Астероїди

У 1766 році німецький фізик та математик Й. Тиціус 9 1729 - 1796 ) запропонував емпіричне правило, згідно з яким наближено визначались відстані від Сонця до планет. Завдяки працям німецького астронома Й. Боде (1747 - 1826 ) ця закономірність стала загальновідомою.

Правило Тиціуса - Боде:

Для Меркурія , для Венери , а для Землі і т.д.

Згідно з правилом Тиціуса - Боде, на відстані 2,8 а.о. від Сонця ( для ) мала б рухатися б планета. У 1789 році розпочалися інтенсивні пошуки ще однієї планети між Марсом та Юпітером, які швидко увінчалися успіхом.

1 січня 1801 року італійський астроном Дж. Піаці ( 1746 - 1826 ) виявив у телескоп зореподібний об’єкт 7 - ї зоряної величини, який рухався сузір’ям Тельця. Орбіта світила виявилася планетною. Піацца назвав відкриту планету Церерою. 28 березня 1802 року німецький астроном та лікар В. Ольберс ( 1759 - 1840 ) виявив ще одну малу планету - Пал ладу. Ще за п’ять років були відкриті Юнона та Веста. Малий блиск вказував на відносно незначні розміри виявлених об’єктів. Їх називали малими планетами або, за пропозицією Вільяма Гершнля, астероїдами ( від грецького aster - зоря, eidos - вигляд ).

До 1980 року візуальними методами відкрили близько 320 астероїдів. У 1981 році німецький астроном М. Вольф ( 1863 - 1932 ) запропонував фотографічний метод пошуків: при 2 - 3 годинній експозиції зображення зір на фотоплівці виходили точковими, а слід рухомого астероїда - невеликою рискою. Відтоді кількість відкритих малих планет різко зростає. Зараз відомо понад 15000 астероїдів, але вчені вважають що в Сонячній системі їх сотні тисяч. Зауважимо, що астрономи Кримської астрофізичної обсерваторії відкрили понад 550малих планет.

Переважна більшість ( 98 % ) малих планет рухається між орбітами Марса та Юпітера, на середніх відстанях від Сонця від 2,06 до 4,30 а.о., утворюючи пояс астероїдів. За однією гіпотезою, ці астероїди - рештки великої планети, що рухались між Марсом і Юпітером, і була зруйнована чи то гравітацією Юпітера, чи то катастрофічними зіткне тями з великим космічним тілом. Гіпотетична планета навіть отримала назву Фаетон. Все ж переважає думка про неможливість формування великої планети поблизу Юпітера через його припливні сили.

Сумарна маса всіх астероїдів, імовірно, не перевищує 0,001. Найбільшу масу має Цербера ( діаметр до 1000 км ) , Пал лада ( 610 км ), Веста ( 540 км ) і Гінея ( 450 км ). Тільки 14 астероїдів мають розміри понад 250 км. Усі астероїди ( можливо, за винятком найбільших) мають неправильну форму, тобто є брилами твердого матеріалу. Усі астероїди слабкіші за 6 m, їх видно лише в телескоп. Найяскравішою з малих планет є Веста ( 6,5 m ).

Є багато астероїдів, траєкторії яких не лежать між Марсом та Юпітером. Зокрема, унікальну орбіту має Ікар - у перигелії він долітає до Сонця удвічі ближче, ніж Меркурій ( нагріваючись до +730 0С ), а в афелії віддаляється за орбіту Марса. Астероїд Гідальго, навпаки, у перигелії перебуває біля Марса, а в афелії добирається аж за Сатурн.

Жодна з малих планет не має атмосфери, але, виявляється, є астероїди, які мають супутники ( американська міжпланетна станція « Галілей » у 1993 році передала зображення малої планети Іди ( поперечником 56 км, біля якої обертається супутник - півтора кілометрова брила ).

1 листопада 1977 року американський астроном Ч. Кокелл виявив астероїд Хірон, незвичайним тим, що рухається між Сатурном і Ураном. У 1990 - х роках відкрили ще кілька подібних тіл, що рухаються між орбітами деяких планет. Ці об’єкти назвали « кентаврами ». До січня 2000 року було відомо 16 таких астероїдів, 5 із них, досліджені найкраще, отримали назви: Хірон, Фол, Несс, Асбол та Харікло.

30 серпня 1992 року астрономи обсерваторії Мауна - Кі (Гаваї США) сфотографували малу планету, орбіта якої розташована зовні плутонової. Згодом виявили цілий рій подібних тіл - пояс Кой пера. До листопада 2000 року було відомо понад 400 планетоїдів ( так ще називають астероїди поясу кой пера ) - достатньо великих, укритих метановим льодом, брил. На початку 2001 року перший планетоїд отримав ім’я Варуна. Цей астероїд діаметром понад 1000 км рухається навколо Сонця з періодом 285 років майже в одній площині з Плутоном ( нахил орбіти Варуни до екліптики 17,2 0С ).

1 липня 2001 року виявили величезний планетоїд 2001 КХ76. За даними Міжнародного астрономічного союзу від 11 серпня 2001 року, КХ76 є найбільшою відкритою малою планетою Сонячної системи. Розміри цього астероїда від 1200 до 1400 км, тобто більше половини діаметра Плутона. Пояс Кой пера починається за орбітою Нептуна і простягається на відстань понад 150 а.о. Відкриття величезних планетоїдів поставило під сумнів належність Плутона до великих планет. Деякі вчені схильні назвати дев’яту велику планету лише найбільшим астероїдом з поясу Кой пера. Дослідження тривають.

Рис.1