Смерть – завершальна фаза індивідуального існування кожного організму. Неминучість смерті випливає із суперечливої сутності життя. Життя і смерть у живому організмі представляють діалектичну єдність. Заперечення життя власне кажучи міститься в самому житті, так що життя міститься завжди у відношенні з своїм необхідним результатом – смертю.
У процесі життєдіяльності організму безупинно відбувається відмирання клітин; так само безупинно здійснюється відновлення структур, що відмирають. При порушенні погоджених процесів обміну в організмі, а також між організмом як цілим і середовищем настає смерть. Причиною смерті можуть бути:
- наростаючі старечі зміни;
- патологічний процес (хвороба);
- впливи зовнішнього середовища, що насильно обривають життя (нещасний випадок, вбивство).
Таким чином, смерть є завершальним етапом індивідуального розвитку.
Перші 1-4 хв. після припинення життєдіяльності організму – це так звана клінічна смерть, коли настає зупинка дихання і серця. Через 4-6 хв. після припинення серцевої діяльності і дихання виникає соціальна смерть, коли гинуть клітини кори головного мозку. І якщо в цей час оживити людину, вона залишиться розумово неповноцінною, в неї зникнуть набуті умовні рефлекси і не виникнуть нові.
Коли ж протягом 6-7 хв. людину не оживити, настає біологічна смерть, або просто смерть. Це вже остаточне припинення життєдіяльності організму у зв’язку з необоротним порушенням обміну речовин у клітинах.
Смертність населення — процес вимирання покоління. Це масовий процес, що складається з множини одиничних смертей, які настають у різному віці та визначають у своїй сукупності порядок вимирання реального або гіпотетичного покоління. У ХХ-ХХІ сторіччях показник смертності у цілому в усьому світі знижується, особливо це помітно у випадку країн, що розвиваються. Однак протягом останніх десятиріч у низькорозвинутих країнах світу він почав поволі зростати. У цих країнах загальний коефіцієнт смертності нерідко вищий, ніж у тих, що розвиваються.
Закон смертності Ґомпертца-Мейкгама (інколи просто Закон Ґомпертца) – статистичний розподіл, що описує смертність людини та більшості багатоплідних тварин. Згідно до закону Ґомпертца-Мейкгама, смертність є сумою незалежного від віку компонентну (член Мейкгама) та компоненту, залежного від віку (функція Ґомпертца), який експоненціально зростає з віком та описує старіння організму. В захищених середовищах, де зовнішні причини смерті усунені (у лабораторних умовах, в зоопарках або для людей в розвинених країнах), незалежний від віку компонент часто стає малим, і формула спрощується до функції Ґомпертца. Розподіл був отриманий та опублікований Актуарієм та математиком Бенджаміном Ґомпертцем в 1832 році.
Згідно закону Ґомпертца-Мейкгама, ймовірність смерті за фіксований короткий проміжок часу після досягнення віку x складає: p = a + bx,де x — вік, а p — відносна ймовірність смерті за певний проміжок часу, a і b — коефіцієнти.
Закон смертності Ґомпертца-Мейкгама найкраще описує динаміку людської смертності у діапазоні віку 30-80 років. В області більшого віку смертність не зростає так швидко, як передбачається цим законом смертності – явище, відоме як уповільнення смертності у пізньому віці.
Історично людська смертність до 1950-х років була здебільшого викликана незалежним від часу компонентом закону смертності (членом або параметром Мейкгама), тоді як залежний від віку компонент (функція Ґомпертца) майже не змінювався. Після 1950-х років картина змінилася, приводячи до зниження смертності в старшому віці і так званої «деректангулярізації» (згладжування) кривої виживання.
Смертність характеризують такі показники:
- загальні коефіцієнти смертності(тобто число померлих із розрахунку на 1000 осіб);
- віковий коефіцієнт смертності;
- показник дитячої смертностіз розрахунку на 1000 новонароджених тощо.
У ХХ столітті населення світу зростало найшвидше в порівнянні з усіма минулими епохами завдяки зменшенню смертності в багатьох країнах. Зменшення смертності пояснюється:
- прогресом медицини;
- значним збільшенням продуктивності сільського господарства, пов'язаного із зеленою революцією.
