Техніка і технологія виробництва борошна тісно пов'язані з розвитком цивілізації, тому історію розвитку борошномельного виробництва доцільно розглядати за етапами розвитку людського суспільства.
Виробництво круп та борошна з'явилось з появою на Землі землеробства. В той час подрібнення зерна здійснювалось на зернотерках та ступах. Зернотерки складались із двох каменів з плоскими поверхнями, між якими розтирали зерно. Примітивні зернотерки і зараз існують у деяких племенах Африки та Азії.
Із зростанням численності населення і появою крупних поселень людей з'явилась потреба в пристроях для подрібнення зерна більшої продуктивності. Так з'явився жорновий посад, який також складався з двох значних за розмірами каменів і потребував великих зусиль для його урухомлення. Поява жорнового посада внесла значні позитивні зміни в спосіб виробництва борошна і сприяла підвищенню ефективності і продуктивності борошномельного виробництва [4, 19].
Жорновий посад слугував людям багато віків, а в деяких регіонах він використовується і нині.
Першою революцією в борошномельному виробництві було винайдення водяного та повітряного двигунів. З цього часу млин отримав інженерне оформлення. Сила падаючої води використовувалась для привода жорнового посаду. Так з'явився водяний млин. На рівнинах, де не було річок люди навчились використовувати силу вітру для привода жорнових посадів. Вітряні млини мали складнішу конструкцію у порівнянні з водяними: в них була передача з горизонтального вала вітряка на вертикальний вал, що обертає жорновий посад. Наявність жорнових посадів і ступ у вітряних млинах дала можливість удосконалити технологію помелу зерна. Спочатку зерно обробляли у ступах для очищення його поверхні, а потім після провіювання повітряним потоком подрібнювали на жорновому посаді. Такий помел зерна можна вважати прототипом сучасного повторювального помелу [11].
Друга революція в техніці та технології борошномельного виробництва є заслугою американського інженера Еванса, який в 1785 р. поєднав транспортними механізмами технологічні системи помелу. Млин став повністю механізованим, поточним і отримав можливість подальшого розвитку [11].
Розвитку борошномельного виробництва сприяла також поява перших наукових досліджень якості зерна, раціоналізації способів його помелу, розробка нових машин для переробки зерна.
Академік Російської академії наук Модель опублікував наукову працю про клейковину зерна. Він стверджував, що клейковина складається із тваринної частини (білка) і рослинної частини (крохмалю). В цей період (XVII-XIX ст.) з'явились перші наукові праці з обґрунтуванням доцільності зволожування зерна перед помелом. Мета перших наукових праць тих часів - обґрунтуванняи нових технологічних способів переробки зерна для збільшення виробництва борошна високої якості [4].
Подальший розвиток наукових досліджень дав можливість удосконалити існуючі і розробити нові помели пшениці і жита. Вперше була запропонована класифікація існуючих на той час помелів. Серед багатьох пропозицій найбільш раціональною була класифікація, що поділяла усі помели на три групи: разовий, повторювальний, крупчатий. Для кожного із цих помелів використовувались різні структури технологічних процесів, різне за якістю зерно і режими його подрібнення. Було також введено очищення поверхні зерна на спеціальних машинах (колунках і тертьових машинах). Значним досягненням в той час була поява бурата, а потім тарара з вентилятором для виділення легких домішок, що знаходились на поверхні та в боріздці зерна. Поява комплексу машин для очищення поверхні зерна та виділення з нього домішок обумовила необхідність розташування цього обладнання в окремому приміщенні [4].
Революційні зміни сталися в зв'язку з появою нової машини для подрібнення зерна - вальцьового верстата. Винахідник вальцьового верстата Марк Міллер у 1822 році запропонував, а в 1829 році отримав «привілегію» на нову машину. Перший млин, повністю обладнаний вальцьовими верстатами, був побудований в Казані у 1858 році [4, 19].
