Проблема старіння населення в Україні

Процес старіння населення є результатом передусім зниження народжуваності та збереження її впродовж тривалого періоду на рівні, що не забезпечує навіть простого відтворення поколінь. В економічно розвинених країнах до цього додається вплив зростання середньої тривалості життя населення. Істотною протидією старінню населення цих країн є міграція, оскільки приїжджає, в основному, молодь. В Україні ж, як і в більшості країн з перехідною економікою, міграція посилює вплив низької народжуваності, а помітного зростання середньої тривалості життя населення, особливо старшого віку, не спостерігається.

Нині питома вага осіб у віці 60 років і старше в загальній чисельності населення становить 21,4% і є однією з найвищих у світі. Якщо вікова піраміда міського населення характеризується більш-менш рівномірним розподілом допрацездатних, працездатних і післяпрацездатних контингентів, то у віковій піраміді сільського населення чітко виділяються 2 групи – покоління людей, які народилися у період короткочасного піднесення народжуваності середини 80-х рр., і покоління народжених у середині 30-х рр. Вища порівняно з міським населенням частка дітей серед селян дає підстави сподіватися на деяке омолодження сільського населення у майбутньому.

Рис. 25. Старіння населення України в 2001 році

Найбільш «старим» (частка осіб віком 60 років і старше в загальній кількості населення перевищує 24%) є населення Вінницької, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської областей.

До другої групи (частка складає 22,9-24 %) увійшли Донецька, Житомирська, Кіровоградська, Луганська та Хмельницька області.

До третьої групи (21,7-22,9 %) належать Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Тернопільська, Харківська області.

До четвертої групи віднесено Автономну Республіку Крим, Волинську, Івано-Франківську, Одеську, Миколаївську, Херсонську, Львівську, Чернівецьку області та м. Севастополь (рівень старіння складає 19,3-21,7%).

Найбільш «молодим» (частка старших осіб складає 15,5-19,3%) є населення Закарпатської, Рівненської областей та м. Києва. Але якщо демографічна молодість західних регіонів обумовлена відносно високою народжуваністю, то в Києві основним чинником є постійний міграційний приплив молоді.

Загалом перевищення кількості померлих над кількістю народжених характерно для багатьох країн світу. Зокрема, у 2001 р. в Європі депопуляцією було охоплено 17 країн, нульовий рівень природного приросту населення мали 5 країн. Багато країн перебувають на межі переходу до «нульового приросту». В Україні впродовж 90-х рр. спостерігалося перевищення смертності над народжуваністю.

Інтенсивність природного зменшення сільського населення значно вища, ніж міського. У 2001 р. при загальному природному зменшенні населення України на 7,6% у містах воно становило 6,5, а в селах – 9,8%. У містах більші масштаби природного скорочення характерні для чоловіків, а в селах – для жінок.

 

Рис. 26. Загальні коефіцієнти народжуваності та смертності населення, %

Загальна чисельність народжених зменшилася з 691,0 тис. у 1989 р. до 390,7 тис. у 2002 р. (у містах відповідно з 471,1 тис. до 248,9 тис., у селах – з 219,9 тис. до 141,8 тис.). Загальний коефіцієнт народжуваності знизився з 13,3% у 1989 р. до 8,1% у 2002 р. (у містах з 13,6% до 7,7, в селах – з 12,9% до 9,0).

Переважна більшість дітей (82,6% у 2001році) народжуються жінками віком до 30 років. Через зниження показників шлюбності населення і поширення незареєстрованих шлюбів (шлюбів де-факто) зростає частка дітей, народжених жінками, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. У 1989-2001 рр. вона зросла на 66,7% і становила 18%, причому, якщо в 1989-1992 рр. ця частка була вищою в селах, то з 1993 р. – у містах.

Сумарний коефіцієнт народжуваності (кількість дітей, народжених однією жінкою впродовж всього життя) зменшився з 1,9 в 1989 р. до 1,1 у 2001 р. (у т.ч. у міських поселеннях – з 1,8 до 0,9, тобто удвічі, у сільських – з 2,4 до 1,4). Більшість шлюбних пар обмежуються однією дитиною.

За сумарним коефіцієнтом народжуваності області України чітко розподіляються на 3 групи:

- східні – з найнижчими показниками (коефіцієнт – менше 1 дитини: Донецька, Луганська, Харківська, Дніпропетровська та Запорізька області);

- західні – з відносно високими показниками (1,3-1,6);

- інші області – з коефіцієнтом від 1 до 1,3.

Проте у західних областях рівень вичерпаної плідності помітно вищий, ніж в інших регіонах України і значно нижчий за межу простого відтворення населення (2,2-2,3). Лише в селах Волинської і Рівненської областей рівень народжуваності ще близький до зазначеної межі і становить 2-2,1. При цьому спостерігається майже зворотна залежність між сумарними коефіцієнтами народжуваності та показниками поширення абортів.

