Необхідність визначення загальних ознак інвести­ційних проектів

 

В даний час одержав поширення метод фінансування інвестицій-проектів, коли основним забезпеченням надання банками кре­дитів є сам проект, тобто ті доходи, що одержить створюване або ре­конструйоване підприємство.

Найчастіше фінансові терміни трактуються неоднозначно. Не уник цього і термін «проектне фінансування», у зв'язку з чим наведемо кілька формулювань, що трактують його сутність:

• фінансування, засноване на життєздатності самого проекту без обліку платоспроможності його учасників, їх гарантій і гарантій по­гашення кредиту третіми сторонами;

• фінансування інвестицій, при якому джерелом погашення за­боргованості є потоки готівки, створювані в результаті реалізації самого інвестиційного проекту;

• фінансування — це забезпечення економічної і технічної життє­здатності підприємства, що дозволяє генерувати потоки коштів, до­статні для обслуговування свого боргу.

Проектне фінансування називають також фінансуванням з ре­гресом. Регрес — це вимога про відшкодування наданої у позику суми.

Особливостями проектного фінансування в порівнянні з тради­ційними формами є:

- необхідність одержання найбільш достовірної оцінки платоспро­можності і надійності позичальника;

- доцільність аналізу інвестиційного проекту з позицій життєздат­ності, ефективності, реалізовуваності, забезпеченості ризиків;

- необхідність прогнозування результатів реалізації інвестицій­них проектів.

Розрізняють три форми проектного фінансування: з повним регресом на позичальника; без права регресу на позичальника; з обмеженим регресом на позичальника.

Фінансування з повним регресом на позичальника —це фінансування наявності визначених гарантій або вимог визначеної форми відповідальності кредиторів проекту. Ризики проекту в основному покладені на позичальника, при цьому «ціна» позики відносно не­висока і дозволяє швидко дістати фінансові кошти для реалізації проек­ту. Така форма фінансування використовується в основному для мало­прибуткових або некомерційних проектів, спрямованих на розвиток соці­ально-культурної сфери, а також для видачі експортного кредиту.

Фінансування без права регресу на позичальника —форма фінансування, за якої кредитор не має ніяких гарантій від позичаль­ника і приймає на себе всі ризики, пов'язані з реалізацією проекту. Вартість такого фінансування досить висока для позичальника, оск­ільки кредитор прагне одержати відповідну компенсацію за високий ступінь ризику. Отже, фінансуються тільки проекти, які мають висо­ку віддачу вкладеного капіталу за рахунок реалізації конкурентноспроможної продукції, що використовують прогресивні технології, ма­ють добре розвинуті ринки збуту, а також надійні договірні відноси­ни з постачальниками матеріально-технічних ресурсів.

За фінансування з обмеженим правом регресу на кожного учас­ника проекту покладається залежний від нього ризик. Таким чином, всі учасники приймають на себе конкретні комерційні зобов'язання і зацікавлені в їх виконанні, оскільки прибуток залежить від їх ефек­тивної діяльності.

Разом з тим за архітектурою фінансових схем проектне фінансу­вання достатньо чітко підрозділяється на два типи:

1) рівнобіжне;

2) послідовне.

Рівнобіжне проектне фінансування на практиці називається «спільним»: кілька кредитних установ виділяють позики для реалі­зації коштовного інвестиційного проекту. З одного боку, це дозволяє банкам укладатися в нормативи граничне припустимих сум виданих кредитів; з іншого — знижувати свої кредитні ризики.

Застосовується дві форми спільного фінансування:

1) незалежне рівнобіжне фінансування: кожен банк укладає з по­зичальником кредитну угоду і фінансує свою частину інвестиційного проекту (субпроект);

2) співфінансування: кредитори виступають єдиним консор­ціумом, синдикатом; укладається єдина кредитна угода.

