Характерною особливістю агроекосистемиє те, що вона функціонує протягом вегетаційного періоду рослин - від появи сходів до збирання урожаю. її основна мета- отримання максимальної кількості екологічно-безпечної продукції. Застосування хімізації на продуктивність агроекосистем обмежена природними умовами. Позитивним екологічним аспектом використання добривє повне забезпечення сільськогосподарських культур елементами живлення з максимальним коефіцієнтом їх використання. Негативним- те, що добрива є продуктами переробки відходів промисловості, низько збагаченими агрорудами з домішками важких металів, органічних та неорганічних речовин, що впливають на живі організми та агроекосистему.
Класифікація базується на структурі показників, які враховують вплив мінеральних добрив на екотоксикологічний, агрохімічний та гідрохімічний стан агроекосистеми. У межах визначених показників за рівнем впливу на стан агроекосистеми проводиться поділ мінеральних добрив на 4 класи небезпечності (згідно з рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров'я щодо поділу хімічних речовин):
I клас - особливо-небезпечні;
II клас - небезпечні;
III клас - помірно-небезпечні;
IV клас - малонебезпечні.
Діапазон показників у межах класів небезпечності визначають згідно з нормативами, кількісні параметри яких встановлюють за результатами експериментальних досліджень, а також шляхом адаптації існуючих нормативів щодо оцінки екологічного стану екосистем іекотоксикологічної оцінки екзогенних хімічних речовин (табл. 1).
Класифікація мінеральних добрив за показниками впливу на агроекосистему дозволяє провести їх агроекологічну оцінку, визначити можливі негативні впливи і своєчасно ввести обмеження на використання у сільськогосподарському виробництві добрив, які не відповідають певним екологічним нормативам.