Суть та принципи побудови податкової системи

 

Податкова система – це сукупність загальнодержавних і місцевих податків та зборів до бюджетів усіх рівнів, а також форм, методів установлення, зміни, обчислення, сплати, стягнення, також податкова служба, яка займається податковим контролем.

Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови. У світі немає держав з тотожними податковими систе­мами. Однак це не означає, що створення податкової системи і податкова політика ведуться спонтанно, як кому забажається. Є певні положення, які визначають підхід держави до цієї сфе­ри своєї діяльності.

Науковий підхід до створення податкової системи перед­бачає, по-перше, системність, по-друге, встановлення визначальної бази цієї системи і, по-третє, формування правової основи і вихідних принципів. Звичайно, можливий і варі­ант, що визначається як метод «спроб і помилок», який, до речі, використовується в Україні в даний час. Але це довгий шлях. Крім того, експериментувати можна тільки тоді, коли економічна ситуація більш-менш стабільна. Якщо ж економіка і суспільство охоплені кризою, то права на це ні уряд, ні законо­давча влада не мають.

Принцип системності полягає в тому, що всі податки по­винні бути взаємопов'язані між собою, органічно доповнювати один одного, не заходити в суперечність із системою в цілому та іншими її елементами. Системний підхід означає, що мають реалізовуватись функції податків. З позицій фіскаль­ної функції, податкова система повинна забезпечити гаранто­ване і стабільне надходження доходів у бюджет. З позицій регулюючої функції, – забезпечувати державі можливість впливу на всі сторони соціально-економічного розвитку суспільства.

Подат­кова система повинна включати досить широке коло податків різної цілеспрямованості. Система доходів бюджету має вклю­чати насамперед такі, які б забезпечували сталу фінансову базу держави. Найкращими для виконання цього завдання є непрямі податки, а також податки на майно, землю, прибутко­вий податок з населення. Таких податків у системі доходів бю­джету рекомендується мати в середньому до п'яти видів на випадок зриву у виконанні плану мобілізації одного з них.

Кількість податків, на які покладається здебільшого регу­лююча функція, теж має бути досить значною. Це пояснюється тим, що не можливо за допомогою одного чи двох податків впливати на всі сторони господарської діяльності підприємств, на всі сфери суспільно-економічного життя.

Але платників цікавить не так кількість податків, котрі вони сплачують, як загальна сума податків і їх частка в одержаному доході.

Визначальною базою побудови податкової системи є об­сяг бюджетних видатків. Податки з позиції організації фінансової діяльності держави вторинні відносно видатків. Збалансу­вання доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіо­мою фінансової науки. Відхід від неї призводить до тяжких на­слідків - високого рівня оподаткування. Йдеться про інфляцію, яка, по суті справи, теж є своєрідною прихованою формою оподаткування населення. Відмінність полягає в тому, що це відкладені на завтра податки, однак завтра доводиться плати­ти набагато більше, ніж сьогодні. Причиною інфляції, тобто знецінення грошей, є випуск в обіг зайвої їх кількості, не забез­печеної товарною масою. Це, у свою чергу, визначається бю­джетним дефіцитом, тобто перевищенням видатків бюджету над доходами. Тож при створенні нової податкової системи слід пам'ятати, що бюджет як фінансовий план держави пови­нен бути обов'язково балансом доходів і видатків, і нехтувати цим вкрай небезпечно.

Правову основу системи доходів бюджету становлять від­носини власності.

По-перше, права держави на доходи залежать від форми власності - державної чи приватної. При державній власності не тільки майно підприємств, але й створювані на них доходи належать державі, і вона може вилучати усі «зайві» кошти у вигляді вільного лишку прибу­тку. Відносно у приватних підприємств держава може отримати тільки певну частку їх доходів. Отже, якщо для державних підприємств податкова політика майже не має відчутного значення, то для приватних - це одне з головних питань.

По-друге, форма власності відбивається на формуванні доходів відповідних юридичних і фізичних осіб, особливості ж формування доходів повинні враховуватися при встановленні об'єкта оподаткування. Тому об'єктом оподаткування визначено кінцевий результат роботи підприємства – прибуток.

Принципи оподаткування, які вперше були сформульовані основоположником теорії оподаткування шотландським еко­номістом і філософом А. Смітом в його класичній роботі «До­слідження про природу і причини багатства народів» ще у XVIII от., не втратили значення і до нашого часу. Вони зво­дяться до чотирьох понять: справедливість, визначеність, зручність, економія (раціональність).

Ці загальні принципи оподаткування поступово розширю­вались, трансформувалися під впливом соціально-еконо­мічних і політичних перетворень, які відбувались у світі. В да­ний час вони в основному зводяться до наступного:

1. Рівень податкової ставки повинен встановлюватись з врахуванням можливостей платника податків, тобто рівня його доходів. Доход, який залишиться після сплати податків, повинен забезпечувати йому норма­льний розвиток.

2. Необхідно прикласти всі зусилля, щоб оподаткування доходів носило одноразовий характер. Багаторазове обкладання доходів чи капіталу неприпустиме.

3. Податки повинні бути обов'язковими. Податкова сис­тема не повинна залишати у платника податків сумні­вів в уникненні платежу.

4. Процедури розрахунку і сплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників пода­тків і економічними для установ, які збирають податки. Слід прагнути до мінімізації витрат на стягнення пода­тків.

5. Податкова система повинна забезпечувати раціона­льний перерозподіл частини створюваного валового внутрішнього продукту і бути ефективним інструмен­том державної економічної політики.

6. Податки можуть використовуватись як фінансові регу­лятори з метою встановлення оптимального співвід­ношення між доходами роботодавців і найманих пра­цівників, між коштами, які направляються на спожи­вання і нагромадження.

