Загальна характеристика планування

Загальна характеристика планування. Основу управління господарськими процесами на підприємстві складають управлінські рішення.

Головною особливістю управлінських рішень є те, що їх приймають для забезпечення безперебійного функціонування об єкта управління. Планування можна розуміти як процес прийняття рішень, який передує майбутнім діям. Результатом планування є прийняття органом управління рішення про те, що, де і яким чином потрібно зробити.

Способи і методи обґрунтування планових рішень є ланкою, що поєднує теперішнє з майбутнім. Вони в деякій мірі визначають науково-технічний рівень планування та якість планів. Управлінські рішення не можна розглядати як довільну дію. Передумовою підготовки та прийняття управлінського рішення завжди є наявність проблеми, тобто встановлення невідповідності між фактичним і бажаним станом діяльності виробничого, комерційного чи іншого суб єкта, що перешкоджає його ефективному функціонуванню та розвитку.

Потреба в прийнятті рішення постає і тоді, коли є кілька можливих варіантів, серед яких необхідно вибирати найприйнятніший. Вибір відповідного варіанта рішення здійснюється з урахуванням системи критеріїв. Саме таким критерієм у процесі планування є альтернативний вибір. Розробляються і оцінюються альтернативні варіанти майбутніх дій та засоби для їх здійснення шляхом порівняльної оцінки. Планування як процес прийняття рішень включає і раціональний вибір. При цьому критеріями раціональності тих чи інших варіантів плану можуть бути засоби для міркування з різних галузей знань технічних, юридичних, соціальних, економічних. Прийнято вносити до переліку типів раціональності ще й такі контекстуальну, ігрову та процесну раціональність розсудливості. Користуючись кожним із означених критеріїв, можна досягти найкращого вибору саме у певному аспекті. Наприклад, технічно-раціональною буде визнана та альтернатива, за якої досягається найкраще забезпечення рішень наявним потенціалом. Із точки зору юридичної раціональності найкращим вибором буде той, що у найбільшій мірі відповідає законам суспільства.

Економічна раціональність, як відомо, дає оцінку варіантам на основі порівняння зисків із витратами на їх досягнення, що найчастіше зводиться до оцінки ефективності використання ресурсів. Розглядаючи планування як розумовий процес, який здійснюється людиною і не може відбуватися відокремлено від її світогляду та власної філософської позиції, розрізняють три основні філософські концепції формальну, інкрементальну і системну.

Вони по-різному визначають цінність процесу планування, спираються на різні припущення, мають відмінні риси, методичний апарат та інструментарій. Суть концепції, яка базувалась на принципах централізованого планування, зводилась до жорстко цілєнаправленої дії на людину, колектив, суспільство.

Планування з однієї, нехай дуже важливої організації, перетворювалося на ціль та зміст процесу управління. Більше того, в умовах ієрархічної і теоретично централізованої системи управління, таке трактування надавало функції планування і контролю виконавчого, а не творчого характеру управлінської праці. У зв язку з цим й інші функції управління, наприклад, активізація і стимулювання, перетворились в формальність та мали суто ідеологічне призначення.

У плануванні, як у ключовій ланці в системі управління, відображались особливості соціальної системи управління, підкреслювались її відмінності від капіталістичного менеджменту.

У той час в системі централізовано встановлених на основі єдиного плану цілей, жорсткого розподілу ресурсів і єдиної політики розвитку всього народного господарства, не було необхідності розвивати функції, які пов язані з вивченням ринку, що привело до орієнтації не на споживання, а на планування. Це і породило кризу концепції формального планування. В умовах ринкової економіки під формальним плануванням розуміють свідомо організоване планування, що дозволяє за допомогою особливих методів одержати досить точні кількісні показники для прийняття управлінських рішень. Ринкова інкрементальна концепція управління заснована на тому, що управління являється діяльністю господарюючого суб єкта, в процесі якої проходить впорядкування його структурних елементів на основі ринкових механізмів регулювання господарських процесів. Основою даної концепції є стратегічне планування, яке спирається на людський потенціал, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, забезпечує своєчасну реакцію господарюючого суб єкта на будь-які зміни, що відбуваються у зовнішньому середовищі, дозволяє організації виживати та досягати своїх цілей у довгострокому періоді. Різноманітність проблем і способів їх рішень при інкрементальному плануванні включає можливість застосування формалізованих моделей. Інкраменталізм часто буває безсилим у вирішенні зовсім нової проблеми. Тоді перевага надається інтуїтивному плануванню.

