Основні поняття

1. Географічна оболонка складається не лише з окремих сфер (літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери), які вивчають окремі фізико-географічні дисципліни, а й з числених природно-територіальних комплексів (ПТК) різ­них рангів, які є предметом вивчення ландшафтознавства.

Природно-територіальний комплекс або географічна система (скорочено „геосистема”) - це територія з певною єдністю природи, або закономірне поєднання природних компонентів, які перебува­ють у складній взаємодії та взаємозумовленості, утворюючи, єдину нерозрив­ну систему.

Під природними географічними компонентами розуміють: 1) маси твердої земної кори; 2) маси гідросфери; 3) повітряні маси атмосфери; 4) біоту; 5) ґрунт. Окремо виділяють: 6) рельєф; 7) клімат.

ПТК змінюються - від невеликих і однорідних (схил яру, мочар на болоті, заплава малої річки) до великих і складних (Руська рівнина, Середньо-Сибірське плоскогір’я та ін. Найбільшим ПТК є географічна обо­лонка Землі.

ПТК – загальне поняття, об’єднує всі територіальні одиниці незалежно від їх таксономічного рангу, розмірів і складності. ПТК вивчаються як в інди­відуальному, та к і в типологічному плані, рис. 1.1.

 

 

Рис. 1.1. Узагальнена схема співвідношення таксономічних (індивідуальних), типологічних і морфологічних одиниць фізико-географічної диференціації

 

Система - два і більше об’єктів, між якими існують певні відносини.

Комплекс - передбачає строго визначений набір взаємопов’язаних компонентів.

Природні комплекси бувають повними, які включають усі основні компо­ненти природи, і неповними, які включають лише частину компонентів (наприк­лад біоценоз). Досліджуються переважно неповні комплекси: гідрометеороло­гічні, геолого-геоморфологічні, ґрунтово-геоморфологічні, ґрунтово-біологічні тощо.

2. Ландшафтознавство (В.Б. Сочава) виділяє три основні рівні ПТК: планетарний (географіч­на оболонка або епігеосфера), регіональний (ПТК материків, рівнин, гір, зон тощо), топологічний або локальний (морфологічні одиниці ландшафтів).

Епігеосфера об’єднує в собі неперервність (континуальність) і перервність (дискретність). Континуальність обумовлена процесами інтеграції, а дискретність - процесами диференціації.

Вертикальна диференціація епігеосфери – це ярусність епігеосфери і взаємо­дія між компонентами. Горизонтальна (латеральна) диференціація - поділ на геосистеми різного рівня.

Геосистеми поділяються на природні й інтегральні (антропізовані, синантропізовані, техногенно змінені, модифіковані тощо).

Природні геосистеми - це ділянки земної поверхні, де окремі природ­ні компоненти знаходяться в тісному взаємозв’язку і як ціле взаємодіють з сусідніми ділянками (ПТК).

Інтегральні системи розвиваються за природними і соціально-еконо­мічними законами і поділяються на типи: природно-технічні, територіаль­ні технічні, територіальні рекреаційні, територіальні демоекологічні та ін.

 

Завдання:

1. Скласти моделі неповних природних комплексів (за завданням викладача).

2. Скласти схематичний ландшафтний профіль, який відображав би вер­тикальну і горизонтальну структуру ПТК.

3. Співставити ієрархічні ряди природних компонентів за Н.А. Сонцевим і Д.Л. Армандом. Зробити висновок.

4. Нарисувати графічні моделі геосистем різного рангу та моделі екосистем. Порівняти їх.

 

Контрольні запитання:

1. Що таке епігеосфера і з чого вона складається?

2. Перерахуйте природні географічні компоненти.

3. У чому різниця між ПТК і геосистемою?

4. Назвіть три рівні організації геосистем.

5. Що таке ландшафтна сфера?

6. Що таке „дискретність” і „континуальність”?

7. У чому різниця між географічною оболонкою і ландшафтною сферою?

8. У чому різниця між природними та інтегральними геосистемами?

 

ПРАКТИЧНА РОБОТА №2