьогодення суспільного розвитку, в працях деяких західних авторів простежується тенденція до розширення вікових меж періоду юності. Зазначається, що період між становленням особи дитини і особи дорослого нині є безпрецедентно тривалим, внаслідок чого досягнення статусу дорослості, яке раніше відбувалось у 18 або раніше, можна вважати вік до 25-30 років, особливо для вихідців з так званих "середнього" і "вищого" класів.
Отже, в англомовній літературі поняття "юність" має досить чіткі межі й конкретні випадки вживання: по-перше, при дослідженнях специфічних особливостей молодої людини; по-друге, при аналізі колективного стилю поведінки молоді; по-третє, при вивченні різних правопорушень у молодіжному середовищі.
Існує декілька підходів до визначення поняття "молодь". Найпростішим з них є використання вікових ознак як найголовнішого параметра, що характеризує молодь як певну соціально-демографічну групу. Поширеним є підхід, який розглядає молодь як перехідну фазу від соціальної ролі дитини до соціальної ролі дорослого. Інколи молодь розглядають як соціально-демографічну групу, головною характеристикою якої є процес соціалізації. Ця позиція передбачає, що найважливішими показниками, які дають змогу розкрити сутність молоді, є не стільки вікові параметри, скільки соціальні показники процесу соціалізації. За цим підходом до молоді відносять тих молодих людей, які ще не почали самостійне трудове життя (тобто учнів), а також працюючих, які ще не мають сім'ї.
Українські дослідники О.Вишняк, М.Чурилов, С.Макеєв визначають молодь як соціальну спільноту, що посідає певне місце в соціальній структурі суспільства й набуває соціального статусу в різноманітних соціальних структурах (соціально-класові, професійно-трудові, соціально-політичні тощо), має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо.
Одне з перших визначень поняття "молодь" було дане у 1968 р. В.Т.Лісовським: "Молодь - покоління людей, що проходить стадію соціалізації, засвоюючих, а в більш зрілому віці вже засвоївших, освітні, професійні, культурні та інші соціальні функції; в залежності від конкретних історичних умов вікові критерії молоді можуть коливатися від 16 до 30 років". Пізніше більш повне визначення було дане І.С. Коном: "Молодь - соціально-демографічна група, що виділяється не основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального положення і обумовлених тими чи іншими соціально-психологічними властивостями. Молодість як певна фаза, етап життєвого циклу біологічно універсальна, але її конкретні вікові межі, пов'язаний з нею соціальний статус та соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну природу і залежать від суспільного ладу, культури та властивих даному суспільству закономірностей соціалізації".
В публікаціях 90-х років з проблем молоді намітилися тенденції формування цілісної уяви про молодь, що витікає із самої об'єктивності її сутності. Комплексно аналізуються соціальні характеристики молоді: її соціальний склад, особливості соціального положення, специфічні форми соціальної діяльності. Аналізуючи співвідношення "молодь і суспільство", автори пов'язують соціологічне визначення поняття "молодь" з тим специфічним положенням, яке вона займає в системі відтворення і розвитку суспільства. В цій своїй соціальній якості молодь характеризується, по-перше, тими суспільними відносинами і суспільними формами, які системно детермінують її в самостійну соціально-демографічну групу, а по-друге, як суб'єкт суспільного виробництва, що відрізняється становленням, особливим змістом особистісної, предметної та процесуальної сторін конкретно-історичного буття.
Перелічені прояви соціальних якостей молоді в процесі розвитку переходять одне в інше, взаємодоповнюючи зовнішньо і внутрішньо, обумовлюючи її соціальну сутність, яка реалізується за допомогою діяльності.
Таким чином робоче визначення молоді виглядає так: молодь - це соціальна група, яку складають люди, (1) що освоюють і присвоюють соціальну суб'єктність, тобто об'єктивно пов'язані на певному етапі свого життя переходом від переважної властивості бути об'єктом соціалізації до переважної властивості бути суб'єктом соціальної діяльності, (2) що мають соціальний статус молодих і (3) являються за самоідентифікацією молодими, а також (4) розповсюджені в цій соціальній групі тезауруси (ціннісно-нормативні та інформаційно-орієнтаційні комплекси) і (5) виражаючий і відображаючий їх символічний та предметний світ.
