Аналіз вибухонебезпечних властивостей речовини, що обертається в технологічному процесі.

До переліку основних технологічних процесів, пов'язаних з використанням небезпечних речовин на підприємстві «Ренет» відносяться:

• виробництво холоду з використанням аміаку в якості холодильного агента;

• виробництво тепла з використанням природного газу у котельні;

• дезінфекція тари, обладнання та приміщень з використанням азотної кислоти, їдко­го натрію та вапна.

· визначення жирності молока використовують у лабораторії сірчану кислоту.

До умов приймання, зберігання та використовування небезпечних речовин можна віднести:

Аміак масою 1 т знаходиться та використовується в обладнанні АХУ. Приймання вико­нується з цистерни .

Природний газ подається з міської газової мережі до парових котлів ДКВР 2,5 (2 од) та суш­ки через ГРП. Всього використовується не більше 200м³. Накопичення природного газу не здій­снюється.

Азотна кислота завозиться на склад у дрібній тарі. Кількість одноразового завозу не більше 200 кг. Кислота використовується для дезінфекції обладнання.

Їдкий натрій завозиться на склад у дрібній тарі у сухому вигляді. Кількість одноразового заво­зу не більше 1000 кг. Луги використовуються для дезінфекції тари.

Хлорне вапно завозиться на склад у дрібній тарі у сухому вигляді. Кількість одноразового завозу не більше 1000 кг. Луги використовуються для дезінфекції тари.

 

Аміак — безбарвний газ з характерним різким запахом і їдким смаком. Він майже у два рази легший від повітря. При —33,35°С і звичайному тиску аміак скраплюється в безбарвну рідину, а при —77,75°С замерзає, перетворюючись у безбарвну кристалічну масу. Його зберігають і транспортують у рідкому стані в стальних балонах під тиском 6—7 атм.

У воді аміак розчиняється дуже добре: при 0°С і звичайному тиску в 1 об'ємі води розчиняється близько 1200 об'ємів NH3, а при 20°С — 700 об'ємів. Концентрований розчин містить 25% NH3 і має густину 0,91 г/см3. Розчин аміаку у воді називають аміачною водою або нашатирним спиртом. Звичайний медичний нашатирний спирт містить 10%: NH3. При нагріванні розчину аміак легко випаровується.

Молекули аміаку утворюються за допомогою ковалентних зв'язків. Електронна і структурна формули молекули аміаку.

Суха суміш аміаку з повітрям /4:3/ здатна вибухнути. Добре розчинається у воді. Межа допустимої концентрації в повітрі: в населених пунктах середньодобова - 0,0002 мг/л, в працюючій зоні - 0,02 мг/л. Вражаюча концентрація при 6-ти годинній експозиції -0,21 мг/л, смертельна при 30-ти хвилинній експозиції 7 мг/ л.

Використовується в технологічних лініях в рідкому стані під тиском 12 атм. При виході в атмосферу димить. Легше повітря.

Аміак - пальний газ, горить при наявності постійного джерела вогню, при нагріванні виділяє спалахуючи пари. В порожніх ємностях утворюється вибухово небезпечна суміш.

Аміак при атмосферному тиску i температурі вище мiнус 33 оС являє собою безбарвний газ з характерним запахом i їдким смаком.

Граничнi санiтарнi норми наявностi амiаку в повiтрi, мт/м3.

• у виробничих примiщеннях 20

• порiг сприйняття нюхом 35

• концентрацiя пари, що дратуе горло 300

• концентрацiя пари, що дратуе очi 500

• яка викликас кашель 1200

• максимально припустима концентрацiя пари 70

• шкiдлива дiя при тривалому перебуваннi 100

• максимально припустима концентрацiя при 200 - 350

• смертельний результат при впливi на протязi 1500-2700

0,5-1,0 години

Амiак зрiджений перевозиться пiд тиском, при виходi в атмосферу - димить. Амiак добре розчиняється (поглинається) водою, утворює амiачну воду, проводить електричний струм.

Амiак має вибухонебезпечнi властивостi. При концентрацй у повiтрi понад 11 % i наявностi вiдкритого полум’я починається його горiння.

У повiтрi пара амiаку горить погано (жовтим полум’ям), у киснi - добре з зеленуватим полум ‘ям. Вибухонебезпечнi концентрацй знаходяться в межах 15-28 %(об.). При Нагрiваннi сумiшi з повiтрям до 1000С концентрацiйнi межi розширюються, а найбiльше реакцiйно здатною є концентрацiя 21%(об.). При цiй концентрацi максимальний тиск вибуху складає 588 кПа. Температура запалення 651 °С.

