Росія:
– створення самоходів з використанням у якості джерела руху мускульної сили людини (1752 – Шамшуренков, 1791 - Кулібін);
– створення самоходів, які приводились до руху за допомогою парової машини (1763 – 1766 – перший паровий двигун – І. І. Ползунов, 1830 – автомобіль з паровим двигуном, так званий «быстрокат», який працював на дровах, мав ресорну підвіску, гальмівну систему, міг розвивати швидкість до 30 верст за годину – Янкевич, Петербург, 1860 – на Уралі Амос Черепанов побудував самохід-тягач «паровий слон», який використовувався для перевезення руди, металів тощо, 1868 – Барановський у Петербурзі побудував паровий автомобіль з приводом від двоциліндрового двигуна через шатуни на задні колеса);
– створення автомобіля з двигуном внутрішнього згоряння (ДВЗ) і іскровим запалюванням (1879 – 1884 – Луцкій, Петербург – автомобіль з ДВЗ, який мав вертикально розташовані поршні, він же у 1900 –1901 роках створив 4-х і 6-ти циліндрові двигуни, 1889 – Яковлєв побудував 4-х тактний двигун з іскровим запалюванням – прототип карбюраторного двигуна)
– створення ДВЗ з самозагорянням «важкого» (нафта, солярка) палива (1879 – Можайський, 1903 – Мамін).
Зарубіжна практика:
1860 – Ж. Ленуар – двигун, який працював на світильному газі; 1876 – Отто, Ланген, Бо-де-Рош – двигун з попереднім стискуванням робочої суміші; 1885 – Даймлер і Бенц – сконструювали і побудували перші самохідні екіпажі з ДВЗ, які отримали назву «автомобілі», 1892 – Дизель – створив двигун з самозапалюванням від стискування.