Вибірка із номенклатури стінових фундаментних блоків стрічкових фундаментів
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Для забезпечення рівномірної передачі навантажень на ґрунт фундаментні плити установлюють безперервними стрічками із зазором 20 мм. Ділянки фундаментних плит довжиною менше ніж 1200 мм виконують із монолітного залізобетону. Стрічкові фундаменти можуть бути переривчастими, якщо фундаментні плити установлюють із зазорами, розміри яких визначають на основі розрахунків залежно від несучої здатності ґрунтів і величини навантажень на фундаменти (Рис. 9).
|
|
|
Для виходу із підвалу проектують приямки шириною 1000…1200 мм паралельно зовнішній стіні підвалу. Конструкція приямків складається із стінок мурованих із суцільної цегли марки 75 товщиною 250...380 мм або з монолітного залізобетону товщиною 300 мм із обов’язковим влаштуванням козирку для захисту від атмосферних опадів. Такі стіни обмежують приямок із трьох або чотирьох боків та виходять вище рівня вимощення на 150 мм. Сходи для входу до підземної частини влаштовують із використанням окремих східців, які спирають на цегляні або монолітні бетонні поздовжні стіни приямка (на їх обріз шириною 130 мм) або бетонні монолітні по ґрунту. Зовнішні поздовжні та поперечні стіни приямка спирають на стінові фундаментні бетонні блоки, підошва яких повинна бути не нижче рівня підошви фундаментних плит будівлі. Зовнішні поверхні стін входу до підвалу захищають вертикальною обмазочною гідроізоляцією, а відкриті поверхні стін штукатурять цементно-піщаним розчином і захищають фартухом із оцинкованих листів. Нижня площадка входу до підвалу складається із бетонної плити товщиною 60…80 мм, шару щебеню 100 мм по ґрунту. На плиті влаштовують цементно-піщану стяжку товщиною не менше 20 мм із похилом 1,5%, який забезпечує відведення води до труби, з’єднаної із зливовою каналізацією. Конструктивне рішення приямків для організації входу до підвалу наведено на рис. 10.
Під ліфтовою шахтою проектують монолітну залізобетонну фундаментну плиту товщиною 300…600 мм із розмірами у плані на 300 мм більшими від зовнішніх розмірів шахти ліфта. На ділянці стикування цієї плити з стрічковими монолітними фундаментами під внутрішніми несучими стінами, для запобігання передачі динамічних навантажень на несучі стіни будинку, влаштовують деформаційний шов на всю висоту суміжних фундаментів.
Для стінових огороджень підвальних поверхів панельних будинків використовують бетонні цокольні панелі або стінові фундаментні бетонні блоки.
3.2. Цокольні панелі під зовнішніми стінами проектують тришаровими товщиною 300 мм або одношаровими залізобетонними товщиною 160 мм або 180 мм, до яких закріплюють шар утеплювача на висоту 1000 мм нижче від рівня спланованої поверхні ґрунту по периметру будинку. Висота цокольних панелей дорівнює висоті підземних поверхів. Товщина внутрішніх цокольних панелей така ж як і внутрішніх несучих стін. У цокольних панелях під внутрішніми стінами передбачають прорізи, для наскрізного проходу по підвалу, пропуску інженерних комунікацій і зменшення витрат бетону.
Цокольні панелі установлюють по шару цементно-піщаного розчину на збірні залізобетонні фундаментні плити так, щоб їх стики не співпадали. Між собою цокольні панелі з’єднують зварюванням арматурних випусків або з’єднанням випусків петель у двох рівнях за висотою, а стики заповнюють бетоном того ж класу, що й цокольні панелі. Горизонтальні стики цокольних тришарових панелей з панелями зовнішніх стін першого поверху виконують шляхом влаштування водозахисного зуба висотою не менше 60 мм.
При використанні стінових фундаментних блоків їх укладають рядами по шару цементно-піщаного розчину з перев’язкою всіх вертикальних швів, а у кутах підземних поверхів та в місцях примикання внутрішніх і зовнішніх стін із напусткою, яка повинна бути не менше 300 мм. Прорізи в стінах підземних поверхів із бетонних блоків для наскрізного проходу та пропуску необхідних комунікацій передбачають шириною не більше 600 мм і підсилюють арматурними сітками, які укладають в горизонтальні шви. При необхідності збільшення ширини прорізів проектують ділянки із монолітного залізобетону – монолітні залізобетонні перемички.
