Демографічний перехід в Україні. Природний рух населення України. Народжуваність, смертність, тривалість життя.

Природний рух населення — зміна кількості і складу населення в результаті народжуваності і смертності (без урахування його механічного переміщення). Якщо в певному році народилося більше дітей, ніж померло всього населення, то природний приріст додатний. Якщо ж населення помирає більше, ніж народжується дітей, природний приріст від'ємний.
В останні роки (з 1991 р.) в Україні природний приріст є від'ємний (див. додаток 3). У сільській місцевості, де демографічна ситуація була і залишається більш напруженою, ніж у містах, цей показник став від'ємним ще на початку 80-х років.
За показником природного приросту населення Україна посідає останнє місце в Європі (див. таблицю 2). До країн, де скорочується природний приріст населення (але значно менше, ніж в Україні), належать також Латвія, Російська Федерація, Естонія, Болгарія, Чехія, Німеччина, Литва, Румунія, Італія і Португалія.

 

Нормами міжнародного права визначено, що населення визначається як сукупність людей, що перебувають у межах даної держави і належать до її юрисдикції. Населення є не лише носієм державного суверенітету, але також і носієм трудоресурсного та інтелектуального потенціалу, виробничої та духовної культури. Крім того, слід зауважити, що населення є не тільки визначальною складовою демографічної ситуації країни, а й становить важливу складову економіки, є основою суспільного виробництва, в якому воно відіграє подвійну роль: і споживача, і виробника матеріальних благ та послуг, тим самим формуючи споживчий ринок та ринок праці. Населення є природною основою формування трудових ресурсів – найголовнішого елемента продуктивних сил. Щодо ринку праці, то визначальними елементами взаємозв’язку даного економічного поняття з населенням є саме якісний склад та динаміка останнього .

Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності населення України є його рух. В статистиці під рухом населення розуміють зміну його чисельності, а кількісні характеристики населення формуються під впливом його природного та механічного руху.

Природній рух населення - це зміна одного покоління іншим в результаті народжуваності і смертності. Природний рух характеризується показниками народжуваності, смертності, а також природного приросту. Ці показники визначають у відносному та абсолютному вираженні. Абсолютні показники - це загальна кількість народжених або померлих, кількості зареєстрованих та розірваних щлюбів; відносні показники характеризуються коефіцієнтами народжуваності, смертності та природного руху, які розраховуються на 1000 жителів у проміле, коефіцієнтами шлюбності та розлученості, дитячої смертності. Вони використовуються для порівняльного аналізу природного руху населення на територіях, населених пунктах у часі [3].

Абсолютні показники народжуваності та смертності, кількості шлюбів та розлучень, випадків дитячої смертності отримуються способом реєстрації даних, перепису, аналізу статистичної звітності, а відносні показники розраховуються на основі абсолютних.

Загальний коефіцієнт народжуваності являє собою відношення кількості народжених за рік на 1000 жителів до середньорічної чисельності населення.

Однак, важливо звернути увагу на недоліки цього показника. Даний коефіцієнт не відображає реальну ситуацію народжуваності, тому використовують інші показники, такі як коефіцієнт народжуваності за віковими групами та сумарний коефіцієнт народжуваності. Перший показник розраховується діленням кількості народжених живими за рік у жінок визначеної вікової групи на середньорічну постійну чисельність жінок відповідного віку .

Сумарний коефіцієнт народжуваності характеризує середню кількість дітей, народжених жінкою у поколінні за все її життя, за умови збереження в кожній віковій групі існуючого рівня народжуваності. Розраховується як сума вікових коефіцієнтів народжуваності по всіх вікових інтервалах.

Одним із чинників природного руху населення є смертність. Для її характеристики зазвичай використовують коефіцієнт смертності - відношення кількості померлих за рік осіб до середньорічної чисельності населення даного регіону, а коефіцієнт дитячої смертності визначається як кількість померлих дітей за рік у віці до одного року до загальної кількості народжених за цей самий рік в загальному по регіону.

Загальні коефіцієнти шлюбності та розлучуваності розраховуються як відношення кількості зареєстрованих протягом календарного року шлюбів і розлучень до середньорічної чисельності наявного населення.

Отже, безпосередньо розглянемо динаміку народжуваності та смертності в Україні за 2008-2009рр. (Рис.1) [4].

Рис.1. Динаміка народжуваності та смертності в Україні за 2008-2009рр.

Аналізуючи статистичні дані кількості народжених та померлих за 2008 та 2009рр. (Рис.1) можна прослідкувати зменшення смертності у 2009р в порівнянні з 2008р та зростання народжуваності, однак навіть таке покращення демографічної ситуації в Україні не забезпечує позитивного приросту населення, що на даний час носить від’ємний характер і становить –243874 та –194214 особи відповідно у 2008 та у 2009рр. Такий ефект має назву вимирання нації та свідчить про скорочення чисельності населення, що негативно впливає як на економічну, так і на загальну ситуацію в країні.

