Факультет Геолого-географічний
Спеціальність Географія
Курс
Викладач Безуглий В.В..
Дисципліна Економічна та соціальна географія України
Лекція №2
СОЦІАЛЬНО-ДЕМОГРАФІЧНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ.
ТРУДОВІ РЕСУРСИ
ЦЕМЕНТНА ПРОМИСЛОВІСТЬ
Цемент використовують як основний в'язкий матеріал у виробництві бетону, залізобетону і шлакоблоків. Перший цементний завод в Україні був побудований у 1896 р. на Донбасі (Амвросієвка). У 1913 р. в країні працювало вже 12 цементних заводів, що робили 269 тис. т цементу. Нині їх вже 15, а галузь бурхливо розвивається і виробництво цементу постійно росте.
ВИРОБНИЦТВО ЗБІРНОГО ЗАЛІЗОБЕТОНУ
ВИРОБНИЦТВО КРЕЙДИ
Крейда використовують для будівельних робіт, виготовлення віконної замазки, шпаклівки, а також як накопичувач у паперовій і асбестово-гумувої промисловості, для виробництва соди, фарб, цементу, будівельного вапна.
Великі запаси є в Донецькій, Луганській, Сумській, Харківській, Рівненській, Волинській і Чернівецькій обл. Видобуток будівельної крейди складає близько 2 млн. т, як сировини для цементної промисловості – близько 8 млн. т.
ЛЕКЦІЯ № 11
СОЦІАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС
Освіта
Вона забезпечує підвищення загального рівня знань і культури населення та всі галузі народного господарства кваліфікованими кадрами, а тому виступає важливим елементом відтворення робочої сили.
Першою освітянською ланкою є дошкільні заклади. Нині в Україні налічується понад 18 тис. постійних дошкільних закладів, у яких перебувало близько 1,2 млн. дітей, що становило 33% загальної чисельності дітей. Значна частина дітей дошкільного віку не відвідує ці заклади. Вищий рівень забезпеченості дітей дошкільними закладами спостерігається у південних та східних областях України, нижчий — у західних регіонах.
Співвідношення рівнів охоплення дітей дошкільного віку суспільним вихованням, наприклад між такими областями, як Волинська, Рівненська, Чернігівська, з одного боку, і Автономна Республіка Крим та Дніпропетровська область — з іншого, становить 1:3. Зберігаються розбіжності і в розрізі груп населення з різними прибутками. Так, за даними соціологічних досліджень, рівень охоплення дітей цими закладами у більш забезпечених сім’ях у 1,5—3 рази вищий, ніж у менш забезпечених.
Різке скорочення темпів спорудження дошкільних закладів в окремих сільських районах стало головною причиною того, що тут ще не повною мірою задовольняються потреби населення в послугах дошкільного виховання. Це негативно впливає на закріплення кадрів на селі, на продуктивність праці сільськогосподарських працівників. Тому подальше розширення мережі дитячих садків у сільській місцевості, створення необхідних умов для дошкільників у кожному населеному пункті не втрачає свого соціально-економічного значення. Досвід роботи Хмельницької, Дніпропетровської та ряду інших областей показав, що відкриття в невеликих населених пунктах дитячих дошкільних закладів як самостійного об’єкта чи в комплексі зі школою дає позитивні результати. Збільшення показника охоплення дітей постійними дитячими садками і яслами продовжує залишатися актуальною проблемою, особливо в західних регіонах. Зокрема, у Львівській, Івано-Франківській областях лише 16% дітей охоплено постійними дошкільними закладами освіти. Це найнижчий показник по Україні, майже втричі нижчий, ніж у Черкаській області.
Основним видом навчально-виховних закладів в Україні є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший — початкова, другий — основна, третій — старша школа, які відповідно забезпечують початкову, неповну середню і повну загальну середню освіту. У 2007 р. їх налічувалось 21246. Для розвитку природної обдарованості дітей створюються спеціалізовані школи і профільні класи. У 2007 р. в Україні функціонувало 21,9 тис. шкіл, у яких навчалося понад 7 млн учнів. Більше половини учнів денних шкіл (55,2%) навчається українською мовою, решта — вивчає українську мову як предмет. 44,5% учнів денних шкіл навчаються російською мовою, є також школи чи класи з молдавською, угорською, румунською, польською, словацькою, англійською, болгарською та кримсько-татарською мовами навчання.
Останнім часом активно розвиваються нові види навчальних закладів — гімназії, ліцеї та колегіуми, де поряд із загальноосвітніми поглиблено вивчаються технічні та гуманітарні предмети. В Україні функціонує 224 гімназії, 206 ліцеїв, у тому числі 20 колегіумів, де навчалось понад 200 тис. учнів.
Професійно-технічна освіта нараховує 995 закладів, чисельність учнів у яких становила 526,5 тис. осіб. Професійно-технічні училища працюють на базі неповної середньої і середньої освіти. Практично всі профтехучилища готують кваліфікованих робітників з середньою освітою. Випуск робітників в училищах становив 263,6 тис. осіб.
Профтехучилища готують робітничі кадри для машинобудівної, радіоелектронної, нафтогазової, вугільної, хімічної, деревообробної, легкої і поліграфічної промисловості, залізничного транспорту, зв’язку, будівництва, комунального господарства, водного господарства, сільського господарства, галузей сфери послуг. Територіально училища розосереджені переважно в міських поселеннях і великих селах. Максимальна кількість училищ знаходиться в обласних центрах та інших великих містах. Професійно-технічні навчальні заклади сільськогосподарського профілю розміщені, як правило, у малих та середніх містах; навчальні заклади з спеціальностей гірничої, нафтової, хімічної промисловості — у районах видобутку гірничо-хімічної сировини.
Вища освіта України представлена 660 навчальними закладами І—ІІ рівнів акредитації, в яких навчається близько 526 тис. студентів, з них на денному відділенні — близько 400 тис. Крім того, в Україні функціонує 280 вищих навчальних закладів ІІІ—ІV рівнів акредитації, в яких навчається більш ніж 1,1 млн. студентів, з них 732,6 тис. — на денному відділенні, 360,7 тис. — на заочному, 16,7 тис. — на вечірньому.
Серед галузевих груп навчальних закладів України найбільше студентів вчиться у закладах, що готують спеціалістів для промисловості та будівництва, освіти, сільського господарства, охорони здоров’я, економіки та права, транспорту та зв’язку.
Педагогічні та медичні освітні заклади розміщені рівномірно по території країни, обласних центрах та містах обласного підпорядкування. Профіль підготовки спеціалістів для інших галузей відповідає переважно регіональній спеціалізації господарства України. Найбільше закладів вищої освіти, зокрема ІІІ—ІV рівнів акредитації, сконцентровано у Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську, Львові, Донецьку.
У 2007 р. у вузах І—ІІ рівнів акредитації працювало 47,2 тис. викладачів, з них 1,4 тис. кандидатів наук; у вузах ІІІ—ІV рівнів акредитації — 71,9 тис. професорсько-викладацького персоналу, з них 6,6 тис. докторів та 36,5 тис. кандидатів наук, 6,6 тис. професорів та 28,2 тис. доцентів.
Культура.
Це сукупність закладів, установ, підприємств, організацій і органів управління, що здійснюють виробництво, розподіл, збереження і організацію споживання товарів і послуг культурного й інформаційного призначення. До цього комплексу входять підприємства, що виробляють товари культурного та інформаційного призначення, самі об’єкти культури і мистецтва, установи і організації засобів масової інформації. Широко розгалужена мережа закладів культури та мистецтва — характерний показник розвитку культури будь-якої держави.
Наймасовішим закладом культури в Україні є бібліотеки, кількість яких становила більше ніж 21,5 тис. з книжковим фондом 355,7 млн. примірників книжок і журналів. У сільській місцевості діяло понад 16 тис. бібліотек з книжковим фондом 160,9 млн. примірників. Однак кількість бібліотек не дає повної картини про рівень бібліотечного обслуговування населення, який залежить перш за все від ступеня розвитку мережі бібліотечних установ і їх територіальної доступності, від наявності книжкових фондів та їх співвідношення з чисельністю населення. Слід зазначити, що книжки та журнали українською мовою становлять 37% фонду масових та універсальних бібліотек, російською — 62%.
Забезпечення населення бібліотеками у міській і сільській місцевостях не однакове. Рівень забезпечення міського населення бібліотечними установами є нижчим, ніж сільського, що пояснюється особливостями розселення. Одночасно кожна міська бібліотека обслуговує більшу чисельність населення (читачів). Рівень задоволення попиту читачів значною мірою залежить від концентрації у бібліотеках книжок та співвідношення суспільно-політичної, технічної, сільськогосподарської, художньої, дитячої та інших видів літератури. Більш різноманітну літературу мають, як правило, бібліотеки із значним книжковим фондом (понад 10 тис. примірників). Активність населення у користуванні послугами бібліотек характеризується часткою читачів у загальній чисельності населення та числом книговидачі у розрахунку на одного жителя.
Своєрідними центрами культурного відпочинку населення є клубні установи, яких налічується понад 21 тис., у тому числі у сільській місцевості — понад 18 тис. Клубні установи розміщені згідно з адміністративним поділом території, а також за виробничим принципом — при заводах, фабриках, навчальних закладах, санаторіях. Однак клубні установи відсутні майже у кожному другому селі. Зрозуміло, діяльність клубних установ залежить не стільки від їх наявної місткості, скільки від кількості та якості заходів, які там проводяться.
Кінообслуговування в Україні представлено 10,8 тис. кіноустановок з платним показом, а кількість відвідувань кіносеансів за рік перевищує 7 млн., тобто в середньому 0,1 на одного жителя. У міських поселеннях працюють постійні кінотеатри. Найвищий показник кіновідвідувань у містах, великих містах, курортних центрах. Проте і в цих поселеннях в останні роки намітилася тенденція до різкого скорочення середнього рівня відвідування кінотеатрів.
Якщо мережа закладів культури (клуби, бібліотеки, кіноустановки) в Україні зменшується, то театрів — зростає. У 2007 р. в країні функціонувало 130 професійних театрів (проти 89 у 1985 р.), у тому числі опери та балету — 7, драми та музичної комедії — 85, дитячих та юного глядача — 38. Проте кількість відвідувань театрів також має тенденцію до зменшення. Лише за 90-ті роки цей показник зменшився втричі і становив у 1997 р. 5,6 млн. відвідувань на рік.
Із загальної кількості музеїв — 118 краєзнавчих, 119 історії та археології, 59 мистецтвознавства, 42 літературних.
Велику роль у культурному житті населення відіграє музейна справа. В Україні налічується близько 360 музеїв (включаючи філіали), у тому числі: історичні, меморіальні, краєзнавчі, природничонаукові, мистецтвознавчі, галузеві та ін. Найбільше професійних театрів функціонує у Києві, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Миколаєві та в Автономній Республіці Крим, а державних музеїв — у Києві, Львові, Одесі, Полтаві, Запоріжжі, Харкові, Чернігові, Донецьку. Серед областей за цим показником виділяються: Луганська, Дніпропетровська, Івано-Франківська та Автономна Республіка Крим.
Масовою пропагандою культурних досягнень займаються і засоби інформації — телебачення, радіомовлення, газети, журнали, книжково-журнальні видавництва. В Україні видається понад 2,5 тис. газет (республіканських, обласних, міських, районних та ін.). При цьому разовий тираж газет становив 34 млн. примірників, у тому числі українською мовою — 14 млн. Якщо кількість газет, їх разовий тираж зріс, то книжок — знизився і становив 6,3 тис. друкованих одиниць тиражем 51 млн. примірників (у 1985 р. він становив 155 млн.).
Усі культурно-освітні установи функціонально пов’язані з виробництвом музичних інструментів та інших предметів культурного призначення, поліграфічною промисловістю, кіностудіями, студіями звукозапису, фотокінолабораторіями, книжковою торгівлею, торгівлею художніми виробами і товарами тощо. А тому ефективною має бути система територіальних комплексів культурного обслуговування населення, об’єднаних єдністю зони обслуговування і спільністю наявних ресурсів.
Охорона здоров’я
Включає лікувальні, лікувально-профілактичні, санітарно-протиепідемічні та інші медичні установи, різні види соціального забезпечення, відпочинку і фізичної культури. Матеріальні умови функціонування комплексу забезпечують медична промисловість, матеріально-технічне постачання і збут. Охорона здоров’я включає також освітянські заклади (медучилища, коледжі, медінститути, медуніверситети, курси перепідготовки кадрів), комплексні і галузеві наукові інститути й організації, а також систему управління ними.
Лікарняні заклади в свою чергу поділяються на спеціалізовані — туберкульозні, інфекційні, для інвалідів Великої Вітчизняної війни та територіально-дільничі — районні, міські, обласні, республіканські. Поліклініки як структурні підрозділи входять до складу лікарень. У виняткових випадках вони можуть бути автономною установою. Закладам охорони здоров’я залежно від їх місткості присвоюють типові категорії. Найвищу категорію має заклад з числом ліжок 800—1000, а найнижчу — 100—150 ліжок. Основна лікувально-діагностична робота здійснюється в поліклініках — при лікуванні 80% хворих; тут працює більше половини лікарів системи охорони здоров’я.
Лікувально-профілактичні заклади, які використовуються медичними інститутами для підготовки лікарів або медичними НДІ — з науковою метою (але не менше ніж на 50%), називають клінічними. Ці ж заклади можуть входити до складу медичних вузів або науково-дослідних інститутів.
На підприємствах і в організаціях міської місцевості створюють медичні пункти, а на підприємствах, будівництвах сільської місцевості — фельдшерсько-акушерські пункти. Працівники залізниць обслуговуються спеціальними об’єднаними лікарнями, куди входять і поліклініки. На великих станціях для обслуговування працівників доріг функціонують амбулаторії. Відомчі лікувальні заклади мають працівники водного та повітряного транспорту, системи НАН України та ін. Заклади охорони здоров’я, які обслуговують працівників окремого промислового підприємства, входять до складу медсанчастини, яка об’єднує роботу цих закладів. До санаторно-курортних закладів належать санаторії-профілакторії, курортні поліклініки, бальнеологічні об’єкти.
В Україні налічується 3,4 тис. лікарняних закладів на 503 тис. ліжок та 7,1 тис. лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів, ємність яких становить 964 тис. відвідувань за зміну. Деяке загальне зменшення кількості лікарень за останні роки пояснюється перш за все їх реорганізацією і укрупненням. Мережа об’єктів стаціонарної медичної допомоги розвивається у трьох напрямах: багатопрофільному, спеціалізованому і диспансерному. В Україні працює 227 тис. лікарів, більше половини яких становлять терапевти, хірурги, стоматологи, педіатри, жінки-лікарі серед них становлять майже дві третини. Середній медичний персонал (медсестри, фельдшери та акушери) становить 556 тис. В Україні забезпеченість лікарями становить 45,1 осіб, а середнім медичним персоналом — 112,7 осіб. на 10 тис. жителів.
Найвищий рівень забезпеченості населення лікарями має місце в Києві, Автономній Республіці Крим, в Одеській, Львівській і Харківській областях. Щодо забезпеченості середнім медичним персоналом, то найвищі показники відзначаються у м. Києві, Автономній Республіці Крим, Кіровоградській, Волинській, Донецькій та Херсонській областях.
В останні роки спостерігається тенденція до розукрупнення територіальних лікарняних дільниць в містах у зв’язку з будівництвом великих, добре оснащених сучасних лікарень і поліклінік, у яких існують можливості для ефективного лікування і більш повного використання ліжкового фонду. Медичну допомогу надають також спеціалізовані лікарні, диспансери, станції невідкладної медичної допомоги, поліклініки, жіночі консультації.
Матеріально-побутовий комплекс
Матеріально-побутовий комплекс забезпечує матеріальні умови життя населення. Його складовими частинами є галузеві підкомплекси (житлово-комунальний, побутовий, торгівлі, громадського харчування та ін.), які сприяють збільшенню вільного часу населення та його раціональному використанню, підвищенню культури побуту, зменшенню масштабів і трудомісткості домашнього господарства. Покращання житлово-комунального обслуговування забезпечує необхідну основу для відтворювального процесу, позитивно впливає на шлюбність, народжуваність, зміцнення здоров’я населення.