Рис. 10. Приямок для організації зовнішнього входу до підвалу:
1 – цегляні стіни приямку; 2 – стіна підвалу; 3 – залізобетонні східці; 4 – вимощення; 5 – фартух із оцинкованого листа; 6 – залізобетонний фундамент під стіною приямку; 7 – бетонна плита приямку; 8 – труба водовідводу; 9 – гідроізоляція; 10 – труба зливної каналізації
Для захисту житлових будинків від проникнення та шкідливого впливу води і водних розчинів підземні конструкції захищають горизонтальною та вертикальною гідроізоляцією. При цьому горизонтальну рулонну гідроізоляцію укладають у рівнях верха цоколя і підлоги підвалу, а вертикальну обмазочну – із зовнішнього боку стін підвалу і фундаменту.
По периметру усіх зовнішніх стін влаштовують вимощення із асфальту, асфальтобетону або бетону, які для надійного відводу поверхневих вод від фундаментів, обмежують бетонними або гранітними бортовими каменями. Поверхня вимощення повинна мати похил 3...10% у напрямі від стін будинку, а його ширина не менше 1000 мм і бути ширше на 300 мм від зворотної засипки пазух біля стін підвалів.
Фрагмент плану стрічкових фундаментів із збірних залізобетонних елементів і стінами підвалу з цокольних панелей наведений на рис. 9.
3.3. Зовнішні стіни.Конструктивне рішення зовнішніх стін слід приймати відповідно до завдання. Рекомендується приймати багатошарові панелі стін товщиною 300 мм або одношарові залізобетонні товщиною 160, (180, 200) мм із утепленням з боку фасаду.
Конструктивне рішення тришарової залізобетонної панелі з віконним і балконним прорізом наведено на рис. 11.
Конструктивне рішення одношарових залізобетонних та тришарових панелей зовнішніх стін залежить від висоти поверху, величини кроку внутрішніх стін, наявності віконних і дверних прорізів, стикування із плитами перекриттів, балконів і лоджій тощо. Їх випускають довжиною на один або два кроки для будинків із кроком внутрішніх несучих стін від 2400 мм до 6600 мм із градацією 300 мм, висотою 2800 та 3000 мм. Основними панелями є рядові (глухі або із прорізами), торцеві кутові (глухі або із прорізами), панелі ризаліту (глухі). Фрагмент фасаду панельного будинку, основні види панелей зовнішніх стін і розрізи зовнішніх і внутрішніх стін наведені на рис. 12.
Для кращої герметизації горизонтальних стиків тришарові панелі зовнішніх стін мають протидощовий бар’єр: зверху у вигляді гребеня і внизу у вигляді зуба. Висота гребеня залежить від товщини панелі перекриття та приймається 130 або 170 мм. Вертикальні торці панелей мають чверті, обмежувачі та шпонки. Горизонтальні торці панелей зверху і знизу мають випуски петель для стикування панелей зовнішніх стін між собою, з панелями внутрішніх стін і плитами перекриттів. На висоті 1,8 м на торцях панелей передбачають випуски петель для установки підкосів під час монтажу панелей.
Після введенні в Україні підвищених вимог до теплового захисту будівель одним із найбільш розповсюджених конструктивних рішень зовнішніх стін є залізобетонні зовнішні тришарові панелі товщиною 300 мм з гнучкими зв’язками і шаром утеплювача із плит полістирольного пінопласту або пінополіуретану. Конструкції гнучких зв’язків складаються з окремих сталевих або склопластових стрижнів, що забезпечують єдність бетонних шарів при незалежності їх статичної роботи (рис. 13).
Зовнішній та внутрішній шари таких панелей виготовляють із важкого бетону класу В15. Товщину зовнішнього шару (з боку фасаду) приймають не менше 65 мм, а внутрішнього несучого шару, за результатами розрахунків по забезпеченню несучої здатності, але не менше 100 мм. В якості утеплювача використовують плитний полістирольний пінопласт, а також мінераловатні плити із коефіцієнтом теплопровідності у межах 0,04...0,10 Вт/м.оС.
