рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Методичні рекомендації

Методичні рекомендації - раздел Электроника, ПОТЕНЦІАЛ І РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВА   Відповідно До Визначення, Що Міститься В Міжнародних Стандарт...

 

Відповідно до визначення, що міститься в Міжнародних стандартах оцінки МСО 2008, неосяжні (нематеріальні) активи являють собою інтереси, що містяться в нематеріальних об'єктах (навичках менеджменту та маркетингу, кредитний рейтингах, гудволі та різноманітних юридичних правах або інструментах (товарних знаках, авторських правах, франшизах, патентах, контрактах).

Таким чином, основними економічними властивостями нематеріальних активів є такі:

• не мають матеріального змісту (або матеріально-речовинна форма яких не має істотного значення в процесі їхнього використання);

• забезпечують власникам права та привілеї;

• створюють для власників певну виїгоду. Класифікація нематеріальних активів здійснюється затакими напрямками:

1. За складом нематеріальні активні підрозділяють на чотири основні групи:

• інтелектуальна власність;

• майнові права;

• відкладені, або відстрочені, витрати;

• гудвіл.

Інтелектуальна власність - виключіте право фізичної або юридичної особи на результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичної особи, індивідуалізації продукції, виконуваних робіт або послуг (фірмове найменування, товарний знак, знак обслуговування і т. ін.).

Майнові права - права користування земельними ділян­ками, природними ресурсами, водяними об'єктами, під­твердженням яких є ліцензія, орендні права.

Відкладені, або відстрочені, витрати - організаційні витрати, що здійснюються в момент створення підприємства (наприклад, витрати, пов'язані з утворенням юридичної особи - гонорари юристам за складання установчих документів, послуги за реєстрацію фірми і т. ін.).

Гудвіл може бути визначений як сукупність тих елементів бізнесу або персональних якостей, які стимулюють клієнтів продовжувати користуватися послугами даного підприємства або даної особи і приносять фірмі прибуток понад того, який потрібний для одержання розумного доходу на всі інші активи підприємства, включаючи доход на всі інші нематеріальні активи, що можуть бути ідентифіковані й окремо оцінені. Часто гудвіл розглядається як вартість ділової репутації підприємства, його ділових зв'язків, популярності найме­нування, товарного знаку.

У стандартах бухгалтерського обліку гудвіл розуміється як інструмент відображення в звітності різниці між ціною продажу та балансовою вартістю активів, якщо цю різницю неможливо визнати як самостійну суму однієї чи декількох інвентарних одиниць нематеріальних активів.

Гудвіл може або співвідноситися з усім бізнесом, або з особою, що керує бізнесом (персональний гудвіл). У першому випадку можливе його передавання іншій особі при продажу такого бізнесу (і занесення у фінансову звітність). В другому випадку гудвіл не може бути відчужений від свого носія, не передається при продажу і не включається в розрахункову вартість, крім випадків, коли власник продовжує працювати в бізнесі;

2. За строком корисного використання виділяють нематеріальні активи:

• функціонуючі (працюючі) - об'єкти, використання яких приносить підприємству доход у дійсному періоді;

• нефункціонуючі (непрацюючі) - об'єкти, що не вико­ристовуються з якихось причина, але можуть використо­вуватися в майбутньому;

3. За оборотністю (тривалістю використання) виділяють нематеріальні активи:

• поточні - об'єкти, що використовуються в діяльності підприємства не більше року, тому що швидко втрачають свою споживчу вартість. Вони включаються в поточні витрати підприємства;

• довгострокові - об'єкти нематеріальних активів, що використовуються в діяльності підприємства більше року. їх вартість частинами переноситься на вартість виробленого з їх допомогою продукту (амортизується);

4. За ступенем відчуження нематеріальні активи поділяються на:

• відчужувані - об'єкти нематеріальних активів, що здатні цілком передаватися при їх продажу, передаванні, оренді;

• невідчужувані - об'єкти нематеріальних активів, що залишаються у власності підприємства-власника при частко­вому переданні прав на їх використання;

5. За ступенем впливу на фінансові результати підприємства:

• об'єкти нематеріальних активів, здатні приносити доход безпосередньо, за рахунок упровадження їх в експлуатацію;

• об'єкти нематеріальних активів, які опосередковано впливають на фінансові результати;

6.За ступенем правової захищеності:

• нематеріальні активи, що захищаються охоронними документами (авторськими правами);

• нематеріальні активи, не захищені охоронними доку­ментами (авторськими правами);

7.За ступенем вкладення індивідуальної праці працівниками даного підприємства нематеріальні активи поділяються на:

• власні - об'єкти, що розроблені особисто працівниками або засновниками підприємства;

• пайові - об'єкти, розроблені разом з іншими фізичними або юридичними особами на пайових умовах;

• придбані зі сторони - об'єкти, що отримані від інших фізичних або юридичних осіб, за плату або безоплатно.