Житлово-комунальний комплекс задовольняє потреби людей у житлі. Весь житловий фонд в Україні перевищує 10 000 млн. м2 загальної площі житла, у тому числі державний, колективний житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів становить 292 млн. м2, а решта — 710,6 млн. м2 знаходиться у приватній власності громадян. Міський житловий фонд становить понад 603 млн. м2, сільський — 367,5 млн. м2. У містах державний, суспільний житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів переважає і становить дві третини, а житловий фонд в особистій власності — третину. В сільській місцевості картина майже протилежна: житловий фонд в особистій власності громадян становить близько 90%, а державний — понад 10%.
Середня забезпеченість населення житлом у розрахунку на одного жителя в містах становить 18,7 м2 загальної площі, а в сільській місцевості — 22,6 м2. Краща забезпеченість населення житлом у міських поселеннях Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Київської і Черкаської областей, а в сільській місцевості — у Вінницькій, Київській, Черкаській, Хмельницькій, Кіровоградській, Чернігівській, Житомирській, Полтавській, Сумській і Дніпропетровській областях.
На сучасному етапі розвитку житлового будівництва намітилась тенденція до комплексної забудови жилих районів. Зростає питома вага житла, побудованого за індивідуальними проектами, що враховують потреби різних верств населення. Поліпшується якість як жилих, так і допоміжних приміщень, розширюється будівництво будинків за новими типовими проектами з квартирами поліпшеного планування, що дає змогу підвищувати рівень забезпеченості населення жилою площею та основними елементами благоустрою. Для сільської місцевості розроблено типові впорядковані (переважно цегляні) одноповерхові та двоповерхові будинки присадибного типу з господарськими будівлями, більш повним набором комунальних послуг. Застосування нових будівельних матеріалів, перехід до будівництва жилих будинків з покращеним плануванням, а також за проектами нового покоління дозволили не лише поліпшити експлуатаційні якості жилих будинків, але і змінити зовнішній вигляд багатьох міст і сіл. З’явилось більше жилих кварталів та суспільних центрів, які мають виразні архітектурні рішення.
За рівнем благоустрою жилі приміщення в міських поселеннях та сільській місцевості істотно відрізняються. Сільські житла гірше забезпечені газом, центральним опаленням, водопроводом, каналізацією, гарячим водопостачанням, ваннами. Найкращий рівень благоустрою житлового фонду мають нові міста і санаторно-курортні центри.
Готельне господарство України представлено 1373 готелями на 58464 номери з жилою площею всіх номерів 1002 тис. м2. Одноразова місткість готелів становила 119 803 місць. Проте і цей фонд використовується недостатньо (коефіцієнт використання місткості становив лише 0,22).
СТОЛИЧНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ РАЙОН
Столичний економічний район розміщений у північній частині України, в басейні Дніпра. Площа його становить 90,7 тис. км2. Населення - 7,5 млн. осіб. Район посідає друге місце в Україні за територією, а за кількістю населення поступається тільки Донецькому і Причорноморському економічним районам. Друге місце в країні належить району за виробництвом продукції промисловості, за виробництвом продукції сільського господарства район поступається тільки Причорноморському. Тут розташована столиця України - м. Київ. У районі 70 адміністративних районів, в його межах 50 міст, 106 містечок, 1712 сільських рад, які об'єднують 4354 сільських населених пункти.
Київ як столиця держави зумовлює сучасне транспортно-географічне положення району. До неї сходяться залізниці, автомагістралі, річкові шляхи. Позитивно впливає на економічний розвиток району також наявність спільного кордону з Російською Федерацією та Білоруссю.
Займаючи 15% території України район посідає вагоме місце в її господарському комплексі. За валовою сільськогосподарського продукцією та ефективністю ЇЇ виробництва район займає передові позиції в державі. Частка його у виробництві промислової продукції України становить 10,5%, в тому числі м. Києва - 4,2%, суспільного валового продукту - 13,1%, національного доходу - 13,8%. Тут зосереджено 15% вартості основних фондів. Район надає майже 1/3 інформаційно-обчислювальних послуг в Україні.
Сторія розвитку. Територія Столичного економічного району виходячи з вигідних сторін свого географічного положення та сприятливих кліматичних і природних умов була заселена дуже давно. Саме ця територія була центром одного з найбільших східнослов'янських племен - полян, які були наступниками трипільців та антів - автохтонного населення сучасної території України. На межі V - VI ст. тут виникає укріплене городище - Київ, навколо якого швидко розростається місто. Незабаром все Подніпров'я вкривається містами - Переяслав, Чернігів, Коростень, Любеч, Овруч, Новгород, Канів, Корсунь. На той час вони стали центрами ярмаркарства та ремесел, державного управління.
За всю свою історію Київ не втрачав статусу культурної та історичної столиці України. В ХХ ст. він спочатку був офіційним центром Української Народної Республіки, а дещо пізніше, з 1924р. став центром Української Радянської Соціалістичної Республіки. Безумовно, розвиток території в межах одних політико-адміністративних утворень позитивно вплинув на комплексність її розвитку. Провідним в його структурі є промислове виробництво при недостатньо розвиненому сільському господарстві.
Регіон до сьогоднішнього дня відіграє столичну роль в економіці України, що в значній мірі визначає особливості його розвитку.
Економіко-географічне положення району.Територія Столичного економічного району складається з Київської, Чернігівської та Житомирської області. До її складу також входять Придніпровська височина, Причорноморська низовина та Поліська низовина. Столичний район займає північ України. Його кордони межують з Білорусією та Росією на півночі, Північно-східним економічним районом на сході, Центральним економічним районом на півдні та з Подільським і Волинським економічними районами на заході країни. Район знаходиться у помірному поясі, атлантико-континентальної області у заболоченій місцині.
Через район пролягає основна річкова артерія - Дніпро. Територію району перетинають потужні транспортні коридори як меридіанного так і широтного напрямків. Залізничні: Харків - Київ - Львів - Чоп, Хутір Михайлівський - Київ - Жмеринка - Одеса та ін. Автомобільні: траси загальноєвропейського значення Санкт-Петербург - Одеса, Харків - Західний кордон України. Через усі ці транспортні магістралі і здійснюється зв'язок району з іншими районами країнами і сусідніми державами, реалізується зручність його ЕГП.
Природні ресурси. В орографічному відношенні район має вигляд хвилястої рівнини із загальним нахилом до центру району. Тут сходяться три великі орографічні одиниці - Поліська та Придніпровська низовини, а також Придніпровська височина.
Територія розташована в зоні західного перенесення повітряних мас. Район має сприятливі агрокліматичні ресурси для розвитку сільськогосподарського виробництва. Клімат району помірно-континентальний з достатньою кількістю опалів, теплим літом і порівняно м'якою зимою. Середня температура січня становить - 6°С, а липня 17... 19°С. За агрокліматичними відмінами всю територію району можна поділити на дві частини: північну - вологу, помірно теплу і південну - недостатньо зволожену, теплу.
Значною різноманітністю характеризуються водні ресурси соціально-економічного району. На його території протікає близько 600 річок. Всі вони належать до басейну Дніпра, протяжність якого в межах району складає 246 км. Головними ріками є також Десна, Прип'ять, Тетерів, Сейм, Остер, Ірпінь, Трубіж. Ріки відіграють важливу роль у господарстві району. Чимало в районі невеликих озер, особливо в долинах річок Уборть (Житомирська область) і Снов (Чернігівська). На території району є 111 водосховищ, у тому числі Київське і значна частина Канівського.
Великі площі в районі займають болота. Вони мають важливе водорегулювальне значення. Внаслідок непродуманого осушення кількість боліт у районі зменшується, зникли деякі малі річки, пересихають грунти, гинуть ліси. Це негативно впливає на режим живлення річок, рослинний і тваринний світ району, водний режим головної артерії України - Дніпра.
Рунти в межах району досить різноманітні за механічним складом та фізико-хімічними властивостями. На півночі, в поліський частині району, поширені дерново-підзолисті, а в долинах річок - дерново-оглеєні, лучні та болотні ґрунти. Вони часто перезволожені, тому обмежено використовуються в рільництві; сприятливі для використання під пасовища і сіножаті. У південній частині району переважають темно-сірі опідзолені, чорноземи опідзолені, відміни сірих лісових ґрунтів, які за правильної агротехніки є сприятливими для вирощування різних сільськогосподарських культур.
Мінеральні ресурси Столичного економічного району - це, здебільшого, нерудні корисні копалини, серед них будівельні матеріали. Запаси паливних і рудних ресурсів мають місцеве значення. Більшість корисних копалин району припадає на Український кристалічний щит. Серед паливних ресурсів переважає нафта. Всього налічується 21 родовище нафти, найбільшими з яких є Прилуцьке, Леляківське, Богданівське, Гнідинцівське у межах Донецько-Дніпровської нафтогазоносної провінції. Поклади бурого вугілля розробляються в західній частині району (Коростишівське родовище). Воно має низьку теплоту згоряння, значну вологість, зольність, здатне окислюватись та самозайматись, використовується як енергетичне паливо. Може бути і цінною хімічною сировиною. У поліській частині району найбільші в Україні поклади торфу. Особливо багаті на нього Чернігівська (найбільші родовища - Замглайське, Ірванцівське, Смоленське) та Житомирська (понад 700 родовищ, 2% території) області. Торф використовують для приготування різних органо-мінеральних добрив, а також як дешеве паливо.
З рудних корисних копалин промислове значення мають ільменіти (титанові руди). На їх базі працює Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат (Житомирська область). З будівельних корисних копалин переважає будівельний і оздоблювальний камінь. У межах кристалічного масиву містяться всесвітньовідомі родовища рожевих, червоних і сірих гранітів (Омелянівське, Лезниківське, Соколовогірське, Крошнянське, Коростишівське, Житомирське, Богуславське, Синявське та ін), лабрадоритів й габро, поклади яких в районі становлять відповідно 92% і 94% від усіх покладів цих цінних каменів в Україні. Найбільш поширені вони в Житомирській області (Головине, Кам'яний Брід, Городище, Синій Камінь, Турчинка, Рудня, Кам'янка та ін). В економічному районі зосереджено майже 1/4 запасів гнейсів України. Найбільші їх поклади в Коростенському, Олевському, Коростишівському родовищах.
На території району виявлено унікальні родовища мармуру, який має високі облицювальні якості, кварцитів (Овруцьке родовище), пірофілітових сланців (Овруцький район). В Житомирській області величезні поклади каоліну, що є основною сировиною для виготовлення фарфоро-фаянсових виробів. Цегельно-черепичні глини, вапняки є на всій території району, поклади мергелю, кварцових і будівельних пісків найбільше поширені у північній його частині, крейди - у східній.
Одне з основних багатств району - ліси. Загальна площа лісового фонду - 2,5 млн. га, лісистість території - 26%. За площею лісів та запасами деревини Столичний район посідає перше місце в Україні. Ліси розміщені нерівномірно: 2/3 їх загальної площі у межах поліської частини району. У структурі лісових ресурсів переважають хвойні і твердолистяні породи. За видовим складом насадження сосни становлять 59%, дуба - 20%, берези - 13,5%, поширені також вільха, осика, граб, ясен, ялина та ін.
Сприятливі кліматичні умови, поєднання різних рослинних угруповань, наявність численних водних об'єктів, а також джерел мінеральних вод (Миронівка, Біла Церква, Березань, Бровари - Київської; Березна, Ладинка - Чернігівської; Овруч, Верхівця, Денишів, Новоград-Волинський Житомирської областей), багато культурно-історичних пам'яток визначають роль району як важливого рекреаційного регіону України. Однак використання рекреаційного потенціалу району дуже обмежене внаслідок забруднення його території радіоактивними речовинами.
Населення і трудові ресурси.У Столичному економічному районі проживає 14,7% (7364,6 тис) населення України. Його чисельність поступово зменшується внаслідок погіршення демографічної ситуації. Це виявляється у зниженні показників природного приросту населення (-7,8‰), а в сільській місцевості - - 17,5‰, що є одним з найнижчих показників в Україні.
У віковій структурі населення частка окремих вікових груп майже така сама, як у середньому по Україні: працездатного віку 57%, молодших за працездатний вік 19,9%, у пенсійному віці 23,1%. Проте існують значні відмінності у цій структурі в різних частинах Столичного економічного району. Висока частка працездатних людей у районі досягається за рахунок високої їх частки (63,1%) у м. Києві, де найменше осіб пенсійного віку (17,8%). Процес "старіння населення" найбільш характерний для Чернігівської області (людей пенсійного віку тут 29,6%). Хоча і в інших областях району ці показники виші, ніж у середньому по Україні (у Київській - 23,8%. Житомирській - 25,3%). Така вікова структура негативно позначається на формуванні потенціалу трудових ресурсів.
На території району проживають люди понад 100 національностей. Переважна більшість з них (82%) - українці. Представники національних меншин живуть здебільшого у міських поселеннях, серед них найбільше росіян, євреїв, білорусів, поляків. Значна кількість росіян живе в обласних центрах, білорусів - на прикордонних з Білоруссю територіях, поляків - у південно-західній частині Житомирщини.
Населення розміщене на території району нерівномірно. Сере дня його густота - 79,7 осіб/км, що дещо менше за середній показник по Україні. Удвічі менша за середню в районі густота населення в Чернігівській області (41 осіб/км І), дещо вища - у Житомирській (48,3 осіб/км), найвища - у Київській (154,9 чол. /км І). Це зумовлено низкою соціально-економічних, екологічних причин. Зокрема, найвища густота населення в Київській області пов'язана з наявністю на її території столиці держави найбільшого промислового, транспортного, культурного центру. Невисока густота населення Чернігівської області зумовлена переважно її аграрно-промисловим типом освоєння, а також наявністю на території значних площ лісових масивів, боліт тощо.
Більшість населення району (72,8%) проживає у міських поселеннях. Найвищий показник урбанізації у Київській області (82,2%), цьому сприяє наявність тут м. Києва (2626.5 тис. жителів на 01.01.99р). Значно менша частка міських жителів у Чернігівській (58%) та Житомирській (56%) областях. Навколо Києва формується міська агломерація, яка охоплює, крім ядра, низку міст-супутників (Бровари, Бориспіль, Біла Церква, Васильків, Боярка, Фастів). Великими містами району є також Житомир (298 тис. чол), Чернігів (310 тис. чол). В усіх містах району, а найбільше - у великих за останні роки зменшилася чисельність населення внаслідок процесу деурбанізації, що виявляється в посиленні міграційних потоків з міст у сільську місцевість, які значно зросли в роки економічної кризи. Сільське населення проживає у різних за людністю населених пунктах. Вони переважно невеликі (до 300 осіб) у північній (лісовій), середні й великі (500-1500 осіб) у південній (лісостеповій) частинах району.
На демографічну ситуацію в районі помітно вилинуло відселення людей з територій, сильно забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи. Із забруднених населених пунктів в інші регіони було переселено близько 127 тис. осіб. В районі найбільшими були переселення в Іванківський та Макарівський райони Київської області та в м. Київ.
Значну частину населення економічного району (60,4%) становлять трудові ресурси. У їх складі переважають особи працездатного віку, лише 8,7% становлять особи пенсійного віку та підлітки. Трудові ресурси відзначаються високим рівнем професійної та освітньої підготовки, особливо в містах. Нині рівень зайнятості трудових ресурсів невисокий, існує безробіття. На початок 1998р. в районі було понад 447,2 тис. безробітних, або 11,3%; разом з так званим "прихованим безробіттям" частка незайнятого населення сягає майже 40%. У господарстві району зайнято 14,8% від усього зайнятого населення України, з них майже 64% у м. Києві та Київській обл.
Сучасне господарство району. У районі налічується 1393 промислових підприємства, які перебувають на самостійному балансі. В галузевій структурі промисловості виділяється машинобудування та металообробка, продукція яких становить понад 1/4 промислової продукції району. Представлені практично всі види машинобудування - від важкого до точного.
Підприємства машинобудівного комплексу району спеціалізуються на виготовленні й ремонті сільськогосподарських машин (Біла Церква, Київ, Ніжин, Прилуки, Радомишль, Житомир, Ірпінь, Овруч), устаткування для хімічного виробництва (заводи "Більшовик" у Києві, хімічного устаткування у Бердичеві, Бахмачі, Коростені, Фастові, підприємство "Хімтекстильмаш" у Чернігові). Верстатобудування розвинене в Києві, Житомирі. Устаткування для харчової промисловості виробляють у Києві. Ніжині, Ірпені, Коростені, Малині; машини для переробки льону - в Ріпках, Батурині, Козельці, Коропі, Борозні; засоби зв'язку - в Києві, Чернігові, Житомирі, Коростишеві; холодильні установки - в Києві, Василькові, Броварах, Коростені.