Тобто, молодь - це суспільно диференційована соцально-демографічна спільнота, якій притаманні специфічні фізіологічні, психологічні, пізнавальні, культурно-освітні тощо властивості, що характеризують її біосоціальне дозрівання як здійснення самовиразу її внутрішніх сутнісних сил і соціальних якостей. Молодь тому і є специфічною спільнотою, що її характеристики і риси, на відміну від представників старших поколінь і вікових груп, знаходяться в стані формування і становлення. Сутністю молоді та проявом її головної соціальної якості є міра досягнення нею соціальної суб'єктності, ступінь засвоєння суспільних відносин та інноваційної діяльності.
Розгорнуте та багатопланове визначення молоді дає відомий російський соціолог І.М.Ільїнський. На його погляд, молодь - це соціально-демографічна група суспільства, що виділяється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального положення і обумовлених тими чи іншими соціально-психологічними властивостями, які визначаються рівнем соціально-економічного та культурного розвитку, особливостями соціалізації в даному суспільстві. Сучасні вікові межі поняття "молодь" лежать в інтервалі від 13-14 до 29-30 років. Існує і таке більш складне і багатопланове визначення: молодь як соціальна група являє собою специфічну соціальну спільність людей, яка займає певне місце в соціальній структурі суспільства, характеризується процесом придбання стійкого соціального статусу в різних соціальних підструктурах (соціально-класовій, соціально-поселенській, професійно-трудовій, соціально-політичній, сімейно-побутовій), а отже, відрізняється спільністю проблем, що вирішуються і з яких випливає спільність соціальних інтересів та особливостей форм життєдіяльності. Крім того питання про характерні особливості і специфічні риси молоді тісно пов'язане з питанням про вікові межі періоду молодості, оскільки їх вирішення допомагає конкретизувати програми соціологічних досліджень, а значить сприяє одержанню репрезентативних (тобто таких, що описують всю сукупність) даних, підсилених статистичною базою. Традиційно в радянській соціології вважалося, що рамки молодіжного віку містяться в інтервалі від 16 до 30 років. Однак в останній час все більшого поширення набувають погляди, згідно яких вік молоді своєю нижньою межею сягає 14, а верхньою - 35 років. В основі цього лежить висловлене рядом науковців міркування про пролонгацію (або продовження) часу молодості, збільшення віку вступу у трудове життя, підготовки молоді до праці, досягнення економічної незалежності від батьків та держави. Це відображає об'єктивні процеси в житті та розвитку людства: з одного боку, все наполегливіше висувається завдання більш ранньої соціалізації молоді, включення її до трудової практики на більш ранніх етапах, з другого - зростають межі середнього і старшого віку, тривалості життя в цілому, продовжуються терміни навчання та соціально-політичної адаптації, проходження через цю нову стадію, та її відмінності від стадій дитинства, юності і дорослості.
Межі молодіжного віку обумовлені перш за все особливостями підготовки і вступу молоді в продуктивне життя. На основі цього вони фіксуються у відповідних нормативно-правових документах, де обговорюються право та можливості молодих людей займатися самостійною професійною діяльністю різноманітного характеру, нести відповідальність за свої вчинки.
В колишньому радянському законодавстві такі права молода людина набувала в 16-18 років, що і обумовлювало нижню межу молодіжного віку. Що стосується верхньої межі, то вона, як вже відмічалося, в різних країнах залежна перш за все від рівня їх соціально-економічного розвитку. Саме з урахуванням цього ООН визначає молодь не тільки як вікову групу населення, але й як "період між закінченням дитинства і початком трудової діяльності".
Є багато прикладів (навіть на обласному рівні) визначення меж молодіжного віку і за іншими критеріями. Наприклад, в Архангельській області при розробці молодіжної політики верхню межу молодіжного віку визначили на основі наступних умов: "економічна незалежність, можливість самим розпоряджатися своїми коштами, приймати самостійні рішення у всіх питаннях свого життя, наявність власної "домівки" і піклування про її утримання".
