рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Алгоритм визначення груп крови за системою АВО

Алгоритм визначення груп крови за системою АВО - раздел Медицина, Алгоритм Визначення Груп К...

Алгоритм визначення груп крови за системою АВО

«Інструкція з визначення груп крові за системою АВО» (наказ МОЗ України від 05.07.1999 р. № 164) «Інструкції про застосування набору діагностичних моноклональних реагентів анти-А, анти-В та анти-АВ для визначення груп крові людини за системою АВО» від 16.02.2006р

Визначення групи крові за системою АВО проводять моноклональними реагентами (мишачі моноклональні Ig M) анти-А, анти-В та анти-АВ за звичайними методами виявлення антигенів еритроцитів та аглютинінів у сироватці (плазмі) крові за допомогою стандартних еритроцитів.

І. Визначення групи крові за допомогою моноклональних реагентів (цоліклонів) анти-А та анти-В

Матеріали:

  • моноклональні реагенти (цоліклони) анти-А (рожевого кольору), анти-В (синього кольору) по 5мл у флаконах.
  • маркировані піпетки («анти-А», «анти-В» і т.д.)
  • біла порцелянова пластинка
  • кров хворого (взята з антикоагулянтом)

Умови проведення досліджень:

  • Визначення групи крові проводиться у приміщенні з достатнім освітленням при температурі від 15 °С до 25 °С.
  • Необхідно працювати в рукавичках.
  • Необхідно перевірити термін придатності реагентів.
  • Не слід користуватися моноклональними реагентами, якщо вони мають нерозчинний осад або помутніння.
  • Для кожного реагенту використовують окрему промаркировану піпетку.
  • Моноклональні реагенти не слід зберігати відкритими.

Техніка визначення групи крові за допомогою цоліклонів антигенів А і В:

1 Нанести на планшет або на білу порцелянову пластинку під відповідними написами «Анти ? А» та «Анти ? В» по одній краплі (100 мкл) цоліклону анти-А та анти-В.

2. Поруч із краплями антитіл нанести по одній краплі (50 мкл) досліджуваної крові (співвідношення кров : реагент ? 1:10)

- у разі визначення групи крові, взятої з пальця або взятої без консерванту, необхідно забезпечити достатньо велику кількість еритроцитів, тобто брати перші краплі з пальця (без сильного видавлювання) або вільні еритроцити з осаду крові, яка згорнулась (без надмірної кількості сироватки).

3. Реагенти та кров ретельно змішати чистою, сухою, скляною паличкою на пластині.

4. Спостерігати за ходом реакції при легкому похитуванні пластини або планшету протягом 5 хвилин (через можливість більш пізньої появи аглютинації з еритроцитами, які містять слабкі різновиди антигенів А або В).

Оцінка результатів:

Позитивний результат - виражається в аглютинації (склеюванні) еритроцитів.

Аглютинацію можна спостерігати неозброєним оком у вигляді дрібних червоних агрегатів, які швидко зливаються, утворюють великі пластівці або один великий аглютинат.

Негативній результат - крапля залишається рівномірно забарвленою у червоний колір, аглютинати в ній не спостерігаються.

  • Кров належить до групи 0 (І), якщо відсутня (-) аглютинація з

цоліклонами анти-А та анти-В.

  • Кров належить до групи А (II), якщо аглютинація (+)

спостерігається з цоліклоном анти-А.

  • Кров належить до групи В (III), якщо аглютинація (+)

спостерігається з цоліклоном анти-В.

  • Кров належить до групи АВ (IV), якщо аглютинація (+)

спостерігається з цоліклоном анти-А, з анти-В та анти-АВ.

Табл. 1 Трактування результатів реакції

Група досліджуваноїкровіРеакція еритроцитів, які досліджуються, з моноклональними реагентами (цоліклонами)Анти - ААнти ? ВКонтроль Анти - АВ0(І)???А (II)+?+В (III)?++АВ (IV)+++

Катетеризація сечового міхура.

Показання:

  • глибоке порушення свідомості та необхідність погодинного вимірювання діурезу;
  • гостра затримка сечі.

Протипоказання.

Стриктура сечового каналу, обтурація каменем та пухлиною, травма, інструментальне пошкодження задньої стінки уретри, уретрорагія, гострий уретрит, простатит, епідидиміт, орхіт.

Необхідні інструменти:

  • сечовий катетер (м?який або металевий);
  • стерильні рукавички;
  • стерильний гліцерин або вазелінове масло.

Техніка.

Для катетеризації використовують як м?які, так і металеві катетери. Перед використанням катетер змащують стерильним гліцерином або вазеліновим маслом. Катетеризацію сечового міхура необхідно виконувати в стерильних гумових рукавичках.Перед катетеризацією сечового міхура у жінок проводять туалет зовнішніх статевих органів. Пінцетом фіксується м'який катетер на відстані 4-5 см від міхурового кінця і поволі без зусиль вводить в сечовий канал. Зовнішній кінець м'якого катетера затискають між безіменним пальцем і мізинцем правої руки. Витікання сечі через катетер вказує на те, що він знаходиться в сечовому міхурі.При катетеризації сечового міхура у чоловіків хворий лежить на спині.. Виконуючий маніпуляцію стає праворуч, лівою рукою бере статевий член, правою зсуває донизу крайню плоть, обробляє головку серветкою (шариком), змоченою розчином фурациліну. Статевий член під головкою необхідно обгорнути марлевою серветкою, щоб зручніше було його утримувати. Гумовий катетер вводять так, як і при катетеризації сечового міхура у жінок. При проведенні катетера в сечовий канал статевий член дещо натягається доверху (на катетер). Це сприяє більш глибокому проходженню катетера по сечовому каналу. При відчутті перешкоди на шляху проходження катетера його потрібне злегка витягнути і спробувати провести повторно. Довжина сечового каналу у чоловіків в середньому рівна 20 см. Як тільки катетер влучає в сечовий міхур, з нього починає виділятися сеча.

