СПАДКОВІ ХВОРОБИ КРОВІ, КРОВОТВОРНИХ ОРГАНІВ, ДЕФЕКТИ БІЛКІВ ПЛАЗМИ

Із цієї групи спадкової патології найвідоміші ге­моглобінопатії (значно поширені в небезпечних щодо малярії регіонах) та гемофілії. До гемоглобінопатій за­раховують такі генетичні дефекти.

Анемія гемолітична, що зумовлена порушенням струк­тури або швидкості синтезу гемоглобіну внаслідок мутацій в генах, що кодують альфа-, бета-, гама- або сігма-ланцюги молекули глобіну, -або в регуляторних ділянках цих генів. Нині відомі понад 200 варіантів таких точкових мутацій. За ступенем важкості клінічних проявів гемоглобінопатії об'єднують у 3 групи: важкі

— з вираженим гемолізом; легкі — зі зтертими
клінічними симптомами захворювання; проміжні фор­
ми. Найпоширеніші аномальні гемоглобіни HbS, HbC,
HbE, HbD.

Анемія гемолітична серпоподібноклітинна зумовле­на заміною в поліпептиді шостої амінокислоти глутамі-ну на валін (HbS: альфа-2, бета-2, 6 ГЛУ—>ВАЛ) внаслі­док мононуклеотидної мутації в ДНК. Клінічний пе­ребіг характеризується гемолітичним кризом, жовтянич-ністю, гепатомегалією, пальці набувають вигляду бара­банних палиць, еритроцити — форми серпа. Розвива­ються компенсаторна кардіомегалія, гіперплазія кістко­вого мозку. Успадковується патологія за АР-типом. Під час гемолітичного кризу проводять гемотрансфузії, після його закінчення призначають повноцінну дієту, аспі­рин, фолієву кислоту.

Анемія гемолітична (НЬС: альфа-2, бета-2, 6 ГЛУ—>ЛІЗ)

— форма, алельна серпоподібноклітинній анемії. Спос­
терігаються напади гемолізу, біль у животі, геморагіч­
ний синдром. Визначаються мішенеподібні еритроцити.
Спленектомію проводять рідко, необхідності в гемот-

рансфузіях звичайно немає. Захворювання успадко­вується за АР-типом.

Анемія гемолітична (НЬЕ) — помірна анемія. Вирі­зняються мікроцитоз і мішенеподібні еритроцити. Ха­рактерний АР-тип успадкування. Лікування симптома­тичне.

Анемія гемолітична (HbD: альфа-2, бета-2, 121 ГЛУ—> ГЛІА У цьому випадку точкова мутація в гені глобіну призводить до заміни глутаміну в 121 положенні на гліцин. Можливі гемолітичні кризи. Успадкування здійснюється за АР-типом. Лікування симптоматичне.

Зазначені захворювання проявляються клінічне не дише в гомозиготному стані, але й у вигляді компа­ундів, коли в організмі є 2 різних мутантних алелі од­ного гена.

Відомі 3 форми гемолітичної анемії, зумовлені фе-: стальним гемоглобіном (HbF). Найпоширеніша анемія [-— вроджена гіпопластична (синдром Даймонда — Блек-фана). Це гетерогенне захворювання, що може успад­ковуватись або за АД-, або за АР-типом. У 3-місячному віці з'являються блідість, потім тахікардія, серцева не­достатність. Збільшуються печінка і селезінка. У зв'яз­ку з частими трансфузіями крові можливий розвиток гемосидерозу.

Окрім гемоглобінопатій, відомі анемії, спричинені мутантними формами білків, котрі входять до складу мебран еритроцитів, у тому числі ферментів. Деякі з цих захворювань описані в розділі фармакогенетич-них ензимопатій.

Гемофілія — це результат генетичних вад білків, причетних до каскадного процесу коагуляції. На даний час визначені 10 спадкових дефектів, котрі призводять до порушення зсідання крові. Найчастіше трапляються гемофілія А (дефектний фактор VIII) і В (дефектний фактор IX). Обидва гени розташовуються на Х-хро-мосомі, відтак успадковується дана патологія за ХР-

типом. Гемофілія передається від діда матір'ю до ону­ка; це було відомо ще до нашої ери й знайшло відоб­раження в записах Талмуду, де йшлося про небезпеку обрізання у хлопчиків, чиї старші брати й дядьки по матері страждали на кровоточивість. Мутація, що відпо­відає за гемофілію А, трапляється з частотою 1:10 000, гемофілію В — 1:100 000 (у 10 разів рідше). Водночас гемофілія В у популяції спостерігається лише в 5 разів рідше у зв'язку з ранньою смертністю дітей з гемофі­лією А. У 28% випадків — це прояви нових мутацій.

Гемофілія А, або класична гемофілія, характеризуєть­ся кровотечами, гемартрозами і здебільшого розпіз­нається на 2 —3-му році життя, коли дитина починає активно самостійно пересуватися. У важких випадках у хлопчиків одразу після народження виявляють ке-фалогематоми, кровотечу з пупкового канатика. Типові Крововиливи в колінні, ліктьові, гомілкові суглоби, що призводять до їх тугорухомості й деформації. Відзна­чається зниження прокоагулянтної активності VIII фактора зсідання крові. Популяційна частота становить 1:2500 живонароджених хлопчиків.

Клінічна картина гемофілії В, або хвороби Крістма-са, схожа на описану вище. У крові знижена активність IX фактора, подовжений час зсідання крові.

Розвиток 5% гемофілій пов'язаний не з цими мута­ціями, а з появою в організмі аутоантитіл до VIII і IX білкових факторів. Можливе зчеплення з HLA генами. При лікуванні таких хворих необхідно використову­вати амінокапронову кислоту. У решті випадків про­водять замісну терапію відповідними білковими фак­торами під контролем їх співвідношення в крові хво­рого.

Хвороба Віллєбрандта (псевдогемофілія судинна, капіляропатія) характеризується дуже тривалими кро­вотечами при ін'єкціях, порізах, мікротравмах, а та­кож носовими кровотечами, гіперменореєю у жінок.

Можливі й шлунково-кишкові кровотечі. Остеоартроз звичайно не розвивається. Шляхом лабораторного дос­лідження визначають подовження часу зсідання крові, зниження прокоагулянтної та антигенної активності фактора VIII, агрегації тромбоцитів у присутності ри-стоцетину. Успадковується патологія за АД-типом. Ліку­вання включає призначення кровоспинних засобів, пе­реливання свіжої плазми, крові. Застосовують також криопротеїни. Тимчасове поліпшення настає при вико­ристанні кортикостероїдних гормонів, серотоніну, ад-реноксину та ін. З віком стан здоров'я хворих полі­пшується.

До аномалій білків плазми крові зараховані такі патологічні стани.

Анальбумінемія — може проходити безсимптомно, проте іноді супроводжується набряками (альбумін переносить різні речовини й підтримує онкотичний тиск).

Абеталіпопротеїнемія — супроводжується зміною форми еритроцитів, на поверхні яких з'являються ос­тисті виступи, а також стеатореєю в рацньому віці. У більш старших дітей спостерігається атактична нейро-патія, у дорослих — пігментний ретиніт. У плазмі крові різко знижується рівень холестерину, фосфоліпідів і тригліцеридів. Успадкування відбувається за АР-типом.

Анальфаліпопротеїнемія (хвороба Танжьє) — ха­рактеризується збільшенням мигдаликів, що набувають оранжевого кольору, печінки, селезінки й лімфатичних вузлів. У крові знижується рівень холестерину і ліпо-протеїдів високої густини. Даній патології властивий АР-тип успадкування.

Відсутність трансферину веде до гемосидерозу і цирозу печінки.

Брак церулоплазміну спричиняє розвиток гемоси­дерозу та спостерігається при хворобі Вільсона—Ко­новалова.