рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Сучасні уявлення про походження і еволюцію Сонячної системи

Сучасні уявлення про походження і еволюцію Сонячної системи - раздел Астрономия, Місяць — супутник землі. Місяць найближче до Землі природне тіло. Його радіус становить 1738 км Питання Походження Землі І Сонячної Системи Хвилювало Вчених Ще З Глибокої Да...

Питання походження Землі і Сонячної системи хвилювало вчених ще з глибокої давнини, однак перші наукові спроби пояснення проблеми відносяться лише до ХVІІІ ст. Відомий радянський вчений, полярник О. Ю. Шмідт згрупував всі запропоновані гіпотези у три класи.

До п е р ш о г о класу відносяться гіпотези, які виходять з постулату про утворення Сонця та планет із єдиного матеріалу (туманності). Це відомі гіпотези Канта-Лапласа, Фесенкова, Войткевича, недавно запропоновані уявлення Рудника і Соботовича та ін.

Д р у г и й клас об'єднує гіпотези, згідно з якими планети виникли з речовини Сонця (гіпотези Бюффона, Мультона і Чемберліна, Джінса, Джеффріса, Крата й ін.). І, нарешті, до т р е т ь о г о класу входять гіпотези, які не об'єднують Сонце та планети спільністю походження. Найбільш відомою є гіпотеза Шмідта. Зупинимось коротко на характеристиці гіпотез кожного класу.

У 1755 році німецький філософ І. Кант висловлює думку, що первісний Всесвіт складався з нерухомих пилоподібних частинок різної щільності. Сили гравітації спричинили їхній рух, співударяння однієї з одною і налипання їх одна на одну (акреція), утворення центрального розжареного згустка - Сонця. Подальші зіткнення частинок призвели до обертання Сонця і разом з ним пилової хмари. В пиловій хмарі поступово утворювались окремі згустки речовини - зародки майбутніх планет, навкруги яких за подібною схемою сформувалися супутники. Утворена таким шляхом Земля на початку свого існування уявлялась холодною.

 
 

Французький астроном і математик П. Лаплас запропонував дещо відмінний варіант. Сонячна система, на його думку, утворилась з розжареної газової туманності з центральним згустком, яка оберталася і стискалася під дією всесвітнього тяжіння. При подальшому охолодженні швидкість обертання туманності зростала і по периферії від неї відшаровувалися кільця, котрі у свою чергу розпадались на згущення - майбутні планети. Планети на початковій стадії являли собою розжарені газові кулі, які поступово охолоджувалися і затвердівали.

Гіпотеза Канта-Лапласа була панівною в космогонії аж до початку ХХ ст. і зіграла прогресивну роль, служачи основою природничих наук, у тому числі й геології. Головним недоліком гіпотези стала неспроможність пояснити розподіл всередині Сонячної системи моменту кількості руху (МКР). МКР визначається як добуток маси тіла на відстань від центру системи і швидкість його обертання. Дійсно, виходячи з факту, що Сонце володіє більше 90 % всієї маси системи, воно повинно мати і найвищий МКР. Насправді ж, Сонце має лише 2 % загального МКР, планети ж, особливо планети-гіганти, - решту 98 %.

Вказане протиріччя спробував пояснити радянський вчений В. Г. Фесенков (1960). Згідно з його гіпотезою, Сонце і планети утворилися внаслідок ущільнення гігантської туманності - "глобули". Туманність була дуже розрідженою матерією, складеною в основному з водню, гелію і невеликої кількості важких елементів. Під дією сили гравітації в центральній частині (глобули) виникло зіркоподібне згущення - Сонце, яке швидко оберталося. Внаслідок еволюції сонячної речовини в оточуюче його газово-пилове середовище із Сонця час від часу відбувалися викиди матерії. Це призводило до втрати Сонцем частини своєю маси і передачі утворюваним планетам значної частини МКР. Формування планет проходило шляхом акреції речовини туманності.

Американські дослідники - геолог Т. Чемберлін і астроном Ф. Мультон на початку ХХ століття запропонували подібні гіпотези, згідно з якими планети утворилися з речовини газових віток спіралей, "витягнутих" із Сонця зіркою, що пройшла на досить близькій віддалі від нього. Ними було введено в космогонію поняття "планетезималі", тобто згустки сконденсованої з газів первісної речовини, які стали ембріонами планет та астероїдів. Англійський астрофізик Д. Джинс (1919) припустив, що при зближенні з Сонцем іншої зірки з останнього відірвався сигароподібний виступ, який у подальшому розпався на окремі згустки, причому з середньої потовщеної частини "сигари" утворились великі планети, а по її краях - дрібні.

