Методичні рекомендації

 

У зв'язку з різноманіттям видів, марок, моделей, класів машин і обладнання важливою проблемою є їх класифікація, яка в процесі оцінки їх вартості здійснюється за такими ознаками:

1) за видом основних засобів - виробничі та невиробничі основні засоби залежно від їх входження до складу відповід­них підрозділів підприємства;

2) за стадією життєвого циклу об'єктів оцінки - нові, добре відомі моделі, машини й обладнання, що зарекомендували себе на ринку, застарілі моделі і зразки;

3) за правом власності - об'єкти, що знаходяться в державній, комунальній або приватній формах власності;

4) за способом придбання та походження - об'єкти, придбані на відкритому ринку, з аукціону, безоплатно передані, такі, що надійшли в результаті дарування і т. ін.;

5) за ступенем універсальності - стандартизовані, серійні та нестандартизовані об'єкти (наприклад, спеціальне облад­нання власного виробництва);

6) відповідно до діючого порядку нарахування амортизації: Згідно з Податковим кодексом України

7) за функціональним призначенням відповідно до функ­ціональної та галузевої класифікації. У даному випадку угруповання обладнання здійснюється на основне технологічне, допоміжне, автотранспортне або офісне, а також виробничий і господарський інвентар. Кожну групу можна розглядати в рамках тієї або іншої галузі функціонування;

8) відповідно до діючого Державного класифікатору України «Класифікація основних фондів ДК 013-97», затвердженому наказом Державного Комітету України по стандартизації, метрології і сертифікації від 19.08.97 р. № 507. При цьому всі об'єкти основних фондів поділяються на три великі групи:

• транспортні засоби, включаючи вантажні та легкові автомобілі; меблі, офісне обладнання; побутові електро­механічні прилади й інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні й інші машини для автоматичної обробки інформації;

• будівлі, споруди, їх структурні компоненти та переда­вальні пристрої (пристрої електропередачі, зв'язку та всі види трубопроводів);

• інші основні фонди, що не ввійшли в групи 1 і 2, включаючи сільськогосподарські машини та знаряддя, робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження.

У кожній групі окремо виділяються підгрупи, які при подальшій деталізації розбиваються на класи. Така класифікація актуальна в процесі індексної переоцінки основних фондів.

Важливе значення під час проведення оціночних робіт має ідентифікація об’єкта оцінки, тобто встановлення відповідності між документацією на об’єкт та його реальним станом. У процесі ідентифікації складається чи уточнюється інвентарний список оціночних одиниць облад­нання за їх фактичною наявністю, перевіряється та приводиться у відповідність до їх реального стану основна вихідна інформація про об’єкти оцінки. Вона створює основу опису (лістингу) обладнання, що підлягає оцінці. Розгорнута структурна характеристика документа проілюстрована на прикладі металообробного обладнання і має такий вигляд:

· найменування та модель верстата;

· призначення та опис виконуваних функцій;

· габаритні розміри та маса конструкції;

· основні технічні характеристики, що дозволяють визначити споживчі характеристики верстата (наприклад, відстань між «центрами» важлива для визначення потужності токарного верстата, довжина та ширина фрезерування – для фрезерного, висота – для радіально-свердлильного, вагові параметри – для ковальсько-пресувального обладнання);

· характеристика системи управління;

· перелік додаткового приладдя, яким стандартно комплектується верстат;

· рік виготовлення, дата введення в експлуатацію, нормативний строк служби;

· відомості про ремонт і технічне обслуговування, заміну окремих вузлів та агрегатів;

· поточна ціна продажу чи вартість заміщення аналогічною технікою;

· назва та реквізити фірми-виробника;

· інша інформація по об’єкту оцінки;

· відомості по додатковому приладдю, що не включаються у стандартну комплектацію верстата.

Якість ідентифікації й технічної експертизи машин та обладнання, що оцінюються, багато в чому залежить від повноти та об’єктивності необхідної інформації. Внутрішніми джерелами інформації служать інвентарні картки, технічні паспорти й описи, стандарти та технічні умови, акти прийняття-передачі, документи бухгалтерського обліку, а також додаткові відомості, отримані шляхом опитування спеціалістів і працівників підприємства. При укладенні договору на оцінку машин та обладнання вказується склад документів та строки їх надання адміністрацією підприємства для своєчасного початку оціночних робіт. Зовнішніми джерелами інформації можуть бути номенклатурні довідники, прейскуранти, каталоги, прайс-листи, бюлетені товарних бірж, рекламні матеріали на ярмарках і виставках, періодична преса, бази даних фірм-оцінювачів та інші інформаційні масиви.

Знос машин та обладнання.

1. Метод «ефективного віку» – базується на висновках фахівця-експерта чи самого оцінювача щодо фактичного стану машини (обладнання) виходячи з її зовнішнього вигляду, умов експлуатації та інших факторів, а також припущень про можливість достовірного визначення строку служби об’єкта.

При використанні даного методу, аналогічно до визначення зносу будинків і споруд, використовуються такі терміни та визначення:

ü Строк служби (строк економічного життя – це період часу від дати встановлення до дати виведення з експлуатації об’єкта (чи повністю відпрацьовано ресурс об’єкта).

ü Залишковий термін служби) – прогнозована кількість років до виведення об’єкта з експлуатації (чи залишковий ресурс можливого напрацювання).

ü Хронологічний (фактичний) вік – кількість років, що минули від дати створення об’єкта (чи напрацювання).

ü Ефективний вік – різниця між строком служби і залишковим строком служби (чи розмір напрацювання об’єкта за минулі роки):

2. Метод зниження споживчих якостей відображає залежність основних параметрів потужності, продуктивності, надійності та інших характеристик машин та обладнання від їх зносу.

Коефіцієнт природного (звичайного) фізичного зносу розраховується на базі індексів зміни основних параметрів на момент оцінки, порівняно з вихідними значеннями, які мав об’єкт на момент введення в експлуатацію.

3. Метод зниження дохідності базується на припущенні, що накопичення фізичного зносу пропорційно знижує дохідність (прибутковість) роботи обладнання.

Виступаючи наслідком науково-технічного прогресу, технологічне старіння пов’язано з появою нових моделей машин-аналогів, які порівняно з об’єктами оцінки коштують дешевше та забезпечують нижчі експлуатаційні витрати.

Економічне старіння машин та обладнання – це втрата ними вар­тості під впливом зовнішніх факторів. Тому інколи його називають зо­внішнім старінням (зносом). Серед причин економічного старіння слід виділяти падіння попиту на машинну техніку та виготовлювану на ній продукцію, зростання цінової конкуренції, скорочення ринкового пропонування та погіршення якості сировини, інфляційні процеси, законодавчі обмеження на права власності, погіршення акцизної політики та інші зовнішні зміни.