рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Политэкономия

Политэкономия - раздел Экономика, Політекономія 1. Система Економічних Законів, Їх Суть І Класифікація...

Політекономія 1. Система економічних законів, їх суть і класифікація. Відносини власності виражають сутність системи виробничих відносин. Водночас сутність відносин власності розкривається в системі ек. законів. Закон - це внутрішньо необхідні сталі істотні звязки між протилежними сторонами, властивостями явищ, процесів, елементів матеріальної системи.Ек. закони мають обєктивний характер, виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі ек. діяльності людей - у виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Ек. закони діють не вічно бо більшість з них має тимчасовий минущий характер. Існує 4 типи ек. законів. 1 загальні економічні закони тобто закони властиві всім суспільним способам виробництва закон відповідності вир. відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії робочого часу, тощо . Вони відображають внутрішні, необхідні, сталі, суттєві звязки властиві технологічному способу вир-ва, процесу взаємодії людини з природою, між різними елементами в процесі праці, однаковими для всіх суспільних форм 2 це закони, що діють у декількох суспільно економічних формаціях закон вартості, закон попиту і пропозиції. Такі закони відображають внутрішні необхідні, сталі, суттєві звязки властиві декільком технологічним способам вир-ва в їх взаємодії з деякими однаковими елементами різних суспільних форм в однотипних суспільно-економічних формацій. Це особливі ек. закони 3 до цього типу належать специфічні економічні закони, що діють лише в межах одного суспільного способу вир-ва. Найважливіший серед них - основний ек. закон, який виражає найбільш глибинні звязки між продуктивними силами і вир. відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил. 4 це закони, що діють лише на одній із стадій висхідній, або низхідній суспільного способу вир-ва. Наприклад закон породження монополії концентрацією вир-ва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму. 2. Економічна теорія в системі економічних наук та її функції. Завдання кожної науки Ї розкривати сутність явищ і процесів, що вивчаються.

Виходячи з цього, економічна теорія є базовою наукою серед інших економічних дисциплін, яка розкриває виробничі звязки і відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів і послуг або дії людей у цих сферах , а також економічні закони, що управляють цими процесами.

Адже екон. закони є внутрішньо необхідними, сталими, причинно - наслідковими звязками між різними економічними явищами і процесами.

Екон. теорія приділяє увагу найраціональнішим шляхам виходу з кризових ситуацій у економіці, підвищенні продуктивності виробництва, господарського механізму, форм власності, пошук нових організаційно - господарських форм. Сучасна економічна теорія виконує такі основні функції 1 практичну Ї всебічне обґрунтування необхідності і шляхів вдосконалення прогресивних форм власності, які найбільше відповідають інтересам людини, колективу, суспільства розробка наукових основ управління господарством, винайдення адекватних форм розвязання економічних суперечностей 2 пізнавальну Ї розкриття сутності економічних законів і категорій та форм їх вияву, притаманні їм внутрішні суперечності, механізм їх дії. Ця функція реалізує першу. 3 економічна теорія покликана виробляти новий тип економічного мислення і таким чином формувати сучасний світогляд людини. 3. Загальні методи наукового пізнання та їх використання. Термін метод походить від грецького слова methodas , яке означає шлях до чогось.

В економічній теорії метод Ї це шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, мисленного відтворення цієї взаємодії в теорії діалектики.

Головними методами економічної теорії є 1 філософські та загальнонаукові принципи розвитку, суперечності, детермінізму, взаємодії, обєктивності, аналізу й синтезу, системності тощо 2 закони діалектики з. єдності і боротьби протилежностей, з. кількісно-якісних змін і з. заперечення заперечення 3 категорії діалектики кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма та ін. 4 закони і категорії економічної теорії з. вартості, грошового обігу тощо категорії вартість, гроші, прибуток та ін Три перші структурні елементи діалектичного методу дослідження не механічно накладаються на економічні явища і процеси, а відображаються через предмет і метод екон. теорії як науки.

Найпростіший елемент діалектичного методу Ї м. абстракції, що означає відмову від поверхневих, несуттєвих сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих звязків. М. абстракції тісно повязаний з поняттям конкретного Ї цілісного обєкту в єдності з його різноманітними сторонами, властивостями, рисами. Ядром діалект. м. є принцип суперечності. Так, товар Ї це єдність двох протилежних сторін споживчої вартості й вартості. У процесі взаємодії таких суперечностей відбувається розвиток екон. явищ і процесів, а їх єдність і боротьба Ї є джерелом їх еволюції. Також використовуються методи історизму екон. явище досліджується в екон. системі на різних етапах її розвитку , м. аналізу й синтезу, індукції та дедукції моделювання, діаграми, математичні формули, графіки принципи граничності, теорії оптимуму. 4. Основні фактори суспільного виробництва сутність і співвідношення. Трьома основними факторами суспільного виробництва є капітал, земля, праця.

Але деякі вчені виділяють і четвертий фактор Ї підприємницький талант здібності . Кожний із факторів створює свою частину доходу.

Капітал, під яким розуміють переважно засоби виробництва, приносить прибуток, земля Ї ренту землевласникові, праця Ї платню робітникові п п талант приносить додаткові доходи підприємцю. Зараз окремими факторами виробництва ще називають також ризик, інформацію, час. Речові фактори виробництва називають ще природними, обєктивними, а працю людини Ї субєктивним фактором.

Речові фактори вир-ва самі не є капіталом, вони перетворюються у нього лише тоді, коли слугують засобом експлуатації найманої робочої сили, коли вони є матеріальним носієм певної суспільної форми, тобто певного виробничого відношення.

Засоби вир-ва Ї це речові фактори, які беруть участь у створенні споживчої вартості товарів, але вартості і додаткової вартості також не створюють. Їхня вартість лише частково переноситься на новостворений продукт конкретною працею робітника.

Праця Ї це цілеспрямована, доцільна і свідома діяльність людей, в процесі якої вони змінюють зовнішню природу.

Предмети праці Ї це речовини природи, на які люди діють у процесі праці, піддаючи їх обробці. Засоби праці Ї це речі або їх сукупність, якими людина діє на предмети праці, а також усі матеріальні умови процесу праці будівлі, споруди, дороги, канали . Якщо процес праці розглядати як його результат продукти , то він виступає як процес виробництва, а засоби і предмети праці Ї як засоби виробництва 5. Виробничі ресурси суспільства та їх обмеженість. Ринок економічних ресурсів - всі види ресурсів, які використовуються в процесі виробництва товарів і послуг. До них відносяться 1 природні ресурси - земля, вода, тваринні і рослинні ресурси 2 трудові ресурси - люди з їх здібностями виробляти продутки і послуги 3 засоби виробництва - виробничі будівлі, споруди, устаткування, інший основний і оборотний капітал, які називаються інвестиційними ресурсами чи виробничим капіталом 4 підприємницькі здібності. Ціни на всі види ресурсів в ринковій економіці формуються під впливом попиту і пропозиції аналогічно цінам готової продукції. Ціною природних ресурсів є рента, трудових ресурсів - з п, виробничих ресурсів - процент, підприємницьких здібностей - процент.

Фірма чи підприємство прагне використати ренту в такій кількості і сполученні, яке дозволило б їй одержати максимальний прибуток. З боку окремої фірми попит на ресурси визначається їх граничною доходністю. Гранична доходність змінного ресурсу повільно знижується згідно з законом спадної віддачі. Фірма розширюватиме використання ресурсів поки його гранична доходність вища від граничних витрат до моменту, коли ці два показника зрівняються.

В умовах, коли попит фірми на ресурс становить незначну частку ринкового попиту на нього граничними витратами ресурсу для цієї фірми дорівнюють ціни. Фірма прагне вибрати таке сполучення використаних ресурсів, яке б забезпечило їй мінімальні витрати.

Це можливо, якщо гранична доходність цього ресурсу пропорційна його ціні. 6. Корисність та гранична корисність продукту теорія, практика.

Економісти вважають, що конкретні потреби споживачів можуть задовольнятися наступними одиницями продуктів, згідно із законом спадної граничної корисності. Товар має корисність, якщо він може задовольнити потребу.

Корисність - це спроможність товару задовольнити потребу. Корисність товару або послуги - це задоволення або насолода, яку отримують від їх споживання.Характерні риси 1 кориність і користь , або функціональна придатність не є синонімами. Картина Пікассо може не приносити користі з практичної точки зору, але мати величезну користь для знавців мистецтва 2 корисність є субєктивним поняттям, корисність конкретного продукту може бути дуже різною для різних осіб 3 оскільки корисність субєктивна, її важко виміряти кількісно. Проте з метою наглядності, ступінь задоволення потреб вимірюється ютилями . Загальна корисність - це сумарна величина задоволення чи насолоди, яку отримує особа від споживання деякої конкретної кількості продукту.

Гранична корисність - це додаткове задоволення, яке споживач отримує від додаткової одиниці цього продукту.

Точніше, гранична корисність - це зміна загальної корисності внаслідок споживання однієї додаткової одиниці продукту.Уявлення, що гранична корисність буде знижуватись в міру того, як споживач буде отримувати додаткові одиниці деякого конкретного продукту, відоме як закон спадної граничної корисності. 7. Економічні інтереси і потреби діалектика взаємозвязку. Економічні потреби - це ідеальний внутрішній мотив людини, що спонукає її до економічної діяльності з метою забезпечення власного добробуту та добробуту членів своєї сімї. Економічні потреби відображають відношення соціальних субєктів людина, колектив, суспільство до можливого споживання вартостей, опосередкованих економічними формами їх реалізації. Вони виявляються як необхідність у життєвих благах, як стимул до споживання. В основі походження потреб лежать дві основні причини по-перше, фізіологічний характер - людина, як жива істота, потребує певних умов і засобів існування по-друге, потреба є результатом суспільних умов. Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби.

Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні проблеми, які становлять предмет інтересу.

Економічну природу людини можна розглядати як сукупність її економічних потреб і захоплень.

Усвідомлені економічні потреби виявляються як економічні інтереси.Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових потреб. Зростання маси і різноманітності споживних вартостей у результаті зростання продуктивних сил призводить до зміни структури виробництва і витіснення старих потреб новими.

Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно, що свідчить про дію в суспільстві закону зростання потреб. Економічні інтереси - є формою реалізації економічних потреб, це користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин. Причому вона є такою, що забезпечує самостійність, саморозвиток субєкта, тобто створення умов, необхідних для його відтворення на рівні прогресивних соціально-економічних досягнень.Кожен субєкт є носієм конкретного інтересу.

Скільки субєктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів. За ознакою субєктивності виділяють особистий, колективний і суспільний інтереси за ознакою важливості - головні та другорядні тощо. Для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємоповязаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива.Суперечності інтересів мають як субєктивну, так і обєктивну основу.

У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них в процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації. 8. Єдність і суперечності в системі інтересів. Економічні інтереси - є формою реалізації економічних потреб, це користь, вигода, яка досягається в процесі реалізації економічних відносин.Причому вона є такою, що забезпечує самостійність, саморозвиток субєкта, тобто створення умов, необхідних для його відтворення на рівні прогресивних соціально-економічних досягнень. Кожен субєкт є носієм конкретного інтересу.

Скільки субєктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів. За ознакою субєктивності виділяють особистий, колективний і суспільний інтереси за ознакою важливості - головні та другорядні тощо. Для економічного життя суспільства характерна наявність різноманітних взаємоповязаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива.Суперечності інтересів мають як субєктивну, так і обєктивну основу.

У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них в процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації. Ек. інтереси є також формою вияву відносин власності, різних типів і форм. Оскільки основними типами власності є колективна, суспільна, і приватна, то це зумовлює існування 3х типів ек. інтересів. У межах кожного із типів власності існують різні форми колективно-трудова, колективно-капіталістична, кооперативна , що є основою для конкретизації різних типів ек. інтересів. Домінуючими типами ек. інтересів, а отже і джерелом ек. прогресу є колективні інтереси, а серед них - інтереси трудових колективів. Це передбачає необхідність врахування інтересів трудових колективів і формування трудової колективної власності. Суперечності в системі інтересів є рушійною силою розвитку людини 1 між досягнутим рівнем задоволення її інтересів і зрослими постійно зростаючими новими потребами та інтересами 2 між поставленою метою і засобами її досягнення 3 між окремими рисами людини - працівника 4 між окремими рисами людини власника 5 між людиною-працівником і людиною-власником.

Оптимальне поєднання індивідуальних, колективних і суспільних інтересів залежить від оптимального співвідношення основних типів власності та окремих форм в середині цих типів власності. Водночас оптимальне співвідношення типів і форм власності залежить від інтересів індивідів, трудових колективів і держави, стану розвитку ек. системи. 9. Економічна система сутність і структурні елементи Економічна система ЕС є важливою підсистемою суспільства, основою соціальної системи.

ЕС - це сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності. Структурні ланки, що утворюють різноманітні економічні системи поєднують у собі загальні та специфічні, основні та похідні, нові що народжуються, та відмираючі старі, перехідні та приміжні економічні форми, кожна з яких функціонує на основі спільної для всієї системи.

В сучасних економічних умовах структурні елементи системи характеризуються динамізмом, мінливістю, суперечністю розвитку.

Будь яка ЕС характеризується ієрархічністю, прагне набути цілісності та органічності. Економічна система має три основні ланки, підсистеми економ структуру продуктивних сил, систему економ відносин і механізм господарювання.Продуктивні сили - це система економ факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства . економічні відносини являють собою сукупність соціально-економ-х та організаційно- виробничих звязків між господарюючими субєктами в процесі виробництва, розподілу, обміну, та споживання матеріальних благ, послуг і доходів. Механізм господарювання - узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідальність продуктивні сили і економічні відносини.

Центральне місце в ЕС належить людині 10. Продуктивні сили як матеріальна основа вир-ва. До складу прод. сил входять засоби вир-ва і люди, які володіють виробничим досвідом приводять у рух засоби вир-ва. Основною прод. силою є людина.

Предмети праці входять до складу прод. сил тією мірою, якою вони йдуть на продуктивне споживання і використовуються як джерела енергії. Сюди включаються також використовувані людьми сили природи вітер і сонце.В сучасних умовах до складу ПС включають також науку, форми і методи організації вир-ва. Окремим елементом ПС стає інформація. Отже, сучасні ПС це складна система, що включає матеріальні і духовні субєктивні і обєктивні, суспільні і природні елементи.