Проблема комерційного використання об'єктів нема­теріальних активів прямо пов'язана з необхідністю їх вартісної оцінки, що може проводитися з метою:

• купівлі-продажу прав на об'єкти інтелектуальної власності або ліцензій на їх використання;

• надання франшизи новим компаньйонам при роз­ширенні ринків збуту;

• формування статутного капіталу;

• визначення збитку, нанесеного діловій репутації під­приємства незаконними діями з боку інших підприємств;

• акціонування, приватизації, злиттів і поглинань;

• внесення змін у фінансову звітність;

• страхування майна, здійснення операцій застави, дарування, спадкування або безоплатного передавання майна підприємства й ін.

Проблема комерційного використання об'єктів нема­теріальних активів прямо пов'язана з необхідністю їх вартісної оцінки, що може проводитися з метою:

• купівлі-продажу прав на об'єкти інтелектуальної власності або ліцензій на їх використання;

• надання франшизи новим компаньйонам при роз­ширенні ринків збуту;

• формування статутного капіталу;

• визначення збитку, нанесеного діловій репутації під­приємства незаконними діями з боку інших підприємств;

• акціонування, приватизації, злиттів і поглинань;

• внесення змін у фінансову звітність;

• страхування майна, здійснення операцій застави, дарування, спадкування або безоплатного передавання майна підприємства й ін.

Особливостями вартісної оцінки нематеріальних активів є:

1) Залежність величини вартості від обсягу переданих прав (повний обсяг прав, що належать правовласнику об'єктів інтелектуальної власності; виключні права, передані ліцензіатові без збереження за ліцензіаром права на використання та права видачі ліцензій іншим особам за способами, строками та територіями використання; невиняткові права, передані ліцензіатові зі збереженням за ліцензіаром права на вико­ристання та права видачі ліцензій іншим особам за способами, строками та територіями використання);

2) Можливість несанкціонованого використання для об'єктів, що не мають правового захисту (клієнтські відносини, виробничий досвід, навички менеджменту та маркетингу і т. ін.);

3) Необхідність урахування можливості відчуження нематеріального активу;

4) Обов'язкове проведення підготовчої роботи з організації оцінки нематеріальних активів, що складається з:

• обстеження об'єкта на предмет факту наявності мате­ріальних носіїв, що є об'єктами оцінки (письмові й образотворчі описи, креслення, схеми, зразки продукції, дискети, вінчестери ЕОМ, аудіо та відеокасети й інші носії);

• здійснення правової експертизи прав на інтелектуальну власність з метою ідентифікації наявності та дійсності охоронних документів, які ці права підтверджують (патентів, свідоцтв, ліцензійних договорів і угод, договорів переуступки прав, установчих договорів про передавання майнових прав у статутні капітали підприємств, договорів замовлення (фінан­сування) на створення об'єктів інтелектуальної власності сторонніми організаціями, замовлень на створення об'єкта на самому підприємстві в порядку службового завдання, кон­трактів або авторських ліцензійних договорів між підпри­ємством і розроблювачами об'єкта інтелектуальної власності, актів прийому-передачі при безоплатному передаванні прав на об'єкт інтелектуальної власності). Дійсність охоронних документів перевіряється за територією, на якій охоронний документ діє, і за строком, протягом якого він правомочний відповідно до законодавства України.

Так, патент України на винахід діє 20 років з дати надхо­дження заявки в Укрпатент Державного департаменту інте­лектуальної власності Міністерства освіти та науки (п. 4 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15.12.1993 р. № 3687-ХІІ). Патент на промисловий зразок діє протягом 10 років від дати подання заявки з можливістю продовження ще на 5 років (п. 5 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15.12.1993 р. № 3688-ХІІ). Строк дії патенту на корисну модель складає 10 років від дати подання заявки (п. 4 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15.12.1993 р. № 3687-ХІІ). Свідоцтва на товарний знак, знак обслуговування і найменування місць походження товару діють 10 років, причому можливо кількаразове продовження строку щораз на 10 років (п. З ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» від 15.12.1993 р. № 3689-ХІІ та п. 4 ст. 15 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16.06.1999 р. № 752-ХІ). Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Строк дії суміжних прав - протягом 50 років від дати першого запису виконання, першого опублікування фонограми (відеограми), першого публічного віщання передачі (ст. 28, 44 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 р. № 3792-ХІІ);