В галузі машинобудування важливим є виробництво будівельних машин і устаткування (Чернігів, Київ, Васильків, Овруч, завод шляхових машин в Новоград-Волинському). Столичний економічний район є одним з найпотужніших районів точного машинобудування, виробництва радіо-електроприладів, електроустаткування, радіоелектроніки. Серед підприємств цієї галузі ВО "Арсенал" та "Електронмаш" у Києві, ВО "Чернігівський завод радіоприладів", підприємства Житомира, Коростишева, Василькова, Білої Церкви.
Транспортне машинобудування району спеціалізується на виробництві суден, літаків, мотоциклів, велосипедів та ін. Найбільшим виробником річкових суден є суднобудівний та судноремонтний завод у Києві. Тут функціонує єдиний в Україні мотоциклетний завод. Значними потужностями виділяються АНТК ім. Антонова та Київський авіабудівний завод, на яких можливе виробництво від невеликих спортивних літаків до найбільших - транспортних. Велосипеди випускають у Чернігові та Києві. Розвивається в районі й автомобілебудування. Випускають автомобілі спецпризначення, які монтуються на шасі відомих моделей російських автомобілів (Бердичів, Прилуки, Київ, Чернігів).
Частка консервної продукції району в загальнодержавному виробництві становить 15%. Найбільші підприємства у Ніжині, Києві, Житомирі, Бердичеві, Овручі, Білій Церкві. Важливе місце в агропромисловому комплексі посідає хмелярство та хмелепереробна промисловість. Хмелефабрика в Житомирі переробляє 75% хмелю України, який використовують у пивоварінні. Найпотужнішими у значній мережі пивоварень є "Оболонь" у Києві, Чернігівська, Житомирська, Бердичівська. Борошномельно-круп'яна та хлібна промисловість розміщена ближче до споживача. Географія підприємств цієї галузі чи не найширша в районі. Найбільші підприємства розміщені в Києві, Чернігові, Житомирі. Виробництво крохмалю в районі налагоджено в основному з картоплі. Воно зосереджене в Семенівці, Пелюхівці, Петрівці. Спеції виготовляють у Києві та Житомирі. На місцевій сировині в Чуднові працює і цикорієсушильний завод, значна частина продукції якого відправляється в Німеччину і Францію. М'ясна промисловість має високий рівень концентрації виробництва. Більшість м'ясної продукції виробляється на м'ясокомбінатах Житомира, Новоград-Волинського, Бердичева, Києва, Чернігова, Білої Церкви, Прилук, Бахмача, Ніжина та ін. Останнім часом спостерігається зростання виробництва м'ясної продукції на невеликих м'ясопереробних підприємствах у місцях вирощування худоби, що є більш доцільним у сучасних умовах.
Підприємства молочної промисловості є в кожному адміністративному районі, всього їх близько 50. Вони виробляють кефір, молоко, сир, сметану, сухе молоко, молочні консерви та ін. За обсягом виробництва вершкового масла (24,9 тис. т) район займає провідне місце в Україні. Серед найбільших підприємств галузі не тільки району, а й країни слід виділити молочноконсервні комбінати в Бахмачі та Овручі й сироробний завод в Новгород-Сіверському. Кондитерська промисловість району не виділяється значними обсягами продукції, але кондитерські фабрики Києва, Житомира, Чернігова відомі своєю продукцією у всій державі. Інші галузі харчової промисловості - виноробна, рибна, олійна - представлені невеликими підприємствами, зорієнтованими на споживача.
У Києві та Прилуках діють тютюнові фабрики, які займають провідні позиції на ринку тютюнових виробів в Україні. У Прилуках є ефіроолійний комбінат.
Важливою є лісова й деревообробна промисловість, яка працює на місцевій та привізній сировині. У структурі промисловості району частка галузі незначна, але її продукція становить майже 21% виробленої в Україні. На території району понад 20 лісозаготівель, які продукують пиломатеріали, паркет, деревостружкові плити та іншу продукцію, здійснюють догляд за лісом.
Провідною у структурі деревообробної промисловості району є меблева галузь. З розрахунку на одного жителя в районі виробляється вдвічі більше меблів, ніж у країні. Виробництво меблів розміщене в Києві, Чернігові, Корюківці, Добрянці, Білій Церкві, Коцюбинському, Коростені, Новоград-Волинському та ін.
Значно розвинена целюлозно-паперова промисловість. Паперові фабрики працюють у Житомирі, Коростишеві, Мирополі, Чижівці. Вироблюваний у Малині високоякісний конденсаторний папір експортується в зарубіжні країни. В Корюківці діє фабрика технічного паперу, на якій виробляють шпалери, в Обухові - картонно-паперовий комбінат, у Чернігові - картонажно-поліграфічна фабрика. Целюлозу виробляють у Малині, Обухові, Корюківці та Києві.
Лісохімічна підгалузь представлена скипидарно-каніфольним заводом у Коростені, а також підприємствами з виробництва дьогтю, хвойно-ефірної олії, скипидару в Тетереві та Клавдієво-Тарасовому.
Значне місце в господарстві району посідає хімічна промисловість, особливо виробництво штучних волокон, за виробництвом яких район займає перше місце в Україні. Заводи з виробництва штучних волокон є в Чернігові, Житомирі, Києві, пластмас - у Броварах, Києві, Прилуках, Фастові. Заводи гумотехнічних виробів працюють у Києві, Білій Церкві та Ніжині. В Білій Церкві, крім того, розміщений шинний комбінат, азбестовий завод. Лакофарбова підгалузь (БО "Укрлакофарби") розміщена в Києві, а також у Житомирі, Коростені. Побутові хімічні вироби виготовляються на спеціалізованих хімічних підприємствах Києва, Ніжина, Коростеня, а також на хімкомбінатах Чернігова.
Господарство району базується на потужній електроенергетиці. Тут розміщені Чорнобильська АЕС, Трипільська ДРЕС, Київські ГЕС, ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6, Чернігівська, Житомирська, Білоцерківська, Бердичівська ТЕЦ, а також ряд електростанцій малої потужності. У Вишгороді (біля Києва) діє ГАЕС, яка використовується для регулювання частоти струму в електричній мережі (виробляє енергію в часи максимальних навантажень і накопичує при мінімальних). Потреби паливно-енергетичного комплексу в паливі задовольняються переважно за рахунок привізних кам'яного вугілля, природного газу та нафтопродуктів. У зв'язку із закриттям Чорнобильської АЕС наприкінці 2000р. дещо послабиться енергетичне господарство економічного району. Застаріле устаткування теплових електростанцій не дає змоги ефективно використовувати місцеве буре вугілля, що видобувається в Андрусівському районі. Використання торфу як палива значно зменшилося, оскільки його застосовують ще як цінне добриво і сировину для отримання різних хімічних продуктів.
Металургія в районі розвинена слабо. Зокрема працюють завод порошкової металургії в Броварах, ливарні цехи на машинобудівних підприємствах та підприємства вторинної переробки металів. Важливе місце в господарстві району посідає промисловість будівельних матеріалів, яка є галуззю спеціалізації, її розвиток пов'язаний з наявністю значної кількості будівельної сировини. На близько 150 підприємствах виробляються азбесто-цементні вироби, збірні залізобетонні конструкції, стінові покрівельні матеріали, заповнювачі та ін. Найбільш розвинене виробництво нерудних та облицювальних будівельних матеріалів у місцях видобутку сировини, особливо в Житомирській області. Заводи залізобетонних виробів, домобудівні комбінати є в усіх великих населених пунктах. У Броварах працює підприємство з виробництва алюмінієвих конструкцій. З місцевої сировини виробляють асфальт, цеглу, вапно (Біла Церква, Бориспіль, Житомир, Чернігів, Бровари, Бердичів та ін). На місцевих пісках працює скляна промисловість, найбільшими підприємствами якої є Гучанський, Гостомельський, Бабинський, Мар'янівський, Романівський, Баранівський та інші скляні заводи. В Житомирі знаходиться дзеркальна фабрика.
Частка виробленої в сільському господарстві району продукції становить 15% від загального показника по Україні. Виробництво валової продукції в районі становило у приведених цінах 1983 р.622 крб., а в Україні - 566 крб. з розрахунку на одного жителя. Нині спостерігається деякий спад сільськогосподарського виробництва, проте обсяги його залишаються значними. Район багатий на земельні ресурси. У їх структурі переважають сільськогосподарські угіддя (58,1% території району і 12,9% від усіх сільськогосподарських угідь України). Для району характерний дещо нижчий за середній по Україні рівень розораності сільськогосподарських угідь. Це пояснюється агрокліматичними особливостями, значною заболоченістю місцевості, високою часткою лісів. З цієї ж причини в економічному районі велика частка сіножатей і пасовищ (20,6% від сільськогосподарських угідь), які слугують природною кормовою базою для тваринництва. Найбільші масиви сіножатей у поліській частині, а ріллі - в лісостеповій. Якість орних земель та природних кормових угідь залежить насамперед від характеру поєднання різних ґрунтів, рівня їх окультуреності, в тому числі від проведення меліоративних заходів. За останні роки значно скоротились обсяги осушувальної меліорації в районі. До господарського осушування боліт слід підходити дуже виважено, оскільки вони формують і регулюють річковий стік, є важливою складовою ландшафту.
Загальна площа сільськогосподарських угідь у районі становить 6483 тис. га, або 0,89 га з розрахунку на одного жителя, що значно більше, ніж у середньому по Україні. З них 3748 тис. га - орні землі, сіножаті й пасовища займають 1089 тис. га. Основними землекористувачами в районі залишаються селянські спілки, орендні господарства та ін. господарства колективного господарювання.
У поліській зоні розвинені молочно-м'ясне скотарство, свинарство, льонарство, картоплярство, зернове господарство; у лісостеповій - м'ясо-молочне скотарство, свинарство, буряківництво, зернове господарство; в приміському сільському господарстві - молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво, овочівництво, садівництво, ягідництво.
Провідною галуззю сільського господарства району є рослинництво (вирощування зернових, технічних, кормових та інших культур). У структурі посівних площ переважають зернові культури (майже 43% усієї ріллі району) - озима пшениця, ячмінь, жито, овес, гречка, кукурудза, зернобобові. Головна зернова культура - озима пшениця, територіальна концентрація якої коливається в межах 15-30%. Вища врожайність, рентабельність, прибуток зі га посівів озимої пшениці у лісостеповій і центральній частинах району, середня - в Київській області (26 ц/га), найнижча - в Чернігівській області (15 ц/га). Поширене в районі й озиме жито, проте через низьку врожайність порівняно з іншими зерновими посіви його останнім часом значно скоротилися. Найбільше жита висівають на півночі району, в поліській частині.
Серед ярих зернових культур найпоширеніший ярий ячмінь. Середня по району врожайність його становить понад 20 ц/га. За валовими зборами ячмінь посідає друге місце серед зернових після озимої пшениці. Він має переважно фуражне використання, вищі сорти йдуть на виготовлення солоду і пива. Овес, гречка, кукурудза, просо займають незначні площі.
З технічних культур провідна роль належить цукровим бурякам і льону. Географія вирощування головних технічних культур має певні особливості, в основу яких покладена ефективність виробництва. Льон-довгунець краще росте в північній частині району, з більш вологими агрокліматичними умовами. В районі вироблялось близько 1/3 льону-сирцю. Однак, в останні роки, внаслідок непродуманої політики ціноутворення, його вирощування стало нерентабельним і площі посівів льону різко скоротилися (з 1990 р. утричі).
Посіви цукрових буряків розміщені в лісостеповій зоні, у південній частині району. Особливо значні вони в Київській області, де урожайність їх найвища по Україні (220 ц/га). Валові збори цукрових буряків у районі становлять 16% від зборів по Україні.
Значними є плантації цикорію та хмелю, які зосереджені переважно в Житомирській області. Під картоплею і овочевими культурами зайнято 318 тис. га ріллі. Посіви картоплі поширені по всій території району, проте найбільше її вирощують у поліській та центральній зонах, де врожайність цієї культури (138 ц/га) і валові збори найвищі. В районі зібрано 3371 тис. т картоплі, що становить понад 1/5 валових зборів її по Україні. Овочівництво розвинено довкола Києва та інших великих міст району. Вирощують огірки, цибулю, столові буряки, моркву, редиску, капусту, помідори тощо. Значного поширення набули овочівництво закритого ґрунту, а також садівництво та ягідництво.
Тваринництво в структурі сільськогосподарського виробництва майже не поступається рослинництву. Рівень розвитку галузі вищий, ніж у середньому по Україні. У структурі тваринництва переважають скотарство, свинарство, ефективною галуззю є також птахівництво. Допоміжними галузями тваринництва є вівчарство, бджільництво, ставкове рибництво та кліткове звірівництво (розводять лисиць, песців).
Транспорт. Провідна роль в районі відводиться автомобільному транспорту (до 60% вантажоперевезень та до 50% пасажироперевезень). Протяжність автострад з твердим покриттям складає понад 25 тис. км. Автомобільні шляхи сполучають регіон з усіма куточками країни, а також з сусідніми країнами. Частина доріг поліської частини Житомирської та Чернігівської області в період весняних повеней є важко прохідними. Ріст парку автомобілів негативно позначається на екологічній ситуації у районі.
За питомою вагою вантажо- та пасажироперевезень залізничний транспорт дещо поступається автомобільному. Загальна протяжність доріг складає 2,9 тис. км при пересічній щільності - 23 км/1000 км2 території. Залізниці перетинають район як в широтному, так і в меридіональному напрямках. Всі вони належать до Південно-Західної залізниці. Міжнародне значення мають залізничні колії Москва - Київ - Козятин - Львів, з відгалуженнями на Прагу, Варшаву та Будапешт, Кишинів - Вінниця - Київ - Санкт-Петербург, Ростов-на-Дону - Дніпропетровськ - Київ - Коростень - Гомель. Великими залізничними вузлами є Київ, Фастів, Чернігів, Ніжин, Житомир, Коростень та ін.
Трубопровідний транспорт в районі перебуває на другому місці за обсягами перевезень. Територією району проходять газопроводи Дашава - Київ - Москва, з відгалуженнями на Чернігів, Новгород-Сіверський, Шебелинка - Полтава - Київ, Уренгой - Ужгород, нафтопроводи "Дружба", Гнідинці - Кременчук.
Наявність на території району таких великих водних артерій, як Дніпро, Десна, Прип'ять, дає змогу розвивати річковий транспорт, переважно для перевезення сипучих вантажів. Частково цими річками здійснюються і міждержавні перевезення (між Російською Федерацією та Білоруссю). Основні річкові порти - Київ та Чернігів.
Відроджується в районі роль повітряного транспорту. Регулярні перевезення здійснюють тільки аеропорти "Бориспіль" та "Жуляни", що у Києві.
У Києві та інших містах розвинений міський транспорт, особливо електричний. У столиці є лінія швидкісного трамваю, працює фунікулер, розбудовується метрополітен. Метро, зокрема, щодоби обслуговує понад мільйон пасажирів.
Зовнішньоекономічні зв'язки. Потреби господарства району у великій кількості сировини, палива, різних товарів, які на території району не виробляються, а також необхідність збуту своїх товарів зумовлюють значну географію його економічних зв'язків. За межі району відправляється понад 50% продукції виробничо-технічного призначення, здебільшого - в інші регіони України. В районі ввіз переважає над вивозом. Найбільшу частку у ввозі становлять паливні матеріали. Вугілля сюди надходить з Донбасу, нафтопродукти, трактори, вантажні автомобілі - з Північно-Східного району, продукція чорної і кольорової металургії - з Придніпровського, а з Центральноукраїнського і Подільського - продукція сільського господарства, сільськогосподарські машини, мінеральні добрива, устаткування для харчової і легкої промисловості та ін.
Лекція № 13
ДОНЕЦЬКИЙ РАЙОН
Географічне положення.До складу Донецького економічного району входить Донецька та Луганська області. Його площа складає 53, 2 тис. км2. (8,8% території України). Тут проживає 7,7 млн. осіб. (станом на 1 січня 2001 року), що становить 15,4% населення України. В районі висока густота населення - близько 145 осіб/км2.