Прагнення підвищити якість борошна спонукало до удосконалювання і іншого обладнання, особливо обладнання для просіювання подрібнених зернових продуктів. Просіювання борошна було розпочато ще в XVII солітті за допомогою «питлювального рукава». При просіюванні подрібненого зернового продукту через цей „рукав” одержували «підрукавне борошно». Пізніше з'явилось плоске сито, яке мало коливальний рух і було пов'язане з приводом жорнового посаду. На початку 80-х років XVIII століття досвідчений технолог-борошномел Олексій Графов розробив і встановив на деяких млинах нову просіювальну машину – «універсальний плоский розсійник», що складався з п'яти плоских сит розташованих одне над одним по вертикалі. Цю машину Графова вважають першою машиною для просіювання зернових продуктів, прообразом теперішнього розсійника [4].
Вслід за розсійником Графова з'явились і інші просіювальні машини. Серед них і розсійник з коловим поступальним рухом.
В 60-х роках XX століття з'явились нові розсійники «шафового» типу (ЗРШ, БРБ тощо). Ці розсійники мають металеві шафи із висувними рамками, що значно спростило їх обслуговування.
Поява вальцьових верстатів і розсійників суттєво змінила весь технологічний процес виробництва борошна і викликала необхідність удосконалення і інших процесів переробки зерна. Одним із відсталих на той час процесів був процес збагачення проміжних продуктів. Для виділення з них оболонкових продуктів ще у XVIII столітті в Росії стали використовувати «вітрові колеса», винахідник яких Іван Красноперов у 1843 році отримав «привілегію» на «самовійку для очищення манної крупи». Впровадження в технологічний процес сортового помелу пшениці збагачення проміжних продуктів забезпечило істотне покращення якості борошна [4, 19].
Удосконалення процесів помелу зерна, сортування та збагачення проміжних продуктів викликало необхідність подальшого розвитку процесів очищення і підготовки зерна до помелу. У 1818 році Аполлон Курбатов запропонував обробляти зерно парою. У 1856 році Павло Крохоняткін запропонував обробляти зерно після миття підігрітим повітряним потоком. Обидва ці винаходи стали першими методами водотеплової обробки зерна.
Очищення поверхні зерна довгі роки залишалось малоефективним. Машини, що використовувались в цьому процесі, не забезпечували надійного очищення поверхні зерна і, особливо, очищення боріздки від пилу. Вказані недоліки змусили спеціалістів створити оббивну машину, до складу якої входив циліндр з абразивною поверхнею і бичевий ротор, що обертався всередині циліндра.
Поява високоефективних машин для очищення і підготовки зерна до помелу дала можливість по-новому розглянути тенологію переробки різного за якістю зерна. Так стали формувати помельні суміші, які забезпечили стабілізацію технологічного процесу виробництва борошна, покращення його якості та розширення асортименту готової продукції. На млинах Поволжя стали виробляти 7 сортів борошна, а на українських млинах - 8 сортів. Виробництво такої кількості сортів борошна було викликане умовами конкуренції виробників. В більшості зарубіжних країн і в теперішній час виробляють по 5...7 різних сортів борошна.
В післяреволюційний період в Україні усі млини були націоналізовані і з 1923 року було введено єдиний для всіх новий асортимент пшеничного борошна: обойне і сортове трьох сортів (вищий, перший, другий). У 1921 році було створено організацію «Млинбуд», яка стала налагоджувати виробництво обладнання для виробництва борошна у Нижньому Новгороді, Москві, Києві та інших містах. З 1922 року почалась підготовка інженерів-технологів борошномельного виробництва у Москві та Одесі [4].
Напередодні другої світової борошномельна промисловість Радянського Союзу повністю забезпечувала населення країни необхідною кількістю хлібопродуктів, але війна все змінила. Невелика частина млинів була евакуйована на Схід, а більшість була зруйнована. В Україні не залишилось жодного млина, придатного для виробництва борошна. Почалась тяжка праця з відновлення борошномельної і круп'яної промисловості, яка продовжувалась до 1951 року [4].
В 70-ті роки розпочато технічне переозброєння борошномельної промисловості на основі використання нового високопродуктивного обладнання, що виготовлялося за ліцензією фірми BUHLER. В результаті цього переозброєння Україна має потужну борошномельну промисловість, яка здатна задовольнити потреби ринку.