• обґрунтування типу вартості, що визначається: вартість активу в складі майнового комплексу діючого підприємства, ринкова вартість, залишкова вартість заміщення і т. ін;

• збір необхідної інформації, технічні (споживчі), екс­плуатаційні, екологічні й економічні характеристики об'єкта; джерела одержання доходів від його використання; галузі та напрямки застосування об'єкта за функціональними ознаками та способом застосування, географії збуту, місткості ринку збуту, обсягу збуту конкуруючих товарів; витрати на придбання прав і використання об'єкта; собівартість і ціна одиниці товару з використанням об'єкта і т. ін.

Після проведення підготовчої роботи здійснюється безпосередньо оцінка нематеріальних активів.

У другому питанні розглядається наступне.

Існує декілька основних стратегічних рішень стосовно процесів фор­мування та використання нематеріальних активів. Передусім керівництву компанії потрібно:

1) визначитися з ринками чи окремими сегментами цільових ринків, які найкраще відповідають цільовим орієнтирам, сильним і слабким сторонам фірми;

2) визначити співвідношення розподілу ресурсів;

3) сформувати портфель підприємницьких ідей;

4) проранжувати альтернативи розвитку фірми;

5) визначити цільові пріоритети портфеля підприємницьких ідей;

6) визначити вартість реалізації підприємницької ідеї на основі самостійних розробок фірми;

7) визначитися щодо вартості купівлі промислового вирішення підприємницької ідеї та запитань;

8) створення чи купівля нематеріального ресурсу;

9) оформлення прав виключного користування чи прийняття рішення про відмову від правового захисту;

10) формування портфеля нематеріальних активів підприємства (чи включення до існуючого);

11) господарське використання нематеріальних активів;

12) оцінка отриманого ефекту від використання нематеріального активу;

13) оцінка ефективності використання нематеріального активу.

Головною метою обліку інтелектуальної власності, в якості нематеріальних активів підприємства, виступає якнайповніше визначення розміру виробничих фондів суб’єкта господарювання. При цьому, характерною особливістю є те, що об’єктом обліку виступає не сама інтелектуальна власність, а права на її використання. Документальне підтвердження прав інтелектуальної власності дозволяє реально контролювати процес управління нематеріальними активами підприємства. Слід особливо відзначити, що реєстрації в документах обліку підлягають операції щодо руху об’єктів інтелектуальної власності.

Залучаючи той чи інший об’єкт інтелектуальної власності до господарського обороту, підприємство повинно враховувати:

· якісні характеристики об’єкта з позицій його корисності;

· вартість нематеріального активу з позицій незалежного оцінщика та власного уявлення про його цінність, ураховуючи його вплив на вартість кінцевої продукції;

· строк корисного використання нематеріального активу з позицій споживчих якостей товару, що несе в собі позитивні якості нематеріального активу;

· ефекти використання нематеріального активу з позицій дохідності (прибутковості) та конкурентоспроможності;

· капіталізацію об’єкта нематеріальних активів з товарних позицій, тобто нематеріальний актив виступає об’єктом купівлі-продажу.

З позицій вартості нематеріальний актив слід розглядати в таких аспектах:

· джерело походження нематеріального активу, враховуючи його вплив на процес виробництва, та способи управління цим процесом;

· придбання прав власності (чи аналогічних) при одночасному позбавленні всіх прав власника нематеріального активу;

· механізм формування ціни нематеріального активу в процесі його придбання;

· механізм формування ціни нематеріального активу в процесі його прийняття на баланс підприємства.

За джерелами походження нематеріальні активи підприємства можна класифікувати наступним чином:

1) з позицій розробника – результати науково-дослідних робіт, проектно-конструкторських розробок, винаходи, раціоналізаторські пропозиції тощо;

2) з позиції продавця та покупця – фізичних та юридичних осіб; резидентів чи нерезидентів (відповідно до діючого законодавства);

3) за сферами прояву ефекту від використання – зменшення собівартості, покращання управлінських рішень, зростання обсягів продажу тощо.