Неважко, однак, помітити, що з наведених умов більш або менш об'єктивними є лише перше і четверте. Два інших надто умовні, хоча і є сенс приймати їх до уваги.
Ряд відомих вітчизняних вчених (зокрема І.С.Кон, В.Н.Боряз) вважають, що вікові межі молоді (16-30 років), прийняті в 60-70-ті роки, вже не відображають реальних соціальних процесів, що відбуваються в суспільстві, і тому відсувають вікову межу до 35 років. І. он в молодіжному виділяв юнацький вік (від 14-15 до 18 років) як період між дитинством і дорослістю.
Поняття молоді ґрунтується також на урахуванні особливостей психічного розвитку людини. За даними вчених, приблизно в 14 років людина починає усвідомлювати свої соціальні зв'язки і своє місце в суспільстві.
До 18 років закінчується формування основних психофізичних особливостей людини, а до 24 років завершуються процеси росту в людському організмі і формується статус особистості, що (в тому числі і в умовах України)пов'язано із закінченням до цього часу вищих учбових закладів, демобілізації з армії та отриманням професійної освіти. Радянське законодавство пов'язувало із вказаними психофізичними особливостями розвитку людини надання їй повної право- та дієздатності з 18 років. В ст.85 Конституції УРСР для всіх громадян Української РСР саме з 18 років передбачалось право обирати і бути обраними. Громадянський кодекс УРСР в ст.11 обумовлював настання повної дієздатності з 18 років, в ст. 13 - настання обмеженої дієздатності з 15 років. Але Карний кодекс УРСР підходив до цього питання інакше і в ст.10 встановлював настання карної відповідальності за здійснення тяжких злочинів з 14 років.
В найбільш повному статистичному збірнику "Молодь в СРСР", підготовленому в 1980 p., до молоді були віднесені особи у віці від 16 до 30 років.
В аналогічному збірнику, підготовленому в 1991 р. в Українському науково-дослідному інституті проблем молоді, молоддю вважалися громадяни України до 29 років.
Розширення загальноприйнятих у 60-70-ті роки вікових меж молоді (16-30 років) до 14-35 років відображає об'єктивні процеси в житті й розвитку людства. З одного боку, життя все наполегливіше висуває завдання більш ранньої соціалізації молоді, залучення її до трудової практики на ранніх етапах життя, з іншого - розширюються межі середнього і старшого віку, тривалість життя загалом, подовжуються терміни навчання та соціально-політичної адаптації, стабілізації, сімейно-побутового статусу молоді.
У 1965 році в Москві на симпозіумі з проблем вікової періодизації людини внаслідок дискусій, в якій приймали участь фізіологи, морфологи, біохіміки, педіатри, психологи, антропологи, гігієністи та геронтологи з восьми країн, була прийнята на основі антропологічних даних така схема:
Новонароджений вік 1-10днів
Грудний вік (немовля) 10 днів - 1 рік
Раннє дитинство 1-3 роки
Перше дитинство 4-7 років
Друге дитинство 8-12 років (хлопчики)
8-11 років (дівчинки)
6. Підлітковий вік 13-16 років (хлопчики)
12-15 років (дівчинки)
7. Юнацький вік 17-21 (юнаки)
16-20 (дівчата)
8. Зрілий вік, перший період 22-35 (чоловіки)
21-35 (жінки)
Крім антропологічного, в науці існує психологічний підхід до рішення проблем вікової періодизації. Тут найбільш дрібна періодизація, яка разом з тим охоплює найбільшу вікову межу, і яка спирається на серйозні наукові розробки відомого російського науковця П.І.Іванова:
1.Вік немовляти 0-1
2.Переддошкільний вік 1-3
З.Дошкільний вік 3-5; 5-7
4.Молодший шкільний вік 7-(11-12)
5.Середній шкільний вік (11-12) - (14-15)
(підлітковий)
6. Старший шкільний вік (14-15) - (17-18)
(перший юнацький)
7.Другий юнацький вік (17-18) - (23-24)
8.Зрілий вік 24 ...
