Вимоги до загальнозастосовуваних методик

 

Сучасна практика пропонує декілька прийомів оцінки, які зде­більшого застосовуються щодо інвестиційних проектів. Вибір при­датного прийому залежить від кількох факторів, що включають оці­нюваний наслідок, наявність даних, ресурси часу та коштів. Викори­стання цих прийомів традиційне, їх завдання полягає у визначенні економічних наслідків проекту і правильній оцінці їх вигід та витрат ^в аналізі проекту.

В усіх поданих тут методиках для визначення вартісних показників використовують ринкові ціни. Неявним припущенням є те, що ці ціни відображають економічний дефіцит і з огляду на це є цінами

економічної ефективності. Якщо в ринкових цінах є викривлення, треба вводити відповідні поправки.

Нижче коротко охарактеризовано кожну з методик і наведено при­клади. Виклад сфокусовано на порівняно простих прийомах, які най­легше застосовувати при тих обсягах даних та обмеженнях у часі, що звичайно є супутніми аналізу будь-якого інвестиційного проекту,

Оцінка змій продуктивності.Для оцінки впливу проекту на довкілля належить визначити екологічні наслідки проекту. Наслідки для якості довколишнього середовища або підтримання відновлюваних ресурсів відображаються у змінах продуктивності порушених систем, і ці зміни, в свою чергу, використовуються для присвоєння величин. Багато прийомів оцінки засновано на фактичних ринкових цінах при визначенні кінцевих величин. Порушеними можуть бути як природні, так і антропогенні системи. До природних систем відносять рибальство, сільське господарство та лісівництво. Наслідками для антропогенних систем є впливи на будівлі, матеріали й виробництва у промисловому та побутовому секторах.

Стани довколишнього середовища і природних ресурсів розгля­даються як фактори виробництва. Зміни цих факторів спричиняють* ся до змін продуктивності і/або виробничих витрат, що можуть, у свою чергу, впливати на зміни цін та обсягів виробництва, які можна спостерігати і вимірювати. Саме подвійний характер цих методик робить їх привабливими: фізичні зміни загального обсягу виробництва легко помітити й виміряти, а використання ринкових цін дає змогу уникнути складних проблем оцінки, пов'язаних з позаринковими екологічними впливами.

Можливі дві ситуації.

1. Якщо збільшення (або зменшення) виробництва певного товару є недостатнім порівняно з загальним обсягом даного товару на ринкам а зміна факторів виробництва також незначна щодо обсягу ринку цих факторів, то можна припустити, що ціни на продукцію та фактори виробництва залишаться постійними. Таке припущення є найпростішим, бо воно не вимагає припущень щодо напряму й величини зміни цін. Це базове припущення для «малого проекту». Для деяких проектів такий підхід часткової рівноваги є реалістичним припущенням

і неявне використовується в більшості викладених тут методик.

2. Проте іноді зміна обсягу випуску певного товару може позначитись як на його ціні, так і на факторах виробництва. У такому разі потрібна інформація про форму кривих попиту та пропозиції, а від так — відповідне коригування.

До розгляду пропонуються три набори прийомів, у кожному з кот­рих ДДЯ оцінки зміни виробництва певних товарів та послуг використовуються ринкові ціни. Перший набір має справу із зміною про­дуктивності й вартості продукції, другий — з втратою доходу, третій — з альтернативною вартістю різних дій.

Оцінка змін продуктивності є прямим продовженням традицій-_Н0го аналізу вигід та витрат. Фізичні зміни виробництва оцінюються з використанням ринкових цін вхідних і вихідних позицій (або, за на­явності викривлень, правильно скоригованих ринкових цін). Одер­жані грошові величини, у свою чергу, вводять у фінансовий аналіз проекту. Цей підхід безпосередньо заснований на неокласичній еко­номіці добробуту та її визначенні загального добробуту. Виголи й вит­рати від виконуваної дії приймаються до уваги незалежно від того, де вони відбуваються — у проекті чи поза ним.