Щоб приймати рішення на інтуїтивному рівні необхідно володіти відповідним досвідом і знаннями закономірностей, які об єктивно діють в умовах ринку, застосовувати творчий підхід у плануванні. Синтезом обох вищезгаданих концепцій є системний підхід. Якщо формальне планування ставить наголос на передбаченні, а інкрементальне - на реакції, у системному плануванні прагнуть до взаємодії із зовнішнім середовищем.

Удосконалення визначення і структурування проблеми тут підпорядковано меті навчитися правильно ставити питання, щоб вирішувати саме ті проблеми, які слід вирішити. Акцент робиться на планування, на сьогоднішні дії, а не на те, що принесе майбутнє. 12,с.34 Поточне планування полягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством та по усіх напрямках діяльності, а також планів на більш короткі періоди, квартал, місяць. Різновидом поточного планування є оперативно-календарне планування, яке являє собою календарне ув язування виробничого процесу між структурними підрозділами із врахуванням послідовності та метрів технологічного процесу.

Ядром визначальною ланкою системи планів підприємства виступає його стратегія розвитку, при розробці якої використовуються результати аналізу цього середовища, виконання прийнятих стратегічних планів. Ці ж результати, як і вибрана стратегія слугують основою для розробки детальних середньо та довгострокових планів рис.1.1 . Оскільки аналітична робота, спостереження за змінами в ринковому середовищі проводяться постійно, то завжди може виникнути необхідність внести певні корективи або в короткострокові, або в середньострокові плани. Існує також ймовірність передчасної розробки нової стратегії підприємства. Рис. 1.1. Принципова схема взаємодії основних блоків процедури розробки планів діяльності підприємства. 12,с.23 1.1.1 Принципи планування Процес планування в максимальній мірі має передбачити всебічне вивчення дійсності, тенденцій та закономірностей розвитку об єкту планування та середовища його діяльності. Найбільш загальною науковою основою планування е система об єктивних економічних законів і, в першу чергу, закону попиту та пропонування. В планах підприємства повинні бути реалізовані вимоги цих законів та враховані об єктивні результати макро- та мікроекономічного аналізу стану та тенденції розвитку умов господарювання.

Поряд з загальними принципами управління існують і специфічні принципи планування, до яких відносять цільову направленість, системність, безперервність, збалансованість, оптимальність використання ресурсів, адекватність об єкту та предмету планування.

Найважливішим принципом планування є вибір та обґрунтування цілей, кінцевої мети, результатів діяльності підприємства.

Чітко та зважено визначені кінцеві цілі є вихідним пунктом планування.