Район охоплює південний схід України, межує з областями Російської Федерації – Бєлгородською, Воронезькою, Ростовською. На півдні омивається водами Азовського моря, на заході межує із Запорізькою, Дніпропетровською та Харківською областями.
Район володіє густою мережею транспортних магістралей. Оскільки більша половина меж району – це кордон з Російською Федерацією, то транспортні шляхи в основному підпорядковуються вивезенню продукції в центральні райони Росії, а також до морських портів Азовського і через нього до Чорного та Азовського морів.
Природні умови й ресурси.Рельєф регіону складний. Північна частина - полого-хвиляста лісова рівнина, глибоко розчленована річковими долинами, балками та ярами відрогів Середньоруської височини. На значних ділянках на денну поверхню виходять корінні породи – крейдяні й палеогенові. Південніше ріки Сіверського Донця розміщена Донецька височина – хвиляста, горбиста, платоподібна, дуже розчленована річковими долинами і крутосхилими балками. Висота над рівнем моря 200-250 м. Тут найвища точка всієї Лівобережної України – гора Могила-Мечетна (367 м над рівнем моря). Спостерігаються часті виходи на денну поверхню кам’яновугільних порід. Поширені антропогенні форми рельєфу: терикони, кар’єри, кургани.
Клімат району помірно континентальний з вираженими посушливо-суховійними явищами. Характерна особливість зими – часті відлиги, коли майже повністю сходить сніговий покрив. Влітку панує антициклональна погода з великою кількістю ясних і сонячних днів. Виникають суховії та пилові бурі. Температурний режим нестійкий. Найхолодніший місяць – січень (середньорічні температури -6,7°С). Середня температура липня 21-23°С). Кількість опадів у районі варіює від 500 мм на північному сході до 600 мм у межах Донецького кряжу і зменшується до 450 мм у Приазов’ї. Річний максимум опадів - у червні (50-60 мм), мінімум – у вересні.
Більшу частину території району займають середньогумусні чорноземи. Зустрічаються лугові, дерново-глейові, алювіальні солонцюваті та супіщані грунти, що відзначаються високою родючістю. Але вони потребують правильного обробітку та високої агротехніки. На території регіону переважає степова рослинність. Тут росте понад 1750 видів рослин, з яких близько 150 культурних. Район розташований в межах Причорноморської степової геоботанчіної провінції.
Природна степова рослинність збереглася лише на непридатних для сільського господарства ділянках – на схилах Донецького кряжу, Приазовської височини та у заповідниках. В регіоні покрита лісом територія складає 250 тис га (6,6%). Ліси представлені такими видами: байрачними, заплавними, лісостеповими, вододільними. Найбагатшою є лісова рослинність в межах державної полезахисної лісової смуги вздовж Сіверського Дінця. Тут ростуть липа, дуб, ліщина, калина, сосна та ін.
Тваринний світ району належить до українського степового зоогеографічного. Фауна його є небагатою. Тут налічується до 50 видів ссавців, близько 290 видів птахів, 42 види риб, 10 видів плазунів. Найпоширенішими серед ссавців є гризуни. З хижих тварин переважають тхір, лисиця, вовк, зустрічаються куниця, борсук, ласка. Акліматизовані та добре прижились кріт, єнот, нутрія. Азовське море належало до найбагатших на рибу морів. Тут водилися червона риба-білуга, севрюга, осетр, судак, лящ, короп, вобла, тарань, камбала, бички та ін. Однак за останні 20 років Азовське море перетворилося в зону екологічного лиха.
Поклади вугілля є в таких районах: Красноармійському, Горлівсько-Щербинівському, Донецько-Петровському, Мушкетово-Макіївському, Дебальцевському, Сніжнянсько-Чистяківському (Донецька область), Лисичанському, Алмазнянському, Луганському, Краснодонському, Боково-Хрустальному, Селезнівському і Довжано-Ровеньківському (Луганська область).
Річка Сіверський Донець є головною водною артерією Донбасу. Довжина протяжності її через Луганську та Донецьку області складає близько 370 км. Правими притоками Сіверського Донця є річки Бахмутка, Казенний Торець, Лугань, Луганчик, Велика Камянка; лівими – Оскол, Красна, Борова, Деркуль, Євсуг, Айдар. В Луганській області понад 60 озер, у Донецькій їх мало, переважно невеличкі, заплавні. В районі закладено 1309 ставків і водойм загальною площею водного дзеркала понад 10 тис.га. Річки, озера, водосховища використовують для риборозведення, промислового і комунального водопостачання, зрошування. На півдні район має вихід до Азовського моря – мілководної затоки Чорного моря.
Населення та національний склад.Людність району станом на 1 січня 2007 року становила 7501,0 тис.осіб, у тому числі Донецької області – 4893,6 тис.осіб, Луганської – 2607,4 тис.осіб. У містах і містечках мешкає близько 88% людності. Пересічна густота населення – 141,0 осіб/км2, у тому числі на Донеччині – 184,7 осіб/км2, на Луганщині – 97,7 осіб/км2.
Середня густота сільського населення 16,8 осіб/км2 (на Донеччині й Луганщині – відповідно19,3 та 14,4 осіб/км2). Ці показники майже в 1,6 рази нижчі за середні по Україні. В районі знаходиться 88 міст, у тому числі 42 обласного підпорядкування (з них 28 на Донеччині), 242 містечка, з яких 133 на Донеччині і 109 – на Луганщині. Найбільші міста Донецької області – Донецьк, Макіївка, Маріуполь, Горлівка, Єнакієве, Дебальцеве, Краматорськ, Костянтинівка, Артемівськ, Слов’янськ, Торез; Луганської – Луганськ, Лисичанськ, Сєвєродонецьке, Рубіжне, Стаханов, Алчевськ, Красний Луч, Ровеньки, Краснодон, Свердловськ.
У статевій структурі людності жінки кількісно переважають осіб чоловічої статі. Так, на 1000 жінок припадало 863 чоловіки.
Значний вплив на національний склад району мала колонізаторська політика російських властей, які для ліквідації запорозької вольності відкрили широкий доступ сюди іноземцям: сербам, хорватам, болгарам, молдаванам. Із вихідців із Австрії і Туреччини створювались поселення (Слов’яносербськ, Кринички, Троїцьке, Луганське). Територію заселяли поляками (басейн р.Бахмутки), греками (Приазов’я), військовополоненими турками й татарами, сюди завозили циган, євреїв, вірмен. Незважаючи на це, в Донбасі переважають українці. Національний склад населення Донецького економічного району такий: 51% українців, 45 % росіян, 1,9% греків, 1,2% білорусів.
Господарство району.Донецький район економічно найрозвинутіший, особливо такі галузі, як електроенергетика, вугільна, металургійна, хімічна промисловість, важке машинобудування та промисловість будівельних матеріалів. У сільському господарстві домінує приміський тип господарювання. Район має вихід до Азовського моря і розгалужену транспортну мережу, якою здійснюються інтенсивні міжрайонні і міжнародні зв'язки.
Провідна галузь району — вугільна промисловість. Тут видобувають коксівне (Донецька область) і енергетичне (Луганська область) вугілля. Загалом його видобутком займаються 21 виробниче об'єднання. Діють також 59 збагачувальних фабрик. На вугільній промисловості базується потужна електроенергетика. Вона представлена тепловими електростанціями, які дають до третини всієї електроенергії країни. З-поміж потужних ДРЕС відзначимо Вуглегірську, Луганську (м. Щастя), Курахівську, Миронівську, Сєвєродонецьку, Слов'янську, Старобешівську, Штерівську, Зуївську, Міусинську, Лисичанську.
Чорна металургія є галуззю спеціалізації Донецького району. Вона використовує місцеве коксівне вугілля та довізну залізну руду. Тут виробляють чавун, сталь, різноманітний прокат. Найбільші підприємства чорної металургії (повного циклу) розміщені у Маріуполі (комбінати “Азовсталь" та ім. Ілліча), Макіївці, Донецьку, Єнакієвому, Краматорську, Алчевську. Крім того, заводи неповного металургійного циклу знаходяться у Костянтинівці, Алмазному, Луганську, Харцизьку, Лутугиному. Чорну металургію обслуговує потужна коксохімічна промисловість. Найбільші коксохімічні заводи – Алчевський, Авдіївський, Горлівський, Ясинівський, Макіївський, Успенський, Маріупольський, Єнакіївський, Донецький. У районі видобувають флюсові вапняки (Докучаєвськ, Комсомольськ, Новотроїцьк) та вогнетриви Часів Яр, Великоанадольськ, Микитівка).
Кольорова металургія за рівнем розвитку набагато поступається чорній. Основні підприємства знаходяться в Костянтинівці (виробництво цинку), Микитівці (виробництво ртуті), Артемівську (завод з обробки кольорових металів), Свердловську (Завод алюмінієвих сплавів), Торезі (Завод твердих сплавів).
Донецький район має також потужну хімічну промисловість. На базі місцевої коксохімії виробляють азотні добрива в Горлівці і Сєвєродонецьку, анілінофарбова промисловість розвинута в Рубіжному. В Костянтинівці випускають фосфорні добрива. У комплексі з виробництвом добрив розвивається сірчанокислотна промисловість. У районі значно розвинута содова промисловість (Лисичанський содовий завод. Слов'янське ВО "Хімпром"). Цьому сприяють запаси кухонної солі, а також карбонатної сировини.
У районі добре налагоджене виробництво важкого машинобудування. Його найбільші підприємства знаходяться в Краматорську, де випускають крокуючі екскаватори, прокатні стани, шахтне і транспортне устаткування, верстати для обробки великих деталей для прокатних станів, залізничних вагонів. Гірничошахтне устаткування виробляється на машинобудівних заводах Донецька, Луганська, Горлівки, Дружківки, Ясинуватої, обладнання для металургійної промисловості – у Макіївці, Дебальцевому, Слов'янську. Транспортне машинобудування репрезентоване вагонобудівним заводом у Стаханові. Різні типи залізничних цистерн виготовляються у Маріуполі (ВО "Маріупольважмаш"). Найбільше підприємство транспортного машинобудування в Україні - ВО "Луганський тепловозобудівний завод" виробляє тепловози.
У Луганську і Маріуполі продукують сільськогосподарські машини, в Первомайську Луганської області – електродвигуни для врубових машин. Виробництво різноманітного електротехнічного обладнання зосереджено у Донецьку, Слов'янську і Торезі.
Легка промисловість використовує місцеву і довізну сировину. В галузі здебільшого працюють жінки. Серед найбільших підприємств району – Донецький бавовняний та Луганський тонкосуконний комбінати, Макіївська бавовнопрядильна фабрика, трикотажні підприємства Луганська, Донецька, Маріуполя, шкіряно-взуттєві – Донецька, Луганська, Костянтинівки, Артемівська. В багатьох містах району є швейні цехи і фабрики.
Природні умови і потреби міського населення сприяли формуванню в районі потужного АПК. Близько 80% сільськогосподарських угідь припадає на орні землі. Вони займають площу майже 2,4 млн. гектарів. З них близько 46% знаходиться під зерновими культурами, 24,6% - під технічними і 22,0% - під кормовими.
У сільському господарстві тваринництво домінує над рослинництвом. Воно дає дві третини валової сільськогосподарської продукції району. Переважає молочне і молочно-м'ясне скотарство. У промислових зонах, здебільшого, розвивається свинарство і птахівництво. На півночі і півдні регіону поширене вівчарство.
У Донецькому економічному районі склались два підрайони спеціалізації сільського господарства: північна і центрально-південна зони. Перша спеціалізується на зерновому господарстві зі значними посівами соняшнику, молочно-м'ясним скотарством, свинарством і птахівництвом. Для іншої характерна приміська спеціалізація: виробництв свіжого молока та овочів, а також посіви зернових і соняшника, розвинене виробництво яєць і бройлерів на птахофабриках.
Транспорт. За обсягами перевезень район посідає перше місце в країні. Провідна роль за цим показником належить залізничному транспорту. Довжина магістральних – 2847 км завдовжки густотою 53,2 км на 1000 км2. Вища густота залізниць у Донецькій області – 62,4 км, у Луганській 44,6 км. Найбільші залізничні вузли – Ясинувата, Красний Лиман, Дебальцеве, Микитівка, Іловайськ, Волноваха, Попасна, Родакове, Луганськ, Кіндрашівка, Сімейкине. Основними електрифікованими залізницями є Яснувата–Чаплине–Дніпропетровськ–Кривий Ріг, Іловайськ–Слов’янськ–Лозова–Харків, Слов’янськ–Донецьк–Маріуполь.
Друге місце за обсягами перевезень у районі посідає автомобільний транспорт. Загальна довжина автошляхів – 13600 км. Їх густота склала 255,6 км на 1000 км2. Основними автомагістралями є: Донецьк–Артемівськ–Харків, Луганськ–Дебальцеве–Донецьк–Запоріжжя.
Через регіон проходять магістральні газо гони Ставрополь–Москва “Союз” та нафтогони Самара–Слов’янськ і Грозний–Лисичанськ. Працює кілька потужних продуктогонів. На Азовському морі знаходиться великий морський порт – Маріуполь. Функціонують аеропорти в Донецьку, Луганську, Маріуполі, Сєвєродонецьку.
Проблеми району. Серед проблем Донецького економічного району найпершою є територіальна нерівномірність розвитку, що передусім стосується Луганської області, де на півночі знаходиться багато слаборозвинутих малих міст. Наступна проблема пов'язана з використанням трудових ресурсів, особливо малих і середніх міст, містечок, господарство яких тісно пов'язане з вуглевидобутком. Закриття шахт призводить до втрати населенням працездатного віку місць роботи, що штовхає людей до міграції з таких міст і містечок у пошуках імовірної зайнятості.
Дуже високий рівень спрацювання обладнання, що призводить до травматизму, низької якості продукції, високої її матеріало- і енергомісткості. Надзвичайно гостра проблема водопостачання промисловості та сільського господарства. Екологічними проблемами є дефіцит чистої води, запилення та загазованість гірничопромислової зони, загроза посух і пилових бур на чорноземах, проблема стікання бактеріальне забруднених вод шахт, забруднення стічними водами Азовського моря, нагромадження відвалів гірських порід.
Лекція № 14
ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОН
Географічне положення.До складу Придніпровського району входять Дніпропетровська та Запорізька області. Це п'ятий район України за площею – 59,1 тис. км2 (9,5 % від території держави) та шостий за чисельністю населення – 5,3 млн. осіб (11,3%), але за рівнем промислового розвитку він знаходиться на другому місці після Донецького і є одним з найбільших індустріальних районів України. Частка продукції, вироблена промисловим комплексом Придніпровського району, складає 23,5 % від продукції України. Загалом район дає 53 % продукції чорної металургії держави, 23,5 % – електроенергії, 19% – машинобудування, 19% – хімії та нафтохімії.
В географічному положенні району важлива роль відводиться придніпровському положенню території. Головна водна артерії держави ділить район на дві частини, через неї район може легко контактувати з Київським, Північно-Східним, Центральним соціально-економічними районами. Безпосередньо ж район межує з Донецьким соціально-економічним районом на сході, вже згаданими Північно-Східним та Центральним на півночі та Причорноморським соціально-економічними районами на півдні.
Населення. Придніпров'я є густозаселеним районом України. Густота населення – 89 осіб/км2 (у Дніпропетровській області – 109, у Запорізькій – 69 осіб/км2). Найгустіше заселені райони вздовж Дніпра та в Криворізькому басейні.
Коефіцієнт народжуваності у районі – один з найнижчих у державі –8,7‰ , коефіцієнт смертності - 16,7 ‰, природний приріст – -8 ‰). У віковій структурі переважає населення працездатного віку (57,5 %). За останні роки спостерігається тенденція до зростання кількості осіб, старших від працездатного віку та зменшення частки дітей (відповідно 19,4% і 22,3%).
Понад три четвертих населення району проживає в міських поселеннях (містах і селищах міського типу) (у Дніпропетровській області – 83,6 %, Запорізькій – 76,5 %). Вони утворюють міські агломерації, які виникли на базі обласних та внутрішньообласних центрів. За чисельністю населення виділяються такі міста, тис. осіб: Дніпропетровськ – 1054, Запоріжжя – 800, Кривий Ріг – 697, Дніпродзержинськ – 250, Мелітополь –159, Нікополь – 132.