Рис. 27. Сумарний коефіцієнт народжуваності

Хоча з 2000 р. відбувся певний злам тенденцій смертності, кількість померлих у 2001 р. все ще вища, ніж у 1989. Вирішальний вплив на ці процеси здійснює динаміка смертності чоловіків (52,3% загальних змін), у т.ч. городян – 33,8% і селян – 18,5%. Вплив змін смертності жінок виявився значно меншим – 28,4%. Структурні зрушення, головним чином старіння населення, обумовили 19,3% загальних змін.

Аналіз впливу процесу урбанізації на динаміку кількості померлих свідчить про помітнішу роль коливань смертності міського населення (вони обумовили 50% загальних змін).

За причинами смерті структура смертності має такий вигляд:

- хвороби системи кровообігу;

- новоутворення;

- зовнішні причини;

- хвороби органів дихання.

Проте від кожної з цих причин населення України вмирає на кілька років раніше, ніж населення в економічно розвинених країнах.

Своєрідним індикатором адаптації населення до нових соціально-економічних умов буття є смертність від зовнішніх дій. Її показники збільшилися майже у півтора рази, у т.ч. від самогубств – на третину, а від убивств – на три чверті. Натомість спостерігається помітне зниження кількості летальних випадків, пов'язаних з транспортом – майже вдвічі, і пов'язаних з виробництвом – на три чверті. Передусім жертвами зовнішніх дій стають чоловіки (їхня смертність від зазначених причин майже вп'ятеро вища порівняно з жінками) та мешканці міських поселень.

Труднощі процесу адаптації відбилися і на зростанні так званої соціально детермінованої смертності, пов'язаної зі зловживанням алкоголю та тютюну, туберкульозом, ВІЛ\СНІДом та самогубствами. Динаміка повікової смертності певною мірою відбиває реакцію населення різних вікових груп на посилення тиску економічних, соціальних та інших негараздів, пов'язаних із трансформаційними перетвореннями.

Смертність немовлят впродовж другої половини 90-х рр. систематично зменшуючись, у 2001 р. була на 18% нижче, ніж у 1990 р. Основною причиною позитивних змін стало поліпшення охорони здоров'я дитинства.

Найгострішою демографічною проблемою України є неухильне і поки що неподолане зростання смертності населення працездатного віку. Протягом 1989-2001 рр. імовірність прожити повністю весь працездатний вік скоротилася з 81% до 74%, у т.ч. для чоловіків з 73% до 63%. Спостерігається майже подвійне зростання надлишкових смертей 40-річних чоловіків від нещасних випадків, отруєнь і травм, від хвороб системи кровообігу, органів дихання і травлення, які зазвичай асоціюються з фізіологічним старінням. Показники смертності цього контингенту є найрухливішими і саме вони визначають динаміку середньої тривалості життя населення.

Для України характерні істотні розбіжності смертності населення, за якими Реґіни країни можна об'єднати у три групи:

- до першої (з найсприятливішими показниками) належать Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька області та м. Київ.;

- друга група складається переважно з областей центральної частини України: Вінницької, Волинської, Житомирської, Запорізької, Київської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Харківської, Черкаської. Сюди ж належить також Автономна Республіка Крим. Для другої групи характерні середні показники смертності та тривалості життя населення;

- у більшості областей півдня і сходу України (третя група - Дніпропетровська, Донецька, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Херсонська, Чернігівська області) параметри режиму смертності є вкрай несприятливими. Тут середня очікувана тривалість життя при народженні на 1,47 року нижча, ніж загалом в Україні; відмінності цього показника за статтю найвідчутніші; а частка тих, хто доживає до старості – найменша. Крім того, у 6 областях третьої групи, за винятком Дніпропетровської та Одеської, зберігається тенденція до зниження тривалості життя при народженні.

Особливістю сучасної просторової динаміки тривалості життя в Україні є перерозподіл меж традиційних демографічних зон у широтному напрямку: поступове нівелювання відмінностей у напрямку «схід-захід» та їхнє збільшення у напрямку «північ-південь».

Слід зауважити, що умови життя літніх, особливо непрацюючих і непрацездатних людей у перехідний період в Україні погіршилися значно більшою мірою, ніж інших вікових контингентів, у зв'язку з чим може йтися про наявність елементів дискримінації за віком. Рух до реалізації принципу-заклику ООН про необхідність наближення до «суспільства для всіх поколінь» в Україні поки що не розпочався, хоча відомо, що виклик ХХІ століттю полягає в будівництві суспільства, яке розглядає людей похилого віку як невід'ємну частину його майбутнього і включає їх як важливих партнерів у будівництво майбутнього суспільства для всіх поколінь.

Рис. 28. Середня очікувана тривалість життя при народженні, років

 

 

Рис. 29. Коефіцієнти смертності немовлят, %

 

Рис. 30. Смертність населення, 2001