Якщо м?який катетер ввести не вдається, застосовують чоловічий металевий катетер. При цьому трьома пальцями лівої руки беруть статевий член у ділянці голівки, злегка натягують і піднімають його паралельно пупартовій зв?язці. Правою рукою вводять в уретру катетер, повернутий клювом вниз. Водночас обережно натягують на катетер статевий член. Катетер, просуваючись вниз і проникаючи в передміхурову частину уретри, зазвичай зустрічає незначну перешкоду. Після цього статевий член разом з катетером перекладають на серединну лінію живота і поступово опускають донизу в сторону калитки. При цьому відчувається деякий опір внутрішнього сфінктера сечового міхура. Як тільки катетер влучає в сечовий міхур, з нього починає виділятися сеча..

Для витягання катетера з сечового міхура статевий член піднімають доверху до серединної лінії живота, злегка нахиляють в сторону пупка і після цього починають витягати катетер. Як тільки він виходить за лобкове зчленування, статевий член повертають ліворуч і витягають катетер.

Техніка внутрішньовенних ін?єкцій

Оснащення: Стерильні голка і шприц одноразового використання ємністю 10 або 20 мл в упаковці, стерильні гумові рукавиці одноразового використання в упаковці, лікарські препарати в ампулах і флаконах, пилочка, 70% р-н етилового спирту, ватні кульки, джгути, полотняна серветка (рушник), лоток для використаних інструментів і матеріалів, пінцети в потрійному розчині.

ЕтапиОбґрунтуванняІ. Підготовка процедури1.Ретельно вимити двічі руки з милом, витерти рушником, обробити 70% розчиномЗабезпечується інфекційна безпека.2.Звірити напис на ампулі, звернути увагу на термін придатності.3.Звільнити одноразовий шприц і голку від упаковки.4.Розчин набрати із ампули в шприц.5.Видалити з шприца пухирці повітря.Запобігання утворення емболій.6.Покласти шприц з набраними лік. речовинами на лоток.Забезпечується інфекційна безпека.7.На цей лоток покласти 3 ватні кульки, змочені у 70% р-ні етилового спирту.Забезпечується інфекційна безпека.8.Провести психологічну підготовку пацієнта.Заохочується пацієнта до співпраці.9.При виконанні ін?єкцій пацієнт має лежати в ліжку.Запобігання непритомності.10.Рука пацієнта повинна розташовуватись на столі в зручному, максимально розігнутому у ліктьовому згині положенні.ІІ. Виконання процедури.1.Намітити місце ін?єкції.Найзручніше виконувати внутрішньовенну ін?єкцію в вени ліктьового згину.Це пояснюється доброю фіксацією вени в підшкірній основі, що не дає їй можливості зміщуватись і спадатися під час ін?єкції.2.На плече вище ліктьового згину накласти гумовий джут; під джгут підкласти полотняну серветку. Джгут зав?язати таким чином, щоб вільні кінці були спрямовані вгору і не заважали під час виконання ін?єкції, а також щоб його можна було легко розв?язати лівою рукою.Забезпечується чітке контурування вен і створення штучного венозного спазму.3.Запропонувати пацієнту кілька разів енергійно стиснути і розтиснути кулак. Розтерти згинальну поверхню передпліччя рукою у напрямку від кисті до ліктьового згину.Забезпечується посилення венозного застою.4.Кінчиком вказівного пальця правої руки пропальпувати вени ліктьового згину і вибрати велику і малорухому вену.5.Запропонувати пацієнту стиснути кулак.Забезпечується чітке контурування вени.6.Двічі протерти місце ін?єкції стерильними ватними кульками, змоченими у 70% розчині етилового спирту.Забезпечується інфекційна безпека.7.Взяти наповнений ліками шприц правою рукою так, щоб 2 палець підтримував муфту голки, 1, 3, і 4 пальці ? циліндр шприца, а 5 палець розміщувався на поршні.8.Першим пальцем лівої руки відтягнути шкіру нижче від наміченого місця ін?єкції.Забезпечується точна фіксація вени.9.Голку шприца встановити під гострим кутом до поверхні шкіри по напрямі току крові. Зріз голки повинен бути догори. Обережно проколоти шкіру і стінку фіксованої вени.10.Опустити шприц і провести голку ще на 5-10 мм по ходу вени. При правильному положенні голки у вені в шприці з?явиться темна венозна кров. У пацієнтів з низьким артеріальним тиском кров у шприці буде після того, як поршень шприца злегка потягнути на себе. Якщо з першого разу не вдалося потрапили у вену, потрібно потягнути голку трохи на себе або ввести її трохи глибше, але що вона залишалася у підшкірній основі.11.Перед введенім розчину лівою рукою обережно зняти накладений на плече гумовий джгут, запропонувати пацієнту розтиснути кулак.Забезпечується правильне і швидке попадання ліків в кров?яне русло.12.Не змінюючи положення шприца першим пальцем лівої руки натиснути на рукоятку поршня, і повільно ввести препарат.При повільному введенні препарат не викликає небажаної реакції організму.ІІІ. Закінчення процедури1.Після закінчення введення лікарської речовини прикласти до місця ін?єкції стерильну ватну кульку змочену у 70% розчині етилового спирту.Забезпечується інфекційна безпека; запобігання виконання непритомності.2.Запропонувати пацієнту зігнути руку в ліктьовому суглобі і затиснути ватну кульку з спиртом на 3-5 хв. Заборонити пацієнту різко вставити після ін?єкції.Забезпечується інфекційна безпека; запобігання виникнення непритомності.3.Відпрацьовані ватні кульки занурити у5% розчині хлораміну в ємкості, про маркірованій “Для використаних ватних кульок” на 1 годину.Забезпечується інфекційна безпека.4.Відпрацьований шприц занурити у 5% розчині хлораміну, в ємкості промаркірованій “Для замочування одноразових шприців і голок” на 1 годину.Забезпечується інфекційна безпека.5.Вимити двічі руки з милом під проточною водою, витерти.Забезпечується інфекційна безпека.

