Проблема комерційного використання об'єктів нематеріальних активів прямо пов'язана з необхідністю їх вартісної оцінки, що може проводитися з метою:
• купівлі-продажу прав на об'єкти інтелектуальної власності або ліцензій на їх використання;
• надання франшизи новим компаньйонам при розширенні ринків збуту;
• формування статутного капіталу;
• визначення збитку, нанесеного діловій репутації підприємства незаконними діями з боку інших підприємств;
• акціонування, приватизації, злиттів і поглинань;
• внесення змін у фінансову звітність;
• страхування майна, здійснення операцій застави, дарування, спадкування або безоплатного передавання майна підприємства й ін.
Особливостями вартісної оцінки нематеріальних активів є:
1) Залежність величини вартості від обсягу переданих прав (повний обсяг прав, що належать правовласнику об'єктів інтелектуальної власності; виключні права, передані ліцензіатові без збереження за ліцензіаром права на використання та права видачі ліцензій іншим особам за способами, строками та територіями використання; невиняткові права, передані ліцензіатові зі збереженням за ліцензіаром права на використання та права видачі ліцензій іншим особам за способами, строками та територіями використання);
2) Можливість несанкціонованого використання для об'єктів, що не мають правового захисту (клієнтські відносини, виробничий досвід, навички менеджменту та маркетингу і т. ін.);
3) Необхідність урахування можливості відчуження нематеріального активу;
4) Обов'язкове проведення підготовчої роботи з організації оцінки нематеріальних активів, що складається з:
• обстеження об'єкта на предмет факту наявності матеріальних носіїв, що є об'єктами оцінки (письмові й образотворчі описи, креслення, схеми, зразки продукції, дискети, вінчестери ЕОМ, аудіо та відеокасети й інші носії);
• здійснення правової експертизи прав на інтелектуальну власність з метою ідентифікації наявності та дійсності охоронних документів, які ці права підтверджують (патентів, свідоцтв, ліцензійних договорів і угод, договорів переуступки прав, установчих договорів про передавання майнових прав у статутні капітали підприємств, договорів замовлення (фінансування) на створення об'єктів інтелектуальної власності сторонніми організаціями, замовлень на створення об'єкта на самому підприємстві в порядку службового завдання, контрактів або авторських ліцензійних договорів між підприємством і розроблювачами об'єкта інтелектуальної власності, актів прийому-передачі при безоплатному передаванні прав на об'єкт інтелектуальної власності). Дійсність охоронних документів перевіряється за територією, на якій охоронний документ діє, і за строком, протягом якого він правомочний відповідно до законодавства України.
Так, патент України на винахід діє 20 років з дати надходження заявки в Укрпатент Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки (п. 4 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15.12.1993 р. № 3687-ХІІ). Патент на промисловий зразок діє протягом 10 років від дати подання заявки з можливістю продовження ще на 5 років (п. 5 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.1993 р. № 3688-ХІІ). Строк дії патенту на корисну модель складає 10 років від дати подання заявки (п. 4 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15.12.1993 р. № 3687-ХІІ). Свідоцтва на товарний знак, знак обслуговування і найменування місць походження товару діють 10 років, причому можливо кількаразове продовження строку щораз на 10 років (п. З ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» від 15.12.1993 р. № 3689-ХІІ та п. 4 ст. 15 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16.06.1999 р. № 752-ХІ). Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Строк дії суміжних прав - протягом 50 років від дати першого запису виконання, першого опублікування фонограми (відеограми), першого публічного віщання передачі (ст. 28, 44 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 р. № 3792-ХІІ);
• обґрунтування типу вартості, що визначається: вартість активу в складі майнового комплексу діючого підприємства, ринкова вартість, залишкова вартість заміщення і т. ін;
• збір необхідної інформації, технічні (споживчі), експлуатаційні, екологічні й економічні характеристики об'єкта; джерела одержання доходів від його використання; галузі та напрямки застосування об'єкта за функціональними ознаками та способом застосування, географії збуту, місткості ринку збуту, обсягу збуту конкуруючих товарів; витрати на придбання прав і використання об'єкта; собівартість і ціна одиниці товару з використанням об'єкта і т. ін.
Після проведення підготовчої роботи здійснюється безпосередньо оцінка нематеріальних активів.
У другому питанні розглядається наступне.
