Основні положення щодо визначення критичних точок сталі

Знання про критичні точки сталі потрібні для розуміння перетворень, що виникають у сталі під час нагрівання й охолодження; для визначення температур термічної обробки в сталі та гарячій обробці тиском.

На діаграмі «залізо-вуглець» (рис. 6.1) критичним точкам Ас₁, Ас₂, Ас_т відповідно належать лінії PS, GS, SE.

Температура загартування та відпалювання звичайно береться на 30–50°С вище точок Ас₁, і Ас₃ відповідно для заевтектоїдної та доевтектоїдної сталі. Але слід урахувати, що діаграма «залізо-вуглець» характеризує стан чистих залізовуглецевих сплавів. У промисловості вуглецеву сталь використовують із домішками марганцю, кремнію, сірки, фосфору, а також нікелю, хрому тощо. Домішки елементів у сталі по-різному впливають на положення критичних точок. Тому на практиці для правильного призначення режиму термообробки, особливо для нових марок сталі або у випадках сумніву в хімічному складі наявної сталі, нерідко застосовують експериментальний метод визначення критичних точок.

Рисунок 5.1 - Частина діаграми стану «залізо-вуглець»

Відомі такі методи визначення критичних точок: дилатометричний (теплового розширення), диференціальний термічний, електроопору та ін.

Ці методи досить точні, але складні у виконанні. На практиці для визначення критичних точок сталі широко використовують метод пробних загартувань. Це метод невисокої точності, але простий у виконанні й не потребує спеціального устаткування.