Взяття крові із вени для імунологічних та біохімічних досліджень

Оснащення: Стерильні голка і шприц одноразового використання ємністю 10 або 20 мл в упаковці, стерильні гумові рукавиці одноразового використання в упаковці, стерильна маска одноразового використання в упаковці, пінцет, стерильний лоток, стерильні ватні кульки, 70% р-н етилового спирту, пробірки чисті, сухі в штативі, джгут, полотняна серветка, чистий лоток, лоток для використаних інструментів і матеріалів, ножиці.

ЕтапиОбґрунтуванняІ.Підготовка процедури1.Принести з лабораторії чисті, сухі пробірки в штативі.Забезпечується інфекційна безпека.2.Провести психологічну підготовку пацієнта.Заохочується пацієнта до співпраці.3.Попередити пацієнта що аналіз з крові він повинен здати натще (забороняється пити, палити, вживати ліки)Заохочення пацієнта до співпраці.4.Запропонувати пацієнту зручно сісти на стілець, руку покласти на спеціальний столик долонею дороги в максимально розігнутому положенні.Заохочення пацієнта до співпраці.5.Одягнути поліетиленовий фартух.Забезпечується інфекційна безпека.6.Ретельно вимити руки двічі з милом під проточною водою, витерти рушником, обробити 70% розчином етилового спирту, одягнути гумові рукавички.Забезпечується інфекційна безпека.7.Одягнути стерильну маску.Забезпечується інфекційна безпека.ІІ. Виконання процедури1.Намітити місце пункції в ліктьовому згині.Забезпечується добра фіксація вен в підшкірній основі, що не дає їй можливості зміщуватися і спадатися під час ін?єкції.2.На плече вище ліктьового згину накласти гумовий джгут під джгут підкласти полотняну серветку.Забезпечується чітке контурування венозних стовбурів.3.Запропонувати пацієнту кілька разів енергійно стиснути і розтиснути кулак. Розтерти згинальну поверхню передпліччя рукою у напрямку від кисті до ліктьового згину.Забезпечується посилення венозного застою.4.Кічиком вказівного пальця правої руки про пальпувати вени ліктьового згину і вибрати велику і малорухому вену.5.Запропонувати пацієнту стиснути кулак.Забезпечується чітке контурування вени.6.Двічі протерти місце ін?єкції стерильними ватними кульками, змоченими у 70% розчині етилового спирту.Забезпечується інфекційна безпека.7.Взяти шприц правою рукою так, щоб 2 палець підтримував муфту голки, 1, 3, і 4 пальці ? циліндр шприца, а 5 палець розміщувався на поршні.8.Першим пальцем лівої руки відтягнути шкіру нижче від наміченого місця пункції.Забезпечується точна фіксація вени.9.Голку шприца встановити під гострим кутом до поверхні шкіри по напрямі току крові. Зріз голки повинен бути догори. Обережно проколоти шкіру і стінку фіксованої вени.Забезпечується правильність догляду.10.Опустити шприц і провести голку ще на 5-10 мм по ходу вени. Якщо з першого разу не вдалося потрапили у вену, потрібно потягнути голку трохи на себе або ввести її трохи глибше, але що вона залишалася у підшкірній основі.11.Під час взяття крові із вени джгут із руки не знімати, кулак пацієнт не повинен розтискувати. Після заповнення шприца необхідно кількістю крові (за призначенням лікаря)зняти джгут, запропонувати пацієнту розтиснути кулак.ІІІ. Закінчення процедури1.Після маніпуляції прикласти до місця пункції стерильну ватну кульку змочену у 70% розчині етилового спирту і витягнути голку із вени.Забезпечується інфекційна безпека.2.Пацієнту запропонувати зігнути руку в ліктьовому суглобі і затиснути ватну кульку з спиртом на 3-5 хв.Забезпечується інфекційна безпека.3.Від?єднати голку від шприца і покласти її в лоток.4.В ліву руку взяти чисту, суху пробірку, нахиляючи її, а правою рукою обережно випустити кров із шприца по стінці пробірки.Запобігання швидкому розпаданню форменних елементів крові.5.Пробірку з кров?ю поставити в штатив, закрити ватним тампоном.6.Прикріпити етикетку-направлення до пробірки з зовнішньої сторони.7.Відпрацьовані ватні кульки занурити у 5% розчині хлораміну в ємкості, промаркірованій “Для використаних ватних кульок” на 1 годину.Забезпечується інфекційна безпека.8.Через 3-4 години пробірки доставити у лабораторію.9.Вимити двічі руки з милом під проточною водою, витерти чистим рушником.Забезпечується інфекційна безпека.

МЕТОДИКА ВИМІРЮВАННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ.

Адекватний артеріальний тиск (АТ) є основним фактором підтримки трофіки та функціонування життєво важливих органів організму. Є інвазивні та неінвазивні методики вимірювання АТ. Більше розповсюдження за простоту та доступність в клінічній практиці отримали неінвазивні методи вимірювання АТ. В залежності від принципу, що вкладений в їх основу, розрізняють:

  • пальпаторний;
  • аускультативний;
  • осцилометричний.

Аускультативний метод був запропонований М.С. Коротковим в 1905 році. Типовий пристрій для визначення тиску за методом Короткова (сфігмоманометр або тонометр) складається з пневмоманжети, груші для накачування повітря з регульованим клапаном для стравлювання та пристрою, що вимірює тиск в манжеті. В якості такого пристрою використовують або ртутні, або стрілочні, або електронні манометри. Вислуховування проводиться стетоскопом або мембранним фонендоскопом з розміщенням чутливої голівки у нижнього краю манжети над плечовою артерією без значного натискування на шкіру. Аускультативна методика в наш час визнана ВООЗ як референтний метод неінвазивного визначення АТ, незважаючи на дещо занижені цифри для систолічного і завищені для діастолічного, в порівнянні з цифрами, отриманими при інвазивному дослідженні. Важливими перевагами метода є більш висока стійкість до порушень ритму серця та можливими рухами руки під час вимірювання. Огріхами виміряння АТ цим методом складає 7 ? 14 мм рт. ст. Всім пацієнтам, що страждають на артеріальну гіпертонію, дуже важливо постійно контролювати свій АТ, своєчасно звертатися за медичною допомогою при тенденції до його підвищення. Достовірні результати при вимірювання АТ можуть бути отримані при виконанні основних правил по відношенню не тільки до приладу для вимірювання АТ, але й самого пацієнта та його оточуючого середовища. Звуки, які ми чуємо при вимірюванні АТ називають тонами Короткова. Вони проходять 5 фаз:

  1. Початковий «стук» (тиск в манжетці, що відповідає рівню систолічного тиску).
  2. Інтенсивність звуку підсилюється.
  3. Звук досягає максимальної сили.
  4. Звук послаблюється.
  5. Тони пропадають (діастолічний тиск).

Багато неточностей можуть виникнути при неправильному розмірі манжетки. Вузька манжетка, яка огорнута навколо товстої руки, дасть підвищені результати. ВООЗ рекомендує у дорослих використовувати манжетку шириною 14 см. Тепер ми опишемо, як же саме правильно вимірювати АТ.

  1. Мінімальна кількість вимірювань АТ ? двічі зранку та двічі ввечері (якщо немає спеціальних вказівок лікуючого лікаря) впродовж 3 робочих днів на тиждень.
  2. Значення АТ в перший день використання приладу, як правило, вище, ніж в наступні дні і не можуть розглядатись як діагностично цінні та вірогідні. Кожна людина повинна пам?ятати, що впродовж перших 2 - 3 днів вони з приладом «звикають» друг до друга.
  3. Прилад повинен бути перевірений метрологічною службою.
  4. АТ потрібно вимірювати в тихій спокійній та зручній обстановці при кімнатній температурі (приблизно 21oС, тому що низька температура може призводити до підвищення тиску), потрібно виключити зовнішні подразники. Вимірювання повинні проводитись після 5-ти хвилинного відпочинку, та через 1-2 години після прийому їжі. При відсутності супутніх захворювань досить стандартного вимірювання сидячи, людям похилого віку рекомендується додатково проводити вимірювання ще й стоячи та лежачи.
  5. Для вимірювання АТ в положенні сидячи потрібен стілець з прямою спинкою. Ноги повинні бути розслаблені і ні в якому разі не схрещені. Середина манжети повинна знаходитись на рівні 4 міжребер'я. Відхилення положення манжети може призвести до змін тиску на 0,8 мм рт.ст. на кожний см (завищенню АТ при положенні манжети нижче рівня серця або заниженню при положенні манжети вище рівня серця). Опір спини на спинку стільця і опір руки на стіл виключають підвищення АТ за рахунок ізометричної напруги м?язів.
  6. Протягом години до вимірювання тиску не слід палити та пити каву або чай, на тілі не повинно бути здавлюючого одягу, рука, на якій проводиться дослідження повинна бути без одягу. Під час вимірювання тиску не рекомендується розмовляти.
  7. Спочатку визначають рівень систолічного АТ пальпаторним методом. Для цього необхідно визначити пульс на a.radialis і потім швидко накачати повітря в манжету до 70 мм рт.ст. Далі необхідно накачувати по 10 мм рт.ст. до значення, при якому зникає пульсація. Той показник, при якому вона з?являється знову під час випускання повітря, відповідає систолічному АТ. Такий пальпаторний метод визначення допомагає уникнути помилки, пов?язаної з «аускультативним провалом» (зникнення тонів Короткова відразу після їх першої появи). Повторно повітря накачують на 20 ? 30 см вище значень систолічного АТ, які були визначені пальпаторно.
  8. При первинному вимірюванні тиску слід визначити його на обох руках та в подальшому вимірювати АТ на тій руці, де тиск був вищим (різниця АТ на обох руках до 10 ? 15 мм рт. ст. вважається за нормальну).
  9. Довжина внутрішньої камери манжети повинна перекривати не менш, ніж 80% довжини окружності руки і не менш, ніж 40% довжини плеча. АТ, як правило, вимірюють на правій руці, внаслідок більш розвиненої мускулатури. Використання вузької або короткої манжетки може призвести до хибного збільшення АТ.
  10. Середина балону манжетки повинна знаходитись під пальпуємою плечовою артерією, а нижній край манжети повинен бути на 2,5 см вище ліктьової ямки.
  11. Мембрану фонендоскопа розташуйте на точку пульсації плечової артерії (орієнтовно в область ліктьової ямки).
  12. Швидко накачайте повітря в манжетку за допомогою груші (не забудьте перед цим закрити клапан (вентиль) груші, щоб повітря не виходило назовні). Накачувати до рівня на 20 ? 40 мм більше, ніж систолічний тиск (який ми очікуємо) або до припинення пульсації на плечовій артерії.
  13. Повільно випускайте повітря з манжетки (за допомогою клапана). Перший удар (звук, тон), який ми почуємо, відповідає значенню систолічного тиску. Рівень припинення тонів відповідає діастолічному тиску. Якщо тони дуже слабкі, слід підняти руку, декілька разів зігнути та розігнути її та повторити вимірювання.
  14. При виражених порушеннях ритму у хворого (фібриляції передсердь) слід повторити вимір.
  15. Особам з порушеннями ритму бажано проводити декілька вимірів в визначений проміжок часу (наприклад, 4 вимірювання за 15 хвилин в стані спокою).
  16. З віком може спостерігатися потовщення та ущільнення стінки плечової артерії, внаслідок чого при вимірюванні відбувається хибне збільшення рівня АТ. В цьому випадку можна паралельно пропальпувати променеву артерію та зорієнтуватися до появи пульсу на ній. Якщо розбіг в систолічному тиску перебільшить 15 мм рт.ст., - то визначити достовірний АТ можна лише за допомогою інвазивного дослідження.