Оригінальну гіпотезу висунув у 1944 р. радянський дослідник О. Ю. Шмідт, учні якого в наступні роки дали її фізико-математичне обґрунтування. Це так звана м е т е о р и т н а гіпотеза (рис.6). В гіпотезі проблема утворення Сонця не розглядається. Згідно з її положеннями, Сонце на одній із стадій свого розвитку захопило холодну газово-пилову (метеоритну) хмару. До цього Сонце володіло дуже малим МКР, хмара ж оберталася зі значною швидкістю. В сильному гравітаційному полі Сонця почалася диференціація метеоритної хмари за масою, щільністю і розмірами. Частина метеоритного матеріалу потрапила на Сонце, інша, внаслідок процесів акреції утворювала згустки - зародки планет та їх супутників. Значна роль в гіпотезі відводиться дії "сонячного вітру" - тиску сонячного випромінювання, яке відкидало легкі газові компоненти на периферію системи. Утворена таким чином Земля була холодним тілом, подальший розігрів зв'язується з радіогенним теплом, гравітаційною диференціацією та іншими джерелами внутрішньої енергії планети. Великим недоліком гіпотези дослідники вважають дуже низьку імовірність захоплення Сонцем подібної метеоритної хмари.

Прикладом гіпотез, які з'явились у літературі порівняно недавно, можуть служити погляди В. О. Рудника і Е. В. Соботовича (1984). Згідно з їхніми уявленнями (модель поліхронно-гетерогенної акреції Землі), ініціатором процесів в газово-пиловій туманності міг послужити близький вибух "наднової" зірки. Під дією вибуху почався стиск туманності і утворення центрального згустка - Сонця. В подальшому проходила передача електромагнітним чи турбулентно-конвективним шляхом МКР від Сонця планетам, утворення кілець, подібних як у Сатурна, акреція матеріалу кілець спочатку в планетезималі, а потім в планети.

Існують різні точки зору стосовно послідовності формування внутрішніх частин планети. Згідно з однією із них, Земля спочатку була невідсортованим конгломератом залізо-силікатної речовини, в подальшому внаслідок гравітації відбулось розділення на залізне ядро і силікатну мантію - гомогенна акреція.

Прихильники гетерогенної акреції вважають, що спочатку акумулювалось тугоплавке залізне ядро, потім на нього налипали більш легкоплавкі силікатні частинки. Залежно від вирішення цього питання, мова може йти і про ступінь первісного розігріву Землі. Справді, зразу ж після свого утворення, планета почала розігріватись внаслідок сумісної дії декількох чинників: бомбардування її поверхні планетезималями, що супроводжувалось виділенням тепла; розпаду радіоактивних ізотопів, у тому числі короткоживучих ізотопів алюмінію, йоду, плутонію та ін.; гравітаційної диференціації надр (з позицій гомогенної акреції). На думку деяких дослідників, на цій ранній стадії формування планети її зовнішні частини могли перебувати у стані, близькому до розплаву.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Місяць — супутник землі. Місяць найближче до Землі природне тіло. Його радіус становить 1738 км

Місяць найближче до Землі природне тіло Його радіус становить км середня віддаль від Землі км Маса Місяця у рази менша від маси.. Маров М Я пише що найбільшими деталями місячної поверхні є моря і великі.. Встановлено що вік порід на материках млрд років і він є віком Місяця взагалі Породи морів молодші..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Сучасні уявлення про походження і еволюцію Сонячної системи

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Розміри Землі, склад і внутрішня будова
Ньютон довів, що Земля не куля, а сфероїд обертання (двовісний еліпсоїд). Причина відхилення від кулястої форми – дія відцентрової сили яка

Осьове обертання Землі та його наслідки
Земля обертається навколо своєї осі за період 23 год. 56 хв. 4,09 с. Обертання Землі навколо осі проявляється в багатьох явищах на її поверхні: зміні дня і ночі, добовій ритміці в географічній обол

Гравітаційне поле Землі
Всім тілам на поверхні Землі сила тяжіння надає при їх вільному падінні прискорення (g), що = 981 см/с2. Ще Ньютон зробив висновок, що сила тяжіння тотожна із силою взаємного тяжіння, як

Доба і час
Вимір часу заснований на спостереженнях добового обертання небесної сфери і річного руху Сонця, тобто на обертанні Землі навколо осі та навколо Сонця. Обертання Землі навколо осі відбуваєт

Обертання Землі навколо Сонця. Пори року
Шлях, по якому Земля рухається навколо Сонця, називається орбітою. Орбіта має форму близьку до еліпса, в одному з фокусів якого знаходиться Сонце (рис.8). Тому віддаль між Землею і Сонцем протя­гом

Рівнодення і сонцестояння. Тропіки і полярні кола
1. На північному полюсі додатне схилення Сонця триває з 21.03 по 23.09, а від'ємне з – 23.09 по 21.03. Тобто, там приблизно півроку Сонце не заходить і півроку не сходить. В день літнього сонцестоя

Магнітне поле Землі
Земля – великий магніт, що зміщений приблизно на 400 км від центра в бік Тихого океану і нахилений від осі обертання на 11030' Магнітне поле Землі (рис. 9) уявляється

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги