Як відзначалося, можливість утворення і розвитку функціональних форм закладена в самій суті грошей, природі їхніх функцій. Ця можливість обумовлена багатоплановістю грошових відносин, тим, що гроші виконують, з одного боку, суспільну функцію загального вартісного еквівалента, а з іншого - є технічним апаратом, що обслуговує той чи інший аспект товарного обміну.
Функціональні форми - похідні від грошових функцій, їх логічне продовження. Вони виступають як форма безпосереднього буття грошових функцій в умовах структурно розвинених товарних відносин. Функціональні форми - найвищий ступінь у розвитку грошових відносин. Маючи істотні відмінності від попередніх структур, вони певною мірою зберігають і спадковість.
Аналіз особливостей обігу функціональних форм грошей у їх реальному втіленні - це найскладніша заключна фаза логічної структури вивчення системи грошових відносин. Щоб запобігти однобічному підходові у визначенні специфіки грошових функціональних форм, загальна методика їх вивчення має врахувати такі методологічні положення.
Як складові ланки і водночас як окремішні елементи грошової системи, функціональні форми грошей суттєві відносно одна до одної та несуттєві з позиції загальної системи. Вони розвиваються за законами всієї системи, але й підпорядковані власній логіці розвитку.
Маючи відносну самостійність, форми грошей, що розглядаються, характеризуються власною сукупністю функціональних проявів. У цьому реалізується їхня суттєва відособленість, проявляється своєрідність "розподілу обов'язків" у системі грошових відносин на найбільш зрілих етапах її розвитку.
Функціональні форми грошей не автономні. Вони можуть отримати теоретичне вмотивування лише як структурні ланки, складові елементи загальної системи грошових відносин. Вказані форми реалізуються лише на основі внутрішньої взаємодії як продовження субординації, притаманної грошовим функціям. У цьому виявляє себе генетична наступність у розвитку грошових відносин. Кожна функціональна форма грошей, взята окремо, виразити всю сукупність грошових відносин неспроможна.
А відтак завдання того, хто вивчає теорію грошей, полягає в тому, щоб визначити спершу місце і роль кожної з функціональних форм грошей, характер взаємодії з загальною системою грошових відносин і вже тоді синтезувати ознаки, які, з одного боку, є протилежними, а з іншого - виражають різні аспекти єдиного, цілісного механізму грошових відносин.
Сучасна ринкова економіка характеризується надзвичайно широкою палітрою наявних функціональних форм грошей. Структурна розгалуженість грошової системи - результат неперервного ускладнення ринкових відносин, спосіб надання ринку необхідної еластичності, що є однією з поважних ознак її дієздатності. Можна констатувати, що ступінь зрілості тієї чи тієї грошової системи багато в чому визначається структуралізацією та відповідною різноплановістю її функціональних ланок.
Які критерії використовує економічна наука і практика при розгляді питання класифікації наявних функціональних форм грошей?
У економічній літературі, підручниках з теорії грошей, а також у державній статистиці країн Заходу протягом тривалого часу широко використовується агрегатний метод класифікації функціональних форм грошей, в основу якого покладено ступінь ліквідності кожної з них.
У попередньому параграфі зазначалося, що одним із важливих показників, який характеризує відмінність грошей від інших активів, є їхня ліквідність. Вважається, що гроші є ліквідним (таким, що легко реалізується) майном. "Що більш ліквідна річ,- підкреслює у своїй книзі американський економіст П.Гейне,- то більше вона схожа на гроші. Коли й певний вид майна досягає абсолютної ліквідності, то ця схожість доходить до найвищої позначки"1. Відповідно і зрілість окремих функціональних форм грошей визначається ступенем їхньої ліквідності.
Підмурівком цього, значною мірою незвичного для практики адміністрації економіки, підходу є так званий портфельний метод аналізу використання грошей, що розглядається в західній літературі на фундамент сучасних теорій грошових відносин. Йдеться ось про що. В умовах ринкової економіки людина має можливість зберігати своє багатство у різних формах, серед яких гроші - одна з можливих форм. Окрім грошей, це можуть бути всілякі цінні папери держави, акції приватних компаній, капітал у матеріально-фізичній формі тощо. Портфельний підхід розглядає індивіда в момент, коли він володіє певним фондом багатства і приймає рішення з приводу активів, у яких він збирається зберігати це багатство (майно) впродовж певного терміну. Звісно, визначальний вплив на це рішення здійснює мета - одержання максимального доходу від багатства. А це своєю чергою пов'язане зі ступенем ліквідності конкретної форми активу, якому буде віддана перевага.
Вважається, що ліквідність будь-якого виду майна (активу), в т.ч. певної грошової форми, безпосередньо пов'язана з витратами його обміну на інші види майна. Майно, витрати обміну якого дорівнюють нулю, є абсолютно ліквідним. Це, наприклад, купюра долара. Акція й довгострокова облігація, випущені в обіг, мають менший ступінь ліквідності. Але на них можна отримати проценти. Віддаючи перевагу грошам як більш ліквідній формі розміщення багатства, індивід жертвує часткою вказаного виду доходу, що його міг би отримати при альтернативному підході. Математично ця залежність виражається формулою:
W = f (М, В).
де: W - особисте багатство, М - грошова банкнота, В - державна облігація1.
Отже, сенс портфельного підходу при визначенні структури особистого багатства полягає в оцінці його окремих елементів з позицій ступеня їхньої ліквідності. Цей же принцип використовується і при визначенні структури грошової маси, в т. ч. при класифікації різних функціональних форм грошей. Його методологічна доцільність не може викликати сумніву. Адже в цьому підході, як і в цілому в методології аналізу будь-яких процесів ринкової економіки, в центр відповідних оцінок поставлено інтереси особи - головного суб'єкта ринкових дій. Слід звернути на це вельми важливе положення в теорії грошей чільну увагу.
Центральні банки провідних країн Заходу розраховують обсяг грошової маси за допомогою двох агрегатів - Мі і Мз. Грошовий агрегат репрезентує встановлене законодавством відповідно до принципу ліквідності специфічне угруповання певної категорії грошових форм.
Агрегат Мі являє собою грошову масу у вузькому розумінні. В нього включаються два визначальні блоки грошей. Це - готівкові гроші (металеві й паперові), що є зобов'язаннями держави та її агентів. Вказані грошові форми добре відомі читачеві.
Це:
- монети, що їх карбують державні установи;
- скарбничі білети, пов'язані з фінансуванням дефіциту державного бюджету (тепер ця форма грошей практично не використовується);
- банкнота (долар, марка, гривня) - особливий різновид кредитних грошей, емісія яких здійснюється центральними банками. Банкнота має загальну оборотність і володіє, як і монета, абсолютною ліквідністю.
До складу агрегату Мі входять і трансакційні депозити - вклади фізичних та юридичних осіб у комерційні банки й ощадні установи, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів згідно з комерційною угодою, що здійснюється за допомогою чеків або електронних грошових переказів. Трансакційні депозити - це вклади до вимоги. Йдеться про вклади, що не приносять процентів, а лише дозволяють власникам їх користуватися чеками та електронними переказами. За обсягом чекові вклади, що забезпечують безготівковий обіг грошей, найбільш поширені; так, у країнах Заходу вони забезпечують понад 90 % всіх видів оплат. Завдяки цьому система чекового обігу постійно прогресує. Вона базується на використанні новітньої електронної техніки. Постійно розширюється структура банківських та ощадних установ, які здійснюють відповідні операції. Це підвищує ліквідність трансакційних депозитів, наближаючи її до рівня ліквідності банкноти.