Проблема обліку в аналізі народжуваності поведінкових і структурних компонентів

Рівень народжуваності, який складення на тій або іншій території (країні, регіоні, континенті, земній кулі) в той або інший період часу і вимірюваний добре відомими в демографії показниками (загальний і сумарний коефіцієнти народжуваності, спеціальний коефіцієнт народжуваності і ін.), є функцією два змінних. Одна з них - це демографічна структура, тобто розподіл населення по статі , віку, шлюбному і сімейному стану.

Інша змінна - це репродуктивна поведінка, про яку йшла мова в попередньому параграфі і вираженням якої в демографії є середнє число дітей в сім'ї і середнє число дітей, народжене жінкою за все її життя.

В демографії прийнято розрізняти два основні підходи до виміру впливу репродуктивної поведінки на рівень народжуваності або, як ще прийнято говорити, ступені навмисного її обмеження. Ці підходи можуть бути названі нормативним і емпіричним.

Нормативний підхід веде своє походження від методів стандартизації демографічних коефіцієнтів, що мають на меті звільнити їх значення від впливу змін вікової структури або повікової інтенсивності демографічних процесів.

Суть методів стандартизації полягає в перерахунку повікових показників, наприклад народжуваності (але також і смертності, шлюбності і т.д.), по деякій віковій структурі, що приймається за стандарт (пряма стандартизація) або, навпаки, вікової структури по значеннях повікових демографічних коефіцієнтів (непряма стандартизація).

Емпіричний підхід: виходячи з реальної статистики або спеціальних обстежень народжуваності, як би реконструює, відновлює природну народжуваність або, кажучи точніше, плодючість. У цьому полягає внутрішньо властива емпіричному підходу соціологічність, його відзнака від нормативного і т.д.[1-4].