Кінець ХХ ст. характеризувався істотним скороченням населення України: на 3,3 млн. осіб. Депопуляція, яку передрікали ще в 1980-х роках, стала фактом. Чим її можна пояснити?
Перш за все, слід вивчити динаміку чисельності населення за кожен рік (на кінець року) у співставленні із загальним приростом (зменшенням) за рік та його міграційною складовою; в тисячах (див. таблицю).
Різниця між народжуваністю й смертністю стала від’ємною величиною 1991 року. Але ще два роки відбувався приріст населення завдяки позитивному сальдо міграційного балансу. Сальдо міграції стало від’ємним 1994 року. Майже негайно сукупна дія двох чинників призвела до півмільйонних величин щорічного скорочення населення.
Несприятливі тенденції в демовідтворенні пов’язані передусім із деформацією шлюбно-сімейних процесів. Малювати таку деформацію тільки чорними фарбами не випадає. Адже мова передусім про зміну соціального статусу жінки, розширення сфери її позасімейних інтересів, підвищення рівня зайнятості. Так чи інакше, але тепер поширилася практика відкладати шлюб і народження дитини — особливо другої та третьої. Між тим, тільки третя дитина гарантує розширене демовідтворення.
Відкладання народження дитини з тимчасового явища перетворюється на стале. Тепер дві третини сімей із дітьми до 18 років мають лише одну дитину. Економічною підвалиною несприятливих процесів є поступове звільнення сім’ї від виконання виробничих функцій. Більше не діють такі економічні чинники багатодітності, як потреба в робочих руках для селянських господарств або розрахунок на матеріальне забезпечення в старості (останнє — внаслідок різкого зменшення дитячої смертності й встановлення державного пенсійного забезпечення).
На процесі демовідтворення негативно позначаються міграції. Серед мігрантів переважають представники найбільш продуктивних у дітородному й економічному відношеннях вікових груп. Коли сім’я мігрує в повному складі, вона здебільшого утримується від народження дітей на чужині, а розрив із сім’ями негативно позначається на народжуваності.
Народжуваність знижується й унаслідок подовження тривалості життя. Демографічне старіння в Україні поступово наростало з другої половини ХХ ст. Між переписами 1959 і 2001 років частка осіб у віці 60 років і старше зросла з 12,3 до 25,5%. Відповідно зменшується питома вага жінок у генеративному віці.
Показники народжуваності не пов’язані прямо з матеріальним рівнем життя. У цьому можна переконатися, вивчаючи проблему демовідтворення в більшості країн Азії, Африки й Латинської Америки. Однак поліпшення економічної ситуації в Україні негайно позначилося на підвищенні народжуваності. Негативне міграційне сальдо теж скоротилося до 34 тисяч 2002 року й до 24 тисяч осіб — 2003-го. Загальне скорочення населення досягло піку 2001 року (522 тисячі); 2002-го воно становило 398 тисяч, 2003-го — 381 тисячі осіб.
За наявності активної демографічної політики проблему депопуляції можна було б розв’язати. Проте за структурою демовідтворення Україна вже належить до розвинутих країн. Тому її демографічний розвиток підпорядковуватиметься відповідним закономірностям.
Які ж основні причини демографічної кризи в Україні? Це комплекс взаємопов’язаних причин. Передусім економічні, соціальні, психологічні й культурні. Причому в основі демографічної кризи лежать економічні чинники. За останні 10 років середній рівень доходів населення знизився приблизно у 4 рази. А втрати доходів населення України за період з 1991 по 1999 роки, за оцінками професора, доктора економічних наук В.І. Осипова (м. Одеса), склали понад $2 трильйони США.
Різке зниження доходів населення визначально вплинуло на зменшення чисельності і погіршення здоров’я населення України, а також на процеси еміграції. Народження першої, а тим більше, другої чи третьої дитини в молодій сім’ї часто виявляється недозволеною розкішшю. Якщо брати до уваги офіційний прожитковий мінімум для дитини, то для виховання дитини до 18 років знадобиться близько $14,5 тис. (виходячи з курсу $1 — 5,1 грн.), для двох і трьох дітей — $29 тис. і $43,5 тис. відповідно. Таким чином, середній рівень доходів населення в Україні не забезпечує простого відтворення населення.