Дуже важливим є аналіз постнатального вікового розвитку організму людей в період молодості в широкому розумінні цього слова. З чисто біологічної точки зору ця періодизація досить умовна, так як окремі етапи дитинства, отроцтва, юності та молодості, як правило, поступово, часто непомітно, переходять один в одне.
Період новонародженості - від моменту народження до 4 тижнів.
Грудний вік - від 4 неділь до 1 року.
Раннє дитинство - від 1 року до 3 років.
Середнє дитинство - це вік від 3 до 6-7 років (дівчатка, хлопчики).
Старше дитинство, чи раннє отроцтво - від 6-7 до 11 років
Отроцтво, чи підлітковий вік (період статевого визрівання) - від 12 до 16-17(17-18) років (дівчата, юнаки).
Юність, чи юнацько-дівочий вік - від 16 до 20 років у дівчат і від 17 до 21 року у юнаків.
Перша молодість, чи перший молодий дорослий вік - від 20 до 25 у жінок і від 21 до 26 у чоловіків.
Друга молодість, чи другий молодий дорослий вік - від 25 до 26-28 років у жінок і від 26 до 28-30 років у чоловіків.
При нормальному розвитку після 25 років починають з'являтися ознаки, пов'язані з настанням зрілості та старінням організму. По суті в цей час закінчується молодість в біологічному значенні і настає повна дорослість, перша ступінь зрілості.
Майже всі молоді люди в цей період реалізують свої головні природні, біологічні функції та можливості, в тому числі репродуктивні. Вони створюють сім'ї, юридично оформлені чи громадянські, народжують та виховують дітей.
Відхід від батьківської сім'ї, активне включення в самостійну виробничу працю, певна незалежність в економічній та інших галузях суспільного життя і разом з тим, як і на стадії першої молодості, малий, досить недостатній життєвий досвід, слабке здоров'я, хвороби та нещасні випадки приводять до високої смертності молодих людей цього віку, особливо чоловіків.
Прийнято вважати, що кінцем молодості, тобто моментом, коли молода людина повністю вступає в положення дорослої, є, врешті решт чотири найважливіших умови:
а) економічна незалежність, тобто відповідальність за придбання
необхідних для власного існування засобів та здатність створювати їх;
б) особиста самостійність, тобто здатність приймати рішення, що
стосуються себе, у всіх сферах існування, без чужого опікування, без
будь-яких обмежень, крім необхідних для співіснування в суспільстві;
в) самостійне розпорядження засобами, які є для існування;
г) створення своєї "домівки", незалежної від батьківської, прийняття відповідальності за її підтримання та управління.
Кожна з цих чотирьох умов є необхідною, але тільки всі разом вони є достатніми, щоб визнати, що людина вже не відноситься до категорії "молодь".
Однією з провідних в соціології молоді виступає проблема дослідження молодіжної свідомості. При її з'ясуванні слід виходити того, що свідомість молоді, як спільнісна, так і групова, - це різновиди масової свідомості, які визначаються соціологами шляхом аналізу її основних форм (політико-правової, економічної, екологічної, моральної тощо), які функціонують на когнітивному (або теоретико-пізнавальному), емоційно-чуттєвому, та конативному (поведінковому) рівнях.
Когнітивний рівень включає в себе систематизовані наукові погляди і знання, які служать основою для формування наукового світоглядну і міцних переконань, сукупності моральних норм і принципів, що визначають духовне багатство та поведінку молодої людини, здатність об'єктивно і адекватно оцінювати дійсність.
Емоційний рівень становить взаємодія емоцій, духовних станів, почуттів особистості в їх єдності і цілісності. Він повинен бути тісно взаємопов'язаний зі змістом когнітивного рівня і знаходитись у певній залежності від нього, інакше головна особливість молодіжної свідомості - надмірна емоційність - загрожує перетворитися в її недолік.
Конативний рівень містить у собі соціальні установки, а також волю, прагнення і вміння здійснювати свою діяльність якісно.
