Политэкономия шпоргалки

Предмет і методи ПЕНауки можна розділити на 2 групи природничі і суспільні. ПЕ разом з правом, історією, філософією відноситься до суспільних наук, і серед суспільних наук вона займає особливе місце. Назва ПЕ походить від грецьких слів політея суспільний устрій і ойкономія домашне господарство . Термін ПЕ вперше був ужитий французьким науковцем Антуаном Монкретьєном у трактаті Політичної економії 1615 р. У Росії її почали викладати 1803 р. Майже 200 років викладається ця дисципліна у ВУЗах України. В Київському університеті ім. Т.Г.Шевченка з 1842 р. ПЕ з моменту свого виникнення вдоскональвалась і розвивалась.

Великий внесок у розвиток ПЕ зробила школа меркантелістів. Вони ототожнювали багатство з грошима, золотом, нагромадження яких в той період відбувалося через торгівлю, тому меркантелісти виходили з того, що багатство суспільства - наслідок торгівлі. В XVIII ст. виникає школа фізіократів, які перенесли питання про походження багатства із сфери обігу в сферу виробництва.Але вони вважали, що багатство створюється лише в с г. Класична ПЕ Петті, Сміт, Рікардо основним об єктом дослідження в них стало саме виробництво, не зважаючи на його галузеві особливості. Подальша розробка ПЕ здійснювалась за 2 основних напрямками Марксиський.

Тут особливе місце належить К.Марксу. Він завершив створення розпочатої класиками Трудової теорії вартості . Йому належить відкриття двоїстого характеру праці, втіленого в товар.Йому належить відкриття закону Додаткової вартості , т.б. створення додаткової вартості і розкриття економічної суті експлуатації людини людиною.

Маркс 3 роки назад був визнаний видатним мислителем XX ст. Державна власність зараз в Україні 16,6 . Найбільший - колективна. Приватна власність є мала і крупна.Західний шлях розвитку ПЕ - в останній третині XIX ст. формується новий напрямок ПЕ меркантелізм граничний . Його специфіка - використання граничної корисності і продуктивності. У сучасній західній літературі виділяють такі напрямки - кейнсіанство - монетаризм - меріборалізм - інституціаналізм. Кейн вважається одним з найвидатніших економістів XX ст. Він замикає ряд чотирьох великих економічстів, що складають вершину економічної думки - Сміт, Рікардо, Маркс. Кейнс. Розроблена ним теорія державного врегулювання капіталістичної економіки по праву дістала назву з його імені - кейнсіанство . Монетаризм являє собою економічну теорію, що групується на вирішальній ролі грошей грошової маси в економіці в цілому і особливо у формуванні цін і регулюванні інфляції. Неолібералізм вважає вільний ринок основою вільної конкуренції, а держава повинна забезпечувати умови для конкуренції. В той же час неолібералізм обгрунтовує активну соціальну політику. Ідеї неолібералізму отримали велику підтримку в ФРН. Інституціаналізм. Його представники в своєму аналізі широко використовують поняття, як інститути, під якими розуміють держави, корпорації, професійні спілки, асоціації і наявність багатьох шкіл сприяв подалбшому розвитку економічної думки в цілому. ПЕ вже давно ототожнюють з економічною теорією. Але таке ототожнення не є коректним економічна теорія - блок економічних наук, в якому ПЕ хоча і є головною, але не єдиною складовою частиною.

Економічна складається - ПК - Теорія макро і мікро економіки - Економічна історія - Історія економічної думки.

Окремої розмови вимагає дисципліна економікс. Вона за своїм змістом наближена до ПЕ, але далеко з нею не зпівпадає. Можна сказати, що економікс - це деполітизована соціально-економічного змісту політичної економіки. В деяких країнах ці дисципліни ототожнюються.

Вперше на заході почав читати цей курс англійський економіст Маршал в 1902 р. В Кембріджскому університеті. Предмет ПЕВизначення предмету ПЕ - надзвичайно важлива і складна проблема.

Спочатку вважали, що її предмет - наука про багатство. Потім в якості предмета ПЕ розглядалася певна сфера або декілька сфер економічного життя людини.Так, меркантелісти вважали предметом ПЕ сферу обігу, фізіократи - с г виробництво.

Рікардо - розподіл, Сей - виробництво, розподіл і споживання. В подальшому в якості предмета ПЕ виступала наука про національне господарство. Принципово інша трактовка предмету ПЕ була дана Марксом. Марксізм вважав предмет ПЕ і виробничих відносинах, які складаються між людьми з приводу виробництва, розподілу і споживання.Західні економісти трактують ПЕ, як науку про раціональну поведінку людини в ринковій економіці Мерген, Візер Інші дослідники вбачають предмет ПЕ в досягненні максимальних результатів за умов використання обмежених ресурсів. Враховуючи все вище сказане, маємо можливість сформулювати предмет ПЕ. Предметом ПЕ є відносини і зв язки, які виникають між людьми та інститутами в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. ПЕ також досліджує економічні закони, які управляють суспільним виробництвом і вивчає проблеми найбільш економічно вигідного використання виробничих ресурсів для вироблення матеріальних благ і послуг з метою повного задоволення потреб людини. Вивчаючи свій предмет, ПЕ робить відповідні висновки, узагальнення, класифікації, В результаті цього формується певний понятійний апарат.

З системи цих понять важливе значення мають економічна котегорія і економічний закон.

Економічний закон - наукове поняття, яке характеризує суттєві сторони економічного явища і процесів. В курсі ПЕ широко використовують такі екнономічні категорії зарплата, прибуток, гроші, капітал, вартість, власність, ринок, наймана праця В економіці діє низка економічних законів. Економічний закон виявляє суттєві, стійкі і необхідні причинно-наслідкові зв язки, їх взаємозалежності даного економічного процесу.

Економічні закони мають об єктивний характер. Функціонують лише в процесі економічної діяльності і не є вічними.Економічні закони класифікуються за такими групами загальні, специфічні і стадійні. Загальні - економічні закони, які властиві всім економічним системам закон Підвищення продуктивності праці , закон Економії часу . Специфічні - закони, які діють у межах однієї економічної системи основні економічні закони . Стадійні, що діють лише на одній із стадій розвитку економічної системи закон Концентрації виробництва , закон Середнього прибутку , закон Монопольного прибутку . Механізм дії економічних законів зумовлений їх обєктивним характером, а механізм їх використання включає знання законів і врахування їх вимог при розробці економічної політики. Розрізняють позитивну і нормативну політичні економіки. Позитивна ПЕ базується на фактах реальної дійсності, їх узагальненні. Прикладом позитивної ПЕ є економікс. Радянська ПЕ в основному була нормативною, а точніше нормативно-догматичною. ЇЇ основні положення розроблялися відповідно до вчення Марксизму, Ленінізму рішень КПРС. Завдання сучасної ПЕ полягає в поєднанні раціональних елементів позитивної та нормативної ПЕ. Методи дослідженьПе могла б у повній мірі виконувати свої завдання, як наукової дисципліни. Вона має застосовувати певні методи досліджень, які дають їх можливість розкривати сутність економічних поцесів і явищ, поглиблювати розуміння закономірностей розвитку еконономіки та їх особливостей на певних етапах історичних періодів. Під методом пізнання розуміють спосіб для дослідження предмета науки.

Для пізнання соціально-економічних процесів використовують загальні та специфічні методи.

Серед загальних наукових методів пізнання особливе місце у вітчизняній ПЕ належить діалектичногму методу.

Діалектичний метод пізнання виходить з того 1. Що будь-яке економічне явище знаходиться в русі. Воно зароджується, розвивається, занепадає і відмирає. Йому властиві такі моменти відмінність, протилежність, суперечність, конфліктність. 2. Що розвиток означає відмирання старого і зародження нового, боротьбу між ними, спосіб розв язання суперечностей та повне утвердження нового.

Джерелом розвитку економіки діалектика вбачає в єдності і боротьбі протилежностей.ПЕ активно використовує низку специфічних методів пізнання.

Одним із них є метод наукової абстракції. Він передбачає вилучення з аналізу другорядних фактів, які не мають історичного значення.Поряд з цим ПЕ використовує і такі методи, як індукція і дедукція, аналіз і синтез, поєднання теорії і практики, економіко-математичні методи та ін. Під індукцією розуміють виведення принципів із фактів. Індукція означає шлях від фактів до теорії або від одиничного до загального. Дедуктивний метод означає шлях від одиничного до загального, від теорії до фактів. Аналіз - процес розумового або фактичного розкладання цілого на складові частини.

Синтез означає поєднання різних сторін, елементів в єдине ціле. В економічному аналізі важливо дотримуватися принципу поєднання теорії і практики.Справа в тому, що жодна наукова теорія в тому числі економічна не володіє абсолютною точністю. Теорія визнає тенденції, теорії постійно перевіряються практикою, у результаті чого ці теорії вдосконалюється, а інколи від них необхідно і відмовитися.

Функції ПЕПЕ виконує такі основні функції 1. Пізнавальну 2. Методологічну 3. Практичну 4. Прогностичну 5. Ідеалогічну. 1. Вона є вихідною і визначальною. Сутність її полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних категорій і законів, форми їх прояву.На основі цієї функції можна зробити узагальнення категорій, законів, економічних теорій, моделей, концепцій. 2. ПЕ є теоретичною базою більш конкретних економічних дисциплін. 3. Вона полягає в озброєнні суспільства знаннями про сутність тієї економічної системи, яка характерна для цього суспільства.

ПЕ повинна виробляти рекомендації, концепції, програми ппрактичної реалізації суспільством вимог економічних законів. ПЕ бере безпосередню участь у розробці економічної політики держави з метою удосконалення існуючої економічної системи. 4. Прогностична.Спроможна надати соціально-економічний прогноз розвитку країни на більш-менш тривалий проміжок часу. 5. Ідеалогічна. ПЕ виконує цю функцію тому, що вона зачіпає інтереси різних суспільних сил. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства.

Економічні інтересиВиробництвоОсновою життя людського суспільства є виробництво матеріальних і духовних благ. Для того, щоб створювати ці блага, люди повинні мати одяг, житла, їжу, т.б. постійно повинні споживати матеріальні і духовні блага. А споживати можна лише те, що створено людською працею. Тому суспільство завжди має виробляти засоби до життя.Процес виробництва матеріальних і духовних благ представляє собою трудову діяльність людини. Суспільне виробництво за своєю структурою складається з 1. Власне виробництво 2. Розподіл 3. Обмін 4. Споживання.

Це пофазна структура виробництва. Ці елементи називаються фазами виробництва. Вони між собою тісно взаємопов язані, хоча кожна з них відносно відокремлена, т.б. кожна має певні характерні особливості. Тісно взаємопов язані власне виробництво і споживання.Споживання - використання створених благ, а воно буває двох видів виробниче і особисте.

Виробниче споживання - споживання засобу виробництва і робочої сили працівника при виготовленні продукта. Цей вид споживання фактично означає виробництво. З цим пов язано і особисте споживання, в процесі якого відбувається відтворення робочої сили. Розподіл виступає в трьох формах розподіл засобів виробництва, розподіл трудових ресурсів, розподіл предметів споживання.В процесі розподілу встановлюється частка певного суб єкту в отриманні суспільного продукту, а для цього продукт має пройти стадію обміну. Таким чином, виробництво, розподіл, обмін і споживання слід розглядати як органічне ціле. За сферами екномічної діяльності людей виробництво можна поділити на три великі блоки галузей 1. Основне виробництво 2. Виробнича інфраструктура 3. Соціальна інфраструктура. 1 це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виробляються предмети споживання і засоби виробництва. 2 представляє собою комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому. До цих галузей відносяться транспорт, зв язок, торгівля, кредитно- фінансові заклади 3 нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, але які відіграють вирішальну роль у розвитку трудящих і підвищенні їх освітньо-культурного рівня. Тривалий час в економічній літературі ця сфера людської діяльності відносилася до не виробничої сфери.

Підставою такого висновку було те, що в ній не створюються матеріальні благи.

Соціальна інфраструктура включає такі галузі охорона здоров я і фізична культура, загальносередня, професійно-технічна і вища освіта, система підвищення кваліфікації, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, побутове обслуговування, культура і мистецтво, наука.

В реальній дійсності повинно бути оптимальне співвідношення матеріального і нематеріального виробництва, що сприяє забезпеченню матеріального добробуту і духовного розвитку суспільства.

Фактори виробництваУ спрощеному вигляді суспільне виробництво представляє собою взаємодію трьох основних факторів робоча сила, засоби виробництва, земля.В ринковій економіці сформувався ще один фактор підприємницькі здібності. Робоча сила - особистий фактор виробництва, і роль його нині не зменшується, а девчому і зростає, і зумовлюється це такими обставинами - Під впливом НТП вдосконалюються засоби виробництва, внаслідок виникає потреба у вищій кваліфікації працівників Виробництво стає дедалі більше наукомістким, т.б. таким, що потребує наукового забезпечення Виробництво розв язує дедалі складніші завдання, орієнтовані на зростаючі потреби людей і обмежені ресурси, тому досконалішим має бути і управління Зростає екологічна складність виробництва внаслідок зростання промислового навантаження на природу Зростають вимоги до працівника.

Засоби виробництва поділяються на засоби праці і предмети праці. Засоби праці виступають в економічній формі основного капіталу. Земля - засіб праці, створений природою.

Земля як фактор виробництва має широкий зміст. Земля є одночасно базисом виробництва промисловості , сховищем природних ресурсів, природною основою с г. У с г земля - це і основний засіб праці і предмет праці. Природа зробила різні землі, якісно неоднакові з метою диференціації земель. Щодо продуктивності розробляють так званий земельний кадастр - бальні оцінки різних земельних ділянок.Підприємницькі здібності. Здатність до підприємництва є рідкісним талантом, яким володіє незначна частина людей.

Вчені вважають, що лише 5-7 людей країни мають цю здібність. Усі фактори виробництва мають спільну рису вони рідкісні, бо знаходяться в обмеженій кількості. Виробництво можливе при введенні в його процес всіх факторів. На основі виробничих ресурсів обчислюється виробничий потенціал суспільства, галузі, підприємства.Виробничий потенціал суспільства - сукупність виробничих ресурсів, т.б. факторів виробництва з урахуванням їх обсягу, структури, технічного рівня і якості. Функціонування національної економіки на межі виробничих можливостей свідчить про її ефективність. Кінцевим результатом виробництва є створення продукту.

За радянської методології він виступав у формі суспільного сукупного продукту і виступав у натуральній і вартісній формі. За системи національних рахунків західній методології0, яка нині використовується і в нашій країні, повний продукт виступає у формі валового внутрішнього продукту ВВП - це сукупна вартість товарів і послуг, які створюються на підприємствах країни за рік. Економічні потреби суспільстваСуспільне виробництво функціонує для реалізації своєї кінцевої мети задоволення економічних потреб людей.

Взагалі потреба - бажання людини в будь-чому, що забезпечує її життєдіяльність, а також поліпшує її. Потреби людей дуже різноманітні. Широко відома класифікація потреб соціолога Маслоу США . У своїй класифікації Маслоу враховує з одного боку різну значимість потреб, а з іншого - їхню ієрархію. Маслоу поділяє потреби на нижчі і вищі, але в науковій літературі зустрічаються і інші підходи до класифікації потреб людей 1. По суб єктах носіях потреб потреби розділяються на індивідуальні різноманітні потреби окремої людини, які стосуються лише її їх задовольняє окрема людина колективні грунтові, які задовольняються в рамках трудових колективів суспільні потреби, задоволення яких потребує те або інше товариство забезпечення оборони, захист навколишнього середовища та інші . 2. По об єктах потреби підрозділяються на матеріальні потреби, які пов язані з необхідністю відтворення матеріально-речових елементів суспільного виробництва та суб єктивного чинника його - людини духовні, які передбачають нагромадження передових досягнень науки і техніки соціальні потреби суспільства.

Задоволення кожної з цих потреб постійно вимагає збільшення суспільного багатства. 3. За сферами діяльності можна виділити потреби в праці, потреба у відпочинку, відновленні працездатності. 4. По ступеню задоволення абсолютні максимальні , які відбивають останні досягнення науки і техніки, відповідають рівню життя за вищими світовими стандартами.

Такі потреби підлягають задоволенню у більш-менш віддаленій перспективі. Дійсні потреби, які сформовані на основі досягнутого рівня виробництва і вже стали суспільно-нормальними для данного періоду. Платоспроможні потреби - потреби, які виступають у формі задоволення платоспроможного попиту і визначаються співвідношенням цін на товари споживання і грошовими доходами населення. 5. За способами задоволення потреби поділяються потреби в предметах споживання і потреби у засобах виробництва.

Перші характеризують особисті плтреби, а другі - виробничі. Потреби людей не є постійними.

Вони продукт розвитку суспільства. В кожному суспільстві діє закон зростання потреб.Його суть полягає в тому, що в міру розвитку виробництва і людини як особистості і продуктивної сили відбувається поступове зростання її потреб.

Цей закон характеризує взаємодію потреб і виробництва у процесі розвитку. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку закон зростання потреб і закон розвитку продуктивних сил. КорисністьЗадовольняти зростаючі потреби можна лише корисними продуктами виробництва. Корисність речі чи послуги - це їх здатність задовольняти ту чи іншу потребу людини.Корисність багатьох речей знаходиться у прамій залежності від їх природних властивостей їжа є необхідною для людського організму. В сучасних умовах корисність основної частини матеріальних благ формується людьми в процесі самого виробництва.

Сучасна теорія корисності органічно пов язана з теорією граничної корисності з додаткової одиниці блага. Під граничною корисністю розуміють додаткову корисність або задоволення, одержуване людиною від споживання однієї додаткової одиниці конкретного продукту.В міру того, як людина споживає все нові порції одного і тогож продукту, росте загальна корисність, одержувана людиною.

Але із споживанням нових порцій продуктів сукупна корисність зростає все меншими темпами у зв язку з тим, що потреби людини поступово насичуються.Це тому, що гранична корисність продукта при збільшенні його споживання поступово знижується. Падіння граничної корисності в міру споживання людиною кожної додаткової одиниці певного продукту прийнято називати заканом спадної корисності. Цей закон має велике значення при організації виробництва товару, так і в споживацькій поведінці людей.

Корисність у взаємодії з граничною корисністю рухає діяльність людей, управляє мірою задоволення їх потреб взагалі і кожного зокрема. Економічні інтересиЗ потребами людей та їхньою діяльністю в прцесі виробництва має тісний зв язок котегорія економічного інтересу. Економічний інтерес - це реальний мотив і стимул дій людей щодо задоволення потреб.Економічні інтереси можна класифікувати з різних позицій. Особливе значення має класифікація в контексті суб єктів, т.б. їх носіїв. В класичній літературі традиційно ділять на 3 групи суспільні, колективні, особисті. При цьому суспільно-економічні звичайно ототожнюють з державними.

Колективні - з колективних підприємств та різних установ.Такий поділ економічних інтересів певною мірою відповідав реаліям радянського суспільства, але виправдана і більш детальна класифікація інтересів у плані їх носіїв суб єктів . В сучасній економічній системі головними субєктами економічних інтересів є окрема особа, т.б. особисті інтереси, які охоплюють інтереси кожної людини сім я має сімейні інтереси підприємства різних організаційно-правових типів колективні інтереси різні інститути суспільства, а також організації людей суспільні інтереси державні інтереси та інтереси місцевих органів влади інтереси певної країни національні інтереси міжнаціональні інтереси певних угруповань держав , світові глобальні інтереси.

Важливе теоретичне і практичне значення має субординація економічних інтересів з виділенням головного пріорітетного і другорядного не головного . За умов радянської влади головним економічним інтересом був інтерес держави.

Щодо особистого інтересу, то він розглядався як другорядний, підпорядкований інтересам колективу і суспільному інтересу. У ринковій економіці пріорітетним сиає особистий інтерес, інтерес окремої людини.Однією з ознак системи інтересів суспільства є їх єдність. Вона досягається тоді, коли в основному інтереси переважної більшості їх суб єктів є спрямованими на реалізацію суспільної мети. Однак єдність економічних інтересів суспільства не виключає їх суперечностей якщо, наприклад, інтерес найманого працівника зводиться до одержання як омога більшої зартлати, то інтерес підприємця протилежний.

Він намагається мінімізувати зарплату, що дозволяє йому збільшити свій прибуток, а, отже, і повніше реалізувати свій інтерес.Суперечливість характерна і для інтересів підприємців і держави якщо перший прагне як омога менших податків, що сплачується державі, то остання має протилежний інтерес.

Розв язання цих суперечностей здійснюється у процесі економічної діяльності. Розв язання цієї суперечності можливо за умов, коли збільшується обсяг виготовленої продукції, за рахунок якої реалізуються інтереси як працівника, так і підприємця, а це передбачає підвищення ефективності виробництва. Економічна система суспільстваВажливою підсистемою суспільства є економічна система.Економічна система - складне і багатоструктурне соціально-економічне явище.

Економічна система - це сфера функціонування продуктивних сил і виробничих відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності. Є і інші визначення, але приведене нами найбільш повніше. Економічна система має 3 основні ланки 1. Економічну систему ПС суспільства 2. Систему економічних відноси 3. Механізм господарювання. 1. ПС суспільства - люди і засоби виробництва в їх взаємодії і взаємозв язку. Рівень розвитку ПС виступає як найважливіший критерій і найбільш змістовний показник суспільного прогресу.

Перехід від одного етапу розвитку суспільства до наступного не перериває розвиток і не вимагає знищення наявних ПС, щоб все почати заново. Навпаки, створені ПС на попередньому етапі розвитку неодхідно максимально використовувати і забезпечити їх піднесення на якісно більш високий рівень. Але цей висновок люди не завжди успішно реалізують у своїй практичній діяльності. 2. Економічні відносини являють собою сукупність соціально-економічних, техніко-економічних і організаційно-економічних відносин. 3. Механізм господарювання узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність ПС і виробничі відносини.

Він являє собою сукупність конкретних форм господарювання організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів. Важливим поняттям є класифікація економічних систем.В економічній літературі визначають різні моделі і типи економічних систем. Класифікація їх залежить від ізних критеріїв. Головними з них є - домінуюча форма власності - технологічний спосіб виробництва.

Продуктивні силиФундаментом економічної системи є ПС включають в себе засоби виробництва і людей. В свою чергу засоби виробництва поділяються на засоби праці і предмети праці . Основною ПС є людина, тому що від неї залежать інші досягнення.До структури ПС у всіх формаціях належать також використовувані людьми сили природи вітер, Сонце . За сучасних умов до складу ПС включаються наука, форми і методи організації виробництва.

Окремим елементом ПС стає інформація. Сучасні ПС є складною системою, яка включає матеріальні і духовні за складом , об єктивні і суб єктивні за характером відтворення , суспільні і природні елементи.Але вивчення структури ПС не обмежується лише розглядом їх основних елементів. Вона розглядається також за сферами, галузями, первинними ланками виробництва тощо. Структуризація ПС забезпечує суспільний поділ праці. Рівень розвитку ПС характеризується якістю роботи сили, технічною озброєністю, ступенем оволодіння силами природи, рівнем розвитку науки та інших елементів. Синтетичним показником розвитку ПС прийнято вважати рівень продуктивності праці. Продуктивність праці - ефективність, плідність праці людського фактора, т.б. основної ПС суспільства, галузі, підприємства.

Більш конкретно продуктивність праці - кількість продукції, виробленої одним зайнятим за певний період часу години, зміни . Це реальний виробіток на одного зайнятого.

Вважається, що середньорічний приріст продуктивності праці на рівні 2-3 є суспільно необхідним. Зростання продуктивності праці і як наслідок економія робочого часу є законом розвитку ПС, які пов язані між собою.Досягнення більш високої продуктивності праці - це одночасно і свідчення зростаючого рівня ПС суспільства, і критерій його багатства, забезпеченості його різноманітними матеріальними і духовними благами і послугами.

Економічні відносиниЛюди ніколи не працюють відокремлено один від одного. Так чи інакше вони пов язані у своїй виробничій дільності. Це означає, що в прцесі виробництва люди вступають у відносини не лише з природою, а і між собою. І ці відносини отримали назву виробничих або економічних відносин. 1. Суть і основу названих відносин складають відносини власності на засоби виробництва.Вони визначають, у чиїх інтересах ведеться виробництво, тип суспільства, а також класову і соціальну структуру.

Ця група виробничих відносин отримала назву соціально-економічних відносин.Марксиська ПЕ виділяє їх як свій специфічний предмет вивчення, т.б. соціально-економічні відносини пов язані з відносинами власності. 2. Крім виробничих відносин ПЕ приділяє значну увагу вивченню техніко-економічних відносин відносини спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, рівня цого концентрації тощо . Техніко-економічні відносини визначаються рівнем розвитку НТП, техніки. 3. Але виробничі відносини виникають також і в процесі організації виробництва і управління ним. Ця група відносин називається організаційно-економічними відносинами т.б. пов язані з менеджментом, маркетингом тощо . Соціально-економічні відносини разом з техніко-економічними і організаційно-економічними становлять економічні відносини.

Типи економічних системЕкономічні системи знаходяться у постійному русі і розвитку. Історія людського суспільства знає різні варіанти економічних систем.Серед економічтів немає ще єдності щодо критеріїв класифікації економічних систем.

У радянській економічній літературі переважаючим був формаційний підхід. Згідно з ним основним критерієм класифікації економічних систем була форма власності на засоби виробництва, яка ввожалась головним чинником економічної системи, що визначав усі найхарактерніші ознаки економічної системи.За цим критерієм виділялося 5 суспільно-економічних формацій первісно-общинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний і комуністичний.

За сучасних умов формаційний підхід не знаходить широкого кола прибічників, бо його не можна застосувати до значної частини країн світу, насамперед Азійських. Тому існують і інші критерії класифікації економічних систем. Американський дослідник Ростоу обгрунтував стадійний підхід, згідно з яким суспільство пройшло 5 стадій - традиційне - перехідне - стадія зрушення - стадія зрілості - стадія масового споживання.Головним критерієм поділу є рівень розвитку ПС. Класифікація економічних систем здійснюється і на основі цивілізаційного підходу, за яким розвиток людського суспільства складається з різних циклів. Виділяють 7 циклів або цивілізацій - Неолітична - Східно-рабовласницька - Антична - Ранньофеодальна - Передіндустріальна - Індустріальна - Постіндустріальна.

За цією теорією розвиток суспільства є природним еволюційним процесом, що не потребує соціальних революцій та класової боротьби, а критерії періодизації пов язуються з людиною і її постійно зростаючими потребами та цінностями.

На сучасному етапі одним із найпоширеніших критеріїв класифікайії економічних систем є спосіб організації господарської діяльності. Згідно цього підходу економічні системи розрізняють за такими ознаками - форма власності і чинники виробництва - спосіб кординації та управління економічною діяльністю. При цьому розрізняють економічні системи 1. традиційну 2. Командну планову 3. Ринкову. 1. Традиційною економічною системою є економіка, в якій практичне використання ресурсів визначається традиціями і звичаями. 2. Командна. Її основою є суспільна власність на засоби виробництва.

Основним засобом регульвання є централізоване директивне планування.Ця система характеризувалася централізованим управлінням і формальним використанням товарно-грошових відносин. 3. Ринкова економіка. Її основою є товарно-грошові відносини, приватна власність і вільна конкуренція виробників і споживачів. Недоліки функціонування економіки вільної конкуренції особливо рельєфно виявилися у першій половині XX ст. Їх загострення привело до виникнення змішаної економіки, яка функціонує на основі ринкового механізму та державного регулювання економіки. Найхарактернішою ознакою змішаної економіки є активна роль держави у економічній сфері. Відновини власностіВласність є однією з найбільш фундаментальних і основоположних економічних категорій. Це одна з найбільш складних категорій, бо має в собі багато ознак, форм прояву і систем функціонування.

Необхідно розрізняти дві концепції щодо визначення власності 1. Західна економічна наука зводить поняття власності до її речових об єктів і визначає власність як відношення людини до речей об єктів власності . 2. Марксиська ПЕ визначає власність як певне економічне відношення між людьми з приводу привласнення матеріальних благ. При цьому тут склалося два підходи до визначення місця власності в системі економічних відносин обмежений і розширювальний . Прихильники обмеженого підходу вважають, що власність є головним елементом економічної системи, в якій вона виступає в якості окремого, висхідного і основного виробничого відношення.

В цьому аспекті власність визначається як суспільне виробниче відношення, яке складається між людьми з приводу присвоєння матеріальних благ, в першу чергу засобів виробництва, або як специфічний спосіб з єднання засобів виробництва і робочої сили. Економічний зміст власності розкривається окремими авторами за допомогою категорій привласнення, використання і розпорядження, акцентується також увага на розрізненні юридичних і економічних форм власності. Автори розширювального підходу вважають, що власність сама по собі взагалі не може виступати в якості окремого, самостійного виробничого відношення, оскільки вона є умовою і результатом суспільного виробництва і охоплює всю систему економічних відносин.

Сучасні економічні теорії вбачають у власності економічні відносини, проте одні з них визначають власність як висхідне і основне економічне відношення, а інші - як сукупність всіх економічних відносин.

Виходячи із розглянутого, можна зробити висновок, що власність, особливо на засоби виробництва, є основоположною економічною категорією. Саме вона визначає соціально-економічну структуру суспільства, економічне і політичне становище класів, соціальних груп, людей і взаємовідносини між ними, бо складає основу всіх виробничих відносин суспільства та визначає їх суть. Отже, власність не можна ототожнювати з усією системою економічних відносин.

Власність - це ядро суспільно-економічних відносин, серцевина кожного суспільного способу виробництва. Її називають ще основним визначальним виробничим відношенням.

Як юридично-правова котегорія власність відображає майнові відносини, що закріплюються системою відповідних прав власності. Відносини власності характеризуються їх суб єктами і об єктами.Суб єкти власності - це індивіди, фізичні особи, це, як правило, юридично самостійні, економічно відособлені учасники суспільного виробництва.

До них відносяться окремі працівники, трудові колективи, державні установи та відомства.Об єктами власності є засоби виробництва, земля, її надра, робоча сила та результати її діяльності та інше. Визначальними серед них є засоби виробництва. Саме власність на них характеризує сутність всієї сукупності відносин власності, в тому числі механізм розподілу і привласнення результатів і доходів. До найбільш характерних ознак власності слід віднести 1. Власність - це соціально-економічне виробниче відношення між людьми. 2. Власність - це результат суспільного розвитку. 3. Власність - це відношення по присвоєнню матеріальних благ, в першу чергу засобів виробництва. 4. Хто володіє засобами виробництва, той володіє і його результатами. 5. Власність на засоби виробництва являє собою соціальну форму поєднання робочої сили із засобами виробництва. 6. У реальній дійсності власність завжди виступає у конкретній економічній формі. 7. На поверхні суспільно-економічного життя відносини власності виступають насамперед як право власності. Структура власностіСтруктура власності являє собою сукупність різних типів, видів і форм власності. У структурі власності, насамперед, слід розрізняти два основних її типи суспільний і приватний.

Суспільна власність характеризується спільним привласненням засобів виробництва і виробленого продукту.

Можна видалити 2 основні вили цієї власності а Власність народу, зокрема, в Україні такою власністю є земля б Власність окремих колективів. Реальними формами власності народу виступають - Загальнонародна власність - Державна власність. Формами власності колективу є акціонерна, кооперативна, господарських товариств і громадських організацій. Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, а,отже, і виробничий продукт, належать приватним особам.

Вони можуть привласнювати продуктияк своєї, так і чужої праці, тому розрізняють дво види приватної власності трудову і нетрудову.Трудова приватна власність основана на власній праці власника або членів його сім ї. Основною формою такого виду власності є дрібнотоварне фермерське господарство, одноосібне господарство, де власник і робітник виступають в одній особі, йому ж належить і вироблений продукт.

Нетрудова приватна власність основана на використанні майманої праці. Вона передбачає відокремлення власника від безпосередньої участі в процесі виробництва працює найманий робітник . А безпосередньому робітнику засоби виробництва не належать, т.б. власник і робітник - це різні особи.

Власнику належать засоби виробництва і вироблений продукт. Формами нетрудової привотної власності були рабовласницька, феодальна і приватнокапіталістична власність. В колишньому СРСР основними формами власності виступали державна і колгоспно-кооперативна.Тенденції у розвитку відносин власності в УкраїніДо 1991 р. Структура власності була така державна і колгоспно-кооперативна власність. Така структура власності формувалася під впливом концепції побудови соціалізму. Проте в ході формування основ соціалістичного суспільства були допущені суттеві помилки, найважливішою з яких була підміна суспільної власності державною, в результаті чого фактично право розпорядження народною власністю перейшло до рук державного апарату, а безпосередній втробник поступово втратив з нею зв язок. Така власність стала нічийною , а працівник відокремлений від засобів виробництва, хоча формально він залишався їх співвласником.

Надмірне одержавлення власності породило багато негативних наслідків у всіх сферах життєдіяльності суспільства, тому, щоб позбутися цих негативних явищ, необхідно усунути причини, які відірвали виробника від засобів виробництва.

В СРСР надмірне зосередження засобів виробництва в руках держави породило надмірний централізм в управлінні економікою. За таких умов власність лише формально вважалася суспільною, оскільки розпоряджався нею суспільний апарат.Безпосередні виробники фактично були відокремлені від засобів виробництва та результатів своєї праці. Це підірвала зацікавленість у результатах праці і стало причиною зниження темпів зростання радянської економіки в останні роки. В умовах перехідної економіки формуються різні форми власності, які передбачені законом України Про власність ,прийнятим у 1991 р. Нині в Україні функціонують такі форми власності - Приватна - Колективна - Державна.

Держава створює рівні умови для розвитку всіх форм власності. Створення різних форм власності відбувається на основі процесів роздержавлення власності та приватизації підприємств. Роздержавлення власності - ліквідація монополії держави, в результаті чого зменшується частка державної власності. Приватизація - передача власності в приватну власність окремиг громадян і юридичних осіб. Приватизація власності на законодавчій основі почалась в 1992 р. Було запропановано декілька концепцій приватизації, але був прийнятий варіант, заснований на використанні механізмів сертифікатної приватизації. В ході приватизації були допущені певні недоліки і в багатьох випадках відбулася прихватизація власності. Межа державної власності скорочується. ЇЇ частка в обсязі промислової продукції зменшується з 85 в 1992 р. До 18,2 в 2003 р. У зв язку з тим, що частка державного сектору зменшується, виникає питання, яке повинно бути співвідношення між приватним і державним секторами.

Більшість економістів вважають, що ці пропорції будуть змінюватися на користь приватної, але все таки має бути тривалий період його здійснення.

На думку інших, в майбутньому збережеться приватна форма власності, але з часом частка її, хоча і дуже повільно, буде зменшуватися, що буде зумовлено зростанням державного сектору економіки. Професор Мочений вважає, що державна власність повинна становити щоб бути оптимальною до 35 сукупної власності всіх її об єктів. Деякі економісти називають питому вагу державної дласності 30-35 і роблять наголос на те, що така частка є в розвинутих країнах світу. Але зараз найважливішим завданням економічної політики України є недопущення руйнації державного сектору до основи , не опустити планку нижче його раціональних масштабів. В іншому разі не виключена часткова націоналізація. Тому ми розділяємо тривогу наших економістів, які вважають, що держава, що втратила більше 60 свого промислового виробництва, не може далі дозволяти розбазарювання і не допускати подальше зменшення промислового потенціалу промислових міст. Скорочення державного сектору можна припустити лише тоді, коли підприємство, перейшовши в приватні руки, буде працювати більш ефективно.

Якщо ефект приватизації дорівнює 0 або навіть негативний, то варто утримуватися від приватизації, внаслідок і скорочення масштабів державного сектору не повинно бути самоцільним, поспішним і нераціональним.

Враховуючи фактичний стан з приватизацією, вітчизняні економісти пропонують ввести мораторій на приватизацію, провести реприватизацію і перейти до націоналізації. Вважаємо, що починати необхідно з мораторія, тому що це найменш болючий процес, який дозволить визначити ефективність і справедливість приватизації, а також хоча б на деякий час зупинити небажані процеси.

Форми організації суспільного виробництваІсторія людства знає дві основні форми організації суспільного виробництва натуральне і товарне. Історично першою формою було натуральне виробництво - форма суспільного господарства, при якій продукт праці призначається для задоволення особистих потреб виробника і надходить у споживання прямим розподілом. Між виробництвом і споживанням існує прямий, безпосередній зв язок. Натуральне виробництво характеризується рядом ознак 1. для нього характерна замкнутість усі види робіт здійснюються у межах самого господарства.

Кожне господарство базується на власних виробничих ресурсах і забезпечує себе усіма необхідними для життя благами. 2. Натуральному господарству притаманна універсалізація праці, т.б. кожен працівник виконує всі основні види роботи.

Засоби виробництва малопродуктивні. За таких умов ефективність виробничої діяльності надзвичайно низька. 3. Натуральне виробництво характеризується консервативністю. Воно не сприятливе до наукового прогресу і здійснюється, як правило, у незмінних обсягах. Натуральне господарство було пануючою формою організації суспільного виробництва протягом кількох століть. Але і за сучасних умов його елементи зберігаються в країнах з низьким економічним розвитком так звані країни, що розвиваються . Поширена ця форма і в Україні. Товарне виробництво - така організація суспільного виробництва, при якій продукти виробляються окремими відособленими виробниками, при чому кожен спеціалізується на виробітку одного якогось продукту, а тому для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж продуктів, що стають у силу цього товарами на ринку.

Основою товарного виробництва є суспільний поділ праці кожен виробник спеціалізується на виробництві якогось 1 продукту.

Це спричиняє спеціалізацію суспільного виробництва на рівні підприємства і всієї економіки. Розвиток поділу праці сприяв підвищенню продуктивності праці виробників. В той же час поділ праці формує і постійно розширює базу для обміну продуктивності праці. Другою умовою товарного виробництва є відособленість виробників. Обов язковою умовою економічної відособленості є економічна свобода суб єктів господарювання, яка полягає у можливості вільного вибору її сфери та правах власності на створені продукти.

Характерноюрисою товарного виробництва є непрямі, опосередковані економічні зв язки між виробниками. Вони розвиваються за схемою виробництво - обмін - споживання.

Створений продукт надходить на ринок для обміну на інші продукти. Продаж продукції свідчить про визнання праці, яка витрачена на його виготовлення, як суспільно-необхідною. Товарне виробництво характеризується тим, що продукти створюються для обміну. Він може виступати в 2 формах 1 Обмін одного продукту на інший - бартер.Ця форма обміну характерна для ранніх етапів розвитку товарного виробництва.

Але бартер застосовується і за сучасних умов, коли нормальне функціонування економіки порушується деякими факторами, наприклад, економічними кризами.Це видно на прикладі України. Кризовий стан її економіки у 90-х рр. XX ст. зумовив широке використання бартеру. 2 Грошовий обмін. При цїйформі продукт обмінюється за допомогою грошей. Така форма набагато прискорює і спрощує обмін. Грошовий обмін характерний для розвинутого товарного виробництва, в якій він виступає пануючою формою.

Товарне виробництво зародилося ще в надрах первісно-общинного ладу і тільки починаючи з XVI ст. товарне виробництво почало перетворюватися на панівну форму організації суспільного виробництва. Відповідно розрізняють і такі його типи просте і розвинуте або капіталістичне товарне виробництво. При простому товарному виробництві продукти створюються виробниками, своєю працею і власними засобами виробництва.Продукт праці привласнюється його виробником.

Це, як правило, ремісники і селяни. Розвинуте або капіталістичне виробництво - це така форма організації виробництва, при якій продукти створюються працею найманих працівників, а присвоюються власниками засобів виробництва. Усі продукти стають об єктами купівлі-продажу, стає товаром і робоча сила, яку продають робітники, а купують підприємці. Капіталістичне виробництво носить всезагальний характер.Товар - це продукт праці, призначений для обміну. Як такий, він має дві властивості споживчу вартість і вартість цінність . Споживча вартість товару - це його здатність задовольняти ту чи іншу потребу людини.

Товари виробляються для обміну. При цьому певна кількість одного товару обмінюється на певну кількість іншого, т.б. прирівнюється один до одного у певній пропорції, яка називається міновою вартістю. Щоб обміняти товари, потрібно здійснити їх оцінку, т.б.знайти єдиний для обмінних товарів критерій їх співвиміру або, як кажуть економісти, визначити вартість, або цінність товарів. В економічній літературі немає єдності серед економістів щодо критерію вартості товару.

Класична та марксиська ПЕ виходять з того, що таким критерієм може бути лише праця, затрачена на виробництво товару.Теорія, згідно з якою вартість визначається працею, називається трудовою теорією вартості, започаткована яка була класиками ПЕ, а довершеної форми їй надав К. Маркс. Прибічники трудової теорії вартості визначають, що дві властивості товару, споживча вартість і вартість, обумовлені двоїстим характером праці, який створює товар.

Праця виступає як конкретна і абстрактна. Конкретна праця - корисна праця, яка витрачається в певній формі. Вона створює споживчу вартість. Абстрактна праця - праця взагалі, на залежно від конкретної форми.Вона створює вартість. Аналіз двоїстого характеру праці, який створює товар, даний Марксом в Капіталі . Особливе значення має величина вартості товару. Вона визначається суспільно необхідним робочим часом, т.б. часом, необхідним для виготовлення товару при наявних суспільно-нормальних умовах виробництва і при середньому в даному суспільстві рівню інтенсивності праці. На величину вартості товару впливають продуктивність і інтенсивність праці. Існують різні теорії вартості трудова, теорія граничної корисності, суб єктивно-психологічна теорія вартості і неокласична теорія вартості. Теорія трудової вартості серед працівників вітчизняної і російської ПЕ має найбільше прихильників. ЇЇ основоположником є Сміт, Рікардо, Маркс. У західній економічній літературі теорія трудової вартості має нині небагато прихильників. Суб єктивно-психологічна теорія вартості. Марксова теорія вартості багатьох економістів останньої третини XIX ст. уже не задовольняла і в 70-ті рр. XIX ст. Австрійська школа політекономістів з відомим австрійським економістом Менгером розгорнула наступ на трудову теорію вартості. Для обгрунтування своєї концепції вартості вони застосували суб єктивно-психологічний підхід до визначення цінностей речей, використавши для цього теорію граничної корисності. Цю теорію розробляли і інші економісти. Більшість сучасних економістів не поділяє суб єктивно-психологічну теорію вартості, оскільки вона ігнорує виробництво товарів, значення витрат виробництва.

Неокласична теорія вартості Маршал, Самуельсон . Вона є найбільш прийнятою теорією вартості, хоча марксиський підхід обгрунтування вартості товару переважає в нашій ПЕ літературі. Маршал не тільки сприймає термін вартість , а й намагається збагатити його новими здобутками теорії. Він розрізняє 2 види вартості ринкову і нормальну.

Найбільш вдалою стала його концепція, в якій він відійшов від знаходження єдиного джерела вартості і поєднав теорію граничної корисності з теорією попиту і пропозиції і з теорією витрат виробництва.

Тим самим він запропонував взаємозалежність корисності, попиту і пропозиції і витрат виробництва.

Економічні закони товарного виробництваЕкономічними законами товарного виробництва є закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон попиту, закон пропозиції, закон конкуренції Виробництво і обмін товарів здійснюється відповідно до вартості суспільно необхідних витрат праці. Закон вартості потребує зведення індивідуального робочого часу до суспільно необхідного, індивідуальної вартості до суспільної. Закон вартості є законом цін. Він регулює ціностворення.

Закон вартості виконує такі функції здійснює облік суспільної праці шляхом формування суспільно необхідних витрат праці забезпечує розподіл факторів виробництва між різними сферами економіки стимулює зниження продуктивних витрат виробничих здійснює за допомогою цін розподіл і перерозподіл суспільного продукту між регіонами, підприємствами веде до диференціації, породжує соціально0економічну нерівність товаровиробників. В економічній літературі зустрічається і виділення трьох функцій регулює пропорції виробництва, стимулює зростання продуктивності праці, веде до диференціації товаровиробників. Закон попиту і пропозиції зводиться до того, що він виражає взаємозалежність попиту і пропозиції при обміні товарів. Закон попиту зводиться до того, що між ціною і обсягом попиту їснує зворотня залежність. Закон пропозиції полягає в тому, що між ціною і обсягом пропозиції існує прямя залежність. Функціонують і інші закони товарного виробництва.

ГрошіЕкономісти довгий час не могли вирішити проблему походження і сутності грошей.

Одні стверджували, що гроші - це результат угоди, свідомої домовленості між людьми. Інші доводили, що гроші впроваджуються державою в якості інструменту для виміру ціни товару.

Треті вважали, що золото і сріблоє грішми за своєю природою, не залежно від характеру суспільних відносин.Четверті взагалі не вбачали різниці між товарами та грішми. В дійсності гроші не є результатом суб єктивних дій людей, державних органів. Вони виникли в процесі об єктивного багатовікового розвитку форм прояву вартості. Історично перші акти обміну виступали у вигляді обміну одного товару на інший. Це проста або випадкова форма вартості. У міру подальшого розвитку обміну на зміну простій формі вартості приходить повна або розгорнута форма вартості. Тут одному товару протистоїть декілька товарів. Повна або розгорнута форма вартості поступається місцем загальній формі вартості. Тут всім товарам протистоїть один товар, але роль загального еквівалента худоба, меха, риба, зерно , т.б. при цій формі виникає всезагальний еквівалент. З часом роль загального еквівалента закріпилася за металом бронзою, залізом, сріблом, золотом.

Так з являється грошова форма вираження вартості, внаслідок гроші виникають як товар, що виконував роль загального еквівалента, т.б. гроші - це особливий товар, який стихійно виділився з усіх інших товарів для виконання функції загального еквівалента.

Сутність грошей проявляється в їх функціях 1. Гроші - міра вартості. Сутність її полягає в тому, що за допомогою грошей вимірюється вартість усіх інших товарів. Функцію міри вартості гроші виконують ідеально, т.б. присутність їх при визначенні ціни в грошах не обов язкова.

Певна вагома кількість золота, прийнята за грошову одиницю, називається масштабом цін.2. Гроші як засіб обігу. При реалізації товару повинні перейти від продавця до покупця, і тут гроші виступають у ролі посередника в своїй реальній формі, т.б. вони повинні бути в наявності. В цій якості гроші виконують функцію засобу обігу. 3. Гроші як засіб нагромадження.У цій функції гроші виступають як засіб утворення скарбів або нагромадження.

Функцію грошей як засобу утворення і нагромадження скарбів може виконувати лише наявне золото. В умовах паперово-грошового обігу мають теж місце спроби нагромадження поруч із золотом і паперових грошей. Проте в результаті інфляційних процесів вони швидко знецінюються.Прикладом є катастрофічне знецінення грошових нагромаджень в 1992-1995 рр що знаходилися на рахунках Ощадного банку країни. Це ще яскраво підтверджує висновок про неможливість заміни золота паперовими грошима функції засобу утворення скарбів. 4. Функція засіб платежу.

З розвитком товарного обігу час реалізації товарів все частіше відривається від часу їх оплати. Це означає, що перехід товарів від продавця до покупця не супроводжується одномоментною передачею грошей за цей товар покупцями продавцю. Товари продаються в кредит, т.б. з оплатою в майбутньому.Продавець у таких відносинах стає кредитором, покупець - боржником, а гроші починають виконувати функцію засобу платежу. 5. Функція світові гроші. З розвитком міжнародного поділу праці товарний обіг виходить за рамки національних кордонів. Відповідно і гроші починають обслуговувати міжнародну торгівлю, виходять на світовий ринок.

У цій функції вони виступають як світові гроші. Виходячи на світову арену, гроші виступають у своєму первозданному вигляді - злитках золота. Це функції грошей, що належать К. Марксу. В економічній літературі існують і інші підходи до розкриття функцій грошей.Так, Харрис виділяє 3 функції засіб обігу, лічильна одиниця, засіб збереження вартості. Макконел і Брю засобу обігу, міри вартості та засобу заосядження.

А взагалі в західній економічній літературі виділяють 3 функції засіб обігу, міра вартості, засіб платежу. Грошовий обіг - рух грошей, що опосереднює реалізацію товарів і послуг в прцесі суспільного відтворення. Він є процесом, який відбувається безпосередньо.Суть закону грошового обігу полягає в тому, що протягом даного періоду часу для обігу необхідна лише певна об єктивно зумовлена маса грошей.

Вимогу цього закону можна виразити формулою Кф Кн , де Кф - фактична маса грошей в обігу, Кн - об єктивно необхідна їх маса. Якщо Кф Кн, значить в обігу з явилися зайві гроші і вони можуть знецінюватися.Якщо Кф Кн - в обігу буде нестача грошей, виникнуть трудноші з реалізацією товарів за попередніми цінами. Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу кількість грошей - Кг , прямо пропорційно масі товарів та рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці. Цю залежність можна виразити такою формулою Кг УСц О, УСц - сума цін товарів, що реалізуються за певний період. О - середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період. Це загальний закон кількості грошей в обігу. При визначенні кількості грошей, необхідних для обігу, необхідно враховувати і такі обставини 1. Вона залежить від суми цін товарів, що підлягають реалізації. 2. На неї впливає швидкість обороту грошової одиниці. Якщо вона вища, то за інших рівних умов кількість грошей буде меншою. 3. Необхідно враховувати, що частина товарів продається у кредит, і в даний період часу наявних грошей для них не потрібно. 4. На кількість грошей впливає сума цін товарів, проданих у кредит в попередньому періоді, а строк їх сплати настав у даному періоді. 5. Потрібно враховувати суму цін товарів, які погашаються шляхом взаємного зарахування.

З урахуванням всіх цих обставин загальну кількість грошей, необхідних для обігу, можна визначити за такою формулою Кг УСц-УК УП-УВП О, УСц - сума товарних цін, що реалізуються УК - сума цін товарів, проданих у кредит УП - загальна сума платежів за борговими забов язаннями УВП - сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів О - середня кількість оборотів грошової одиниці. Розглянута формула кількості грошей, необхідних для обігу була розроблена Марксом.

В сучасній економічній літературі є також формула кількості грошей, розроблена Фішером.

За так званою моделлю Фішера кількість грошей розраховується за такою формулою MV pQ, M - кількість грошових одиниць V - швидкість обігу грошей P - ціна нтовару Q - кількість товару.

Кількість грошових одиниць, необхідних суспільству на даний період часу для обслуговування грошового обігу, прямо пропорційна кількості товарів і послуг, їхній ціні і обернено пропорційна швидкості обігу грошей.З усіх наведених формулвипливає, що основними елементами закону грошового обігу є 1. Товарна маса, яка є в обігу 2. Рівень цін товарів 3. Швидкість обігу грошей.

Висока швидкість обігу, т.б. переходу грошей від одного господарюючого суб єкта до іншого, сприяє тому, що для обслуговування ринкової економіки буде достатньо відносно невеликої грошової маси. Порушення вимог закону грошового обігу, коли Кф перевищує Кн це призводить до інфляції. Інфляція - знецінення грошей внаслідок надмірного випуску і переповнення ними каналів обігу. Зовні вона виявляється в зниженні купівельної спроможності грошової одиниці і зростанні товарних цін. Т.б. інфляція породжується цілим комплексом чинників, що впливають на економічний розвиток, порушуючи макроекономічну рівновагу. Розрізняють такі типи інфляції помірна, яка характеризується зростанням цін до 10 на рік галопуюча інфляція характеризується зростанням цін від 10 до 200 на рік гіперінфляція - до 1000 на рік. Такою інфляцією був характерний період для економіки України в 1993 р коли всередньому за місяць ціни підвищувалися на 47 , а в грудні 1993 р. Ми мали інфляцію більше 935 в місяць. При гіперінфляції гроші перестають виконувати свої функції. Роззрізняють також інфляцію попиту і інфляцію пропозиції. Інфляція вкрай негативно впливає на економіку і соціальне життя суспільства, підриваючи стимули розвитку виробництва, затруднює господарські зв язки, посилює нестабільність і хаос в економічних відносинах, знижує реальний рівень життя народу тощо. Гіперінфляція по суті повністю паралізує економіку країни. Тому держави, економіка яких вражена інфляцією, проводять антиінфляційну політику з метою оздоровлення і впорядкування грошового обігу. Серед антиінфляційних заходів особливе місце займають грошові реформи.

Головною метою всякої грошової реформи є стабілізація грошового обігу. Грошова реформа в Україні була проведена в 1996 р. Грошова системаФункціонування ринкової економіки передбачає безперервний рух грошей. Цей рух грошей називається грошовим обігом. Визначена державою форма організації грошового обігу називається грошовою системою.

У кожній країні вона формувалася історично і закріплювалася державою певними законодавчими актами.

Грошова система включає такі елементи 1 Назва грошової одиниці та її частка 2 Види державних грошових знаків, що мають платіжну ціну, визначену державою 3 Масштаб цін 4 Порядок чеканки монет і випуску грошей в обіг 5 Форми та умови безготівкового платіжного обороту і обороту кредитних грошей 6 Порядок обміну національної валюти на іноземну.

Валютний курс. Порядок вивозу та ввозу національної валюти.

Організація міжнародних розрахунків 7 Державний орган, що здійснює регулювання грошового обігу. Кожна країна має свою грошову одиницю.Вм Україні з 1993 р це гривня, а складова її - копійка. 2 типи грошових систем 1. Система металевого обігу, при якій гроші функціонують у товарній металевій формі 2. Система обігу, при якій функціонують паперові та кредитні гроші. У системі металевого обігу гроші функціонують у вигляді монет.

При цьому розрізняли 2 підсистеми - Монометалізм - Біметалізм, де одночасно роль грошей виконували золото і срібло. До Першої світової війни існував монометалізм, коли держави відмовилися від вільного обміну банкнот на золото. Нині в країнах функціонує система, основана на паперових грошах. Витрати виробництва і прибутокЩоб здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, слід зробити певні витрати.Ці витрати здійснюються у вигляді певних ресурсів трудових, природних, інформаційних та інших. Проблема витрат виробництва була об єктом економічної теорії різних течій економічної думки.

У колишньому СРСР панувала марксиська теорія витрат виробництва, яка грунтувалася на теорії трудової вартості, згідно з якою розрізнялися суспільні витрати і витрати окремого товаровиробника.Перші вимірювалися витратами живої та уречевленої праці і становили вартість товару W C V M, C - вартість спожитих засобів виробництва V - вартість необхідного продукту вартісний еквівалент заробітної плати M - вартість додаткового продукту приріст вартості щодо необхідного продукту W - вартість товару.

За умов економічної відокремленості, коли кожний виробник виготовляє товар самостійно, його витрати визначаються не усіма витратами живої і уречевленої праці, а лише тими, які він оплачує. Це витрати, використані для виготовлення товару засоби виробництва, та витрати на оплату праці працівників, зайнятих його виготовленням.Від суспільних витрат вартості вони відрізняються на величину додаткового продукту.

Крім витрат, пов язаних з виготовленням товару, є витрати, необхідні для його реалізації. Вони дістали назву витрат обігу. Розпізнають 2 їх види додаткові та чисті. У практиці господарювання колишнього СРСР і країнах СНД у період переходу до ринкової економіки витрати виробництва підприємств, виражені у вартісній формі, мають назву собівартості продукції. Вона складається з витрат, пов язаних з використанням у процесі виробництва продукції сировини, матеріалів, палива, енергії, основного капіталу, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво та реалізацію. Всі витрати, що становлять собівартість продукції, визначаються у грошовій формі. Всі витрати щодо економічного змісту можна звести у такі групи 1. Матеріальні сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, електроенергія 2. Витрати на оплату праці 3. Відрахування на соціальні заходи 4. Амортизація основного капіталу 5. Інші витрати.

Співвідношення перелічених елементів становить структуру собівартості. Залежно від структури собівартості розрізняють матеріально трудо- чи фондомісткі виробництва.

Структуру собівартості визначають і за іншою ознакою, а саме за статтями калькуляції. Це пов язано з необхідністю визначення витрат на одиницю продукції, що називається калькуляцією. За статтями калькуляції у структурі виробництва виділяють сировину і матеріали, паливо і електроенергію для виробничих потреб, зарплату основних і допоміжних працівників, відрахування на соціальне страхування, витрати на підготовку і освоєння виробництва, витрати на утримання та експлуатацію устаткування, витрати на управління цехом і підприємством, втрати від браку.

Визначення структури собівартості за статтями калькуляції дає можливість розкрити вплив на собівартість зміни обсягів виробництва, втрати від простоїв та інше. У країнах з розвинутою економікою проблема витрат вирішується з інших позицій. Центральне місце в ній посідає з ясування взаємозв язку витрат і обсягу виробництва та цін на певний вид продукції з точки зору окремого виробника.

Основою теорії витрат виробництва, що нині панує в країнах з ринковою економікою є феномен обмеженості всіх видів ресурсів та можливості їх альтернативного використання.З цих позицій витрати виробництва можна класифікувати як зовнішні та внутрішні. Зовнішні явні витрати пов язані з придбанням фірмою ресурсів т.б. це витрати на сировину, матеріали, робочу силу тощо . Внутрішні неявні - витрати, пов язані з використанням факторів виробництва, які знаходяться у власності самої фірми грошовий капітал, технічне обладнання та інше . Розрізняють також постійні і змінні витрати виробництва.

Постійними витратами виробництва називають ті витрати, розмір яких залишається незмінним, яка б кількість продукції не вироблялась.До них відносять орендну плату, рентні платежі, амортизаційні відрахування, оплату праці управлінського персоналу та інші. Змінні витрати виробництва - це ті, розмір яких змінюється залежно від обсягу виробництва.

До цих витрат відносяться витрати на сировину, матеріали, енергію, зарплату робітників. Сума постійних та змінних витрат виробництва становить загальні сукупні витрати . Розрізняють також витрати на одиницю продукту або середні витрати. Розрізняють також граничні витрати - це додаткові витрати, які необхідні для приросту випуску якогось товару чи послуги на одну одиницю. Розрізняють також бухгалтерські та економічні витрати.Бухгалтерські витрати - це зовнішні явні витрати.

Бухгалтерські витрати внутрішні неявні економічні витрати.Зниження собівартості продукції досягається за рахунок економії витрат по кожному елементу структури собівартості. Основними шляхами такого скорочення витрат є 1 зменшення витрат сировини, матеріалів, енергії, т.б. предметів праці 2 ефективне використання основного капіталу 3 зниження витрат на оплату праці 4 скорочення різних непродуктивних витрат, штрафів, втрат від браку, відшкодування збитків. З витратами виробництва пов язана і така категорія, як прибуток.

ПрибутокУ найзагальнішому вигляді прибуток - це надлишок над витратами виробництва або загальний дохід фірми за вирахуванням витрат виробництва. Виручка - матеріальні витрати. Щодо джерел прибутку серед економічтів різних шкіл та напрямків немає єдиної думки.Однією з перших була теорія прибутку меркантелістів, згідно з якою прибуток виникає у зовнішній торгівлі врезультаті продажу товарів за межами країни за вищими цінами порівняно з внутрішніми. Класична ПЕ Сміт, Рікардо джерела прибутку вбачала у виробництві. Марксиська економічна теорія визначає прибуток як перетворену форму додаткової вартості. Сучасна немарксиська економічна теорія найчастіше пов язує прибуток з капіталом, трактуючи його як винагороду за підприємницьку діяльність, т.б. пов язує його з таким чинником виробництва, як підприємницькі здібності. Їз всіх цих теорій прибутку ближче всього до істини ті, які джерела прибутку вбачають у безпосередньому виробництві і пов язують його з додатковим продуктом.

Суть прибутку повніше виявляється через функції, які він виконує. Прибуток - головна мета діяльності підприємства, і чим більший прибуток, тим ефективніша робота підприємця фірми. Значить однією з функцій прибутку є те, що він є показником оцінки діяльності відприємця фірми. 2. Регулювання розподілу ресурсів між суб єктами підприємництва, галузями і сферами виробництва.

Через прибуток здійснюється регулювання розподілу капіталів і трудових ресурсів між галузями і сферами економіки. 3. Прибуток виконує і стимулюючу функцію. Саме прибуток змушує підприємця здійснювати нововвндення, які ведуть до зниження витрат виробництва, поліпшення якості продукції, а нововведення стимулюють інвестиції, запровадження нової техніки і технологій. У такий спосіб реалізується стимулююча функція прибутку.

Кожен підприємець прагне отримати як омога більний прибуток.При цьому його ціеавить не тільки абсолютний розмір прибутку, а й віддача кожної одиниці здійснених витрат.

Для того, щоб її визначити у практиці підприємництва використовують норму прибутку, яка обчислюється як відношення суми прибутку до суми авансованих у виробництво коштів. Норма прибутку має такий вигляд Р Р К 100 , Р - абсолютна норма прибутку К - авансований капітал Р - норма прибутку.Визначена у такий спосіб норма прибутку є показником ефективності використання капіталу. Чим вища норма прибутку, тим ефективніше використовуються авансовані кошти.

Тому нормі прибутку ще називають показником доцільності капіталовкладень.Тому кожен підприємець прагне одержати найвищу норму прибутку, яка залежить від ряду чинників 1 При незмінному рівні цін прибуток, а отже його норма, залежать від рівня витрат виробництва 2 На норму прибутку впливає рівень цін на продукцію 3 Чинником, що впливає на прибуток є і швидкість обороту капіталу. У практиці підприємницької діяльності розрізняють балансовий і чистий прибуток балансовий - це різниця між загальною сумою виручки і загальними витратами виробництва собівартістю за певний період. З одержаного балансового прибутку виносяться певні платежі до бюджету, частина прибутку, що залишається після вплати зазначених платежів, називається чистим прибутком.

Розрізняють також бухгалтерський та економічний прибуток.Бухгалтерський - виручка фірми - явні, зовнішні витрати виробництва у радянський період - це балансовий прибуток . Економічний пов язується з усіма витратами, включаючи і приховані. РинокВ сучасній економічній літературі можна зустріти різні визначення ринку.

Перше визначення стверджувало, що ринок - це площа, публічне місце купівлі-продажу товарів. Пізніше з явилися і інші визначення. Сьогодні економісти під терміном ринок розуиіють будь-яку впорядковану структуру, що забезпечує нормальну взаємодію продавців і покупців. Так, Макконел і Брю вважають, що ринок - це інститут або механізм, що зводить до купи покупців і продавців товару і послуг.Т.б. ринок - це механізм взаємодії покупців і продавців. В вітчизняних навчальних посібниках автори Гальчинський, Палкін, Єщенко Основи економічних знань під ринком розуміють обмін, який здійснюється за законами товарного виробництва і обігу. Є і інші визначення ринку.

Економічна наука розглядає ринок двояко як сферу товарного обміну і як одну із форм економічної організації суспільства.Тому найбільш типовим і загальноприйнятим визначенням ринку є його розуміння як обміну, який здійснюється за законами товарного виробництва. Повніше сутність ринку виявляється у функціях, які він виконує. Вони випливають з того місця, яке ринок посідає в економічній системі, а сотаннє визначається тим, що ринок є сполучною ланкою між виробництвом і споживанням.

Звідси однією з найважливіших функцій ринку є регулююча.Вона полякає в тиму, що ринок виявляє суспільні потреби, формуючи платоспроможний попит. Ринок виступає також регулятором пропорції в економіці. Він здатний оперативно змінювати обсяг і структуру створених благ, пристосовуючи їх до платоспроможного попиту.

Регулююча роль ринку виявляється і в забезпеченні остаточного визначення суспільної значущості даного блага та витраченої на його виготовлення праці. З регулюючою функцією ринку тісно пов язана і стимулююча функція. Ринкове середовище стимулює власника ресурсів до ефективного використання, а це передбачає в першу чергу технічне удосконалення виробництва, що забезпечується широким використанням досягнень НТП. Ринок відіграє і розподільчу функцію. Вона, насамперед, стосується розподілу економічних ресурсів. І коли виникає таке становище, коли якихось благ виготовлено понад платоспроможну потребу, ціни на такі блага знижуються, їх виробництво стає невигідним. Це зумовлює скорочення виробництва цих благ, вивільнення частини економічних ресурсів і спрямування їх в галузі, де їх використання буде вигіднішим. Важливоюфункцією ринку є інтегруюча.

Вона полягає в тому, що обмін усуває економічну замкнутість господарюючих одиниць.

Прагнення якнайвигідніше реалізувати товар примушує товаробиробників розширювати коло своїх взаємозв язків, робити останні постійними і тривалими.Фугнкціонування ринку передбачає наявність певних умов, без яких він не може повністю виконувати свої функції це, по-перше 1 економічна самостійність господарюючих суб єктів, які можуть самостійно приймати рішення щодо своєї діяльності 2 достатня кількість суб єктів ринку для забезпечення між ними конкуренції. Світова практика свідчить, що для забезпечення конкуренції у сфері виробництва повинно бути не менше 15-20 виробників однотипної продукції. З їх правом без обмежень виходити на ринок.

При меншій їх кількості конкуренція обмежується більною чи меншою мірою, влада монополій, що істотно обмежує виконання ринком своїх функцій 3 відсутність жосткого режиму адміністративного впливу на господарюючі суб єкти. Нормальне функціонування ринку передбачає і таку умову як вільне ціноутворення.Важливими умовами функціонування ринку є повнота і доступ до інформації про ринок усіх суб єктів економічної діяльності. Слід зазначити, що Україна іде шляхом створення умов для функціонування ринку.

Ринок являє собою велике досягнення цивілізації. Він має як позитивні так і негативні недоліки. Тому його не можна ідеалізувати.Йому присутні такі недоліки 1 Як саморегулююча система ринок не є ідеальною системою. 2 Ринкова система не забезпечує повного використання ресурсів. Для неї притаманні неповна зайнятість і речових і трудових ресурсів. Безробіття є супутником ринку. 3 Ринок не враховує впливу зовнішніх ефектів. Наприклад, забруднення навколишнього середовища.

Товаровиробники, порушуючи екологічне середовище, не бажають нести витрати для відновлення природи. 4 Ринок не в повній мірі враховує вплив позитивних зовнішніх ефектів послуги освіти, науки . 5 Ринок не тільки збагачує але і розорює частину підприємств і частину населення. 6 Ринок не здатний вирішити цілий ряд національних проблем пенсіонери, хрорі, інваліди, сироти . Таким чином, ми бачимо, що ринок фактично не всемогутній. Ринок не вирішує всі проблеми економічного життя. Існує тілий ряд проблем, вирішення яких повинна взяти на себе держава.

Все це дозволяє зробити висновок, що ринковий мехонізм потребує регулювання, коректування. І такий механізм створює змішана економіка. Механізм функціонування ринкуВ ринковому механізмі необхідно розрізняти такі його складові попит, пропозиція, ринкова ціна, ціна рівноваги, конкуренція. Одним із складових ринкового механізму є попит.

Попит визначає сукупну суспільну чи ринкову потребу, яка зумовлена платоспроможністю і виражена в грошовій формі. Попит - це платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть та мають намір заплатити за потрібні товари.Головна властивість попиту полягає в тому, що за незмінності всіх інших параметрів зниження ціни призводить до відповідного зростання величини попиту. І навпаки, підвищення ціни призводить до відповідного зменшення попиту. Існує зворотній зв язок між ціною і величиною попиту.

Економісти назвали цей зворотній зв язок законом попиту. Основними неціновими факторами ринкового попиту є 1. Споживацькі смаки 2. Число покупців 3. Доходи споживачів 4. Ціни на сполучені товари 5. Споживацькі очікування відносно майбутніх цін та доходів. Ці фактори називають ще детермінантами зміни попиту. Пропозиція - сукупність товарів з певними цінами, які готові продати виробники.З підвищенням цін відповідно зростає і величина попиту, а зі зниженням цін скорочується також і пропозиція. Цей специфічний зв язок називається законом пропозиції. Він показує, що виробники бажають виробити і запропонувати для продажу більшу кількість свого продукту за високими цінами, ніж вони бажали б це зробити за низькими.

Основними неціновими факторами пропозиції є 1. Ціна на ресурси 2. Технологія виробництва 3. Податки і дотації 4. Ціни на інші товари.Ринкова ціна - ціна, що встановлюється на ринку.

Розрізняють три види цін ціну попиту, ціну пропозиції і ціну рівноваги. Ціна рівноваги - це ціна, яка встановлюється при врівноваженості попиту і пропозиції. Ринкову рівновагу як бажаний стан коньюктури неможливо зафіксувати на тривалий термін. На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту і пропозиції середне значення ціни певного товару за умови збалансованості абсолютних потенційних значень пропозиції і попиту на товар.Складовим елементом ринкового механізму є і конкуренція. Конкуренція виступає об єктивною умовою ефективного функціонування ринкового механізму. Конкуренція - це органічний елемент ринку.

Вона виступає економічним законом ринкових відносин, товарного виробництва і водночас одним із важелів регулювання суспільного відтворення. Конкуренція виступає силою, яка вирівнює ринкові ціни. Це головний елемент механізму ринкового саморегулювання.Функції конкуренції 1. Першою найважливішою функцією конкуренції, яку вона виконує на всіх етапах розвитку ринкової економіки є її вплив на процес самоутворення цін. 2. Стимулювання НТП. 3. Економічна конкуренція може виступати в різних формах і здійснюватися різними методами.

Конкуренція може бути 1. внутрішньогалузевою 2. міжгалузевою. 1. Внутрішньогалузева конкуренція - це боротьба між підприємцями однієї галузі за найбільш вигідні умови виробництва та збуту продукції, за одержання надлишкового продукту.Внаслідок внутрішньогалузевої конкуренції встановлюється ринкова вартість товару. 2. Міжгалузева конкуренція - боротьба між підприємцями різних галузей за найбільш прибуткове застосування копіталу і отримання найбільш високої норми прибутку.

Вона виявляється у переході капіталу з галузей, які мають низьку норму прибутку, в галузі з високою нормою прибутку, внаслідок цього утворюється середня норма прибутку.За методами здійснення економічну конкуренцію поділяють на - цінову - нецінову - неекономічну нечесну . Цінова конкуренція - це змагання підприємців шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотних змін їх асортименту і якості. Цінова конкуренція передбачає продаж товарів та послуг за більш низькими цінами, ніж у конкурентів. За сучасних умов усе більш важливу роль відіграє нецінова конкуренція. Це завоювання конкурентної переваги за рахунок кращого використання НТП. Тут застосовується продаж товарів більш високої якості, проведення рекламних компаній, передбачає також пропозицію модних товарів та інше. Широко практикується так звані неекономічні методи конкурентної боротьби підкупи службових осіб для вліднання справ, технічний шпіонаж, переманювання кращих спеціалістів тощо. Залежно від режиму конкурентної боротьби розрізняють досконалу і недосконалу конкуренцію. Досконала конкуренція виникає, коли на ринку діють безліч покупців і продавців. Забезпечена однорідністю продукції, що продається, вільним доступом фірм на ринок та інше. Проте така ситуація панування досконалої конкуренції збереглася до такого періоду, коли почали набирати силу процеси монополізації. Недосконала конкуренція. Її особливостями є 1. Це конкуренція, яка виникає за умов існування монополістичних утворень. 2. Тут конкурентна боротьба ведеться за монополізацію ринків збуту, джерела сировини, результатів НТП, кредитних ресурсів та інше. 3. Конкуренція все більше переміщується із сфери обігу у сферу виробництва.

Недосконала конкуренція виступає у формах монополістичної і олігополістичної конкуренції. Олігополістична конкуренція виникає, коли однородну продукцію продають декілька продавців. За цих умов кожен з них визначає обсяги продажу, ціну тощо, але при цьому повинен враховувати стратегію і дію конкутента.

Антипод конкуренції - це монополізм. Встановлення монополізму підриває конкуренцію, тому перехід від адміністративно-командної моделі розвитку нашої держави пов язаний з обмеженням монополізму. Цьому сприяє і прийнятий у 1992 р. закон Про обмеження монополізму та недобросовісної конкуренції підприємницької діяльності . Структура і інфраструктура ринкуРинок - складне утворення, що має розгалужену і складну структуру. Її можна аналізувати за різними критеріями, основними з яких є 1. Характер конкуренції 2. Об єкти купівлі-продажу 3. Суб єкти ринку 4. Характер продажу 5. Рівень насичення товарною масою 6. Ступінь задоволення попиту 7. Відповідність законодавства.

З точки зору характеру конкурентної боротьби розрізняють два основних види ринків а класичний ринок або ринок досконалої вільної конкуренції б сучасний ринок або ринок недосконалої конкуренції, який в свою чергу має такі види - монополістичний - олігополістичний - інші. З точки зору об єкта купівлі-продажу деякі економісти розрізняють 2 види - ринок ресурсів - ринок споживчих товарів. Інші економісти вважають, що характер об єкта купівлі-продажу більш складний, тому виділяють такі види ринків 1. Споживчий або ринок товарів і послуг 2. Ринок засобів виробництва 3. Ринок землі 4. Ринок робочої сили 5. Ринок технологій 6. Ринок послуг 7. Валютний ринок 8. Фондовий ринок 9. Страховий ринок 10. Ринок інформації 11. Ринок інтелектуальної власності тощо. З точки зору суб єкта розрізняють такі види ринків - покупців - продавців - посередників - проміжних продавців - інші. По характеру продажу ринок буває - оптовий - роздрібний. По рівню насичення товарною масою і ступеню задоволення попиту - врівноважений - дефіцитний - інші. З точки зору відповідності ринку діючому законодавству розрізняють - легальні - нелегальні тіньовий , чорний . Легальні ринки - це ринки, що функціонують згідно з чинним законодавством країни. Нелегальні ринки - ринки, що функціонують з певними порушеннями чинного законодавства.

Вони включають в себе тіньовий і чорний ринки. Інфраструктура ринку - система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили тощо. Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі основні функції 1. Здійснює економічне і правове консультування підприємців і захист їх інтересів в державних і приватних структурах. 2. Забезпечує фінансову підтримку кредитування, аудит, страхування, сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізацію продукції підприємств. 3. Забезпечує рух робочої сили, здійснює інформаційне та рекламне обслуговування.

Реалізація цих функцій дає можливість забезпечити більш швидкий рух товарів та послуг від виробника до споживача.

У ринковій інфраструктурі виокремлюють елементи, через які реалізуються їх функції. Їх можна згрупувати у 3 блоки 1 Організаційно-технічна інфраструктура, куди входять товарні біржі та аукціони, торговельні дома і палати, брокерські компанії, ярмарки, пункти продажу, лізингу, транспортних комунікацій. 2 Фінансово-кредитна інфраструктура банки і валютні біржі, страхові, інвестиційні компанії, фонди профспілок та інші організації. 3 Організаційно-дослідна інфраструктура включає наукові інститути, аудиторські компанії та інше. Крім загальної інфраструктури, яка обслуговує весь обсяг ринкових відносин, існує спеціалізована інфраструктура, яка забезпечує ефективне функціонування окремих ринків засобів виробництва, ринку капіталів, ринку праці та інші. Елементами інфраструктури ринку засобів виробництва є товарна біржа, торгові будинки, торгово-посередницькі фірми, лізингові компанії та інші. Ринок капіталів фондові біржі, страхові компанії, брокерські контори, комерційні банки, фонд державного майна та інші. Ринок праці біржі праці, центри підготовки та перепідготовки кадрів, фонд зайнятості, пенсійний фонд та інші. У сфері ринкової інфраструктури задіяна значна частина суспільного капіталу. Це капітал підприємств і організацій сфери торгівлі, фінансово-кредитної сфери, устонов організаційно- дослідної сфери тощо. Значна роль у функціонуванні ринку належить позичковому капіталу та установам, що здійснюють його функціонування.

Позичковий капітал сфери обігу - це грошовий капітал, що надається в позичку його власником іншому власнику, підприємцю на певний час на умовах повернення за плату у вигляді відсотка.

Позичковий капітал у формі позичкового обслуговує промисловий і торговельний капітал, поповнючи їх грошові ресурси, яких не визтачає. Підприємець сфери виробництва ділиться частиною прибутку, що називається відсотком, з кредитором, використовуючи його грошові кошти як виробничий ресурс - капітал. У процесі використання грошей як ресурсу у формі капіталу він виступає як капітал власність і капітал функція, що приносить доходи у формі відповідно возичкового відсотка і підприємницького прибутку.

Головною установою, що обслуговує рух головного, позичкового капіталу, є банк. Банк - фінансова установа, яка акомулює тимчасово вільні грошові кошти вклади , надає їх у тимчасове користування у формі кредиту позики , виступає посередником у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами або окремими особами регулює грошовий обіг у країні, включаючи емісію нових грошей.

Усі банки як фінансові установи впорядковані в банківську систему, яка включає в себе Національний банк і комерційні банки, в тому числі ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші спеціалізовані банки.

Основне призначення банків - це посередництво переміщенню грошових коштів від кредиторів до покупців грошових ресурсів. Крім банків до інфраструктури ланок функціонування позичкового капіталу входять страхові компанії і страхові фонди, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, фінансові компанії, спеціалізовані фонди, т.б. всі ті, хто бере участь у формуванні і функціонуванні позичкового капіталу. Позичковий відсоток - вартість послуги, яка надається кредитором позичальнику у вигляді надання йому за плату певну суму грошей на обумовлений срок. Обчислюється він у відсотках до суми кредиту.

Виходячи з розрахунку користування кредитом протягом року. Норма відсотка являє собою відношення річної суми відсотка до вартості позичкового капіталу. Позичковий капітал рухається у формі кредиту.

Кредит - це форма руху позичкового капіталу. За сутністю він є позичкою в грошовій або товарній формі на умовах повернення і сплати відсотка.

У процесі кредитування відбувається рух тимчасово вільних коштів до господарських суб єктів, які їх потребують.

Кредит виконує такі функції - акомулює і мобілізує грошовий капітал - перерозподіляє грошовий капітал - сприяє скороченню витрат обігу - прискорює концентрацію і централізацію капіталу - є інструментом регулювання економіки. Організація кредитних відносин базується на таких основних принципах повернення, строковості, матеріального забезпечення, платності. Кредит існує в певних формах і видах.

Ринок - це перш за все торгівля товарами і послугами.

У торгівлі капітал як ресурс набуває форми торгового капіталу, який забезпечує рух товарів від виробника до споживача.

Функцією торгового капіталу є обслуговування процесу купівлі і продажу товарів. Підприємницька діяльність передбачає одержання прибутку, який виступає у формі торгового прибутку.

Торговий прибуток - це дохід, який одержують підприємства оптової і роздрібної торгівлі. Він являє собою різницю між загальним виторгом від продажу товарів і бухгалтерськими витратами обігу. В цьому разі торгове підприємство отримує бухгалтерський прибуток.Торгівля поділяється на оптову і роздрібну. В економіці країни важливу роль відіграє фіктивний капітал. Фіктивний капітал - акції, облігації та інші цінні папери, які обертаються на фондовій біржі. Цінні папери є капіталом, тому що дають можливість своїм власникам мати певний дохід, а також можуть бути продані. У той же час цінні папери - це фіктивний капітал, тому що вони не мають вартості, хоч продаються і купуються на біржах. Ринкова вартість фіктивного капіталу, як правило, набагато перевищує дійсний або реальний капітал. Цінними паперами є акції, облігації, векселі тощо. Найбільш важливим цінним папером є акція. Акції можуть бути іменованими, на пред явника і простими.

Ціна, за якою продаються і купуються акції називається курсом акції. Розрізняють номінальну і реальну ціну акцій. Номінальна ціна - ціна акції, під час її випуску.

Ринкова ціна - ціна, за якою вони продаються і купуються в даний момент. Необхідність торгівлі цінними паперами породила механізм, який називається фондовим ринком.Важливим його елементом є фондова біржа, що являє собою основну і найбільш ефективну організаційну форму ринку цінних паперів. Сферою обігового капіталу є валютний ринок і валютні біржі. Що стосується валютної біржі - то це організаційно оформлений регулярний ринок, на якому відбувається торгівля валютою на основі попиту і пропозиції. У сучасний період операції з іноземною валютою зосереджені переважно у великих банках.

В Україні статус валютної біржі надано Українській фондовій біржі в м. Києві. Підприємство і підприємництвоПідприємство - це первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського комплексу, яка є товаробиробником і забезпечує процес відтворення на основні самоокупності і самостійності. Як самостійні господарські одиниці підприємства користуються правами юридичної особи.

Мають право розпоряджатися майном, отримувати кредит, укладати договори з іншими підприємствами.Функції підприємств 1 Організаційна - забезпечення виробництва товарів та послуг, їх реалізацію. 2 Відтворювальна, т.б. інвестування капіталу на розвиток, оновлення і розширення всіх його підрозділів. 3 Соціальна, яка полятає у задоволенні суспільних потреб споживачів, надання засобів існування для найманих робітників. Підприємство необхідно розглядати з 2-х боків 1 Організаційно-технічного, як певну єдність технічного комплексу системи машин і сукупного робітника . 2 Соціально-економічного, як суб єкт виробничих відносин і певну їх сукупність, характер яких визначається власністю на засоби виробництва.

Формування ринкової економіки приводить до появи різноманітних суб єктів господарювання. Їх можна класифікувати за різними критеріями 1 За формами власності 2 За формами організації 3 За розмірами 4 За сферами діяльності. 1 Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів - індивідуальне, яке засноване на особистій власності, де використовується особиста праця, самостійно здійснюється процес виробництва і дохід належить виробнику - сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім ї - приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом найму робочої сили - колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу - державне, засноване на державній власності - комунальне, засноване на власності адміністративно-комунальних одиниць - спільне, засноване на об єднанні підприємств різних форм власності - орендне - підприємства різних форм власності, що їх держава передає в користування трудовим колективам. 2 За формами організації. Основні форми підприємницької діяльності - це одноосібне володіння, партнерство або товариство та корпорація акціонерне товариство . Найпростішою організаційно-правовою формою є одноосібне володіння за термінологією чинного законодавства України - це приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України . Другою організаційно-правовою формою є партнерство або товариство - це форма підприємництва, при якій кілька осіб обєднують зусилля і засоби виробництва для спільної діяльності і кожен з них бере участь в управлінні та одержує прибуток залежно від своєї участі частки у спільному капіталі . В Україні згідно з чинним законодавством, зокрема до закону України Про господарські товариства до цієї організаційно0правової форми підприємства належать такі господарські товариства - з обмеженою відповідальністю - з додатковою відповідальністю - повне та інші. 3-ю організаційно-правовою формою підприємства є корпорація. В Україні статусу корпорація відповідає відкрите акціонерне товариство, оскільки немає спеціального законодавства про корпорації. А є закон України Про господарські товариства , що регулює статус як товариств типу партнерства, так і відкритих акціонерних товариств. 3 За розмірами підприємства розрізняються на малі, середні та великі. Перехід до ринкової економіки передбачає оптимальне поєднання великих.

Середніх та малих підприємств. До малих підприємств згідно нашого законодавства віднесені підприємства з кількістю зайнятих 15-2000 чоловік залежно від галузі або виду діяльності. Малі підприємства здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах.

Вони відіграють важливу роль в ринковій економіці, активно впливають на насичення ринку товарами, послаблюють монополізм. Їх дуже багато в сфері торгівлі та послуг.

Забезпечують населення новими робочими місцями.

Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значній кількості. Великі підприємства виробляють масову продукцію стабільного асортименту, здійснюють фінансування у розробку науково-технічних проектів. Розрізняють підприємства Залежно від виду господарської діяльності. Виходячи з цього підприємства можна згрупувати так виробничі, фінансові, посередницькі і страхові. КапіталЗдійснення підприємницької діяльності неможливе без певних ресурсів. Вони включають різні засоби виробництва, а також фінансові ресурси. Економісти називають їх капіталом.

З ясуванню суті капіталу надавали велике значення усі школи економічної теорії, але єдиної трактовки цього поняття не досягнуть і донині. Найповніше дослідження капіталу зроблено Марксом.

Він вважає, що це будь-яка вартість, яка приносить його власнику прибуток.

Джерело прибутку Маркс вбачав у специфічному товарі - робоча сила. Вона має здатність створювати нову вартість. Більшу ніж її власна.

Капітал - це певне суспільне відношення, яке представлено у речах і надає їм специфічного суспільного характеру.Наявність капіталу Маркс вважав головною причиною експлуалації найманою праці за умов капіталізму. Супротивники марксизму таку трактовку капіталу заперечують. Більшість з них зводить капітал до матеріального чинника виробництва, створеного людською працею.

Так, один із сучасних економістів Семью Ельсон дає таке визначення капіталу капітал складається із виробничих товарів тривалого користування, які використовуються у виробництві. Основними компонентами капіталу є устаткування, будівлі, споруди.Автори іншого видання Економікс під капіталом розуміють створені людиною ресурси, які використовуються для виробництва товарів та послуг.

В останній період все поширенішою стає думка, що капітал не обмежується матеріальними, а охоплює також інформаційний ресурс.Але як би не трактували поняття капіталу, незаперечним є факт, що він є обов язковою матеріальною умовою підприємницької діяльності. Суть капіталу повніше виявляється у його русі. Без постійного руху капітал не може принести прибуток. У процесі руху він проходить певні стадії і набуває певних функціональних форм. Рух капіталу починається з грошової форми. 1 стадія - підприємець авансує певну суму грошей для організації виробництва.

Для цього йому необхідно придбати необхідні ресурси засоби виробництва і робочу силу, і перша стадія руху капіталу може бути виражена таким чином Гроші - Товар - Засоби виробництва Робоча сила Зміст першої стадії в русі капіталу полягає в перетворенні грошового капіталу в продуктивний. 2-га стадія представляє собою процес виробництва, у якому відбувається виробниче споживання на підприємстві засобів виробництва і робочої сили. Виробництво - Т певна маса товарів Зміст другої стадії в русі капіталу заключається в перетворенні продуктивного капіталу в товарний.

На 3-й стадії вироблені товари повинні бути реалізовані. В обмін на продані товари підприємець одержує певну суму грошей. Цю стадію капіталу можна представити Т - Г 1 стадія грошова 2 - продуктивна 3 - товарна.Загальна формула кругообігу капіталу має такий вигляд Гроші - Товар - Засоби виробництва Робоча сила Виробництво - Т - Г . Із 3 послідовних стадій кругообігу капіталу 2 1 і 3 відбуваються у сфері обігу, а одна у сфері виробництва.

Кожний капітал здійснює свій рух у вигляді кругообігу, проходячи 3 стадії і приймаючи 3 функціональні форми.Кругообігом капіталу називається послідовне перетворення копіталу із однієї форми в іншу, його рух, який охоплює три стодій. Усі три стадії кругообігу капіталу взаємопов язані між собою і залежать одна від іншої. Кругообіг капіталу здійснюється нормально лише при умові, якщо різні форми без затримок переходять одна в одну. Трьом стадіям кругообігу капіталу відповідають 3 форми промислового капіталу - грошовий - товарний - продуктивний.

Кожний індивідуальний капітал одночасно існує у всіх цих формах. Але не дивлячись на єдність капіталу, вона носить суперечливий характер. Зупинка руху капіталу на одній стадії або в одній із форм неминуче викличе порушення циркуляції всього капіталу, загрожує збитками.Для сучасного стану економіки України характерні порушення в циркуляції капіталу на всіх цого стадіях кругообігу. Тому відновлення нормального руху капіталу - першочергова умова економічного відродження України. Кожний капітал здійснює кругообіг безперервно, постійно повторюючи його кругообіг капіталу, взятий не як окремий акт, а як безперервно відновлювальний процес, називається оборотом капіталу. Оборот капіталу здійснюється на протязі певного часу. Сума часу, напротязі якого авансований капітал проходить стадії виробництва і обігу, складає час обороту капіталу. Останній включає час виробництва і час обігу Час обороту Час виробництва Час обігу. Час виробництва - це той час, напротязі якого капітал знаходиться в сфері виробництва.

Найважливішу його частину складає робочий період. Він представляє собою ту кількість робочого часу, який витрачається на виробництво, і після закінчення якого створюється готовий продукт.

Тривалість робочого періоду залежить перш за все від особливостей тієї чи іншої галузі виробництва, від характеру продукту, який виробляється в цій галузі. Наприклад період випікання хліба вимірюється годинами, а будівництво греблі - роками.

Час обігу являє собою період, протягом якого капітал знаходиться в сфері обігу. Час перебування капіталу в сфері обігу включає в себе а час зберігання готової до реалізації продукції на складах б час транспортування готової продукції до ринків збуту і споживання в час продажу продукції г час купівлі нових запасів засобів виробництва і додаткової робочої сили. Важливою складовою часу обігу є час продажу.

Швидкість обороту капіталу вимірюється числом його оборотів напротязі року. Число оборотів визначається за формулою n O o, де n - число оборотів за рік O - одиниця вимірювання часу 12 місяців або 365 днів o - тривалість одного обороту. Якщо тривалість обороту капіталу дорівнює 3 місяці, то в рік він здійснить 4 обороти, а тривалість одного обороту 3 місяці. Прискорення обороту капіталу - один з найважливіших резервів підвищення його ефективності, оскільки дає змогу з тими ж коштами виробити більше продукції. Отже, прискорення обороту рівнозначне за своїм результатом заосядженню капітальних ресурсів. І навпаки, уповільнення обороту веде до змертвлення коштів на різних стадіях руху капіталу і вимагає додаткових сум, що знижує прибутковість. В залежності від характеру обороту складових частин капіталу, капітал ділиться на основний і оборотний.

Основним капіталом називається та чистина продуктивного капіталу, яка приймає участь в процесі виробництва напротязі ряду виробничих циклів. До основного капіталу відноситься капітал, авансований на придбання засобів праці машин, устаткування, вимірювальних пристроїв активна частина основного капіталу , виробничих будівель, споруд пасивна частина основного капіталу . Інакше здійснює оборот та частина капіталу, яка авансована в предмети праці. Ця частина капіталу повністю бере участь в процесі обороту капіталу. Її вартість зразу переноситься на вироблені товари і повертається до підприємця в грошовій формі після кожного виробничого циклу. Такий же характер повернення вартості мають витрати і на змінний капітал. Оборотний капітал представляє собою ту частину продуктивного капіталу, вартість якого в процесі його споживання повністю переноситься на товар і цілком повертається підприємцю в грошовій формі при реалізації товарів. Витрати капіталу на придбання робочої сили повністю входять у вартість товарів і повертаються підприємцю після їх реалізації. Основний і оборотний капітали обертаються з різними швидкостями.

Напротязі того часу, поки основний капітал зробить один оборот, оборотний капітал здійснить декілька оборотів. Порівнюючи різну роль структурних елементів капіталу у його функціонуванні, необхідно підкреслити, що вирішальне значення має основний капітал, його технічний стан, продуктивність та рівень використання. Саме ними визначається економічний потенціал підприємства, його виробничі потужності. Постійне оновлення основного капіталу, особливо його активних елементів, є першочерговим завданням підприємців, які не бажають програвати в конкурентній боротьбі. Знос Основний капітал в процесі виробничого використання зазнає поступового зносу.

При цьому слід розрізняти фізичний або матеріальний і моральний знос засобів праці. В економічній літературі замість терміну матеріальний знос отримав широке розповсюдження фізичний знос . Фізичний знос - зміна властивостей засобів праці в процесі виробництва і під дією сил природи.

Крім фізичного зносу основний капітал зазнає і морального зносу, який притаманний будь-якому суспільному виробництву, оскільки він є результатом НТП, який породжує здешевлення виробництва машин і впровадження нових високопродуктивних знарядь праці. Але необхідно визнати, що економічна наука напротязі великого періоду заперечувала моральний знос засобів праці в умовах соціалізму. Заперечення явищ морального зносу свідчило про серйозне відставання економічної теорії від практики.

Проте недооцінка морального зносу в період індустріалізації народного господарства мала певну матеріальну основу. Практика господарювання і факти не підтвердили того, що в умовах соціалізму не може бути морального зносу основного капіталу. Заперечення морального зносу основного капіталу завдало шкоду НТП, стримувало зростання продуктивності праці, оновлення виробничого апарату, розробку обгрунтованих норм амортизації. Моральний знос засобів праці - це об єктивний економічний процес.

Наявність його ніхто не може заперечувати. Негативні наслідки морального зносу долаються головним чином шляхом оновлення виробничого апарату.

Заміна морально зношеного, застарілого устаткування здійснюється для підвищення продуктивності праці, збільшення виробництва продукції, підвищення ефективності виробництва і виходу з економічної кризи.

Для відшкодування засобів праці встановлюються норми амортизації. Амортизація - перенос вартості основного капіталу на продукт, що виробляється. Відрахування на заміщення вартості зношеної частини основного капіталу називають амортизаційними.

Для заміщення зношеної частини основного капіталу встановлюються норми амортизацій. Термін норми амортизації в колишньому СРСР був встановлений в 1923 р потім вони не одноразово переглядалися у 1930, 1938, 1951, 1955, 1963, 1975, 1990 рр. Проте, якими б досконалими не були б норми амортизації, вони не можуть діяти протягом безмежного періоду часу. Недоліком діючих норм амортизації було те, що вони не в повній мірі враховували фізичний і моральний знос основного капіталу і були розраховані на 25-річний строк служби.

Капітал і наймана працяТермін капітал за різних форм його прояву часто вживається в економічній літературі. Вживають його в різних аспектах майно , самозростаюча вартість , самозростаючі гроші . Дійсно, спочатку він пов язаний з грошима.Кожний капітал починає свій рух у вигляді певної суми грошей. Але гроші самі по собі не є капіталом.

Проте за певних умов вони можуть стати і стають капіталом. Гроші стають капіталом лише тоді, коли використовуються для одержання грошової суми, більшой ніж первісно вкладена.Де ж виникає цей приріст вартості? І це ми знаходимо у Маркса в Капіталі в загальній формулі руху капіталу Гроші - Товар - Гроші Г - Т - Г Г Г ?Г ?Г - приріст грошей над первісною сумою. Таким чином, первісно авансована вартість Г не тільки зберігається в обігу, але і змінює свою величину, долучає до себе додаткову суму грошової вартості ?Г, т.б. зростає. Саме цей рух перетворює гроші в капітал. Формування продуктивного капіталу історично пов язується з первісним нагромадженням капіталу і становленням капіталістичного підприємництва.

Первісне нагромадження капіталу - процес відокремлення маси дрібних товаровиробників від засобів виробництва та перетворення їх на юридично вільних але економічно залежних найманих працівників з одного боку і зосередження засобів виробництва в руках незначної меншості - з іншої. Поняття первісне нагромадження капіталу вперше вжито А смітом, потім досліджено в Капіталі Маркса 24 глава, 1 том , так зване Первісненагромадження капіталу . Маркс лослідив первісне нагромадження капіталу і дав яскраву характеристику методів, яким здійснювався цей процес.

Тепер процес первісного нагромадження капіталу являє собою предісторію капіталізму та утвердження капіталістичного способу виробництва.Основу цього процесу становив розвиток товарного виробництва.

Велику роль в цьому процесі відіграли торгівельний і лихварський капітал, які теж сприяли розвитку товарно-грошових відносин. У процесі ПНК важливу роль відігравло і насилля. Класичний приклад того, як здійснювалося ПНК були трагічні події, які розгорнулися в XIV-XVII ст. в Англії. Тут лендловди експоепріювали відбирали громадські та приватні землі селян.Цьму сприяла і держава прийняттям відповідних законів. Поштовхом до цього стало різке зростання цін на вовну, зумовлене різким зростанням вовняних мануфактур.

Відчуджені землі віддавалися в оренду підприємцям. Велику роль відігравали і інші методи ПНК - система колоніального грабунку народів - колоніальна торгівля - митна політика - система державних позик - розкрадання державного майна тощо. Слід підкреслити, що як раніше, так і тепер концентрація грошових коштів в руках найбільш підприємливих членів суспільства здійснюється, як правило, насильницькими методами шантаж, погрози . Наша держава в 90-хх рр. XX ст. значно сприяла цьому процесу зниження в багато разів 10-20 вартісної оцінки об єктів державної власності, які підлягали приватизації нездатність захищати інтереси населення безкарність шахраїв безпомічність у боротьбі з криміналом, неефективність судової системи.

Всі ці чинника впливали на первісне нагромадження, формування відносин приватної власності. Процес первісного нагромадження в Україні характеризується низкою специфічних ознак.Породжених постсоціалістичним минулим країни. Найбільш суттєвими серед них є 1. Воно здійснюється в індустріальній країні, тому що його ціллю було не проведення індустріалізації, а глобальна реструктуризація економіки. 2. Поряд з нагромадженням грошового капіталу відбувається пряме присвоєння об єктів державної власності. 3. Створена фінансова система стала механізмом нагромадження капіталу. 4. Мав місце високий рівень криміналізації процесу поділу і перерозподілу власності. 5. Експорт нагромадженого в країні грошового капіталу за кордон становив величезні масштаби.

Особливістю ПНК виступає проведена приватизація, яку називали прихватизацією захват, привласнення державної власності . Особливою формою ПНК в Україні є також становлення тіньової економіки, до основних видів якої відносять 1 ухилення від сплати податків, зборів та інших обов язкових платежів 2 нелегальна економічна діяльність 3 валютно-фінансові порушення в різних сферах бюджетній, банківсько-фінансовій, зовнішньоекономічній, приватизації і т.п Капітал виникає тільки там, де підприємець, будучи власником засобів виробництва і грошових ресурсів знаходить на ринку вільного робітника в ролі продавця робочої сили, наймає його і здійснює процес виробництва товарів з метою одержання більшої вартості, що виступає у формі прибутку, отже, головною умовою перетворення грошей у капітал є перетворення робочої сили в товар, предмет купівлі-продажу.

Що стосується економічної літератури, то є різні визначення сутності капіталу. Розглядають капітал як сукупність засобів виробництва, як одини із факторів виробництва, як авансована вартість і т.п. Виходячи з цього, треба відзначити, що капітал - це категорія, яка виражає не стільки технічні чи організаційні, скільки соціально-економічні відносини.

Тому ми розглядаємо капітал як явище соціально-економічне. Капітал - це авансовані підприємцями у виробництво засобів виробництва грошові ресурси і засоби на оплату праці, які в процесі своєї взаємодії забезпечують зростання вартості і прибутків підприємства.

Капітал підприємця є його приватною власністю, але його власність не поширюється на інші фактори виробництва - робочу силу вільних робітників. Останніх він може залучити через механізм найму.

Наявність найманої праці - обов язковий соціально-економічний чинник функціонування категорії капітал . За умов капіталізму робоча сила стає товаром.Як і будь-який інший товар, РС має дві сторони споживну вартість і вартість, але РС - це товар специфічний. З погляду споживної ватрості специфіка цього товару виявляється в тому, що він не зникає, а створює нову вартість, більшу від вартості товару РС. Жоден інший товар такої властивості не має. В результаті виникає різниця між новою вартістю, яку робітник створює в процесі виробництва і вартістю РС, яка виплачується йому у формі зарплати ціни РС . Ця різниця і є тією додатковою вартістю, до якої так прагне підприємець, і які він привласнює безоплатно.

РС має і другу властивість - вартість РС. Вартість товару РС виступає як вартість життєвих засобів, необхідних для відтворення РС індивіда та членів його родини.

Окрім того на вартість РС впливають і інші фактори гранична продуктивність праці, звичаї і традиції, національні особливості, рівень культури та інше. Основні полдоження щодо вартості РС і визначення її величини розкриті Марксом в першому томі Капіталу . Є в економічній літературі і інші погляди на РС. Так, Рікардо був схильний зводити вартість РС до вартості ціни мінімуму засобів існування,але вартість товару РС не можна ототожнювати з вартістю мінімуму засобів існування робітника.

Заробітна платаРізні економічні школи дають не однакову відповідь на сутність зарплати ЗП . Так, Маркс вважав, що ЗП є перетворена форма вартості або ціни РС. Сучасна неокласична ПЕ вважає, що ЗП або ставка ЗП - це ціна, яку платать за використання праці. Марксистська концепція щодо визначення ЗП поділяється багатьма авторами Вітчизняних підручників з ПЕ. Деякі вітчизняні економісти вважають, що ЗП виражає як вартість РС, так і оплату за працю.

Таке визначення ЗП більш повно характеризує її сутність. ЗП виконує такі функції 1 Відтворювальну забезпечення розширеного відтворення якісної РС найманого працівника та членів його сім ї . 2 Стимулюючу ЗП, її форми та системи повинні стимулювати високоефективну працю . 3 Розподільчу стимулювання припливу РС в одній галузі та її відпливу з інших . У цих функціях сутність ЗП розкривається комплексно, але в нинішніх умовах ці функції ЗП не виконують соаєї ролі. Функції ЗП реалізуються через її організацію, т.б. приведенням її складових елементів до певної системи. Основою цієї системи є законодавчі та інші нормативні акти, що регулюють ЗП, генеральна угода на державному рівні, галузеві угоди, колективні і трудові договори.

Головним призначенням організації ЗП є визначення її розміку залежно від чинників, що її формують - складності та умов виконуваної роботи - професійно-ділових якостей працівників, результатів їх праці та господарської діяльності підприємств. Загальний рівень ЗП складається з двох частин основної та додаткової. Основна ЗП - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці у вигляді норм виробутку і посадових обов язків. До додаткової ЗП належить винагорода за працю понад установленої норми, за виробничі успіхи і за особливі умови праці. Вона включає надбавки, доплати, передбачені чинним законодавством та премії, пов язані з виконанням виробничих завдань.

Основою організації ЗП є тарифна система.

Це сукупність нормативних документів, за допомогою яких встановлюється рівень ЗП працівників, залежно від умов їх диференціації. Саме за допомогою тарифної системи розв язуються найскладніші завдання організації ЗП. На основі тарифної системи здійснюється визначення розміру ЗП у відповідності до складності праці і її умов важкості, шкідливості, інтенсивності, привабливості та кваліфікації працівника.Цю функцію тарифна система виконує через свої структурні елементи - тарифні сітки - тарифні ставки схема посадових окладів - тарифно-кваліфікаційні характеристики довідники . Другою складовою організації ЗП є нормування праці. Його суть у визначенні необхідних затрат живої праці на виконання певного виду роботи.

За конкретних організаційних умов і встановлення на цій основі норм праці ЗП має дві форми - почасову і відрядну. У свою чергу кожна з них має відповідні системи. Історично і логічно першою формою ЗП є почасова.Вона може бути погодинною, поденною, щонедільною, щомісячною.

За цієї форми розмір заробітку обчислюється у відповіднсті з відпрацьованим часом. Суть відрядної ЗП полягає в тому, що за нею заробіток розраховується у відповідності з обсягом виробленої продукції. На основі почасової і відрядної форм ЗП підприємства застосовують різні системи праці, які направлені на стимулювання зростання кількості і якості виробленої продукції, на інтенсифікацію праці. В сучасних умовах найпоширенішими є такі системи оплати праці преміальні і колективні форми. Розрізняють також номінальну і реальну ЗП. Номінальна ЗП - сума грошей, яку одержує робітник за годину, день, тиждень, місяць. Вона характеризує рівень ЗП незалежно від зміни цін на товари і послуги.

На одержану номінальну ЗП працівник може придбати необхідні товари і послуги.Реальна ЗП - кількість товарів і послуг, яку працівник може придбати на свою номінальну ЗП. На реальну ЗП впливають такі фактори 1. Розмір номінальної ЗП 2. Рівень цін на товари і послуги 3. Розмір сплачуваних податків. Законодавчо встановлюється мінімальна ЗП. Вона націлена на зниження бідності в країні. На думку фахівців вона мусить бути прожитковою ЗП, за яку некваліфіковані робітники могли б утримувати свої родини.

Підприємництво в аграрній сфері Однією з галузей економіки кожної країни є с г виробництво.В Україні на початок XXI ст. у с г створюється понад 1 5 виродбеної усією економікою продукції та понад ј валової доданої вартості. Прямо чи опосередковано с г виробляє продукцію, що є основою 75 фонду споживання країни. У ринковій економіці воно здійснюється на товарно-грошових засадах.

Тому підприємницькій діяльності у цій галузі властиві принципи, властиві усій економіці. Однак вона має такі особливості, що суттєво впливають на підприємництво, надають йому специфічних рис. С г притаманний цілий ряд особливостей. Основним засобом виробництва у цій сфері є земля.У с г це вирішальний чинник виробництва, що теж має свої особливості 1. Земля не є продуктом людської праці і не може бути відтворена, як інші чинники виробництва. 2. Вона не може бути замінена у с г виробництві жодним іншим засобом. 3. Земля не може бути довільно збільшена у розмірі або переміщена у просторі, що можна зробити з іншими чинниками виробництва.

Зазначені особливості землі зумовлюють і специфіку с г виробництва 1. Продукт цього виробництва виступає результатом не тільки людської праці, а і таких природних чинників, як родючість землі та кліматичні умови. 2. Економічний процес відтворення у цій галузі тісно переплітається з природним, тому результативність економічної діяльності часто визначається природними чинниками, а не створеними людською працею. 3. с г виробництво характеризується сезонністю. Для нього характерні великі перерви у часі між виробничими процесами, що зумовлено дією біологічних і кліматичних чинників, а це загострює проблему зайнятості робочої сили. 4. Для с г виробництва властивий розрив у часі між витратами виробництва і одержаним результатом у вигляді готового продукту, що може бути реалізованим.

Це породжує залежність підприємницької діяльності у цій сфері від одержання кредиту. Особливості с г виробництва позначаються і на економічних відносинах у цій сфері, що мають назву аграрних відносин, т.б. пов язаних із використанням землі як основного засобу виробництва. Іх основним елементом є відносини земельної власності, т.б. аграрні відносини тісно пов язані з власністю на землю.

Сьогодні значного поширення набуло твердження, що тільки приватна власність на землю дає змогу ефективно вести с г. Проте це не відповідає історичній правді. Наприклад, у Польщі у с г переважають приватники, але продовольча проблема повністю не вирішена. Успіхи с г США загальновідомі. Але вони зовсім не пов язані з приватною власністю на землю.

Разом з тим не можна погодитись із тими, хто вважає, що вся земля має бути державною. Нині в Україні існують різні форми власності на землю.Земля згідно останнього земельного кодексу стає об єктом купівлі-продажу.

Особливості аграрних відносин виявляються і у специфіці організаційно-правових форм підприємницької діяльності у с г виробництві. В указі колишнього Президента від 3 грудня 1999 р в якому були названі нові форми господарювання в с г і на одне із перших місць було відведено створення і розвиток селянських фермерських господарств.Аргументувалося це тим, що в більшості країн світу найбільш розповсюдженими формами в аграрному секторі є сімейні фермерські господарства.

Відроджуються вони і в Україні. При цьму на думку реформаторів фермерство повинно бути визначальним на селі. Але життя не підтвердило ці сподівання. хоча спочатку здавалься, що цей сміливий задум починає здійснюватися.Розвиток фермерства потребує дати відповідь на питання чи існує об єктивна, організаційна, техніко-технологічна і соціальна основа відродження сімейного фермерського господарства в нашій країні. Досвід створення і функціонування таких господарств поки що не підтверджує оптимістичні прогнози їх майбутнього.

Досить логічна постановка питання і про перспективи відродження сімейного фермерського господарства, чи зможе ця форма господарювання стати домінуючою в останні роки, чи вона буде органічно розвиватися з іншими формами с г виробництва. Правильним здається останнє. Рентні відносиниВажливою складовою аграрних відносин є рентні відносини.Вони виникають між власниками землі і землекористувачами щодо виробництва і привласнення додаткового доходу.

Оскільки причина, що їх зумовлює є земля, то її власник привласнює додатковий дохід. Рента - економічна форма реалізації форм власності. Форми ренти - диференціальна - абсолютна - монопольна рента. Диференціальна рента ДР пов язана з монополією на землю як об єкт диференціювання і має свій механізм утворення.В суспільстві є різні земельні ділянки, як за родючістю, так і віддаленістю від ринків збуту продукції. Але результативність на цих ділянках буде різною. На кращих і середніх земельних ділянках вона буде вищою, а на гірших - нижчою.

Через це середні індивідуальні витрати на різних ділянках будуть неоднакові найвищими - на найгірших, найнижчими - на найкращих, а ринкова ціна одиниці продукції буде однакова для різних ділянок. Її рівень буде визначатися умовами виробництва на гірших земельних ділянках, бо підприємець буде вкладати свій капітал лише тоді, коли ціна, за якою реалізується вироблена продукція, дає змогу окупити витрати виробництва і отримати середній або нормальний прибуток.

Використання для виробництва гірших ділянок зумовлюється тим, що продукція, вироблена на кращих земельних ділянках, недостатня для задоволення попиту. Оскільки середні індивідуальні витрати виробництва різні, то прибуток, отримуваний при реалізації продукції з різних ділянок за однаковими цінами, буде неоднаковим.Найвищий - на кращих ділянках, найнижчий - на гірших. З кожної одиниці продукції, одержаної на кращих за якістю земельних ділянках, буде отримано додатковий доход.

Він є основою ДР, яку і привласнюють власники землі. Отже, ДР виражає відносини між власником землі і землекористувачем щодо розподілу додаткового продукту, який ствотюється на кращих за якістю земельних ділянках. Умовами виникнення ДР є - родючість землі - різна віддаленість від ринків збуту. Поряд з тим розрізняють два види ДР першу і другу. ДР 1 пов язана з природними чинниками, що зумовлюють різну якість земельних ділянок.До них належать природна родючість землі або розташування земельних ділянок щодо ринків збуту.

У першому випадку природна родючість землі зумовлює отримання додаткового доходу на кращих земельних ділянках. Коли ж земельні ділянки знаходяться на різній відстані від збуту продукції, ціна продукції визначається умовами найвіддаленішої ділянки, бо середні витрати виробництва тут будуть вищі за витрати на йнших ділянках за рахунок більших транспортних витрат.Тому на ділянках, що знаходяться ближче до ринків, підприємці отримують прибуток, що виступає у формі ДР 1. Окрім ДР 1 існує і ДР 2, яка пов язана з економічною родючістю. Землекористувач здійснює додаткові витрати, що дозволяють збільшувати виробництво продукції, не збільшуючи розміру земельних ділянок.

Відбувається процес інтенсифікації с г виробництва, у результаті чого середні витрати виробництва на таких ділянках зменшуються і створюється надприбуток, що набуває форми ДР 2. Крім ДР існує ще одна форма земельної ренти - абсолютна.Розглядаючи механізм формування ДР, ми бачили, що землі гіршої якості за родючістю і місцем знаходження додаткового доходу не приносять. Однак за умов приватної власності на землю її власник за умов без винагороди навіть такі земельні ділянки в оренду не віддасть.

Право користування такими земельними ділянками підприємець отримує лише за плату, яка і називається абсолютна рента АР . Вона сплачується за використання будь-яких земельних ділянок незалежно від їх якості. Механізм їх утворення пов язаний із попитом на с г продукцію. Монополія приватної власності на землю породжує, спричинює підвищення цін на с г продукцію, виступає своєрідним податком.

Монопольна рента МР утворюється тоді, коли продукція реалізується за монопольними цінами. У с г умовами МР є наявність земель певної якості. Що даї змогу виробляти продукцію з монопольними якостями наприклад, певний сорт винограду для виробництва певного виду вина , монопольне становище яких на ринку забезпечує монопольно високі ціни, а це дає надприбуток, що набуває форми монопольної ренти.

Рентні відносини складаються не тільки в с г, але і в видобувних галузях, і будівництві. Механізм утворення ренти в таких галузях аналогічний. В Україні, де узаконена приватна власність, земля є об єктом купівлі-продажу. Останній земельний кодекс України також передбачає купівлю-продаж землі, але встановлений мораторій на продаж землі іноземцям.Не маючи фактично вартості, земля має ціну. Ціна землі в ринковій економіці має тенденцію до підвищення.

Нині і в нашому с г встановлені середні ціни на с г угіддя, але в цілому вони потребують подальшого вдосконалення. Аграрна реформа є однією з ланок соціально-економічних перетворень, пов язаних із трансформацією командної економіки у ринкову.Аграрна реформа охоплює перетворення, як у системі земельної власності, так і у сфері організаційно-правових форм у с г. Їх направленість полягає у відновленні приватниї власності на землю та інші засоби виробництва і створення умов для розвитку різноманітних форм економічної діяльності, які б забезпечували ефективне функціонування економіки України. Центральне місце займає земельна реформа, що є системою заходів перетворень у землеволодінні і землекористуванні. Основним завданням земельної реформи було відновлення поряд з державною приватної власності на землю і формування нових форм землекористування.

Згідно з указом Президента від 10.11.1994 р. Приватизація земельних масивів, що знаходилися у користуванні колективних і державних с г підприємств, відбувалася поетапно. Першим етапом була передача державних земель у колективну власність членом колективу с г підприємств і особливо членам раднаргоспів. Землі, які були у користуванні раднаргоспів і колгоспів, перейшли у колективну власність їх колективам.

Таким чином, було прив язано земельну ділянку до колективу с г працівників. Які працювали і працюють на них. На другому етапі відбувається перехід колективної власності на землю на приватну.Цей процес здійснюється у два етапи 1 - паювання колективної землі між членами трудового колективу.

Право приватної власності на такий земельний пай засвідчується сертифікатом. Однак сертифікацію земельних паїв в другий етап земельної реформи не завершився. Наступний підетап - відведення землі власникам земельних ділянок у натурі і видачі державних актів на право приватної власності на землю. Здійснення земельної реформи великою мірою залежить від її правового забезпечення.Велику роль у цьму відіграє земельний кодекс, який був прийнятий у кінці 2001 р. Він остаточно закріпив право приватної власності на землю та практично напрацьовану законодавчу базу щодо здійснення земельної реформи.

Однак його повне вцілення на практиці за оцінками спеціалістів потребує ще розробки багатьох спеціальних законів, які регулюють земельні відносини. Аграрна реформа передбачає і перебудову організаційно-правових форм господарювання у с г. Згідно указу Президента від 3.12.1999 р. здійснюється створення замість колективних с г підприємств різних господарських структур а фермерські господарства б приватних підприємств в господарських товариств г с г кооперативів. Особливістю було те, що ця реорганізація здійснювалася переважно адміністративними методами і в дуже стислий срок. Форми суспільного продукту в процесі відтворення Будь-який процес виробництва періодично проходить одні і тіж стадії і є безперервним.

Так само, як суспільство не може перестати споживати, так не може воно перестати і виробляти.

Тому всякий процес виробництва, що розглядається в постійному повторенні та відновленні називається відтворенням В . ПЕ досліджує суспільне В як економічне. Економічне В відбувається як у рамках окремих підприємств і домогосподарств, галезей, регіонів, так і у масштабах всього суспільства.Основою суспільного В є В на окремих підприємствах або індивідуальне В. Суспільно-економічне В включає такі стадії - виробництво - розподіл - обмін - споживання товарів і послуг.

Але визначальним є виробництво. Розподілити, обміняти і спожити можна лише те, що вироблено. Економічне В суспільства включає в себе такі найважливіші моменти а В суспільного продукту та його конкретних форм. б В людського ресурсу, як особистого фактора виробництва та його зайнятості. в В основного і оборотного капіталу суспільства, т.б. засобів виробництва як необхідних умов суспільного В. г В національного багатства. д В споживання. є В економічних відносин.В завжди являє собою єдність відтворення матеріальних благ, сукупного продукту, робочої сили і економічних відносин.

В аспекті процесу В в ПЕ прийнято говорити також про кругообіг елементів продукту, доходів і ресурсів. Для того, щоб увесь річний суспільний продукт був реалізований, необхідна повна рівновага між суспільним попитом і суспільною пропозицією. Розрізняють просте і розширене В. Просте В - це відновлення процесу суспільного виробництва з року в рік в незмінних масштабах на практично незмінній техніко-технологічній основі. Таке В було типовим для докапіталістичних формацій, для так званої традиційної економіки. За сучасних умов воно поширене серед найбідніших країн, що розвиваються.

Розширене В - це відновлення виробництва в зростаючих масштабах та на постійно змінюваних техніко-технологічних засадах.Для такого В необхідні додаткові ресурси, і тут частина прибутку інвестується у виробництво. Типи розширеного В - екстенсивний - інтенсивний Екстенсивний тип передбачає розширення його обсягів за рахунок додаткових факторів виробництва основного капіталу, робочої сили та іншого . Екстенсивний тип має свої переваги це найбільш легкий шлях підвищення темпів господарського розвитку.

Він дозволяє порівняно швидко скоротити безробіття, забезпечити більшу зайнятість робочої сили. Водночас такий шлях збільшення виробництва має і недоліки йому притаманний технічний застой, при якому кількісне зростання випуску продукції не супроводжується техніко-економічним прогресом.Екстенсивний тип носить витратний характер, і тому сьогодні його можливості вичерпані. Тому для оздоровлення економіки слід перейти до інтенсивного типу. Його головна ознака - підвищення ефективності виробничих факторів на основі НТП. Кожний з наявних типів В на практиці не існує в чистому виді. Тому в реальному житті має місце переважно екстенсивний або переважно інтенсивний тип В. Відсумковим результатом суспільного В є сукупний суспільний продукт ССП . Існує два методи обчислення СП баланс народного господарства БНГ і система національних рахунків СНР . У нашій країні до недавнього часу розвивалася і використовувалася система макроекономічних показників, яка мала назви БНГ, у якрму широко використовувався показник ССП як сума валової продукції всіх підприємств матеріального виробництва, з великим повторним рахунком проміжних товарів проміжний продукт . ССП має як натуральну і вартісну форму.

За своєю натурально-речовою формою він складається із засобів виробництва і предметів споживання За вартісною формою ССП має таку структуру ССП C V m, де C - вартість спожитих засобів виробництва або фонду заміщення.

V M - новостворена вартість, яка створюється живою працею.

V - неодхідний продукт. M - додатковий продукт.Вся новостворена вартість утворює чистий продукт суспільства або націанальний дохід НД . Його можна записати такою формулою НД V M. НД є частиною СП. Якщо ССП зменшити на величину вартості спожитих засобів виробництва C , то отримаємо показник НД. НД, як і СП, обчислюється в сфері матеріального виробництва.

Важливим показником, що характеризує результат суспільного виробництва, є кінцевий продукт КП . Він менший за СП на величину повторного рахунку. КП - це СП, звільнений від повторного рахунку. Кожен з цих показників має свої особливості і відбиває певний бік відтворювальних процесів в БНГ. Таким чином, основними показниками БНГ є ССП, ЧП, НД, необхідний і додатковий продукт і КП суспільства.Але з недавнього часу і в нашій країні почали застосовувати макроекономічні показники СНР. В основу СНР покладено концепцію господарського кругообігу, яка заснована на таких принципах 1. Продуктивною є будь-яка праця.

До СП відносять як речові блага і матеріальні послуги, так і нематеріальні послуги. 2. Грошові витрати і доходи в екноміці еквівалентні, т.б. сума грошових витрат сумі грошових доходів. 3. Усі показники обчислені в грошовій формі. СНР відрізняється від системи БНГ насамперед тим, що у балансах показники ув язуються виключно із сферою матеріального виробництва, а в СНР показники охоплюють результати і матеріального, і нематеріального виробництва.

Тому частина доходів, створені у сфері послуг при обчисленні СП у СНР враховується, а в БНГ - ні. Основні показники СНР для національної економіки такі - ВВП - ВНП - Чистий внутрішній продукт ЧВП - НД - Особистий дохід ОД - Дохід у розпопядженні громадян.СНР відкриває нові можливості аналізу фактичного стану нашої економіки. Одночасно дозволяє проводити міжнародні співставлення ВВП і ВНП. Головним загальноприйнятим макроекономічним показником сьогодні є ВВП. У статистиці України ВВП і ВНП були визначені не так давно з 1987 р. ВВП представляє собою сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених в поточному періоді на території краіни, незалежно від національної приналежності підприємств. ВВП підраховується за так званим територіальним принципом. Існує 3 методи обчислення ВВП 1. За виробленою продукцією виробничий метод . 2. За витратами метод кінцевого використання . 3. За доходом розподільчий . При розрахунку ВВП виробленим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки. Для цього по кожній галузі економіки спочатку розраховується валовий випуск, який потім зменшується на величину проміжного споживання.

Отриманий результат характеризує сукупну вартість продукції, створеної в галузях економіки. При розрахунку ВВП за витратами підсумовуються витрати всіх економічних агентів домогосподарств, іфрм, держави, іноземців, які експотрують товари з нашої країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість всіх товарів і послуг, спожитих суспільством.

При розрахунку ВВП за доходами підсумовуються всі види факторних доходів ЗП, прибуток, процент, рента, а також амортизаційні відрахування, які не є доходами . У більшості країн світу найпоширенішими методам розрахунку ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод.

Обчислення ВВП утруднюється інфляцією, яка властива усім країнам з ринковою економікою. В зв язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП. Номінальний ВВП - обсяг виробництва, обчислений за діючими фактичними цінами. В умовах інфляції він завищує результати економіки і потребує корегування.

Реальний ВВП - обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін. Близіким до ВВП за своїм змістом є ВНП. ВНП характеризує сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами.

ВНП підраховується за національними принципом.Він обчислюється, як ВВП, і відрізняється від нього на величину, яка сольдо розрахунків з зарубіжними країнами. Відмінності між ВВП і ВНП незначні, але в країнах, що розвиваються ВВН, як правило, за ВНП, оскільки цим країнам доводиться сплачувати великі проценти за зовнішні позики, а для розвинених країн - навпаки ВНП ВВП. Обчислення ВВП і ВНП полегшує міжнародне співставлення темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, але і дає змогу поглибити макроекономічний аналіз. У СНР існує і ряд інших взаємопов язаних макроекономічних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП ВНП . Такий показник - чистий внутрішній продукт.

Це ВВП-амортизаційні відрахування.ЧВП ВВП-А. НД можна отримати, якщо ЧВП зменшити на величину непрямих податків на підприємництво податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та інші . НД ЧВП-НПП. НД ЧВП, який зменшений на величину НПП. Кількісно ЧВП і НД дуже близькі між собою.

НД - дуже важливий показник результативності національної економіки. Виродництво НД на душу населення оптимально визначає рівень добробуту населення. В економічній літературі довгий час вважалося, що НД - це новостворена вартість, яка створюється в сфері матеріального виробництва промисловість, с г, будівництві, транспотрі, торгівлі і харчуванні частково.Але це звужений підхід до НД, який не враховує внесок сфери матеріального виробництва. Нині вже загально визнано, що частину НД створюють працівники сфери послуг.

В економічно розвинених країнах Ѕ працюючих зайнято в сфері послуг і основну частину доходів заробляють шляхом надання послуг. В нашій країні вирішальна роль поки що залишається за матеріальним виробництвом. Для розуміння НД велике значення мають процеси його виробництва, розподілу і перерозподілу і споживання. Виробництво НД відбувається у галузях матеріального виробництва і сфері послуг.Розміри НД зростають за рахунок чисельності зайнятих і продуктивності праці. Розподіл НД веде до визначення частки всіх учасників його виробництва ЗП, прибутку ренти, дивідентів та іншого.

Ці доходи називаються первинними або основними. Їх можна назвати факторними, т.к. кожен з них пов язаний з певним фактором виробництва. В результаті розподілу НД утворюються доходи безпосередніх учасників матеріальної сфери виробництва.Перерозподіл НД здійснюється через механізм ціноутворення, державного бюджету, внесків до різноманітних фондів, податки то інше. На основі перерозподілу НД формують вторинні доходи, серед яких виплата пенсій, степендій, допомога багатодітним сім ям. Перерозподіл НД здійснюється офіційними і неофіційними каналами. Офіційний розподіл НД фіксується в офіційній статистиці. Неофіційний відбувається внаслідок тіньової економіки, яка являє собою сукупність протизаконних видів діяльностей.

Використання НД йде за двома основними напрямами на споживання і нагромадження.Велике значення має оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням НД. Оптимальним у колишньому СРСР вважалося співвідношення між споживанням і нагромадженням у пропорції 75 і 25 . За час економічної кризи в Україні норма нагромадження значно скоротилася.

На основі НД визначають особисті доходи ОД . ОД - одержаний доход, а НД - зароблений доход.Якщо від суми всьго особистого доходу відняти усі індивідуальні податки, то одержимо так званий доход в особистому розпорядженні домогосподарств. Це кінцевий показник СНР. Він використовується як на споживання, так і на заосядження.

Кожна людина зацікавлена у зростанні НД, тому що від його рівня залежать процеси розвиреного В і рівень добробуту населення, економічної могутності держави. Тіньова економіка ТЕ - це дуже складне, системне, об їктивне, а за масштабами - світове явище. Вона є хронічною і притаманна всім країнам з будь-якою економічною системою.В економічній літературі існують різні визначення ТЕ. На наш погляд, найбільш повно сутність ТЕ розкрито Турчиновим, який вважає, що ТЕ - економічна діяльність, яка не враховується і не контролюється офіційними державними органами, а також діяльність, спрямована на отримання доходу шляхом порушення чинного законодавства.

А серед західних фахівців найбільш точним вважається поняття ТЕ, визначене Фейгом.Він вводить і ТЕ всю економічну діяльність, яка з бідь-яких причин не враховується офіційною статистикою і не потрапляє до ВНП. Причини тінізації економіки в найбільш загальненому вигляді викладені в проекті державної програми детінізації економіки. До них відносяться 1. Недосконала податкова система. 2. Низький рівень ЗП в державному секторі економіки. 3. Високий рівень безробіття. 4. Закритий характер проведення приватизації та інше. ТЕ стала результатом відкритості нашої економіки. 29.11.2002 р. Верховна Рада прийняла проект закону Про боротьбу з відмиванням брудних грошей . Прийняли закон 24.12. Постає проблема легалізації тіньових капіталів і сприяти поверненню капіталу в країну. 60-65 ТЕ економіки в Україні. Національне багатство НБ безпосередньо пов язано з виробництвом національного продукту і його В. Воно зростає і збільшується за рахунок національного продукту, який повинен відтворюватися на розширеній основі. НБ - це сукупність матеріальних благ, нагромаджених суспільством за всію його історію. Т.б. НБ - це все те, чим володіє країна на сьогоднішній день, все матеріальне багатство суспільства.

Таке тлумачення НБ дається в сучасній економічній літературі. Але дискусії щодо визначення НБ і його структури продовжуються.

Сучасна економічна теорія критикує тезу про матеріальний зміст багатства і висловлюється за його уточнення і доповнення новими елементами.

Тому особливу актуальність в сучасних умовах набуває дослідження формування і розвитку матеріальних форм багатства, пов язаних з людиною.Таким чином, в широкому розумінні НБ повинно включати в седе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни. При цьому основними елементами матеріальної форми НБ є виробничий капітал, у структурі якого виділяють основний і оборотний капітал основний капітал сфери нематеріального виробництва школи, лікарні, культурно-освітні об єкти, житлові будинки майно домашніх господарств індивідуальні житла, засоби праці і предмети тривалого споживання, а також запаси і резерви споживчих благ . Основними елементами нематеріальної форми НБ є духовні і культурні цінності нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси. Інтелектуальний рівень та інше . До складу НБ відносять і природні ресурси країни, котрі залучені до господарського обороту земля, надра, води, ліси та інше корисні копалини, які лише розвідані, а тим більше потенційні, до складу НБ не входять.

Розрізняють відтворювальні і невідтворювальні природні ресурси. Існують природні ресурси.

Які не створені працею, наприклад ліс, але можуть бути відтворені. В той же час деякі види природних ресурсів - природні копалини - в своїй основній частині невідтворювальні. Масштаби, структура і якісний рівень НБ не залишаються незмінними.

В процесі В воно не лише повинно постійно зростати, а й безперервно оновлюватися, тому для нарощування НБ великого значення набуває раціональне використання виробничого потенціалу, від якого залежать темпи зростання ВВП, добробут нації, фізичний і духовний стан людини.Важливу роль у зростанні НБ відіграє раціональне використання природних ресурсів. Винищення природних багатств України приводить до втрати значної частини багатств України. Величина НБ, як правило, зростає в нормальних мирних умовах і падає під час війн, смут, потрясінь. Під час Другої світової війни СРСР втратив 1 3 НБ. Падає обсяг НБ і в умовах економічної кризи, яка відбувається в Україні. Статистика НБ потребує спеціального його аналізу обсягу, структури, динаміки НБ, але, нажаль, статистичні щорічники поки що не дають належної інформації. НБ виступає як важливий показник економічної могутності країни та джерело її соціально-економічного розвитку.

Розподіл НД. Споживання і заосядження Друга стадія у відтворювальному процесі - розподіл, який займає особливе місце не тільки в самому процесі В, але і в дослідженнях економістів. Значний внесок у розробку проблем розподілу Р зробили Рікардо, Мілль, Маркс, Кларк, Кейнс та інші. Теорія розподілу була започаткована Рікардо, який писав Визначити закони, які управляють цим розподілом - головне завдання політичної економії . Суттєву роль відносинам розподілу відводила теорія 3-х факторів виробництва Сея , згідно з якою кожному із факторів виробництва праці, землі, капіталу відповідала конкретна форма доходу праці - ЗП, землі - рента, капіталу - прибуток.

Важливий внесок в розвиток теорії розподілу зробив Маркс. За Марксом, зновустворена вартість, яка складається із необхідного і додаткового продукту, створюється робочою силою за допомогою засобів виробництва.

Додатковий продукт додаткова вартість розподіляється між капіталістами, як дивіденд, пропорційно тій частці, яка належить кожному у суспільному капіталі. Крім того, Марксом була дана схема розподілу створеного суспільного продукту для майбутнього суспільства соціальної справедливості. В роботі Критика котської програми , аналізуючи концепцію неурізаного трудового доходу Лассаля, він показав, що відповідна частка створеного суспільного продукту повинна зоставатися в руках держави, яка представляє інтереси суспільства в цілому. Частина продукту іде на відтворення спожитих засобів виробництва.

Друга його частина - на розвиток, вдосконалення, модернізацію виробництва.

Разом з тим необхідно виділити частку продукту на утримання невиробничої сфери армія, міліція , а також сформувати фонди суспільного споживання. Таким чином, не увесь створений продукт може бути розподілений між учасниками виробництва в індивідуальне споживання.Кожен окремий виробник отримує від суспільства за всіма вичетами рівно стільки, скільки сам дає йому. Розподільчі відносини - це відносини з привору розподілу засобів виробництва і трудових ресурсів між різними сферами трудової діяльності суспільства і з приводу розподілу матеріальних благ між різними класами і соціальними групами.

В економічній літературі розподільчі відносини розглядаються через призму розподілу національного доходу.Функції розподілу 1. Опосередковує зв язок між виробництвом і споживанням. 2. Стимулює зростання виробництва, НТП. 3. Реалізує зв язок між розмірами винагороди і кінцевими результатами. 4. Встановлює частку класів, соціальних груп, регіонів, галузей, індивідів у ВВП і НД. 5. Забезпечує соціальний захист населення.

В колишньому СРСР існувала практика централізації більшої частини доходу в руках центра, який потім в певних обсягях повертався на місця у вигляді дотацій, субсидій і т.п. Частково ця практика в певній мірі залишається і в Україні, коли регіонам зостається такий мінімум доходів і податків, який не дає можливості вирішувати життєво важливі проблеми.

В ринковій економіці головна функція - це соціальний захист населення.В 70-ті рр. XIX ст. широке розповсюдження отримала маржиналістська концепція розподілу, яка була побудована на граничній продуктивності. Доход - це кількість грошових коштів, благ чи послуг, отриманих індивідом або економікою за певний період часу. Це ті матеріальні блага, які знаходяться у розпорядженні осіб і використовуються ними для задоволеня потреб.

В економічній теорії доходи класифікуються за різними критеріями 1. За рівнем формування мікро макрорівень . 2. За суб єктами привласнення доходи населення, фірми, держави . 3. За джерелами походження доходи від трудової та підприємницької діяльності, доходи від власності та інші . 4. За величиною нарахованих і реально отриманих доходів номінальний і реальний доход . 5. Доходи, що утворюються в результаті використання певних факторів виробництва факторні доходи . Сімейний доход - це основа відтворення сім ї. Існують різні джерела формування сімейних доходів ЗП, доходи від власності, доходи від особистого підсобного господарства, доходи від кооперативної діяльності, від трудової індивідуальної діяльності, державні трансфертні платежі пенсія , доходи з інших джерел спадщина . Доходи населення в ринковій економіці виконують функції 1. Добробут.

Забезпечують певний рівень життя населення. 2. Мотиваційну. Сприяють ефективному включенню до виробничого процесу шляхом ствоерння системи нових стимулів. 3. Соціальну.

Формують відповідну якість життя.Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум. Т.б. за величину, яка у вартісному вираженні відображає законодавчо визнаний рівень споживання товарів і послуг, необхідний для забезпечення життєдіяльності людини та збереження її здоров я. За законом України Про прожитковий мінімум норматив прожиткового мінімуму формується з розрахунку на місяць на 1 особу, а також окремо на тих, хто належить до соціальних груп населення.

Прожитковий мінімум є індикатором визначення межі бідності в суспільстві. Прожитковий мінімум розділяє сім ї на 2 умовні групи за рівнем споживання забезпечені та малозабезпечені. Оскільки крайнім проявом бідності є злиденність, то поряд із прожитковим мінімумом використовують поняття фізіологічного мінімуму. Фізіологічний мінімум - це межа, яка розділяє дві найнижчі групи сімей за рівнем споживання малозабезпечених бідних і незабезпечених злиденних . Прожитковий мінімум є важливим соціально-економічним нормативом для визначення 1. Розмірів мінімальної ЗП. 2. Мінімальної пенсії за віком. 3. Допомоги багатодітним сім ям. 4. Виплат безробітим. 5. Різні соціальні виплати. 6. Величини неоподаткованого мінімуму доходів громадян та інше. У сучасній ринковій економіці доходи окремих фізичних осіб, сімей розрізняються не лише за рівнем, а й за структурою.

Структура сімейних доходів за напрямами використання їх харчування, придбання одягу та взуття, придбання товарів тривалого користування, соціально-культурні та побутові послуги, комунальні послуги, трансферт, заосядження та інше. Структура витрат сім ї є важливим показником економічного розвитку країни. Персональний розподіл доходів між окремими сім ями значно диференційований.

Для визначення нерівномірності розподілу доходу використовується крива Лоренца за ім ям американського економіста . Суспільний захист населення - дуже складна проблема.Без відповідної уваги до неї в суспільстві виникає соціальна напруженість. Соціальний захист населення є комплексом економічних, соціальних та правових заходів, що забезпечують усім громадянам рівні можливості для підтримки певного рівня життя, а також допомогу окремим соціальним групам населення.

В умовах адміністративно-командної системи, формування монополії державної власності добробут людей залежав від розподільчої політики держави.Регулювалась ЗП, встановлювалась її верхня межа, проводився курс на стабілізацію цін, тарифів, здійснювалися перерозподільчі операції для утримання нерентабельних підприємств за рахунок тих, хто добре працює. Добробут людей мало залежав від їхніх власних трудових зусиль і ініціативи, панувала зрівняловка . Ринкова економіка скасовує все це і потребує нового механізму соціального захисту населення.

Ринок не в змозі забезпечити своїм суб єктам гарантований дохід і зайнятість, зменшити негативний вплив всіх чинників на рівень життя певних прошарків населення і покликаний соціальний захист населення.

При цьому необхідно захощати малозабезпечені верстви населення, тих, хто втратив роботу, і працівників, що мають невисокі доходи. Хто ж повинен зажищати 1. Держава 2. Профспілки 3. Об єднання споживачів. Що ж стосується системи соціального захисту, то вона включає соціальне забезпечення, соціальні гарантії держави населенню, соціальну допомогу і соціальне страхування.Для того, щоб соціальний захист населення був дієздатним, необхідна значна робота по вдосконаленню механізму соціального захисту населення.