У національному складі населення переважають українці (68,6 %), а другі за чисельністю – росіяни – 27 %. По 2 % припадає на білорусів, євреїв та болгар.
Природні умови і ресурси. Рельєф району – це слаборозчленована рівнина із загальним нахилом до долини Дніпра й Азовського моря.
Клімат району помірно-континентальний з посушливим жарким літом і малосніжною зимою. Середня температура січня від -6 °С на півночі до - 4°С на півдні, липня – відповідно +22°С і +23°С. Опадів випадає 350-500 мм за рік, переважно у весняно-літній період.
Водними ресурсами район забезпечений добре. Головною річкою є Дніпро з багатьма притоками. У межах району знаходяться Дніпровське та частини Дніпродзержинського і Каховського водосховищ. Збудовано також 127 невеликих водосховищ і понад 2 тис. ставків. Озер мало. Для постачання питної і технічної води Криворіжжю споруджено канал Дніпро - Кривий Ріг.
Серед зональних типів грунтів переважають чорноземи звичайні, південні та південні солонцюваті, темно-каштанові й капітанові.
Район добре забезпечений мінеральними ресурсами. Паливна група корисних копалин представлена західною частиною Донецького кам'яновугільного басейну з родовищами в Новомосковську, Павлограді. Загальні запаси кам'яного вугілля складають 8,6 млрд.т. Також тут розташована східна частина Придніпровського буровугільного басейну. Придніпровський район є основною залізорудною базою країни. Потужний пласт залізних руд Криворізького басейну залягає вздовж річки Інгулець. Прогнозовані запаси складають 12 млрд. т. У Запорізькій області виділяється Білозерський залізорудний район (Дніпрорудне). Багаті родовища марганцевих руд: Великотокмацьке родовище, Нікопольський марганцеворудний басейн.
Є тут також родовища кольорових металів. Це зокрема три родовища золота (Сергіївське, Золота Балка, Широка Балка – Дніпропетровська область). Розробляється також родовище бокситів - нефелінів (Мелітопольське). Перспективним вважається розробка родовищ алюмінієвої сировини на Дніпропетровщині. З нерудних корисних копалин слід згадати таку сировину для будівельної індустрії, як граніт, базальт, мармур, каолін, доломіти, вогнетривкі глини, вапняки, гіпси.
Господарство району. Придніпровський район займає друге місце в Україні за рівнем розвитку промисловості, яка спирається на власні мінерально-сировинні ресурси, вигідне економіко-географічне положення, висококваліфіковані трудові ресурси.
Залізорудна промисловість зосереджена в Криворізькому басейні, який за видобутком залізної руди займає провідне місце серед залізорудних басейнів світу. На криворізькій залізній руді працює вся чорна металургія Донбасу, Придніпров'я та Приазов'я. Значна частка криворізької руди експортується до Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі.
Паливно-енергетичний комплекс справляє величезний вплив на рівень, структуру і розміщення промисловості, транспорту та інших галузей. З цим же пов'язано розміщення тут таких енергомістких галузей, як кольорова металургія чи хімія органічного синтезу.
Електроенергетика району представлена всіма видами електростанцій, що використовують місцеві гідроенергетичні ресурси, вугілля Донбасу та газ Шебелинки. Теплоенергетика представлена одними з найбільших у Європі ДРЕС –Криворізькою та Придніпровською, а також Дніпродзержинською та Запорізькою ТЕС, які в значній мірі забезпечують потреби в електроенергії не лише Придніпров'я, а й південних областей України. Тут також розташована одна з найбільших в Європі ГЕС – Дніпрогес (Запоріжжя). Функціонує в районі і Запорізька АЕС (м. Енергодар), що є найпотужнішою в Україні (виробляє 40 % енергії АЕС України).
Металургійний комплекс Високий рівень розвитку чорної металургії в районі забезпечують багаті поклади залізних і марганцевих руд, безпосередня близькість родовищ коксівного вугілля, наявність нерудної металургійної сировини, величезний виробничий і науково-технічний потенціал, кваліфіковані кадри. Металургія повного циклу представлена великими заводами у Кривому Розі, Дніпропетровську, які випускають сталь, чавун, прокат, а також труби та оцинкований лист. Серед інших металургійних підприємсгв Придніпров'я особливо виділяються заводи з виробництва труб: найбільший у Європі – Нікопольський південнотрубний завод, Нижньодніпровський трубопрокатний (Дніпропетровськ), Дніпровський і Новомосковський трубні заводи.
Кольорова металургія району працює переважно на привізній сировині. У Запоріжжі діє алюмінієвий комбінат, куди постачають напівфабрикат з Миколаївського заводу.
Важливе місце в структурі економіки Придніпровського району займає машинобудування. Асортимент продукції машинобудування району надзвичайно великий. Машинобудівні підприємства Придніпров'я випускають металургійне та гірниче устаткування, металоконструкції (у Дніпропетровську, Кривому Розі, Марганці, Запоріжжі), верстати (у Дніпропетровську, Нікополі, Мелітополі). Розвинутим є комплекс транспортного машинобудування (Дніпропетровськ, Павлоград, Нікополь, Запоріжжя, Бердянськ). Добре розвинутим є електронне та електротехнічне машинобудування (Запоріжжя, Бердянськ, Токмак, Дніпропетровськ, Кривий Ріг). Виробництво обладнання для радіо, телебачення та зв'язку функціонує в Запоріжжі, Дніпропетровську, Жовтих Водах.
До основних виробників сільськогосподарських машин належить Дніпропетровський комбайновий завод (бурякозбиральні комбайни), Запорізький завод агротехнічних машин (машини для внесення органічних і мінеральних добрив) та ін.
Дніпропетровський електровозобудівний завод почав випускати магістральні електровози. Залізничні вагони виготовляють у Дніпродзержинську. Важливою галуззю виступає автомобілебудування. Щорічне виробництво АвтоЗАЗу (м. Запоріжжя) складає 55-65 тис. автомобілів. Донедавна військове підприємство "Південмаш” переорієнтувалось на випуск мирної продукції. Зокрема активно йде випуск тролейбусів (єдине підприємство в Україні). Гігантом в авіаційній промисловості України є Запорізький авіаційний завод "Мотор-Січ" – одне з найпотужніших у світі і єдине в Україні підприємство з виробництва високоефективних літаків, що успішно експортуються за межі держави.
Комплекс хімічної промисловості також є важливою ланкою галузевої структури господарства. В цьому комплексі виробляється широкий спектр синтетичних матеріалів і конструкцій, гумотехнічних виробів, спектр застосування яких коливається від побутових потреб до аерокосмічних. В першу чергу тут виділяється коксохімія. Налагоджено виробництво коксу, бензолу, кам'яновугільної смоли. В тісному зв'язку з коксохімією розвивається виробництво азотних добрив (Дніпродзержинськ). Активно розвивається виробництво побутової хімії; обсягами виробництва тут виділяється Павлоградський хімзавод.
Харчова промисловість району за вартістю виробленої продукції посідає третє місце після машинобудування і металургії. На неї припадає 18% валової продукції промисловості Придніпров'я. Численні підприємства харчової промисловості працюють переважно на місцевій сировині. Найбільш розвинені борошномельно-круп'яна, олійна, цукрова, маслоробна, м'ясна, кондитерська галузі. Підприємства цієї галузі розташовані практично у всіх міських населених пунктах. Збудований найбільший у Європі Верхньодніпровський крохмале-патоковий комбінат, м'ясокомбінати у Токмаку, Бердянську, Пологах, м'ясокомбінат і рибний завод у Нікополі.
У структурі легкої промисловості виділяється швейна (Запоріжжя, Мелітополь, Токмак) і шкіряно-взуттєва (Дніпропетровськ, Запоріжжя, Гуляйполе, Бердянськ).
Сільське господарство району характеризується однорідністю територіальної спеціалізації. Це пояснюється тим, що вся територія району практично розташована в степовій зоні. Умови району сприятливі для розвитку сільськогосподарського виробництва (родючі грунти, сприятливі кліматичні умови, зростаючі потреби споживача). На Придніпров'я припадає понад 20 % виробництва пшениці, майже 25 % –кукурудзи, 28 % – соняшнику, 14 % – овочів, 11 % – м'яса, 15 % – молока, 20 % – вовни від виробництва її в Україні.
Провідне місце в сільському господарстві району займає рослинництво. В структурі посівних площ перше місце займають зернові культури (48 %). Вирощують озиму пшеницю і кукурудзу на зерно. Серед технічних культур переважають соняшник та цукрові буряки. Поширені посіви конопель, льону-кучерявцю. Вирощують також овочеві культури, картоплю, баштанні культури; розвинуте садівництво, виноградарство, що зосереджено переважно на півдні району.
З галузей тваринництва розвиваються скотарство, свинарство, вівчарство, а також кролівництво, рибництво, шовківництво.
Транспорт.Включає всі види транспорту при провідній ролі залізничного. Це пов'язано з матеріаломісткістю виробництва і масовістю перевезень. За щільністю залізничних шляхів (38 км/1000 км2) район поступається лише Донецькому соціально-економічному району. Важлива роль відводиться таким залізницям Харків - Запоріжжя -Мелітополь - Крим, Кривий Ріг - Запоріжжя - Волноваха. Основні залізничні вузли району - Апостолове, П’ятихатки, Запоріжжя.
Автомобільний транспорт має переважно внутрішньорайонне значення. Довжина автомобільних шляхів з твердим покриттям складає 6,1 тис. км. Серед найважливіших автомагістралей виділяються Москва - Сімферополь, Запоріжжя - Новомосковськ. Автотранспорт зв'язує міста району з всіма регіонами України.
Для міжрайонних зв'язків району важливе значення має р. Дніпро з портами в Запоріжжі, Дніпропетровську, Дніпродзержинську та Нікополі. Позитивним є також вихід Запорізької області до Азовського моря і наявність тут Бердянського порту.
Трубопровідний транспорт забезпечує район нафтою, нафтопродуктами газом, що надходять з інших регіонів.
Лекція № 15
ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОН
Географічне положення. Територія Центрального економічного району відноситься до давньоосвоєних. Ще племена полян в VI – VIII ст. заселяли дану територію. Надалі вона ввійшла в склад Київської Русі; поштовхом до розвитку було розташування регіону на шляху “із варяг у греки”. З X – XI ст. відомі такі населені пункти, як Звенигородка, Канів, Корсунь, Черкаси. Водночас, це була прикордонна територія, яка постійно зазнавала нападів кочових племен з півдня і південного сходу. В період середньовіччя територія мала назву: "Дике поле" і входила до земель війська запорізького з відповідним для того часу адміністративним поділом (паланки). На той час припадає заснування низки міських населених пунктів, які відігравали роль адміністративних одиниць та торговельних центрів – це Городище, Жашків, Сміла, Тальне, Умань, Христинівка, Чигирин (Черкаська область). Найголовніші козацькі полки формувались у Черкасах, Корсуні, Чигирині, Каневі, Кропивні, Умані. Тут зародилися державотворчі процеси, які сприяли утворенню в середині XVII століття української козацької держави, першою столицею якої став Чигирин. Це місто було і резиденцією гетьмана України Б.Хмельницького.
У різні часи ці землі були центром боротьби проти поневолення з боку Литви, Польщі, Туреччини, чисельних селянсько-козацьких повстань, в тому числі під керівництвом К.Косинського, С.Наливайка, Т.Федоровича, Я. Остряниці.
Населення. За чисельністю населення район відноситься до найменших в Україні – на 1.01.2006 р. тут проживало 2,5 млн. осіб (5,3% населення України). Кількість населення в районі в останнє десятиліття зменшується, що пов’язано з природним процесом скорочення населення (впродовж 1989 – 2000 рр. більш ніж на 100 тис. осіб). Вперше мінусові показники в народжуваності в були зафіксовані в районі ще в 1991р. Основні причини загальновідомі – кризових стан в економіці, екологічна криза, соціальна незахищеність. Кількість народжених в районі на 2002р. складала 7,6 особи на 1000 мешканців ( в 1991р. – 12,2). Смертність складала відповідно 17,7 і 17,5.
Густота населення в районі є нижчою ніж в Україні в цілому і складає 58,5 осіб/км2 . Традиційно нижчою є густота сільського населення – 247% (на Кіровоградщині – 18,6%). До найгустозаселеніших відносяться Христинівський, Звенигородський, Городищенський райони, де густота складає 83 особи/км2 . Найменш заселеною є центральна частина району – 35 осіб/км2.
В національному складі переважують українці – 84,1%. Проживають також росіяни (9,1%), євреї (1,1%), , молдавани (1%), поляки, серби та ін. національності.
Природні умови і ресурси. За геологічною будовою район повністю відповідає центральній частині Українського кристалічного щита – Кіровоградський та Білоцерківського блоків. Рельєф території в основному височинний і хвилястий. Антропогенові відклади на плато представлені лесами, в річкових долинах – давнім і сучасним алювієм.
Кліматичні умови регіону сприятливі для розвитку сільського господарства. Клімат помірно континентальний. Середні температури липня 20°...21°С, січня -5°...-6°С. Зима м’яка з частими відлигами, літо тепле, сухе. Тривалість безморозного періоду до 170 днів, сума активних температур близько 3000°. Середньорічна кількість опадів до 520 мм. Сталий сніговий покрив (11-16 см)встановлюється в другій половині грудня і лежить до кінця лютого – початку березня.
Район характеризується одним з найкращих в Україні ґрунтовим покривом. В лісостеповій частині Кіровоградської області переважають чорноземи середньо- і малогумусні чорноземи опідзолені. Для степової частини характерні чорноземи середньо- і малогумусні. В Черкаській області переважають лісові, лучні ґрунти, а також типові малогумусні чорноземи. У долинах річок поширені чорноземно-лучні та лучно-болотні ґрунти. Еродованість земель складає 48%.
Водними ресурсами район забезпечений недостатньо. По його території протікають річки Дніпро та Південний Буг з притоками. Пересічна густота річкової сітки складає 0,13 – 0,18 км/км2 . в районі налічується 210 річок, довжина кожної понад 10 км.; є також 100 водосховищ, 2,4 тис. заплавних озер та ставків. Тут також є Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське водосховища. На території Українського кристалічного щита є родовища лікувальних родонових та інших мінеральних вод (Умань, Новоукраїнка, Знам’янка).
Район багатий на корисні копалини. Це пов’язано в значній мірі з розташуванням території в межах Українського кристалічного щита та особливостей геологічної будови. Розвідано понад 30 родовищ бурого вугілля Дніпровського буровугільного басейну. Значні промислові запаси мають і розробляють родовища біля м. Олександрії та Ватутіно. Активно розробляють також Тарнавське, Козацьке родовища. Але через незначну енергетичну цінність родовища розробляються лише для забезпечення власних, місцевих потреб. Є родовища горючих сланців, найбільше в Україні (Барвисте). В долині р. Ірдинь видобувають торф.
Район має велике значення для розвитку атомної енергетики країни у зв’язку з наявним тут покладами уранових руд (Кіровогорадська область, м. Смоліне). У східній частині району зосереджені поклади залізистих кварцитів, у Побужжі – хромітів та нікелевих руд. Відкриті в останні десятиріччя золоторудні родовища (Клинці, Юріївське та ін.) – основа для створення у майбутньому золотовидобувної та золотопереробної галузі. За даними геологів існує ймовірність відкриття родовищ платини, алмазів, міді, хрому, вольфраму та рідкісних металів.
Господарство району. Центральний економічний район характеризується своєрідною компонентно-функціональною структурою, яка сформувалась на основі власних природних ресурсів та вигідного економіко-географічного положення. Вони стали передумовою для розвитку хімічної індустрії, легкої, харчової галузей, машинобудування, чорної та кольорової металургії, будівельної індустрії. . У структурі валового випуску продукції на сільське господарство припадає 32.5%, промисловість — 23.8%, транспорт і зв’язок — 9.3%, будівництво — 5.9%, торгівля — 3.7%, інші галузі виробництва — 1.9% та невиробничу сферу — 22.8%.
Ключова роль в господарстві району відводиться харчовій промисловості, спеціалізацію якої визначає сільськогосподарське виробництво, яке постачає сировину для випуску значного асортименту товарів. В 2006р. на неї припадало 37% виробництва валової продукції району і зайнято до 40% промислового-виробничого персоналу регіону. З її підгалузей чи не найголовнішим є цукрова підгалузь.