Послідовне проектне фінансування. У цій схемі також присутній великий, авторитетний банк. Завдяки високій репутації, наявності до­свідчених фахівців з експертизи інвестиційних проектів, значному кре­дитному потенціалові такий першокласний комерційний банк одер­жує велику кількість заявок на кредитування проектів, серед яких буває відмінних. Однак навіть найбільші комерційні банки не можуть фінансувати всі проекти, тому що це негативно відбилося б на стані балансів Тонгу такі банки у багатьох випадках виступають тільки в ролі ініціаторів кредитних угод. Після видачі позики підприємству ініціатор (організатор) передає свої вимоги з заборгованості іншо-іншим) кредиторові, знімаючи дебіторську заборгованість з свого балансу. За оцінку інвестиційного проекту, розробку кредитного договору і видачу позики банк-організатор одержує комісійну винагороду.

Важливими учасниками ринку проектного фінансування останнім часом стали фінансові компанії і банки, що організують емісії і роз­міщення «проектних облігацій» без права регресу. Більшість емісій облігацій призначається не для початкового фінансування інвести­ційних проектів, а для рефінансування боргу за вже отримані банківські проектні кредити.

Серед учасників проектного фінансування присутні провідні інвестиційні банки. Сьогодні інвестиційний банк є ключовою ланкою між промисловою корпорацією, що прагне мобілізувати за допомогою емісії цінних паперів капітальні ресурси для реалізації тих або інших проектів, і інвесторами — як інституціональними, так і індивідуаль­ними. Разом з керівництвом компанії-емітента інвестиційний банк визначає суму капітальних ресурсів, які необхідно мобілізувати, тип цінних паперів і структуру емісії, способи і терміни розміщення. Ком-панія-емітент і інвестиційний банк укладають емісійну угоду, відпо­відно до якої банк викуповує у емітента цінні папери і потім перепро­дає їх інвесторам (діє як дилер) або ж виступає як агент, беручи на себе функції з розміщення цінних паперів (з гарантіями або без них).

Інвестиційні проекти, розроблені і реалізовані в рамках інвести­ційної політики підприємства, регіону, галузі, мають різну спрямо­ваність, зумовлену такими моментами:

- масштабністю розв'язуваних проблем;

- галузевою приналежністю;

- маркетинговою ситуацією на ринку;

- інвестиційними пріоритетами;

- розмірами підприємства і його фінансовими можливостями;

- науково-технічною базою підприємства і технічним рівнем його виробництва;

- ступенем впливу технології на соціальну й екологічну сфери;

- вимогами до якості; особливостями фінансування (з власних, бюджетних коштів, іноземних інвестицій).

 

Масштабність розв'язуваних проблем є однією з основних ознак класифікації інвестиційних проектів. Масштаб проекту виявляється у залежності від впливу його результатів на один або кілька ринків-товарний, фондовий, праці, а також на екологічну і соціальну ситу­ації. Відповідно до цього інвестиційні проекти поділяються на гло­бальні, великомасштабні, регіональні, галузеві та локальні.

Глобальними називаються інвестиційні проекти, реалізація яких впливає на політичну, економічну, соціальну або екологічну ситуацію планети. До них належать насамперед проекти, пов'язані з освоєн­ням космосу, світового океану, розвитком атомної енергетики, засобів комунікацій та їм подібні.

Великомасштабними є інвестиційні проекти, що впливають на еко­номічну, соціальну і екологічну обстановку в країні, але не стосують­ся інших країн. Це можуть бути проекти освоєння нових родовищ корисних копалин (якщо вони не змінюють світові зв'язки), проекти в галузі охорони здоров'я, освіти і подібні їм.

Регіональними називаються інвестиційні проекти, що істотно впли­вають на економічну, соціальну або екологічну ситуацію в місті, рай­оні, області. Такими є проекти будівництва нових або розширення і ре­конструкції діючих підприємств, від яких залежить зниження рівня безробіття, підвищення життєвого рівня населення, або зміна еколог­ічної ситуації в даному регіоні.

Галузевими є інвестиційні проекти, що впливають на загальний економічний розвиток окремої галузі і зміну її місця у галузевій струк­турі народного господарства.

