Садова архітектура Німеччини, Англії, Франції, Росії багато в чому зазнала італійський вплив.
Садово-паркове мистецтво Франції асоціюється з ім’ям ландшафтного архітектора XVII ст. Л. Ленотра (1613-1700 рр.) (Версаль та ін.).
Основними положеннями творчості Ленотра є:
- в основі рішення лежить підпорядкування деталей цілому;
- застосовуються довгі й широкі перспективи (на відміну від корот
ких перспектив у садах італійського Відродження);
- будуються невисокі сходи з широкими сходами й парапетами;
- декоративні водойми вирішуються головним чином гладкими по
верхнями (без гучних водойм італійського бароко);
- широко застосовуються рослини в діжках.
Наприкінці XVIII ст. регулярні прийоми планування садів почали зазнавати критики в зв’язку із значним зміненням природного середовища. У цей період у садово-парковому мистецтві з’являється пейзажний стиль.
Об'єкти садово-паркового мистецтва Франції XVI—ХVІІст. були в основному двох типів: великі парки мисливських замків і палаців та невеликі сади біля будинків. Регулярна планувальна композиція парків створювалась за такими принципами: пропорційність, чіткість, композиції , сувора ієрархія головного і другорядного. Будівничі парків цього періоду намагались максимально розкрити простір, що було передумовою створення великих рівнинних парків. До характерних прийомів композиції також відносять порушення симетрії у внутрішніх деталях партерів і боскетів, застосування суцільних масивів рослинності, боскетів, великих узорчастих партерів, лабіринтів, обводнення парків за допомогою каналів. Скульптура як елемент композиції використовувалася мало. Високого рівня досягли топіарне і трельяжне мистецтво (рис. 25-27.).
Основоположником ландшафтних (пейзажних) парків Англії був В. Кент. Основою пейзажного парку стає наслідування натуральній природі. На зміну лінійним посадкам приходять групові, з’являються галявини, галявини вільних обрисів, водойми в звивистих берегах, криволінійні доріжки. У той же час у парках розміщуються павільйони, альтанки, трельяжі, іноді влаштовують фонтани.
Значний вплив на паркове будівництво Англії цього періоду зробив Х. Рентон (1752-1817 рр.). Характерною рисою його парків є великі простори, відведені під газони, з одиничними розкиданими деревами. Характерною рисою англійського ландшафтного парку і тепер залишаються смарагдові газони і пишно розкинуті липи, дуби і в’язи.
Творчість англійських архітекторів вплинула на розвиток паркового ландшафту багатьох європейських країн, особливо Німеччини.
Англійський вплив зазнала і Франція. Приклади тому Малий Тріанон у Версалі, парк Монсо і сад Богатель в районі Булонського лісу в Парижі.