Слід наголосити, що свідомість молоді є цілісним діалектичним переплетінням всіх її складових рівнів, які вирізняються суто з міркувань логіко-теоретичного характеру та з метою полегшення процесу соціологічного дослідження. Тому, наприклад, соціальна установка як така включає в себе також елементи когнітивного рівня і є емоційно забарвленою, а переконання містять у собі і емоційні, і поведінкові компоненти. Цілісність сукупності всіх складових свідомості молоді не виключає наявності протиріч як всередині кожного рівня, так і в їх взаємодії, і ця суперечливість, будучи внутрішнім джерелом духовного розвитку особистості дає можливості для його подальшого вдосконалення. Однак внутрішня суперечливість духовного світу молоді повинна мати свою межу, тому що роздвоєність знань і переконань, емоцій, почуттів та соціальних установок може призвести до руйнації цілісності особи, її дисгармонійності, духовного дискомфорту. Проявами такого порушення міри можуть виступати, з одного боку двоякість моралі і свідомості взагалі; почуття та емоції, що взаємно виключають одне одного, суперечливість поведінкових установок, а з другого - невідповідність між словом і ділом, свідомістю і діяльністю. Такі явища у молодіжному середовищі отримали назву соціальної незрілості, інфантилізму і фіксуються дедалі більшим колом науковців.
Включаючись в соціальні відносини, молодь видозмінює їх і під впливом змінених умов удосконалюється сама. Зворотній вплив умов і відносин на соціальну діяльність і активність молоді відбувається опосередковано через її свідомість, у формі певної структури потреб, інтересів і цінностей.
Мотиваційна сфера молодіжної свідомості є складним системним утворенням і розглядається як продукт безпосередніх умов її життєдіяльності в процесі становлення молодого покоління як суб'єкта суспільного виробництва і суспільного життя. Такий підхід забезпечує аналіз мотиваційної сфери в її цілісності, що надає можливість отримати уявлення про мотивацію як направленість свідомості, відрізняючи її від мотивування окремих видів діяльності чи конкретних вчинків.
Фундаментальні мотиваційні установки особистості формуються в процесі соціалізації молоді. Але сама соціалізація не зводиться до імітації соціальних ролей, а передбачає "процес активного відтворення системи соціальних зв'язків індивідів за рахунок його активної діяльності, активного включення в середовище". Тому в соціалізації виділяють в якості етапів пізнавальний та перетворювальний.
Молода людина в процесі соціалізації не просто пізнає та засвоює соціальні норми і культурні цінності суспільства, а перетворює їх у власні цінності, інтереси, потреби. Якщо для пізнавального етапу соціалізації домінуючим засобом діяльності є імітація, то для перетворюючого - новаторство. Відповідно результатом соціалізації може бути стереотипно-особистісний (консервативний) або активно-особистісний (продуктивний) етап свідомості і поведінки.
Активність в інтеріоризації суспільного досвіду являється важливою передумовою соціальної творчості молоді, запорукою інноваційного процесу. Однак орієнтація на творчо-перетворюючу діяльність, навіть закріплена в мотиваційній сфері молодих людей, сама по собі не є ознакою розвитку. Під розвитком розуміється направлений процес соціальних змін. Лише зміни, що відбуваються в свідомості молоді в процесі її соціалізації, можуть відображати в онтогенетичному плані процес її розвитку. Інакше кажучи, розвиток молоді в онтогенезі розглядається як перехід від стереотипно-особистісного до активно-особистісного типу свідомості.
Що стосується розвитку молоді у філогенезі як міжпоколінному процесі, то тут також стикаємось з співвідношенням спадкоємності і новаторства. Тільки направленість цього процесу визначається критеріями розвитку суспільства. Якщо спадкоємність в соціальному плані розуміється як просте відтворення молодим поколінням існуючої системи соціальних відносин, то його соціальне новаторство проявляється в перетворенні цих відносин, у ході якого і утворюється нова соціальна якість. В єдності цих двох сторін соціального розвитку молоді відображається діалектика переходу від простого до розширеного суспільного відтворення. Тому направленість змін в мотиваційній сфері свідомості є важливою характеристикою соціального розвитку молоді.