Легка промисловість району дає 3,3% ВВП району. Основними підприємствами цієї галузі є Черкаський шовковий комбінат, Черкаська текстильна і Стеблівська прядильно-ткацька фабрика, швейні фабрики в Черкасах (ВАТ “Азас”, фірма “Ковіс”, МП “Україна”), Шполі, Корсунь-Шевченківському, Смілі, Золотоноші, Умані (“Роксолана”), Гайвороні (“МП “Гайтекс”), Кіровограді, Олександрії, Жашкові, Чигирині. Взуттєва промисловість представлена в Черкасах, Кіровограді Умані. Трикотажні вироби виготовляють в Черкасах.
До 18% виробленої продукції в районі припадає на машинобудівний комплекс. Основні підгалузі – сільськогосподарське, транспортне машинобудування та верстатобудування, виробництво технологічного устаткування для харчової і комбікормової промисловості.
Галуззю спеціалізації є хімічна промисловість в районі. Хімічна галузь – це чотири підприємства (ВАТ “Азот” та “Хімволокно”, м. Черкаси, завод “Промінь”, м. Світловодськ, завод “Прогрес”, м. Кіровоград), продукція яких широко відома в Україні та за її межами: мінеральні добрива, хімічні волокна, лакофарбові матеріали, хімічні реактиви, розчинники , засоби для догляду за автомобілем , плівки полімерні, лікарські засоби.
Область забезпечує 100% державних обсягів видобутку бурого вугілля. Родовища бурого вугілля відносяться до Дніпровського буро-вугільного басейну. Родовища знаходяться в Олександрії, Балаховці, Петровому, Михайлівці, Байдурівці. Середнє річне видобування бурого вугілля брикетів на Дмитрівській і Байдаківській фабриках – близько 3,5 млн. тонн.
Основою гідроенергетики є Канівська, Красноухівська, Новоархангельська, Гайворонська, Стеблівська, Корсунь-Шевченківська, Ватутінська ГЕС. Великими ТЕС є Кіровоградська, Олександрійська, Черкаська, Ватутінська, які працюють переважно на місцевому бурому вугіллі. Проводиться будівництво потужньої Канівської гідроакумулюючої станції. Промисловість будівельних матеріалів має широке представництво в районі.
Сільське господарство. Виходячи з фізико-географічних умов розташування, район є значним сільськогосподарським районом України. В структурі виробленої продукції 33% припадає на продукцію сільського господарства. На одного жителя району виробляється валової продукції сільського господарства в 1,5 рази більше, ніж в середньому в Україні. У галузевій структурі валової продукції сільського господарства провідне місце належить рослинництву, питома вага якого складає 71 %, тваринництва – 29 %. Площа орних земель в районі складає 2683 тис га. Ступінь розораності в районі є одним з найвищих в Україні і складає 76% в північній, лісостеповій частині району і понад 70% – в південній, степовій.
У тваринництві переважають скотарство та свинарство. Розвинене також птахівництво, незначною мірою – вівчарство. Птахофабрики розміщені у містах Ульянівка, Добровеличківка, Бобринець, Петрове.
Транспорт. Центральність розташування території обумовлює розвиток транспортної системи території, хоч вона є менш розвинутою у порівнянні з сусідньою Столичною чи Придніпровською. Так, в територією району не проходить важливих залізничних колій, що мають міждержавне значення. Їх загальна протяжність складає 1,7 тис. км. Автомобільний транспорт відіграє ключову роль, але також на дороги на 12% не мають твердого покриття. Територією району проходять такі автомагістралі Санки-Петербург – Одеса, Київ – Дніпропетровськ, Київ – Кишинів, Умань – Первомайськ. Судноплавство на Дніпрі розвинуто слабо. Основні порти – Канів, Черкаси. Територією району проходять траси газопроводів “Союз”, Кременчук – Кіровоград, Кременчук – Кривий Ріг, нафтопроводу Кременчук – Кривий Ріг.
Лекція № 16
ПРИЧОРНОМОРСЬКИЙ РАЙОН
Географічне положення. Причорноморський район займає південну, причорноморську частину України. До його складу входять АР Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська області. Його площа 113 тис. км2 (18,7% площі України), населення – 6,9 млн. осіб (14% населення України).
Причорноморський район має сприятливе економіко-географічне положення. Приморське положення зумовило розвиток суднобудування та судноремонту, морського транспорту каботажного та міжнародного плавання, курортно-туристичного господарства. Саме в цьому районі розташовуються найпотужніші українські порти (Іллічівськ, Одеса, Южний), що дозволяє підтримувати району і Україні загалом, контакти з 172 країнами світу. Важливо, що розташування району є придунайським, що дає змогу підтримувати дешеве річкове сполучення з багатьма європейськими країнами (Румунією, Болгарією, Угорщиною, Югославією, Словаччиною та ін.). Вигідним є сусідство з існуючими соціально-економічними районами. Позитивним є близьке розташування району до основних паливних та металургійних баз України.
Населення.Загальна чисельність населення району складає 6,9 млн. осіб. Пересічна густота населення становить 63 осіб/км2, що є меншим від пересічноукраїнського і пов’язано з значною остепненністю території. Причорноморський регіон має низькі темпи природного приросту населення. Зниження цих темпів спостерігається з середини 70-х років і пояснюється зменшенням показників народжуваності і зростанням смертності населення. Однією з ключових причин скорочення кількості населення є досить високою є частка людей старшого віку.
Причорноморський район відноситься до багатонаціональних. Частка українців – 52,5%, росіян – 37%, кримських татар – 2%; також проживають болгари. Євреї, гагаузи, молдавани, білоруси, караїми та ін.
Міське населення району становить 4,4 млн. осіб (64,3% населення району), сільське – 2,5 млн. осіб (35,7%). Міське населення проживає в 54 містах та 140 селищах міського типу. Серед них були 44 малих та середніх міста (до 100 тис. осіб), 2 великих (від 100 до 250 тис осі, - Керч, Євпаторія), 4 надвеликих (від 250 тис до 1 млн. осіб, - Миколаїв, Севастополь, Херсон і Сімферополь) і одне найбільше (понад 1 млн. чол. – Одеса). Рівень урбанізованості складає 64%.
Природні умови та природні ресурси.Район розташований в межах степової смуги України і має безпосередній вихід до Чорного та Азовського морів. В рельєфі території виділяється Причорноморська низовина та Гірський Крим. Але загалом переважає хвиляста рівнина, яка поступово знижується на південь, а на Кримському півострові навпаки підвищується з наближенням до гірського хребта.
Клімат району характеризується певними контрастами і характеризується кількома типами від помірно теплого до субтропічного. Причорноморська низовина і степовий Крим характеризуються помірно континентальним кліматом з теплим літом і помірною зимою. Гірський Крим має помірний, а Південний берег Криму – середземноморський клімат з м’якою зимою і теплим ким літом. Важливим кліматоутворюючим фактором Південного берега Криму є Кримські гори, які перешкоджають проникненню холодного повітря з півночі. Рівнинна частина території району відкрита на північ, звідси надходять маси холодного повітря.
Гідрографічна мережа району характеризується найменшою щільністю (0,05 – 0,08 км/км2) в межах України, хоч тут і протікають такі великі ріки, як Дніпро, Дунай, Дністер та Південний Буг з притоками. Також в межах району розміщена південна частина Каховського водосховища; вздовж узбережжя розміщуються великі лимани (Дністровський, Бузький, Хаджибейський), які використовуються для рибопромислу. В степовому Криму багато солоних озер (Сиваш, Лакське, Чокракське). Велике значення для розвитку зокрема АР Крим мало введення у 1963 р. в дію Північно-Кримського каналу і прихід на півострів дніпровської води, де вже через 10 років площі зрошуваних земель тут досягли 135 тис. га.
Багатий і різноманітний ґрунтовий покрив району. На рівнинній частині розподіл ґрунтового покриву чітко підпорядковується явищу широтної зональності. У північно-західній частині поширені опідзолені чорноземи, які за шкалою родючості відносяться до най родючіших (понад 86 балів). У решті частини степової зони поширені мало гумусні чорноземи і темно-каштанові слабо солонцюваті ґрунти. В долинах Дунаю та Дніпра переважають лучно-болотні та мулувато-болотні ґрунти. Гірський Крим вкритий бурими лісовими, а також місцями гірсько-лучними та коричневими гірськими ґрунтами. На Південному березі Криму ґрунти червоноземного типу.
Природна рослинність більшості території району – степова. Лісом зайнято лише Південне узбережжя Криму та Гірський Крим, що складає до 2,5% території району. У балках та ярах трапляються переліски з клену, ясена, дуба; з кущових – шипшина, кизил. В низовинах великих рік є великі зарослі очерету , що є матеріалом для виробництва целюлози.
Досить багатою є мінерально-сировинна база району. Тут представлені всі основні групи корисних копалин. Серед металічних корисних копалин основну роль відіграють залізні руди. Головна роль відводиться Керченському басейну; його руди містять домішки марганцю, ванадію, фосфору. Крім того, прояви заліза є в Високопільському та Приазовському родовищах (Херсонська область), Фрунзенська магнітна аномалія (Одеська область). В районі більше половини державних запасів флюсових вапняків. Добре забезпечений сировиною для будівельної індустрії – вапняки, глини, каолін, вулканічний туф. Тут міститься 90% загальнодержавних запасів діориту. Велике зайченя в районі відіграє ропа та лікувальні грязі озер та лиманів, води яких містять солі натрію, хлору, брому. Паливні мінеральні ресурси представлені Причорноморською нафтогазоносною провінцією, що знаходиться в межах всіх чотирьох адміністративних одиниць.
Господарство району.Основу комплексного розвитку Причорноморського соціально-економічного розвитку регіону становить агропромисловий, рибопереробний, рекреаційний, легкої промисловості, машинобудівний, будівельно-індустріальний, науковий, зовнішньоекономічний і транспортний комплекси.
Лідируючу роль в промисловому комплексі Причорноморського соціально-економічного району займає легка промисловість. Цей комплекс представлений текстильною, трикотажною, швейною, шкіряно-взуттєвою та хутровою галузями (Херсонський бавовняний комбінат, Одеська джгутова фабрика). Центри вовняної промисловості – Одеса і Татарбунари, трикотажної – Одеса, Миколаїв, Херсон, Сімферополь, Феодосія, Севастополь, Керч. Ізмаїл, Первомайськ, Вознесенськ; взуттєвої – Одеса, Миколаїв, Сімферополь.
Специфічна і великомасштабна міжрайонна і міжнародна спеціалізація району – рекреаційний комплекс, що складається з курортного господарства, туризму і сфери відпочинку. Основу міжгалузевого комплексу складають курорти. На території району нараховується 200 санаторіїв і пансіонатів з лікуванням та 183 пансіонати та будинки відпочинку.
Ключовим в районі є машинобудівний комплекс. Його профіль становить випуск велико- і малотонажних суден, потужних земснарядів, плавучих кранів, доків, металорізальних верстатів, кукурудзозбиральних комбайнів, тракторних плугів, устаткування для харчової промисловості, важких кранів, будівельно-шляхових машин, телевізорів і електротехніки, поліграфічних машин. Основними факторами розміщення машинобудування виступають приморське положення, близькість баз чорної металургії, наявність кваліфікованих трудових ресурсів та науково-дослідних і конструкторських організацій, а також наявність споживача.
Лісопромисловий комплекс району розвивається на довізній сировині і тільки частково задовольняє власні потреби. Тут розташовано два підприємства целюлозно-паперової промисловості: Цюрупинський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозно-картонний заводи, що використовують у своєму виробництві очерет плавнів Дніпра та Дунаю.
Слабким місцем господарського потенціалу району виступає ПЕК. На місцевих гідроресурсах працює Каховська ГЕС (351 тис. кВт) на Дніпрі та малопотужні Первомайська, Констянтинівська і Вознесенська на Південному Бузі. Експлуатуються природні горючі гази Криму; перспективним район є по видобутку нафти, що залягає на шельфі Чорно моря. Решта енергоносіїв в район довозять: вугілля – з Донбасу, нафту – з Поволжя, газ – з Шибилинки, електроенергію з Донецького та Придніпровського районів. Основна частка електроенергії виробляється на ТЕС і ТЕЦ (Сімферопольська, Камиш-Бурунська, Севастопольська, Одеська, Миколаївська, Херсонська). Працює Південноукраїнська АЕС.
Сільське господарство. Район є житницею України. Степи перетворені в зерновий пояс озимої пшениці і кукурудзи. У структурі сільськогосподарських угідь 81% припадає на ріллю, понад 13% – це пасовища і 1% – сіножаті. Овочівництво активно розвивається навколо міста-мільйонера Одеси, великих центрів консервної промисловості Херсона і Ізюм і на південному-заході Криму (Сімферополь, Севастополь, Ялта, Алушта, Алупка). Баштанні продовольчі культури культивують повсюдно в межах району. Славиться район садами та виноградниками. Садівництво поширене по всій території району, але особливо в АР Крим. У насадженнях домінують абрикоси, персики, черешня, вишня, слива, яблуня, груша, грецький горіх в мигдаль. Район посідає перше місце в Україні за насиченістю виноградниками, основна їх концентрація припадає на Крим та Одещину.
Основні галузі тваринництва – скотарство, молочно-м’ясного і м’ясо-молочного напрямку, свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво і шовківництво. Район є найважливішим в Україні по виробництву тонкорунної вовни. Тут виробляється 14,1% м’яса, 12,4% молока, 16,4% яєць від загальних показників в Україні.
Транспорт. Винятково важливу міждержавну роль відіграє морський транспорт. Найбільшими портами є Іллічівськ, Південний, Одеса, Херсон, Миколаїв. Для раціоналізації перевезень збудована паромна переправа Іллічівськ – Варна, яка щоправда, сьогодні працює не на повну потужність. Діє також залізничний паром через Керченську протоку. Добре розвинений річковий транспорт на Дніпрі, Дунаї та Південному Бузі. Головні порти – Херсон, Нова Каховка.
Серед сухопутних видів транспорту виділяється залізничний. Довжина залізничної колії в районі перевищує 3 тис. км (14% загальноукраїнської). Основні залізничні магістралі – Одеса – Київ, Миколаїв – Знам’янка – Харків, Херсон – Дніпропетровськ, Севастополь – Сімферополь – Харків, Одеса – Львів, Одеса – Миколаїв – Херсон – Джанкой – Керч. Окремі магістралі (Одеса – Київ – Москва, Одеса – Жмеринка – Мінськ) мають вихід на найважливіші господарські центри СНД.
Загальна довжина автомобільних шляхів перевищує 25 тис. км. Серед основних автомобільних шляхів загальнодержавного та міждержавних шляхів слід назвати: Миколаїв – Одеса – Кишинів; Миколаїв – Херсон – Сімферополь; Одеса – Ізмаїл; Одеса – Київ – Москва.
Важливу роль відводиться морському та річковому транспорту, який має тут всі перспективи для розвитку. Потужними портами є Одеса, Ізмаїл, Іллічівськ, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч, Кілія, Рені. Вищезгадані порти об’єднуються в Чорноморське, Азовське та Українсько-Дунайське пароплавства.
Проблеми та перспективи розвитку району.Розрахунки показують, що комплексне освоєння рекреаційних ресурсів району може забезпечити значні фінансові надходження, у тому числі і валютні. Причорноморський соціально-економічний район має всі умови для розвитку курортно-рекреаційного господарства. Але, незважаючи на процвітання окремих курортів і туристичних центрів, у цілому галузь перебуває у занепаді. Розвиткові перешкоджає невирішеність низки проблем. Серед негативних факторів слід назвати низький життєвий рівень населення України, величезні масштаби реального безробіття, високі ціни на санаторно-курортні послуги, багаторазове збільшення транспортних тарифів тощо.
Причорноморський соціально-економічний район має велике значення у вирішенні постачання нафти в Україну. Опрацьовується кілька варіантів транспортування нафти. Одним з найоптимальніших визнається доставка нафти в порти Одеси танкерами з країн Близького Сходу і південного Середземномор’я, перевантаження їх в Одесі й перекачування нафтопроводами на нафтопереробні заводи Херсона, Кременчука, Лисичанська. Частково нафта може перероблятися на Одеському нафтопереробному заводі, за умови його реконструкції. Ця схема транспортування нафти забезпечуватиме економічну незалежність України завдяки можливості закупки нафти в багатих державах і транспортування її безпосередньо в Україну без транзиту через інші країни.
