Для формування АПК України дуже важливе значення мають природно-географічні фактори, особливо для розміщення і спеціалізації сільського господарства. Під впливом природних умов формується територіальна структура АПК України.
Серед природно-кліматичних факторів найбільше значення мають агрокліматичні, ґрунтові й водні ресурси.
Агрокліматичні ресурси характеризують ступінь забезпечення сільськогосподарських культур теплом й вологою.
Для України характерна зональність у розподілі тепла і вологи:
– агрокліматичні ресурси Полісся характеризуються середнім рівнем теплозабезпечення і гарним вологозабезпеченням. Суми температур – близько 10ºС становлять від 2300ºС до 2600ºС. Вегетаційний період збільшується зі сходу на захід і триває 190–215 днів. Річна сума опадів становить 550–750 мм. Їхня кількість збільшується зі сходу на захід;
– у Лісостепу агрокліматичні ресурси більш сприяють вирощуванню сільськогосподарських культур. Суми температур більш 10°С складають від 2600° до 2800°, що дає можливість вирощувати основні теплолюбні культури ранніх і пізніх термінів дозрівання. Кількість опадів коливається від 700 мм на заході до 450 мм на сході. Їхня більша частина випадає у теплий період року;
– Степова зона характеризується високим ступенем теплозабезпечення. Суми температур більше 10°С коливаються від 2900° на півночі до 3600° на півдні. Середньорічна кількість опадів зменшується в цьому ж напрямку від 500 мм до 300 мм. Недостатня вологозабезпеченість степової зони є одним з факторів, що стримує розвиток сільського господарства;
– сільськогосподарська зона Південного Криму характеризується субтропічним кліматом середземноморського типу. Середньорічні температури складають 11°–13°, а кількість опадів – від 400 до 500 мм на рік. Опади домінують в осінньо-зимовий період. Літо тут сухе і спекотливе;
– у гірських районах Карпат суми температур повітря понад 10°С не перевищують 1600°–1800°. Період вегетації триває в середньому 136 днів. За рік випадає від 800 до 1000 мм і більше опадів.
Ґрунтові ресурси України дуже різноманітні.
На Поліссі найбільш поширені дерено-підзолисті і болотні ґрунти, серед яких переважають торфово-болотні. Вони дуже бідні на гумус. Для підвищення їхньої родючості в ґрунт обов'язково необхідно вносити органічні мінеральні речовини, а також проводити розумне осушення. Грунтово-кліматичні ресурси Полісся сприяють вирощуванню тут озимих, льону-довгунця, картоплі.
У Лісостепу України поширені різні типи чорноземних ґрунтів. Крім них, значні площі зайняті під лучно-чорноземними і сірими лесовими ґрунтами. Тут склалися сприятливі умови для вирощування зернових культур, особливо озимої пшениці, цукрового буряка, кукурудзи.
Ґрунтові ресурси Степу – відносно однорідні і представлені, переважно чорноземами. Вони мають найбільшу природну родючість. Ведучими культурами є пшениця, соняшник, баштанні і ефіроолійних культур. Наявність великої кількості тепла сприяє розвитку виноградарства, рисівництва й овочівництва.
У Карпатах ґрунтовий покрив змінюється як у широтному, так і у вертикальному напрямках. Найбільш сприятливими для сільського господарства є Закарпатська низовина і Передкарпаття. У гірських районах землеробство розвивається тільки у вузьких долинах рік.
Ґрунтовий покрив Криму має добре виражену вертикальну зональність. У передгірній степовій зоні поширені чорноземи. Лісостепова зона покрита дерено-карбонатними ґрунтами. У гірській лісовій зоні домінують буроземи, у найнижчому поясі – коричневі ґрунти. Основними галузями сільського господарства є садівництво, виноградарство, вирощування овочів, тютюну. Наявність гірських лугів і пасовищ сприяє розвитку скотарства і вівчарства.
Земельний фонд України характеризується високим ступенем освоєння. Сільськогосподарські угіддя займають 42,4 млн. га (70% загальної земельної площі). Землі, що можуть у перспективі бути освоєними складають тільки 2,5% її території.
Характерною рисою структури сільськогосподарських угідь є висока частка орних земель (більш 80%), інші площі використовуються під багаторічні насадження (2,7%), косовиці (5,1%) і пасовища (11,4%).
Найбільша розораність – у Лісостеповій зоні (85,4%), а найменша – у Поліссі (68,9%). У Поліській зоні близько 1/3 площ сільськогосподарських угідь займають природні кормові угіддя.