Локальними вважаються інвестиційні проекти, реалізація яких не робить істотного впливу ні на економічну, соціальну і екологічну си­туації в регіонах, ні на рівень і структуру цін на товарних ринках.

У залежності від ступеня новизни товару, а також маркетингової ситуації на ринках, де він представлений, інвестиційні проекти поді­ляються на групи «А», «Б», «В» і «Г».

Інвестиційні проекти групи «А» спрямовані на розробку і вироб­ництво товару, що не має ні вітчизняних, ні закордонних аналогів.

До інвестиційних проектів групи «Б» зараховують ті, що спрямо­вані на розробку і виробництво товарів світового рівня, що мають по­пит на зовнішньому ринку.

Інвестиційні проекти групи «В» спрямовані на розробку і виробниц­тво товарів, що заміщають імпортні і мають більш низький рівень цін.

Інвестиційні проекти групи «Г» орієнтовані на розробку і вироб­ництво товарів, що мають попит на внутрішньому ринку.

 

Крім того, класифікація інвестицій, що характеризує можливий зв’язок інвестиційних рішень, дозволяє виділити такі інвестиційні проекти:

- незалежні, здійснювані паралельно або послідовно і спрямовані осягнення різних локальних цілей (наприклад, автоматизація бухгалтерського обліку, освоєння нової продукції, впровадження систем внутрішнього безперервного транспорту);

- залежні (проект освоєння нової технології, що вимагає корінної реконструкції очисних споруджень);

- альтернативні (кілька варіантів проектів реконструкції, техніч­ного переозброєння виробництва, з яких необхідно вибрати найбільш ефективний);

- взаємодоповнюючі (конверсійний проект з перепрофілювання виробництва, що згодом вимагатиме розробки проектів, що вирішу­ють проблеми у соціальній сфері, транспортних системах).

Усі перераховані проектні рішення можуть розглядатися (з часо­вої позиції) як:

- довгострокові (понад 3 роки);

- середньострокові (1—3 роки);

- короткострокові (до одного року);

- оперативні (протягом одного року).

Ступінь новизни проектних рішень визначає і рівень ризику про­екту, що є черговою ознакою класифікації.

Низький ризик характерний для рішень за інвестиціями в інтен­сифікацію виробництва на базі освоєної техніки.

Середній ризик мають проекти, орієнтовані на збільшення обсягів продажів існуючої продукції.

Високий ризик властивий проектам, відповідно до яких новий то­вар розробляється, виробляється і просувається на ринок.

Дуже високий ризик властивий інвестиціям у дослідження та інно­вації.

У залежності від того, яке рішення покладено в основу інвестицій­ного проекту, інвестиційний цикл має різну тривалість і склад етапів. Відповідно до цього інвестиційні проекти поділяються на проекти:

- з повним інвестиційним циклом, включаючи будівельно-мон­тажні роботи;

- з неповним інвестиційним циклом.

Виокремлюють ще й так звані бездефектні проекти, основним чинником яких є підвищена якість (атомні електростанції, греблі, мости тощо).

За видами розрізняють проекти комерційні та некомерційні за­лежно від мети проекту: одержати прибуток або соціальний ефект За характером і сферою діяльності виокремлюють такі проекти:

- промислові — спрямовані навипуск і продаж нових видів про­дукції (як правило, вони пов'язані з будівництвом, удосконаленням технологій, розширенням присутності на ринку, реконструкцією та модернізацією існуючих виробництв);

- економічні — спрямовані на приватизацію підприємств, розвиток ринку капіталів, реформування оподаткування та інші макроекономічні перетворення;

- організаційні — спрямовані на реформування системи управління, проведення різноманітних конференцій і семінарів, створен­ня нових організацій;

- дослідницькі — зосереджені на науково-дослідній діяльності, розробці програмних засобів, матеріалів, конструкцій тощо;

- соціальні— пов'язані з реформуванням системи соціального захисту, охороною здоров'я і довкілля, подоланням наслідків природ­них і екологічних катастроф, соціальних потрясінь.