В загальному випадку виокремлюють п ять основних цілей або їх групи підприємства n господарсько-економічну, обумовлену вимогами забезпечення високої ефективності виробничої системи, випуску суспільне необхідної конкретної продукції n виробничо-технологічну, що відображає основне n функціональне призначення підприємства - випуск певної продукції належної якості n науково-технічну, тобто постійне прискорення науково-технічного прогресу, що матеріалізується в постійному поліпшенні продукції і оновленні технічної бази виробництва n соціальну - якомога повніше забезпечення потреб працівників підприємства в матеріальній та духовній сферах n екологічну - забезпечення вимоги відтворюваності ресурсів та виготовлення екологічно безпечної чистої продукції. Пріоритетність тієї чи іншої мети може мінятись в залежності від економічної політики держави, історичного періоду, екологічного становища в регіоні та світі тощо. В умовах командно-адміністративної системи з її директивним плануванням мали зверхність виробничо-технологічні цілі. При переході до ринкової економіки, з появою підприємств різних форм власності, ліквідацією системи жорсткого централізованого планування цілепокладання на підприємстві стає завданням його керівництва. Ефективність та реальність планів значною мірою залежить від ступеню реалізації принципу системності. Цей принцип вимагає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності підприємства, усі тенденції, зміни та зворотні зв язки в його системі. Системний підхід повинен мати місце щодо обґрунтування та вирішення планових завдань на будь-якому рівні управління. За допомогою системного аналізу можна відповісти на такі важливі питання, як визначення цілей та їх субординація, порівняння альтернативних шляхів та способів досягнення визначених цілей, що відрізняються одна від одної складністю, термінами реалізації, соціальними наслідками тощо. Важливою проблемою та передумовою життєздатності планування є забезпечення його безперервності. Принцип безперервності означає n підтримування безперервної планової перспективи, формування та періодичну зміну горизонту планування, що залежить від загальних соціально-політичних та економічних передумов, темпів науково-технічного прогресу в галузі, тривалості впливу управлінських рішень, ступеню передбачуваності майбутнього n взаємопогодження довго середньо- та короткострокових планів n своєчасне корегування перспективних та поточних планів, враховуючи початкові сигнали про зовнішні регіон, економіка в цілому та внутрішні всередині самого підприємства зміни умов господарювання 8,с.34 . Однією із найважливіших вимог до планових рішень є забезпечення оптимальності використання застосовуваних ресурсів. Використання ресурсів підприємства повинно орієнтуватись на потреби, умови та кон юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, максимально повну реалізацію наявних резервів кращого застосування предметів та знарядь праці, організації виробництва тощо. Важливою якісною характеристикою плану виступає його збалансованість, тобто необхідна і достатня кількісна відповідність між взаємозв язаними розділами та показниками плану. Збалансованість являє собою визначальну умову обґрунтованості планів, реальності їх виконання.

Головним її проявом є відповідність між потребами в ресурсах та їх наявністю. За ринкових умов, постійної мінливості зовнішнього і внутрішнього середовища діяльності підприємства вкрай важливо створити передумови для адекватної динамічної збалансованості та мобільності виробництва.

Навіть ідеально збалансований в початковий період план не гарантує, що в процесі його виконання не виникне диспропорцій від впливу різноманітних чинників. Принцип збалансованості вимагає також планування ресурсного забезпечення готовності до швидкої та адекватної реакції на зміни в умовах господарювання.

Таблиця 1.1 Рівень ринкової конкуренції та особливості систем планування діяльності підприємства Рівень конкуренції Відсутність конкуренції або її незначний характер Значна або досконало розвинута конкуренція Основне відображена в планах підприємницька мета Зростання прибутку шляхом збільшення обсягів виробництва та продажу товарів стабільної номенклатури Зростання прибутку за рахунок збільшення частки ринку, освоєння нових ринкових сегментів, інтенсивного оновлення продукції послуг Тип стратегічного планування Довгострокове на 10, 15, 20 років, екстраполятивного типу, що має на меті збереження або посилення в майбутньому тенденцій минулого стосовно факторів виробництва Довгострокове на період, що визначається рівнем динамізму зовнішнього середовища , інтерполятивного типу, тобто виходячи із стратегічної цілі або системи цілей, що встановлюються на основі прогнозів розвитку зовнішніх факторів Завдання тактичного поточного планування Максимально можливе використання внутрішніх резервів виробництва, нарощування виробничого потенціалу при незмінному його призначенні Реалізація передумов, етапних завдань досягнення стратегічних цілей, максимально швидка реакція виробництва на зміни ринкової кон юнктури, створення резервів мобільності виробництва Принцип адекватності системи планування щодо об єкту та умов його діяльності виходить з того, що оскільки ринкове середовище обумовлює постійну мінливість продукції підприємства, його виробничої та організаційної структури, технологій та факторів виробництва, остільки методи планування, показники та розділи планів, організація самого процесу їх розробки повинні постійно переглядатись, а при необхідності - розроблюватись та застосовуватись поліпшені або принципово нові методи та процедури планування табл.1.1 . 1.1.2 Методи планування на підприємстві Планування діяльності підприємства здійснюється за допомогою різних методів. При виборі методів планування необхідно враховувати певні вимоги до них. Методи планування повинні n по-перше, бути адекватними зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних етапів процесу становлення та розвитку ринкових відносин n по-друге, найбільш повно враховувати профіль діяльності об єкта планування та різноманітність в засобах та шляхах досягнення основної підприємницької мети - збільшення прибутку n по-третє, відрізнятися в залежності від виду розроблюваного плану.

Більшість відомих методів планування можна класифікувати за різними ознаками. Результати класифікації методів планування за певними ознаками представлені в табл.1.2. Таблиця 1.2 Класифікація методів планування Класифікаційні ознаки Методи планування Вихідна позиція для розробки плану Ресурсний за можливостями Цільовий за потребами Принципи визначення планових показників Екстраполяційний Інтерполяційний Спосіб розрахунку планових показників Спробно-статистичний пересічних показників Чинниковий Нормативний Узгодженість ресурсів та потреб Балансовий Матричний Варіантність розроблюваних планів Одноваріантний інтуїтивний Поліваріантний Економіко-математичної оптимізації Спосіб, виконання розрахункових операцій Ручний Механізований Автоматизований Форма подання планових показників Табличний Лінійно-графічний Логіко-структурний сітьовий Ресурсний метод планування, виділений за ознакою Вихідна позиція для розробки плану із урахуванням ринкових умов господарювання та наявних ресурсів може застосовуватись при монопольному становищі підприємства або при слабо розвинутій конкуренції. Підприємство самостійно виконує цілепокладання, визначає мету діяльності і для її досягнення формує відповідні плани.

В залежності від сили ринкової влади підприємства застосовуються і різні принципи визначення кінцевого та проміжних значень планових показників. При монопольному положенні, відсутності загрози з боку конкурентів підприємство впевнене в тому, що розвиток в майбутньому буде здійснюватись із збереженням тенденцій, що склались в минулому.

Проміжні та кінцеві на кінець планового періоду значення планових показників визначаються методом екстраполяції - на основі динаміки цих показників в минулому, припускаючи, що темпи і пропорції, досягнуті на момент розробки плану будуть збережені в майбутньому.

Принципово протилежним є інтерполятивний метод, за яким підприємство встановлює ціль для досягнення в майбутньому і виходячи з неї визначає планового періоду та проміжні планові показники.

Тобто в протилежність наступального руху при екстраполяції або інтерполятивний метод передбачає зворотний рух - від встановленої мети та відповідного кінцевого значення планових показників з обчисленням проміжних їх величин.

Для визначення ступеню обґрунтованості показників важливим є виокремлення методів планування за способом розрахунку планових завдань.

Спробно-статистичний пересічних показників метод передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх величин при встановленні планових показників. Більш обґрунтованим є чинниковий метод планування у відповідності із яким планові значення показників визначають на основі розрахунків впливу найважливіших чинників, що обумовлюють зміни цих показників. Розрахунки за окремими факторами застосовуються перш за все при плануванні ефективності виробництва визначенні можливих темпів зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції тощо. Найбільш точним є нормативний метод планування, суть якого полягає в тому, що планові показники розраховуються на основі прогресивних норм використання ресурсів із врахуванням їх змін в результаті впровадження організаційно-технічних заходів у плановому періоді. Зрозуміло, що застосування цього методу на підприємстві вимагає створення відповідної нормативної бази. Узгодженість при плануванні потреб із необхідними ресурсами для їх задоволення забезпечується за допомогою балансового методу.

Його суть зводиться до розробки спеціальних таблиць-балансів, в одній частині яких із різним ступенем деталізації показують всі напрямки витрачання ресурсів у відповідності із потребами, а в другій - джерела надходження цих ресурсів. В процесі розробки балансу має бути вирішене таке основне завдання забезпечити рівність між вказаними двома частинами балансу.

Баланси на підприємстві розробляються для різних видів ресурсів матеріальні, трудові, фінансові . Матричний метод планування є подальшим розвитком балансового методу і являє собою побудову моделей взаємозв язків між виробничими підрозділами та показниками.

В сучасних умовах господарювання на підприємствах звичайно розробляють не один, а декілька варіантів плану.

Показники окремих його розділів найбільш важливих мають бути оптимізовані за допомогою економіко- математичного моделювання.

