Фахівці виділяють три періоди формування системи озеленення, які принципово розділяються підходом до вирішення цього завдання.
Перший з них почався з появою міст, а закінчився в ХІХ ст. Системи зелених насаджень цього періоду мали правильні геометричні форми (кільцеві, концентричні та ін.).
Другий період формування системи зелених насаджень пов’язаний з виникненням великих промислових центрів і зародженням агломерацій (кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.). Нові планувальні рішення міст зажадали розробки систем озеленених насаджень у вигляді зелених поясів, зелених клинів, діаметрів та ін. Для цього періоду характерним є пошук оптимального співвідношення забудованої й озелененої території. Звертається увага на санітарно-гігієнічну, естетичну, рекреаційну роль зелених насаджень. У схеми генеральних планів міст починають включатися приміські зелені масиви.
Третій період (друга половина ХХст.) відрізняється від попередніх комплексним підходом до проектування міста й прилеглої до нього території.
На формування системи зелених насаджень впливають відношення забудованих і відкритих міських територій; питома вага існуючих зелених насаджень, їх якість і місце в планувальній структурі міста; величина і дрібність окремих зелених ділянок; їх функціональна роль; ландшафтні особливості, транспортна й пішохідна доступність.
Важливе значення приділяється природно-кліматичним, санітарно-гігієнічним, ландшафтно-екологічним, фізико-географічним та іншим факторам. На формування і розвиток міських зелених насаджень впливають природні особливості данного району: клімат, рельєф, існуюча рослинність, ґрунт, наявність водойм, геологічні й гідрологічні умови. Важливе значення мають радіаційний, температурний, вітровий режими, кількість атмосферних опадів, швидкість і напрямок вітру. У кожному конкретному випадку ступінь впливу різних факторів на прийоми озеленення різний. Особливе значення при цьому приділяється комплексній оцінці існуючого стану природного середовища.
Залежно від містобудівних і природних умов система озеленення міста може бути у вигляді рівномірно розкиданих по території міста зелених «плям»; декількох великих зелених масивів; водно-зеленого діаметра (система парків, бульварів, відкритих просторів уздовж ріки, що перетинає місто); однієї чи декількох смуг зелених насаджень, що простягаються уздовж забудови; озеленених територій, що оточують окремі міські райони.
Система зелених насаджень міста повинна забезпечувати відносно рівномірне розміщення насаджень на сельбищних територіях, у житлових районах і мікрорайонах, у громадських і культурних центрах, у промислових і санітарно-захисних зонах.