рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Коротко про основне.

Коротко про основне. - раздел Демография, Демографія Загальна Кількість Наявного Населення України, За Даними Все...

Загальна кількість наявного населення України, за даними Всеукраїнського перепису населення, становила 48 млн. 457 тис. осіб.

За результатами Всеукраїнського перепису населення кількість чоловіківстановила 22 млн. 441 тис. осіб, або 46,3%, жінок – 26 млн. 16 тис. осіб, або 53,7% (наявне населення).

Кількість міського населення, за результатами Всеукраїнського перепису, становила 32 млн. 574 тис осіб, або 67,2%, сільського – 15 млн. 883 тис. осіб, або 32,8%.

Україна є поліетнічною державою. Всеукраїнський перепис населення 2001 року зафіксував наявність представників більш як 130 етносів. Однак у структурі населення держави яскраво вираженою є перевага двох найбільших етносів – українців (37,5 млн. осіб – 77,8% від загалу) та росіян (8,3 млн. – 17,3%). Чисельність від 30 до 300 тис. осіб мають ще 16 народів: білоруси, молдовани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї, вірмени, греки, татари, цигани, азербайджанці, грузини, німці та гагаузи.

У міських поселеннях українці становлять 73,3%, росіяни – 22,4%, інші етноси – 3,7%, у сільській місцевості відповідно – 87,0, 6,9 та 6,1 відсотків. Найбільш міським із чисельних етносів України є євреї, найбільш сільськими – румуни, гагаузи та молдовани. У межах України знаходяться основні регіони проживання кримських татар, караїмів, кримчаків і частково – гагаузів.

Українську мову вважають рідною 67,5% населення, для 29,6% рідною є російська, 2,5% – інші мови. В сільській місцевості питома вага населення, яке вважає рідною мовою українську, досягає 85,8% (російську – 9,5%), у міських поселеннях становить 58,5% (відповідно 39,5%). Лише у 4 з 27 регіонів України респонденти вважають рідною переважно російську мову (Севастопольська міськрада, Автономна Республіка Крим, Донеччина та Луганщина), у трьох регіонах (Запорізька, Одеська та Харківська області) кількість осіб із рідною українською та російською мовами приблизно однакова, понад дві третини населення решти двадцяти регіонів вважають рідною українську мову. На Житомирщині, Хмельниччині та в семи західних областях питома вага осіб, для яких рідною є українська мова, вища за частку українців, тоді як в усіх інших регіонах спостерігається зворотна ситуація.

За даними перепису 2001 року, українською мовою вільно володіє 87,8% населення (у 1989 році – 78,0%), російською – 65,7% (відповідно 78,4%). Однак, на думку експертів, чимало індивідів схильні завищувати власний рівень володіння українською мовою і занижувати – російською, тоді як протягом радянського періоду спостерігалася зворотна ситуація. Про це, зокрема, свідчить той факт, що в Галичині (Львівщина, Тернопільщина, Івано-Франківщина) нині вільно володіють російською мовою менше чверті населення, а 13 років тому таких було понад половина. У той же час рівень володіння українською мовою в окремих регіонах (Крим, Донбас, Одещина) зріс в 1,3-1,5 рази.


Частка осіб, які у якості рідної мови вказали українську в загальній чисельності населення (%)
від 6 до 25
від 25 до 60
від 60 до 80
від 80 до 95
більше 95

питома вага осіб, які вільно володіють українською та російською мовами (%)

українською російською

 

1989 рік
2001 рік

 

Рис. 5. Регіональне розміщення осіб, які вважають рідною мовою українську

 


Серед представників українського етносу українською мовою вільно володіють 96,8%, російською – 58,1%, серед росіян відповідні показники становлять 58,8 та 98,9%. Тобто росіяни демонструють дещо вищі показники володіння як мовою свого етносу, так і мовою іншого з двох найбільших етносів держави. Вдвічі вищим серед росіян, ніж серед українців, є і рівень володіння іноземними мовами (англійською – 3,0 проти 1,5%, німецькою – 0,7 проти 0,4%), причому це лише частково пояснюється більш сільським типом розселення титульної нації: і в міських поселеннях частка осіб, які володіють англійською та німецькою мовами серед росіян майже у 1,5 рази більша. Серед дев’яти найчисельніших етносів високим рівнем одномовності виділяються румуни та угорці, які зосереджені в основному в моноетнічних селах Закарпатської та Чернівецької областей.

 

Рис. 6. Рівень володіння українською та російською мовами представників найчисельніших етносів

Українці переважають в усіх регіонах, крім Автономної Республіки Крим та Севастопольської міськради. У 13 регіонах західної та центральної частини України питома вага українців перевищує 90 відсотків. Найближчою до моноетнічного регіону є Тернопільська область, де українці становлять 97,8% населення.

Із загальної кількості українців 32,4 тис. осіб належать до етнографічних груп, які за культурними та мовними особливостями відрізняються від основної частини українського етносу. Найчисленнішими етнографічними групами є гуцули (21,4 тис. осіб, в основному на Івано-Франківщині) та русини (10,2 тис. осіб, переважно в Закарпатті), лемків нараховується 672 особи, бойків – 131, литвинів – 22, поліщуків – 9 осіб.

Росіяни є найчисленнішою етнічною групою в м. Севастополі та Автономній Республіці Крим (відповідно 71,6 та 58,3%), майже в усіх інших регіонах вони посідають друге місце за численністю і лише у двох регіонах – четверте: в Закарпатті (після українців, угорців і румун) та в Чернівецькій області (після українців, румун і молдован). Крім півострова Крим висока питома вага росіян спостерігається в областях Донбасу (38-39%), в інших східних та південних регіонах, на Сумщині (Путивльський район).

Найбільш етнічно строкаті регіони України – Чернівецька, Одеська, Закарпатська області та АР Крим. Сумарна питома вага усіх етносів, крім росіян та українців, тут становить 16-21% (в інших регіонах – не перевищує 6%).

Рис. 7. Динаміка щодо національного складу населення України за даними переписів населення різних років

 

Існування в Україні великої кількості етнічних груп вимагає від дослідників проведення їх класифікації. Така класифікація є необхідною не лише для здійснення коректної оцінки етнічного складу населення та його трансформацій, але й для формування етнодемографічної політики. Усі етнічні групи нашої держави, крім українців та росіян, за характером розселення та періодом проживання на території нашої держави можна об’єднати у чотири групи.

Першу формують народи, які живуть у межах нашої країни, як правило, протягом багатьох століть, на невеликих компактних територіях (від кількох сіл до двох-трьох адміністративних районів), і зазвичай складають абсолютну більшість населення у місцях свого історично компактного проживання. Такі ареали розселення молдован є в Одеській, Чернівецькій та Миколаївській областях, болгар – в Одеській та Запорізькій, угорців та словаків – у Закарпатській, гагаузів та албанців – в Одеській, румун – у Чернівецькій та Закарпатській областях. Нині відтворюється ареал компактного розселення кримських татар у Криму та південних районах Херсонщини, в Херсонській області є також два шведських села. З певними застереженнями до цієї ж групи можна віднести турків-месхетинців, які на рубежі 1980-1990-х років оселилися в сільській місцевості Херсонщини, Донеччини та Криму. Названим народам притаманний високий рівень національної самосвідомості та сталість етнічних ознак: абсолютна більшість їхніх представників у сільській місцевості (а деяких народів – і в міських поселеннях) вважають рідною мову свого етносу (виняток становлять шведи, для більшості яких рідна мова – українська).

Другу групу складають решта народів, численні групи представників яких оселилися на території сучасної України ще до початку ХХ століття. Частина цих етносів мають території компактного проживання в межах нашої держави: білоруси (в Поліссі), поляки (на Житомирщині, Хмельниччині та в західних областях), греки (в Донецькій області), чехи (на Житомирщині), караїми, кримчаки та естонці (в Криму), інші мали етнічні території в минулому (вірмени та німці) або здавна живуть розпорошено серед основних народів держави (євреї та цигани). Нині основна частина представників цих народів мешкає у поліетнічному середовищі великих та середніх міст. Більшість поляків вважають рідною мовою українську, більшість осіб інших етносів цієї групи – російську.

До третьої групи належать етноси, які походять із країн колишнього СРСР (за винятком названих вище). В Україні їхні представники оселилися переважно протягом періоду існування Союзу. Мешкають вони майже виключно у великих та середніх містах, близько половини цих осіб вважають рідною мову свого етносу, і приблизно стільки ж – російську мову.

Росіяни займають проміжне становище між народами першої та третьої груп. З одного боку, численні групи росіян мешкали на території України ще в дорадянські часи, а регіон компактного їх розселення у Путивльському районі Сумської області склався ще в першій половині другого тисячоліття. Однак, з іншого боку, більшість українських росіян – особи, прибулі з Російської Федерації у ХХ ст. та їх нащадки.

Четверта група об’єднує вихідців з країн «старого зарубіжжя», які прибули до України частково в радянський період, але, головним чином – після здобуття незалежності. Рідною для більшості цих осіб залишається мова свого етносу.

Визначальною тенденцією етнічного розвитку України протягом радянського періоду було зростання питомої ваги росіян при зниженні частки українців внаслідок міграційного обміну населенням між союзними республіками та русифікації українського населення в східних та південних областях України. Збільшувалася і частка осіб, для яких рідною є російська мова. За період 1959-1989 рр. питома вага українців в загальній чисельності населення України знизилася на 4 відсоткових пункти, а частка росіян – зросла на 5 пунктів. Перевага двох найчисленніших етносів посилювалася (щоправда не інтенсивними темпами) протягом усього періоду перебування нашої держави у складі СРСР.

На тлі постійного зростання чисельності населення України в 1959-1989 рр. різко зменшилася кількість євреїв та поляків. Перепис 1979 р. вперше зафіксував зменшення чисельності греків, перепис 1989 р. – чисельності болгар та угорців. Найбільш високими темпами в 1960-1980-х рр. зростали в чисельності росіяни і татари, а в останні роки існування СРСР – кримські татари, вірмени та азербайджанці.

Протягом міжпереписного періоду (1989-2001роки), незважаючи на загальне зменшення чисельності населення, кількість українців дещо зросла, натомість чисельність етнічних росіян – зменшилася на чверть. З 18 найчисленніших етносів кількісно збільшилися лише шість, вперше відбулося зменшення абсолютної чисельності білорусів, молдован, татар, циган, німців та гагаузів. Євреї, втративши майже 4/5 свого складу, перемістилися з третього місця за чисельністю серед етнічних груп України на десяте. Уперше після Другої світової війни в Україні відбулося зростання питомої ваги як українців, так і осіб, для яких українська мова є рідною. Тобто відбувся перелом тенденції русифікації населення, панівної у радянські часи.

 

Рис.8. Динаміка співвідношення чисельності осіб, які вважають рідною українську та російську мову у 1959-2001 рр. (кількість осіб, які вважають рідною українську мову в розрахунку на 1 особу, що вважає рідною російську мову)

 

Основним фактором трансформацій етнічного складу населення стали міграційні процеси. З розпадом СРСР та проголошенням незалежності України почалося повернення до нашої держави етнічних українців та представників депортованих народів (кримських татар, німців, греків, вірмен та болгар) з колишніх радянських республік. Натомість, чимало росіян, білорусів, представників інших етносів «нового зарубіжжя», повертаються до країн походження. Із зняттям «залізної завіси» різко зросли масштаби еміграції з України за межі колишнього СРСР, спочатку переважно євреїв, німців та греків, а нині – представників практично усіх етносів. Економічна криза у державах Закавказзя, гостріша, ніж в Україні, та воєнні конфлікти на Кавказі стимулювали приток мігрантів із цього регіону до України.

Нині відбувається повернення українців з колишніх республік СРСР, за винятком Росії та Білорусі. В обміні населенням між Україною та Білоруссю протилежні потоки міграції приблизно однакові. До Росії, країн Заходу та Центральної Європи українців вибуває більше, ніж прибуває з цих держав.

Процес репатріації представників раніше депортованих народів триває вже понад десять років. Незалежна Україна як демократична держава визнала право депортованих народів на повернення до місць їх традиційного проживання. На сьогодні до нашої держави (переважно до АР Крим) повернулося понад 280 тис. кримських татар, німців, греків, болгар, вірмен. Прибуття такої кількості репатріантів протягом відносно короткого терміну загострило і без того існуючі проблеми житла, землі, працевлаштування, соціально-культурного обслуговування населення півострова, забезпечення поселень необхідною інфраструктурою. Причому Україна залишилася практично сам на сам з завданням прийому та облаштування раніше депортованих осіб, оскільки держави їх виходу, попри зроблені заяви, фактично не беруть участі у фінансуванні відповідних програм. Певні кошти (невеликі за обсягом) на вирішення проблем репатріантів надійшли лише від ряду міжнародних організацій (Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Міжнародний фонд «Відродження», Агентство з міжнародного розвитку Туреччини тощо). Актуальною залишається і політико-правова проблема – набуття громадянства України депортованими особами.

Серед репатріантів перше місце за чисельністю посідають кримські татари. Повернення кримськотатарського народу, починаючи з 1989 року, відбувалося стрімкими темпами, після 1992 року цей процес уповільнився, що насамперед було пов’язано з економічним спадом в Україні. Більшість раніше депортованих кримських татар повертались до України (в основному до Криму) з Узбекистану, Росії, Таджикистану, Казахстану та Киргизстану.

Сім’ї депортованих німців розселяються в східних та південних областях (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Кіровоградська) а також в Криму. Поряд з поверненням німців до України із східних регіонів колишнього СРСР відбувається їх еміграція до Німеччини, яка почалася ще за часів Радянського Союзу. Має місце також еміграція поляків, на початку 1990-х років з України виїхали кілька тисяч чехів та словаків, що проживали в Чорнобильській зоні.

Якщо етнічна структура внутрідержавних мігрантів в цілому відповідає розподілу населення за етнічною належністю, то серед прибулих з-за меж нашої держави в середині міжпереписного періоду українці становили менше 40%, а серед вибулих – менше 30%. 55,6% вибулих до держав колишнього СРСР складали етнічні росіяни. Потік прибуття вірмен та кримських татар в Україну формується в основному за рахунок колишніх радянських республік (в першу чергу відповідно Вірменії та Узбекістану), в той же час з України відбувається еміграція вірмен до Німеччини, Росії, США, Ізраїлю. Питома вага євреїв по всіх потоках обміну населенням з державами СНД та Балтії тривіальна, натомість представники цього етносу формували майже половину потоку вибуття за межі колишнього СРСР. Помітно вища, ніж в населенні України, і їх частка серед прибулих з-за меж колишнього Союзу, що є свідченням розвитку зворотної міграції. Інтенсивність вибуття за межі колишнього СРСР етнічних росіян вища, ніж українців.

Останніми роками еміграція до країн «нового зарубіжжя» поступово змінює своє етнічне забарвлення: питома вага євреїв зменшується, українців і росіян – зростає. Однак аналіз етнічних особливостей міграції ускладнений тим, що в другій половині 1990-х років серед мігрантів різко почала зростати питома вага осіб, які мають паспорт нового зразка з відсутньою графою “національність ”. Як наслідок, при підбитті підсумків розподілу мігрантів за національністю, все численнішою стає група осіб, чия національність не вказана.

Певний вплив на динаміку етнічної структури населення має також природне відтворення. Зокрема в сім’ях кримських татар, вірмен, циган, азербайджанців дітей більше, ніж, скажімо, в українських або російських сім’ях. Народжуваність серед українців загалом вища, ніж серед росіян, внаслідок більш сільського типу розселення титульного етносу. Не однаковим є і співвідношення представників різних вікових груп у структурі окремих народів, що відбивається на етнічній диференціації загальних коефіцієнтів природного руху. Так, значно вищий від середнього по Україні рівень старіння населення притаманний євреям (більшість єврейської молоді емігрувала або асимілювалася), в результаті чого показники природного приросту цієї етнічної групи набули від’ємного значення задовго до початку депопуляції усього населення держави. Серед дев’яти найчисельніших етносів найстарша вікова структура притаманна полякам та білорусам, піраміда цих етносів має надзвичайно вузьку основу, що є передумовою для подальшого стрімкого зменшення чисельності їх представників в Україні.

   
     
 
     
 
     
 
     

Рис. 9. Статевовікова структура найчисельніших етносів України, 2001 р.

Наймолодші з найбільших етносів держави – угорці, румуни і особливо кримські татари, серед останніх рівень демографічного навантаження особами віком старше працездатного становить лише 258 осіб. Однак звертає на себе увагу той факт, що статевовікова піраміда кримськотатарського етносу має помітно вужчу основу порівняно з пірамідами угорців та румун. Це є свідченням значного падіння народжуваності після репатріації: по-перше, переселення до регіону, де панують установки малодітності, прискорило демографічний перехід в середовищі кримських татар, по-друге, на рівень народжуваності впливає невирішеність численних проблем депортованих.

Таблиця 7.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Демографія

Дніпропетровська державна фінансова академія... Демографія...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Коротко про основне.

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

К 96 Кушнір І.О.
Демографія: Опорний конспект лекцій для студентів денної форми навчання, у галузі знань 0305 «Економіка та підприємництво», напрямів підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит», 6.030505 «Управління пер

Передмова
  На сьогоднішній день демографічна наука, яка вивчає структуру, чисельність, природне відтворення населення, а також причини і наслідки змін у населенні, займає важливе місце в систе

Передмова
  На сьогоднішній день демографічна наука, яка вивчає структуру, чисельність, природне відтворення населення, а також причини і наслідки змін у населенні, займає важливе місце в систе

Предмет та задачі демографії.
Демографія (др.грец. δήμος — народ та лат. graphe – письмо, описання) – наука, що вивчає склад і рух людності (населення) та закономірності його роз

Демографія як система демографічних наук.
Життя постійно вимагає поглиблення знань про процеси відтворення населення. Це, у свою чергу, викликає необхідність спеціалізації демографів: одні демографи займаються загальнотеоретичними питанням

Методи демографії.
Методи демографії поділяються на загальнонаукові і демографічні, що відображають специфіку відтворення населення як самооновлюваної сукупності людей, що визначається особливими якісно-кількі

Населення світу за регіонами
Регіон світу Кількість населення, млн. осіб (на середину року)

Список країн світу, відсортований за населенням на 2006-2009 роки
№ Країна Населення - Світ 6

Структура населення. Показники співвідношення статей. Вікові групи та контингенти. Статевовікові піраміди.
Структура населення відображає співвідношення різних угрупувань людства, зокрема: · чоловіків і жінок (статева структура), · дітей, дорослих і осіб пох

Структура населення деяких регіонів світу за статтю
Регіони Чол. млн. осіб Жінок млн. осіб Частка жінок, % На скільки млн. чоловіків більше(+) або менше(-) , ніж жінок

Структура зайнятості населення різних країн світу
Сфери зайнятості Найменш розвинені аграрні країни Країни, що розвиваються Країни високого потенціалу Країни середнього

Історія переписів населення у світі.
Потреба в обліку населення виникла у далекій давнині. Вона була пов’язана з політичними, господарськими і воєнними потребами стародавніх держав, яким потрібні були відомості про кількість населення

Переписи населення, їх і основні принципи проведення. Програма перепису населення, її основні розділи і питання.
Виходячи з того, що загальна мета проведення перепису населення у будь-якій країні світу однакова і полягає в отриманні даних про чисельність, склад і розміщення населенн

Секторах період
Рис. 3. Основні напрямки використання даних переписів населення Слід зазначити, що переписи населення, як правило, проводяться одночасно (або майже одночасно) з переписами житлово

Використання даних, отриманих за результатами переписів населення має кілька напрямків.
Переписи населення, насамперед, надають основну інформацію про чисельність та розміщення населення країни. Традиційно демографічні та соціальні

Всеукраїнський перепис населення 5 грудня 2001 року
В Україні, як і у більшості країн світу, переписи населення є обов’язковим елементом демографічної статистики. Таким чином отримують повну та детальну інформацію щодо різноманітних характеристик на

Для домогосподарств
№ Ознака Група № приміщення у межах лічильної дільниці К

Для осіб
№ Ознака Група № переписного відділу К № інструкторської

Показники вікової структури найчисленніших етнічних груп населення України, 2001 р.
  Питома вага в загальній чисельності населення осіб у віці, % Середній вік населення, років молодшому за працездатн

Співвідношення чоловіків і жінок в Україні за віковими групами за даними переписів населення, що відбулись у 1959-2001 рр.
  Припадає чоловіків на 1000 жінок відповідної вікової групи Міські поселення і сільська місцевість Міські поселення

Кількість населення в Україні у віці 100 років і більше
  Населення у віці 100 років і більше, осіб у тому числі у міських поселеннях у сільській місцевості

Рівень зайнятості населення працездатного віку в Україні станом на 5 грудня 2001 року
Групи населення Всі поселення Міські поселення Сільська місцевість Обидві статі 58,7

Види руху населення визначаються особливостями зміни чисельності та складу населення в країні в цілому і в окремих регіонах.
Таким чином у демографії виділяють: · природний рух населення – це результат процесів народження і смерті людей. Залежно від того, які проце

Природний рух населення.
Відтворення населення являє собою основну характерну властивість народонаселення, вивчення якого входить винятково в компетенцію демографії. У зв’язку з відтворенням населення поняття «народонаселе

Природний рух населення деяких країн світу на кінець ХХ – початок ХХІ ст. (на 1000 чоловік).
Країна Кількість народжених Кількість померлих Природний приріст Україна 9,1 15,2

Механічний рух населення.
Механічний рух населення (міграція) — процес зміни постійного місця мешкання індивідів або соціальних груп, що виражається в переміщенні в інший регіон, географічний район а

І. Внутрішні міграції відбуваються в межах окремих країн – характерним прикладом внутрішньої міграції є процес урбанізації.
Міське розселення — форма територіальної організації життя населення у вигляді міст, розвиток яких пов'язаний з розміщенням промислових підприємств, об'єктів будівництва, тр

Залежно від причин, що зумовлюють переселення, вирізняють кілька видів міграцій.
Економічна міграція (соціально-економічні причини). Соціально-економічними причинами є передовсім бідність і голод, що, в свою чергу, можуть бути викликані військовим

Політична міграція (опозиційне ставлення до політичного режиму).
Осіб, політичні погляди і переконання яких не збігаються з пануючими або дозволеними у країні, прийнято називати дисидентами. Наявність дисидентів свідчить про недемократичн

Міграційні процеси в Україні.
Внутрішні переміщення полягали у відпливі населення з сіл до міст і значно більше у переселенні селян з перенаселеної північної України і Лісостепу до Степу і на Кубань.