Іншими абсолютними показниками природного приросту є кількість шлюбів та розлучень (Рис2) [4].

 

 

 

Рис 2. Кількість шлюбів та розлучень в порівнянні за 2008р та 2009р.

Проаналізувавши рис.2 можна зробити висновки, що абсолютні показники суспільного життя у 2009р мають певну позитивну тенденцію, що характеризується зниженням кількості розлучень, однак слід зауважити про зменшення кількості реєстрації шлюбів, та загалом це дає якісно-позитивний ефект в аспекті скорочення від’ємного проросту населення у 2009р.

За даними Комітету державної статистики України можна прослідкувати зменшення кількості дитячої смертності, що характеризується такими кількісними показниками, як 5049осіб та 4802осіб відповідно у 2008р та 2009р. Таке скороченння пояснюється розвитком медицини та в певній мірі «дитячим бумом», спричинене економічими факторами.

Отже, на основі одержаних абсолютних показників можемо розрахувати відносні показники: народжуваності, смертності, смертності дітей у віці до 1 року, шлюбності, розлучуваності та природного приросту населення для загальної характеристики природного приросту та демографічної ситуації загалом в Україні за 2008-2009 рр.

можна зробити такий висновок: показник природного приросту населення суттєво покращився у 2008р. порівняно з 2009р., скорочення цього показника відбулось від -5,3 до -0,7. На збільшення коефіцієнта природного приросту вплинуло збільшення народжуваності ( значення коефіцієнта збільшилось від 11 до 12,3), зменшення смертності ( відповідні коефіцієнти: 11 і 12,9), зменшення смертності дітей у віці до 1 року ( показник зменшився з 10,4 до 9,9), збільшення шлюбності (відповідно 7 і 8,3) та зменшення розлучуваності ( коефіцієнт зменшився з 3,6 до 3,2).

За всіма одержаними абсолютними та відносними показниками можемо зробити висновок, що загальна демографічна ситуація в Україні покращилась, суттєво збільшився природній приріст населення, зменшились показники смертності та збільшились показники народжуваності, та все ж ситуація є негативною, оскільки природній приріст ще набуває від’ємних значень. Для вирішення цієї проблеми державі необхідне проведення і фінансування демографічних досліджень, розробка і впровадження послідовної довгостратегічної програми демографічного розвитку для забезпечення високого і стабільного рівня соціального захисту населення.

 

ПРИРОДНИЙ РУХ НАСЕЛЕННЯ.Населення світу, країн, їх регіонів перебуває у процесі постійного оновлення свого складу, тобто відбувається його відтворення. Відтворення населення або природний рух характеризується показниками наро­джуваності, смертності та природного приросту.

Природний приріст населення (ПП) – це різниця між кількістю людей, які народилися (народжуваністю, Н), і тими, що померли (смертністю, С): ПП = Н – С. Всі показ­ники природного руху обчислюють для певної території за рік в абсолютних (у тис. осіб) і відносних величинах (у розрахунку на 1 000 мешканців відповідної території, тобто у проміле – ‰).

 

 

В Україні у 2009 році зафіксовано найбільший показник народжуваності за всі роки незалежності. Як повідомило Міністерство юстиції, за перший квартал цього року зареєстровано понад 92 тисячі немовлят і понад 163 тисячі померлих. Так у деяких областях смертність переважає народжуваність у 2,5 - 3 рази - це Чернігівщина, Сумщина, Донеччина, Луганщина й Кіровоградщина, а єдиною областю, де смертність і народжуваність практично рівні є Закарпаття.
Отже, говорити про те, що в Україні народжуваність все ж таки переважає смертність поки що зарано. Проте за підсумками цього року, в Україні народилося близько 530 тисяч дітей, так як торік, наприклад, - 510 тисяч. Також можна додати й те, що зросла кількість сімей з двома і трьома дітьми, а середній вік, коли жінки народжують, змінився з 22 до 25 років.
Розглянемо таблицю народжуваності в Україні:
Рік Кількість
1990 657 200
1999 389 200
2000 385 100
2001 376 400
2002 392 524
2003 410 764
2004 428 965
2005 428 345
2006 462 732
2007 475 725
2008 510 588

З таблиці спостерігаємо деяке коливання числа народжуваності зі зміною років. За 9 років, з 1990 по 1999 рік, кількість немовлят знизилася майже у 2 рази, а з 2003 року почалося зростання. З чим це пов’язане? Однозначної відповіді не може дати ніхто. Важливо, що міжнародні експерти визначили, що це є не випадковістю, а закономірним результатом системної ефективної роботи в даному напрямку чинних державних органів влади. При цьому наголошується особистий вплив на політику народжуваності президента України.
Цікаво, якою буде ця таблиця через 10 або 20 років? Спробуємо спрогнозувати!