Існує декілька основних стратегічних рішень стосовно процесів формування та використання нематеріальних активів. Передусім керівництву компанії потрібно:
1) визначитися з ринками чи окремими сегментами цільових ринків, які найкраще відповідають цільовим орієнтирам, сильним і слабким сторонам фірми;
2) визначити співвідношення розподілу ресурсів;
3) сформувати портфель підприємницьких ідей;
4) проранжувати альтернативи розвитку фірми;
5) визначити цільові пріоритети портфеля підприємницьких ідей;
6) визначити вартість реалізації підприємницької ідеї на основі самостійних розробок фірми;
7) визначитися щодо вартості купівлі промислового вирішення підприємницької ідеї та запитань;
8) створення чи купівля нематеріального ресурсу;
9) оформлення прав виключного користування чи прийняття рішення про відмову від правового захисту;
10) формування портфеля нематеріальних активів підприємства (чи включення до існуючого);
11) господарське використання нематеріальних активів;
12) оцінка отриманого ефекту від використання нематеріального активу;
13) оцінка ефективності використання нематеріального активу.
Головною метою обліку інтелектуальної власності, в якості нематеріальних активів підприємства, виступає якнайповніше визначення розміру виробничих фондів суб’єкта господарювання. При цьому, характерною особливістю є те, що об’єктом обліку виступає не сама інтелектуальна власність, а права на її використання. Документальне підтвердження прав інтелектуальної власності дозволяє реально контролювати процес управління нематеріальними активами підприємства. Слід особливо відзначити, що реєстрації в документах обліку підлягають операції щодо руху об’єктів інтелектуальної власності.
Залучаючи той чи інший об’єкт інтелектуальної власності до господарського обороту, підприємство повинно враховувати:
· якісні характеристики об’єкта з позицій його корисності;
· вартість нематеріального активу з позицій незалежного оцінщика та власного уявлення про його цінність, ураховуючи його вплив на вартість кінцевої продукції;
· строк корисного використання нематеріального активу з позицій споживчих якостей товару, що несе в собі позитивні якості нематеріального активу;
· ефекти використання нематеріального активу з позицій дохідності (прибутковості) та конкурентоспроможності;
· капіталізацію об’єкта нематеріальних активів з товарних позицій, тобто нематеріальний актив виступає об’єктом купівлі-продажу.
З позицій вартості нематеріальний актив слід розглядати в таких аспектах:
· джерело походження нематеріального активу, враховуючи його вплив на процес виробництва, та способи управління цим процесом;
· придбання прав власності (чи аналогічних) при одночасному позбавленні всіх прав власника нематеріального активу;
· механізм формування ціни нематеріального активу в процесі його придбання;
· механізм формування ціни нематеріального активу в процесі його прийняття на баланс підприємства.
За джерелами походження нематеріальні активи підприємства можна класифікувати наступним чином:
1) з позицій розробника – результати науково-дослідних робіт, проектно-конструкторських розробок, винаходи, раціоналізаторські пропозиції тощо;
2) з позиції продавця та покупця – фізичних та юридичних осіб; резидентів чи нерезидентів (відповідно до діючого законодавства);
3) за сферами прояву ефекту від використання – зменшення собівартості, покращання управлінських рішень, зростання обсягів продажу тощо.
Механізм формування ціни нематеріального активу значною мірою пов’язаний з методами оцінки, що визначаються залежно від природи об’єкта, його походження, мети оцінки тощо. Слід відзначити одну особливість ціноутворення в цій сфері – ціна нематеріального активу тісно пов’язана з об’єктом його матеріального втілення. Більшість нематеріальних активів підприємства за своєю суттю є унікальною, тобто кожен продавець виступає ніби монополістом у короткостроковому й, навіть, у середньостроковому періоді часу. У свою чергу, той чи інший об’єкт має споживчу вартість тільки стосовно певного майнового комплексу, що створює на ринку диктат покупця. Встановлена ціна нематеріального активу виступає компромісом між цими факторами. Формування ціни покупця базується на витратах і можливих доходах – «зиску», котрий він сподівається отримати в майбутньому та окупить сьогоднішні витрати. В якості обмежень при цьому виступають валові витрати на виробництво та ціна кінцевої продукції. У ціни продавця навпаки вплив фактора собівартості та ціни продукції майже не враховується.
З позицій строку корисного використання покупцю нематеріального активу слід ураховувати життєвий цикл продукту, а також пов’язаних із цим технологій, методів організації виробництва і т. ін. У цілому життєвий цикл нематеріального активу дещо не співпадає з життєвим циклом товару, звичайно випереджаючи його на один-два етапи.
З позиції дохідності (прибутковості) об’єктів нематеріальних активів покупцю доводиться враховувати бажання продавця щодо механізму поділу прибутку від використання активу. З позиції капіталізації, об’єкти нематеріальних активів купують як і інші товари (продукцію), тому їм притаманні всі властивості типового ринкового товару. Об’єкт може бути проданий, перепроданий, закладений у якості застави під зобов’язання, переданий на збереження (без прояву своїх споживчих властивостей), безоплатно переданий іншому суб’єкту господарювання.