Процес суспільного відтворення супроводжується якісними змінами соціального положення (статусу) молодого покоління. Це знаходить відображення в позитивних змінах соціального складу молоді і ступеню соціальної ідентифікації молодих людей в процесі включення їх в різного рівня соціальної спільності.
Велику роль в з'ясуванні сутності молоді відіграє з'ясування суті і змісту процесів життєвого самовизначення молоді. Ці процеси поділяються на:
- соціальне;
- політичне;
- професійне;
- економічне самовизначення.
Складний комплекс проблем, пов'язаний з цими процесами, і досліджує соціологія молоді.
Соціальне самовизначення молоді. Аналіз результатів соціологічних досліджень свідчить, що нині молодь - це одна з найбільш уражених в економічному плані та найбільш безправна в соціально-правовому відношенні соціальних спільнот, яка живе в умовах підвищеної соціальної напруги і психологічного дискомфорту. Як наслідок такого становища - з'являються все нові й нові факти зростання в молодіжному середовищі злочинності, наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, проституції. Рівень злочинності серед молоді та неповнолітніх має сталу тенденцію до значного зростання: за останні 10 років вона зросла на 12%. Серед наркоманів 80% складає молодь, у тому числі 40% - неповнолітні. Щорічно у скоєнні тяжких злочинів бере участь більше 25 тис. молодих людей. З 1980 р. рівень злочинності серед дівчат зріс у 2,5 рази. Після деякого зниження у 1986 р. знов спостерігається тенденція зростання показників смертності населення молодших вікових груп. Починаючи з 1988 p., зростає кількість самогубств серед молоді, особливо у віці 15-19 років. Загрозливо виглядає процес підвищення питомої ваги молоді серед людей, які добровільно відходять з життя; феномен самогубства все більше набирає молодого обличчя.
Це явища, накладаючись на загальні процеси депопуляції в Україні (тобто зафіксоване з 1989 року зменшення загальної кількості населення внаслідок збільшення кількості померлих відносно кількості новонароджених), приводять загалом до постаріння населення країни та зменшення частки молоді в ньому. Так, кількість молодих людей в Україні складає нині близько 11 млн. чол., але за останні десять років їх питома вага у складі населення зменшилась з 22,2% до 19,7%.
Слід виділити відносно нові тенденції, характерні нині для соціального самовизначення молоді:
1) заперечення можливості повернення до минулого соціального ладу та невизначеність власного місця і ролі у побудові нового;
2) руйнація традиційних форм соціалізації, заснованих на досить жорсткій визначеності життєвого шляху та наявності великої кількості соціальних інститутів, покликаних здійснювати цей процес; водночас нових, ефективних та відносно безболісних форм соціалізації молоді
практично не існує;
3) розширення можливостей самостійного вибору життєвого шляху при одночасному зростанні особистої відповідальності;
4) поява нових соціальних посередників, не властивих для самовизначення минулих поколінь: кооперативів, приватного бізнесу, різноманітних форм власності; наявність різних джерел одержання матеріальних благ і заробітку, нових джерел інформації, самодіяльних про- і антисоціальних, антисуспільних молодіжних угруповань, тощо;
5) посилення регіональних та національних (етнічних) відмінностей та зростання їх питомої ваги в життєвому самовизначенні молоді;
6) оцінка свого суспільного становища із загально цивілізаційних позицій, найчастіше у порівнянні зі становищем ровесників в інших, переважно високорозвинених країнах та поява у зв'язку з цим завищених соціальних вимог.
Отже, більшість молоді стоїть нині перед складним вибором у житті, до якого вона не підготована ні психологічно, ні організаційно.