 

Народжуваність - один із двох основних демографічних процесів, які зумовлюють відтворення населення. На народжуваність впливає багато так званих непрямих детермінант. Це соціальні, економічні, культурні й екологічні чинники. Наявність багатодітних родин в минулому була обґрунтована і соціально-економічними потребами: адже більше дітей - більше працівників у господарстві, більше майбутніх захисників, більше шансів, що буде кому взяти на себе турботу про утримання батьків у старості. Крім того, більшість світових релігій розцінюють народження дітей як благословення шлюбу. А висока дитяча смертність, поширеність хвороб, особливо інфекційних, менша стійкість дитячого організму до зовнішніх чинників зумовлювали те, що значна частка народжених не доживала до репродуктивного віку. Згодом більшість із цих міркувань перестали бути вирішальними: дітей народжують для задоволення потреби в них батьків, а для цього багатьом сім"ям досить мати одну-дві дитини.

Проте є і специфічні, характерні саме для народжуваності чинники, що визначають, чи відбудеться така подія, як зачаття, і чим вона закінчиться. Це прямі або безпосередні детермінанти народжуваності. Під час обговорення зазначеної проблеми закономірно виникають два основні питання: що впливає на народжуваність і як (підвищує чи знижує). Безпосередньо рівень народжуваності залежить від таких найважливіших чинників: - шлюбного стану; - контрацептивної практики; - періоду несприйнятливості після пологів; - рівня абортів; - рівня безпліддя.

1. Шлюбний стан характеризується часткою заміжніх жінок репродуктивного віку (15-49 років) або тих, які перебувають у постійному союзі, що передбачає наявність сімейних, зокрема сексуальних, стосунків. Зазвичай дітей намагаються народжувати в сім"ї. У деяких країнах майже немає позашлюбних дітей (наприклад, в Об"єднаних Арабських Еміратах, де люди сповідують іслам) і, навпаки, на островах Карибського басейну до 70% малят народжуються від батьків, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Частка жінок, які живуть у шлюбному союзі, значно варіює в різних країнах. Це залежить від таких причин: - віку вступу в шлюб. Що він нижчий, то вища частка заміжніх, і навпаки, що пізніше беруть шлюб, то відносно більше жінок, потенційно здатних народити дитину, перебуває поза шлюбом; 84 - рівня розвитку країни і величини валового внутрішнього продукту на душу населення. Якщо жінка фінансово незалежна, то така (на жаль, майже забута для українських жінок!) причина для заміжжя, як забезпечення собі наявності "годувальника" і певного добробуту, перестає бути вирішальною; - освітнього рівня жінок. Серед жінок із вищою освітою ця частка менша (як через відкладання терміну створення сім"ї до закінчення навчання, так і через більші вимоги до партнера під час вибору майбутнього чоловіка); - ступеня зайнятості в суспільному виробництві. Серед жінок, які працюють, частка заміжніх менша, ніж серед тих, які не працюють; - рівня урбанізації. Частка незаміжніх жінок серед міського населення вища, ніж серед сільського. Отже, що вищими є всі перераховані рівні, то менша частка жінок, які перебувають у союзі. Таким чином, прогресивні чинники розвитку людського суспільства неминуче призводять до зниження кількості заміжніх жінок. У західних країнах усе більше людей воліють не створювати сімейних союзів. При цьому вони підтримують часом багаторічний сексуальний і емоційний зв"язок, не зв"язуючи себе веденням спільного господарства, народженням і вихованням дітей. Частка заміжніх жінок (жінок, що перебувають у шлюбному союзі) рідко може бути більшою за 80%. Практично завжди є жінки, які перебувають у тимчасовому проміжку часу до чи після шлюбу, або такі, що взагалі не вступили в шлюбний союз з тієї або іншої причини. Ними можуть бути, наприклад, сповідування релігії, що вимагає обітниці безшлюбності для визначених категорій населення; наявність фізичних недоліків; особисті обставини тощо. В деяких країнах відбуваються війни, що прирікають частину жінок на самотність або вдівство, в інших - існують традиції, які не схвалюють повторні шлюби. Високий рівень розлучень також зменшує кількість заміжніх жінок через те, що скорочує час перебування в союзі, а певна частина розлучених більше ніколи не вступає в другий і наступні шлюби. Має значення і відсутність реальної можливості знайти собі партнера за невідповідності кількості жінок і чоловіків у шлюбному віці (через наслідки війни, міграцію з економічних причин, у разі від"їзду переважно чоловічого населення на заробітки тощо). Історія нашої країни має приклади подібних ситуацій. Так, Велика Вітчизняна війна забрала значну кількість чоловічих життів, і, як наслідок, не одна здорова і бажаюча створити родину жінка не змогла знайти собі пари і залишилася бездітною. Особливістю демографічної ситуації в сучасній Україні є велика частка одиноких жінок і вдів через надсмертність чоловіків у молодому та середньому віці. Смертність чоловіків працездатного віку (який практично збігається з репродуктивним) майже в чотири рази перевищує таку серед жінок - їх одноліток. Статистика свідчить, що вдовам складніше вступити в повторний шлюб, ніж удівцям. За даними соціологічного обстеження, нині в Україні близько 60% жінок репродуктивного віку перебувають у шлюбному союзі. В селах цей показник на 5% вищий, ніж у містах. Якщо у 1950 р. на 1000 населення було зареєстровано 11,7 шлюбів і лише 0,9 розлучень, в 1960 р.- 10,7 і 1,2, у 1970 р.- 9,8 і 2,9, у 1980 р.- 9,3 і 3,6, у 1990 р.- 9,3 і 3,7, то у 2000 р.- 5,5 і 4,0 відповідно (дані Держкомстату). У разі Народжуваність в Україні на порозі нового тисячоліття Сучасна загальноосвітня школа та репродуктивне здоров"я 85 збереження подібної тенденції не за горами той час, коли кожний другий шлюб закінчуватиметься розлученням. Це явище, однозначно, супроводжуватиметься зменшенням народжуваності. 2. Контрацептивна практика характеризується показником охоплення контрацепцією - часткою (у %) жінок репродуктивного віку, що мають подружні стосунки і використовують будь-яку форму контрацепції. Максимальні значення згаданого показника (в середньому 80%) спостерігаються в економічно розвинутих країнах. У Великій Британії в 1999 р. він становив 82%. В Україні забезпечення контрацепцією сягає близько 70% (враховувалися всі види контрацепції, зокрема, і "найпрогресивніший" - перерваний статевий акт). Однак у структурі контрацепції частка високоефективних сучасних методів в нашій країні є нижчою, ніж у європейських країнах.