Рис. 11. Тришарова залізобетонна панель зовнішньої несучої стіни з віконним і балконним прорізами:
а – опалубочне креслення; б – схема розташування арматури; в – деталь штроби із шпонками; г – розміщення шпонок на вертикальному торці; д – петльові випуски; ж,е – армування та розміщення гнучких зв’язків; 1 – монтажні петлі; 2 – горизонтальний каркас; 3 – вертикальний каркас; 4 – окремі стрижні; 5 – гребінь; 6 – внутрішній несучий шар; 7 – зовнішній шар; 8 – шпонки; 9 – петльові випуски; 10 – арматурний випуск; 11 – утеплювач; 12 – гнучкі зв’язки
|
|
| |
Рис. 12. Основні залізобетонні панелі та стіни з них:
а – зовнішня стіна з тришарових панелей; б – внутрішня стіна із одношарових залізобетонних панелей; в – фрагмент фасаду панельного будинку; г…е – панелі зовнішніх стін, одномодульна, двомодульна, глуха; ж – панель внутрішньої стіни; з – вентиляційний блок; 1 – рядова стінова панель; 2 – верхній гребінь панелі; 3 – залізобетонна панель внутрішньої стіни; 4 – панель перекриття; 5 – панель із віконним і балконним дверним прорізом; 6 – панель цоколя; панель перекриття підвалу
Внутрішній несучий шар тришарових панелей армують просторовими арматурними каркасами, а зовнішній (фасадний) – звареними арматурними сітками. Шари панелей об’єднують гнучкими зв’язками, які виготовляють: із сталі підвищеної антикорозійної стійкості або арматури класів А240С, А300С і дроту Вр1 із антикорозійним покриттям (рис. 13, а…д) або склопластикових стрижнів (рис. 13, є, ж). Іноді шари панелі об’єднують жорсткими зв’язками у вигляді бетонних шпонок, армованих сталевими каркасами (рис. 13, е, з) .
Рис. 13. Окремі зв’язки між зовнішнім і внутрішнім шарами тришарових панелей:
а…д – гнучкі металеві; е – шпоночка бетонна, армована металевим каркасом;
є, ж – гнучкі зі скло пластових стрижнів; з – шпоночка бетонна за скло пластовим стрижнем
Фасадне захисно-декоративне оздоблення панелей виконується товщиною 20…25 мм із паронепроникних декоративних бетонів або розчинів із керамічними або скляними плитками, тонкими плитками пиляного природного каменю, подрібненим кам’яним матеріалом тощо.
Залежно від прилеглих граней панелей зовнішніх стін на фасадах будинків утворюються горизонтальні та вертикальні стики (рис. 12). Горизонтальні стики зовнішніх панелей (рис. 14) знаходяться у кращих умовах ніж вертикальні (рис. 15), які мають тенденцію розкриватися взимку при мінусових температурах зовнішнього середовища за рахунок зменшення лінійних розмірів панелей.
Відповідно до умов статичної роботи стін в горизонтальних стиках виникають зусилля стиску від вертикальних навантажень і зусилля зсуву при згині стіни у своїй площині від нерівномірних деформацій основ, горизонтальних сил вітру та змін температури зовнішнього повітря.
Передачу зусиль стиску здійснюють різними шляхами, використовуючи п’ять типів горизонтальних стиків: контактний, платформний, комбінований профільований, плоский контактний і монолітний (рис.14). У контактному стику зусилля передаються через шар цементно-піщаного розчину безпосередньо від стінової панелі на панель, у платформенному – через опорну частину плит перекриттів, у комбінованому – і через шар розчину і через плити перекриттів, а в монолітному через бетон замонолічування стику.
Рис. 14. Горизонтальні стики зовнішніх стін:
а – контактний; б – платформний; в – комбінований профільований; г – плоский; д – монолітний; е – платформний для самонесучих стін; 1 – панель зовнішньої стіни; 2 – плита перекриття; 3 – опорний виступ плити перекриття; 4 – цементно-піщаний розчин; 5 – бетон замонолічування; 6 – пружна прокладка; 7 – панель внутрішньої несучої стіни
Вертикальні стики стінових панелей за геометричною формою і характером статичної роботи поділяють на безшпоночні та шпоночці, в яких на торцях стикування передбачені виступи і заглиблення, за рахунок яких після замонолічування утворюються бетонні шпонки. Найбільш розповсюджене рішення вертикальних стиків – бетонне шпоночне зєднання, яке має високу жорсткість і покращені ізоляційні якості, порівняно із безшпоночними.
|
|
Зв’язки типу «петля-скоба» утворюють установкою сталевих скоб в петльові арматурні випуски панелей з наступним замонолічуванням каналу, бетон якого перешкоджає розгинанню і висмикуванню кінців скоб із петель і захищає від корозії. Зв’язки «петля-скоба» менш трудомісткі, ніж зварені, але поступаються останнім за міцністю та деформативністю.
Замковий зв'язок самофіксації утворюється насадкою при монтажі жорсткої консольної деталі у вигляді горизонтального розімкнутого кільця «замка» в одній панелі на вертикальний сталевий стрижень, закріплений на жорсткій консольній закладній деталі в другій панелі (рис. 15, и). Такий зв'язок дозволяє прискорити монтаж стінових панелей та забезпечити скорочення трудозатрат.
Залізобетонні шпоночці зв’язки вертикальних стиків – це монолітні жорсткі з’єднання, які перетворюють збірний панельний будинок у збірно-монолітний (рис. 15, к). Для цього в залізобетонних стиках передбачають регулярні горизонтальні зварені з’єднання випусків поперечної арматури із панелей в 4…6 рівнях за висотою поверху, рифлення граней панелей, установку вертикальної поздовжньої арматури в канал стику та його замонолічування бетоном. Вертикальні залізобетонні шпоночні зв’язки найбільш міцні та жорсткі, працюють на розтяг і зсув, але потребують великих витрат труда на їх виконання, а тому їх використовують при проектуванні панельних будинків в особливих умовах за вимогами забезпечення міцності в будинках підвищеної поверховості.
Вертикальні зв’язки влаштовують найчастіше в двох рівнях: у верхній частині панелей під перекриттям і в нижній зоні панелей.
Просторову жорсткість і стійкість панельних будівель забезпечують металевими зв’язками між стіновими панелями зовнішніх і внутрішніх стін та плитами перекриттів. Глибина спирання плит перекриттів на стіни повинна бути не менше: 70 мм – для суцільних плит і 90 мм – для багатопустотних. Ширина горизонтального шва із цементного піщаного розчину – не менше 10 мм, а вертикального – 20 мм.
Металеві зв’язки стінових панелей, які розташовують у зоні вертикальних стиків показані на рис. 16.
Для забезпечення нормальної роботи зовнішніх стін у період їх експлуатації значну роль відіграє ізоляція стикових з’єднань між панелями. За ознаками, що характеризують роботу стиків по забезпеченню повітро-водозахисних властивостей, їх поділяють на закриті, дреновані та відкриті.
Для забезпечення повітно-водозахисних властивостей закритих стиків (рис. 17, а) єдина загальна основна зона, яку герметизують ущільнюючою пружною пінополіетиленовою прокладкою з нанесенням із зовнішнього боку герметизуючої мастики (тіоколової, уретанової, акрилової або сіліконової).
У дренованих стиках (рис. 17, б) дощова вода, що потрапила всередину видаляється шляхом дренування та випаровування. Герметизацію дренованого стику виконують аналогічно закритому з додатковим влаштуванням декомпресійного каналу, дренажного отвору і водовідводящого фартуха в зоні
Рис. 16. Металеві зв’язки стінових панелей, які розташовані в зоні вертикальних стиків:
а,б – закритих; в – відкритого; г – кутового закритого; 1 – тришарова панель; 2 – одношарова; 3 – внутрішня; 4 – герметизуюча мастика; 5 – пружна ущільнююча прокладка; 6 – рулонна гідроізоляція; 7 – термовкладиш; 8 – бетон; 9 – арматурні петлі панелей; 10 – анкер із арматури; 11 – скоба; 12 – водовідвідний екран; 13 – легкий бетон; 14 – металеві елементи самофіксації
перетину вертикальних і горизонтальних швів, які виконують функцію відводу води, що потрапила в стик.
У відкритих стиків для забезпечення повітро-водозахисних властивостей передбачається дві конструктивні зони: перша – для забезпечення повітрозахисних, а друга – водозахисних властивостей. Перед зоною повітроізоляції є вільна частина сполучена із зовнішнім повітрям. Для гідроізоляції відкритих вертикальних стиків використовують водовідбійні екрани із металевих чи пластмасових смуг або гумові профілі, горизонтальних – фартухи і протидощові гребні панелей.
