Нині вважається загальноприйнятим, що Всесвіт розвивається односпрямовано. Такий розвиток системи, коли її стан залежить від часу спостереження, називають нестаціонарністю. На відміну від цього стаціонарна система має стабільні характеристики (що коливаються в межах флуктуацій) незалежно від часу спостереження.
Нестаціонарність є характерною ознакою спрямованої еволюції. Відповідно до моделі Всесвіту, який розширяється, мало відбутися його народження (початковий час, t0).
За початок Всесвіту вважають такий його стан, коли густина речовини-енергії була неймовірно великою (наприклад, у стані великого вибуху 1094 г/см3).
Згідно з моделлю еволюції Всесвіту, розробленою А. Фрідманом на підставі загальної теорії відносності Ейнштейна:
1) в умовах нестаціонарності Всесвіту, який розширяється, густина енергії, речовини та випромінювання монотонно спадає в часі, тобто в процесі еволюції;
2) у минулому густина енергії випромінювання була набагато більшою, температура Всесвіту була високою (теорія «гарячого Всесвіту»);
3) при температурі близько 109 К відбувався нуклеосинтез, внаслідок цього ‑ хімічне диференціювання речовини та сформувалася хімічна структура Всесвіту;
4) на початку еволюції Всесвіт пережив стан космологічної сінгулярності (коли густина речовини дорівнює безкінечності, радіус кривизни — 0), а температура перевищувала 1028 К.
Вважають, що при густині понад 1093 г/см3 (планківська густина) речовині притаманні невивчені квантові властивості простору ‑ часу та маси.
Як зазначалося вище, еволюція Всесвіту тривала час, що дорівнює 1010 років.
Всесвіт посідає замкнений, отже, скінченний простір. Він безмежний, не має оболонки, проте він не є безкінечним.
Отже, сучасна космогонія стверджує кілька важливих положень, що відбиваються в наших уявленнях про земні географічні системи:
• Всесвіт скінчений у просторі та в часі (у просторі — часі в релятивістському значенні); він еволюціонує;
• Всесвіт є нестаціонарним, тобто неврівноваженим.
Пояснити це можна з допомогою уявлень про неврівноважену термодинаміку, вчення про дисипативні структури, які використовують для пояснення процесів у географічних систем (наприклад, стихійне утворення неоднорідностей, тобто зародження структури з хаосу, що виражено в утворенні зірок та планет, а на Землі — будь-яких геосистем).