ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

Діаграми потоків даних (Data flow diagramming, DFD) використовуються для опису документообігу і обробки інформації. Подібно IDEF0, DFD представляє модельну систему як мережу зв'язаних між собою робіт. Їх можна використовувати як доповнення до моделі IDEF0 для наочнішого відображення поточних операцій документообігу в корпоративних системах обробки інформації. DFD описує:

функції обробки інформації (роботи);

документи (стрілки, arrows), об'єкти, співробітників або відділи, які беруть участь в обробці інформації;

зовнішні посилання (external references), які забезпечують інтерфейс із зовнішніми об'єктами, що перебувають за межами модельованої системи;

таблиці для зберігання документів (сховище даних, data store).

У BPwin для побудови діаграм потоків даних використовується нотація Гейна – Сарсона.

Для того, щоб доповнити модель IDEF0 діаграмою DFD, потрібно в процесі декомпозиції в діалозі Activity Box Count "кликнути" по радіо-кнопці DFD. У палітрі інструментів на новій діаграмі DFD з'являються нові кнопки:

– додати в діаграму зовнішнє посилання (External Reference). Зовнішнє посилання є джерелом або приймачем даних ззовні моделі.

– додати в діаграму сховище даних (Data store). Сховище даних дозволяє описати дані, які необхідно зберегти в пам'яті перш, ніж використовувати в роботах.

На відміну від стрілок IDEF0, які є жорсткими взаємозв'язками, стрілки DFD показують, як об'єкти (включаючи дані) рухаються від однієї роботи до іншої. Це представлення потоків спільно з сховищами даних і зовнішньою сутністю робить моделі DFD більш схожими на фізичні характеристики системи – рух об'єктів (data flow), зберігання об'єктів (data stores), постачання і розповсюдження об'єктів (external entities).

На відміну від IDEF0, де система розглядається як взаємозв'язані роботи, DFD розглядає систему як сукупність предметів. Контекстна діаграма часто включає роботи і зовнішні посилання. Роботи звичайно іменуються по назві системи, наприклад "Система ведення довідників». Включення зовнішніх посилань в контекстну діаграму не відміняє вимоги методології чітко визначити мету, область і єдину точку зору на модельовану систему.

Роботи. У DFD роботи є функціями системи, що перетворюють входи у виходи. Хоча роботи зображаються прямокутниками з округляючими кутами, зміст їх співпадає з змістом робіт IDEF0 і IDEF3. Так само як роботи IDEF3, вони мають входи і виходи, але не підтримують управління і механізми,як IDEF0.

Зовнішня сутність. Зовнішня сутність зображає входи в систему і/або виходи з системи. Зовнішня сутність зображається у вигляді прямокутника з тінню і звичайно розташовуються по краях діаграми. Одна зовнішня сутність може бути використана багато разів на одній або декількох діаграмах. Звичайно такий прийом застосовують, щоб не малювати занадто довгих і заплутаних стрілок.

Стрілки (потоки даних). Стрілки описують рух об'єктів з однієї частини системи в іншу. Оскільки в DFD кожна сторона роботи не має чіткого призначення, як в IDEF0, стрілки можуть входити і виходити з будь-якої грані прямокутника роботи. У DFD також застосовуються двонаправлені стрілки для опису діалогів типу команди-відповіді між роботами, між роботою і зовнішньою сутністю і між зовнішніми сутностями (рис. 79).

Рис. 79. Зовнішня сутність

Сховище даних. На відміну від стрілок, що описують об'єкти в русі, сховища даних зображають об'єкти у спокої (рис. 80).

Рис. 80. Сховище даних

У матеріальних системах сховища даних зображаються там, де об'єкти чекають обробки, наприклад в черзі. У системах обробки інформації сховища даних являються механізмом, який дозволяє зберегти дані для подальших процесів.

Злиття і розгалуження стрілок. У DFD стрілки можуть зливатися і розгалужуватися, що дозволяє описати декомпозицію стрілок. Кожен новий сегмент стрілки, що зливається або розгалужується, може мати власне ім'я.

Побудова діаграм DFD. Діаграми DFD можуть бути побудовані з використанням традиційного структурного аналізу, подібно тому, як будуються діаграми IDEF0. Спочатку будується фізична модель, що відображає поточний стан справ. Потім ця модель перетвориться в логічну модель, яка відображає вимоги до існуючої системи. Після цього будується модель, що відображає вимоги до майбутньої системи. І, нарешті, будується фізична модель, на основі якої повинна бути побудована нова система.

Альтернативним підходом є підхід, популярний при створенні програмного забезпечення, котрий зветься подієвим розділенням (event partitioning), в якому різні діаграми DFD вибудовують модель системи. По-перше, логічна модель будується як сукупність робіт і документування того, що вони (ці роботи) повинні робити.

Потім модель оточення (environment model) описує систему як об'єкт, що взаємодіє з подіями із зовнішніх сутностей. Модель оточення звичайно містить опис мети системи, одну контекстну діаграму і список подій. Контекстна діаграма містить один прямокутник роботи, що зображає систему в цілому, і зовнішні сутності, з якими система взаємодіє.

Нарешті, модель поведінки (behavior model) показує, як система обробляє події. Ця модель складається з однієї діаграми, в якій кожен прямокутник зображає кожну подію з моделі оточення. Сховища можуть бути додані для моделювання даних, які необхідно запам'ятовувати між подіями. Потоки додаються для зв'язку з іншими елементами, і діаграма перевіряється з погляду відповідності моделі оточення.

Одержані діаграми можуть бути перетворені з метою нагляднішого представлення системи, зокрема роботи на діаграмах можуть бути декомпозовані.

Нумерація об'єктів. У DFD номер кожної роботи може включати префікс (А), номер батьківської роботи і номер об'єкту. Номер об'єкту – це унікальний номер роботи на діаграмі. Наприклад, робота може мати номер А.12.4. Унікальний номер мають сховища даних і зовнішню сутність незалежно від їх розташування на діаграмі. Кожне сховище даних має префікс D і унікальний номер, наприклад D5. Кожна зовнішня сутність має префікс Е і унікальний номер, наприклад Е5. Префікси можуть на діаграмах не відображатися.