В процесі розвитку їх склад в цілому, як і окремі елементи постійно збагачуються, наповнюються якісно новим змістом. Сучасний етап автоматизації вир-ва вимагає не лише залучення фізичних і розумових здібностей робочої сили а і творчих обдарувань особистості ПС виражають відношення людини до природи, процес праці спільний для всіх суспільних способів вир-ва. Отже, продуктивні сили це фактори, які забезпечують перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні і духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці. Змістом продуктивних сил є відношення людини до природи в процесі праці. 11. Суспільний поділ праці і структура продуктивних сил. Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Він визначає не тільки структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а й базові відносини, що виникають між субєктами господарювання.

Це складне багатоаспектне економічне явище, яке виявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці та характеризується певною структурою суспільної організації виробництва.

Представлений у часі СПП виступає як процес.СПП - це комплексна категорія, яка повязує технологічний процес із суспільним процесом виробництва, тобто соціалізує технологічну будову виробництва, надаючи їй суспільних якостей.

СПП виступає як самостійна продуктивна сила, як фактор зростання суспільної продуктивності праці. Розвиток СПП стимулюється природною диференціацією суспільних потреб. Перший поділ праці відбувся завдяки розвиткові виробничого досвіду членів общин та появі принципово нових видів засобів праці, а головне - нових потреб.Поступово разом із появою металевих знарядь праці, винаходом технології металообробки і підвищення продуктивності праці формувалися передумови для другого великого поділу праці. Виникнення гончарного виробництва , ткацтва, ковальського ремесла дало поштовх розвитку промисловості в цілому і швидко розширило сферу регулярного товарного обігу. Як наслідок, торгівля стала самостійною сферою господарювання, а купецтво відокремилося в самостійну професійну групу.

Перехід від простої кооперації через мануфактуру до машинного будівництва супроводжувався революційними структурними змінами в організації безпосереднього і суспільного виробництва, різким піднесенням продуктивності праці, загальної ефективності економіки. Сучасний процес розвитку суспільного поділу праці повязаний з нововведеннями в економіці, які мають циклічний характер.

Продуктивні сили - це єдність матеріально-речового та особистого факторів виробництва людина освіта, кваліфікація, здібності , засоби праці машини, устаткування, землі , предмети праці дані самою природою, піддані обробці , використовувані людьми сили природи вогонь, вітер, сонце, вода , наука прикладна, фундаментальна , інформація ек наук-техн, політична . Головну роль тут відіграє особистий фактор - людина, яка створює засоби виробництва, приводить їх у дію. Людина головна продуктивна сила суспільства. 12. Ек. відносини суть і класифікація. Оскільки продуктивні сили виражають відношення людини до природи то однією стороною вони повернуті до сил природи, географічного середовища, а другою - до системи суспільних, насамперед ек. відносин.

Ек. відносини - це відносини між людьми, які вступають у взаємодію у процесі вир-ва, обміну, розподілу та споживання благ і визначаються рівнем розвитку техніки та інших елементів прод. сил. У складі ек. відносин можна виділити техніко-ек. та соц-ек вир. відносини.

Звідси видно що політ ек-я вивчає вир. відносини у взаємодії з розвитком продуктивних сил, а предмет ек. теорії є більш повним і вивчає повністю ек. відносини.Крім вир відносин ек. теорія приділяє значну увагу вивченню техніко-ек. відносин, тобто відносин спеціалізації, кооперування, комбінування вир-ва, рівня концентрації його та інші, що разом з виробничими становлять ек. відносини.

Техніко-ек відносини визначаються рівнем розвитку техніки, вдосконалюється паралельно з нею та іншими елементами прод. сил. Вони включають відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізації кооперування тощо та у своїй діалектичній взаємодії формують суспільний хар-тер вир-ва, е матеріально-речовою формою розвитку системи продуктивних сил. Вони займають проміжну позицію між продуктивними силами і вир. відносинами і разом з продуктивними силами утворюють технологічний спосіб вир-ва. Вир. відносини - це суспільна форма розвитку продуктивних сил у процесі вир-ва, обміну, розподілу та споживання матер. та духовних благ. Продуктивні сили і вир. відносини в їх діалектичній єдності становлять суспільний спосіб вир-ва. Вир. відносини спочатку є формою розвитку продуктивних сил, а згодом перетворюються на гальмо їх зростання, перестають відповідати їхньому рівню і хар-ру розвитку.

Виникає конфлікт, що з ек. погляду зумовлює настання епохи соц. революції. Отже суперечність між продуктивними силами і вир. відносинами є визначальною рушійною силою розвитку суспільного способу вир-ва, перетворення його на більш розвинутий. 13. Соціально-економічні відносини суть і структура.

В процесі виробництва складаються відносини людина - людина . Їх можна назвати соціально-економічними.

Соціально-економічні відносини - це ті відносини, які виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних і духовних благ. Їхню основу, ядро становлять відносини власності на засоби виробництва і виготовлений продукт. Дана система відносин найповніше відбиває соціальну сторону економіки, тобто її соціальні засади.Вона показує 1 хто володіє економічною владою, тобто привласнює засоби виробництва - вирішальні умови господарської діяльності 2 як, за яких суспільних умов і скільки трудівник працює на себе та на інших членів суспільства 3 кому дістаються продукти праці виробника, тобто хто привласнює результати виробництва.

Отже, власність визначає головне - соціально-економічний зміст і спрямованість розвитку відносин з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання суспільного продукту.Вивчення соціально-економічних відносин має надзвичайно важливе значення, тому що ми при цьому дізнаємося, чи підпорядкована економічна діяльність інтересам народу, наскільки соціально справедливий даний соціально-економічний лад тощо. Соціально-економічні відносини Власність, Розподіл, Трудові відносини . 14. Організаційно-економічні відносини суть і структура.

У господарстві кожної країни є відносини, які можна представити як виробництво - виробництво . Вони виникають у процесі обміну засобами виробництва, трудової діяльності, кооперації праці, фінансових ресурсів тощо. Ці економічні відносини стосуються організації виробництва, тому їх називають організаційно-економічними.

Система даних відносин фактично охоплює весь господарський механізм, за допомогою якого здійснюється управління народним господарством. В сукупності організаційно-економічних відносин розрізняють конкретно-економічні та загальні організаційно-економічні відносини.Конкретно-економічні відносини - це господарський механізм окремих галузей промисловості, будівництва, сільського господарства тощо . У кожній з них він має свої особливості і вивчається безпосередньо конкретно-економічними науками. Загальні організаційно-економічні відносини - сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям народного господарства, тобто економіці у цілому. Це, наприклад, ринкова система організації виробництва, підприємництво, маркетинг, фінанси й кредит тощо. Загальногосподарські відносини не можуть бути охоплені окремими конкретно-економічними дисциплінами. Вони вивчаються наукою, яка називається економічною теорією. Організаційно-економічні відносини Конкретно-економічні відносини, Загальні організаційно-економічні відносини Ринок, Підприємництво, Маркетинг, Менеджмент, Фінанси та кредит, Грошовий обіг, ціни, інфляція, тощо . 16. Ек. теорія й ек. політика діалектика взаємозвязку.

Сучасна ек. теорія виконує декілька основних функцій, але з погляду на її діалектичний звязок з ек. політикою нас більше цікавить саме практична функція. Тому що ек. політика - це практичне виконання держави своїх функцій, це рег-ня ек. життя суспільства за допомогою адміністративних та ек. важелів. У своїй конкретній ек. політиці уряди різних країн використовують в тій чи іншій мірі комбінації різних інструментів впливу на ек-ку, і в країнах з ринковою економікою все більше застосовують економічні ніж адміністративні важелі. І саме практична функція ек. теорії як загальної науки про економіку, полягає в тому, що ек. теорія є теоретичною основою всякої ек. діяльності, і насамперед ек. політики держави.

Саме в цьому і проявляється їх діалектичний взаємозвязок - звязок теоретичного пізнання ек. законів та практичного їх використання для управління державою . Ек. теорія в своїй практичній функції направлена на всебічне обґрунтування необхідності та шляхів вдосконалення прогресивніших форм власності, які б найбільше відповідали інтересам людини, колективу і суспільства направлена на розробку наукових основ упр-ня господарською практикою, на обґрунтування нових організ-госп. форм, на винайдення найбільш адекватних форм розвязання ек. суперечностей.

Це дасть змогу виробляти науково ограновану ек. політику для підвищення ефективності вир-ва і зростання життєвого рівня населення. 15. Механізм дії та використання економічних законів. Економічний закон - це стійкий, істотний, причинно-наслідковий зв язок і взаємозалежність явищ і процесів економічного життя.

Економічні закони розкривають взаємозв язок, внутрішню залежність кількох або багатьох однопорядкових явищ. Крім того, в законах фіксується динаміка, процеси руху й розвитку економічного життя.

Економічні закони характеризуються такими особливостями вони мають сутнісний характер виявляються через практичну діяльність людей, що нерідко опосередковується політичними, ідеологічними та іншими відносинами, які часто протидіють природно-історичному розвитку суспільного виробництва.

Тому економічні закони діють не так безумовно, як закони природи вони проявляються як основні пануючі тенденції економічного розвитку суспільства.

Форми вияву економічного закону - це результат дії його причинно-наслідкового зв язку. Це те, що можна спостерігати на поверхні розвитку економічних явищ. Зміст економічного закону містить його кількісне вираження, або, інакше кажучи, математичну модель закону.Економічні закони математично виявляються у різних формулах функціональної залежності. Визначення кількісного вираження економічного закону має дуже важливе значення Воно дає можливість наочно побачити, як розвиваються економічні процеси своєчасно виявити недоліки і вжити відповідних заходів щодо усунення їх. Механізм використання економічних законів містить комплекс заходів, спрямованих на подолання економічних суперечностей, розробку форм, принципів і методів використання економічних законів з метою ефективного ведення господарства Цей механізм охоплює дії державних органів, які розробляють на основі економічних законів правила господарювання, діяльності різних ринкових структур бірж тощо , підприємців, фірм як основних ланок господарства. Розрізняють три рівні використання економічних законів економіко-теоретичний, безпосередньо управлінський і практичний.

За результатами наукового аналізу взаємодії ек. законів і з урахуванням досягнутого рівня продуктивних сил, поєднання економічних інтересів створюється науково обґрунтована концепція розвитку економіки. Це і становить зміст економіко-теоретичного рівня використання економічних законів. Безпосередньо управлінський рівень використання економічних законів є компетенцією органів державної влади.

Спираючись на закони економічної теорії, провідної теоретичної концепції, вони визначають методи, форми і засоби господарювання, розробляють державні закони, правові положення та інші економічні документи, які мають директивний характер, визначають і затверджують економічні показники. І нарешті, третій рівень - розпочинається по суті суспільна діяльність людей, що ґрунтується на економічних рішеннях і використанні економічних важелів 17. Форми організації суспільного виробництва.

Виділяють три основні форми натуральну, товарну і безпосередньо суспільну. Відповідно розрізняють натуральне, товарне та суспільне виробництво. Історично першим є натуральне виробництво, при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб, для споживання всередині господарства, що їх виробило. В усіх докапітал. формаціях госп-ва були натуральними - існував замкнений кругообіг рух продуктів, які, як правило, не виходили за межі цих госп-в. Суспільний поділ праці ПП у натур. госп-ві розвинений ще слабо мета вир-ва вкрай обмежена - задоволенню потреб, незначних за обсягом, одноманітних воно малоефективне і забезпечує дуже повільний розвиток продуктивних сил. Першою важливою причиною виникнення товарного вир-ва, є сусп. ПП, тобто спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній вироб. діяльності спочатку у рабовласницькому сусп-ві ремесло відокремлюється від землеробства виникнення такого товар. в-ва, який спеціально розрахованого для обміну , потім зявляються металеві гроші, виділяється клас купців торгівельний капітал . Другою причиною виникнення товарного в-ва є соц-економічна відокремленість виробників, яка виступає у формі приват. власності на засоби вир-ва. Сусп ПП виступає у трьох формах загальній -це поділ суспільного вир-ва на окремі сфери промисловість, с г, сфера мат. та немат. в-ва , частковий - це розпад сфер на окремі галузі, види в-ва , одиничній - це ПП всередині окремого підп-ва на професії, види зайнятості . Основою для товарного в-ва є загальний та частковий ПП. Товарне в-во є такою орг-цією суспіл. госп-ва, коли окремі продукти виробляють відокремлені виробники, і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля -продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами.

Безпосередньо суспільне в-во - це безтоварне планомірне, високоорганізоване в-во продуктів і послуг, яке виникає на вищих ступенях еволюції капіталізму це найрозвинутіша форма, яка поступово приходить на зміну товарній формі в-ва, підриває її. Це в-во розвивається на основі одиничного ПП як в межах окремих гігантських компаній, національних держав, так і в м н масштабі. 18. Власність як економ категорія її суть, види та форми.

Соціально-економічною основою функціонування економічної системи є відносини власності. Власність в економічному розумінні є історично і логічно визначеною.

Як соціально-економічна категорія визначається ступенем розвитку продуктивних сил і характеризується системою обєктивно обумовлених, історично мінливих відносин між субєктами господарювання в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються привласненням засобів виробництва та його результатів. Політекономія розрізняє типи і форми власності на засоби вир-ва. в рамках 2х її основних типів - приватна та суспільна - існують різноманітні, які іноді істотно різняться між собою форми власності. Форми власності 1. приватна власність громадян особиста власність власність трудового господарства власність селянського й особистого підсобного господарства 2. колективна власність власність орендного підприємства власність колективного підприємства власність кооперативу власність акціонерного товариства власність громадських організацій власність релігійних організацій 3. державна власність загальнодержавна власність комунальна власність 19. Власність на засоби вир-ва та способи зєднання факторів вир-ва. Виробництво завжди має суспільну форму і являє собою привласнення індивідуумом предметів природи в межах визначеної суспільної форми і завдяки їй. Цю суспільну форму і складають соц ек. відносини, сутність і основу яких складають відносини власності на засоби вир-ра. Власність, як провідні виробничі відносини, визначає спосіб хар-тер поєднання засобів вир-ва та робочої сили і реалізується через усю систему вир. відносин. відносини власності хар-ть суспільний спосіб поєднання працівника з засобами вир-ва відповідні йому відносини між людьми з приводу поєднання засобів і рез-тів вир-ва умови розпорядження та використання факторів вир-ва, що складаються на основі відносин власності. Саме відносини власності визначають в чиїх інтересах ведеться вир-во, тобто його цільову спрямованість, а також тип суспільства, його класову і соціальну структуру.

Політекономія виділяє основні типи власності приватна та суспільна. Приватна виражає привласнення засобів, а значить і рез-тів вир-ва, окремими індивідами - власниками цих засобів. За приватної власності, що заснована на чужій праці, поєднання робочої сили з засобами вир-ва здійснюється під командою власника. Суспільна власність означає спільне привласнення засобів і рез-тів вир-ва. Вона поєднує виробників з засобами вир-ва як загальною власністю і виключає поділ суспільства на антагоністичні класи, експлуатацію людини людиною, породжує відносини співпраці і взаємодопомоги. 20. Трансформація відносин власності на засоби вир-ва в Україні. Основа экономической системы заключена в собственности. На нынешнем этапе необходимо осуществить коренные преобразования отношений собственности, прежде всего в государственном секторе, т. е. осуществлять разгосударствление, приватизацию через акционерную и другие формы собственности, чтобы полностью ликвидировать бюрократическую деформацию общественного присвоения.

При этом выявление этих форм в современных условиях требует учета всей совокупности конкретных условий хозяйствования на основе общей стратегии развития экономической системы. Основное направление преобразований отношений собственности, обновление экономической системы - разгосударствление.

Разгосударствление - это преобразование государственных предприятий в коллективные, в акционерные общества, кооперативы и другие предприятия, основанные на иных формах собственности, в том числе на собственности граждан и выведение их из-под государственного распоряжения.

Государство через свою собственность может проводить экономическую, техническую и социальную политику, занимаясь, прежде всего предпринимательской деятельностью, владением пакетов акций в корпорации, в смешанных, акционерных обществах, фирмах.

Проводя политику разгосударствления, следует учитывать, что гигантские предприятия и сегодня являются становым хребтом классической экономики.

Такие предприятия также должны функционировать в условиях конкуренции и жить по законам рыночной экономики.

Приватизация - преобразование государственной собственности в частную. Именно частная собственность и свободная конкуренция рассматриваются как путь наиболее эффективного использования ограниченных ресурсов и преодоление сложившегося кризиса.

Множественность форм собственности - предпосылка политической демократии.

Когда государство не в состоянии более финансировать некоторые сферы своих интересов, обычно обращаются к приватизации.

Значение приватизации 1 Устранение монополии собственности и наделение хозяйствующему субъекту максимальной свободы. 2 Создание высокой ответственности за хозяйственную деятельность. 3 Ликвидация государственных дотаций в тех сферах хозяйствования, где имеют место убытки. 4 Содействование стабильности в обществе и национальному согласию. 5 Ускорение научно-технического прогресса. 6 Снижение роста безработицы. 7 Укрепление валютного фонда. 21. Товарна форма організації суспільного вир-ва її суть та форми.

Товарне виробництво є такою організацією суспільного госп-ва, коли окремі продукти виробляються відокремленими виробниками і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж на ринку цих продуктів, що стають товарами.

Звідси випливає, що основними рисами товарного вир-ва є а суспільний поділ праді б приватна власність на засоби вир-ва в повна соц екон. відокремленість виробників г ек-ні зв язки між відокремленими товаровиробниками шляхом обміну д стихійний та анархічний характер розвитку.

При товарному вир-ві організація ек-ки повністю залежить від ринку, який вирішує, що виробляти, як виробляти і для кого виробляти.

Це означає, що товарне вир-во є ринковим вир-вом. Товарні відносини формуються на основі об єктивних процесів розвитку вир-ва, його матеріально-речових і особистих факторів. Саме це створило умови для виникнення товарного вир-ва і стало причиною цього.До цих умов належать такі суспільний поділ праці та спеціалізація вир-ва, які призводять до спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів продукції або на певній виробничій дія-ті. Це робить можливим і необхідним обмін між виробниками, що спеціалізуються на певному вир-ві обмеженість сукупних виробничих ресурсів і матеріальних благ, що споживаються - їхня відносна рідкість. ек-на відокремленість виробників, яка виявляється у власності останніх на продукти праці, що стають товарами.

Обміняти можна лише те, що є власністю. Кожний товаровиробник, вступаючи у відносини обміну, переслідує свої інтереси - не тільки одержати нову споживну вартість, а. й щоб втілена у ній праця була не меншою, ніж його продукт.

Саме це є стимулом для підвищення продукт-ті праці кожного товаровиробника. Адже останні є носіями різної праці - складної й простої, фізичної й розумової, одні виробники працюють у сприятливих, а ін у шкідливих умовах. Через ці обставини продукти праці людей мають різну цінність-високу і низьку залежно від того, результатом якої праці вони є або наскільки вони є рідкісними.Для того щоб поставити своє благополуччя в безпосередню залежність від результатів праці, виробники і намагаються відокремитись у веденні свого господарства.

Все це і створює фундамент для товарної форми організації вир-ва. Розрізняють такі форми товарного вир-ва просте та капіталістичне товарне вир-во. Просте товарне вир-во характер-ся єдністю безпосередніх виробників із засобами вир-ва, капіталістичне-їх антагонізмом. Просте товарне вир-во базується на власній праці, а капіталістичне-на експлуатації чужої праці. Продукт праці у простому товарному вир-ві належить самому товаровиробнику, У капіталістичному-власнику засобів вир-ва, т. б. капіталісту. Просте товарне вир-во є дрібним, розрізненим, у ньому відсутній одиничний поділ праці, а кінцева мета-задоволення особистих потреб товаровиробника.

Капіталістичне товарне вир-во передбачає спільну працю багатьох найманих робітників, розвинутий одиничний поділ праці. Його мета-одержання прибутку капіталістом. Просте товарне вир-во має обмежений характер одна частина вироблюваних у суспільстві продуктів йде безпосередньо на особисте споживання, друга-на ринок , а капіталістичне-загальний.

За умов адміністративно-командної системи мало місце штучне звуження сфери товарно-грошових відносин, значне ігнорування вимог дії економічних законів товарної форми організації вир-ва, що послужило важливим фактором її неефективності та деградації. 22. Товар та його властивості. Товар-це продукт праці або певне благо, що здатні задовольняти певні потреби людини і призначені для обміну купівлі та продажу.

Він має властивості споживчу вартість і вартість. Споживча вартість-це корисність товару, його властивість задовольняти будь-які потреби людини. Споживча вартість властива не лише товарам, а й послугам.Для того, щоб споживча вартість стала товаром необхідно, щоб вона була продуктом праці і виготовлена для ін тобто виступала, як суспільна споживча вартість-це корисність товару, його властивість потреби не самого виробника, а ін. членів суспільства, до яких вона поступає через обмін, який відбувається на основі мінової вартості-це властивість товару обмінюватись на ін. в певних співвідношеннях.

У міновій варт-ті прирівнюються одна до одної найрізноманітніші споживчі вартості. Праця, витрачена на вир-во товарів, створює їх вартість. Вартість як економічна категорія виражає відносини між товаровиробниками з приводу затрат їхньої праці на вир-во продуктів, якими вони обмінюються.Вартість виражає кількість суспільно необхідної праці, якість продукції, її корисний ефект.

Отже, те загальне, що виражається в міновій варт-ті товарів, є їх варт-ть. Мінова варт-ть виступає формою прояву варт-ті товарів. Спож-ча варт-ть і варт-ть-це дві сторони продукту праці, які визначають, що цей продукт праці є товаром. Єдність протилежностей товару, тобто споживної вартості і вартості, означає, що жодна з властивостей товару не може існувати без ін. Певний товар може бути використаний товаровиробниками лише як засіб обміну на другий, як вартість, але не як споживна вартість. Крім того, як споживні вартості товари якісно різняться між собою.

Кількісно споживні вартості незіставлювані, і навпаки, як вартості товари якісно однорідні. Щодо величини вартості значення має лише кількість та складність праці. Вартості товарів можна зіставляти кількісно. Суперечність між споживною вартістю і вартістю досягає конфлікту у тому випадку, якщо багато товарів не знаходять збуту через стихійний, анархічний характер товарного вир-ва за умов домонополістичного капіталізму. Наявність у товарі 2-х властивостей пояснюється тим, що праця, яка створює товар, носить двоїстий характер, т.б. має 2 сторони конкретна праця і абстрактна праця.

Конкретна праця - суспільна праця, що витрачається в особливій доцільній формі з використанням певних засобів і предметів праці, характеризується своєрідною метою і створює специфічну споживну вартість. Конкретна праця є історичною формою корисної та цілеспрямованої праці за умов існування товарного вир-ва. На противагу цьому абстрактна праця виступає суспільною формою затрат фізичних та розумових сил людини, загальною ек-ною категорією товарного вир-ва. При її визначенні слід абстрагуватися від якісних відмінностей багатьох конкретних видів праці, від її корисних форм. 23. Вартість і ціна взаємозвязок та альтернативні теорії. Ціна Ц - грошовий вираз варт-ті, кількість грошей, або ін. товарів і послуг, що сплачуються та отримуються за 1-цю товару або послуги.

Одночасно Ц відображає споживчі властивості корисність товару, купівельну спроможність грошової 1-ці. Для того, щоб прослідкувати взаємовідносини між Ц і варт-тю, зупинимось на основних теоріях вартості. 1 Теорія трудової варт-ті. Вiдповiдно до неї вартiсть товару визначаеться витратами абстрактноi працi на вир-во даного товару.

Виникає таке поняття як сусп необх-ий робочий час, який потрiбен для виготовлення певноi спож. варт-тi при iснуючих суспiльних норм. умовах i при середньому в даному суспiльствi рiвнi прод-тi та iнтенсивностi працi 2 Теорія трьох факторів вир-ва і витрат вир-ва. Згідно з цією теорією всі фактори праця, капітал і земля беруть однакову участь у процесі створення вартості, а прибутки від їхнього використання з плата, відсоток, земельна рента -явл-ся ціною виробничих факторів 3 Теорія граничної корисності. Граничну корисність-задоволення, яке отримує окрема людина від споживання одної додаткової 1-ці товару.

Це саме стосується й послуг.

Отже, Ц окремого товару згідно з цією теорією безпосередньо залежить від ступеня насичення потреби у ньому. Виходить, що за вихідний пункт визначення варт-ті товару береться суб єктивна мотивація, суб єктивна оцінка ек-ної поведінки індивідів, а не об єктивні фактори, т.б. сусп необхідні затрати праці. Отже, основою цінності товару теорія граничної корисності вважає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу.Останній екземпляр певного блага, що задовольняє граничну потребу , має і граничну корисність, яка визначає ринкову цінність. 4 Маржиналiстська.

Вiдповiдно до неi вартiсть визнач. на основi суб ективноi оцiнки корисностi певного блага.Якщо теорiя трудовоi вартостi визначае вартiсть на основi суспiльних трудових витрат, то маржиналiстська вважае вартiсть товару суб ективною оцiнкою вiдносно корисного ефекту певного мат. блага або його цiннiстю. 5 Теорія По і Пр. Представники цього напряму в ек-ній науці вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній Ц, яка встановлюється на ринку відповідно до По і Пр товарів послуг . По і Пр є реальним відображенням стану ринкової е-ки, в якому протистоять інтереси господарюючих суб єктів-покупців і продавців. Способом розв язання цієї суперечності є формування ринкових Ц, що веде до встановлення рівноваги між По і Пр, а отже, і до відтворення стимулів ек-них суб єктів виробляти і купувати товари.

Ця ситуація можлива і досягається при таких Ц і обсягах товарів, коли кількість тих, хто хоче купити, відповідає кількості тих, хто продає товари.

Саме за таких умов утворюється Ц рівноваги. Вона являє собою ціну такого рівня, при якому Пр відповідає По. 24. Розвинута загальна форма товарного вир-ва сутність та основні риси. Форма госп-ва, коли товаром стає не лише продукт людської праці, а й сама роб. сила, назив-ся капіталістичним розвинутим . В умовах капіталізму всі прод. праці вигот-ся як товари і робоча сила стає товаром.Товарне вир-во набуває загального хар-ру. Риси розвинутої форми товарного вир-ва виробник продукту - найманий робітник, власник товару - капіталіст існує експлуатація вир-во товарів здійс-ся заради одержання прибутку вир-во ведеться на базі спільної, обєднаної праці найманих робітників товарне вир-во набуває загального характеру. Історичними передумовами виникнення капіталу були товарне вир-во і розвинутий товарно-грошовий обіг. Кінцевим рез-том розвитку товарного обігу є гроші. Водночас вони є і першою формою прояву капіталу. Кожен капітал починає свій шлях у вигляді певної суми грошей.

Але гроші самі по собі не є капіталом.

Вони стають капіталом, коли вони використ-ся з метою наживи. Форма обігу грошей має такий вид Г-Т-Г, т.б. купівля здійс-ся для продажу і збагачення.Тому повна форма руху грошей як капіталу має такий вигляд Г-Т-Г, де Г Г ?Г, т.б. авансовій сумі грошей деякий приріст. Цей приріст або надлишок назив-ся первісно-авансованою варт-тю. Рух Г-Т- Г перетворює первісно-авансовану варт-ть у капітал. Капітал - це самозростаюча варт-ть або варт-ть, що приносить додаткову варт-ть. Капітал винакає там і тоді, де і коли власник засобів вир-ва і грошей знаходиться на ринку вільного робітника, як продавця своєї робочої сили. Гроші перетвор-ся в капітал тоді, коли вони аванс-ся з метою зростання варт-ті. Капітал - це авансована варт-ть, що в процесі свого руху приносить більшу варт-ть, самозростає. Капітал - це категорія, що виражає не стільки технічні чи організац-ні відносини, скільки соц ек т.б. капітал як такий може існувати лише за певних соц ек. умов. З таких позицій розглядав капітал К. Маркс. Нерідко категорію капітал ототожнюють із засобами вир-ва, грош. нагромадження.

Однак узяті самі по собі засоби вир-ва не є капіталом.

Вони стають капіталом лише тоді, коли використ-ся наймана робоча сила. Формула Г-Т-Г є загальною формулою капіталу. Із загальної форми капіталу не видно, що ж є джерелом приросту варт-ті, прибутку.Загальна формула капіталу містить у собі певну суперечність. Її суть полягає в тому, що капітал не може виникнути з обігу і одночасно поза обігом. Він повинен виникнути в обігу і в той же час не в обігу. Джерело додаткової варт-ті слід шукати в споживчій варт-ті того товару, який підприємець купує на ринку.

Для цього йому необхідно знайти на ринку такий специфічний товар, споживання якого б створювало більшу ніж його власна варт-ть. Таким товаром є робоча сила. Отже, головною умовою перетворення грошей у капітал є перетворення робочої сили в товар, предмет купівлі і продажу. 25. Сутнівть на процес еволюції грошей Г . Гроші - це специфічний товар, який виконує роль загального еквівалента.

Гроші обєктивно зявилися як результат розвитку товарного обміну. Сусп. розподіл праці породив потребу в обміні продуктами праці, які, таким чином, ставали товарами.Обмін відбувався за формулою Т1 - Т2. Одночасно виникала економічна задача як і в яких співвідношеннях можна поміняти свої тов. Обмін однієї корисної речі відбувався випадково і одноразово, тобто 1 шкура 1 кг солі 1сокира.

Пізніше тов. стали виготовлятись в великій кількості. Власник якогось тов. міг виміняти його на декілька інших корисних продуктів, кожен з яких служив йому еквівалентом, тобто 2 сокири 3 шкури 10 кг солі. Але, в цьому випадку, одна річ безпосередньо обмінювалась на інше благо, що не завжди задовольняло покупців. Тобто ймовірність знайти потрібний товар з першого разу була дуже незначною, часто випадковою.Якщо ж власники таких тов. і знаходили один одного, обмін теж міг не відбутися у звязку з невідповідністю кількості чи якості наявного тов. потребам іншої сторони.

Це суперечливість натурального обміну обмежувала розвиток вир-ва, робила його надто ризиковим. Коли вир-во і обмін тов. стали регулярними, то в кожній країні і в великих промислових районах зявились на місцевих ринках загальні еквіваленти - найбільш ходові товари, які поступово перетворювалися в засоби обміну, тобто набували грошових якостей.Акт обміну перетворювався на купівлю-продаж.

Спочатку товарними Г ставали предмети першої необхідності, напр. у греків і арабів - худоба, у словян - хутро. Але, з розвитком торгівлі, зявилась потреба в признаному всіма еквіваленті - Г. Для виконання ролі Г найбільше підійшло золото срібло - благородний метал, який має здатність до тривалого зберігання, портативність, подільність, наявність в достатній кількості для обміну, велику вартість. Так, Г - особливий тов який став загальним еквівалентом.Т.я. Г золото, срібло є загальнопризнаним втіленням вартості, то вони стали виступати в ролі свого роду етолона - ними вимірюють вартість всіх товарів. З появою Г простий товарообмін був замінений обігом, який має формулу Т1- Г- Т2. З розвитком тов. відносин зявились нові форми Г паперові, депозитні, електронні. Економічна сутність Г і роль Г проявляється в їх функціях, тобто в конкретному призначенні їх в екон міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження, світових Г. 26. Функції грошей зміст, роль. Міра вартості - це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Двояке призначення цієї функції - відбивати і вимірювати варстість - визначається тим, що вартість товару не може бути виражена інакше, ніж порівнюванням її з товаром - загальним еквівалентом, вартість якого загальновизнана.

Найчіткіше подвійне призначення міри вартості виявилося в умовах використання благородних металів як грошового товару.

Гроші як міра вартості широко використовуються як рахункові, як одиниця рахування. за їх допомогою можна надати кількісного виразу всім економічним процесам і явищам на мікро- і макрорівнях, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення.

Засіб обігу - це функція, в якій гроші виступають як посередник в обміні товарів і забезпечують їх обіг. Обмін товарів за допомогою грошей в цій функції здійснюється за схемою Т-Г-Т на відміну від бартерного обміну товарів за схемою Т-Т. Участь в обміні грошей надає товарному перетворенню принципово нову якість він розпадається на два самостійних акти - продаж Т-Г і купівля Г-Т , які можуть відокремлюватися в просторі і в часі. Важливою ознакою грошей як засобу обігу є те, що вони виступають реально як втілення мінової вартості продавець віддає свій товар покупцеві і взамін одержує гроші. Засіб платежу - це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобовязань між субєктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

Ця функція походить з товарообороту, поява її була зумовлена продажем товару в кредит, оскільки при цьому виникав борг, погашення якого здійснювалося грошима.

Це вже істотно інші гроші, відмінні від засобу обігу, яка пояснюється фактором часу, який відділяє реалізацію товару в борг від платежу в рахунок погашення заборгованості. У розвинутій ринковій економіці гроші як засіб платежу обслуговують більшу частину всього економічного обороту. тому сфера їх застосування дуже широка і включає платежі між підприємствами, господарськими організаціями та установами за взаємними борговими зобовязаннями платежі підприємств своїм працівникам, повязані з оплатою праці тощо. Засіб нагромадження - це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення.

Виникнення функції засобу нагромадження історично стало можливим тоді, коли виробник виявився спроможним частину грошової виручки від продажу своїх товарів не витрачати на придбання інших споживних вартостей, а відкласти на майбутнє, зберегти.

У сучасних умовах сфера функціонування грошей як засобу нагромадження вартості розділилася на дві частини. У тій із них, де нагромадження вартості зумовлюється потребами розширеного відтворення, оборотом капіталу, має конкретно-цільове призначення і є відносно короткочасним. цю функцію гроші виконують у формі знаків вартості. У тій же частині, де нагромаджується абсолютне багатство, необхідне за межами усталеного процесу суспільного відтворення, воно носить форму скарбу й обслуговується дійсними грошима - золотом.

Світові гроші - це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. Виділення функції свтових грошей зумовлене особливостями руху вартості на світовому ринку, які визначаються поділом цього ринку державними кордонами.Завдяки такому поділу тут зявляється специфічний субєкт економічних відносин - держава, яка представляє і захищає інтереси країни в цілому. Світові гроші - це комплексна функція, що по суті повторює всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.

У сучасних умовах на міжнародних ринках світові гроші, передусім як платіжний і купівельний засоби, успішно виступають у формі національних грошових знаків й без внутрішньої субстанціональної варстості. 28. Прибуток, його суть та норма. основні теорії прибутку.Гол. мета підп-цтва - одержання прибутку, як надлишку виручки від реал-ції прод-ції над затратами її в-ва. Але не просто одержати прибуток, а макс-ти його. Макс-ція прибутку залежить від рівня витрат в-ва та цін на прод-цію. Чим витрати, тим прибуток і навпаки.

Кількісно приб-к - це різниця між доходом від реал-ції прод-ції та сукуп-ми витратами на її в-во. Теорії прибутку 1. Меркантилістів - приб-к виникає в зовн. торгівлі при продажі Т за кордоном за вищими цінами, ніж ті, за які Т куплений. 2. Класична ПЕ Сміт і Рікардо вбачає джерело приб-ку у в-ві. 3. За Марксом приб-к - це перетворена форма додатк. варт-ті. 4. Теорія 3-х факторів в-ва Сей - участь у створенні варт-ті беруть праця, земля, капітал. А приб-к - це доход від викор-ня капіталу. 5. Немарксистська ПЕ приб-к - винагорода за підп-цьку діяль-ть підп-цький талант, здібності . Але ближчі до істини теорії, які повязують приб-к з в-вом та додат-вим продуктом.

Суть приб-ку проявляється через ф-ції 1 як пок-к оцінки діяль-ті підп-ва 2 регул-ня розподілу ресурсів між суб-ми підп-цтва. Норма приб-ку рентаб-ть в-ва - віднош-ня приб-ку до собів-ті прод-ції Р Р C CT де Р- прибуток C CT-собів-ть. Рентаб-ть підп-ва - віднош-ня приб-ку до обсягу вир-х фондів R P ВФ. Приб-к балансовий - різниця між заг. сумою виручки підп-ця і заг. витратами в-ва за певний період з нього сплачується под-ток на приб-к . Після сплати цих платежів залишається чистий приб-к. 27. Сутність витрат вир-ва, їх класифікація. В-во життєвих благ потребує затрат уречевленої та живої праці людей. Є затрати сусп-ва та окремих підп-в. Суспільні затрати становлять вартість Т W C V N С-варт-ть спожитих засобів в-ва V N - новостворена варт-ть, яка включає варт-ть необх-го V і додат-го N продукту.

Витрати підп-ва- у що обходиться створ-ня продукту підп-ву C V. Це марксистська теорія витрат в-ва. В країнах з ринковою ек-кою зясовується взаємозвязок витрат в-ва, обсягів в-ва та цін на певний вид товару стосовно окремого Т-виробника.

В основі цієї теорії витрат лежить феномен рідкості - обмеженості всіх ресурсів та можливості їх альтерн-го викор-ня. Тут розглядають вмінені витрати - дійсні витрати в-ва, які дорівнюють найвищій корисності благ, які б сусп-во могло отримати, якби по-іншому були викор-ні виробничі ресурси.

Для підп-ва бувають зовнішні явні - повязані з придбанням фірмою ресурсів та внутрішні неявні - повязані з викор-ням факторів в-ва, які є у власності самої фірми. Існують постійні -витрати, розмір яких залишається постійним, яка б кіль-ть прод-ції не вир-лась виплата по позиках, арендна плата та змінні. Постійні змінні загальні сукупні витрати.

Щоб порівняти витрати на в-во продукту з його ціною, неоюхідно підрах-ти витрати на в-во одиниці Т або середні витрати. Граничні - додаткові витрати, необхідні для приросту випуску якогось Т чи послуги на 1 одиницю.Показують витрати останньої одиниці Т. Пок-к середніх витрат не дає такої інф-ції. Концепція граничних витрат показує величину витрат, які можна контролювати безпосередньо.

Затрати підп-в у грош. формі - це собів-ть прод-ції, яка є мірилом вартості Т. Поділяється на розрахункову, фактичну, вир-чу та комерційну. Вир-ча складається з витрат на виготовлення Т і оплату праці управл. та допоміжного персоналу та ін. Комерційна включає вир-чу витрати на реалізацію. Стр-ра собів-ті 1 . За алементами затрат сировини і мат-ли допоміжні мат-ли паливо ел-енергія аморт. відрах-ня з п основна і додаткова соц. страх-ня інше. Визнач-ся на повний обсяг в-ва. 2 . За статтями калькуляції - це обчислення собів-ті одиниці прод-ції всі попередні затрати на підготовку і освоєння в-ва на утримання і експлуатацію устатк-ня на упр-ня цехом, підп-вом затрати від браку інші. 29. Інституціональні основи ринкової економіки. РЕ - економічна система, що базується на індвідуальних формах приватної власності, вільній грі ринкових сил вільній кокуренції, вільному ціноутворенні, стихійному переливу капіталу тощо. Цей термін ввів відомий економіст, який вважав, що розвиток капіталізму повинен здійснюватись у відповідності з принципом laissez-faire, що означає надати подіям природнього ходу . Природною рушійною силою господарського розвитку, на його думку, є прагнення індивіда до досягнення своїх економічних інтересів. Головні риси людини - самолюбство, егоїзм. Суперечність між індивідом і суспільством відсутня. Інституціональними основами РЕ такі 1 приватна власність 2 конкуреція 3 вільне ціноутворення. 1 - це право дає власникам факторів виробництва мотив використовувати їх якомога ефективніше, тому що власники знають, що вони отримають прибуток, якщо зможуть задовольнти попит. 2 - ціни у РЕ формуються під впливом діє ринковий механізм ціноутворення 30. Ринкові відносини, їх субєкти та обєкти. Ринкова інфраструктура.

Ринок слід розглядати як комплексне поняття, яке включає одночасно сферу обігу, де здійснюється обіг товарів і послуг, систему товарно-грошових відносин, які складаються в процесі обміну товарів і послуг за даної систмеи виробничих відносин.

Обєкти ринку - засоби виробництва, предмети споживання, технології, наукові відкриття і ідеї, різні послгуи, природні багатства, елемети національного багатства, цінні папери, акції, облігації. Якщо розглядати еволюцію ринку з точки зору субєктів ринкових відносин, то ми побачимо, що з початку, це були безпосередньо виробники і споживачі товарної продукції. Потім у міру свого розвитку і відокремлення в самостійні галузі торгівлі і грошового обігу активними учасниками ринкових відносин стають торгівельні і фінансові посередники.

Основними субєктами ринкових відносин є домогосподарства - економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, що постачають ресурси і використовують отримані гроші для придбання товарів і послуг з метою задоволення власних потреб фірма або підприємство - це економічна одиниця, яка використовує фактори виробництва і виготовляє продукцію для задоволення потреб споживачів, прагне максимізувати свій прибуток держава - це самостійний субєкт ринку, до складу якого входять урядові установи, що здійснюють економічну, політичну та юридичну владу для забезпечення умов господарювання всіх субєктів економіки. Основні субєкти господарської діяльності взаємодіють між собою і здійснюють безперервний кругообіг ресурсів, товарів, послуг. Для аналізу ринкової інфраструктури необхідно зясувати основні компоненти ринку попит, пропозицію, ціну, конюнктуру і рівновагу.

Попит - платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть та мають намір заплатити за потрібні товари.

Пропозиція - сукупність товарів з певними цінами, які готові продати виробники.

Ринкова ціна - не може бути вищою за ціну попиту та нижчою за ціну пропозицію. Конюнктура - співідношення попиту та пропозиції щодо окремих товарів або цілої товарної маси на відповідному ринку.

Конюнктура змінюється під впливом масштабу виробництва, розмірів товарних запасів, динаміки цін і грошових доходів, організації реклами та торгівлі. Стан ринкової рівноваги - повна відповідність обсягу пропозиції і обсягу попиту. 31. Роль та види конкуренції в ринковій економіці.Конкуренція - обєктивно необхідна умова ефективного функціонування ринкового механізму. Економічна конкуренція - один із регуляторів пропозиції суспільного виробництва, фактор утворення середньої норми прибутку, формування ринкової вартості товару, диференціації товарних виробників за доходами.

Конкуренція виступає економічним законом ринкових відносин, товарного виробництва взагалі, і водночас одним із важелів суспільного відтворення.

Першою функцією конкуренції є прямий вплив на процес ціноутворення. Друга економічна функція - стимулювання НТП. Економічна конкуренція може виступати і здійснюватися різними методами може бути внутрішньогалузева і міжгалузевою.В міжгалузевій предметній конкуренції йдеться про конкуренцію між виробниками, які мають відмінності в ціні, якості, дизайні та призводить індивідуальні вартості до єдиної ринкової ціни. Міжгалузева конкуренція - боротьба між підприємствами різних галузей за найбільш прибуткове застосування капіатул і отримання найбільш високої норми прибутку.

Виявляється у переході капіталу з галузей низької норми прибутку в іншу з високою нормою. Внаслідок чого утворюється середня норма прибутку.За методами здійснення економічну конкуренцію поділяють на цінову, нецінову, неекономічну нечесну . При ціновій конкуренції основним елементом змагання виступає ціна. Виробники виходять з того, що остання є вирішальним показником, який впливає на рішення покупців. Цінова конкуренція передбачає продаж товарів та послуг за більш низькими цінами, ніж у конкурентів. Цінова конкуренція - змагання підприємців шляхом зменшення витрат на виробництво, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни асортименту чи якості. За сучасних умов більш значну роль відіграє нецінова конкуренція. Тут застосовується продаж товарів більш високої якості, надання більшого обсягу послуг, подовження строків гарантованого обслуговування, проведення рекламних кампаній. Метод нецінової конкуренції пердбачає оригінальність, привабливість, врахування специфіки та індивідуальності кожного з майбутніх покупців клієнтів . Неекономічна конкуренція - підкуп службових осіб для врегулювання справ, переманювання кращих спеціалістів. Залежно від режиму конкурентної боротьби розрізняють досконалу чисту і недосконалу конкуренцію. Досконала конкуренція - це вільна конкуренція в умовах ринку, де не існує підприємців, здатних диктувати або навязувати свої умови виробництва і реалізації продуктів та послуг.

Зараз більше існує як теоретична модель. 32. Позичковий капітал та його роль у ринковій економіці. Позичковий капітал - капітал, який приносить процент.

Першою формою був лихварський капітал, але з появою промислового капіталу він втратив своє значення і поступився місцем позичковому капіталу. Джерела виникнення позичкового капіталу 1 Грошові капітали, вивільнені в процесі кругообороту промислового капіталу є основним джерелом позичкового капіталу. 2 Грошові доходи і заощадження населення. 3 Вільні грошові кошти держави, компаній тощо. У розвинутій ринковій економіці практично завжди існує ситуація, коли одні підприємці відчувають нестаток трудових ресурсів, а інші мають їх у наявності. Капіталу не характерне перебування у стані спокою.

Виникає суперечливість між наявністю тимчасово вільних грошових коштів і необхідністю їх використання для потреб розширеного відтворення. Ця суперечливість вирішується тим, що тимчасово вивільнені грошові кошти акумулюються в банках і видаються у позику.

Після закінчення терміну позики капітал повертається до власника з приростом, що утворює суму грошей, яку виплачує позичальник за використання капіталу. Цей приріст, який сплачується підприємцем за користування позикою називається процентом. 33. та його ек. природа ставка і норма . Дійовий рух позичкового капіталу, його самозростання відбувається не в процесі обігу, а в процесі споживання, тобто у процесі вир-ва і функціонування робочої сили, яка створює додаткову вартість. Тому повна формула руху позичкового капіталу має вигляд Г- Г- Т В Т- Г- Г. В процесі руху позичкового капіталу він виступає як капітал-власність і капітал-функція, що приносить доходи у формі позичкового і підприємницького доходу.

Отже, прибуток на позичковий капітал виступає у двох формах процент стає ціною капіталу, яка одержана капіталістом власником підприємницький прибуток отримує капіталіст функціонер, який одержав кредит позику . Позичковий процент - це процентна ставка за кредитами або від суми наданого кредиту, що стягується банком кредитором з позичальника це плата за користування позичковим капіталом, тобто частина додаткової вартості, яку функціонуючі капіталісти віддають кредиторам за користування позикою.

Норма рівень процента - відношення річного прибутку, що одержується власником грошового капіталу, до суми позиченого капіталу. Норма позичкового обчислена за певний тривалий період часу є середньою нормою процента.

Джерелами позичкового капіталу є тимчасово вільні гр. капітали промислових та торгівельних капіталістів, особисті заощадження населення, що акумулюються банками. 34. Сутність кредиту та його форм. Кредит є формою руху та існування позичкового капіталу. Позичковий капітал - гр. капітал, переказаний капіталістом власником іншому підприємцю за певну винагороду процент , це відособлена функціональна форма промислового капіталу. У практиці кредитування застосовують кілька форм та рівнів надання кредиту.

Держ. кредит зовнішній, внутрішній , який одержують завдяки продажу держ. облігацій та позик на відкритому ринку ЦП або через банки і страхові компанії. Міжнародний кредит - кредитні послуги та відносини між підприємцями та урядами різних країн, а також міжнародними фінансовими організаціями. Банківський кредит - гр. позики, що надаються гр. капіталістами банкірами та банками підприємцям функціонуючим капіталістам . Комерційний кредит - кредит, що його підприємці надають один одному у вигляді товарного капіталу. Споживчий кредит - продаж споживчих товарів та надання послуг населенню з відстроченням платежів. Кредитні операції виконуються через банки.

Банк являє собою централізацію грошового капіталу кредиторів, а також централізацію позичальників, він забезпечує акумулювання гр. капіталів та їх розміщення у вигляди позик, у здійсненні посередництва у платежах, у перетворенні гр. прибутків та заощаджень населення на позичковий капітал. Типова банківська система складається з центрального емісійного держ. банку і його відділень, комерційних приватних, акціонерних і спеціальних інвестиційних або експортно-імпортних банків, страх компаній, ощадкас, кредитних кооперативів тощо. 35. Капітал під-ва та його кругообіг форми, стадії. Капітал перебуває в постійному русі, що охоплює як безпосередній процес вир-ва так і сферу обігу. Процес обігу зовні виглядає як зміна форм вартості, що повязують вир-во з розподілом та споживанням у вигляді товарного обміну продуктів праці, і складається з багатьох самостійних актів купівлі та продажу.

Рез-том цих актів є перетворення товарів на гроші і грошей на товари.

Суспільний поділ праці зумовлює залежність такого акту від інших, оскільки кругообороти кожного товару переплітаються з кругооборотами інших товарів. В умовах кап. приватної власності авансовані на вир-во товарів кошти набирають форми капіталу. Капітал починає свій рух з грошової форми.

Грошовий капітал викор-ся на купівлю засобів вир-ва і робочої сили, які поєднуються в процесі вир-ва і створюють новий товар після реалізації якого капіталіст одержує його вартість у гр. формі. У процесі кругообігу капітал проходить 3 стадії 1 Г- Т Рс, Зв - купівля на ринку засобів вир-ва і робочої сили 2 В - стадія вир-ва на якій створюються нові товари 3 Т- Г- реалізація вироблених товарів. Тут капітал перебуває в 3х функціональних формах гр. капітал, продуктивний і товарний.

Кругообіг капіталу - процес безперервного руху капіталу, що послідовно проходить 3 стадії перетворення гр. капіталу на продуктивний, продуктивного капіталу на товарний і товарного на грошовий.

На 1 і 3 стадіях капітал функціонує в сфері обігу, на 2 - в сфері вир-ва. вирішальну роль відіграє стадія вир-ва. 36. Основний і оборотний капітал під-ва. В кругообігу капіталу різні його частини виступають по-різному, здійснюючи свої обороти за різні відрізки часу. За характером обороту капітал поділяють на основний та оборотний.

Основний капітал - частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у вир-ві товару, переносить свою вартість на новий продукт частинами, протягом ряду періодів вир-ва, у міру зношення.До основного капіталу відносять ту частину авансованого капіталу, яка втілюється в засобах праці споруди, будівлі, машини, устаткування, інструмент . Перенесена частина вартості основного капіталу створює амортизаційний фонд. Він частково викор-ся для кап. ремонту, а переважно, для оновлення засобів вир-ва модернізація, придбання додаткових засобів праці . Це стосується фіз. зносу основного капіталу. Моральний знос виявляється у 2х формах 1 машини тієї самої конструкції відтворюються дешевше 2 в суспільстві виникає нова більш продуктивна та економічна техніка. Тому стара техніка замінюється новою, а це означає втрату як споживної вартості, так і вартості. Оборотний капітал - частина продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в гр. формі після їх реалізації. До складу оборотного капіталу входять предмети праці сировина, матеріали, енергія, паливо , а також змінний капітал, витрачений на робочу силу. Оборот змінного капіталу має свої особливості на відміну від інших частин оборотного капіталу його вартість на стадії вир-ва не переноситься на продукт, а створюється заново працею робітників. Тому на стадії обертання реалізується не авансований змінний капітал, а нова вартість, що відшкодовує згаданий капітал. Отже ця частина також здійснює повний оборот протягом кожного кругообороту капіталу. 37. Сутність підприємництва під-ва й умови його функціонування.

Підприємництво - організаційно-господарське новаторство на основі використання різноманітних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту, реорганізація вир-ва. Під-во може реалізуватися у промисловій, аграрній, науковій, інформаційній, сервісних та інших сферах.

Невідємний атрибут під-ва - інтерес, вигода і отримання прибутку.

Отримати прибуток можна лише за умови застосування найбільше ефективного варіанта викор-я ресурсів, ек. ризику, новаторських ідей. Це спонукає підприємця іти непроторенним шляхом, застосовувати найкращі свої якості. Найважливішими рисами підприємця є пошук можливостей та ініціативність, готовність до ризику, відповідальність і здатність жертвувати в інтересах справи, орієнтація на ефективність та якісь, цілеспрямованість, систематичне планування та спостереження, вміння переконати, встановлювати та підтримувати звязки.

У прийнятому ВР Укр Законі Про під-во зазначається, що обовязковою умовою і ознакою під-ва є свобода ек. самодіяльності людини, її самостійність у виборі господ. діяльності та джерел її організації, прийняття управлінських рішень. Перш ніж стати на цей шлях молода людина повинна реально і критично оцінити чи є у неї зазначені вище риси підприємця. Світова наука довела, що такими рисами володіє 5 дорослого населення.

Під-во як явище госп. життя завжди розвивається у певному соц-ек та історичному середовищі, тому для його безперервного відтворення необхідні певні передумови. Існує 4 групи передумов 1 Ек. передумови - суть їх полягає в тому, що у сусп-ві мають функціонувати багатосубєктні приватні, колективні і ін власники.

Це сприяє свободі під-ї діял-ті. 2 Політ. передумови - створення сприятливого політ. клімату для під-ва. 3 Юр. передумови - ґрунтуються на зак-ві, нормативних актах, розроблених в країні, які повинні надавати усім однакові правила гри і так, щоб під-во діяло самостійно, але в межах законів. 4 Психологічні - позитивна суспільна думка щодо під-ва. 38. Первісне нагромадження капіталу суть та методи. Історичний процес примусового відокремлення виробника від засобів виробництва, зосередження їх в одних руках небагатьох та перетворення в капітал К. Маркс назвав первісним нагромадженням капіталу. Економічна основа цього - є диференціація - розорення одних та збагачення інших - дрібних товаровиробників міста та села. Процес диференціації на його масовому рівні відбувався досить повільними темпами.

Знадобилося б декілька століть, щоб капіталізм, рухаючись цим шляхом затвердився як панівний спосіб вир-ва. Тому було застосовано примушення, яке прискорило створення передумов капіталістичного способу вир-ва гонітьба селян с їх землі в Англії та інш Основними методами первісного нагромадження капіталу було насильство, що застосовувалось проти селянства в країнах, де відбувався даний процес та політика експропріації, що широко застосовувалась по відношенню до народів, які знаходились на більш низькому рівні історичного розвитку військовий захват, та відкрите пограбування величезних територій в Азії, Африці, Латинській Америці . Силою голоду та держ. закону безліч розорених селян та робітників залучалися до праці в робітні дома , на фабрики та до майстерень підприємців. Бажання капіталістів уособлені в законодавчій формі, примусово прикріпляла маси людей до їх робочих місць на тривалий час - до 16 годин на добу. Насильство прискорило формування армії найманої праці, підпорядкування її потребам капіталу, що зароджувався. 39. Перетворення грошей у капітал і формула його руху. Капітал - це авансована вартість, що в процесі свого руху приносить більшу вартість, тб самозростає. Перетворення звичайних грошових знаків на капітал включає як суто техн техніко-організаційні, так і соц-ек. моменти.

По-перше, виробник власник капіталу повинен вступити у відносини з іншими виробниками з приводу купівлі засобів вир-ва. По-друге, якщо його наявного капіталу недостатньо для орг-ї ефективного вир-ва, йому доведеться звертатися до кредитних установ.

По-третє, він мусить найняти певну кількість працівників, щоб забезпечити ефективне функціонування засобів вир-ва. Отже, перетворюючи свої гроші на капітал, виробник має вступити в ек. відносини з під-ми, що виробляють необхідні йому товари та послуги, та з індивідами, що через певні причини отримують засоби для існування не завдяки власній підприємницькій дія-ті, а шляхом найму за гроші. Отже, капітал - категорія, що виражає не стільки техн чи організаційні, скільки соц-ек. відносини, тб капітал як такий може існувати лише за певних соц-ек умов, якими є 1 високорозвинені товарне вир-во і обіг 2 наявність такої мотивації дія-ті виробника, як особисте збагачення 3 зосередження у частини господарюючих агентів значної частки засобів вир-ва, тб певний ступінь концентрації вир-ва і капіталу 4 відсутність власних засобів вир-ва у частки субєктів, що змушує їх найматися.

Капітал - така сума грошей, яка вик-ся для їх збільшення.

Для нового під-ва капітал починає свій рух у сфері обігу як грошовий капітал, функцією якого є придбання елементів виробничого капіталу. За наявності засобів вир-ва і робочої сили можна починати виробничий процес.

Капітал тут виступатиме як виробничий капітал, функцією якого є вир-во товару і дод. вар-ті. Для одерж-я вар-ті та дод. вар-ті у грошовій формі треба продати продукт капіталу доставити товар на відповідний ринок, знайти покупця.

При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною функцією якого є реал-я товару і одержання дод. вар-ті у грошовій формі. Отже, капітал проходить 3 стадії і набуває відповідно 3 форм - грошової, виробничої і товарної. Такий послідовний рух називають кругообігом капіталу. Формула кругообороту капіталу така Г-Т ЗВ і РС В Т-Г, де Г-гроші, Т-товар, ЗВ-засоби вир-ва, РС-робоча сила, В-вир-во переривання процесу обороту при переході до стадії вир-ва і від неї до стадії обігу. 40. Вартість робочої сили сутність і фактори, що її визначають.

Робоча сила - сукупність фізичних і духовних властивостей людини, які вона застосовує в процесі вир-ва споживчих вартостей.

Р.с є основним елементом продуктивних сил у будь-якому сусп-ві, але товаром стає лише при капіталізмі. Це зумовлено тим, що робітник розбавлений власності на засоби вир-ва і на засоби існування, але сам він особисто вільний, тб є власником своєї Р.с і може розпоряджатися нею. Як і буь-який інший товар, Р.с має 2 сторони споживчу вар-ть вар-ть. Та Р.с- товар специфічний. Капіталіст купує Р.с, точніше тимчасове розпорядження нею, але її виробниче споживання означає включення у процес праці не лише фіз і духовних властивостей людини, а й усієї людської особи з притаманними їй метою, волею, свідомістю, культурними навичками тощо. Це надає вартісним властивостям людської Р.с особливого хар-ру і позначається на кожній із сторін товару Р.с. З погляду споживчої вар-ті особливість цього товару в тому, що у процесі її споживання вона не зникає, а створює нову вар-ть, більшу від вар-ті самого товару Р.с. Тому специфічність вар-ті товару Р.с полягає у здатності до такої кількості абстрактної праці, яка перевищує необхідні затрати праці на відтворення самої Р.с. різницю між заново створеною вар-тю і вар-тю самої Р.с присвоює капіталіст як додаткову вар-ть - це вар-ть, створена найманими робітниками зверх вар-ті їх Р.с і безкоштовно присвоєна капіталістом. Якщо Р.с розглядати з точки зору вар-ті, то зрозуміло, що як і будь-який товар, вона потребує суспільно необхідних затрат на своє відтворення у певних суспільних умовах.

Мінімальна межа цих затрат - вар-ть життєвих засобів, що фізично необхідні робітникові. Водночас для відтворення Р.с потрібно більше затрат, ніж для створення фізично необхідних робітникові життєвих засобів. По-перше, робітник не вічний, а тому відтворення Р.с повинно містити затрати на утримання його сімї. По-друге, для виконання більш складної роботи потрібен певний рівень освіти і кваліфікації робітника.

А це вимагає додаткових затрат на Р.с. по-третє, на відміну від звичайних товарів, Р.с та її носій - людина історично розвивається, на величину її вар-ті впливає соціально-історичний елемент.

Він виражає розвиток інтересів робітничого класу на різних етапах еволюції капіталізму, його матеріальних і духовних потреб в тій чи іншій країні. 41. Сутність заробітної плати.

Номінальна та реальна заробітна плата.

Основною формою розподілу доходів для найманих працівників є заробітна плата - ціна, що виплачується за використання праці. Вихідним положенням при з ясуванні суті заробітної плати слід брати потреби працівника. З урахуванням досягнутого рівня розвитку продуктивних сил вони можуть бути зведені до так званого споживчого кошика, тобто до певного набору життєвих засобів. Далі відбувається грошова оцінка життєвих засобів споживчого кошика з урахуванням деяких факторів оцінки робочої сили кваліфікації працівника, умов його праці, співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу . Все це утворює вартість або ціну робочої сили. Потім цю вартість ділять на тривалість робочого дня при почасовій оплаті або на кількість виробів, які мають бути вироблені при даному робочому дні при відрядній оплаті і одержують так звану ціну праці, Далі ціну праці зіставляють з мірою праці, тобто з тим обсягом роботи, який повинен бути виконаний працівником.

Потім враховують фактичні витрати і результати праці, відповідно до яких встановлюють грошову оплату праці фактичне одержання грошової винагороди , І нарешті, на ринку тобто у сфері товарного обігу і нематеріальних послуг працівник перетворює грошову оплату в міру споживання.

Остання становить основну частку фонду життєвих засобів та існує поряд з такими його допоміжними формами, як суспільні фонди споживання, доходи від підсобних господарств, індивідуальної трудової діяльності тощо. Важливо розрізняти грошову номінальну заробітну плату від реальної заробітної плати.

Номінальна заробітна плата - це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів і послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату.Рух реальної заробітної плати визначають за такою формулою Ірзп Ігзп Іцін, де Ірзп, Ігзп, Іцін - індекси відповідно реальної, грошової номінальної заробітної плати, а також цін на товари, і послуги.

Зауважимо, що номінальна і реальна заробітна плата не обов язково змінюється в одному і тому самому напрямі. Наприклад, номінальна заробітна плата може підвищитися, а реальна заробітна плата в той же час - знизитися, якщо ціни на товари і послуги зростали швидше, ніж номінальна заробітна плата. 42. Форми господарювання в с г та їх особливості в різних країнах. Розвитку аграрних відносин у кап. країнах у 20 ст. відбувався через створення крупних кап. ферм, колективних господарств, скорочення чисельності фермерських госп-в, розширення орендних відносин.

Так, у США кількість ферм. госп-в скоротилася у 90-х роках до 2 млн. на 1 госп-во припадає в середньому 180 га землі. Близько 60 з них ведуть у госп-вах власними силами, без найманої робочої сили. З них 1,3 млн дрібних фермерських госп-в виробляють менше 9 с г продукції, водночас 300 тис. крупних кап. госп-в виробляють понад 70 с г продукції, наймають близько 80 робочої сили. В США налічується близько 5 тис. кооперативів, які переробляють майже 30 фермерської продукції. в Швеції понад 100 тис. ферм. госп-в, переважна більшість з яких є членами с г кооперативів. В країнах зах. Європи розмір фермерських госп-в значно менший.

Так у Данії середня ферма має 32 га землі. В Німеччині-18, у Бельгії-15, у Франції-14, в Італії-6, у Греції-4 га. Характерним для цих країн є вироблення основної маси с г продукції крупними кап. фермами. Існування таких ферм можливе, тому що частка держ .субсидій становить в країнах ЄС 50 на с г продукцію, США-35 ,Японії-75 . Значного поширення набула оренда-тимчасове надання землі за плату капіталісту-орендарю або селянину-працівникові, який не наймає робочої сили. У Франції орендується більше половини земель, в Англії -близько 40 . У США понад третина с г угідь є власністю держави, передається в оренду терміном на 1-2 роки і за виконання договору продовжується. Різновид оренди-сімейна оренда, за якої глава сімї передає свою ділянку землі в оренду за певну плата.

У Німеччині та Англії на цей вид оренди припадає 15-20 всієї орендної землі. Особливістю агарних відносин в деяких розвинених країнах світу є обєднання сімейних ферм у с г корпорації. В США в такій корпорації об єдналися близько 90 сімейних ферм, а 95 корпорацій включають до 10 ферм. 43 Економічні функції держави та її роль в ек. розвитку.

Основним регулятором ек-ки є ринок.

Ринковий механізм обєднує виробників і споживачів в єдину ек. систему, упорядковує вир-во суспільним потребам у формі платоспроможного попиту. Ринок сприяє ефективному розподілу ресурсів та виконує велику селективну функцію серед товаровиробників. Проте ринок не є ідеальною формою організації суспільного вир-ва. він має певні обмеження, які можуть бути компенсовані лише за допомогою держ. втручання.Тому на сучасному етапі розвитку товарного вир-ва держава обєктивно змушена виконувати ряд функцій, спрямованих на регулювання економіки 1 розробка політики соц ек. розвитку країни, за допомогою якої визначаються головні цілі, пріоритети та засоби розвитку ек-ки. Держ. ек. політика реалізується через ек. прогнози, плани та програми, які в умовах ринкових відносин мають орієнтуючий хар-р 2 формування правових засад функціонування ек-ки. З цією метою держ. визначає правовий статус окремих форм власності, узаконює існування різних видів госп. дія-ті, регулює відносини між окремими субєктами ринку, тобто виконує роль арбітра 3 захист конкуренції, як головного мотора ринкового механізму. З цією метою держ. здійснює антимонопольну політику 4 перерозподіл доходів і ресурсів. Це обумовлюється природою ринку, згідно з якою первинні доходи окремих домогосподарств жорстко повязані з рез-тами їхньої індивідуальної трудової діяльності. Це породжує надмірні коливання в особистих доходах, та відсутність доходів у непрацездатних членів суспільства.

За цих умов держава скориговує розподіл доходів 5 стабілізація ек-ки. Виникає необхідність держ. впливу на ек. цикл через нездатність ринку втручатись у цей процес.

Ця функція держави виконується за допомогою фіскальної та гр кредитної політики. Держ. втручання в ек-ку має бути ефективним та зваженим - необхідно визначити співвідношення між держ. рег-ням і ринковим саморегулюванням ек-ки. 44. Суспільний продукт і його форми.

Результатом суспільного вир-ва є сукупний суспільний продукт, валовий національний продукт, кінцевий продукт, національний дохід. ССП є найбільш узагальнюючим показником вир. діяльності всього працездатного населення країни. Від являє собою масу різних товарів і послуг, створених працею сукупного працівника у різних сферах і галузях вир-ва за певний проміжок часу як правило рік . За своєї натуральної речової структури ССП поділяється на засоби вир-ва і предмети споживання.

З погляду функціональної ролі окремих складових елементів, фактичного використання, то розрізняють фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження.

Якщо із ССП вирахувати фонд заміщення, то отримаємо створений в суспільстві чистий продукт або нац. дохід - це реальний доход, який використовується в суспільстві для особистого споживання та розширеного відтворення. Він є частиною валового продукту за винятком тих засобів праці, що витрачається на відшкодування їх зношеної частини. Щодо суспільства чистий продукт є нац. доходом.Його можна поділити на фонд споживання і фонд нагромадження.

Нац. доход також поділяється на необхідний частина нац. доходу яка йде на відтворення людини- житло, одяг, продукти і додатковий продукт частина нац. доходу яка використовується для розширеного вир-ва, створення резервного фонду, виплати дивідендів . Нац. доход як ек. категорія виражає вир-чі відносини між людьми, класами з приводу вир-ва, розподілу, споживання та використання необхідного та додаткового продукту.Нац. багатство - сукупність створених і накопичених у країні працею всього суспільства матер. благ, рівня освіти, вир. досвіду, майстерності, які призначені для розширеного відтворення і досягнення основної мети суспільства. 45. Сутність і види економічного відтворення Відомо два види відтворення просте і розширене.

Просте відтворення - це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту.Фактори виробництва при цьому залишаються незмінними в кожному наступному циклі виробництва, весь додатковий продукт повністю використовується на особисте споживання. Таке відтворення характерне для традиційних суспільств з неринковою економікою, де надзвичайно низькі темпи розширення виробництва, а звідси - уповільненість економічного та соціального прогресу.

Сьогодні просте відтворення розповсюджене в багатьох країнах, що розвиваються, в традиційних укладах їх економіки. Розширене відтворення - це відновлення виробництва в кожному наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. При цьому, по-перше, завжди зростає кількість виготовленого суспільного продукту по-друге, часто досягається також поліпшення якості його складових.

Для розширеного відтворення в кожному наступному циклі потрібні додаткові чи якісніші ресурси, фактори виробництва.При такому відтворенні фактори виробництва не залишаються незмінними основним джерелом їх розширення або якісного поліпшення є додатковий продукт, який у такому процесі вже не може бути повністю використаний на особисте споживання.

Кількісні та якісні зміни факторів виробництва досягаються також за рахунок раціоналізації Їх використання, розвитку науково-технічного прогресу. Такий вид відтворення типовий для розвинутого ринкового суспільства, проте досягти безперервності кількісного чи якісного зростання виробництва, безперервності розширеного відтворення при існуючих ринкових економічних системах неможливо.Вони не забезпечують безперервності зростання виробництва, оскільки об єктивно породжують і не можуть усунути появу стагнації, спадів та періодичних криз в економіці. 46. Розподільчі відносини та їх місце у відтворювальному процесі. Розподіл доходів. Розподіл політек-я розглядає з 2х боків як фазу суспільного відтворення і як систему розподільчих відносин.

Це пояснюється тим, що створений продукт перш ніж дійти до споживача, має пройти стадію розподілу між субєктами вир-ва, а також - розподіл відбувається за певними принципами, що враховують або соц. стан, або трудові затрати кожного з членів суспільства.

Розподіл не є самостійним, незалежним - згідно з певними способами вир-ва формуються адекватні їм форми розподіну нац. продукту.Водночас розподіл не є пасивним - він відіграє велику ек. і соц. роль, оскільки форми організації розподілу, системи розподільчих відносин та принципів, на яких вони базуються, залежать, з одного боку, стимулювання трудових і вир. потенцій даного суспільства, а з іншого - забезпечення соц. справедливості та рівності. В суспільному відтворенні розподіл виконує ряд функцій, серед яких забезпечення заг-госп. пропорційності та функціонування звязків між вир-вом і споживанням створення ек. умов для суспільного відтворення і зростання народного добробуту.

Під доходами розуміють рез-ти ек. діяльності людей.Як правило вони виражаються в певній сумі грошових засобів, що їх одержують окремі особи, сімї, колективи чи держава в цілому. Фонд споживання - частка суспільного продукту, яка іде на задоволення матер. та духовних потреб людей.

За своїм натуральним складом за умов простого відтворення він виступає лише як предмети споживання.При розширеному відтворенні одна частина нац. доходу іде на особисте споживання, а друга - на нагромадження, тобто на збільшення особистих і речових факторів вир-ва, на розвиток технологічного способу вир-ва. У цьому випадку за своїм натуральним складом він втілюється як у предметах споживання так і в засобах вир-ва. 47. Необхідність та важелі держ. рег-ня розподілу доходів. Необхідність втручання держави в розподіл доходів обумовлюється тим, що в суспільстві завжди є люди, які з різних причин не працюють над створенням матер. благ і послуг, то їх добробут забезпечується завдяки держ. формам перерозподілу нац. доходу.

Держ. рег-ня ек-ки відбувається за 2ма напрямками адміністративне рег-ня яке спрямоване на послаблення циклічних криз та інфляції і має короткочасний хар-р та довготривале націлене на підтримання високих темпів ек. розвитку, раціоналізацію структури н г, оптимізацію інвестицій. Адміністративне рег-ня проводять з допомогою законодавчих актів, за виконанням яких слідкує виконавча влада.

Ек. рег-ня полягає у викор-ні різних фінансових, кредитних та інших ек. важелів, а саме фіскальна податкова політика кредитно-грошова політика амортизаційна політика державне стимулювання науково-дослідних робіт і вся науково-технічна політика. Першочергова мета розподілу доходів це проведення державою соц. політики. Основними напрямками якої є 1 регулювання через тарифні ставки як мінімальної з п, так і її величини взагалі 2 надання допомоги на випадок безробіття 3 надання допомоги найбіднішим сімям 4 забезпечення рівня життя шляхом застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації 5 забезпечення в здобутті освіти, кваліфікації та перекваліфікації а також певного рівня медичних послуг 6 створення екологічно сприятливих умов проживання. Соц. політика спрямована на зменшення різниці в доходах за рах-к соц. виплат і прогресивного оподаткування. 48. и 76. Зайнятість та відтворення сукупної робочої сили. Зайнятість - певна сукупність соц. ек. відносин між людьми з приводу забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу і перерозподілу трудових ресурсів з метою його участі у суспільно-корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили. Ця сукупність соц ек. відносин знаходить свій вияв у певних ек. категоріях, таких як індивідуальна, колективна трудова діяльність, процес праці, інтенсивність та продуктивність праці, мобільність робочої сили, загальноосвітня та професійна підготовка кадрів, з п. Розрізняють три види зайнятості 1 повна зайнятість - надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб 2 раціональна зайнятість - має місце у суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево вікової та освітньої структури 3 ефективна зайнятість - здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв ек. доцільності і соц. результативності, зорієнтована на скорочення ручної непрестижної важкої праці. Трудова діяльність за формою власності здійснюється на державних колективних, та приватних під-вах. Переважна частина працездатного населення в розвинутих країнах зайнята в приватному секторі. В Україні на даний час домінує тип зайнятості, що відповідає технологічному способу вир-ва, який ґрунтується на ручній та механізованій праці. Це переважання промислової та с г трудової діяльності з широким застосуванням фізичної праці. На відміну від України в розвинутих країнах переважає інформаційний тип зайнятості, тобто переважання у складі працюючих осіб, повязаних з відтворенням людини, збиранням, переробкою та наданням інформації в сфері вир-ва та обігу. 49. Фактори розширеного відтворення робочої сили. Якщо Р.с розглядати з точки зору вар-ті, то зрозуміло, що як і будь-який товар, вона потребує суспільно необхідних затрат на своє відтворення у певних суспільних умовах.

Мінімальна межа цих затрат - вар-ть життєвих засобів, що фізично необхідні робітникові. Водночас для відтворення Р.с потрібно більше затрат, ніж для створення фізично необхідних робітникові життєвих засобів. По-перше, робітник не вічний, а тому відтворення Р.с повинно містити затрати на утримання його сім ї. По-друге, для виконання більш складної роботи потрібен певний рівень освіти і кваліфікації роб-ка. А це вимагає додаткових затрат на Р.с. по-третє, на відміну від звичайних товарів, Р.с та її носій - людина історично розвивається, на величину її вар-ті впливає соціально-історичний елемент.

Він виражає розвиток інтересів робітничого класу на різних етапах еволюції капіталізму, його матеріальних і духовних потреб в тій чи іншій країні. Відтворення робочої сили - органічний елемент всього суспільного відтворення.

Відтворення робочої сили являє собою єдність фаз її вир-ва формування , розподілу і споживання.

Вир-во робочої сили включає відновлення, збереження і розвиток здібностей до праці забезпечення приросту чисельності працездатного населення отримання кваліфікації. Під розподілом робочої сили розуміють процес розміщення трудових ресурсів за різними видами дія-ті та регіонами країни. Споживання робочої сили - це використання її в процесі праці. Воно повязане з проблемою зайнятості трудових ресурсів. З метою сприяння зайнятості населення держава передбачає поліпшення системи відтворення робочої сили в поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективного використання трудових ресурсів. 50. Господарський механізм, його сутність і елементи.

Господарський механізм це система основних форм, методів і важелів використання ек. законів, розвязання суперечностей суспільного способу вир-ва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини, формування її потреб, створення системи стимулів і узгодження ек. інтересів основних класів, соц. груп. До госп. механізму безпосередньо належать конкретні, управлінські форми вир. відносин або власності як ек. категорії і власності на засоби вир-ва зокрема.

Відносини спеціалізації, кооперування, комбінування вир-ва, його концентрації входять у госп механізм повністю. Вони включають конкретні форми організації вир-ва, господарські звязки між під-вом однієї та різних галузей промисловості, за допомогою яких вони обмінюються виготовленими продуктами праці тощо. До складу госп. механізму також входять форми і методи організації вир-ва. В процесі постійної взаємодії елементів продуктивних сил, техніко-економічних і вир. відносин, які входять безпосередньо до госп. механізму, останній і формується як відносно відособлений елемент ек. системи. 51. Ек. система монополістичного капіталізму. Сутність і зміст монополістичного капіталізму розкривається у його 5ти ек. ознаках, які модифікуються із розвитком капіталізму. Головною ознакою, що розкриває ек. суть цієї стадії, є монополія як наслідок розвитку прод. сил в умовах вільної конкуренції. Матер-ною основою є високий рівень концентрації вир-ва і капіталу, який спричинюється до виникнення великих під-в останній починає відігравати домінуючу, монопольну роль у сфері вир-ва та обігу в одній або кількох галузей.

Капіталізм вільної конкуренції переростає в монополістичний капіталізм. Принцип ек. вигоди змушує монополістичні утворення постійно шукати можливості збільшення своїх прибутків, тобто монополістичні тенденції породжуються гонитвою за максималізацією прибутку.

Форми монополій і сфера їх впливу змінюється з розвитком продуктивних сил і проходять шлях від картелі, синдикатів, трестів до концернів, конгломератів, які функціонують в багатьох галузях.

Сучасна, найбільш поширена форма монополізації - багатогалузевий концерн, що утворюється шляхом диверсифікації вир-ва і капіталу. Панування монополій у багатьох галузях вир-ва не означає чистого монополістичного капіталізму. Головними факторами в розвитку міжнародних ек. звязків, що утворюють систему панування монополістичного капіталу стали такі вивезення капіталу, утворення міжнародних монополій та ек. поділ світу між ними, який довершується територіальними його розподілами. 52. Фінансово-монополістичні групи і фінансова олігархія. Панування монополії у вир-ві і обігу банківській сфері є умовою виникнення фін. капіталу - це монополістичний капітал промисловості та інших галузей ек-ки , що зливається з банківським капіталом. Фін. олігархія - власники фін. капіталу, капіталістична еліта, до якої належить верхівка монополістичної буржуазії і вищі менеджери провідних корпорацій. Банківські монополії - це обєднання крупних банків або окремі банки-гіганти, які відіграють вирішальну роль у банківській справі і привласнюють монопольно високі прибутки.

Форми 1 банківські картелі - угоди між крупними банками з метою проведення єдиної дивідендної політики, встановлення однакових - ставок тощо 2 банківські синдикати, або консорціуми - угоди між декількома великими банками з метою спільного здійснення крупних прибуткових фін. операцій для випуску ЦП 3 банківські трести - угоди між декількома крупними банками з метою об єднання їх капіталів і спільного управління ними 4 банківські концерни - угоди між формально незалежними банками під фін. контролем наймогутнішого з них за допомогою скуповування контрольного пакета акцій. Їх різновидом є банківські групи, тобто сукупність банків яку контролює одне АТ, спеціально створене для скуповування контрольних пакетів банківських акцій. Вони отримали назву банківських холдінгів. 53. Ек. система соціалізму теорія і практика.

Розвиток суперечностей кап. сусп-ва створив обєктивні передумови для подальшої еволюції та обґрунтування соц. ідей. В основі теорії наукового соц-му лежить положення про те, що сусп-во природно розвивається на основі ек. законів. Розвиток прод. сил спричинюється до формування відповідних виробничих відносин.

Буржуазні виробн. відносини базуються на експлуатації найманої праці, яка створює додаткову вартість. Остання привласнюється класом капіталістів. Соц. суп-во і його ек. лад є запереченням капіталістичного сусп-ва. Для нього характерне сусп. власність на засоби вир-ва, планомірний хар-р організації н г розподіл предметів споживання на основі трудових затрат задоволення частини потреб за необхідністю безпосередньо суспільний хар-р праці всебічний розвиток людини постійне підвищення продуктивності праці відсутність експлуатації та класового антагонізму обовязковість праці перехід до самоуправління через відмирання держави.

Однак політика воєнного комунізму не відповідала потребам розвитку економіки за мирних часів. Оскільки у виробників забирався весь виготовлений продукт, через що вони не були зацікавлені в розвитку вироб-ва. Ек. основа командно-адміністративної систем-державна власність на засоби вир-ва. Управління н г має галузевий хар-р, за якого кожна галузь стає монополістом у вир-ві певного продукту.

В результаті відчуження працівників від засобів вир-ва, бюрократичного управління н г ефективність суп. вир-ва невисока.

У цілому радянська ек. система не реалізувала основних принципів наукового соціалізму, залишивши питання про його потенційні історичні можливості. 54. Сутність і ознаки змішаної ек. системи.

Змішана ек-ка - система багатоукладної ек-ки, в якій у взаємозалежностях співіснують суспільно-економічні уклади, що базуються на різних формах власності. Хар-р і к-ть цих укладів у кожній країні залежить від соціально економічного рівня та конкретних умов розвитку.

Хар-ними ознаками змішаних систем є взаємодія і взаємо переплетіння різних типів господарювання і секторів ек-ки приватних, колективних, державних тощо. Найвища мета розвитку змішаної системи - побудова суспільства соц. справедливості. Соц ек. мета - одержання прибутку на основі врахування інтересів суп-ва всіма субєктами господарювання.

Ринок в системі змішаної ек-ки виступає як система взаємозвязків та взаємовідносин субєктів господарювання як у країні так і за її межами.

Поряд з держ. Рег-ням діє метод забезпечення єдності багатоукладної ек-ки та збалансування загальносуспільних інтересів і отримання прибутку.

Суттєвою ознакою змішаної ек-ки є зростання ек. ролі держави та використання у господарюванні ек. та адмін. методів. Роль держави при цьому - її дія-ть в галузі соц ек. розвитку.

Головна мета тут - забезпечити найефективніший розвиток країни на основі соц. справедливості та стабільності. Існує різноманітність типів змішаної ек-ки, що зумовлюється групами таких факторів 1 конкретними формами реалізації універсальних принципів функціонування ек-ки 2 специфічними для кожної країни умовами і формами її становлення 3 етапом розвитку на якому перебуває країна при переході до змішаної ек-ки. 55. Чинники загальної кризи і розпаду світової системи соціалізму. У колишньому СРСР, пізніше в деяких інших державах, склалась система тоталітарного держ. соціалізму. Ця система характеризувалася повним одержавленням ек-ки, яке призвело до того, що основна маса засобів вир-ва перетворилась на держ. власність і держ. апарат монополізував права управління н г було централізовано та зосереджено в руках держ. апарату розпоряджання фін. ресурсами та значною часткою вироблюваної під-вами продукції. Головна ек. суперечність цієї системи - це суперечність між реально досягнутим ступенем суспільної організації колективної праці, відчуженої від засобів вир-ва робітників, з одного боку, і монополізацією власності держ. апаратом - з іншого. Ця суперечність з часом все більше загострювалась і значно гальмувала соц ек. прогрес.

Усе це на певному етапі існування соціалістичної системи обумовило загальну кризу держ. монополістичного соціалізму, та необхідність радикальних перетворень ек. базису, перебудовою відносин власності шляхом роздержавлення та приватизації. У соц. системі вся повнота влади як політична так і економічна була зосереджена в руках центральних держ. органах.

Такій системі було притаманне адміністративно-командне управління народним госп-вом через що трудові колективи не могли стати господарями вир-ва. Нанівець було зведено матеріальне заохочення працівників у наслідках праці, що призвело до застою у різних галузях госп-ва. Трудящі фактично були відчужені від власності на засоби вир-ва, від упр-ня госп-вом і рез-тів праці. Ігнорування ринку і ринкового регулювання вир-ва призводили до постійного порушення вимог ек. законів. Криза соціалізму - це загальна криза яка охоплює політику, ек-ку і духовну культуру.

Усі колишні соц. держави опинились в глибокій ек. кризі, якій притаманні інфляція, падіння вир-ва, різкий спад інвестиційної активності, падіння життєвого рівня, зростання безробіття. Тяжкі наслідки розпаду світової соц. системи були посилені розпадом ек. звязків між країнами. 56. Зміст перехідної економіки загальне і особливе.

ПЕ - це перехідний стан Від однієї ек системи до іншої. В цьому випадку відбувається зміни основ даної с-ми, які призводять до радикальних змін. Від цього витикають осн. риси ПЕ 1 Формування нової основи ек с-ми встановлення нових форм госп. звязків, а також притаманній цій с-мі типів власності 2 Багатоукладність ек-ки - це властивість ПЕ. Ек-й уклад - це особл. тип ек. відносин, який існує поруч з іншими відносинами, що хар-є тип власності, інтереси та засоби ведення госп-ва. В ПЕ існує і стара, і нова основа і ще тільки форм-ся нова с-ма звязків 3 Нестійкий розвиток зміна старих відносин при відсутн нових інструментів, норм та правил, зявл-ся нові відносини, які мають своїх субєктів, відбувається зіткнення між старими та новими ек інтересами тощо 4 Тривалість перетворення інертності попередніх підходів, неможливість зміни технол. базису, зміни кадрів, зміни структури н г, створення нових політ. та ек. інститутів за короткий період часу . До цих особливостей треба додати деякі інші, притаманні перехідній економіці України, зокрема, законодавство, яке не враховує специфіку перехідного періоду щодо визначення відповідних функцій держ. рег-ня ек-ки, захисту внутрішнього ринку і виробника на перехідному етапі надмірна лібералізація зовнішньоекономічної дія-ті досить високий ступінь інтеграції банківської системи в світову ек-ку, але водночас недостатньо ефективний її вплив на вир-во в межах власної країни. 57. Світове господарство його суть і структура.

Світове господарство - сукупність національних господарств та ек. взаємозвязків між ними або сукупність вир. відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях. За сучасних умов світове господарство набуває ознак цілісності. Цей процес зумовлений дією таких факторів розгортання НТР. Жодна з країн світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні обєднувати свої зусилля у цій сфері для встановлення між ними ек. звязків. Істотним фактором розвитку світового госп-ва виступає міжнародний поділ праці. Країни світу можуть ефективно розвивати виробничі процеси, використовуючи елементи спеціалізації та кооперування на міжнародному рівні. Все це сприяє налагодженню постійних ек. звязків між країнами партнерами в міжнародній сфері. Існує необхідність обєднати зусиль при розвязанні глобальних проблем.

У широкому плані структура світового госп-ва включає дві складові частини 1 всі нац. госп-ва, яких сьогодні налічується біля 190. Розгляд цього елемента передбачає вивчення прод. сил і вир. відносин, промислового, науково-технічного та трудового потенціалу кожної країни 2 таким елементом виступають міжнародні ек. звязки між країнами партнерами.

Щодо 2гої частини світ. госп-ва, то до його структурних елементів належать міжнародні відносини в сфері вир-ва, обміну, валютно-фін. відносини, форми створення інфраструктури світового госп-ва, міграції робочої сили. Міжнародні ек. відносини є похідними від національних і отримують від них головний імпульс для свого розвитку.

Водночас міжнародні ек. відносини виступають як активний фактор розвитку нац. госп-ва. 58. Міжнародні ек. відносини та їх форми.

МЕВ представляють собою з одного боку найбільш масштабну складову частину міжнар. відносин, також систему ек. звязків в галузі виробництва, обміну та споживання, які вийшли за рамки нац. госп-в. Сучасні МЕВ-система ек. звязків, що характеризується 1 виходом за рамки нац. госп-в не тільки результатів і факторів вир-ва, а також виробничого процесу 2 активною взаємодією між фізичними особами, державами, між нар. організаціями 3 різним рівнем глибини від простого міжгалузевого розподілу праці до транснаціонального вир-ва . Обєктом МЕВ є світове госп-во як сукупність нац. господарств і їх ек. відносин одне з одним.

Субєкти МЕВ-учасники МЕВ, що здатні незалежно і активно діяти задля досягнення своїх ек. інтересів фіз юр. особи, держави, об єднання і між нар. організації . Форми 1 міжнар. торгівля обмін товарами та послугами між державно оформленими нац. госп-ми 2 міжнар. рух капіталу його переміщення із країни в країну в пошуках найбільш вигідної сфери застосування 3 міжнар. міграція робочої сили переміщення працездатного населення, яке викликано причинами ек. хар-ру 4 світова валютна система та міжнар. розрахунки обслуговує всі попередні форм МЕВ . МЕВ -система ек. звязків різного рівня, що вийшли за рамки нац. господарств та відбуваються в різних формах між фіз юр. особами, державами та м н організаціями. 59. Закон гр. обігу сутність і значення.

Кількість грошей, необхідних для реалізації товарів, визначається законом гр. обігу. З урахуванням перших двох ф-цій грошей міра вартості, засіб обігу закон набуває вигляду формули, в якій к-ть грошей залежить від суми цін товарів і швидкості обігу однойменної грошової одиниці К Ц О, де К- к-ть грошей необхідних для товарного обігу в даному році Ц- сума цін товарів що реалізуються в даному році О- середнє число обертів за рік кожної гр. одиниці. Це загальний закон к-ті грошей в обігу. З розвитком ф-ції засобу платежу формула закону набуває більш складного вигляду Кп СЦ- К П- ВВ О, де СЦ- сума товарних цін, К- сума цін товарів проданих в кредит, П- сума платежів за борговими зобовязаннями, ВВ- сума взаємопогашуваних безготівкових платежів, О- сер. к-ть обертів гр. одиниці як засобу обігу та платежу . Значення закону гр. обігу - обмеження гр. маси реальними потребами обігу. Звідси випливає висновок про те, що у підтриманні рівноваги в ек-ці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відіграє гр. маса. Остання виступає як сума купівельних та платіжних засобів, що обслуговують госп. обіг і належать державі фірмам і окремим особам. Основними елементами закону гр. обігу виступають товарна маса, яка перебуває в обігу, рівень цін товарів і швидкість обігу грошей.

Причому не рівень цін товарів залежить від к-ті грошей в обігу, а навпаки, к-ть грошей, які перебувають в обігу, залежить від рівня цін. Крім того к-ть грошей залежить від швидкості їх обігу. Значення закону полягає також в необхідності регулювання кількості паперових грошей у сфері обігу для нормального функціонування товарообігу, оскільки при функціонуванні повноцінних грошей їх обіг саморегулювався за допомогою ф-ції грошей як засобу нагромадження - зайві гроші в обігу перетворювалися на скарб. 60. Структура ек. відносин критерії класифікації. Система ек. відносин не є однорідною, а охоплює різні за ек. змістом відносини між людьми.

Слід виділяти таку групу відносин, які зумовлені певними технологічними, організаційними та управлінськими звязками і найяскравіше виражені в будь-якому вир-ві. Їх структура та особливості виявлення залежить від рівня продуктивних сил і культури вір-ва взагалі. Таку групу відносин вивчають конкретні економічні науки з організації та управління суспільним вир-вом. Цю групу відносин називають організ-ек. відносинами.

Поряд з такими відносинами існують також відносини, що безпосередньо відображають інтереси працюючих щодо відшкодування трудовитрат і повязані з розподілом, перерозподілом і споживанням створеного суспільного продукту.

Ця група відносин безпосередньо залежить від форм власності, і насамперед на засоби вир-ва. Зазначені відносини між людьми, що відбивають їх інтереси у сусп. вир-ві, вивчає політекономія. Їх називають соціально-економічні відносини.

Відмінність між зазначеними групами полягає у тому, що за різних систем, форм власності і суспільних форм вир-ва можуть існувати ідентичні або більш менш подібні технологічні, організаційні і управлінські відносини.

Адже згадані відносини зумовлюються лише ступенем розвитку і структурою технічного базису вир-ва. Економічні відносини не є однорідним явищем, а являють собою множину взаємостосунків між різними виробничими агентами.

Тому всяку сукупність цих відносин можна охарактеризувати за її структурою.

Основою такої структ. хар-ки можуть бути різні критерії. Зокрема пофазний, соціальний, виробничої ієрархії, субєктів поділу праці. 61. Економічне зростання, його показники і значення.

Збільшення обсягів сусп виробництва і розширення можливостей економіки задовольняти зростаючі потреби населення у товарах і послугах.

Екстенсивне ЕЗ - розширення в-ва на основі збільшення кількіості. Інтенсивне - на основі якісного поліпшення.

Стійке ЕЗ можливе за умов, коли затрати сусп на придбання нових засобів в-ва первишують щорічне споживання засобів в-ва. ЕЗ вимірюється упостійних цінах початкового і кінцевого періоду. Спочатку вираховують індекс зростання і ВВП у цінах початкового періоду, потім - у цінах кінцевого періоду. Основні фактори ЕЗ - кількість і якість природних і труд- ресурсів, обсяг оснвного капіталу, НТП. Згідно з даними зх вчених, останній фактор забезпечує 30 приросту реального нац доходу. 62.Валове і чисте нагромадження.

Валове нагромадження відбувається в будь-якій екон системі, завдяки амортизаційному механізму. Амортизація - перенесення вартості по-частинах засобів в-ва у в-ть новоствор продукту. Але чисте нагромадження відбув в тих країнах, де інвестиції в основному капітал перевищує його спож протягом року. Основні фонди склали 845 млрд грн в 2000р. в тому числі виробничих фондів - 533 млрд грн, інвестицій - 23 млрд грн. В економіці Укр не вистачає інвестиц ресурсів для відновлення та розширення екон відтворення. 73. Економічна сис монополістичного капіталізму МК . Сутність МК розкриваються у його 5 економ ознаках, які модифікуються із розвитком Кап. Головна ознака, що розкриває економічну суть цієї стадії, є монополія, як наслідок розвитку прод сил в умовах вільної конкуренції. Матеріальною основою є високий рівень концентрації вир-ва і Кап, які спричинюютьсядо виникнення вел підприємств. Останні починають відігравати домінуючу монопольну роль у сфері виробництва та обігу в одній або кількох галузей.

Кап вільної конкуренції переростає в монополістичний Кап. Принцип екном вигоди змушує монополістичні утворення постійно шукати можливості збільшення своїх прибутки.

Тобто монопол тенденції породжуються гонитвою за максималізацію прибутку.

Форми монополій і сфера їх впливу змінюються з РПС, картелі конгломерати . Сучасна най пошир форма монополізації - багатогалузевий концерн, що утвор шляхом диверсифікації вир-ва і капіталу. Панування монополії у багатьох галузях вир-ва не означає чистого монопол Кап . Головними факторами міжнар економ звязків, що утвор сис панування монопол капіталу такі вивезення кап, утвор міжнар монополій та економ поділ світу між ними, який довершуюється тер його розподілами. 75. Монополія її суть і форми.

Монополія - окремі наймогутніші підприємства або обєднання декількох підприємств, які вироьляють певну кількість певної продукції, завдяки чому впливають на процес ціноутворення і привласнюють високі монопольні прибутки,вони проникають у всі сфери сусп відтворення - безпосереднє в-во, обмін, розподіл і спож. Першою монополізується сфера обігу. На цій основі виникають найпростіші форми монополіст обєднань - картель - обєднання декількох підприємств однієї галузі в- ва, учасники якого зберігають власність на засоби в-ва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, адомовляються про частку кожного в загальному обсязі в-ва, ціну, ринок збуту.

Синдикат - обєднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якогого зберігають власність на засоби в-ва, але витрачають власність на виготовлений продукт, а , отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійнімть. Складніші форми монополістичних обєднань трест - обєднання однієї або декількох галузей п-ті, учасники якого втрачають власність на засоби в-ва і виготовлений продукт, виробничу і комерц самостійність, на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні і привласненні відповідної частки продукції. Концери - обєднання формально самостійних підприємств різних галузей в-ва, транспорту, торгівлі, банків на основі повної фінансової залежності від власників контрольного пакету акцій. Диверсифікація -проникнення великих фірм у галузі, що не мають прямого виробничого звязку з основною галуззю їхньої діяльності. Конгламерат - одна з форм монополій, в якій під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, що діють у різних технологічно-неповязаних між собою галузях. 89. Міжнародні валютні відносини МВВ . Основа розвитку МВВ - інтернаціоналізація продуктивних сил, міжнар поділ праці, формування інтернац господ механізму та інтегрованих форм власності. МВВ - сукпність ек відносин між країнами, юр і приватними особами, міжнародна ек, фінансово-кредитна організація з приводу функціонування і розвитку валюти.

Важливою характеристикою стану тієї чи іншої країни в сис цих відносин є стан платіжного балансу виражене у валюті окремої співвідношення між сумою платежів, отриманих за кордоном, й сумою платежів, переведаних за кордон за період часу рік . Стан платіжного балансу залежить від багатьох факторів стан зовнішньоторгівельного балансу, міжнародного балансу послуг і руху інвестиційних доходів прибульців, дивідендів білінсу міжнародного руху довгострокогвого і коротко- кредиту тощо. Стан платіжного балансу впливає на курс валюти певної держ. При активному платіж балансі курс нац валюти підвищується. У суч умовах у світовому госп функціонує т.з. ямайська МВС. Золото, як валютна ціннсть з цієї сис виключено. 91. Глобальні промблеми ГП та міжнар співробітнецтво у їх розвязанні. Серед ГП, які стоять перед людством, найгостріші - збереження миру, екологічна, забезпечення продуктами, сировиною та енергією, освоєння світ океану, проблема економіно відсталих країн, що розвиваються, зайнятості нас. Розвязання ГП, забезпечення майб люд цивілізації вимагає розробки і реалізації комплексної колективної програми економ, еколог, воєнно-політ безпеки людства.

Цими проблемами займалися під егідою ООН. Конференція дійшла додумалась - людству потрібна нова модель соц-економ розвитку й розподілу виробленого продукту.

Здійснити це можливо лише за умови орієнтації світового співтовариства на колективні, сусп форми власності, які значно розширюють можл планового рег економіки, а отже й можливостей не лише розробки, а й реалізації прог розвязання ГП врятування людства від катастрофи.

– Конец работы –

Используемые теги: Политэкономия0.037

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Политэкономия

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Еще рефераты, курсовые, дипломные работы на эту тему:

Политэкономия шпоргалки
Великий внесок у розвиток ПЕ зробила школа меркантелістів. Вони ототожнювали багатство з грошима, золотом, нагромадження яких в той період… Тут особливе місце належить К.Марксу. Він завершив створення розпочатої… Маркс 3 роки назад був визнаний видатним мислителем XX ст. Державна власність зараз в Україні 16,6 . Найбільший -…

Политэкономия
Экономическая теория состоит из политэкономии, макроэкономики, микроэкономики, истории экономических учений. Макро- и микроэкономика конкретизируют… Первые научные проблемы встречаем также в древности в рамках единой… Тогда и возник термин политэкономия. Он был впервые применен французским ученым- меркантилистом Антуаном де…

0.025
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • По категориям
  • По работам