Лекція № 17
КАРПАТСЬКИЙ РАЙОН
Географічне положення.Карпатський район охоплює крайню західну частину України та включає Львівську, Івано-Франківську, Чернівецьку та Закарпатську області. Загальна його площа складає 56.5 тис. км2, або 9,4 % території держави.
Карпатський соціально-економічний район об'єднує південно-західні області України і межує на півночі з Волинським, на сході – з Подільським соціально-економічними районами. На заході й півдні його межі збігаються з державним кордоном України. Це, у свою чергу, дає змогу розвивати на території району галузі, які б виробляли експортну продукцію чи забезпечували її транзит. Господарський комплекс регіону виробляє майже 12% промислової продукції України, в тому числі продукції машинобудування і металообробки –11%, електроенергетики – 7, %, хімічної та нафтохімічної – 13 %, лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості – 35 %. За випуском автобусів, автонавантажувачів, алмазних інструментів, сірки, калійних добрив район виступає монополістом в державі.
Населення. На території району проживає 6,1 млн. осіб, що складає 13 % населення України. В районі розташована найменша за чисельністю населення та площею адміністративна область – Чернівецька (відповідно 911,5 тис. осіб і 8,1 тис. км2). Щодо густоти населення, то вона є досить значною – близько 107,5 осіб/км2.
В районі природний приріст є від'ємний (-1,9 ‰), але цей показник більш ніж в чотири рази нижчий від пересічноукраїнського. За ним район займає перше місце в Україні. У віковій структурі особи працездатного віку складають 57,2 % (а в Закарпатській області – 58,5 %), що перевищує пересічноукраїнські показники.
За національним складом у Карпатському соціально-економічному районі переважають українці – 83,6% усього населення краю. Проживають тут також росіяни, євреї, поляки, угорці, словаки, румуни та представники інших національностей. Район характеризується одним з найнижчих в державі показників урбанізованості – менше 40 %, а в Закарпатській області – менше 30 %.
Природні умови та ресурси. Територія району відзначається різноманітністю природних умов і ресурсів. Рельєф – горбистий, височинний та гірський у південній і центральній частинах району. Закарпаття лежить у межах Придунайської низовини.
Територія району розташована в атлантико-континентальній кліматичній області і характеризується теплим помірно-вологим кліматом. Середні температури січня коливаються по території залежно від рельєфу в межах - 3 ...-6°С, а липня – від 14 до 21 °С, суми активних температур – від 1600 °С (Рахівщина) до 3200 °С (Закарпаття). Опадів найбільше випадає в Карпатах (на найвищих хребтах 1600-2000 мм), зменшення їх спостерігається до 650-700 мм на Прикарпатті та Закарпатті.
Територія Карпатського району добре забезпечена водними ресурсами. Найбільші ріки – Дністер, Західний Буг, Прут і Тиса. У межах району є значні запаси мінеральних вод, зокрема в Прикарпатті та Закарпатті. Вони використовуються ще недостатньо.
Дуже різноманітний грунтовий покрив: гірські ділянки вкриті переважно бурими гірсько-лісовими грунтами в поєднанні з дерново-буроземними, гірсько-лучними та лучними. У Подільській частині переважають чорноземи опідзолені, світло-, темно-сірі та сірі опідзолені грунти. У Передкарпатській частині переважають дерново-підзолисті грунти, на Закарпатській низовині домінують дернові опідзолені суглинкові грунти та оглеєні їх види з незначними домішками лучних, дернових, супіщаних та бурих гірсько-лісових з дерново-буроземними грунтами.
Карпатський район добре забезпечений лісовими ресурсами – покрита лісом площа становить 60%. Ліси дають сировину для галузей економіки, мають протиерозійне, кліматичне, санітарно-оздоровче й природоохоронне значення. У них переважають дуб, граб, бук. ялина.
Надра Карпатського соціально-економічного району багаті на корисні копалини. Найбільше значення мають паливні ресурси (нафта і газ, кам'яне і буре вугілля, торф і горючі сланці) та сировина для хімічної та будівельної промисловості. У Передкарпатській нафтогазоносній області розробляється 37 нафтових і нафтогазоконденсатних родовищ. За час їх експлуатації видобуто близько 100 млн. т нафти. Найбільшими є Орів-Уличнянське й Долинське нафтові, Битків-Бабченське та Північно-Долинське нафтогазоконденсатні родовища. У північній частині району розміщена частина Львівсько-Волинського кам'яновугільного басейну (промислові запаси – 650 млн. т). Глибина залягання вугільних пластів – від 300 до 900 м. Родовища бурого вугілля не розробляються через вичерпаність запасів (крім Ільницького у Закарпатті). Найбільші поклади торфу у північній частині району, він використовується для місцевих потреб. У районі близько 800 дрібних озокеритових промислів, озокеритова шахта є поблизу Борислава.
Особливо чільне місце в структурі природно-рекреаційного потенціалу Карпатського соціально-економічного району займають мінеральні води. В цьому відношенні це найперспективніший курортно-рекреаційний регіон України, що має найбільше лікувальних мінеральних вод. В Карпатському районі нараховується близько 800 джерел і свердловин лікувальних вод, з них понад 500 – у Закарпатській області.
Господарський комплекс району характеризується складною та диверсифікованою структурою. В районі значного розвитку набуло машинобудування, хімічна промисловість, рекреаційний комплекс, лісовиробничий, паливно-енергетичний комплекси, легка, харчова промисловість та сільське господарство. Розвиваються вони на основі трудових і природних ресурсів.
До паливно-енергетичного комплексу Карпатського економічного району належать видобуток, виробництво, транспортування, розподіл і використання палива та виробництво електроенергії (переважно на теплових електростанціях). Традиційними на Прикарпатті є нафтова й газова галузі промисловості (20 % видобутку в країні). Видобуток нафти та газу в районі в останні роки має тенденцію до зниження, що пояснюється вичерпанням розвіданих ресурсів.
Нафтопереробка сконцентрована на підприємствах в Дрогобичі, Надвірній, Львові, Бориславі.
Провідною галуззю є електроенергетика. Вона представлена Бурштинською, Добротвірською ДРЕС, Бориславською, Львівською, Калуською ТЕЦ, Теребле-Ріцькою та Дністровською ГЕС.
Машинобудівний комплекс району – це приладобудування, виробництво телевізійної техніки, електроламп, радіоелектронної і медичної апаратури, верстатів з програмним управлінням, металорізальних інструментів. Він зорієнтований на висококваліфіковану робочу силу, наукову інфраструктуру Львова, Івано-Франківська, Чернівців, Ужгорода і розвивається в умовах високої технічної культури. Виробництво точних машин, механізмів, приладів та інструментів сконцентровано в Львові, Чернівцях, Ужгороді, електротехнічне машинобудування – у Міжгір'ї, Львові, Коломиї, Ужгороді, Івано-Франківську, Береговому. Радіоапаратуру, телевізійну, відео- та аудіоапаратуру, радіоприймачі, магнітофони, програвачі виробляють радіотехнічний заводи у Чернівцях, Львові, Івано-Франківську.
У районі відносно високий рівень розвитку транспортного машинобудування: виробництво автобусів (ЛАЗ), автомобілів спеціального призначення, мопедів (Львів). Верстатобудування представлене в Рахові, Львові, Івано-Франківську.
Хімічна промисловість представлена виробництвом хімзасобів для сільського господарства, зокрема калійних добрив (Калуш), сірки (Новий Розділ); миючих засобів (Снятинський район), барвників, фарб та ін. У Львові продукують парфумерні й косметичні вироби, фармацевтичні препарати. Лісова, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість району здійснює заготівлю, механічну обробку й хімічну переробку деревини. До її складу входять галузі, котрі відрізняються одна від одної технологією виробництва і призначенням продукції, яка випускається, об'єднані однією сировиною. Лісозаготівля (здебільшого в Карпатському регіоні), визначає в цілому розвиток лісового комплексу району.
Меблева промисловість зорієнтована на споживача; центри – Львів, Золочів, Івано-Франківськ, Берегове, Тисмениця, Коломия, Борислав, Свалява, Перемишляни, Ужгород, Стрий та ін. Найбільшим виробником паперу є Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат, фабрика "Бібльос" (Львів), паперова фабрика (Коломия). Шпалери виготовляє концерн "Оріана" (Калуш). Картонні фабрики діють у Сколе, Львові, Рахові, Золочеві.
Рекреаційний комплекс представлений системою закладів санаторно-курортного лікування, турбаз, екскурсійних станцій, баз, будинків відпочинку та пансіонатів. Основними районами рекреації є Українські Карпати. Тут існує густа мережа санаторіїв – 112, що розраховані майже на 38 тис. лікувально-оздоровчих місць. Найвідомішими місцями відпочинку й оздоровлення є Вузлове, Східниця, Черче, Кваси, Рахів, Ясиня і Кобилецька Поляна, Трускавець, Хуст, Моршин, с. Ясень (дитячий санаторій) та ін.
Легка промисловість орієнтується як на місцеву, так і на привізну сировину. У її структурі найбільшу частку становить продукція текстильної, швейної та хутрової підгалузей. Харчова промисловість. Орієнтується переважно на переробку місцевої сировини. Розміщення м'ясного виробництва характеризується концентрацією його в промисловик вузлах та потужною сировинною базою.
Сільське господарство Карпатського соціально-економічного району спеціалізується на виробництві зерна, цукрових буряків, льону-довгунця, м'ясо-молочному і м'ясо-вовняному тваринництві.
Серед зернових найбільше значення мають озима пшениця, ячмінь, кукурудза, вирощують також жито, овес, гречку, із зернобобових – сою, горох, вику та ін. Провідна технічна культура в подільській частині району – цукрові буряки, у передкарпатській – льон. Вирощують картоплю переважно у домашніх та підсобних господарствах. Важливими галузями сільськогосподарського виробництва у районі стало садівництво, виноградарство. Найбільша їх площа у Закарпатській і Чернівецькій областях.
Тваринництво має такі основні напрямки – молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво, у гірській частині району розвинуте вівчарство м'ясо-вовняного напрямку. В Карпатах широкого розвитку набуло бджільництво, а показники продуктивності ставкового рибництва - одні з найвищих серед регіонів України.
Транспорт. Провідний вид транспорту району – залізничний, мережа якого має більшу щільність, ніж в Україні загалом: на 1000 км2 припадає 50,4 км залізниць, найбільша вона у Львівській області – 60 км.
Прикордонність положення території обумовлює найвищу в країні щільність автомобільних шляхів. На 1000 км2 їх припадає 323 км. У районі добре розвинений трубопровідний транспорт. Основні газопроводи Дашава - Стрий - Дрогобич, Дашава - Львів, Дашава - Київ. Газова система "Братерство" постачає газ у Чехію, Словаччину, Польщу. Діють нафтопроводи Долина - Дрогобич, Битків - Надвірна, "Дружба". Функціонує також потужний етиленопровід Калуш - Тисауйварош (Угорщина).
Для зовнішніх та внутрішніх перевезень використовується також авіаційний транспорт, роль якого особливо велика в напрямку захід – схід (Львів - Київ, Львів - Харків, Львів - Донецьк).
МОДУЛЬ 3.
МІЖНАРОДНІ ЗВ`ЯЗКИ УКРАЇНИ
Лекція № 18
Врорегіони. Спеціальні економічні зони
В останні роки транскордонному співробітництву України із сусідніми державами надається багато уваги, що підтверджується як на найвищому державному рівні, так і на регіональному. Про це свідчить не тільки практика чотирьох діючих єврорегіонів, а й прийнята законодавча база, матеріали конференцій, форумів тощо. Через декілька років із приєднанням держав Центрально-Східної Європи до Євросоюзу Україна матиме спільний кордон з Європейським Союзом.
Сьогодні наша країна вже має деяку позитивну практику у сфері транскордонного співробітництва. На кордонах України створено і діють 4 єврорегіони: Карпати, Буг, Верхній Прут та Нижній Дунай.
Врорегіональна політика є органічною складовою загальнодержавної політики. Вихідними положеннями для її формування є ступінь економічної міцності прикордонних регіонів, рівень життя населення у них, політичне, екологічне, релігійне становище. Така політика, з одного боку, спрямовується на забезпечення всебічного розвитку регіонів, а з другого - на збереження територіальної цілісності держави.
Україна - це держава, дві треті областей якої є прикордонними, і це дає нашій країні великий потенціал для розвитку транскордонного співробітництва і, зокрема, єврорегіонів, що, в свою чергу, підтверджує актуальність проблеми.
Єврорегіони - це території, на яких здійснюється прикордонна (транскордонна) співпраця. Вони є результатом порозуміння органів територіального самоврядування. Метою створення єврорегіонів є, перш за все, розгортання діяльності, яка допомагала б зближенню локальних спільнот і органів влади прикордонних регіонів, економічна співпраця, розвиток комунікацій, захист довкілля, культурно-освітня діяльність, туризм.
Утворення єврорегіонів не загрожує суверенітету національних держав через те, що закордонна політика залишається цілком у державній компетенції. Для створення кожного єврорегіону, на локальному, прикордонному рівні, необхідна згода місцевих або центральних органів влади. Єврорегіони функціонують згідно і власними статутами, які не можуть суперечити законодавству країн, на території яких вони розміщені. У Західній Європі існують такі єврорегіони, як Єврорегіон “Саар-лор-Люкс", Єврорегіон “Арґеальп", Еуреґіо .
До основних передумов розвитку прикордонної співпраці перш за все належать:
- історичні передумови;
- політичні передумови;
- економічні передумови;
- соціологічні передумови.
Єврорегіони відіграють роль мостів у процесі європейської інтеграції. Так було у Західній, Північній і Південній Європі на межі шістдесятих і сімдесятих років, і так є від початку дев'яностих років на кордонах країн Центральної і Східної Європи, а особливо на кордонах з Європейським Союзом і з країнами-кандидатами до ЄС.
У Європі розвиток прикордонної співпраці розпочався у п'ятдесятих роках. Найбільший досвід такої співпраці мають регіони, що містяться вздовж північних, західних і південних кордонів Федеративної Республіки Німеччини і в скандинавських країнах. Піонерами транскордонної співпраці були норвезько-шведсько-фінські, голландсько-німецькі та німецько-французькі прикордонні регіони. Створені у той час міжрегіональні об'єднання були найбільш ранньою формою транскордонної співпраці.
Найбільший досвід такої співпраці мають регіони, що містяться вздовж північних, західних і південних кордонів Федеративної Республіки Німеччини і в скандинавських країнах. Піонерами транскордонної співпраці були норвезько-шведсько-фінські, голландсько-німецькі та німецько-французькі прикордонні регіони. Створені у той час міжрегіональні об'єднання були найбільш ранньою формою транскордонної співпраці. Таким чином у 1958 році на німецько-голландському кордоні було створено цілком сформалізовану єврорегіональну структуру під назвою Еуреґіо (Euregio).
Метою створення єврорегіонів у рамках країн ЄС є: усунення перешкод, пов'язаних із перетинанням кордонів, зміцнення економічного, соціального, культурного співробітництва, мінімізація екологічних проблем на прикордонні держав-сусідів та вирішення проблем, пов'язаних із безпекою підприємництва і туризму. У Західній Європі нині функціонує понад 50 єврорегіонів. Найбільш відомі: Маас-Рейн, Гронау, Рейн-Вааль, Памина, Емс-Доларт, Рейн-Маас-Північ, Верхній Рейн Бодензеє, Арж-Альп та інші.
З реалізацією головних принципів регіональної політики ЄС, Україна отримуватиме значні кошти із Фондів Європейського Союзу, що вже у найближчому майбутньому посилить інноваційну здатність регіонів України та сприятиме досягненню перших реальних позитивних результатів європейської інтеграції нашої держави. На сьогодні одним із основних пріоритетів реалізації регіональної політики ЄС є вимога ефективніше використовувати вже наявні ресурси, можливості регіонів.
Єврорегіон “Карпати”. Теоретичну модель функціонування Карпатського Єврорегіону було розроблено за сприяння експертів Інституту досліджень Схід-Захід, які вчасно підмітили, що багато-чисельні локальні ініціативи транскордонного співробітництва не знаходять підтримки і порозуміння у середовищі національних урядів; ця проблематика залишається на периферії інтересів структур Європейського Союзу. Основними правовими актами, які визначають функціонування Карпатського Єврорегіону як транскордонної асоціації прикордонних регіонів та громад є Угода і Статут, ухвалені також 14 лютого 1993 р. у Дебрецені.