Політичне самовизначення молоді. Воно відбувається в умовах, коли суспільство стоїть перед альтернативою вибору дальшого шляху розвитку. В цій ситуації соціологи констатують, що молодь ще не визначила свого місця у цих складних процесах, хоч на загал і вітає зміни, які настали. Тому більшість займає пасивну, вичікувальну позицію і лише 10-15% готові діяти активно. Нині ми є також свідками боротьби за молодь з боку багатьох політичних партій та рухів, у зв'язку з чим процес самовизначення молоді все більше набуває політичного характеру, який посилюється під час проведення масштабних політичних кампаній на кшталт виборів до місцевих та центральних органів влади. Ця боротьба за молодь дуже часто зводиться до прагнення за будь-яку ціну вибороти її голоси та завербувати до участі у разових політичних акціях у колі статистів. Лише лічені партії та політичні об'єднання мають у своєму складі молодіжні секції (республіканська партія, РУХ) і вироблену молодіжну, програму дій. Найбільш активними в цьому плані є радикальні партії, членами яких переважно є молодь, схильна до конкретних, доволі часто неконституційних дій, - УНА-УНСО, СНПУ тощо.
Ще одна тенденція перехідного часу - це зменшення представництва молоді в управлінських структурах, в різних ешелонах влади. Відчуженню молоді від участі в управлінні властиві дві взаємопов'язані особливості: наростання пасивності і недовіри молоді до офіційних органів управління, де дуже мало їх ровесників, та зростання інтересу до суто молодіжних угрупувань та об'єднань, в яких немає бюрократично заформалізованих форм роботи.
До найбільш загальних характеристик політичного самовизначення молоді у сучасний період можна зарахувати:
1) наявність суперечливих прагнень у молодіжному середовищі, пов'язаних з майбутнім статусом України як держави: більшість молодих людей прагнуть жити у незалежній суверенній державі, але до третини молоді бажають бачити Україну у складі утворення подібного до СНД або до федерації колишніх республік СРСР;
2) якщо політична ситуація під час "горбачовської перебудови" в колишньому СРСР цікавила кожного другого респондента, то нині тільки 0,8% респондентів проявляють інтерес до політичних проблем, а майже 55% вона тільки дратує. Понад половину з числа опитаних молодих людей політика цікавить лише тоді, коли це стосується їх особисто;
3) продовження посилення тенденції до департизації масової свідомості молоді та її політичної поведінки; нинішня молодь у складі політичних партій займає ледь 1% від загальної кількості їх членів; отже, політичні партії та рухи не мають стійкої опори в молодіжному середовищі;
4) байдуже ставлення загалу молоді до суто молодіжних організацій та об'єднань; це є свідченням "приватизації" життя переважної частини молоді, її відходу від намагань вирішення власних проблем та проблем суспільства, нездатності заявити про себе та свої потреби конструктивними масовими акціями;
5) ставлення молоді до різних форм соціального протесту залишилось незмінним і полягає у підтримці законних легальних дій та засудженні таких дій, що лежать поза правовим полем.
Професійне самовизначення молоді. Протягом довгого часу молоді відводилось другорядне місце у сфері праці, що, як наслідок, посилювало її матеріальну та психологічну залежність від старших поколінь. Нині близько 90% молодих людей живуть на частковому або повному утриманні батьків та рідних. Основна частина молодого покоління при переході до ринково орієнтованої економіки розраховує на суспільну допомогу і захист, а не на власні сили. Загалом для процесу професійного самовизначення молоді нині характерні такі особливості:
1) зростаючі диспропорції у структурі зайнятості у різних регіонах країни, поява праценадлишкових та праценедостатніх сфер;
2) посилення прихованого і явного безробіття у молодіжному середовищі;
3) розтягування у часі періоду набуття освіти і наявність різних
можливостей в її одержанні; низький престиж освіти взагалі;
4) масовий характер вимивання молоді з виробничих структур у сфері приватного бізнесу, пов'язані насамперед з комерційною діяльністю невиробничого напрямку;
5) використання молоді передусім на тимчасово вигідних та добре оплачуваних роботах, які не вимагають фахової підготовки, та пов'язаний з цим процес декваліфікації молоді, особливо тієї її частини, яка лише починає трудову діяльність;
6) загострені прояви соціальної нерівності, які торкаються шансів
різних категорій молоді у виборі професійної освіти а місця праці.
Економічне самовизначення молоді. Ця проблема складається з ряду підпорядкованих проблем, таких, як:
1) необхідність забезпечення рівних умов для трудового старту молоді;
2) можливість соціального просування;
3) досягнення економічної самостійності.