Розподіл жителів України за місцем народження, % (за переписами 1989 та 2001 рр.).
Країна народження Україна 86,2 88,9 Інші держави колишнього СРСР

Четверта хвиля
Четверта хвиля — так звана «заробітчанська» — розпочалася у 1990-х роках. Її головні причини — економічна скрута перехідного періоду в Україні. Деякі дослідники наголошують на умисному створенні бе

Західна діаспора
До західної української діаспори (понад 5 млн. осіб) слід додати також українців Холмщини, Перемишлянщини, Надсяння, Підляшшя, Пряшівщини, Мараморошчини та Сучавщини, свого часу відокремлених від с

Проблеми виживання людства у ХХІ ст.
Процес взаємодії суспільства і природи дійшов такої кількісної і якісної межі, коли виник феномен взаємодії всього людського суспільства зі всією природою планети. Науково-технічна революція призве

Причини деградації земель в різних регіонах світу
  Збезлісення Надексплуатація Перевипасання С/г діяльність Індустріалізація Весь

Тенденції відтворення населення у світі. Демографічне старіння населення.
Нерівномірне зростання населення в різних регіонах супроводжується інтенсивним процесом перерозподілу світового населення між ними. Частка населення економічно розвинених регіонів неухильно знижуєт

Які ж перебудови визначають успіх руху від відсталості до прогресу?
Прикладів радикальних економічних перетворень окремих держав на шляху розвитку цивілізації чимало. Економіка більшості сучасних економічно розвинутих країн перебувала свого часу на досить низькому

Співвідношення найважливіших показників якості життя в країнах різного типу, на кінець ХХ – початок ХХІ століття
Країни ВВП на душу населення, дол. Тривалість життя, рр. Частка людей, які мають освіту, % Весь світ

Демографічне поняття народжуваності. Фактори та показники народжуваності.
Прагнення визначити максимум народжуваності веде свій родовід від засновника демографії Дж. Граунта. Ще в 1682 р. він намагався визначити максимально можливий, говорячи сучасною мовою, загальний ко

Фактори народжуваності також можна поділити на
Ø геодеомографічні фактори – - статевовікова структура населення; - тривалість життя; - природний і механічний рух; - сімейний склад; - з

Загальний коефіцієнт народжуваності у 1985 – 2000-х pp.
Регіон Коефіцієнт народжуваності (у %) Весь світ 27,1 Африка 44,7

Репродуктивна поведінка: поняття та структура. Дослідження репродуктивного населення.
Під репродуктивною поведінкою розуміється система дій і відносин, які опосередковують народження певного числа дітей у сім'ї (а також поза шлюбом). Тобто виразом репродуктив

Проблеми репродуктивної поведінки в Україні.
За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'ярепродуктивне здоров'я – це стан повного фізичного, розумового і соціального благополуччя, а не просто відсутність

І. Соціально-економічні складові
Неефективність в українському суспільстві роботи на всіх рівнях щодо посилення ролі інституту родини та втрата історичних українських традицій щодо формування та збереження сім'ї, як основної склад

І. Соціально-економічні складові
Неефективність в українському суспільстві роботи на всіх рівнях щодо посилення ролі інституту родини та втрата історичних українських традицій щодо формування та збереження сім'ї, як основної склад

ІІІ. Якість надання медичних послуг
Функціонування системи, яка забезпечує наступність у наданні медичної допомоги жінкам та новонародженим, залежить від адекватного фінансування. Відсутність механізмів стабільного фінансового забезп

Демографічне поняття смертності. Середнє очкування протяжності життя.
Смерть – завершальна фаза індивідуального існування кожного організму. Неминучість смерті випливає із суперечливої сутності життя. Життя і смерть у живому організмі представляю

Причини росту смертності працездатного населення
· Рівень охорони здоров'я та якості початкової освіти. За цими критеріями (за винятком системи вищої освіти та професійного вдосконалення) Україна помітно відстає від розвинених держав з р

Вибірковий перелік професійних захворювань
№ Найменування хвороб Приблизний перелік виробництв та робіт, що виконуються на них Захворювання, які виник

Тенденції та фактори рівня смертності і середньої протяжності життя у світі.
У 2000 р. ВООЗ оцінила якість системи охорони здоров’я держав світу. Рейтинг показав, що якість медичної допомоги не завжди залежить від розмірів країни, чисельності населення і стану економ