7. Необхідно забезпечувати стабільність оподаткування; ставки податків не повинні змінюватись упродовж до­сить тривалого періоду. Разом з тим, податкова сис­тема повинна бути адекватною конкретним етапам економічного розвитку країни; це досягається здійс­ненням податкових реформ, які забезпечують еволю­цію податкової системи.

8. Не можна допускати індивідуального підходу до конк­ретних платників податків при встановленні податко­вих ставок і застосуванні податкових пільг. Оподатку­вання має бути досить універсальним, забезпечувати однакові вимоги і однаковий підхід до платників, з од­ного боку, і розумну диференціацію ставок та викорис­тання податкових пільг - з іншого.

Багатовікова історія формування і застосування як зага­льнотеоретичних, так і конкретних практичних принципів опо­даткування, що відповідають певному рівню розвитку соціаль­но-економічного життя конкретної країни, дала змогу відібрати найдієвіші і найефективніші серед них. В умовах становлення ринкової економіки в Україні постійно ведуть роботу з удоско­налення податкової системи, але, на жаль, вона й досі не від­повідає світовим стандартам.

Податкові зобов’язання

Основним обов'язком платника податків, зборів та інших обов'язкових платежів є виконання податкового зобов'язання.

Органи державної податкової служби можуть здійснювати нарахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів чи вносити зміни до раніше нарахованих сум податку до закінчення терміну давнини, тобто протягом трирічного періоду з останнього дня представлення податкової декларації (розрахунку).

При донарахуванні податків, включаючи суми пені, а також при несвоєчасному надходженні належних бюджету засобів, органи податкової служби списують з рахунків платників у примусовому порядку шляхом виписки інкасових доручень (розпоряджень) установам банку про стягнення прострочених платежів, пені, штрафів та інших санкцій. Суми заборгованості в бюджет списуються на підставі рішення керівника державного податкового органа.

Самостійно визначати суми податкового зобов'язання платника податків може орган податкової служби у випадку, якщо платник не надає у встановлений термін податкову декларацію (розрахунок) чи дані перевірок результатів діяльності платника свідчать про заниження чи завищенні сум його податкових зобов'язань, а також, якщо орган податкової служби виявив арифметичні чи інші помилки в представленій декларації.

При виявленні помилок податковою службою після одержання декларації, податковий орган самостійно здійснює перерахунок відповідно до діючого нормативним законодавством і повідомляє платника про здійснення такого перерахунку і про суми недоплат або переплат.

Виявлена в результаті податкової перевірки заборгованість самостійно погашається платником.

У випадку виявлення податкової заборгованості чи при ненаданні у встановлений термін розрахунку орган державної служби повідомляє першою податковою повісткою протягом трьох робочих днів. Після того протягом п'яти календарних днів органи податкової служби повідомляють платника податку. Третя повістка посилається після 15 днів із дня повідомлення першою повісткою.

Для підприємства (платника податку) можуть бути змінені терміни виконання податкового зобов'язання, якщо відстрочка здійснена на умовах податкового кредиту, тобто при перенесенні терміну сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів на більш пізній термін на підставі кредитного договору з органом податкової служби.

Зміна терміну виконання податкового зобов'язання можливо також при розстрочці при умовах податкового кредиту, що припускає поділ суми податків на кілька термінів оплати на умовах, визначених кредитним договором.

Зміни термінів сплати податків надаються в межах бюджетного року при наявності кредитного договору і з урахуванням фінансового стану підприємства на підставі письмової заяви платника. У заяві вказується сума податків, зборів та інших обов'язкових платежів, по яких платник просить розстрочку, а також термін розстрочки. До заяви платник додає аналіз фінансового стану підприємства, розрахунок прогнозних доходів і графік погашення податкових зобов'язань. Заява і представлені документи податкові органи розглядають у десятиденний термін і повідомляють платника про надання чи відмові у відстрочці. При позитивному рішенні орган податкової служби підписує з платником кредитний договір.

Не може бути змінений термін виконання податкового зобов'язання, якщо порушена кримінальна справа, пов’язана з податковими порушеннями, а також якщо платник є банкрутом чи використовує зміну термінів для приховання своїх коштів, що підлягають оподатковуванню.

При ліквідації підприємства майно, майнові права і засоби, відбиті в ліквідаційному балансі, використовуються в першу чергу для повного погашення податкової заборгованості підприємства, далі для погашення інших видів заборгованості, що підлягають безперечному стягненню і виконанню інших видів зобов'язань відповідно до діючого в Україні законодавства. Майно, що залишилося після оплати заборгованостей, розподіляється між засновниками підприємства відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до діючого законодавства, після закінчення встановленого терміну сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, суми платежів є недоїмкою і стягуються з нарахуваннями пені.

При переплаті суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів у результаті неправильного їхнього нарахування дані суми підлягають нарахуванню на рахунок платежів майбутніх періодів чи поверненню платнику за його письмовому звертанню. Про суму платежу, що перевищує суму розрахунку, органи податкової служби повідомляють платника в десятиденний термін із дня надходження платежу і виникнення переплати.

Зарахування чи повернення суми, що перевищує розрахункову і надійшла в бюджет, здійснюється в місячний термін із дня подачі платником заяви.

При неправильному нарахуванні податків, зборів та інших обов'язкових платежів податковими органами дана сума підлягає зарахуванню на рахунок майбутніх податкових платежів чи поверненню платнику незалежно від письмової заяви про повернення суми податку, і на цю суму нараховуються відсотки в розмірі дисконтної ставки Національного банку України за кожний день неправильного стягнення, починаючи з дня зарахування суми у бюджет.