Для використання цього прийому необхідно:

1) ідентифікувати вплив проекту на продуктивність як у самому проекті, так і поза ним. Наслідки в самому проекті звичайно є бажа­ними результатами проекту, як такі включаються в будь-який аналіз проекту. Наслідки поза проектом (як позитивні, так і негативні) три­валий час вважалися зовнішніми екологічними і/або економічними факторами і часто-густо ігнорувалися;

2) відстежувати і вимірювати наслідки для продуктивності «з про­ектом» і «без проекту». Навіть розглядаючи альтернативні проекти, слід зберігати варіант «без проекту». Причина проста: ми повинні мати можливість охарактеризувати зміни у зв'язку з проектом по­рівняно з існуючим становищем. Так, проект сільськогосподарсько­го розвитку на височині призводить до ерозії ґрунту та шкоди вниз за течією для рисових полів з іригацією. Екологічна «вартість» проек­ту — це не повна шкода, що завдається розташованим нижче полям, а лише додатковий негативний ефект відкладів у зв'язку з проектом. Аналіз «з проектом» і «без проекту» дає змогу виявити додаткову еро­зію, заподіяну проектом;

3) зробити передбачення щодо графіка у часі змін продуктивності, «правильних» застосовних цін і будь-яких очікуваних змін відносних Цін у часі.

За приклад може слугувати такий підхід, коли зміни виробницт­ва кормових трав та інших кормів у результаті проекту збереження ґрунтів оцінюються, виходячи з вартості молока й гною, що їх виробляє велика рогата худоба. Проекти також мають екологічні на­їдки, які можна оцінити, застосовуючи цей підхід. Ці проекти відносяться до сільського господарства, лісівництва, рибальства та інших галузей.

Існує безліч подібних прийомів, і всі вони мають спільну рису — проект, спрямований на одну конкретну мету, спричиняє незумисні шкідливі наслідки для іншої продуктивної системи. Величину цих незумисних «витрат» можна оцінити за допомогою простого підходу, заснованого на зміні продуктивності.

Підхід, заснований на оцінці втрати доходу, подібний до підходу з по­гляду зміни продуктивності. У цьому випадку продуктивність людей використовується як міра екологічних наслідків шляхом дослідження або втрати їхніх доходів, або медичних витрат внаслідок екологічної шкоди, або одержання вигід від запобігання негативним екологічним наслідкам. Ця методика, яку називають також методикою «людського капіталу» або «недоодержаного заробітку», пов'язана з великою етичною проблемою, оцінки людського життя. Ми воліємо уникати грошової оцінки життя людини як такого, а також психологічних витрат в разі хвороби чи смерті. Проте величину втраченого доходу й медичних витрат внаслідок зміни якості довколишнього середовища можна оцінити.

У своїй найпростішій формі цей підхід досліджує потік втрат дохо­ду і витрат на охорону здоров'я в результаті негативних екологічних наслідків (скажімо, забруднення води й повітря або підвищеного] шуму). Більшість погодиться, що головні «витрати» на триденний грим визначити досить легко. Це недоодержана заробітна плата, медичні витрати. Коли ж хвороба триває тижні, місяці або роки, а то й спричи­няється до смерті, оцінити втрати значно важче.

Загалом, простіше оцінити екологічний ефект з використанням методики втрати доходу, коли хвороба порівняно нетривала, дискретна і не має довгострокових негативних наслідків. З хронічною захворюваністю постають складніші справи. Деякі проекти можуть з цілко-І витою на те підставою використовувати цей підхід. Візьмемо за приклад проект системи міського водопостачання, який знижує число] розладів шлунка. Причинно-наслідковий зв'язок забрудненої води( і розладу шлунка легко простежується, а саме захворювання звичайно не загрожує життю.

Нижче наведено деякі загальні рекомендації щодо вибору проектів, де може застосовуватися методика втраченого доходу:

1) можна виявити прямий причинно-наслідковий зв'язок. Етіоло­гія захворювання повинна легко встановлюватися;

2) захворювання має бути нетривалим, не загрозливим для життя і без значних довгострокових наслідків;

3) має бути відома точна економічна-величина доходу і витрат на охорону здоров'я. Проблеми виникають за наявності безробітних та фермерів, які працюють на власне споживання.

Деякі види пов'язаних з екологією захворювань досить важко піддаються оцінці. Тому треба обережно використовувати методику втраченого доходу щодо проектів, в яких:

1) етіологію напевне не з'ясовано;

2) велика кількість джерел забруднення утруднює з'ясування при-чинно-наслідкових зв'язків. Як приклад часто називають якість по­вітря та води. В такому разі найкраще використати методику ефек­тивності витрат.

Застосовуючи методику втраченого доходу, аналітик повинен чітко простежити причинно-наслідковий зв'язок і чисті витрати доб­робуту.

Підхід альтернативної вартості ґрунтується на тих засадах, що альтернативну вартість неринкового або такого, що не має ціни, ре­сурсу (приміром, збереження землі для національного парку замість вирубки на деревину) можна оцінити, застосувавши недоодержаний дохід від інших видів використання ресурсу.