Результати, досягнуті в рамках Карпатського Єврорегіону:
- проведення міжнародних ярмарок та виставок у містах регіону;
- інтенсифікація зовнішньоекономічних контактів між територіями;
- організація конференцій для обговорення спільних проблем п'яти країн;
- підтримка транскордонних ініціатив вищих навчальних закладів;
- утворення Асоціації університетів Карпатського Єврорегіону, організація літніх шкіл;
- сприяння налагодженню комерційних зв'язків між підприємствами країн КЄ (заснування Асоціації карпатських торгово-промислових палат);
- налагодження діяльності прикордонних переходів, будівництво моста через Тису на українсько-угорському кордоні;
- співробітництво з різними міжнародними структурами;
- проведення професійних змагань, благодійних фестивалів для осіб із фізичними вадами;
- організація спортивних змагань, зокрема традиційного фольклорного і спортивного фестивалю, спортивного фестивалю для людей з фізичними вадами.
Нагальною у діяльності Карпатського Єврорегіону є проблема фінансування спільних проектів, зокрема беручи до уваги обмеженість місцевих бюджетів, потреба багатостороннього фінансового менеджменту під час їх реалізації.
Єврорегіон "Буг".Єврорегіон "Буг" - це транскордонне об'єднання, до складу якого входить Волинська область України, Люблінське воєводство Республіки Польща та Брестська область Білорусі. Він має такі завдання:
- організувати та координувати дії, що сприяють співробітництву між членами єврорегіону в галузях економіки, науки, екології, культури та освіти,
- надавати допомогу у розробці конкретних проектів транскордонного співробітництва, що становлять взаємний інтерес;
- сприяти розвиткові добросусідських відносин між країнами-членами єврорегіону;
- визначати потенційні галузі багатостороннього співробітництва;
- бути сполучною ланкою і сприяти співробітництву членів єврорегіону з міжнародними організаціями, установами та агентствами.
Транскордонне співробітництво в межах Єврорегіону "Буг" здійснюється між трьома частинами територій, що належать до господарських структур різних країн і є складовими елементами національних економік України, Польщі і Білорусі. Ці території формують прикордонні господарські системи своїх країн.
Стратегія розвитку Єврорегіону "Буг" повинна включати такі основні сфери цілей і дій:
- сфера бізнесу: орієнтація підприємств на ринки іншої сторони і на кооперацію з ними; вільний рух товарів, капіталу, робочої сили; розвиток виробничої і ринкової інфраструктури; обмін інформацією;
- сфера господарського розвитку: посилення інтеграції, розвиток комунікацій і зв'язку; формування регіональних транскордонних систем технічної інфраструктури; інтеграція поселенських систем; розвиток і вдосконалення інтеграції рекреаційної бази;
- соціальна сфера: охорона довкілля і співробітництво в галузі екології; розвиток інтеграції у сфері культури; співробітництво у сфері освіти і науки; інтеграція систем соціального забезпечення; охорона права і громадського порядку; охорона здоров'я; розвиток інтеграції і контактів в інших сферах.
Єврорегіон “Нижній Дунай”. 14 серпня 1998 року у румунському місті Галац відбулося підписання угоди пор сформування єврорегіону "Нижній Дунай". До складу єврорегіону увійшли Одеська область з боку України, райони Молдови і повіти Румунії.
Було затверджено організаційну структуру Єврорегіону:
Одним із найперспективніших напрямків транскордонного співробітництва в рамках єврорегіону "Нижній Дунай" варто розглядати розвиток економічних зв'язків і торгівлі. Саме цьому була покликана сприяти виставка румунських товарів і послуг, яка відбувалася у грудні 1998 р., у результаті якої укладено ряд взаємовигідних контрактів між представниками українських і румунських ділових кіл.
Значна увага у функціонуванню Єврорегіону “Нижній Дунай” приділяється налагодженню культурного обміну, розвитку міжетнічних контактів. У цьому напрямку планується посилити роботу зі зміцнення зв'язків з етнічними українцями, які мешкають у прикордонних повітах Румунії, що має почати реалізовуватися на практиці з надання допомоги українській діаспорі в створенні центрів української культури в повіті Тульча.
Єврорегіон “Верхній Прут”. Метою створення єврорегіону "Верхній Прут", згідно згаданих проектів, є розширення існуючих міжрегіональних зв'язків та сприяння подальшому розвитку транскордонного співробітництва адміністративно-територіальних одиниць держав-засновників, окремих міст, інших населених пунктів, органів місцевого самоврядування, державного управління, окремих установ, підприємств, неурядових і громадських організацій, національних меншин та окремих громадян у сферах економіки, освіти, науки, культури і спорту, а також розбудова нових механізмів міждержавного співробітництва та безпечний сталий розвиток регіону в рамках інтеграції до сучасного загальноєвропейського процесу.
Серед основних завдань цього єврорегіону можна виділити такі:
- розвиток і вдосконалення торговельних і економічних відносин;
- розробка нових проектів співробітництва;
- розвиток і спільне впровадження передових технологій;
- практична реалізація сучасних механізмів заходів загальноєвропейської безпеки;
- пошук нових моделей розвитку національних інфраструктур, які ввібрали б енергетичні системи, транспортні й комунікаційні мережі;
- розробка спільної політики в галузі техногенно-екологічної безпеки;
- запобігання забруднення басейнів Дунаю, Дністра та Чорного моря;
- попередження та ліквідація наслідків промислових аварій та стихійних лих;
- збільшення екологічно чистих виробництв;
- активізація та гармонізація діяльності у сферах науки, культури, освіти, спорту, розвитку національних меншин, молодіжної політики;
- модернізація системи охорони здоров'я населення; розвиток рекреаційної діяльності та туризму.
Транскордонне співробітництво у єврорегіонах України. Досягнення Україною суверенітету в умовах розвитку глобалізаційних та інтеграційних процесів зумовлює необхідність включення України та її регіонів в активну міжнародну діяльність. Для забезпечення швидкого та найбільш результативного залучення прикордонних регіонів України до міжрегіональної та транскордонної співпраці потрібен вдосконалений чіткий механізм регулювання міжнародного міжрегіонального співробітництва.
Вдосконалення механізму регулювання міжнародного міжрегіонального співробітництва слід спрямувати в напрямку збільшення результативності у досягненні цілей та завдань, які покладаються на цей механізм, а саме:
- формування стабільного правового середовища функціонування суб'єктів міжрегіонального співробітництва;
- створення розвинутої та функціонально виправданої структури управління міжрегіональним співробітництвом;
- обґрунтованість у прийнятті управлінських рішень;
- забезпечення достатньої фінансової бази механізму;
- підвищенні економічної зацікавленості прикордонних регіонів у залученні до процесів міжрегіонального та транскордонного співробітництва;
- ефективне використання експортного потенціалу регіону.
Основними принципами фінансування міжнародного міжрегіонального співробітництва повинні вважатись:
- концентрація (концентрація фондів з метою їх найефективнішого використання);
- адиціоналізм (додаткове фінансування за рахунок місцевих джерел);
- комплементарність (взаємодоповнення).
В межах міжрегіонального співробітництва Західного регіону України із прикордонними регіонами країн Центральної та Східної Європи прикладами таких спільних програм можуть бути:
- розвиток транспортних коридорів, що проходять через вказані території;
- розвиток інфраструктури прикордонних територій;
- вирішення проблеми взаєморозрахунків між суб'єктами міжрегіонального співробітництва;
- спільні програми природокористування і охорони довкілля;
- спільні програми оптимізації використання трудових ресурсів;
- спільні програми проведення науково-дослідних робіт.
Вказані сфери міжрегіонального співробітництва забезпечують подвійний ефект - з одного боку, вони спрямовані на вирішення проблем міжнародного обміну товарами, послугами, технологіями, інвестиціями, людськими ресурсами, розширення "вузьких" місць міжрегіональної співпраці, а з іншого, дають змогу використовувати потенціал прикордонних регіонів.
Найефективніше співпрацюють суб'єкти міжрегіонального співробітництва, якщо воно здійснюється в таких організаційних формах як єврорегіони чи спеціальні економічні зони (СЕЗ). Тому, для регулювання міжрегіонального співробітництва важливо врахувати проблеми, які не дозволяють ефективно реалізуватись даним формам міжрегіонального співробітництва.
В останні роки транскордонне співробітництво України із сусідніми державами набуло ознак зростаючої динамічності, що знайшло своє відображення як на вищому державному рівні, так і на регіональному щаблі. Завдяки цьому, протягом останніх років сформовано належне законодавче поле для взаємовигідної співпраці.
На пожвавлення взаємних контактів спрямовуються численні промоційні заходи на регіональному рівні за підтримки територіальних органів влади, зокрема Економічні форуми з питань транскордонного співробітництва в м. Львові, які вже стали традиційними.
Подальша інтеграція України до європейських структур неможлива без вироблення та реалізації такої моделі управління регіонами, яка б відповідала принципам регіональної політики Європейського Союзу, сприяла б становленню нових форм співпраці між центром і регіонами, внутрішньому міжрегіональному співробітництву та міжнародній співпраці територій. Для цього необхідно розробити механізми передачі частини функцій центральних органів влади у регіони.
Лекція № 20
Участь у міжнародних організаціях. СНД
На сучасному етапі соціально-економічного розвитку Україна має тісні зовнішньоекономічні зв’язки з більш ніж 100 країнами світу. Провідну роль у розвитку зовнішніх економічних зв’язків України відіграють країни близького зарубіжжя. Найважливішими торговельними партнерами України є Росія, Туркменія, Білорусь, Азербайджан, Литва, Казахстан та інші країни.
Структура зовнішньої торгівлі України зумовлена спеціалізацією її економіки. В структурі експорту переважають чорні метали та вироби з них (38% всього експорту України), продовольчі товари (більше ніж 9%), руди і мінеральне паливо (8,0%), продукція хімічної промисловості (більше ніж 10%) та продукція машинобудування (майже 13%). В імпорті переважали мінеральне паливо (майже 46% усього імпорту), реактори ядерні, котли і устаткування для електроенергетики (більше ніж 11%), продукція інших галузей машинобудування (майже 9%), продукція хімічної промисловості (більше ніж 8%) та ін.
Внаслідок впровадження режиму вільної торгівлі з країнами СНД і Балтії зовнішньоторговельний баланс з цими країнами істотно покращується. Нині питома вага зовнішньоторговельного обороту з цими країнами перевищує 63% від загального товарообігу, в тому числі по експорту цей показник сягає 60%, а по імпорту — більше ніж 65%.
Основним торговельним партнером України залишається Російська Федерація, на яку припадає майже половина загальних обсягів торгівлі України. Росія задовольняє майже 100% потреби України в годинниках, швейних машинах; поставляє значну частину легкових і вантажних автомобілів, радіоприймальних пристроїв, програвачів, відеомагнітофонів, персональних комп’ютерів, одягу, взуття, тканин, целюлози, синтетичного каучуку, продукції кольорової металургії, риби і рибопродуктів, задовольняє майже 4/5 потреби в лісоматеріалах, майже 90% потреби в нафті і нафтопродуктах, понад 70% потреби в природному газі; частково поставляє електроенергію і деякі сорти чорного прокату.
В експорті з України до Росії переважають чорні метали, які задовольняють майже половину потреби в них з боку Росії, а також труби, марганцева руда, трактори, сільськогосподарська техніка, прокатне устаткування (в тому числі доменне і сталеплавильне), металорізальні і деревообробні верстати, екскаватори, автомобільні крани, аміак, цемент, автобуси, скло, телевізори, касетні магнітофони, холодильники, вироби із золота, платини та срібла, цукор, олія, м’ясо і м’ясопродукти, молочні продукти та ін.
В останні роки зростає експорт України до інших республік колишнього Радянського Союзу, в тому числі за останні два-три роки експорт до Білорусі зріс майже на третину, до Молдови — в 1,6 раза, до Грузії — більше ніж у 10 разів, в Узбекистан — в 1,6 раза і т. д.
У цілому Україна має позитивне зовнішньоторговельне сальдо з Білоруссю, Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Молдовою, Таджикистаном, Узбекистаном, Естонією. Разом з тим Україна має велике від’ємне торговельне сальдо з Росією, Туркменією, Казахстаном.
Крім країн СНД і Балтії, Україна розширює зовнішньоекономічні зв’язки з багатьма розвинутими країнами світу. В останні роки найбільші експортні поставки Україна здійснювала до Китаю (майже 1,5 млрд. дол., або 10% загального обсягу експорту), Туреччини (майже 700 млн. дол., або близько 5%), Німеччини (майже 600 млн. дол., або 4%), Італії (близько 3%), Польщі (майже 3%), Угорщини і США (більше ніж по 2%), Словаччини (майже 2%).
Найбільші імпортні поставки в Україну надходять з Німеччини (більше ніж 1,3 млрд. дол., або майже 8% загального імпорту), США (майже 700 млн. дол., або 4%), Польщі (більше ніж 3%), Італії (більше ніж 2%), Франції (майже 2%), Великобританії (1,5%), Чехії, Словаччини, Угорщини, Куби та ін.
Сучасна зовнішньоекономічна політика України спрямована на формування нового торговельного режиму з подальшою інтеграцією до світового економічного простору шляхом поступового і зваженого збільшення ступеня відкритості національної економіки. Перш за все передбачається:
- підтримка національних товаровиробників шляхом використання можливостей міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів на світовому ринку;
- прискорення економічних реформ шляхом гармонізації економічного законодавства відповідно до світової системи торгівлі (ГАТТ/СОТ);
- зняття технічних бар’єрів у торгівлі з провідними країнами — членами СОТ (США, ЄС), розширення торгівлі з якими забезпечує надходження валюти, стимулює розвиток і технічне оновлення промисловості, сприяє поглибленню виробничої кооперації, забезпечує істотне збільшення іноземних інвестицій.
Одним з головних завдань щодо розвитку зовнішніх економічних зв’язків України є забезпечення просування товарів українського виробництва на нові зарубіжні ринки. Одночасно робитиметься все можливе для збереження традиційних ринків України з державами, які утворилися на теренах колишнього Радянського союзу. Саме ці країни в найближчій перспективі повинні бути найбільш привабливими для українського експорту. Розвиток гідного торговельно-економічного співробітництва з ними є одним з пріоритетів України в зовнішньоекономічних зв’язках.
Аналіз структури і обсягів зовнішньої торгівлі України за останні роки свідчить про те, що саме з країнами СНД і Балтії найбільше зріс товарообіг при випереджаючому збільшенні обсягів експорту.
Важливим для розвитку взаємовигідних торговельно-економічних зв’язків з країнами СНД та іншими країнами світу є зміщення акценту з співробітництва на державному рівні до співробітництва на рівні господарюючих суб’єктів шляхом створення спільних підприємств, транснаціональних промислово-фінансових груп, виробничих корпорацій та інших господарських структур.
Україна дуже залежить (від 20 до 90%) від монопольних імпортних ринків постачання стратегічно важливих товарних позицій (енергоносіїв, сировинних та інших матеріальних ресурсів) для життєво важливих галузей виробництва; наявністю тисяч українських підприємств, задіяних у виробничих циклах, кінцева продукція яких виробляється за межами України; високою залежністю процесу структурного та технологічного реформування економіки України від різних форм зовнішніх джерел фінансування; відсутністю розвинутої зовнішньоторговельної інфраструктури (інформаційної, законодавчої, маркетингової, організаційної, трейдерської, біржової, виставочної, рекламної тощо); зберіганням Україною статусу «торговельного аутсайдера» у світовій торгівлі через відсутність повного чи асоційованого членства у Світовій організації торгівлі (СОТ), Європейському Союзі (ЄС), Центрально-Європейській асоціації вільної торгівлі (ЦЕФТА) та інших торговельно-інтеграційних угрупованнях системи ГАТТ/СОТ, а через це слабкою конкурентозахищеністю зовнішньоекономічної діяльності України в умовах жорсткої конкурентної боротьби на міжнародних ринках товарів, капіталів і послуг; певним тиском інших країн на зовнішньоекономічну діяльність України через прямі та побічні форми різноманітних торговельних, інвестиційних торговельно-стандартних, фітосанітарних, технологічних і фінансових обмежень.