Однак аміак є отруйним ядушливим газом (за нормальних умов) з різко вираженою запальною дією. Тому при експлуатації холодильного обладнання з використанням аміаку потрібно враховувати його токсичні, вибухонебезпечні властивості, вживати заходи безпеки при його використаннi.

В високих концентраціях аміак збуджує центральну нервову систему, викликає сильний кашель, задуха. Пари діють сильно, роздратовуючи слизисту оболонку i шкіряне покриття. В разі попадання аміаку на шкіру виникає обмороження. При сильному отруєнні смерть виникає через декілька годин або ж через декілька діб в разі отруєння гортані та легенів.

Небезпека технологічної речовини.

Основнi фiзiологiчнi дії аміаку на організм людини наступні: при вдиханнi пари з’являється кашель, печіння в гортані, сиплість чи втрата голосу, набрякання слизуватих оболонок, явища бронхіту, хрипи в легенях.

Наслiдком отруйно дiї є:

• змiна тиску кровi;

• дi на судинно-руховий центр i серцевий м’яз;

• змiна слизуватих оболонок шлунка;

• порушення i змiна нервово системи.

Найбiлъш серйозним ускладненням може бути раптова зупинка подиху у фазi видиху (рiдше вдиху).

При влученнi в струмiнь газу (при аварiях) спостерiгасться червонiсть i набрякання шкiри, мiхури на нiй. При влученнi на шкiру рiдкий i газоподiбний амiак у великих концентрацiях викликас появу донгонезагойних термохiмiчних опiкiв, а у важких випадках - виразок.

Вдихання амiаку у великих концентрацiях викликас загальне порушення, судороги, набряк легень i смерть. При гострих отрусннях з’являється роздратування носоглотки, бронхiв, ядуха, блювота.

Небезпеки вшiикнення вибуху усерединi технологiчного обла днання:

Можливiсть утворення вибухонебезпечних сумiшей амiаку з повiтрям усерединi обладнання: випарникiв, лiнiйних ресиверiв, конденсаторiв, масловiддiльникiв, враховуючи особливостi технологiчного процесу холодоутворення АХУ — малоймовiрна, оскiльки вiдсутнiй кисень для пiдтримання горiння та iнiцiююче джерело запалення. Розрахунки значень енергетичних показникiв небезпеки у цьому випадку проводити не доцiльно.

Приро́дний газ — суміш газів, що утворилася в надрах землі при анаеробному розкладанні органічних речовин.

Сірчана кислота завозиться у тарі по 20 літрів, яка зберігається у спеціальному обладнаному складі, використовується в малій кількості

Природний газ є корисною копалиною. Часто є побічним газом при видобутку нафти. Природний газ у пластових умовах (умовах залягання в земних надрах) знаходиться в газовому стані у вигляді окремих скупчень (газові поклади) або у вигляді газової шапки нафтогазових родовищ — це вільний газ, або в розчиненому стані в нафті або воді (у пластових умовах), а в стандартних умовах (0,101325 Мпа і 20 °C) — тільки в газовому стані. Також природний газ може знаходитися у вигляді газогідратів.

Основну частину природного газу складає метан (CH4) — до 98 %. До складу природного газу можуть також входити більш важкі вуглеводні: етан (C2H6), пропан (C3H8), бутан (C4H10)

— гомологи метану, а також інші невуглеводні речовини: водень (H2), сірководень (H2S), диоксид вуглецю (CO2), азот (N2), гелій (Не2).

Природний газ не має кольору і запаху. Щоб можна було визначити витік по запаху, до нього перед подачею споживачам додають одорант — речовину з різким специфічним запахом. Як одорант може використовуватись етилмеркаптан — C2H5SH або суміш природних меркаптанів — СПМ (C2H3P). У магістральних газопроводах транспортується неодоризований газ, оскільки одорант належить до агресивних речовин, що спричиняють корозію стінок труб.

Фізико-хімічні властивості, параметри яких характеризують газ (газоконденсат) за умов пластових тисків і температури:

густина, в’язкість, вологовміст, розчинність, зворотна конденсація, критична температура і тиск, об'ємний коефіцієнт, коефіцієнт стисливості та ін.

Фізичні властивості

Орієнтовні фізичні характеристики:

Густина: ρ = 0,7 г/м³ (сухий газоподібний) або 400 кг/м³ рідкий

Температура займання: t = 650 °C

Теплота згоряння: 16 — 34 МДж/м³ (для газоподібного)

Октанове число при використанні на двигунах згоряння: 120 — 130

Отруйні властивості природного газу

Докладніше у статті: Отруйні властивості природного газу.