Механізм формування ціни нематеріального активу значною мірою пов’язаний з методами оцінки, що визначаються залежно від природи об’єкта, його походження, мети оцінки тощо. Слід відзначити одну особливість ціноутворення в цій сфері – ціна нематеріального активу тісно пов’язана з об’єктом його матеріального втілення. Більшість нематеріальних активів підприємства за своєю суттю є унікальною, тобто кожен продавець виступає ніби монополістом у короткостроковому й, навіть, у середньостроковому періоді часу. У свою чергу, той чи інший об’єкт має споживчу вартість тільки стосовно певного майнового комплексу, що створює на ринку диктат покупця. Встановлена ціна нематеріального активу виступає компромісом між цими факторами. Формування ціни покупця базується на витратах і можливих доходах – «зиску», котрий він сподівається отримати в майбутньому та окупить сьогоднішні витрати. В якості обмежень при цьому виступають валові витрати на виробництво та ціна кінцевої продукції. У ціни продавця навпаки вплив фактора собівартості та ціни продукції майже не враховується.

З позицій строку корисного використання покупцю нематеріального активу слід ураховувати життєвий цикл продукту, а також пов’язаних із цим технологій, методів організації виробництва і т. ін. У цілому життєвий цикл нематеріального активу дещо не співпадає з життєвим циклом товару, звичайно випереджаючи його на один-два етапи.

З позиції дохідності (прибутковості) об’єктів нематеріальних активів покупцю доводиться враховувати бажання продавця щодо механізму поділу прибутку від використання активу. З позиції капіталізації, об’єкти нематеріальних активів купують як і інші товари (продукцію), тому їм притаманні всі властивості типового ринкового товару. Об’єкт може бути проданий, перепроданий, закладений у якості застави під зобов’язання, переданий на збереження (без прояву своїх споживчих властивостей), безоплатно переданий іншому суб’єкту господарювання.

У процесі оцінки нематеріальних активів використовують загальноприйняті підходи: доходний, витратний і порівняльний.

Вибір того чи іншого підходу до оцінки суттєво залежить від виду та характеру нематеріального активу, стабільності та природи доходу, що генерується з його допомогою, можливості його комерційного використання (таблиця 3.5).

Таблиця 3.5

Пріоритети застосування підходів до оцінки нематеріальних активів і ОІВ

Види нематеріальних активів і ОІВ Застосовуєть-ся у першу чергу Застосовуєть-ся у другу чергу Застосовуєть-ся рідко
Патенти і технології Доходний Ринковий Витратний
Товарні знаки Доходний Ринковий Витратний
Об'єкти авторського права Доходний Ринковий Витратний
Кваліфікована робоча сила Витратний Доходний Ринковий
Інформаційне програмне забезпечення менеджменту Витратний Ринковий Доходний
Програмні продукти Доходний Ринковий Витратний
Дистриб'юторські мережі Витратний Доходний Ринковий
Базові депозити Доходний Ринковий Витратний
Права за франчайзингом Доходний Ринковий Витратний
Корпоративна практика і процедури Витратний Доходний Ринковий

 

В оцінці нематеріальних активів доходному підходу належить особливе місце як такому, що найбільше вірогідно відбиває дійсну цінність нематеріальних активів і ті майбутні вигоди, що одержить власник від володіння ними.

Під майбутніми вигодами від застосування нематеріальних активів розуміють майбутні надходження чистого прибутку, створюваного безпосередньо даними активами. їх варто розглядати як грошовий потік, що утвориться від використання нематеріальних активів.

Класифікація методів доходного підходу щодо оцінки нематеріальних активів наведена на рис. 3.9.

Використання математичного апарату в межах того чи іншого методу передбачає виконання такої послідовності операцій:

• виділення грошового потоку, що генерується нема­теріальним активом;

• детальне або з припущеннями, що спрощують поведінку грошових потоків, прогнозування майбутніх змін грошових потоків з урахуванням тривалості їх надходження;

• визначення ставки дисконту або коефіцієнта капіта­лізації для приведення майбутніх доходів до дати оцінки;

• розрахунок вартості об'єкта на дату оцінки за формулами дисконтованих грошових потоків (3.18) або капіталізації (3.19):

 

, (3.18)

 

, (3.19)

 

де В НА - вартість нематеріального активу;

Ді - економічний ефект від використання нематеріаль­ного активу, що оцінюється, за 2-й період;

Д - економічний ефект від використання нематеріального активу, що оцінюється, за найбільш характерний (типовий) період.

Групування методів оцінки нематеріальних активів за способом виділення економічного ефекту ґрунтується на тому, що в процесі оцінки важливою проблемою є необхідність виділення із грошового потоку, що створюється бізнесом, тієї частини, яку дійсно можна вважати результатом використання саме нематеріального активу.