На межі ХХ-ХХІ століть смертність у світі становила 3,45%, в Африці —6,2%, Латинській Америці — 3,55%, Північній Америці – 1,81%, Азії — 3,48%, Європі — 1,72%, Океанії — 2,51%; у більш розвинених регіонах — 1,89%, менш розвинених — 3,9%.
Майже для всіх країн є характерною досить однорідна структура причин смертності:
- серцево-судинні захворювання. У доповіді Всесвітньої організації охорони здоров'я йдеться, про те, що найбільша кількість homo sapiens у світі йде з життя через захворювань серця і судин (29%);
- новоутворення, переважно злоякісні;
- нещасні випадки;
- хвороби органів дихання (переважно у дітей і людей похилого віку);
- хвороби органів травлення.
При цьому вірогідність смерті чоловіків у віці 15-60 років значно вища, ніж у жінок цієї ж вікової категорії. Особливо ця різниця відчутна в країнах Латинської Америки, Карибського басейну і Близького Сходу.
Взагалі аналізуючи середню тривалість життя людини можна бачити, що ця величина непостійна. Чим більш ранній етап розвитку людства, тим коротшою є середня тривалість життя.
Судячи з кістяків, близько 40% неандертальців вимирали у віці до 14 років; 15% – від 15 до 20 років і тільки 5% – у віці близько 40 років і більше. Рідко доживали до 50 років і люди кам’яного віку.
Протягом тисячоліть люди вимирали, не досягнувши старості: рання дитяча смертність, масові епідемії, голод, тяжкі умови життя скорочували тривалість життя.
Статистично встановлено, що середня тривалість життя жінок вище, ніж чоловіків. Це відзначалося й у минулому, але особливо помітним стало в останні десятиліття. Таке явище відзначається в більшості країн. У певній мірі це пояснюється соціальними факторами; особливостями праці чоловіків, великим травматизмом, шкідливими звичками (алкоголізм, куріння). Не заперечуючи значення цих факторів, слід зазначити, що тільки вони не можуть цілком пояснити наявні різниці в тривалості життя. Припускають, що причини цих різниць пов’язані з особливостями нейрогуморальної регуляції в організмі в жіночої статі, своєрідною захисною дією жіночих статевих гормонів.
Можливо, що наявність двох Х-хромосом у жінок забезпечує велику надійність генетичного апарата. Слід враховувати, що видова тривалість життя – це не одна загальна для всіх величина. Існує діапазон нормальної тривалості життя, люди у віці 120-130 років – це відносно невелика група довгожителів.
Особливо багато довгожителів в Абхазії і Аджарії (Грузія), в Азербайджані, на Північному Кавказі, у гірському Алтаї. Більш високі показники довголіття спостерігаються в сільській місцевості. Це вказує, що потенційна можливість довголіття виявляється неоднаково в різних умовах середовища (характер і умови праці, кліматичні умови).
Згідно з доповіддю ВООЗ, у країнах з низьким рівнем доходу основними причинами смерті є пневмонія, хвороби серця, діарея, ВІЛ/СНІД та інсульт. При цьому на країни Африки припадає 9 з 10 дитячих смертей від СНІДу в усьому світі, а також 9 з 10 випадків смертності дітей від малярії.
У країнах з високим рівнем доходу список основних причин смертності очолюють хвороби серця, за якими ідуть інсульт, рак легенів, пневмонія, бронхіт або астма.
Така ж тенденція спостерігається в країнах Східної Європи, де високий рівень смертності пов'язаний переважно з серцево-судинними захворюваннями. За спостереженням ВООЗ, впродовж останніх 10-15 років у Східній Європі спостерігається серйозний відкіт у сфері охорони здоров'я в цілому. Порівняно з Заходом, в Східній Європі смертність людей в результаті випадкового отруєння в 16 разів вища. Багато з випадків отруєння пов'язані з вживанням алкоголю.
Всесвітня організація охорони здоров`я застерігає, що рівень смертності в світі від захворювань, пов`язаних зі способом життя, до 2015 року може підвищитися удвічі, якщо не вжити усіх заходів щодо їх запобігання. Близько 17 млн. чоловік на рік передчасно йдуть з життя в результаті глобальної епідемії хронічних захворювань, що піддаються профілактиці. Це одна з основних причин смертності в сучасному світі. 36 млн. чоловік помруть від хронічних захворювань до 2015 року, половина з них – до настання 70-річного віку, якщо уряди не будуть вживати термінових заходів для зниження захворюваності.