Природний газ створює отруйну дію на організм людини. В атмосферному повітрі населених пунктів, у повітрі робочої зони і у воді водоймищ санітарно-побутового водокористування встановлюються гранично допустимі концентрації шкідливих речовин, які затверджуються Міністерством охорони здоров'я України.

Природний газ широко використовується в хімічній промисловості як вихідна сировина . Також використовується як пальне, для опалення житлових будинків, паливо для машин, електростанцій і ін.

Азотна кислота (нітратна к-та) HNO3 — сильна одноосновна кислота. Безколірна димуча рідина з характерним запахом; 1° кип. 86°, пит. в. 1,5129, легко розкладається, забарвлюючись у жовтий колір. Розчиняється у воді в усіх співвідношеннях, утворюючи азеотропну суміш. Концентрована А. к. — сильний окислювач: окислює сірку (до H2SO4), фосфор (до фосфорної к-ти), руйнує органічні речовини. Взаємодіючи з металами (крім золота та деяких інших), А. к. утворює солі — нітрати. Алюміній, залізо, хром реагують з розбавленою А. к. і не взаємодіють з концентрованою внаслідок утворення окисної плівки на їх поверхні. А. к. взаємодіє з багатьма органіч. сполуками, утворюючи нітросполуки (азотування). В промисловості А. к. виготовляють каталітичним окисленням аміаку киснем повітря (метод І. І. Андрєєва) при 700—900°, каталізатор — платинова сітка. А. к. використовують у виробн. добрив, вибухових речовин, целулоїду і фотокіноплівки, штучного шовку, органіч. барвників, лікувальних препарати).

Їдкий натрій. Їдкий натрій - біла, непрозора, дуже гігроскопічна речовина. Сильний луг. Значення pH 1%-го водного розчину становить 13. Як тверда речовина, так і концентровані її розчини викликають дуже сильні опіки шкіри. Попадання лугу в очі може призвести до їх важких захворювань і навіть до втрати зору. Працівник, який працює з їдким натром, повинен мати захисні щитки, гумові кислото- і лугостійкі рукавиці, бавовняний спецодяг, прогумований фартух і гумове взуття. У разі попадання розчину їдкого натру на одяг його слід промити водою, а потім нейтралізувати 1%-м розчином оцтової кислоти і знову промити водою.

Азо́тна кислота́ (Нітра́тна кислота), HNO3, отримується при окисленні аміаку або реакції сірчаної кислоти з нітратом калію. Висококорозійна кислота, реагує з більшістю металів, сильний окислюючий агент. Використовується для нітрації та одержання ефірів органічних сполук, при виробництві сірчаної кислоти, нітратів, вибухових речовин, пластмас, барвників.Зміст [сховати]

Нітратна кислота являє собою безбарвну рідину з їдким запахом. Густина її 1,53 г/см3. Кипить при 86°С, замерзає при — 41°С. На повітрі HNO3 «димить» внаслідок притягання її парами вологого повітря і утворення дрібненьких крапельок туману. Нітратна кислота нестійка і вже під впливом сонячного світла поступово розкладається.

При нагріванні розклад її значно прискорюється. Утворюваний діоксид азоту розчиняється в HNO3 і надає їй жовтуватого кольору. У водних розчинах нітратна кислота значно стійкіша. З водою HNO3 змішується в будь-яких співвідношеннях. Нітратна кислота належить до сильних кислот, у водних розчинах вона практично повністю дисоціює:

У продаж нітратна кислота звичайно поступає у вигляді 68%-ного розчину з густиною 1,4 г/см3.

Нітратна кислота — дуже сильний окисник. Ступінь відновлення HNO3 залежить від її концентрації і активності відновника. Концентрована HNO3 відновлюється до NO2, а розведена — звичайно до NO. Нітратна кислота взаємодіє майже зі всіма металами, за винятком золота, платини і деяких інших. Так, при дії концентрованої нітратної кислоти на мідь утворюється нітрат міді, діоксид азоту і вода.

При взаємодії нітратної кислоти з ще активнішими металами вона може відновлюватися навіть до аміаку.

Розведена нітратна кислота легко реагує з алюмінієм і залізом, а концентрована без нагрівання з ними не реагує. Це пояснюється тим, що під дією концентрованої HNO3 на поверхні цих металів утворюється міцний, нерозчинний в HNO3 шар оксиду, який ізолює метал від кислоти і тим запобігає його руйнуванню. Завдяки цьому концентровану нітратну кислоту можна зберігати і транспортувати в алюмінієвій і залізній тарі.

Нітратна кислота легко окиснює не тільки метали, а й неметали. Наприклад, вона легко при нагріванні окиснює сірку і фосфор до сульфатної і фосфатної кислот.