В першу чергу доцільно визначити реальний економічний ефект, що створюється завдяки використанню нематері­ального активу. Основними джерелами отримання такого ефекту можуть бути:

• надлишковий, прибуток, що створюється завдяки нематеріальним активам, які не відображені у фінансовій звітності, але використання яких забезпечує доходність на активи і на власний капітал вище за середньоринковий рівень;

 

 

 

 

 

 

 


Рис. 3.9. Методи доходного підходу щодо оцінки нематеріальних активів

• реальні ліцензійні платежі, що надходять правовласнику за ліцензійними угодами на дозвіл використовувати, наприклад, торгову марку або товарний знак;

• перевага в ціні одиниці продукції, що випускається та реалізується з використанням об'єкта оцінки;

• виграш в собівартості продукції за рахунок економії на умовно-змінних або умовно-постійних витратах;

• перевага в обсязі реалізації продукції.

Метод надлишкового прибутку застосовується для оцінки гудволу і передбачає виконання операцій у такій послідовності:

1. Визначення ринкової вартості всіх активів (або власного капіталу) підприємства.

2. Розрахунок скоректованого на нетипові доходи та витрати фактичного чистого прибутку, що отримується за рахунок сумарних історичних інвестиційних витрат на придбання (створення) всіх активів (або використання власного капіталу).

3. Визначення середньоринкової доходності на активи або власний капітал.

4. Розрахунок нормалізованого (очікуваного) прибутку підприємства за умов середньоринкової доходності активів (власного капіталу).

5. Розрахунок надлишкового прибутку як різниці скорек­тованого фактичного та нормалізованого прибутку.

6. Розрахунок вартості гудволу за формулою:

(3.20)

 

де Г - вартість гудволу;

П - скоректований фактичний чистий прибуток під­приємства;

- середньоринкова доходність на активи або власний капітал;

А - ринкова вартість активів (власного капіталу).

 

Реальний економічний ефект, що утвориться від вико­ристання нематеріального активу, виділяється за допомогою процедури порівняння параметрів господарської діяльності підприємства з використанням і без використання об'єкта оцінки. Так, наприклад, економічний ефект від використання нематеріального активу за рахунок збільшення ціни продукції може бути розрахований за формулою:

 

Д = К × ( Ц – Цб/вик ), (3.21)

 

де Д - економічний ефект від використання немате­ріального активу;

К - обсяг продукції, виробленої (реалізованої) з вико­ристанням нематеріального активу;

Ц,Цб/вик - ціна одиниці продукції з використанням і без використання нематеріального активу відповідно.

Економічний ефект за рахунок зниження сукупних витрат завдяки використанню нематеріального активу розрахову­ється за формулою:

 

Д = К × (Взмб/вик - Взм) + ДВпост, (3.22)

 

де Взм, Взм6/вик - змінні витрати на одиницю продукції з використанням і без використання нематеріального активу відповідно;

ДВпост - різниця в постійних витратах без використання і з використанням нематеріального активу.

Саме цей економічний ефект лежить в основі методу виграшу в собівартості, що знаходить широке застосування в сфері оцінки ноу-хау, але не застосується у випадках оцінки нових видів продукції - товарів, що раніше не вироблялися і не вводилися в обіг. При цьому в калькуляціях використовуються дані за наступними статтями витрат: сировина та матеріали, комплектуючі виробів, обслуговування та ремонт виробничого обладнання, амортизація, паливо й інші види енергії, заробітна плата, адміністративно-управлінські витрати.

Економічний ефект за рахунок зростання обсягу реалізації продукції в результаті використання нематеріального активу може бути отриманий за формулою:

 

Д = Ц ×(К-Кб/тк), (3.23)

 

де К6/вик - обсяг виробленої (реалізованої) продукції без використання нематеріального активу.

Процедури синтетичного виділення економічного ефекту (метод «звільнення від роялті» і метод виділення частки ліцензіара в прибутку ліцензіата) використовуються для оцінки вартості патентів і ліцензій і ґрунтуються на загальному вихідному припущенні про те, що було б, якби оцінюваний нематеріальний актив не належав його сьогоднішньому власнику, який за таких умов був би зобов'язаний здійснювати регулярні ліцензійні платежі на користь іншого особи -власника прав. Однак, насправді такі платежі не здійснюються, оскільки права належать сучасному власнику нематеріального активу, і він звільнений від цього обов'язку. Економія, що утворюється в результаті такого звільнення, є додатковим прибутком, який генерується нематеріальним активом. А вартість об'єкта оцінки в даному випадку визначається як поточна вартість потоків додаткових прибутків за винятком усіх витрат, пов'язаних із забезпеченням патенту або ліцензії, протягом економічного строку служби патенту або ліцензії.

