Якість розчинної суміші характеризується: рухомістю, водоутримувальною здатністю, водовідділенням та розшарованням (ДСТУ Б В .2.7. -114-2002).
Рухомість розчинової суміші - здатність розтікатись під впливом власної маси або прикладених зовнішніх сил.Вона характеризується глибиною занурення стандартного конуса в розчинову суміш протягом певного часу. У табл. 10.1 наведені марки розчинової суміші за рухомістю.
Таблиця 10.1 - Марки розчинової суміші за рухомістю
| Марки розчинової суміші за рухомістю | Глибина занурення конуса, см | Призначення розчинової суміші |
| П 4 | Від 1 до 4 включно | Бутова кладка, ущільнення вібруванням |
| П 8 | Вище 4 до 8 включно | Бутова кладка звичайна із порожнистої цегли і каменю, монтаж стін із крупних блоків і панелей, розшивання горизонтальних і вертикальних швів у стінах із панелей і блоків, обліцювальні роботи |
| П 12 | Вище 8 до 12 включно | Кладка із звичайної цегли і різного виду каменя штукатурні й облицювальні роботи. |
| П 14 | Вище 12 до 14 включно | Заповнення порожнин у бутовій кладці |
Одним із способів підвищення рухливості розчинної суміші є збільшення вмісту води, для забезпечення міцності розчину збільшують і витрата цементу. Більш раціональний спосіб - введення пластифікуючих добавок.
Водоутримувальна здатність - це здатність розчинної суміші утримувати воду при нанесенні на пористу основу чи при транспортуванні. Якщо розчинну суміш з малої водоутримувальною здатністю нанести на пористу поверхню, то розчинний шар швидко знезводниться в результаті відсмоктування води в пори. У цьому випадку затверділий розчин буде пористим і неміцним.
Чим менше водоутримувальна здатність розчинної суміші ,тим імовірніше її розшарування при транспортуванні(пісок осідає вниз, вода виявиться нагорі).Одним зі способів збільшення водоутримувальної здатністі є введення мінеральних порошків(вапна, глини)чи загущаючих водорозчинних полімерних добавок (метилцеллюлоза, карбоксиметилцеллюлоза і т.д.).
Розшаровуваність розчінової суміші визначають порівнянням маси заповнювача у нижній і верхній частинах щойно відформованого ущільненого зразка.
Основними показниками якості затверділого розчину є міцність і морозостійкість.
Міцність будівельних розчинів характеризується маркою, обумовленою за межею міцності при стиску зразків-кубів розміром 70,7 x70,7x70,7мм. Випробовувані зразки твердіють на повітрі 28 доби при температурі (20±5)0 С. За міцністю на стиск,вираженою в кгс/см2, будівельні розчини поділяють на марки: 4;10;25;50;75;100;150;200. Для виготовлення розчинів марок 4;10;25 застосовують вапно і місцеві в'яжучи. Розчини більш відповідальних марок, як правило, одержують на змішаному вапняно-цементному ,цементно-глиняному і цементних в'яжучих.
Міцність цементного розчину за умови його нанесення на щільну поверхню залежить від активності цементу і цементно-водяного відношення. Зазначену залежність описує рівняння:
R = 0,4 Rц (Ц/В – 0,3),
де Rц- активність цементу;
Ц/В- цементно-водяне відношення;
Для розчинів ,покладених на пористу основу, міцність зв'язують у першу чергу з витратою в'яжучого:
R= k Rц(Ц –0,05)+4,
де Ц- витрата цементу;
k – залежить від якості піску: для великого-2,2; для середнього- 1,8; для дрібного –1,4;
Морозостійкість розчинів визначається кількістю циклів «заморожування і відтавання» до втрати 25% початкової міцності(чи 5% від маси). Розчини для кам'яної кладки зовнішніх стін і зовнішньої штукатурки мають марки за морозостійкістю F 10, F15, F25, F35 і F50.З урахуванням вологих умов експлуатації марка розчину задовольняє і більш високі вимоги по морозостійкості: F100; F150; F200; F300.