У кінці 60-х років використання засобів обчислювальної техніки в медичній апаратурі дозволило перейти до розробки принципово нових пристроїв. Розвиток йшов у двох зустрічних напрямках: оснащення медапаратури спеціалізованими обчислювальними пристроями і підключення медапаратури до універсальних ЕОМ.
Перший напрямок розвивався в основному виробниками медапаратури і почався із застосування найпростіших мікро контролерів, за допомогою яких здійснювалось управління і нескладна обробка інформації. Обчислювальна потужність таких пристроїв дозволяла проводити розрахунки лише після того, як лікар провів обстеження. Результати виводилися, як правило на цифрове табло. Програми, що підтримували роботу пристрою, були невеликими і зберігалися в його постійній пам’яті . Зазвичай програми писалися безпосередньо самим розробником пристрою, так як кожен пристрій був індивідуальним. Існував також дуже жорсткий зв’язок з проектованим обладнанням.
Другий напрямок розвивався в медичних науково-дослідних інститутах, оснащеними універсальними ЕОМ. Тут ЕОМ поєднували із стандартною медапаратурою. До середини 70-х років були розроблені автоматизовані системи для використання в клініках.
З розвитком засобів обчислювальної техніки недоліки кожного з напрямків знижувались, а можливості поступово вирівнювались. З появою персональних комп’ютерів та їх застосуванням у медичних пристроях, відбувся ще один якісний скачок у медичній техніці. Дякуючи великій обчислювальній потужності ЕОМ, поєднання медичного пристрою та комп’ютера дозволило досягти відмінних результатів.
Сьогодні можна вважати, що обидва напрямки практично повністю зблизилися і МАКС із вбудованими спеціалізованими ЕОМ володіють тими ж можливостями обробки медичної інформації, що й системи, побудовані з використанням універсальних ЕОМ.