Цей підхід цілком може бути використаний при оцінці рішень на місцях за великими проектами створення інфраструктури або про­мислових підприємств. Будівництво і розвиток нових портів, аеро­портів чи шосейних доріг часто пов' язане з використанням відкритих неосвоєних просторів.

Рішення щодо вибору технології як правило позначаються на еко­логії та стосуються вужчих економічних критеріїв. Охолоджувальні водойми, або градирні, підземні або надземні споруди, підземний гараж або відкрита стоянка — все це приклади наявності варіантів альтернативних вирішень одного завдання. Оцінка альтернативної вартості дає змогу визначити, скільки коштуватиме дорожчий, але еко­логічно кращий варіант.

Аналіз ефективності витрат. Кількісна оцінка витрат має за мету визначити чи виправдовують очікувані вигоди відповідні витрати. З огляду на обмежені кошти, недостатні дані або нерозуміння зв'язку між екологічною шкодою та здоров'ям і добробутом людей іноді спо­чатку формулюють мету, а вже потім аналізують різні шляхи її досяг­нення. І навпаки, в разі, коли коштів на певну програму вистачає, відпо­відальна особа вирішує, який саме шлях їх використання найбільш ефективний. Або ж можна розглянути кілька цілей, визначити різницю у витратах для їх досягнення, а потім вирішити, яке завдання з урахуванням витрат є найдоцільнішим, Усі ці підходи є різновидами аналізу ефективності витрат. Головна різниця між ефективність витрат та іншими методиками полягає в тому, що тут навіть не роблять спроби виміряли вигоди. Натомість зосереджуються виключно на досягненні поставленої мети. Ціла низка інвестиційних проектів могла б скористатися цим підходом для оцінки альтернативних шляхів досягнення своїх цілей.

Окрім екології, аналіз ефективності витрат може застосовуватись і до інших видів соціальних програм, приміром, до охорони здоров'я або народонаселення. У таких випадках найпрактичніше підходити до проблеми шляхом аналізу різних способів досягнення мети.

В аналізі ефективності витрат першим етапом є формулювання мети. Стандартними економічним підходом для таких рішень є узгодження граничних витрат з граничними вигодами. Втім, коли вигоди важко або неможливо виміряти, такий підхід стає чисто концепту­альним.

У багатьох випадках сама технологія може диктувати існуючі аль­тернативи. Коли вимоги стають дуже жорсткими, залишається тільки кілька альтернативних стратегій, які дають змогу досягти певного рівня зниження забруднення за певну ціну. Аналіз прирощених (до­даткових) витрат на застосування однієї технології замість іншої може чітко вказати на найдоцільнішу стратегію. Занаявності багатьох аль­тернатив це зробити важче.

В окремих випадках, формулюючи вимоги, можна використати прийоми оптимізації, придатні для кількох цілей, наприклад, лінійне програмування. Ці прийоми дають змогу врахувати як вихідний рівень віддачі від проекту, такі екологічні міркування та витрати, пов'язані з кожною з альтернатив.

Коли завдання або вимогу сформульовано, аналіз ефективності витрат проводиться через розгляд різних шляхів вирішення цього завдання, наприклад, за допомогою аналізу капітальних і поточних витрат на різні технології контролю. В інших проектах увага приділяється різним процедурам управління. Кожен проект має свої альтернативи і відповідний підхід. Аналітики повинні забезпечити погляд широкого кола альтернатив, але основне завдання не змінюєте ся: воно полягає у визначенні найменш дорогого варіанту, придатного для досягнення поставленої мети.

Хоча аналіз ефективності витрат видається доволі прямолінійним економічним (та інженерним) підходом, на практиці він пов'язаний із значним обсягом ретельної аналітичної роботи. Однією з головних цього є те, що часто-густо різні альтернативи приводять до різних рівнів кінцевого контролю. Так, якщо «цільовою» вимогою зниження викидів до 100 частин на мільйон (ч. н. м.) за наявності трьох технологічних варіантів А, Б, В, результатом аналізу може бути наступна інформація:

 

Порівняльна оцінка альтернативних проектів

Варіант	Вартість установки ( млн.. дол.)	Рівень викидів (ч.	н. м.)
А
Б
В

Варіант А — єдиний, що задовольняє поставлену вимогу. Варіант Б набагато дешевший, але явно не задовольняє цю вимогу. Варіант В ставить проблему: він удвічі дешевший варіанта А, а вимогу переви­щує незначно. Який варіант кращий ? Чисто нормативний підхід може вимагати прийняти варіант А, хоча В дає змогу заощадити 25 млн. до­ларів. Чи виправдовує невелике підвищення рівня викидів відмову від економії 25 мільйонів. Аналіз ефективності витрат має подати ці варіанти відповідальній за рішення особі, а для прийняття рішення важливими є і екологічні, і економічні міркування. Вибір залежить від потенційної небезпеки вищого рівня викидів і готовності (можливості) суспільства заплатити дорожче за додержання певних вимог.

При відборі альтернативних проектів належить також враховува­ти реальну платоспроможність суспільства. Оскільки аналіз ефек­тивності витратне покликаний оцінювати вигоди від досягнення мети чи задоволення вимог, то навіть найефективніший (і найдешевший) варіант може виявитися суспільству не по кишені. Це не виправдо­вує повної відмови від проекту, але підказує, що вимоги, можливо, доведеться пом'якшити. У багатьох подібних випадках аналіз ефек­тивності витрат буде корисний. При цьому можна використати досвід інших країн. Оскільки 100-відсоткове виключення забруднень у прин­ципі є недосяжним, витрати на контроль не мають перевищувати за­гальні вигоди проекту. Нижче наведені окремі рекомендації.

1. Визначити припустимий рівень забруднення ряду країн — як промислове розвинених, так і тих, що розвиваються. Який рівень рекомендує Всесвітня організація охорони здоров'я?

2. Оцінити серйозність екологічних наслідків, які треба включити під час розглядання проекту. Чи загрожують вони життю (наприклад, отруєння ртуттю), здоров'ю (пил та аерозолі) чи просто викликають Подразнення (рівні шуму) ?

3. Оцінити вплив найменш витратного варіанта контролю на фінансову віддачу проекту. Якщо вибір позбавляє проект рентабель­ності, треба переглянути рішення — ухвалити проект або виключити екологічні наслідки. Можливо, варто знизити вимоги або відмовитися від проекту. Чи можна винести уроки з досвіду інших країн з подібни­ми проблемами?

4. Визначити можливість компромісного рішення, яке звело б до мінімуму екологічну шкоду і водночас дозволило здійснити цей або альтернативний проект.

Отже, ефективність витрат — знаряддя сильне, але вимагає обе­режності. Надмірно жорсткі вимоги можуть обернутися витратами, що зроблять проект неможливим, а це розкіш, яку не кожен може собі дозволити. Якщо цей вид аналізу застосовувати розумно, можна за­безпечити екологічний захист за помірною ціною, не згортаючи при цьому діяльності з розвитку.

Оцінка превентивних витрат. Мінімальні вимога окремих осіб до якості довколишнього середовища можна оцінити з готовності ви­тратитися на зниження шкідливих впливів на них самих чи на еколо­гію. Цей підхід відомий як методика «превентивних витрат» або «ви­трат на зниження». Він дає мінімальну оцінку, виходячи з двох фак­торів: а) фактичні витрати можуть бути обмежені доходами і б) спо­живач матиме вигоду навіть після превентивних витрат. При тому, що методика ефективності витрат вивчає прямі витрати на задово­лення певних вимог, підхід превентивних витрат досліджує фактичні витрати задля визначення тієї ваги, якої люди надають певним еколо­гічним наслідкам.

Припущення, закладені у застосуванні цього виду аналізу, такі:

1) існують точні дані про величину витрат на зниження;

2) з цими витратами не пов'язані вторинні вигоди.

Деякі проекти також пов'язані з екологічними наслідками, які мож­на оцінити, використовуючи цей підхід. Так, у проектах осушування ґрунтів у західних регіонах України придатна для застосування мето­дика превентивних витрат як частина аналізу вигід і витрат проекту. Проекти мають на меті створення дренажу для сільськогосподар­ських угідь, щоб уникнути затоплення і пов'язаної з цим шкоди. Вартість шкоди для предметів домашнього господарства в традицій­но затоплюваних зонах має бути виключена з вихідної оцінки проек­ту, оскільки у населення звичайно є час для того, щоб ужити заходів щодо запобігання шкоди цим предметам. Проте населення має справжні витрати як через шкоду від затоплення, так і через згадані превентивні заходи. Отже, добровільні витрати населення можна використати як мінімальну оцінку суб' єктивної цінності для населення вигід від запобігання затопленню в даній місцевості.

Превентивні витрати, як правило, добре відстежуються і при обе­режному застосуванні можуть надати аналітикові корисні дані Пе­ревага цієї методики в тому, що вона спирається на спостережування ринкових відносин і легко піддається тлумаченню відповідальни­ми особами. Разом з тим, у проектах по країнах, що розвиваються ступінь превентивних витрат частіше обмежений доходом, аніж по­питом.