Для оцінки зв’язку між зниженням чисельності населення України за період з 1993 по 2000 рр. і рівнем внутрішнього валового продукту (ВВП) було розраховано коефіцієнт кореляції, який склав К=0,75. Оцінка значущості зв’язку між чисельністю населення і ВВП значуща із ймовірністю — 95%. Це підтверджує тезу про те, що основна причина зниження чисельності населення пов’язана з різким погіршенням економічного становища в країні.
Враховуючи всю глибину економічної кризи в Україні, досягнення ВВП рівня 1990 р. можна чекати у разі оптимістичного прогнозу не раніше, ніж через 10 — 15 років. Таким чином, за період «реформ» з 1990 р. відставання України від розвинених країн Європи не тільки скоротилося, а ще більше збільшилося. Для пояснення економічної ситуації в Україні можна навести наступні цифри. Для оновлення технічної бази в найближчі 10 років Україні буде потрібно 450 — 500 млрд. гривень. А за попередні 10 років, за оцінками економістів, з України було вивезено від 100 до 500 млрд., доларів США. Як кажуть — коментарі зайві.
Якщо розглянути загальну тенденцію до зниження народжуваності, характерну для всіх розвинених країн, що пов’язана з емансипацією жінок і збільшенням їхньої ролі в суспільному житті, то у розвинених європейських країнах ця проблема вирішується шляхом соціальної підтримки і економічних стимулів при народженні 2-ї і 3 ї дитини. В Україні ж допомоги на дітей, які виплачуються матерям, мізерні. Критичне становище із народжуваністю в Україні підтверджує і той факт, що за період 1991 — 1999 рр., порівняно з періодом 1961 — 1985 рр., темпи зниження народжуваності збільшилися у 4 рази.
До психологічних причин зниження народжуваності можна віднести невпевненість у завтрашньому дні, страх втратити роботу, бажання емігрувати і народити дітей за кордоном, недовіру до вітчизняної охорони здоров’я і т.ін.
Більш детальний аналіз дозволяє побачити зв’язок між духовним життям і демографічною кризою. Відмова від ідей колективізму й альтруїзму та перехід на ідеї індивідуалізму й егоїзму («інтереси особистості — понад усе») привели суспільство до кризи і бездуховності. Забувши про духовні заповіді «Возлюби ближнього, як самого себе», «Не вкради», «Не вбий», багато людей по головах і трупах ближніх вирушили до жаданого багатства. Звідси — зростання злочинності, корупція, правовий нігілізм, збагачення будь-якою ціною і т.п. Однак духовний вакуум багатством не компенсується. Можливо, тому однією з причин економічної, соціальної і демографічної кризи є криза у духовній сфері. Причому відмова від ідей колективізму призвела до надзбагачення невеликої частини населення. Тоді як основна маса населення потрапила у розряд бідних (10% багатих і 90% бідних).
Виконані автором розрахунки зміни чисельності населення України (прогноз) у припущенні збереження сьогоднішнього рівня смертності і народжуваності без урахування еміграції (враховувалися дані про народжуваність за віковими групами у жінок) показали, що до 2015 р. населення України може скоротитися на 8,4 млн. осіб (16,1%). При цьому зменшення населення може перевищити втрати населення України за період Великої Вітчизняної війни (ВВВ) (8 млн. чол.). До 2025 р. кількість населення може бути меншою, ніж у 1939 р. (зменшення на 12,9 млн. чол., чи 27%). До 2035 р. чисельність населення України може виявитися меншою, ніж у 1913 р. (зменшення на 15,3 млн. чол., або 29,3%). А до 2050 р. кількість населення України може зменшитися на 25 млн. осіб, чи на 47,9%. Причому результати розрахунків узгодяться з прогнозом ООН, згідно з яким населення України до 2050 р. може скоротитися на 20 млн. осіб (40%).
Для подолання демографічної кризи в Україні необхідна зміна курсу реформ, що проводяться. Передусім, реформи повинні орієнтуватися на покращення добробуту більшості населення, а не його невеликої частини (десяти відсотків). Нещодавно вийшов Указ Президента «Про заходи із заохочення народжуваності в Україні», який може істотно вплинути на покращення демографічної ситуації при високому рівні допомоги на дитину, якщо він буде складовою частиною комплексної програми із підтримки молодих і багатодітних сімей, забезпеченої значним фінансуванням.