Забезпечення теплоізоляції панельних зовнішніх стін сприяє утеплення всіх горизонтальних і вертикальних стиків панелей спеціальними вкладишами теплоефективних матеріалів із попередньою обклейкою стику гідроізоляційним матеріалом. Уніфіковані рішення по герметизації стиків зовнішніх стін наведені на рис. 16.
| |
| |
| |
| |
Рис. 17. Герметизація стиків зовнішніх стін панельних будинків:
а – закритий; б – дренований; в, г – варіанти відкритих стиків; 1 – пружна прокладка; 2 – герметизуюча мастика; 3 – захисне покриття; 4 – обклейка рулонним гідроізоляційним матеріалом; 5 – утеплюючий вкладиш; 6 – бетон замонолічування; 7 – водовідвідний фартух; 8 – водовідвідний екран; 9 – цементно-піщаний розчин
Конструктивні рішення стиків тришарових залізобетонних панелей зовнішніх стін наведені на рис. 18.
Рис. 18. Стики тришарових залізобетонних панелей зовнішніх стін:
а – вертикальний стик із декомпресійною порожниною; б – стикування панелей ризаліту біля лоджій; в – горизонтальний стик; г – кріплення панелі перекриття до зовнішньої стіни; 1 – панелі зовнішньої стіни; 2 – панель внутрішньої стіни; 3 – панель ризаліту; 4 – плита лоджії; 5 – панель стіни лоджії; 6 – бетон замонолічування; 7 – термовкладиш; 8 – панель перекриття; 9 – цементно-піщаний розчин; 10 – пружна прокладка; 11 – захисне покриття; 12 – герметизуюча мастика; 13 – декомпресійна порожнина; 14 – повітрозахисна плівка; 15 – водовідвідний фартух; 16 – петля панелі; 17 – з’єднальна петля
3.4. Внутрішні стіни. Товщина внутрішніх несучих стін із залізобетонних панелей залежить від величини навантажень, які вони повинні витримувати без руйнувань. Конструктивно товщину несучих залізобетонних панелей приймають залежно від висоти будинку: 120 або 160 мм при висоті 5...9 поверхів, 180 мм – 9…16 поверхів і 200 мм – вище 16 поверхів. У панельних будинках із багатопустотними плитами перекриттів, які повинні мати площу спирання не менше 90 мм, товщину внутрішніх несучих панелей приймають 200 мм.
Для утворення шпоночних з’єднань панелі внутрішніх несучих стін проектують з однією вертикальною торцевою поверхнею з гребенем, а другою – з пазом, або з пазами з обох вертикальних торців. Гребінь і паз панелей внутрішніх стін мають рифлену поверхню за висотою – шпонки довжиною по 130 мм. У внутрішніх стінових панелях довжиною більше ніж 4,2 м передбачають штробу із шпонками, призначену для примикання поперечної стіни. Шпонки забезпечують сумісну роботу панелей внутрішніх стін після замонолічування стиків.
Несучі панелі внутрішніх стін виготовляють із важкого бетону класів В20…В25 та армують звареними арматурними блоками, що складаються із горизонтальних каркасів внизу і зверху панелей, які об’єднують вертикальні каркаси. Вертикальні каркаси установлюють біля вертикальних торців панелей, біля прорізів і за довжиною панелі із кроком не менше 700 мм. Над усіма прорізами установлюють додатково по два плоских каркаси, які зварюють із вертикальними каркасами.
Конструктивні рішення вертикальних стиків внутрішніх стін мають велике значення для створення просторової жорсткості багатоповерхового панельного будинку. Ці стики крім стиску працюють також на зсув і на відрив. Конструкція та герметизація таких стиків повинна виключати можливість утворення наскрізних тріщин, які погіршують звукоізоляцію.
В панельних будинках із повздовжніми несучими стінами в середині кожної секції необхідно проектувати хоча б одну самонесучу поперечну стіну для забезпечення просторової жорсткості будинку.
Варіанти прив’язки стінових панелей зовнішніх і внутрішніх стін до координаційних осей будинку наведені на рис. 20.
У Києві в останнє десятиріччя зводять панельні житлові будинки, в яких зовнішні стіни виготовляють із одношарових залізобетонних стінових панелей за типом і конструктивним рішенням внутрішніх, а після їх монтажу з боку фасадів механічно закріплюють утеплювач і оздоблюють штукатуркою по склосітці або влаштовують вентильовані фасади: на металеві горизонтальні та вертикальні рейки закріплюють бетонні плитки або металеві касети із повітряним проміжком 40…60 мм (рис. 21, б). Існуючі панельні житлові будинки в містах України, в яких зовнішні стіни виготовлені із одношарових керамзитобетонних панелей товщиною 300…400 мм, необхідно також утеплювати з боку фасадів (рис. 21, а).
Рис.19. Варіанти прив’язок зовнішніх тришарових і внутрішніх залізобетонних стінових панелей багатоповерхових житлових будинків:
1 – рядова панель зовнішньої стіни; 2 – те саме, внутрішньої; 3 – кутова панель зовнішньої стіни; 4 – торцева панель зовнішньої стіни ризаліту в будинках із малим кроком внутрішніх стін; 5 – те саме, в будинках із змішаним кроком; 6 – панель торцевої стіни
3.5. Стаціонарні перегородкижитлових будинків – це внутрішні самонесучі огороджувальні вертикальні конструкції, що призначені для розділення приміщень та їх звукоізоляції. В індустріальних багатоповерхових житлових будинках їх виготовляють на заводах прокатним шляхом із гіпсобетону класу В3,5 густиною 1100…1400 кг/м3 із армуванням дерев’яним каркасом. ГОСТ 9574-80 передбачає панелі товщиною 60, 80 і 100 мм (рис. 20). Внутрішньокімнатні перегородки в житлових приміщеннях виконують панельними з гіпсобетону товщиною 80 або 100 мм, міжквартирні – товщиною 200 мм із двох гіпсобетонних панелей товщиною по 80 мм з повітряним
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Рис. 21. Вертикальні стики і горизонтальні зв’язки панелей внутрішніх стін:
а, б – поперечних і поздовжніх стін; в, г – стикування поздовжніх стін із поперечною; 1 – панель поздовжньої стіни; 2 – те саме, поперечної; 3 – те саме, міжкімнатної; 4 – те саме, міжквартирної; 5 – арматурні стрижні; 6 – закладні деталі; 7 – бетон замонолічування; 8 – цементно-піщаний розчин
|
|
|
|
|
|
|
Рис. 21. Конструктивні рішення зовнішніх стін панельних будинків із одношарових панелей та утепленням з боку фасаду:
а – керамзитобетонних стінових панелей товщиною 300 мм; б – те саме, залізобетонних товщиною 160 мм; в – вузол кріплення зовнішніх і внутрішніх залізобетонних стінових панелей; г – утеплення вікна
прошарком 40 мм, а перегородки в санітарних вузлах – товщиною 60 мм. Панелі перегородок установлюють на цементно-піщаному розчині на панелі перекриттів, а до верхньої панелі перекриттів кріплять спеціальними йоржами. Шви по периметру перегородок ретельно герметизують гіпсовим розчином.
Рис. 20. Гіпсобетонні панелі для перегородок та їх деталі:
а – панелі; б – вузол дерев’яного каркаса панелі; в – примикання панелей перегородок до панелей перекриттів; 1 – панель перекриття; 2 – гіпсобетонна панель перегородки; 3 – гвіздок; 4 – прокладка; 5 – цементно-піщаний розчин; 6 – гіпсовий розчин; 7 – йорж
3.6. Вікна житлових будинків –цеелементи стінових конструкцій, призначені для візуального зв’язку приміщень із навколишнім середовищем. Вони забезпечують приміщення природнім освітленням, ультрафіолетовим опроміненням, інсоляцією, вентиляцією та захищають від зовнішніх атмосферних і шумових впливів.
Балконні двері – це частково засклені та частково заповнені дверним полотном конструкції в зовнішніх стінах, призначені для сполучення внутрішніх приміщень із балконами або лоджіями. Як і вікна, їх використовують для природного освітлення приміщень та захисту їх від негативних впливів зовнішнього середовища.
Природне освітлення повинні мати всі житлові кімнати, кухні, неканалізовані вбиральні, вхідні тамбури до будівель, сходові клітки і загальні коридори у житлових будинках коридорного типу, а також приміщення громадського призначення в гуртожитках і житлових будинках для осіб похилого віку і сімей з інвалідами.
Розміри вікон призначають у відповідності з нормативними вимогами природної освітленості, архітектурної композиції та економії експлуатаційних витрат на опалення приміщень. В Україні відношення площі освітлювальних прорізів всіх житлових кімнат, кухонь квартир і гуртожитків до площі підлоги цих приміщень, як правило, не повинно перевищувати 1:5,5. Мінімальне відношення повинно бути не менше 1:8 [8]. Для мансардних поверхів із світловими прорізами в площині похилих огороджувальних конструкцій – не менше 1:10. За розрахункову площу вікна приймають площу прорізу вікна або заскленої частини балконних дверей із зовнішнього боку, за винятком площі віконної рами.
В зовнішніх стінах індустріальних багатоповерхових житлових будинків прорізи заповнюють дерев’яними віконними, дверними та балконними блоками із роздільними або спареними рамами. Деревина є матеріалом, який традиційно використовується при виготовленні вікон, тому що її природні властивості відповідають вимогам, які висувають до віконних блоків. Допускається використання метало-пластикових вікон.
На основі діючого в Україні міждержавного стандарту [13] габаритні розміри віконних і балконних дверних прорізів рекомендується приймати кратними будівельному модулю (як виняток пів модулю) М, який дорівнює 100 мм:
– за шириною 6М; 7,5М; 9М; 11М; 12М; 13,5М; 15М; 18М; 21М; 24М; 27М;
– за висотою вікон 6М; 9М; 12М; 13М; 15М; 18М;
– за висотою балконних дверей 21М; 22М; 24М; 28М.
Для виконання робіт із встановлення віконних і дверних блоків їх конструктивні розміри приймаються меншими за прорізи в стінах для них: на 40 мм за висотою і на 30 мм за шириною. На планах поверхів житлового будинку в курсовому проекті біля всіх вікон, балконних та інших дверей необхідно нанести маркування (рис. 21).
|
|
|
|
|
Рис. 21. Маркування вікон і балконних дверей із дерев’яними рамами для житлових будинків:
а – ВМ-12-6, ВМ-15-6; б – ВМ-12-11, ВМ-15-11; в – ВМ-12-13,5, ВМ-15-13,5; г – ДБМ-22-7,5; д – ВМ-6-13,5
Традиційна конструкція заповнення віконного прорізу складається із стаціонарної контурної обв’язки – коробки, вставлених у неї засклених елементів – рам і підвіконної дошки (рис. 22). До конструкції заповнення
балконного дверного прорізу входить коробка та оконтурені нею одне або два дверних полотна. Полотна балконних дверей в нижній частині (висотою від підлоги до рівня підвіконня) можуть мати не світлопрозору фільонку, яку утеплюють. У житлових будинках балконні вікна і двері, як правило, об’єднують для розміщення у загальному стіновому прорізі.
При площі прорізів більше 2 м2, для забезпечення жорсткості заповнення, коробки доповнюють вертикальними іноді горизонтальними елементами – імпостами або середниками для балконних дверей. Коробки з навішеними на них заскленими віконними рамами або дверними полотнами називають віконними або дверними блоками.
Конструктивні рішення дерев’яних вікон і балконних дверей із роздільними і спареними рамами наведені на рис. 22. Коробки таких виробів складаються з двох з’єднаних брусків, на які незалежно навішуються зовнішні та внутрішні рами. Їх роздільна навіска підвищує герметичність віконних конструкцій, що зменшує їх продувність та поліпшує шумозахисні якості, а можливість незалежного відкривання внутрішніх та зовнішніх рам і полотен полегшує їх очищення [5]. Розміри конструктивних елементів віконних і дверних рам наведені на рис. 23.
|
|
Рис. 22. Дерев’яні віконні та балконні дверні блоки:
а – із спареними рамами в панельних стінах; б – із роздільними рамами в цегляних стінах; 1 – герметик; 2 – шуруп; 3 – антисептована дерев’яна пробка; 4 – наличник; 5 – монтажна піна; 6 – дерев’яна бобишка з кроком 60 мм; 7 – руберойд; 8 – підвіконна дошка; 9 – металевий фартух; 10 – східець балкону; 11 – плита балкону; 12 – анкер; 13 – антисептована віконна коробка; 14 – утеплювач; 15 – плінтус; 16 – цементно-піщаний розчин; 17 – костиль; 18 – злив із листа металопласту; 19 – брускова перемичка
| |
|
|
|
|
|
 | |||||||||||||
 | |||||||||||||
 | |||||||||||||
 | |||||||||||||
 |  | ||||||||||||
 |