Деякі речовини можуть запалюватись нітратною кислотою і горіти в ній. Так, коли кусочок розжареного вугілля вкинути в концентровану HNO3, він буде горіти у ній яскравим полум'ям, а скипідар спалахує при дотику з нею. Тому концентрована кислота в пожежному відношенні дуже небезпечна.

У сучасній хімічній промисловості нітратну кислоту добувають шляхом каталітичного окиснення аміаку до монооксиду азоту з наступним окисненням NO киснем повітря до діоксиду (гемітетраоксиду) азоту і поглинанням останнього водою.

Нітратна кислота є одним з найважливіших продуктів хімічної промисловості. Вона виробляється у дуже великих кількостях, використовується для виробництва азотних добрив, у кольоровій металургії для розділення металів, а також хімічній промисловості для виробництва пластмас, штучного волокна, органічних барвників, лікувальних речовин тощо.

Хлорне вапно — білий сухий порошок з різким запахом хлору. Діючим компонентом хлорного вапна є вільний актив¬ний хлор. Випускається в заводських умовах шляхом пропускання газоподібного хлору через негашене вапно. Містить 25, 32 або 35 % активного хлору. Сухе хлорне вапно частково розчиняється у воді, утворюючи в ній суспензії. Воно розкладається на сонці, повітрі та під впливом вологи, втрачаючи хлор. Хлорне вапно, що містить менше ніж 15 % активного хлору, для дезинфекції непридатне. Тому зберігати хлорне вапно необхідно в сухих, темних, прохолодних місцях. Навіть при правильному зберіганні втрата активного хлору становить 1—3 % на місяць. Тому кожних 3 міс в ньому необхідно визначати вміст активного хлору.

За своїми бактерицидними властивостями хлорне вапно належить до надійних дезинфікуючих засобів. Воно знищує не лише вегетативні, але й спорові форми патогенних мікробів.

Сухе хлорне вапно застосовують для приготування роз-чинів-сумішей 10 % або 20 % концентрації, а також для дезинфекції виділень (випорожнення, харкотиння, гній тощо) і залишків їжі при різних інфекційних захворюваннях.

Розчини-суміші застосовують у формі 10 % або 20 % водного розведення хлорного вапна. Ці розчини дістали назву хлорновапняного молока.

Приготування концентрованого освітленого 10 % розчину хлорного вапна.

Для приготування розчину треба мати:

1) 1 кг сухого хлорного вапна;

2) 9 л води; посуд з покришкою місткістю не менше ніж 10 л (дерев'яний, скляний, пластмасовий, емальований);

3) дерев'яну паличку для розмі¬шування;

4) пляшки з темного скла з корками.

Готують розчин так: 1 кг сухого хлорного вапна розводять у 9 л води. Воду доливають до вапна невеликими порціями, розмішуючи дерев'яною паличкою. Посуд з розчином залишають у темному місці на 1 добу. Протягом перших годин розчин кілька разів розмішують дерев'яною паличкою. Потім зливають освітлений розчин на кілька шарів марлі (осад залишають на дні посуду), розливають його в пляшки з темного скла і закривають корками. На пляшки наклеюють етикетки із зазначенням назви розчину, його кон¬центрації, дати виготовлення.

Зберігають розчин у спеціально відведеному темному прохолодному місці протягом 5 — 7 днів.

Хлорно-вапняне молоко 10 % або 20 % концентрації застосовують для приготування робочих розчинів хлорного вапна необхідної концентрації шляхом розведення водою, а також для знезаражування рідких виділень хворих, стін і підлоги дуже забруднених нежилих приміщень.

Робочі розчини хлорного вапна концентрації 0,2—0,5 %, 1—3—5 % широко використовують для дезинфекції приміщень, обладнання, інструментів, білизни тощо. Для приготування робочих розчинів концентрований 10 % розчин хлорного вапна безпосередньо перед застосуванням розводять відповідною кількістю води.

Найбільш розповсюдженим холодильним агентом на промислових холодильних установках є аміак, що має велику холодопродуктивність i відносно дешевий.

Сірчана кислота H2SO4. знаходиться у рідкому стані. Сполука до складу якої входить атом водню, здатна замінюватись атомами металів, в наслідок цього утворюють солі. Класифікується за за рівнем категорії кисневі, або кисневмісні, двоосновна, сильно електролітна, сильно окисна. Киснева сполукає гідратами (продукти сполучені з водою) оксидів неметалів, а такох оксидів деяких металів у вищих ступеннях окислення наявність атомів водню в кислотних залишках позначається словом гідро або гідроген з відповідним префіксом.