Каркас проектують, як правило, збірним залізобетонним, Розрізка рам залізобетонного каркасу на збірні елементи здійснюється у відповідності з розрахунковою схемою. Для рамного каркасу використовують розрізку на Г-, Т-, Н-подібні площинні або просторові елементи, що дозволяє забезпечити заводське виготовлення вузлів рам і стиковку збірних елементів у зонах нульових згинаючих моментів. Така розрізка має серйозні статичні переваги, але вона не є технологічна у зв’язку з тим, що для виготовлення такого каркасу необхідні форми складної конфігурації і великі виробничі площі.
Для в’язевого каркасу використовують розрізку на прямолінійні елементи з відсіканням ригеля від стійки у вузлі рами, тому що при сприйнятті горизонтальних навантажень діафрагмами жорсткості з’єднання ригеля зі стійкою може бути шарнірним. На практиці в цьому з’єднанні виникає часткове защемлення ригеля в колоні у зв’язку з необхідністю використання стальних в’язів, що забезпечують монтажну стійкість ригеля. В’язева система дає можливість уніфікувати ригелі за висотою будівлі і з’єднань ригелів з колонами.
При в’язевому каркасі розрізку колон по висоті виконують на висоті 0,7 м над рівнем підлоги. Для з'єднання колони з ригелем в ній передбачають «потайні» консолі, які закладними деталями зварюються з опорними частинами ригелів. Поперечний переріз ригеля – тавр з поличкою в стиснутій зоні для спирання настилів перекриттів, що забезпечує зменшення конструктивної висоти перекриття. Висота ребра приймається рівною висоті панелі перекриття. Стик колон по висоті – жорсткий. Стикування здійснюється через центруючи стальну прокладку зі зварюванням випусків кутових стержнів поздовжньої арматури колон з наступним обетонуванням самого стику.