Економічна міграція (соціально-економічні причини). Соціально-економічними причинами є передовсім бідність і голод, що, в свою чергу, можуть бути викликані військовими діями у країні проживання або участю країни у таких; природні лиха, екологічні катастрофи, в тому числі техногенного характеру тощо. Іншими соціально-економічними причинами можуть бути безробіття або неможливість знайти роботу за фахом (чи запрошення роботодавця на роботу в іншій державі). До соціально-економічних причин еміграції також належать труднощі або неможливість отримати (або продовжити) навчання, реалізувати свій творчий потенціал, вести або розширити бізнес у країні проживання тощо.
Саме тому економічну еміграцію також називають трудовою, тобто переселення людей з метою пошуку роботи або для здійснення трудової діяльності за контрактом. Міграція робочої сили — переміщення працездатного населення з одних населених пунктів в інші, пов'язане зі зміною місця проживання й праці. До міграції робочої сили відносяться як переміщення на постійне чи довготривале проживання, так і переїзди на відносно короткі терміни. Поняття міграції робочої сили включає також сезонну міграцію, яка покликана необхідністю додаткового залучення робочої сили в деякі сфери господарства в період сезонних робіт. Особливий характер має маятникова міграція, тобто регулярні переміщення робочої сили з одного населеного пункту в інший на роботу і з роботи.
Міжнародна міграція робочої сили — це переміщення осіб найманої праці між національними господарствами, що виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками всесвітнього господарства. Основні потоки робітників-мігрантів спрямовані до Західної Європи і США. У Західній Європі іноземних робітників і членів їхніх сімей — близько 14 млн. осіб, що становить від 5 до 25% усіх працюючих за наймом у розвинених західноєвропейських країнах. У Франції іноземці — це 80% усіх робітників-будівельників, у Бельгії — 50% шахтарів, у ФРН — 40% робітників автомобільних заводів.
Використання робочої сили в процесі праці передбачає її відтворення, яке перебуває у взаємозв'язку із відтворенням суспільного продукту. Процес відтворення робочої сили поділяється на окремі фази:
- фаза формування, яка характеризується природним відтворенням, тобто народженням людей та досягненням ними згодом працездатного віку та відновленням здатності до праці в працівників (для цього їм необхідні продукти харчування, одяг, житло, а також вся інфраструктура сучасного існування людини (транспорт, зв'язок, тощо); одержанням людьми освіти, спеціальності й певної трудової кваліфікації;
- фаза розподілу й перерозподілу робочої сили, яка характеризується розподілом її за видами робіт, родом діяльності, а також в організаціях, підприємствах, районах, регіонах країни. У системі ринкової економіки ця фаза забезпечується функціонуванням ринку праці. Перерозподіл робочої сили здійснюється у вигляді її руху відповідно до попиту і пропозиції на ринку праці;
- фаза використання, яка полягає у використанні економічно активного населення на підприємствах, в організаціях і в економіці загалом. На цій фазі основна проблема полягає в забезпеченні зайнятості населення і в ефективному використанні працівників.
Усі фази органічно пов'язані між собою. Розрізняють також:
· екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів в окремих регіонах та в країні загалом без зміни їхніх якісних характеристик;
· інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов'язане зі зміною їхньої якості. Це — зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних та розумових здібностей тощо. Екстенсивний та інтенсивний типи відтворення взаємно доповнюють один одного.