Метод «звільнення від роялті» передбачає розрахунок ліцензійних платежів на основі річних обсягів продажів. Розмір цих платежів (роялті) розраховується у відповідності зі сформованою практикою ліцензійних угод і являє собою процент винагороди за надання права використання об'єкта інтелектуальної власності. Сума періодичного платежу у вигляді роялті визначається шляхом множення річної виручки від реалізації продукції, що випускається з застосуванням нематеріального активу (за винятком ПДВ і акцизів), на середньостатистичну ставку роялті. Основна маса відомих ставок роялті знаходиться в діапазоні від 0,01 до 0,15.

У методі виділення частки ліцензіара в прибутку ліцен-зіата розмір ліцензійного платежу визначається шляхом множення річної величини прибутку, який отримується від реалізації продукції, випущеної з застосуванням немате­ріального активу, на середньостатистичну частку ліцензіара, що знаходиться в діапазоні від 0,1 до 0,5. Розмір частки визна­чається обсягом переданих прав, наявністю та дійсністю патентної охорони та розміром прибутку. Особливим випадком методу вважається «правило двадцяти п'яти процентів», коли ця частка дорівнює 0,25.

Витратний підхід застосовується для оцінки таких нематеріальних активів, які створюються самими ираво-власниками та для яких не існує ефективного ринку продажів (науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, програмні продукти спеціального призначення й ін.).

Залежно від того, яка документація, що підтверджує витрати на створення об'єкта оцінки, може бути надана правовласником, використовуються такі основні методи:

• вихідних витрат або відновлюва/іьної вартості (якщо в замовника є документально зафіксований кошторис витрат);

• вартості заміщення (якщо кошторис відсутній).

Метод вихідних витрат (історичної вартості) будується навикористанні реальних ретроспектиЕних даних про витрати, які здійснено з метою створення оцінюваних результатів інтелек-туальної діяльності. Його особливістю є обов'язковість індексації виявлених витрат з метою їхнього приведення до рівня цін на товари та послуги, що від говідає даті оцінки. Така індексація повинна здійснюватися з застосуванням індексу споживчих цін, які розраховуються Держкомстатом. Можливе також застосування галузевих індексів у випадку наявності інформації про них. Метод вихідних витрат застосовується під час оцінки унікальних нематеріальних активів, спрямованих на космічну, військову та інші сфери.

Ринкова вартість нематеріального активу заданим методом визначається в такій послідовності:

• досліджується бухгалтерська звітність підприємства за той період, протягом якого виконувалася робота зі створення нематеріального активу та доведення його до готовності використання в запланованих цілях. При цьому виявляються всі фактичні витрати, безпосередньо пов'язані зі створенням (придбанням) нематеріального активу (витрати на пошукові роботи та розробку теми, на створення експериментальних зразків, на сплату патентного мита, на створення конструк­торсько-технічної, технологічної, проектної документації й ін.);

• будується календарний графік фактичного витрачання коштів;

• здійснюється приведення виявлених фактичних витрат до дати оцінки за допомогою індексів, що враховують зміну цін за час, що пройшов з моменту здійснення витрат до часу проведення оцінки;

• скоректовані витрати підсумовуються й отримана сума збільшується на розмір розумного підприємницького прибутку;

• визначається в грошовому вираженні величина зни­ження вартості об'єкта оцінки, обумовленого застаріванням нематеріального активу з моменту створення до дати оцінки.

Метод відновлювальної вартості передбачає визначення суми витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного нематеріального активу. Ці витрати повинні бути розраховані на основі діючих на дату оцінки цін на товари, послуги та вартість робочої сили у відповідному регіоні й у відповідній галузі економіки. Метод вартості відновлення найчастіше застосовується під час оцінки технологій і по­в'язаних з ними об'єктів інтелектуальної власності, що не створюють прямого економічного ефекту або визначення і прогнозування такого ефекту неможливі. Найчастіше даним методом оцінюються нематеріальні активи, спрямовані на соціальну сферу (охорону здоров'я, освіту і т. ін.)

Ринкова вартість нематеріального активу за цим методом визначається в такій послідовності:

• виявляються фактичні витрати всіх ресурсів, пов'язаних зі створенням і введенням у дію нематеріального активу, у їхньому фізичному вимірі;

• на базі фактичних витрат ресурсів і діючих на дату оцінки цін на товари, послуги та вартість робочої сили у відповідному регіоні й у відповідній галузі економіки розраховується загальна вартість витрат;

• отримана сума витрат збільшується на розмір розумного підприємницького прибутку;

• визначається в грошовому вираженні величина зниження вартості, обумовленого застаріванням за час, що пройшов з моменту створення нематеріального активу до дати його оцінки.

Метод вартості заміщення пов'язаний із визначенням вартості створення нового активу, еквівалентного об'єкту оцінки за функціональними можливостями та варіантами його використання. При цьому не обов'язкова повна ідентичність структури об'єкта та природи утворюючих його частин, а процедура оцінки ідентична визначенню відновлювальної вартості об'єкта. Метод вартості заміщення застосовується під час оцінки вартості конструкторської та технічної документації.

Застосування будь-якого методу витратного підходу завершується визначенням зносу, обумовленого факторами функціонального й економічного застарівання, під впливом яких відбувається зниження вартості об'єкта власності. Нематеріальні активи вважаються несхильними до фізичного зносу.

Під функціональним застаріванням розуміють невідповідність функціональних можливостей об'єкта оцінки сучасним ринковим уявленням про характеристики власності такого типу. Зниження вартості, обумовлене цим фактором, визначається шляхом розрахунку вартості необхідних доробок так само, як це робиться при визначенні вартості заміщення.

Економічне застарівання (зовнішній знос) викликається зміною загальної економічної ситуації в країні, регіоні або галузі, перебудовою інфраструктури в місці розташування підприємства й іншими факторами, що підходять під визначення «зовнішні умови». Величина економічного застарівання розраховується шляхом прямої капіталізації зміни грошового потоку під впливом безпосередньо оцінюваного нематеріального активу.

При використанні порівняльного (ринкового) підходу оцінюваний нематеріальний актив порівнюється з ана­логічними об'єктами або інтересами в цих об'єктах, що були продані на інтелектуальному або товарному ринках. Основним методом даного підходу є метод порівняння продажів, послідовність дій при використанні якого докладно описана щодо оцінки об'єктів нерухомості, машин і устаткування. Основними умовами застосування методу є:

• фіксація на ринку фактів продажу об'єктів аналогічного призначення та порівнянної корисності;

• наявність і доступність інформації про ціни продажу та дійсні умови здійснення цих угод;

• наявність аналітичної інформації про ступінь впливу відмінних рис і характеристик таких об'єктів на їх вартість.

До відмінних рис і характеристик нематеріальних активів, що є елементами порівняння, відносять:

• обсяг прав, переданих в угоді;

• існування будь-яких спеціальних умов фінансування;

• економічні умови, що існували на відповідному вто­ринному ринку під час угоди;

• галузь або бізнес, де використовувався (буде вико­ристовуватися) нематеріальний актив;

• фізичні, функціональні та технологічні характеристики об'єктів;

• включення інших (нематеріальних) активів в угоду.

У зв'язку з тим, що загальні обсяги продажів нематеріаль­них активів у цілому й інтелектуальній власності зокрема на вітчизняному інтелектуальному ринку є досить низькими, то для практичної оцінки таких об'єктів порівняльний підхід використовується рідко, а доступна інформація про угоди, що мали місце в недавньому минулому, використовується скоріше як орієнтовна, а не як визначальне підсумкове значення вартості об'єкта.

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ПОТЕНЦІАЛ І РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВА

ПОТЕНЦІАЛ І РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВА...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Методичні рекомендації

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
Назва модуля, теми Модуль І. Потенціал підприємства: сутність, формування та оцінювання Змістовий модуль 1. Сутність, струк

Модуль І. Потенціал підприємства: сутність, формування та оцінювання
  Тема 1. Сутнісна характеристика потенціалу підприємства Потенціал підприємства як економічна категорія. Економічний потенціал. Модель потенціалу підприємства.

Методичні рекомендації
Таблиця 3.1. Еволюція наукової думки щодо визначення терміна «потенціал» в економіці Автори Роки Визначення

Методичні рекомендації
Під структурою системи, якою є потенціал підприємства, розуміють мережу найбільш суттєвих, стійких (інваріантних) зв’язків між елементами. Існує й ширше трактування структури, згідно з яки

Методичні рекомендації
1. Формування потенціалу підприємства — це процес ідентифікації та створення спектра підприємницьких можливостей, його структуризації та побудови певних організаційних форм, задля

Методичні рекомендації
  В основі аналізу галузевих особливостей формування потенціалу підприємств лежить специфічність технологічних процесів, особливості організації виробництва, відмінності в характерист

Методичні рекомендації
  Метод STEP - аналізу дозволяє охарактеризувати зов­нішню економічну ситуацію комплексно, оцінюючи вплив чинників: суспільних, технологічних, економічних, політи

Методичні рекомендації
У загальному вигляді оцінка – результат визначення й аналізу якісних і кількісних характеристик об’єкта, що управляє (керує), а також процесу управління ним. Оцінка дає можливість

Методичні рекомендації
Рис. 3.6. Вартість підприємства та втіленого в ньому потенціалу   Загальна класифікація методів оцінки підпр

Методичні рекомендації
  Правове регулювання оцінки землі здійснюється від­повідно до Конституції України (254к/96-ВР), Земельного кодексу України (2768-14), Закону України «Про оцінку майна, майнових прав

Методичні рекомендації
  Техніко-технологічну основу будь-якого підприємства складають машини й обладнання, які також називаються активною частиною основних фондів. Саме вони складають значну частину майнов

Завдання
1. Визначити вартість вантажного автомобіля вантажопідйомністю 10 т, який експлуатується на міжміських перевезеннях. Показники експлуатації об'єкту оцінки наве­дено в таблиці.

Завдання
1. Ринкова вартість усіх активів підприємства оцінюється в 400 тис. грн., а зобов'язань - 300 тис. грн. Фактичний прибуток до оподатковування - 23 тис. грн., ставка податку на прибуток - 25 %. Сере

Методичні рекомендації
У загальній структурі трудового потенціалу підприємства, залежно від критерію аналізу, можна виокремити такі його видові прояви: 1. За рівнем агрегованості оцінок:

Методичні рекомендації
Особливе місце серед об'єктів оцінки займає бізнес (підприємство), в процесі визначення вартості якого об'єктом оцінки виступає діяльність, що здійснюється на основі функціонування майнового компле

Завдання
1. Діяльність підприємства-об'єкта оцінки характеризується такими даними за останній звітний період: Найменування показника Одиниці виміру

Методичні рекомендації
  Моніторинг поточних можливостей підприємства це система постійного спостереження за реалізацією внутрішніх бізнес-процесів і компетенцій з метою виявлення відпо

Методичні рекомендації
Підприємництво - самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, наданню послуг і зайняттю торгівлею з метою одержання прибутку.

Методичні рекомендації
  В загалі під поніттям резервів розуміють не використані можливості покращення результатів фінансово-господарської діялності підприємства, зниження поточних та авансованих витрат мат

Майбутня вартість одиниці (складний процент).
Розрахунки майбутньої вартості здійснюються за фор­мулою:   FV = PV (1+r)n (4.1)   де

Поточна вартість аннуітету.
Оскільки аннуітет становить собою особливий грошовий потік, представлений однаковими сумами через однакові часові інтервали, то відносно інвестора він може бути як вихідним (наприклад, здійснення п

Періодичний внесок до фонду нагромадження (фактор фонду відшкодування).
Дана функція є зворотною відносно майбутньої вартості аннуітету та дозволяє визначити розмір грошового внеску, який слід періодично депонувати на рахунок, щоб через певний часу мати необхідну суму

Завдання
1. Вартість адміністративних будівель підприємства оцінюється в 150 тис. грн. Прогнозується її щорічне зростання на 12 % з урахуванням перспективності місця розташування та потенційного попиту на а

Методичні рекомендації
  Нерухомість являє собою основу особистого існування для громадян і слугує базою для господарської діяльності та розвитку підприємств і організацій усіх форм власності. Саме через це

Завдання
1. Оцінити вартість земельної ділянки, вико­ристання якої за прогнозними даними забезпечує власнику отримання щорічного чистого операційного доходу в розмірі 25 тис. грн. протягом 5 років. Коефіціє

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАВДАННЯ
  Індивідуальна робота, як форма організації навчального процесу, мають на меті поглиблення, узагальнення та закріплення знань, які студенти одержують в процесі навчання, а також заст

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ
1. Потенціал підприємства, модель, сутність, його функції. 2. Синергія. Ефект синергії. Типи синергізму. 3. Виробнича функція. Властивості виробничої функції Кобба-Дугласа.

Підсумковий контроль
Результати контролю знань і вмінь студентів виражаються оцінкою. Оцінка – це визначення та вираження (в умовних знаках – балах, а також оціночних судженнях викладача) ступеня засвоєння студентами з

Список рекомендованої літератури
1. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768 – ІІІ (зі змінами та доповненнями). 2. Указ Президента України № 1529/99 від 03.12.99 р. „О неотложных мерах по ускорению реформировани

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги