Яка чисельність населення україни? Яке місце за кількістю населення в Європі займає Україна

АКТУАЛІЗАЦІЯ ЗНАНЬ

Яка чисельність населення україни? Яке місце за кількістю населення в Європі займає Україна?

Станом на 01.01.2012 р. населення України становить 45,6 млн.осіб. Займає 5 місце в Європі за кількістю населення (після Німеччини, Італії, Великобританії, Франції).

Назвіть причини депопуляції населення.

Економічні (кризи), соціальні, політичні (репресії тощо), воєнні конфлікти (в т.ч. революції), високий рівень захворюваності внаслідок погіршення екологічного стану, природні катаклізми.

 

Мовна група та мовна сім’я

Сім’я	Індоєвропейська	Семіто-Хамітська	Інші сім’ї
Групи	Індоіранська Іранська Вірменська Грецька Романська Кельтська Германська Албанська Слов’янська (українці, білоруси, росіяни, поляки, чехи, словаки, лужичани, боснійці, словенці, македонці) Балтійська	Єгипетська Семітська Берберська Кушитська Чадська	Картвельська Північнокавказька Дравідська Уральська Алтайська Чукотсько-Камчатська Ескімосько-Алеутська Сіно-тібетська та ін..

Які причини впливають на розселення населення?

Основними причинами міграцій є економічні, політичні, національні, релігійні, екологічні.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

Аналіз геодемографічної ситуації в Україні (кількість населення та його статево-вікова структура, міграційні процеси (причини), сільське та міське населення), обґрунтувати динаміку структурних змін населення.

Демографічна ситуація.

На 1 січня 2012р. населення 45,6 млн, на 1 серпня 2012 р.- 45,5 млн.

«Старіння нації» в Україні визначає регресивний тип вікової структури населення, для якого притаманний такий розподіл людей за віковими категоріями:

• Діти та підлітки (0-16) – 14,2%

• працездатні люди (16-55/60)— 61,4 %;

• літні люди — 24,4 %.

Середня тривалість життя 69 років.

Статева структура населення : 46% - чоловіки, 54% - жінки.

Значний вплив на кількість населення України мали історичні події, зокрема війни, які вів український народ з іноземними загарбниками. Так, у XX ст. спостерігались істотні коливання чисельності населення внаслідок таких подій: Перша та Друга світові війни, громадянська війна (1917—1920 рр.), голодомори (1920-1922 рр., 1932-1933 рр., 1947—1948 рр.), масові репресії (1937— 1939 рр.), освоєння цілинних земель (1953—1954 рр.). Суттєво позначилася на кількості населення України Чорно­бильська трагедія 1986 р.

Міграції можуть бути сезонними, тимчасовими та на постійне місце проживання. За напрямом переїзду розріз­няють міграції внутрішні, тобто в межах країни, та зовнішні — до інших.

В Україні спостерігаєть­ся негативне сальдо міграцій. Причому від'їжджають переважно кваліфіковані робітники та науковці, а прибувають — біженці та переселенці.

Внутрішні міграції враховують пере­міщення людей в межах України. Значного поширення набули переїзди населення за напрямком «село — місто». Міський спосіб життя приваблює переселенців (особливо молодь) більшими можливостями вигідного працевлаштування та повнішою реалізацією своїй духовних запитів. Останнім часом спо­стерігається також зворотній процес: відтік частини міського населення (особливо людей літнього віку) в сільську місцевість на постійне місце проживання. В Україні поширені й сезонні міграції: переїзди, що пов'язані з тимчасо­вою роботою чи до місць відпочинку.

 

Істотне значення мають так звані «маятникові» міграції. Сотні тисяч гро­мадян України щодня їдуть на роботу з приміської зони в міста, ввечері повер­таючись додому.

Основними причинами міграцій є економічні, політичні, національні, релігійні, екологічні.

Головними в нашій державі є економічні чинники, що викликані переважно пошуком роботи. Основні потоки емігрантів з Україні спрямовані до країн Західної Європи та Північної Америки.

В останні десятиліття поширюється такий різновид економічних міграцій, як «відплив умів».

До політичних причин міграцій належать війни, революції, зміни державних кордонів тощо. Внаслідок цього загострилася проблема незаконного в'їзду в Україну біженців з країн Азії.

Релігійні міграції можуть мати тимчасовий характер (наприклад, паломництво до святинь) чи постійний.

Типовим прикладом міграцій на національному підґрунті в межах України є повернення на свої історичні землі репресованих у роки Другої світової війни кримських татар та їхніх нащадків.

В останній час до причин міграцій додалася й екологічна. Люди залишають райони екологічних катастроф, де існує загроза для їх здоров'я та життя, та пе­реселяються у більш екологічно безпеч­ні умови. Так сталося після аварії на Чорнобильській АЕС (1986 р.) в резуль­таті утворення великої зони відчуження.

Формування української діаспори розпочалося наприкінці XIX ст. і умовно поділяється на три основні етапи, або три хвилі еміграції

До початку Першої світової війни тривала перша хвиля еміграції українців. Тоді із західних територій України відбувалося масове переселення українців у США, Канаді, Бразилії, Аргентині. Водночас активне освоєння необжитих земель Російської імперії спонукало масове переселення українців на схід: за Урал, у Західний Сибір, на Далекий Схід.

У період між Першою та Другою світовими війнами відбувалась друга хвиля еміграції з України. Її викликали як економічні причини (голодомори), так і політичні (революція, громадян­ька війна, репресії). У цей час особливо збільшилася кількість українців у країнах Європи та Північної Америки.

Остання хвиля еміграції розпочалася після Другої світової війни й триває нині. Внаслідок війни багато полонених українців опинилося в країнах Європи, інші потрапили до Сибіру через політичні переслідування. Пізніше за участю українців розпочалося землеробське освоєння степів Казахстану та долин Киргизії, промислове освоєння нафтогазоносних родовищ Західного Сибіру Росії та ін. В останні десятиліття набуває поширення явище «відпливу умів».

Найчисельніша українська діаспора існує в Росії — 3 млн чол. Найбільш населеними українцями регіонами Росії є: Слобожанщина (області, що межують з Україною), Малиновий Клин (Кубань), Сірий Клин (Західний Сибір), Зелений Клин (Приморський і Хабаровський краї, Сахалінська й Амурська області).

США — друга за чисельністю української діаспори країна світу. Тут проживає близько 1,5 млн осіб українського походження. Понад 90 % українського населення живе в містах, більшість у Нью-Йорку, Філадельфії, Чикаго, Пітсбургу, Детройті, Клівленді. 75 % українців США зосереджено у штатах навколо Великих озер.

Серед країн Європи найбільше вихідців з України проживає в Молдові (близько 600 тис. чол.), Польщі (350 тис. чол.), Білорусі (близько 290 тис.), Румунії (250 тис.), Чехії та Словаччині (по­над 100 тис.), Латвії (90 тис.).

В Новому Світі, крім США і Канади, українські переселенці живуть у Брази­лії (500 тис. чол.) та Аргентині (220 тис. чол.). Більшість із них працюють у сіль­ському господарстві.

Наймолодша українська імміграція відбувається в Австралію і Нову Зеландію. В цих країнах нині налічується до 35 тис. українців.

Адміністративні одиниці	Територія, тис. км2	Чисельність населення, млн чол.
Україна в цілому	603,7	48,457
Автономна Республіка Крим	27,0	2,03
Вінницька область	26,5	1,77
Волинська область	20,2	1,06
Дніпропетровська область	31,9	3,57
Донецька область	26,5	4,84
Житомирська область	29,9	1,39
Закарпатська область	12,8	1,26
Запорізька область	27,2	1,93
Івано-Франківська область	13,9	1,41
Київська область (без м. Києва)	28,9	1,83
Кіровоградська область	26,2	1,13
Луганська область	26,7	2,55
Львівська область	21,8	2,63
Миколаївська область	24,6	1,27
Одеська область	33,3	2,47
Полтавська область-	28,8	1,63
Рівненська область	20,1	1,17
Сумська область	23,8	1,30
Тернопільська область	13,8	1,14
Харківська область	31,4	2,91
Херсонська область	28,5	1,17
Хмельницька область	20,6	1,43
Черкаська область	20,9	1,40
Чернівецька область	8,1	0,92
Чернігівська область	31,9	1,24
м. Київ	0,825	2,61
м. Севастополь		0,38

У країнах Азії українська діаспора досить чисельна у Казахстані (близько 900 тис. чол.), Узбекистані (150 тис. чол.) та Киргизькій Республіці (100 тис. чол.)

Розселення — це розміщення населення по території та розподіл його за різними типами поселень. В Україні аналізується за двома характеристиками: густота населення та розподіл людей за різними типами поселень.

Україна належить до країн з високим показником густоти населення. С­редня густота населення розраховується за формулою: кількість населення : площа держави

Зараз вона становить в Україні майже 78,2 чол./км². Проте в останній період в результаті депопуляції населення нашої країни вона має тенденцію до зменшення.

Густота населення в областях не однакова. Результатом розселення людей є мережа населених пунктів (поселень). Розрізняють два типи поселень: міські та сільські. За даними статистики, нині 67 % населення України проживає в міських поселеннях, а 33 % — у сільських.

Головною ознакою, що відрізняє міське поселення від сільського, є характер зайнятості населення. Міським є поселення, де більша частина людей працюють у промисловості та сфері послуг, сільським — у сільському господарстві. Іншим критерієм визначення статусу міста є кількість його населення — людність. Кожна держава по-своєму визначає нижню межу чисельності людей, за якою населений пункт вважається містом. В Україні це 10 тис. чол.

В Україні нині існує 459 міст, які групують за кількістю населення (людністю) та за функціональним призначенням.

За людністю в Україні розрізняють міста: малі (до 20 тис. чол.), середні (20— 100 тис. чол.), великі (100—500 тис. чол.), дуже великі (500 тис,—1 млн чол.), міста-мільйонери (понад 1 млн чол.).

Міста також класифікують за їх функціями. Великі міста часто є багатофункціональними.

Є й вузькоспеціалізовані міста, основою для розвитку господарства яких стала одна галузь виробничої або неви­робничої сфери. Виділяють міста з таки­и функціями: багатогалузеві промислові (наприклад, Запоріжжя, Кривй Ріг), вузькоспеціалізовані промислові (Шостка), транспортні (Іллічівськ, Жмеринка), курортно-оздоровчі (Ялта, Трускавець, Миргород), військові (Севастополь, Остер).

До міських поселень відносять й селища міського типу (СМТ). В них, як і у містах, більшість працюючих зайняті у промисловості та сфері послуг, але кількість населення менша: від 2 до 10 тис. чол.

 

3. Особливості територіальної організації населення України та функціональні типи міст. Види агломерацій. (далі територіальна орг-ція розселення - система розселення)

Система розселення — це сукупність населених пунктів певної території, неоднакових за кількістю жителів, функціями та об'єднані різними зв'язками. Вона включає 9 регіональних, 24 субрегіональних, 72 локальних, 370 районних, 1,2 тис. кущових та близько 9 тис. первинних систем розселення.

Первинна ланка розселення — населений пункт, тобто місце зосередження людей з необхідними для життя будівлями та спорудами. Населені пункти бувають двох типів: міські та сільські.

Містами в Україні називають населені пункти з чисельністю населення більше 10 тис. осіб, при чому більшість з них (<85%) зайняті у сфері послуг та промисловості (в Україні — 459 міст). Міста бувають:

- за розмірами: малими (населення до 20 тис), середніми (20-100 тис.осіб), великими (100 — 500 тис.осіб), дуже великими (500 тис — 1 млн) та містами-мільйонерами;

- за адмін. підпорядкуванням: державного значення, обласного та районного підпорядкування;

- за функціями (описано далі).

На 1 січня 1995 р. налічувалося 1354 міських поселень. Міські поселення, що налічують не менше 2 тис. осіб, при чому половина яких працює не в сільському чи лісовому господарстві, називають селищами міського типу (хоча сам термін смт на сьогодні є спірним). На сьогодні кількість смт становить 886.

Сільський населений пункт характеризується тим, що більшість його жителів зайнято в сільському господарстві. На 1 січня 1995 р. в Україні налічувалося 28854 сільських поселень.

Сільські населені пункти в різних природно-географічних зонах мають значні відмінності:

На Поліссі населені пункти через високий рівень ґрунтових вод, велику заболоченість розміщені на підвищених ділянках, на узліссях. поблизу лук, села невеликі за розмірами.

Інший тип сільських поселень характерний для лісостепової зони. Тут значна частина сіл розміщена не на вододілах, а по долинах річок. Села більші, ніж на Поліссі, але поступаються степовим. Відстані між селами невеликі. Найбільші села у степовій зоні (3—5 тис. чоловік). Як і в лісостеповій зоні. вони розміщені по річкових долинах і у зниженнях рельєфу. Відстані між селами переважно вдвічі—втричі більші, ніж у лісостеповій зоні. Своєрідністю відзначаються сільські поселення в Українських Карпатах. Тут населені пункти невеликі. Будинки містяться один за одним на різних рівнях схилів гір.

У загальнодержавній системі розселення України розрізняють передусім 7 регіональних систем, які, у свою чергу, складаються з обласних та різних типів локальних систем. Регіональними системами є Донбаська (Донецька і Луганська області; центр — Донецьк), Придніпровська (Дніпропетровська, Запорізька та Кіровоградська області; центр — Дніпропетровськ); Північно-Східна (Харківська, Полтавська, Сумська; центр — Харків); Центральна (Київська, Житомирська, Чернігівська та Черкаська області; центр — Київ); Західна — Волинська, Рівненська, Львівська, Тернопільська, Закарпатська, Івано-Франківська та Чернівецька області; центр — Львів); Південна (Одеська, Миколаївська, Херсонська області та АР Крим; центр — Одеса); Подільська (Вінницька і Хмельницька області; центр — Вінниця).

У межах України функціонує 25 обласних систем розселення. Обласна система — це сукупність міських і сільських поселень, що об'єднані навколо обласного центру і розрізняються за розмірами території, к-стю населення і населених пунктів, питомою вагою міського населення, кількістю в них міжрайонних, районних, кущових та елементарних систем розселення. Найбільшими за розмірами території та к-стю населення обласними системами розселення в Україні є Донецька, Дніпропетровська, Харківська, а найменшими — Закарпатська, Тернопільська, Чернівецька.

До локальних систем належать ті, що формуються в межах обласних систем розселення. Це міжрайонні, районні, кущові та елементарні. Міжрайонні формуються навколо того чи іншого міста, яке за рядом функцій перевищує районний центр. У міжрайонну систему може входити кілька районних. Районні системи формуються в межах адмін.районів на основі зв'язків, які склалися між райцентом та поселеннями району. До складу районних систем розселення входять кущові та елементарні системи розселення, що функціонують на території району. Кущові системи розселення формуються навколо селищ міського типу, малих міст; основою їх формування є є виробничі, трудові та культурно-побутові зв'язки між центром системи та навколишніми поселеннями. У кожному районі може функціонувати кілька кущових систем розселення.

Елементарні або первинні системи розселення — це населені пункти (як правило сільські), об'єднані навколо більшого центру на основі виробничих, трудових, культурно-побутових, адміністративних (приналежність до однієї сільради) та інших видів зв'язків.

За функціональною типологією, яка враховує людність, структуру зайнятості за галузями народного господарства, адміністративний статус, організаційно-господарські й соціально-культурні функції міста, його системоорганізуюче значення, положення в системі розселення, перспективи розвитку, міста поділяються на такі типи:

1.Багатофункціональні, адміністративні й великі соціально-економічні центри, в яких значно розвинуті промисловість, освіта, сфера послуг, управлінська діяльність. Це — найбільші міста і обласні центри. Таких міст 32.

2. Промислові центри, у яких зайнятість у промисловості перевищує середній по країні рівень, а коефіцієнт локалізації більший за одиницю. Загальна їх кількість 136.

3. Міста з переважанням промислових і транспортних функцій — більш як 30% працюючих зайнято в промисловості і понад 20% в транспорті. Таких міст — 43.

4. Міста з великим значенням транспортних функцій рівень зайнятості V промисловості в них значно нижчий від середнього по Україні, а в транспорті становить понад 30%. Цих міст значно менше — 9.

5. Міста з промисловими і рекреаційними функціями. Їх 7.

6. Міста-рекреаційні центри. У структурі зайнятості їх населення превалююче значення належить рекреаційному господарству. Таких міст 9.

7. Організаційно-господарські й культурно-побутові центри місцевого значення, центри агропромислових комплексів. Ці міста мають невелику людність, незначну зайнятість населення в промисловості і високу у сільському господарстві. Вони утворюють найбільшу групу з 188 міст.

8. Промислово-аграрні центри. У цих містах велика частка працюючих у сільському господарстві — 15 міст.

9. Міста без населення (Прип'ять, Чорнобиль) — наслідок Чорнобильської катастрофи.

10. Місто-спальня (Славутич, як місце постійного проживання робітників ЧАЕС).

Внаслідок скупчення міських поселень, особливо навколо великих міст. виникли своєрідні форми розселення — міські агломерації. Нині налічується 19 агломерацій, з них 6 найбільших (Київська. Донецька, Харківська, Дніпропетровська. Львівська, Одеська із загальною кількістю населення понад 12 млн чоловік), 6 великих (Криворізька, Горлівська, Луганська, Краматорська, Маріупольська, Стаханівська — близько 5 млн чоловік) і 8 великих (Сімферопольська, Миколаївська, Херсонська, Краснолуцька. Кременчуцька, Лисичанська, Нікопольська, Торезька — понад 4 млн чоловік). В агломераціях проживає 40% населення України і близько 50% міського.

Кожна міська агломерація формується навколо одного великого міста або багатьох великих міст - ядра агломерації. Залежно від цього агломерації поділяють на моноцентричні (формується навколо одного міста-ядра: Харківська та Київська агломерації) та поліцентричні (формуються навколо двох та більше міст-ядер, наприклад Донецьоко-Макіївська, Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Горлівсько-Єнакіївська агломерації).

Для агломерацій характерний розвиток міст-супутників, тобто міських поселень, які мають з основними містами тісні виробничі, трудові і культурно-побутові зв'язки.

У розвитку агломерацій не подолана негативна тенденція зростання кількості населених пунктів. Міські й сільські населені пункти, транспортні й інженерні системи розвиваються неузгоджено, що призводить до неупорядкованої забудови території, втрати сільськогосподарських угідь, погіршення природного середовища.