Відповідно до перепису населення 2001 р. на території України проживають представники близько 130 національностей і народностей.
Українці. Це титульна нація України. Відносяться до східних слов'ян. Їхня чисельність становить 37,54 млн. осіб (77,8%).
Українці відносно рівномірно розподілені по території України:
– більше 80% (Західна Україна – Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Волинська, Рівненська, Чернігівська, Київська, Житомирська, Львівська, Івано-Франківська, а також Черкаська, Полтавська, Сумська);
– 50,7–51,9% (Донбас);
– 25% (Крим).
Якщо в 1959 р. у містах і смт проживало 36% українців, то в 2001 р. – 62%. За це період практично на третину скоротилася чисельність сільських українців. На селі зараз проживає близько 40% українців. Найбільша кількість українців проживає в міських поселеннях Донбасу, Наддніпрянщини, у Київській і Харківській обл. (70 і більш 80%).
Росіяни. Складають 11,3 млн. осіб (22%). Наприкінці XIX – початку XX ст. у результаті бурхливого розвитку промисловості на Донбасу і Наддніпрянщини у ці райони переселилася велика кількість російських працівників. Чимало росіян переїхало в Україну в роки перших п'ятирічок.
У межах України найбільша кількість росіян характерно для Криму (67%), Луганської (45%), Донецької (44%), Харківської (33%), Одеської (27%), Запорізької (32%) обл. За останні два десятиліття зменшилася кількість росіян у Львівській обл.
Євреї. Їхня чисельність постійно скорочується: якщо в 1926 р. їх в Україні проживало близько 3 млн. осіб, те в 2001 р. – усього 486 тис. Близько 99,4% євреїв проживають у місті і усього 0,6% – на селі. У Києві живе близько 20% євреїв у країні, потім Одеська, Дніпропетровська, Харківська, Донецька, Житомирська обл. і Крим.
Білоруси. Чисельність росте – 440 тис. осіб. Близько 80% живе в містах.. Найбільша частина живе на сході і півдні України (Донецька, Луганська, Харківська, Одеська, Херсонська і Дніпропетровська обл.).
Молдавани. Проживає 325 тис. осіб. Більшість молдаван проживає на території Одеської і Чернівецький обл., набагато менше – у Кіровоградської, Дніпропетровської обл. і Криму.
Болгари. Проживають в Україні компактно на території Одеської і Запорізький обл. Усього – 234 тис. осіб. Болгарські колонії з'явилися на півдні України в другій половині XVIII ст. під час Російсько-турецької війни.
Поляки. Одні з найдавніших національних меншостей в Україні. Перші поселення беруть початок від Галицько-Волинського князівства. Нараховується 220 тис. осіб, близько 67% проживає в міській місцевості і 32% – на селі. Найбільше їх проживає в областях давньої осілості – на Волині, Поділля і Галичині.
Угорці. Дуже компактно проживають на території Закарпатської обл. (96%). Усього – 165 тис. осіб. Тяжіють до сільської місцевості.
Румуни. Усього – 135 тис. осіб. Більшість проживає в сільській місцевості (75%). Розселені в південно-західній частині Чернівецької обл., а також у Закарпаття.
Кримські татари. Давні жителі Криму. Багато їх у XVIII-XIX ст. емігрувало в Туреччину. У 1944 р. кримські татари були депортовані з Криму в Поволжя і Середню Азію.
Цигани. В Україні з'явилися в XV-XVI в. – у Криму і Бессарабії. Потім розселилися на більшій частині території України. Усього – 48 тис., близько 70% живуть у міській місцевості. Більше всього – у Закарпатті, на Донбасі (Донецька і Луганська), у Наддніпрянщині(Дніпропетровська, Запорізька і Кіровоградська), у Причорномор'ї (Миколаївська, Одеська, Херсонська) і в Криму.
Українська діаспора. В історії української еміграції просліджуються 2 основні напрямки: східне і західне.
Східна діаспора утворилася шляхом переселення українців у губернії Російської імперії, пізніше – у республіки колишнього СРСР. Одиничні міграції були зафіксовані ще в XVI ст., коли українські козаки разом з російськими землепрохідцями освоювали простори Сибіру, Далекого Сходу, Камчатки і Чукотки.
У східному напрямку виділяють 3 хвилі міграцій:
– перша (кінець XIX ст.) зв'язана зі збідненням селянства і частини міських ремісників і напівпролетарів. І вони почали шукати кращу частку на землях Алтаю, Сибіру, Далекого Сходу;
– друга хвиля зв'язується з реформами Петра Столипіна. Селяни одержували право виходу з громади й утворення самостійних господарств на отшибах. З 1897 по 1916 р. з України до Сибіру, Далекого Сходу, Казахстану і Середньої Азії переселилося 915 тис. осіб (76% усіх переселенців того часу);
– третя хвиля (50–60 р. XX ст.) також була трудовий і зв'язана з освоєнням цілинних і перелогових земель Казахстану, Алтаю, Сибіру.
В історії України була ще одна могутня хвиля – депортація селянських родин у період колективізації і «ліквідації куркульства як класу». Тільки на початку 30-х рр. з України було вислано до 1 млн. осіб.
До східної діаспори відноситься до 10 млн. осіб (Кубань, Наддністрянщина, Прибалтика, Москва, Санкт-Петербург, Закавказзя, Казахстан, Середня Азія, Сибір і Далекий Схід).
Західна діаспора також утворилася трьома хвилями:
– перша (з кінця XIX ст. до Першої світової війни) зв'язана з аграрними переселеннями, особливо з Західної України (Закарпаття, Буковина, Галичина). У цей період у США мігрувало 256 тис. українців, у Канаду – 135 тис., у Бразилію – 47 тис., Аргентину – 15 тис. Виїзди були настільки масовими, що приводили до обезлюдненню цілих регіонів України. Усього з 1877 р. по 1909 р. в американські країни виїхало до 500 тис. українців.
– Друга хвиля (між двома світовими війнами) була викликана як соціально-економічними, так і політичними факторами. Цей потік також був трудовим, а по соціальному складі – селянським, уключав також велику кількість політичних мігрантів. Виїхало до 200 тис. осіб.
– Третя хвиля (з післявоєнного часу). Домінували політичні мотиви. В основному це воїни підпільної УПА, дивізії «Галичина», а також колишні колабораціоністи. Виїхало – близько 200 тис. осіб.
Західна діаспора нараховує близько 5 млн. осіб:
– у США (5 млн. осіб): штати Пенсільванія (50%), Нью-Джерсі (20%), Нью-Йорк (20%), а також Мічиган, Огайо і Коннектикут;
– у Канаді (1 млн. осіб): провінції Манитоба, Саскачеван, Альберта;
– в Аргентині і Бразилії (по 300 тис. укр.);
– у Парагваї (близько 10 тис.);
– Уругваї (10–15 тис.);
– Великобританії (більше 30 тис.);
– є також в Австралії, Німеччині, Франції, Іспанії, Греції, Італії, Люксембурзі, Бельгії й ін.