Розповідь про планети - гіганти розпочнемо з Юпітера - найбільшої планети Сонячної системи. Його радіус в 11 разів більший за земний, а маса майже в 2,5 раза переважає суму мас інших планет. Незважаючи на розміри, цей велетень обертається навколо своєї осі найшвидше з усіх планет. Це є причиною значного стиску Юпітера біля полюсів - його екваторіальний радіус в на 7% ( на 4500 км ) більший за полярний. Обертання Юпітера має зональний характер. Екваторіальний пояс повний оберт здійснює за 9 год 50,5 хв, помірний - на 5,2 хв повільніше. На білому диску планети чітко виділяються світлі та темні смуги, паралельні до екватора. Юпітер не має твердої поверхні. Він майже весь є рідким тілом, лише в центрі міститься найщільніше ядро діаметром до 10000 км. Зовнішня воднево 0 гелієва оболонка Юпітера - це доволі густа атмосфера. Температура її верхніх шарів -1300С, а тиск 1 атм. Із глибиною ці параметри, як і густина, значно зростають. На глибині 24000 км, де тиск 3 млн атм і температура 11000 0С, вдень переходить у рідку фазу і стає електропровідним. У центрі ядра планети тиск складає 80 млн атм, а температура 30 0000С.
74% маси Юпітера становить водень, 20% - гелій і 6% важкі елементи, які містяться в надрах планети. За хімічним складом Юпітер дуже схожий на Сонце, і його часто називають несформованою зорею.
Якщо врахувати площу і відбиваючу здатність поверхні Юпітера, інтенсивність випромінювання Сонця та відстань між ними, температура на рівні хмар планети, за розрахунками, мала б бути на 17 0С нижчою, ніж зареєстрована. Додаткове тепло надходить із надр планети. Виділення енергії відбувається внаслідок гравітаційного стискання і свідчить про те, що формування Юпітера ще триває.
Однією з найвиразніших деталей на поверхні Юпітера є Велика Червона Пляма, про яку відомо із другої половини ХVІІ століття. Це овальне утворення має розміри 15х30 тис. км. Рухається Червона Велика Пляма повільніше, ніж обертається зона, у якій вона знаходиться. Велика Червона Пляма - потужний антициклон, що обертається проти годинникової стрілки з періодом 6 земних діб. Час існування вихору в такій густій атмосфері, як пітерська, може сягати 10 000 років. На поверхні Юпітера помічені й інші схожі, але менші новоутворення такої ж природи, зокрема Біля Пляма.
Юпітер має потужне магнітне поле ( у 50 разів сильніше за земне ), складну систему радіаційних поясів і є сильним джерелом радіовипромінювання.
У 1979 році американський космічний апарат «Вояжер - 1» сфотографував кільце Юпітера. Зовнішній радіус кільця 126 000 км. Воно дуже тонке і повернуте до Землі ребром, тому і непомітне. Кільце складається з пилу та невеликих брил діаметром до 1м. Існування кільця Юпітера у 50 - х роках ХХ століття передбачив професор Київського університету С.К. Всехсвятський. Навколо Юпітера, за сучасними даними, обертається 28 супутників. Іо, Ганімед, Калісто та Європа - найбільші, мають кулясту форму і відкриті у 1610 році Галілео Галілеєм. Їх часто називають галілеєвими супутниками. Вони обертаються майже в площині екватора планети і повернуті до неї завжди одним боком, як і Місяць до Землі. Ганімед - найбільший супутник у Сонячній системі, він більший навіть за Меркурій. Іо - єдиний у Сонячній системі вулканічно - активний супутник, на ньому виявлено 7 діючих вулканів, які викидають гази і пил на висоту до 300 км. У Ганімеда та Калісто виявлені атмосфери. Усі інші супутники, крім чотирьох згаданих, мають неправильну форму і розміри від 10 до 280 км. Більшість їх відкрита нещодавно.