Скупчення галактик.

Спостерігаючи гравітацій­ну взаємодію планет та зір, астрономи звернули увагу на своєрідну ієрархічну структуру руху космічних тіл:

1) Планети та їх супутники, що обертаються навколо своєї зорі.

2) Зоряні скупчення, які налічують тисячі й навіть мільйони об’єктів.

3) Галактики об’єднують у спільне гравітаційне поле сотні мільярдів зір, які обертаються навколо спіль­ного ядра.

4) Скупчення галактик, які налічують мільйони об’єктів.

Наша Галактика та галактика М 31 входять до Міс­цевої групи галактик. Найбільші скупчення галактик спостерігаються у сузір’ях Діви та Волосся Вероніки. У цьому напрямку астрономи відкрили своєрідну Велику Стіну, де на відстані 500 млн св. ро­ків виявляється значне збільшення кількості галактик в порівнянні з іншими напрямками.

Окремі галактики взаємодіють між собою, навіть відбуваються їх зіткнення, коли одна галактика по­глинає іншу — спостерігається своєрідний галактич­ний «канібалізм». На останній, четвертій, ступені ієрархічної структури скупчення галактик майже не взаємодіють між собою, тому не виявлено якогось спільного центра, навколо якого могли б обер­татися мільйони галактик.

Ще однією характерною рисою розподілу галактик у просторі є те, що вони розміщені у Всесвіті у велико­му масштабі не хаотично, а утворюють дуже дивні структури, які нагадують величезні сітки з волокон. Ці волокна оточують гігантські, відносно пусті області — порожнечі. Деякі порожнечі мають діаметр 300 млн св. ро­ків — на сьогодні це найбільші відомі утворення у Все­світі. Імовірнішим поясненням цієї волокнистої струк­тури Всесвіту є те, що галактики у просторі розташовані на поверхні величезних бульбашок, а порожнечі є їх внутрішньою областю. З поверхні Землі нам тільки зда­ється, що галактики розташовані подібно до намиста, яке нанизане на волокнах, бо ми їх бачимо на обідках величезних космічних бульбашок. Най­більшим із таких космічних волокон у структурі га­лактик і є Велика Стіна завдовжки 600 млн св. років і завширшки 200 млн св. років. Просторова модель Всесвіту нагадує шматок пемзи, який у цілому має одно­рідну структуру, але окремі об’єкти мають порожнини.