Нормальним у дорослих вважається рівень систолічного тиску до 139 мм рт. ст., а діастолічного ? 89 мм рт.ст.

МЕТОДИКА РЕЄСТРАЦІЇ ЕКГ.

Електрокардіограма (ЕКГ) ? це запис коливань різниці потенціалів, що виникають на поверхні збудливої тканини або повідного середовища, що оточує серце при розповсюдженні хвилі збудження по серцю. Для отримання якісного запису ЕКГ потрібно ретельно дотримуватись деяких загальних правил її реєстрації.

ЕКГ реєструють в спеціальному приміщені, яке не повинно знаходитись близько від джерел електричних вад: електромоніторів, фізіотерапевтичних та рентгенівських кабінетів, розподільних електрощитів, тощо. Кушетка повинна знаходитись на відстані не менше 1,5 ? 2м від проводів електромережі. Доцільним є екранувати кушетку, підклавши під пацієнта ковдру з вшитою металевою сіткою, яка повинна бути заземлена.

Дослідження проводиться після 15 - 20 хвилинного відпочинку і не раніше, ніж через 30 хвилин після прийому їжі. Хворий повинен бути до поясу роздягнений, гомілки також повинні бути відокремлені від одягу. Запис ЕКГ звичайно проводиться в лежачому положенні на спині, що дозволяє досягти максимального розслаблення м?язів хворого.

На внутрішню поверхню гомілок та передпліч в їх нижній третині за допомогою гумових стрічок накладають 4 пластинчастих електроди, а на груди установлюють 1 чи декілька (при багатоканальному записі) грудних електродів, використовуючи гумову грушу-присоску. Для поліпшення якості ЕКГ та зменшення кількості наводних струмів слід забезпечити гарний контакт електродів із шкірою. Для цього необхідно: знежирити шкіру спиртом в місцях накладання електродів; при значному оволосінні шкіри змочити місця накладання електродів мильним розчином; вкрити електроди шаром спеціального тонкопровідного гелю, який дозволяє максимально знизити між електродний опір. До кожного електроду на кінцівках та на грудній клітині приєднують провід, що йде від електрокардіографа та який має визначений колір: права рука ? червоний, ліва рука ? жовтий, ліва нога ? зелений та права нога ? чорний, грудний електрод ? білий колір. Якщо електрокардіограф 6-ти канальний, який дозволяє одночасно реєструвати ЕКГ в 6 грудних відведеннях, до V1 підключають провід, що має червоний колір, до V2 ? жовтий, до V3 ? зелений, до V4 ? коричневий, до V5 ? чорний і до V6 - синій або фіолетовий. Грудні відведення, що були запропоновані Wilson в 1934 році мають наступну локалізацію:

  • V1 - активний електрод, який встановлено в четвертому міжребер?ї по правому краю грудини;
  • V2 - активний електрод, який встановлено в четвертому міжребер?ї по лівому краю грудини;
  • V3 - активний електрод, який знаходиться між другим і четвертим електродом, приблизно на рівні четвертого ребра по лівій парастернальній лінії;
  • V4 - активний електрод, який встановлено в п?ятому міжребер?ї по лівій грудинно-ключичній лінії;
  • V5 - активний електрод, який розміщено на тому ж горизонтальному рівні, що і V4 по лівій пахвовій лінії;
  • V6 - активний електрод, який встановлено по лівій серединнопахвовій лінії на тому ж горизонтальному рівні, що і електроди відведень V4 та V5.

Перед тим, як почати запис ЕКГ, на всіх каналах електрокардіографа потрібно встановити однакове підсилення електричного сигналу. Для цього в кожному електрокардіографі є можливість подачі на гальванометр стандартної калібровочної напруги, яка дорівнює 1 mV. Звичайно підсилення кожного з каналів підбирається таким чином, щоб напруга 1 mV викликала відхилення гальванометра та реєстраційної системи, яке дорівнює 10 мм. Для цього в положенні перемикача відведень «0» регулюють посилення електрокардіографа та реєструють калібровочний мілівольт. При необхідності можна змінити підсилення: зменшити при дуже великій амплітуді зубців ЕКГ (1 mV = 5мм) або збільшити при їх малій амплітуді (1 mV = 15 або 20 мм).

Запис ЕКГ здійснюють при спокійному диханні. Спочатк4у записують ЕКГ в стандартних відведеннях (I, II, III), потім в підсилених відведеннях від кінцівок (aVR, aVL, aVF) та грудних відведеннях (V1 ? V6). В кожному відведенні записують не менше, ніж 4 серцеві цикли PQRST. ЕКГ реєструють, як правило, при швидкості руху паперу 50 мм?с-1. Меншу швидкість (25 мм?с-1) використовують при необхідності більш довготривалого запису ЕКГ, наприклад, для діагностики порушень ритму. Зразу ж після закінчення дослідження на паперовій стрічці записують прізвище, ім?я та по-батькові пацієнта, його вік, дату та час дослідження.

Серцево-легенева реанімація.

Методика проведення. Рекомендації для студентів

Медицина критичних станів, початок якій поклали дослідження В. А. Неговского і П. Сафара у другій половині ХХ століття, досягла значних успіхів. Сьогодні проведення серцево-легеневої реанімації (СЛР) дозволяє відновити кровообіг у 17,4 - 58% [4] і навіть у 61,2% [1,6] пацієнтів з раптовою зупинкою кровообігу. При цьому 18,5% пацієнтів , які перенесли СЛР, проживає 7 років і більше [6]. Прогноз СЛР залежить від часу початку і правильності виконання комплексу реанімаційних заходів [8]. Щорічно у світі реєструють більше 200 тис. реанімацій в умовах стаціонару, в результаті яких до життя повертають близько 70 тис. пацієнтів (приблизно 35% реанімованих) [2]. Згідно з даними V.J. Mayo, в позалікарняних умовах вдається реанімувати тільки 5% хворих [7]. В даний час розробкою та систематизацією стандартів з СЛР займаються Американська Асоціація Кардіологів (American Heart Association - AHA) і Європейська Рада з реанімації (European Resuscitation Council - ERC). Для узагальнення результатів досліджень з СЛР, які проводять в різних країнах світу, був створений Міжнародний об'єднаний комітет з реанімації (International Liason Comittee on Resuscitation - ILCOR), який проводив регулярно проводив перегляди міжнародних консенсусних рішень. Останній перегляд рекомендацій було здійснено ERC у 2005 р.,

Комплекс заходів СЛР умовно поділяють на 3 стадії (негайну, спеціалізовану та післяреанімаційну). Перша стадія (негайна, стадія елементарної підтримки життя) необхідно починати негайно безпосередньо на місці події любою особою, яка знайома з елементами СЛР (див. рис. 1):

1) укласти потерпілого на спину, на тверде підґрунтя;

2) діагностувати клінічну смерть на підставі наявності не менше 2 основних ознак (не довше 10 с):

- відсутності пульсу на великих артеріях (сонній - на рівні верхнього краю щитовидного хряща «кадика», зміщуючи подушечки вказівного та середнього пальців до внутрішнього краю грудинно - ключично - соскоподібного м'яза; стегновій - на межі середньої та медіальної третини пахової зв'язки)

- відсутності самостійного дихання (візуально, відчуття дихання на своїй щоці ? тактика «дивись, слухай, відчувай»);

- розширення зіниць (підняти віко).

3) приступити до I стадії СЛР:

Показання та протипоказання до проведення СЛР ? див. Додаток 1.

Рис. 1. Алгоритм проведення СЛР на догоспітальному етапі

I стадія - стадія елементарної базової підтримки життєдіяльності

(негайний період)

Мета: екстрена оксигенація, відновлення прохідності дихальних шляхів

1. Відновлення прохідності дихальних шляхів за допомогою трійного прийому П. Сафара, який полягає в розгинанні голови в атлантопотиличному з?єднанні, висуванні нижньої щелепи і відкритті рота. Для цього долоню однієї руки розташуйте так, щоб її ребро знаходилося на границі волосистої частини голови. Іншою рукою утримуйте підборіддя (альтернативний метод - підкласти під шию). Співдружним рухом обох рук розігніть голову в шийнопотиличному з?єднанні (рис.2).

Рис. 2. Трійний прийом П.Сафара

2. Для проведення штучної вентиляції легень (ШВЛ) у потерпілого без обструкції дихальних шляхів:

• Перекрийте носові отвори потерпілого за допомогою великого та вказівного пальців руки, що лежить на лобі;

• Відкрийте потерпілому рот, утримуючи підборіддя піднятим догори.

• Зробить звичайний вдих, після чого проведіть спокійний видих у рот потерпілого, спостерігаючи за рухом грудної клітки. Загальна тривалість видиху повинна складати близько 1 с, об'єм відповідає дихальному обсягу реаніматора (400-600 мл.).

• Утримуйте дихальні шляхи відкритими, переконайтеся в наявності пасивного видиху.

• Повторіть маніпуляцію ще раз, після чого негайно розпочніть проведення компресій грудної клітки і подихів у співвідношенні 30:2.

3. Для проведення ШВЛ у потерпілого з порушенням прохідності дихальних шляхів:

• Вказівним пальцем проведіть ревізію ротової порожнини, видалить чужорідні тіла, уламки зубів, блювотні маси і т.п.

• Забезпечте прохідність дихальних шляхів і почніть ШВЛ самим відповідним способом: кисневою маскою, мішком Амбу, повітряпроводом, лярінгеальною маска, I-gel-маскою. Самим надійним методом забезпечення прохідності дихальних шляхів є інтубація трахеї - повітровід після відкривання рота введіть згином від язика, потім поверніть на 180° і просуньте всередину до упору кінця трубки в м'які тканини.

• Інспіраторний час становить 1 с., дихальний обсяг має становити 400-600 мл.

• При заінтубованій трахеї вентиляцію проводить з частотою 10-12 за 1 хвилину, компресію грудної клітини з частотою не менше 100 за 1 хвилину.

4. Проведіть прекардіальний удар (якщо реаніматолог безпосередньо спостерігає зупинку кровообігу, а дефібрилятор в даний момент недоступний [10]). Ефективний при фібриляції шлуночків(ФШ) в перші 10 с. з моменту настання зупинки кровообігу [11]). У такій ситуації прекардіальний удар здійсніть негайно ліктьової поверхнею міцно стиснутого кулака в нижню половину грудини з відстані 20 см, надайте удару характер різкого імпульсу.

5. Розпочніть штучну підтримку кровообігу. Почніть компресії грудної клітки (непрямий масаж серця):

• Встаньте збоку від потерпілого.

• Розташуйте основу долоні однієї руки так, щоб пальці були паралельні ребрам на межі нижньої та середньої третини грудини.

• Долоню другої руки розмістіть перпендикулярно поверх першої.

• Займіть вертикальне положення над грудною кліткою потерпілого.