 

 

Смертність — демографічний показник кількості смертей у певній популяції або певній підгрупі населення в одиницю часу, що найчастіше визначається як кількість смертей на 1000 осіб на рік. Показник може використовуватися як для визначення повного числа смертей у певній країні, так і для певних груп, зокрема виділяють смертність немовлят або малюкову смертність (до 1 року), дитячу смертність (до 5 років), смертність дорослих (після 15 років), материнську смертність, смертність від певних хвороб та інші підгрупи.

 

Смертність визначають як загальну кількість померлих або з якихось причин загиблих на 100 тис. населення за певний проміжок часу. Смертність дітей до одного року життя розраховують на 1000 дітей цього віку. Для порівняння популяцій з різним віковим складом структуру смертності стандартизують за віком, оскільки "старі" популяції мають вищі коефіцієнти смертності з багатьох хвороб, наприклад онкологічних, серцево-судинних тощо.

Вважається також, що показник смертності дітей до одного року їх життя відображає переважно рівень якості і доступності медичної допомоги для дітей та спосіб життя населення.

 

 

Українці живуть менше, ніж гондурасці, але довше, ніж росіяни.

Очікувана тривалість життя українця становить 68 років: для жінок - 74 роки, а для чоловіків - 62 роки. За цим показником Україна займає 150-те місце з 223 країн світу, тобто десь між Гондурасом (де, до речі, живуть довше) і Монголією, відзначає тижневик.

Щоправда, у низці колишніх країн СРСР цей показник ще гірший: казахи можуть розраховувати на 67 років життя, росіяни - на 66 років, а таджики - на 65 років.

Кількість померлих за минулий рік в Україні склала близько 1,57% від загальної кількості населення. За цим показником Україна близька до Білорусі, Сербії та Чорногорія, Литви і Болгарії. У більшості ж європейських держав (крім Росії) кількість померлих на рік у відсотковому співвідношенні до населення становить менше 1%, констатують «Коментарі:».

При цьому, за даними тижневика, в Україні на 10 тис. жителів припадає 31 лікар, це навіть більше, ніж стандарт ВООЗ для країн з високим рівнем доходів.

Держава витрачає на охорону здоров’я одного українця майже 89 дол., самі українці ще щорічно доплачують по 71 дол. кожний. Отримані в сумі 160 дол. цілком відповідають видаткам на охорону здоров’я в державах із середнім рівнем доходів, а загальні видатки України на охорону здоров’я вже по факту досягли 7% ВВП. Це рівень таких країн як Литва, Латвія, Польща, Словаччина й навіть Люксембург.