З 1991 р. загальна чисельність населення України зменшилася на 5,2 млн. осі (або на 10%).
| 1990 р. | 51 838 тис. осіб |
| 1993 р. | 52 244 тис. осіб |
| 1997 р. | 50 818 тис. осіб |
| 2000 р. | 49 918 тис. осіб |
| 2002 р. (перепис) | 48 457 тис. осіб |
| 2007 р. | 46 646 тис. осіб. |
Найбільша чисельність населення в України була характерна для початку 1993 р. і після того часу стала різко знижуватися. Близько 72% цього зниження припадає на природне зменшення населення.
Природний приріст населення. Україна переживає процес депопуляції (процес скорочення чисельності населення викликаний перевищенням смертності над народжуваністю). Природний приріст є негативним.
У 2006 р. природний приріст склав –6,4%, при чому в селах набагато більше – -9,8%. У містах великі масштаби скорочення характерні для чоловіків, а в селах – для жінок.
Загальна кількість народжених постійно зменшувалася до 2002 р., після чого стала поступово збільшуватися:
| Рік | Народжуваність | |
| ‰ | Тис. осіб | |
| 1990 р. | 12,6 | 657,2 |
| 1995 р. | 9,6 | 492,9 |
| 2002 р. (перепис) | 8,1 | 390,7 |
| 2004 р. | 9,0 | 427,3 |
| 2006 р. | 9,8 | 460,4 |
Більша частина дітей (83%) народжувалося жінками віком до 30 років. Росте частка дітей, породжених жінками, що ніколи не були в зареєстрованому шлюбі:
| Рік | Частка дітей, породжених неодруженими жінками |
| 1990 р. | 11,2%. |
| 1997 р. | 15,2%. |
| 2002 р. (перепис) | 19% |
| 2006 р. | 21,1% |
При чому, якщо в 1989–92 р. ця частка була більшою в селах, те починаючи з 1993 р. – у містах.
Сумарний коефіцієнт народжуваності (кількість дітей, породжених однією жінкою протягом її життя) також має тенденцію до зниження до 2001 р., після чого намітився невеликий ріст:
| Рік | Сумарний коефіцієнт народжуваності |
| 1990 р. | 1,844 |
| 1995 р. | 1,332 |
| 2001 р. | 1,086 |
| 2003 р. | 1,172 |
| 2006 р. | 1,254 |
Більшість шлюбних пар обмежуються однією дитиною. По сумарному коефіцієнті народжуваності в областях України чітко розділяються на 3 групи:
– коефіцієнт менше 1 дитини – східні області (Донецька, Луганська, Харківська, Дніпропетровська і запорізька);
– відносно високі показники (1,3–1,6) – західні області;
– коефіцієнт від 1 до 1,3 – центральні і північні області.
Смертність в Україні дуже висока:
| Рік | Смертність | |
| ‰ | Тис. осіб. | |
| 1990 р. | 12,1 | 629,6 |
| 1995 р. | 15,4 | 792,6 |
| 2002 р.(перепис) | 15,7 | 754,9 |
| 2004 р. | 16,0 | 761,3 |
| 2005 р. | 16,6 | 782,0 |
| 2006 р. | 16,2 | 758,1 |
За причинами смерті структура смертності має наступний вигляд: головні втрати зв'язані з таким хворобами (2006 р.):
| Усього вмерло | 758,1 тис. осіб |
| Хвороби системи кровообігу | 480,8 тис. осіб |
| Новотвір | 90,4 тис. осіб |
| Зовнішні причини смерті | 64,6 тис. осіб |
| Хвороби органів травлення | 30,2 тис. осіб |
| Хвороби органів подиху | 24,7 тис. осіб |
| Деякі інфекційні хвороби | 16,3 тис. осіб |
Смертність дітей протягом останніх років систематично зменшується:
| Рік | Смертність дітей | ||
| ‰ | хлопчики | дівчинки | |
| 1990 р. | 12,8 | 4 997 | 3 528 |
| 1993 р. | 14,9 | 5 046 | 3 385 |
| 2000 р. | 11,3 | 2 772 | 1 834 |
| 2006 р. | 9,8 | 2 628 | 1 805 |
Віковий склад населення. Спостерігається зниження частки дітей і збільшення кількості пенсіонерів, що приводить до старіння населення:
| Вік | Кількість населення | % |
| 0–9 | 4 533 | 9,4 |
| 10–19 | 7 308 | 15,2 |
| 20–29 | 6 891 | 14,3 |
| 30–39 | 6 621 | 13,7 |
| 40–49 | 7 298 | 15,1 |
| 50–59 | 5 245 | 10,9 |
| 60–69 | 5 522 | 11,4 |
| 70–79 | 3 740 | 7,8 |
| більше 80 | 1 060 | 2,2 |
Україна відноситься до країн Європи з найнижчою очікуваною тривалістю життя:
| Рік | Середня очікувана тривалість життя | ||
| у середньому | чоловіки | жінки | |
| 1990 р. | 69,3 | 64,20 | 74,18 |
| 1994 р. | 67,22 | 61,82 | 72,72 |
| 2000 р | 68,33 | 62,77 | 74,08 |
| 2006 р. | 68,10 | 62,38 | 74,06 |
Статевий склад населення.За результатами перепису населення, кількість чоловіків – 22,44 млн. осіб (46,3%), жінок – 26,16 млн. (53,7%).
На 1000 чоловік репродуктивного віку припадає 1031 жінка.
Міграції.Рання більшість мігрантів складала молодь, що абсолютно домінувала в навчальній і трудовій міграції, переїздах у зв'язку зі службою в армії. Більшої була частка чоловіків. Нині переїзди придбали переважно сімейного характеру, збільшився середній вік мігрантів, статевий склад став більш рівномірним.
Близько 50% усіх переїздів здійснюється в середині регіонів України. Великими є міграційні потоки між сусідніми областями. Основний реципієнт у країні – Київ, при чому його міграційний приріст постійно збільшується: якщо в 1995 р. – 4,1 тис. чіл, то в 2001 р. – 15,4 тис. чіл. Позитивне сальдо міжрегіональних міграцій спостерігається на Харківщині, Дніпропетровщині й у м. Севастополь.
Основним партнером в обміні населення для України залишається регіон СНД, і насамперед Росія. Росте “інтелектуальна міграція” – близько 25% вибулих мають вищу освіту.
Поступово міграційний потік втрачає етнічне офарблення. Якщо на початку 90-х рр. на євреїв припадало 61,2% емігрантів, то в 2005 р. – тільки 18%, і в теж час 50% – українці і 17% – росіяни. Основними центрами притягання є як старі центри – Ізраїль, Німеччина, США, так і нові “гастробайтерські” центри – Португалія, Іспанія, Італія, Чехія й ін. За експертними оцінками в 2006 р. За межами України працювало більше 1 млн. українців, хоча за сприянням офіційних посередницьких структур за кордоном було працевлаштовано близько 36,3 тис. осіб.
Імміграція в Україну з країн СНД обмежується 5 тис осіб на рік. У цілому Україна залишається не дуже притягальної для іммігрантів і продовжує грати в міжнародному обміні населенням роль країни-донора.