• Випряміть руки в ліктях і не згинайте їх під час компресії.

• Компресії робіть з частотою не менше 100 за 1 хв. і глибиною 4-5 см.

• Контролюйте повернення грудної клітки до початкового положення, не втрачайте контакт з грудною клітиною.

• Після 30 компресій виконайте 2 видиху в потерпілого.

II стадія - стадія подальшої підтримки життя

(спеціалізований період)

Мета: відновлення самостійного кровообігу.

Включає медикаментозну підтримку, діагностику виду порушення ритму серця та дефібриляцію на фоні методів I стадії. Проводить спеціалізована бригада.

1. Медикаментозна підтримка. ESR (2005) рекомендує 2 шляхи введення лікарських препаратів:

  • внутрішньовенний (в/в) - до центральних (підключичних або яремної) або периферичних вен. В цьому випадку препарат розведіть у 10-20 мл фізіологічного розчину;
  • ендотрахеальний - за допомогою катетера до ендотрахеальної трубки. В цьому випадку дозу препаратів збільшить в 2 рази і розведіть у 5 - 10 мл води для ін'єкцій.

Адреналін. Як тільки здійснено внутрішньовенний доступ, введіть 1 мг адреналіну. Незалежно від інших дій, адреналін продовжуйте вводити в дозі 1 мг кожні 3-5 хвилин. СЛР продовжуйте з перевіркою серцевого ритму кожні 2 хвилини і введенням 1 мг адреналіну кожні 3-5 хвилин реанімації до відновлення ефективного серцевого ритму або до конвертації фібриляції шлуночків/ шлуночкової тахікардії (ФШ / ШТ) до шоконеусуваємого ритму.

Атропін. Є препаратом вибору при документованій асистолії в дозі 3 мг, вводять одноразово, болюсно. При асистолії і брадикардії, резистентної до введення атропіну, введіть еуфілін 2,4% 250-500 мг (5 мг / кг) в/в..

Грудинний електрод встановіть праворуч від грудини під ключицею, верхівковий електрод - по середньо ключичної лінії приблизно на рівні ЕКГ електрода V6 (рис 3). Після проведення першого початкового розряду продовжуйте СЛР з перевіркою серцевого ритму кожні 2 хвилини.

Рис. 3. Класичне розміщення електродів дефібрилятора

Допустимі інші схеми розміщення електродів [12]:

• Обидва електрода на латеральної поверхні грудної клітини - один праворуч, другий ліворуч (біаксилярне положення);

• Один електрод в стандартному верхівковому положенні, другий - на дорзальній поверхні грудної клітини праворуч або ліворуч;

• Один електрод попереду, на лівій прекардіальній поверхні, другий - ззаду, під лівою лопаткою.

Сила тиску на електроди повинна становити для дорослих приблизно 8 кг [13]. Для поліпшення провідності струму нанесіть на контактну поверхню електродів провідник - спеціальний гель, воду, фізіологічний розчин і т.п.

Методика проведення дефібриляції:

• Лікар, який проводить дефібриляцію, голосно подає команду «розряд», під час якої він і всі члени бригади не торкаються хворого і ліжка. Після здійснення розряду без визначення змін ритму серця продовжуйте СЛР ще впродовж 2 хвилин.

• Швидко перевірить характер серцевого ритму, і за наявності персистуючої ФШ/ШТ проведіть другий розряд дефібрилятора. Енергія першого та наступних розрядів для монополярних дефібриляторів складає 360 Дж, для біполярних - 150-200Дж з подальшим підвищенням до 360Дж.

• Негайно продовжить СЛР ще 2 хвилини, після чого перевірте серцевий ритм. При збереженні ФШ/ ШТ введіть адреналін і безпосередньо за цим проведіть третій розряд дефібрилятора. Продовжити СЛР ще 2 хвилини.

• Перевірте серцевий ритм. При збереженні ФШ/ШТ негайно в/в введіть 300 мг аміодарону і проведіть четвертий розряд, продовжить СЛР [14]. Наступну дозу аміодарону (150 мг) введіть при рефрактерній ФШ/ШТ або ФШ/ШТ, яка виникла. За наступні 24 години доза аміодарону може скласти до 2 гр. Лідокаїн з розрахунку 1 мг/кг можете застосувати як альтернативу аміодарону за відсутності останнього, але лідокаїн після аміодарону вводити не можна.

• Незалежно від інших дій, адреналін у дозі 1 мг вводить кожні 3-5 хвилин.

  • Реанімаційні заходи проводить в такому режимі до відновлення ефективного серцевого ритму, або до конвертації ФШ/ШТ до шоконеусуваємого ритму (див. також додаток 2).
  • При підозрі на наявність гіпомагніємії введіть магнію сульфат (4 мл 50% розчину), при зниженні рН крові менше 7,1 або гіперкаліємії введіть натрію гідрокарбонат (50мл 8,4% розчину).

III стадія - стадія тривалого підтримання життєдіяльності (післяреанімаційний період)

Мета: відновлення функцій мозку, післяреанімаційна інтенсивна терапія.

У післяопераційному періоді здійснюють:

- Підтримку нормотензії.

- Підтримку парціального тиску кисню та вуглекислого газу (PaO2 і PaCo2).

- Підтримку нормотермії. Пацієнтам без свідомості після успішної СЛР рекомендована гіпотермія тіла (32-340С) впродовж 12-24 год.

- Підтримку нормоглікемії (4,4-6,1 ммоль/л). При рівні глюкози більше 9,1 моль / л слід призначити інсулін.

Додаток 1. Протипоказання до проведення СЛР.

СЛР показана всім хворим, які перебувають у стані клінічної смерті та не мають протипоказів. СЛР не проводять при [2,3]:

1) ознаках біологічної смерті;

2) смерті мозку;

3) термінальних стадіях невиліковних хвороб;

4) неоперабельних злоякісних утвореннях з метастазуванням;

5) якщо точно відомо, що з моменту зупинки кровообігу пройшло більше 25 хвилини в умовах нормотерміі.

Додаток 2. Критерії припинення реанімації [2,3]

СЛР може бути припинена при:

  • відновленні самостійного кровообігу та появі пульсу на великих артеріях і/або відновленні самостійного дихання;
  • неефективності реанімаційних заходів впродовж 30 хвилин;
  • смерті серця -? розвитку стійкої, щонайменше впродовж 30 хвилин, електричної асистолії (прямої лінії на ЕКГ), незважаючи на СЛР та медикаментозну підтримку;
  • ознаках біологічної смерті.?

Додаток 3. Діагностика смерті мозку.

Згідно Наказу № 226 від 25.09.2000 «Про затвердження нормативно-правових документів з питань трансплантації» МОЗ України, смерть мозку визначають як повне та незворотне припинення всіх його функцій, які реєструють при працюючому серці і ШВЛ. Смерть мозку прирівнюють до смерті людини.

Комплекс клінічних критеріїв, наявність яких обов'язкова для встановлення діагнозу смерті мозку (наказ МОЗ України №226):

  • Повна і стійка відсутність свідомості (кома).
  • Атонія всіх м'язів.
  • Відсутність реакції на сильні больові подразнення.
  • Відсутність реакції зіниць на пряме яскраве світло.
  • Очні яблука нерухомі.
  • Відсутність корнеальних рефлексів.
  • Відсутність окулоцефаліческіх рефлексів.
  • Відсутність окуловестибулярних рефлексів.
  • Відсутність фарінгеальних і трахеальних рефлексів.
  • Відсутність самостійного дихання.

Тести, які підтверджують комплекс клінічних критеріїв при встановленні діагнозу смерті мозку наступні:

  • Визначення відсутності мозкового кровотоку (за даними транскранеальної доплер-сонографії тричі з інтервалом не менше, ніж 30 хвилин).
  • Визначення відсутності засвоєння кисню мозковою тканиною (відсутність артеріовенозної різниці парціального тиску кисню).

Необхідно відзначити, що використання в якості підтверджуючих тестів електроенцефалографії і панангіографіі не передбачено Наказом № 226 від 25.09.2000г. «Про затвердження нормативно-правових документів з питань трансплантації» Міністерства Охорони Здоров'я України. Діагноз смерті мозку встановлює консиліум лікарів. Після встановлення смерті мозку реанімаційні заходи, включно ШВЛ, можуть бути припинені.

Список літератури:

  1. Глумчер Ф.С., Москаленко В.Ф. Неотложная медицинская помощь. Киев.: «медицина», 2008. - с.52-53.
  2. Дубров С.А., Глумчер Ф.С. Серцево-легенева реанімація// Внутрішня медицина, 2008. ? с. 46-51.
  3. Усенко Л.В, Царев А.В. Сердечно-легочная и церебральная реанимация. Практическое руководство, Днепропетровск, 2008. ? с. 35-36.
  4. Rosenberg M., Wang C. et al. Results of cardiopulmonary resuscitation: failure to predict survival in town community hospital // Arch. Intern. Med. ? 1993. ? Vol. 153(11). ? р.1370 ? 1375.
  5. Abella B.S., Sandbo N. et al. Chest compression rates during cardiopulmonary resuscitation are suboptimal // Circulation. ? 2005. ? Vol. 111(2). ? P 428 ? 434.
  6. Zoch T.W., Desbiens N.A. et al. Short- and long-term survival after cardiopulmonary resuscitation // Arch. Int. Med. ? 2000. ? Vol. 160(7). ? P. 1969 ? 1973.
  7. Mayo V.J. The quest to improve cardiac arrest survival: overcoming the hemodynamic effect ov ventilation // Crit Care Med. ? 2005. ? Vol. 33. ? P. 898 ? 899.
  8. Anthony J. Handley, Rudolph Koster, Koen Monsieurs, Gavin D. Perkins, Sian Davies, Leo Bossaert. European Resuscitation Council Guidelines for Resuscitation 2005 Section 2. Adult basic life support and use of automated external defibrillators. - P. 4 ? 10.
  9. Safar P. Reanimatology ? the science of resuscitation // Critical Care Medicine/ - 1982. ? V. 10, №2. ? P.134-136.
  10. Caldwell G., Millar G., Quinn E. Simple mechanical methods for cardioversion: defence of the precordial thump and cough version // Qr. Med. J. - 1985. ? V. 291 ? Р. 627-630.
  11. Kohl P., King A.M., Boulin C. Antiarrhythmic effects of acute mechanical stiumulation. In: Kohl P., Sachs F., Franz M.R., editors. Cardiac mechano-electric feedback and arrhythmias: form pipette to patient. Philadelphia: Elsevier Saunders, 2005. - p. 304-314.
  12. Charles D. Deakin, Jerry P. Nolan. European Resuscitation Council Guidelines for Resuscitation 2005 Section 3. Electrical therapies: Automated external defibrillators, defibrillation, cardioversion and pacing. - P. 27.
  13. Deakin C., Sado D., Petley G., Clewlow F. Determining the optimal paddle force for external defibrillation/Am. J. Cardiol. ? 2002. - V. 90. ? P. 812-813.
  14. Jerry P. Nolan, Charles D. Deakin, Jasmeet Soar, Bernd W. Bottiger, Gary Smith. European Resuscitation Council Guidelines for Resuscitation, 2005. Section 4. Adult advanced life support. - P.44 ? 52.

– Конец работы –

Используемые теги: 0.023

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Алгоритм визначення груп крови за системою АВО

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Еще рефераты, курсовые, дипломные работы на эту тему:

0.023
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • По категориям
  • По работам