На зміну традиційному ручному методу планування з застосуванням найпростіших обчислювальних засобів започатковані і набувають поширення більш сучасні - механізовані і автоматизовані з використанням настільних електронних обчислювачів, персональних комп ютерів та складних електронно-обчислювальних машин комплексів. Форма подання розрахованих показників планів у вигляді таблиць, малюнків, схем, сітьових графіків тощо відображає культуру і наочність того або іншого методу планування діяльності підприємства 18,с.8 . 1.2 Роль стратегії підприємства в розробці тактичних планів Еволюція теорії та методів управління в умовах зростаючої мінливості характеру середовища діяльності підприємства призвела до формування стратегічного підходу до управління, зокрема планування.

Стратегія - це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їх досягнення.

Вона формулює цілі та основні шляхи їх досягнення таким чином, що підприємство має спільний об єднуючий всі його підрозділи напрямок розвитку.

За своїм змістом стратегія є довгостроковим плановим документом, результатом тактичного планування. Тактичне планування - процес здійснення сукупності систематизованих та взаємоузгоджених робіт по визначенню довгострокових на певний період цілей та напрямків діяльності підприємства.

Розробка стратегії представляє собою складний, ітеративний процес розгляду певної кількості альтернатив розвитку підприємства, постійної переоцінки і періодичної перевірки здійснюваної стратегії в залежності від стану середовища діяльності. Першим, найбільш суттєвим визначальним рішенням при тактичному плануванні є вибір цілей. Система стратегічних цілей підприємства може бути багаторівневою головна, субпідрядні цілі декількох рівнів неоднорідною за періодом часу довгострокові, середньо-та короткострокові цілі різноманітною за змістом або предметом відображення виробництво, комерційна та соціальна діяльність, інноваційні та інвестиційні процеси тощо нерівнозначною за об єктом характеристики підприємство в цілому або його підрозділи, групи підрозділів. Основну загальну ціль підприємства чітко визначену причину існування, основне призначення, напрямок суспільно-підприємницької діяльності прийнято називати його місією. Вибір місії підприємства здійснюється з урахуванням дії чинників зовнішнього середовища.

В процесі вибору підприємство має вирішити, хто є чи буде його клієнтами та які потреби цих клієнтів воно зможе задовольнити.

Це дуже важлива передумова високої прибутковості підприємства в майбутньому. На основі загальної місії підприємства формулюються його стратегічні цілі. Реальність та ефективність стратегії підприємства буде забезпечена, якщо стратегічні цілі будуть конкретними та вимірюваними чітко зорієнтованими у часі коли і яка ціль повинна бути досягнута досяжними, збалансованими, ресурсозабезпеченими односпрямованими та взаємно підтримуючими.

При розробці стратегії слід встановлювати цілі для кожного напрямку діяльності, який, на думку підприємства, є важливим та виконання якого необхідно спостерігати та контролювати.

Але загалом в системі стратегічних цілей мають бути присутні показники абсолютні або відносні , Що характеризують n ринок товарів та послуг, позицію на ньому підприємства n прибутковість діяльності n виробництво продукції n виробничий потенціал n наукові дослідження та впровадження нововведень n фінанси підприємства n ефективність виробництва n організаційну структуру, її зміст n кадри підприємства n соціальну відповідальність 16,с.9 . Після визначення місії починається діагностичний етап тактичного планування.

Першим та найбільш важливим кроком є вивчення зовнішнього середовища діяльності підприємства.

Аналіз зовнішнього середовища являє собою безперервний процес спостереження, вивчення та контролю дії зовнішніх по відношенню до підприємства чинників для того, щоб своєчасно та якомога повніше визначити можливості та загрози для підприємства, тобто позитивну та негативну дію зовнішніх чинників - політичних, економічних, науково-технічних, соціальних, міжнародних тощо. При розробці та здійсненні стратегії велике для підприємства значення має аналіз ринкових чинників, які із врахуванням їх високого ступеню мінливості, можуть безпосередньо вплинути на успіх або крах підприємства.

Тут мовиться про мікроекономічний аналіз попиту, пропонування та рівня конкуренції табл. 1.3 за певної системою показників. Методи вибору стратегії. Теорія та практика стратегічного управління накопичила значний досвід оцінки та обґрунтування вибору генеральної та альтернативної стратегії. Їх декомпонування та розробки субстратегій. Методи вибору генеральної стратегії можна розділити на дві групи перша - в умовах монопрофільної діяльності або при вузькій гаммі продуктів та послуг, що пропонуються підприємством методи однопродуктового аналізу друга - при диверсифікованому виробництві методи портфельного аналізу. Таблиця1.3 Основні тактичні напрямки розвитку підприємства за методом Мак-Кінсі Конкурентна позиція Привабливість сектору Сильна Середня Слабка Сильна Будь-що підтримувати позицію лідера Підтримувати позицію лідера, створювати умови для розвитку Збільшувати прибутковість Середня Збільшувати зусилля.

Загроза бути витісненим Збільшувати прибутковість обачливо Поетапний вихід Слабка Подвоїти ставку або відмовитись Залишати ринок поетапно та прогресуючи Деінвестування Серед методів однопродуктового аналізу найбільш науково обґрунтованим є метод PIMS Profit Impact of Marketing Strategy вперше реалізований компанією Дженерал електрік за участю Гарвардської школи бізнесу на початку 70-х років. В основі методу PIMS лежить моделювання впливу стратегічних чинників на показники ефективності підприємства зокрема рентабельність капіталовкладень, валовий прибуток. Моделі методу PIMS уможливлюють практично важливі відповіді на ряд питань n які фактори є стратегічними та обумовлюють різницю в показниках ефективності для різних видів діяльності n який рівень ефективності вважається нормальним за даних ринкових умов для конкретного виду діяльності стратегії n як зміняться показники ефективності певного виду діяльності при тому чи іншому рівні конкуренції, якщо матиме місце модифікація стратегії її часткова або повна заміна n які потрібні зміни в стратегії, що дозволять за існуючих ринкових умов поліпшити показники ефективності конкретного виду діяльності підприємства.

Якщо метод PIMS та його моделі враховують дію як зовнішніх, так і внутрішніх чинників, то метод кривих освоєння, який будується на залежності розмірів витрат на виробництво від його обсягу, відображає вплив лише внутрішніх чинників. В основі методу лежить відома закономірність зростання масштабу виробництва спричинює економію певних витрат, розмір яких не залежить або мало залежить від зміни кількості одиниць вироблюваної продукції. До того ж при освоєнні виробництва має місце повторення операцій, формування навичок або динамічного стереотипу, що також призводить до зменшення трудовитрат 24,с.15 . При розробці стратегії нового виробництва кількісне визначення параметрів кривих освоєння дозволяє підприємству досить точно встановити n кількісні зміни витрат на виробництво при подальшому нарощуванні об ємів продукції та суму очікуваного прибутку n суму додаткових витрат на освоєння n об єм продукції, при досягненні якого дане виробництво почне приносити прибуток n період часу, необхідний для досягнення беззбитковості нового товару із урахуванням його ринкової ціни. Логічно зв язаний з методом кривих освоєння ще один метод розробки стратегії підприємства - метод циклу життя виробу товару. За період свого існування виріб проходить, як правило, чотири стадії впровадження освоєння, зростання, зрілість, спад. Перед прийняттям стратегічного рішення щодо конкретного виробу проводиться ідентифікація стадії миттєвого циклу.

В процесі ідентифікації одну стадію різнять від іншої за допомогою таких показників, як відсоток зростання обсягів продажу виробництва, кількість конкурентів, темпи технологічних змін, частота модифікації виробу тощо. Для кожної стадії визначаються пріоритетні стратегічні напрямки та дії. Зокрема, на стадії зростання напрямком слугує маркетингова діяльність наступальні реклама та активне товаропросування поліпшення розподілі товару, адекватні реакції попиту ціноутворення тощо. При вступі в стадію зрілості на перший план висуваються показники ефективності виробництва та комерційна діяльність оптимальне використання виробничої потенціалу, стандартизація комерційних процедур, поступове зменшення витрат на дослідницькі роботи по даному виробу. З метою найбільш повного врахування зовнішніх факторів будується матриця, одним з утворюючих показників якої є характеристика конкурента позиції даного виробу.

Метод розробки стратегії підприємства на основі циклічних характеристик життя товару дає змогу по-перше, з накопиченням певного досвіду розробити стандартизовані рекомендації щодо стратегічних пріоритетів та дій для кожного циклу по-друге, створює сприятливі умови для формування поточних планів діяльності підприємства. 1.3