Проблема старіння людства.
Максимальна тривалість життя – згідно з класичним визначенням, максимальна можлива тривалість життя представників певної групи організмів. Через важкість визначення на п

Проблема старіння населення в Україні
Процес старіння населення є результатом передусім зниження народжуваності та збереження її впродовж тривалого періоду на рівні, що не забезпечує навіть простого відтворення поколінь. В економічно р

Демографічна політика: визначення, методи ефективність. Сімейна політика.
Демографічна політика – це цілеспрямована діяльність державних органів і інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення, покликана зберігати

Історія демографічної політики.
Необхідність підтримувати певні пропорції між населенням, ресурсами і навколишнім середовищем завжди усвідомлювалася як важливе і складне управлінське завдання. Демографічна політика має давню істо

Історія демографічної політики.
Необхідність підтримувати певні пропорції між населенням, ресурсами і навколишнім середовищем завжди усвідомлювалася як важливе і складне управлінське завдання. Демографічна політика має давню істо

Доступ до послуг з репродуктивного та статевого здоров’я, включно з плануванням сім’ї
Всі країни повинні боротися, щоб зробити доступними послуги з репродуктивного здоров’я через загальну систему охорони здоров’я для всіх людей відповідного віку якнайшвидше, але не пізніше 2015 року

Концепція демографічної політики і основні напрямки регулювання демографічних процесів в Україні в сучасних умовах.
Проведений аналіз сучасної демографічної ситуації, а також її динаміки протягом останніх років свідчить про наявність в Україні поряд із соціально-економічними проблемами глибокої демографічної

Роль демографічного прогнозування у соціальному і економічному розвитку. Демографічні пронози ООН.
Демографічний прогноз — це обґрунтоване передбачення головних параметрів руху населення та майбутньої демографічної ситуації: чисельності, статевовікової, сімейної та інших

Прогнозоване зростання чисельності населення світу
Прогнози ООН (в тисячах) Роки Світ Африка Азія Європа Латинська Америка

Населення Євросоюзу в 2020 році. Прогноз Євростату
  Наявне населення Базовий прогноз Прогноз природного приросту (без урахування міграції) Прогноз з урахуванням підвище

Зміни чисельності населення України з початку ХХ ст. до 2009 року
Рік Населення, млн. чол.

І. Розвиток сімейно-шлюбних відносин в Україні.
Шлюб — історично зумовлена, санкціонована й регульована суспільством форма взаємин між чоловіком і жінкою, яка визначає їхні права і обов'язки одного щодо одного й щодо діте

ІІ. Демографічні перспективи України.
Основною причиною загострення демографічної кризи в Україні є зниження до критичного рівня народжуваності. Сучасний її стан такий, що забезпечується лише половина потрібного для відтворення

Народжуваність в Україні
Рік норадження Кількість дітей 657 200 389 200

ІІІ. Очікувані тенденції смертності.
Загальна захворюваність населення України значно збільшилась протягом 1990-х років. Якщо між двома (1979 і 1989 років) останніми переписами населення поширеність захворювань зросла на 16,3%,

Прогноз основних параметрів режиму смертності населення України до 2026 р.
  Коефіцієнт смертності немовлят, %  

ІV. Перспективи демографічного старіння.
Демографічне старіння зафіксовано в Україні у середині ХХ століття і є невід’ємною частиною її демографічного розвитку: за період між переписами 1959 та 2001 рр. частка осіб у віці 60 років і старш

Основні параметри демографічного прогнозу, тис. осіб на початок року
  Загальна чисельність населення  

V. Очікувані тенденції міграцій населення
Впродовж трансформаційного періоду міграційні процеси зазнали суттєвих змін. Внаслідок розпаду Радянського Союзу, поглиблення економічної кризи, зниження рівня життя населення значно знизився рівен

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги