Теоретичні відомості

Грунт - це верхній шар земної кори, який утворився і змінюється під впливом природних факторів (клімату, материнської породи, рельєфу, рослинного й тваринного світу) та діяльності людини і набув у процесі розвитку основної своєї ознаки - родючості. Під родючістю грунту розуміють здатність його забезпечувати потребу рослин в елементах кореневого живлення та воді за відповідних повітряного та теплового режимів і створювати врожай сільськогосподарських культур. В.В.Докучаєв розглядав грунт як самостійне природне тіло, яке має своє життя, як живий організм, що безперервно змінюється.

Грунт є одним з основних об'єктів праці в сільському господарстві. Завдяки обробіткові грунту в землеробстві або відповідному використанню його в луківництві, лісівництві основну продукцію цих галузей дають рослини, вирощені на грунтах, хоч уже відомі й інші способи їх вирощування (гідропоніка, аеропоніка, культура тканин).

Грунт - основний засіб виробництва в сільському господарстві. На відміну від інших засобів (будівлі, машини), які старіють і зношуються в процесі виробництва, грунт при правильному використанні, навпаки, поліпшується, а родючість його підвищується.

В умовах індустріалізації землеробства грунт повинен не тільки забезпечувати рослини в достатній кількості поживними речовинами і водою, а й мати відповідні трансформаційні властивості - тобто вбирати, акумулювати та рівномірно передавати рослинам воду, поживні речовини, повітря, тепло; забезпечувати потрібний окислювально-відновний режим; бути технологічно придатним для застосування сучасної сільськогосподарської техніки. Родючий грунт, крім того, виконує також фітосанітарну функцію, тобто за правильного використання він самозвільняється від мікроорганізмів, які викликають захворювання рослин ("ґрунтовтому" тощо).

Виділяють природну родючість,якої набувають грунти в процесі свого утворення під впливом природних факторів (загальні запаси поживних елементів, гумусу, певні гранулометричний склад та фізико-хімічні властивості). Природна родючість значною мірою є родючістю потенційно можливою, або потенційною. Вона залежить від кліматичних умов, хімічних, фізичних і біологічних властивостей, а також від вмісту елементів живлення рослин, тобто від факторів, які можуть змінюватися. Людина в процесі цілеспрямованої діяльності - внесенням добрив, вапнуванням, гіпсуванням,

зрошенням або осушенням, обробітком грунту - створює його штучну родючість.Вона характерна для орних грунтів та грунтів інших угідь, на які людина впливає у процесі виробничої діяльності.

Природна і штучна родючість грунту за використання його в сільському господарстві проявляється як дійсна, або ефективна родючість,що визначається високими врожаями культурних рослин.

Грунти утворилися на верхніх шарах гірських порід, які внаслідок вивітрювання стали материнськими породами. Утворення грунту є складним і тривалим процесом, який залежить від материнської породи, рельєфу місцевості, клімату, рослинності, віку грунту. Крім цих п'яти факторів, на ґрунтоутворювальні процеси значною мірою впливає діяльність людини. Гірські породи внаслідок вивітрювання стають материнськими, які в свою чергу перетворюються на грунт. Процеси вивітрювання та ґрунтоутворення невіддільні один від одного (для зручності вивчення їх звичайно відокремлюють). Однією з найперших і обов'язкових умов ґрунтоутворення є розвиток на гірській породі живих організмів. Взаємодія їх з породою є біологічним процесом. Важливими елементами утворення грунту є виникнення органічної речовини, синтез органо-мінеральних сполук та руйнування їх, нагромадження органічних, неорганічних і органо-мінеральних речовин, винесення їх та інші процеси.

Через те, що утворення, нагромадження та розклад речовин відбуваються за участю живих організмів - переважно зелених рослин і мікроорганізмів, - усі ці процеси називають малим, або біологічним кругообігом речовин. Під біологічним кругообігом речовин розуміють надходження хімічних елементів у живі організми з грунту (породи) та атмосфери, синтез органічної речовини, розклад та повернення хімічних елементів у грунт і атмосферу.

Крім малого (біологічного), є ще великий (геологічний) кругообіг речовин, у процесі якого хімічні сполуки виносяться в моря, океани та безстічні області. Там вони відкладаються, нагромаджуються, а в наступні геологічні епохи знову потрапляють на поверхню та утворюють сушу.

При утворенні грунтів відбуваються одночасно два протилежних процеси: утворення і розклад органічної речовини. Якщо не було б руйнування нагромадженої органіки, то рухомі поживні речовини через деякий час були б зв'язані Сучасна класифікаційна схема грунтується на генезисі грунтів, враховує їх агровиробничі властивості та є творчим продовженням класифікації В.В. Докучаєва і Н.М. Сибірцева. Вона побудована на науковій системі таксономічних одиниць, що враховує також ознаки і характеристики, яких набули грунти внаслідок господарської діяльності людини, розкриває виробничі можливості та сприяє раціональному використанню грунтів у сільському господарстві.

За класифікацією грунти поділяють на типи, підтипи, роди, види, відміни, розряди.

Під типомрозуміють групу грунтів, які утворилися в однакових природних умовах, під впливом одних і тих самих процесів, що мають профіль з однотипних взаємозв'язаних генетичних горизонтів. Наприклад, можна назвати такі типи, як дерново-підзолисті грунти, чорноземи, солончаки тощо.

Підтипивиділяються у межах типу. Під ними розуміють групи грунтів, які відрізняються одна від одної проявленням основного і другорядного (накладного) ґрунтоутворювальних процесів, що є перехідними ступенями між типами. Прикладом підтипів можуть бути дерново-підзолисті та дерново-підзолисті глейові грунти, чорноземи опідзолені, чорноземи вилугувані, чорноземи типові та ін.

Родигрунтів виділяють у межах підтипу, враховуючи їх якісні особливості, зумовлені впливом місцевих умов, складом ґрунтоутворювальних порід, хімізмом підґрунтових вод тощо (наприклад, чорнозем вилугуваний на легких породах, чорнозем південний солонцювато-солончаковий та їн).

Видгрунту виділяється в межах роду і відрізняється за ступенем вираженості ґрунтоутворювального процесу - ступенем підзолистості, глибини і ступенем гумусованості (наприклад, дерново-, слабо-, середньо- та сильнопідзолисті грунти; чорноземи середньо- і малоґумусні).

Різновидність(ґрунтова відміна) визначається гранулометричним складом переважно верхнього шару грунту (піщані, супіщані, суглинкові, глинисті та ін.).

Розрядгрунту відображає походження і властивості материнської породи, на якій утворився грунт (флювіогляціальні, моренні відклади, леси тощо).