Соціологічні дослідження свідчать, що нині існує відчутна нерівність серед молоді у можливостях набуття загальної освіти, духовного і культурного розвитку, професійної підготовки, виборі місця праці. Причин цих явищ є багато: це і соціальні наслідки демографічних, організаційних, структурних диспропорцій в межах цілої країни, які утворились історично і поглиблювались в умовах економічної кризи, і зростання соціальної нерівності в усьому суспільстві, що особливо позначається на молоді, і відсутність сильної державної соціальної політики, тощо. Наприклад, у порівнянні з міською молоддю у сільських хлопців та дівчат невисокі можливості набуття якісної освіти, престижних місць працевлаштування, змістовного проведення дозвілля. Все це спричиняє помітне зменшення питомої ваги молоді у складі сільського населення, її масове переміщення у міста і перетворення сільської молоді в них на маргінальний прошарок.
Відносно новим явищем стає дальше погіршення економічного стану молоді. Це стосується виконання нею фізично важких, шкідливих і непривабливих робіт, постійної загрози безробіття, одержання мінімальної заробітної платні. Так, наприклад, середня заробітна плата молодих робітників складає нині лише 60% від середньоукраїнського рівня і є вдвічі нижчою від величини мінімального споживчого бюджету для юнаків і дівчат. Наслідком цього є падіння рівня життя молоді в цілому, що спонукає молодь вдаватися до підробітку крім основної роботи чи навчання. Тому вторинна (додаткова) зайнятість молоді стає для неї правилом. Але з огляду на те, що вторинна зайнятість здійснюється переважно у неформальній або тіньовій економіці, молодь стає там об'єктом взиску та посиленої експлуатації. Сьогодні у тіньовому секторі економіки працює 21% молодих людей у віці 15-28 років; у віці ж 20-28 років цей відсоток зростає до 25,3%. Найбільш поширеним в усіх групах молоді великих міст є надання послуг приватним особам; цим займається нині від 40 до 47% молоді.
Отже, для економічного самовизначення молоді на сучасному етапі її життєдіяльності стають характерними наступні риси:
1) падіння рівня життя молоді в цілому та різке погіршення її економічного стану зокрема;
2) вимушене вдавання до додаткового підробітку, який, по-перше, збагачує не державу, а приватні структури, по-друге, супроводжується надмірним використанням фізичних і розумових здібностей молодих людей на шкоду їх загальному і духовному розвитку, що часто становить загрозу для стану їх здоров'я; по-третє, сприяє декваліфікації молоді та втраті можливостей набуття фахової освіти або підвищенню кваліфікації;
3) посилення матеріальної, економічної та психологічної залежності молоді від суспільства та батьків, труднощі одержання самостійної автономної особистості, тобто досягнення стану дорослості;
4) відсутність помітного соціального просування і зростання соціального статусу, брак стимулів для продовження освіти;
5) зростання кількості психічних проблем і комплексів, пов'язаних зі страхом втрати роботи і неможливістю самовияву та реалізації своїх сутнісних можливостей.
Для західної соціології молодіжні проблеми набувають дещо іншої пріоритетності та змісту. Центральною з них вважається напруження між молоддю та суспільством. Яке робить можливим конфлікт між індивідуальностями та існуючим соціальним устроєм. В основі цього напруження лежить амбівалентність (тобто двоїстість, суперечливість почуттів та емоцій) молоді. Яка здатна привести і до політичного активізму, і до інтенсивної самотрансформації особистості, і до її втечі у світ наркотиків або релігії.
Ще однією характеристикою віку молодості в цих країнах виступає величезна цінність змін, трансформацій, руху взагалі і послідовна огида і відраза до усталеного статусу. Звичайно, всі люди прагнуть змін, але саме молоддю зміни і рух обожнюються, стають усвідомленими завданнями, основною метою існування. Тому конфлікт поколінь, яким є досить поширений у західних країнах, набирає виразу протесту молодих проти зупинки в русі і динамічному розвитку їх батьків, що, набувши певного соціального статусу і положення у суспільстві, заспокоюються і зупиняються на досягнутому.